Ухвала суду № 86368057, 16.12.2019, Центральний районний суд м. Миколаєва

н\п 2/490/1407/2019 Справа № 490/3689/19

Центральний районний суд м. Миколаєва

________________

У Х В А Л А

У Х В А Л А

16 грудня 2019 року Центральний районний суд м. Миколаєва у складі головуючого судді Гуденко О.А., при секретарі Дудник Г.С., за відсутності сторін,

розглянувши у підготовчому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа -Інгульський відділ державної виконавчої служби м. Миколаєва Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області про зняття арешту з майна.

В С Т А Н О В И В:

26.04.2019 року позивач звернувся до Центрального районного суду м. Миколаєва з позовною заявою, в якій просить суд зняти арешт з 1/3 земельної ділянки площею 0,0396 га, для ведення садівництва, кадастровий номер 4810137200:11:006:0043, реєстраційний номер обтяження 1219524, який був накладений постановою державного виконавця Центрального ВДВС ММУЮ Риндіною З.В. про арешт майна боржника від 22.02.2012 р. в межах виконавчого провадження за ЄДРВП 25563649 та зняти заборону на нерухоме майно.

Ухвлою суду від 28 травня 2019 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрити загальне позовне провадження у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа -Інгульський відділ державної виконавчої служби м. Миколаєва Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області про зняття арешту з майна.

У зв`язку з великою навантаженістю, призначити підготовче судове засідання на 15.10.2019 року на 10:15 год. в приміщенні Центрального районного суду м.Миколаєва (каб. №9).

В звязку з перебуванням судді у відпустці підготовче засідання відкладено на 16.12.2019 року.

Позивач в сдуове засідання не зявивися, направиви свого представника адвокатат Маляренко Д.С,, який налдав заяву про проведення засідання у його відсутність та відкликав раніш подану заяву про залишення позову без розгляду, просив розглядати позовну заяву по суті.

Через канцелярію суду відповідачем подано клопотання про застосування заходів процесуального примусус до позиваач , оскільки ОСОБА_3 як боржник в рамках виконавчого провадження неодноразово звертався до суду з аналогічними позовами про звільнення майна з-під арешту ( судові справи № 490/3308/18, 490/2071/19, 490/3031/18, 490/1396/19) , що є маніпулюванням автоматизованою систмеою розподілу справ та зловживанням своїми процесуальними правами, а тому судом мають бути вжитиі заходи для запобігання зловживанням

Просить постановити ухвалу про стягнення в дохід держави з позивача штрафу за зловживання процесуальними прававми в розмірір 10 розмірів прожиткового мінімумум для працездатних осіб.

Представник позивача надав письмові пояснення , в яких заперечував проти задоволення вказаного клопотання, оскільки він набув право власності на вказану земельну ділянку у 2019 році, отже предмет даного позову не є тотожнім з попередніми, до того ж він ніколи не подава декілька позовів одночасно, а попередні були повернуті з різних підстав. Натомість він звернувся до суду за щзахистом свого права власності і не може бути обмеженим у доступі до правосуддя.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного висновку .

Відповідно до положень ст. 44 ЦПК України, учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, зокрема:

1) подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, що спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення;

2) подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями;

3) подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер;

4) необґрунтоване або штучне об`єднання позовних вимог з метою зміни підсудності справи або завідомо безпідставне залучення особи як відповідача (співвідповідача) з тією самою метою;

5) укладення мирової угоди, спрямованої на шкоду правам третіх осіб, умисне неповідомлення про осіб, які мають бути залучені до участі у справі.

Якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання.

Суд зобов`язаний вживати заходів для запобігання зловживанню процесуальними правами. У випадку зловживання процесуальними правами учасником судового процесу суд застосовує до нього заходи, визначені цим Кодексом.

Згідно ст. 143 ЦПК України, заходами процесуального примусу є процесуальні дії, що вчиняються судом у визначених цим Кодексом випадках з метою спонукання відповідних осіб до виконання встановлених у суді правил, добросовісного виконання процесуальних обов`язків, припинення зловживання правами та запобігання створенню протиправних перешкод у здійсненні судочинства. Заходи процесуального примусу застосовуються судом шляхом постановлення ухвали.

Одним з видів заходів процесуального примусу за ст. 144 цього кодексу, є штраф.

Згідно ст. 148 ЦПК України, суд може постановити ухвалу про стягнення в дохід державного бюджету з відповідної особи штрафу у сумі до від 0,3 до трьох розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб у випадках:

1) невиконання процесуальних обов`язків, зокрема ухилення від вчинення дій, покладених судом на учасника судового процесу;

2) зловживання процесуальними правами, вчинення дій або допущення бездіяльності з метою перешкоджання судочинству тощо.

У випадку повторного чи систематичного невиконання процесуальних обов`язків, повторного чи неодноразового зловживання процесуальними правами, повторного чи систематичного неподання витребуваних судом доказів без поважних причин або без їх повідомлення, триваючого невиконання ухвали про забезпечення позову або доказів суд з урахуванням конкретних обставин стягує у дохід державного бюджету з відповідного учасника судового процесу або відповідної іншої особи штраф у сумі від одного до десяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

ЄСПЛ застосовує положення, передбачене ч. 3ст. 35 Європейської Конвенції з прав людини, де вказано, що суд оголошує неприйнятною будь-яку індивідуальну заяву, якщо він вважає, що ця заява є зловживанням правом на подання заяви.

