Рішення № 86365472, 12.12.2019, Кам'янець-Подільський міськрайонний суд Хмельницької області

Справа № 676/80/19

Номер провадження 2/676/572/19

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 грудня 2019 року м. Кам`янець - Подільський

Кам`янець-Подільський міськрайонний суд Хмельницької області

в складі: головуючого судді Бондаря О.О.

з участю секретаря Маневич І.В.,

прокурора Мензило Л.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за позовом Заступника прокурора Хмельницької області в інтересах держави до Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання недійсним наказу та витребування земельної ділянки, -

ВСТАНОВИВ:

Заступник прокурора Хмельницької області звернувся до суду в інтересах держави з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про визнання недійсним наказу Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області від 11.11.2016 року № 22-30219-СГ, яким затверджено проект землеустрою та надано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 2 га (кадастровий номер: 6822484100:02:003:0051), що знаходиться за межами населених пунктів Колодіївської сільської ради (Китайгородської об`єднаної територіальної громади) Кам`янець-Подільського району Хмельницької області) та витребування у ОСОБА_2 на користь держави земельну ділянку загальною площею 2 га (кадастровий номер 6822484100:02:003:0051), що знаходиться за межами населених пунктів Колодіївської сільської ради (Китайгородської об`єднаної територіальної громади) Кам`янець-Подільського району Хмельницької області.

Позовні вимоги обґрунтовує тими обставинами, що наказом Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області від 11.11.2016 року №22-30219-СГ затверджено проект землеустрою щодо відведення ОСОБА_1 земельної ділянки площею 2 га (кадастровий номер: 6822484100:02:003:0051), що знаходиться за межами населених пунктів Колодіївської сільської ради (Китайгородської об`єднаної територіальної громади) Кам`янець-Подільського району Хмельницької області та передано її у власність для ведення особистого селянського господарства. На підставі зазначеного наказу 24.11.2016 року зареєстровано право власності ОСОБА_1 на вказану земельну ділянку. На підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 24.06.2017 року , зареєстрованого в реєстрі нотаріальних дій № 1854 ОСОБА_1 вказану земельну ділянку відчужила ОСОБА_2 . Право власності зареєстровано за ОСОБА_2 06.06.2017 року . Наказ Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області від 11.11.2016 року № 22-30219-СГ підлягає визнанню недійсним, оскільки ОСОБА_1 на час отримання спірної земельної ділянки, використала своє право на безоплатне отримання у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства в межах норм безоплатної передачі земельних ділянок для даного виду використання. Згідно даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Держаного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області від 23.09.2016 року №22- 25170-СГ отримала у приватну власність (право зареєстровано 06.10.2016 року ) земельну ділянку площею 2 га (кадастровий номер : 6825584600:07:056:0024) для ведення особистого селянського господарства, що розташована за межами населених пунктів Михайлюцької сільської ради Шепетівського району Хмельницької області.

Прокурор - Мензило Л.В. в судовому засіданні заявлені вимоги підтримала у повному обсязі та просила їх задовольнити .

Представник відповідача - Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області в судове засідання не з`явився, про час, дату і місце судового засідання повідомлений, подав письмовий відзив , в якому просить в задоволенні позову відмовити.

Відповідачка ОСОБА_1 в судовому засіданні позов визнала і пояснила, що з метою отримання грошових коштів, видала довіреність іншій особі на оформлення прав на земельну ділянку. Коли дізналась про подачу позову до суду, видану довіреність скасувала.

Відповідачка ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилися, про час, дату і місце судового засідання повідомлена.

Заслухавши учасників судового розгляду, вивчивши матеріали справи в повному об`ємі, суд вважає, що позов підлягає задоволенню.

Судом встановлено, що наказом Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області від 11.11.2016 року за №22-30219-СГ затверджено проект землеустрою щодо відведення ОСОБА_1 земельної ділянки площею 2 га (кадастровий номер : 6822484100:02:003:0051), що знаходиться за межами населених пунктів на даний час вже Китайгородської сільської ради Кам`янець-Подільського району Хмельницької області, та передано її у власність для ведення особистого селянського господарства.

З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта №144770899 від 09.11.2018 року вбачається, що на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області №22-30219-СГ від 11.11.2016 року державним реєстратором - приватним нотаріусом Красилівського районного нотаріального округу Хмельницької області, Кізюн Т. А., 24.11.2016 року зареєстровано право власності ОСОБА_1 на вказану земельну ділянку.