Питання щодо наявності чи відсутності зловживання правом на подання заяви вирішується судом у кожному конкретному випадку окремо. Проте, за загальним правилом, яке міститься у справі «Миролюбов та інші проти Латвії» (рішення від 15.09.2009), про зловживання правом у розумінні п. 3 ст. 35 Конвенції мова йде у тих випадках, коли поведінка заявника, яка явно не відповідає призначенню гарантованого Конвенцією права на звернення до Суду, порушує встановлений порядок роботи Суду або ускладнює належний перебіг розглядів справ. При цьому Суд наголошує, що визнання заяви неприйнятною з мотивів зловживання правом на подання заяви є винятковим процедурним заходом (пункти 62, 65).

Зловживання правом - це особливий вид правової поведінки, який полягає у використанні особою своїх прав у недозволені способи, що суперечать призначенню права, внаслідок чого завдаються збитки (шкода) суспільству, державі, окремій особі.

Стримування зловживання правом - це боротьба не з самою поведінкою, а з конкретними проявами правової поведінки, що завдають шкоди суспільству й особі.

Так, у ст.17 «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод» від 04.11.1950р. № ETS N 005 «Заборона зловживання правами» передбачено, що «Жодне з положень цієї Конвенції не може тлумачитись як таке, що надає будь-якій державі, групі чи особі право займатися будь-якою діяльністю або вчиняти будь-яку дію, спрямовану на скасування будь-яких прав і свобод, визнаних цією Конвенцією, або на їх обмеження в більшому обсязі, ніж це передбачено в Конвенції».

Верховний Суд, визнаючи певні дії учасників процесу зловживанням процесуальними правами, часто зазначає, що ознакою зловживання процесуальними правами є не просто конкретні дії, а дії, спрямовані на введення суду в оману, затягування розгляду справи, створення перешкод опоненту.

Феномен зловживання процесуальними правами як особливий різновид цивільного процесуального правопорушення полягає у тому, що при зловживанні процесуальними правами відбувається порушення умов реалізації суб`єктивних цивільних процесуальних прав. Це положення відповідає загальнотеоретичним розробкам конструкції зловживання правом, в яких воно нерідко визначається як поведінка, що перевищує (або порушує) межі здійснення суб`єктивних прав. Суб`єкт цивільного судочинства свої цивільні процесуальні права має здійснювати відповідно до їх призначення, яке або прямо визначено змістом того чи іншого суб`єктивного права, або вочевидь випливає з логіки існування того чи іншого суб`єктивного процесуального права.

Зловживання процесуальними правами може мати форму штучного ускладнення цивільного процесу, ускладнення розгляду справи в результаті поведінки, що перешкоджає винесенню рішення у справі або вчиненню інших процесуальних дій.

Притягнення особи до відповідальності за процесуальні зловживання повинно ґрунтуватися на доказах її вини. Факти процесуальних зловживань можна віднести до фактів, що доказуються в режимі процесуальних фактів, які включаються у загальний або локальний предмет доказування у справі.

З аналізу наведених норм вбачається, що зловживанням правами можуть бути визнані дії учасника процесу, які формально хоча й передбачені серед його повноважень та прав, однак здійснюються ним не з метою досягнення передбаченого законом процесуального результату, а з метою затягування чи взагалі перешкоджання розгляду справи.

Саме цей критерій є основним для кваліфікації дій особи як зловживання правами.

Згідно рішення Європейського суду з прав людини у справі «Мельник проти України» (п.п.22, 23 Рішення від 28 березня 2006 року, заява №23436/03) право доступу до суду не є абсолютним, воно може бути обмеженим. Тим не менше, право доступу до суду не може бути обмеженим таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження повинні мати законну мету та бути пропорційними між використаними засобами та досягнутими цілями. При цьому правила регулювання строків мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані. У той же час такі правила в цілому або їх застосування не повинні перешкоджати сторонам використовувати доступні засоби захисту.

В даному випадку суд приходить до висновку про відсутність підстав для вжиття до ОСОБА_3 заходів примусу за зловживання процесуальними правами, оскільки пзаявником не доведено достеменно , що позовні вимоги у вищезазначених трьох позовних заявах ( справи № 490/2071/19, 490/3031/18, 490/139/19) заявлені до тих самих відповідачів і і мають однаковий предмет вимог за цими позовами, проте в справі відсутні достеменні докази того, що такі його дії, право на вчинення яких дійсно передбачено положеннями ст. 185 ЦПК України, здійснюються ним з метою маніпулювання системою автоматичного розподілу справ між суддями ( щонайменше справа № 490/2071/19 була повернута суддею Гуденко О.А. 02.04.2019 за п. 1 ч. 4 ст. 185 ЦПК України, оскільки заяву подано неповноважним представником позивача, справа 490/3031/18 - позов заявлено до іншого відповідача ) чи з метою перешкоджання судочинству. Натомість, рішення суду не може грунтуватися на припущеннях.

Керуючись ст.ст. 44,147,148 ЦПК України, суд-

Постановив:

У задоволенні клопотання відповідача ОСОБА_2 про застосування до позивача ОСОБА_1 заходів процесуального примусу у вигляді штрафу - відмовити.

Апеляційне оскарження ухвали відповідно до вимог ст. 353-355 ЦПК України.

Суддя Гуденко О.А.