З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта №144770899 від 09.11.2018 року вбачається, що ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області від 23.09.2016 року № 22-25170-СГ отримала у приватну власність (право зареєстровано 06.10.2016 року) земельну ділянку площею 2 га (кадастровий номер 6825584600:07:056:0024) для ведення особистого селянського господарства, що розташована за межами населених пунктів Михайлюцької сільської ради Шепетівського району Хмельницької області, що свідчить, що ОСОБА_1 на час прийняття оспорюваного наказу вже використала своє право на безоплатне отримання земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства в межах норм безоплатної передачі земельних ділянок для даного виду використання.

На підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 06.06.2017 року, зареєстрованого в реєстрі нотаріальних дій за номером 1854 , посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, Зима Н.Ф., право власності на зазначену земельну ділянку за ОСОБА_1 припинено та зареєстровано за ОСОБА_2 , що вбачається з Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 09.11.2018 року за №144770695.

Тому наказ Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області від 11.11.2016 року № 22-30219-СГ, який прийнятий із порушенням вимог ч.4 ст.116 ЗК України підлягає визнанню недійсним.

Частиною 1 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює :підтримання публічного обвинувачення в суді; організацію і процесуальне керівництво досудовим розслідуванням,вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження, нагляд за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку; представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом.

Таким законом є Закон №1697-VII.

За змістом ч. 1 ст. 1 Закону №1697-VII прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.

Згідно з ч.3ст.23 Закон №1697-VII прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади,орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження,а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (ч. 4 ст. 23 Закон №1697-VII).

Із положень ч. 3 ст. 56 ЦПК України слідує, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

ЄСПЛ в п. 54 Рішення в справі «Трегубенко проти України» вказав, що правильне застосування законодавства незаперечно становить „суспільний інтерес", тобто прокурор має право на звернення до суду з відповідним позовом з врахуванням того, що Управлінням Держгеокадастру в Хмельницькій області було порушено вимоги чинного законодавства при передачі земельної ділянки в приватну власність і необхідність повернення даної земельної ділянки власнику.

Як передбачено ч. 4 ст. 56 ЦПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу.

Пунктом 4 частини 4 статті 185 ЦПК України визначено, що заява повертається, коли відсутні підстави для звернення прокурора до суду в інтересах держави або для звернення до суду особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача (ч. 5 ст. 56 ЦПК України).

ЄСПЛ неодноразово звертав увагу на те, що сторонами цивільного провадження є позивач і відповідач. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави (справа «Менчинська проти Росії», заява №42454/02, рішення від 15 січня 2009 року, п.35).

Аналіз указаних норм права дає підстави для висновку, що прокурор може представляти інтереси держави в суді тільки у виключних випадках, які прямо передбачені законом.

Прокурор здійснює представництво законних інтересів держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; 2) якщо такий орган відсутній.

Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен належним чином обґрунтувати, а суд перевірити підстави для звернення прокурора до суду.

Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб`єкта владних повноважень.

У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор допускається до участі у справі та набуває відповідного статусу учасника процесу. У випадку відсутності підстав для звернення прокурора до суду в інтересах держави суд повертає йому подану заяву.

При цьому Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року (справа №587/430/16-ц) не виключила, що у разі нездійснення або неналежного здійснення захисту інтересів держави відповідний суб`єкт владних повноважень може виступати відповідачем у справі, а прокурор, у такому випадку, набуває процесуального статусу позивача.

Прокурор обґрунтував своє звернення до суду тим, що Головне управління Держгеокадастру у Хмельницькій області як орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, незаконно відчужила земельну ділянку державної власності. Унаслідок незаконної передачі земельної у приватну власність порушуються інтереси держави у сфері ефективного використання земельних ресурсів, оскільки унеможливлюється реалізація державної політики по забезпеченню охорони, відтворення та сталого використання земельних ресурсів з урахуванням економічних та інших інтересів суспільства.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Відповідно до ч. 3 ст. 116 Земельного кодексу України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Згідно ч. 4 ст. 116 Земельного кодексу України передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

Всупереч вимог ст.ст. 116, 118, 121 Земельного кодексу України, ОСОБА_1 при зверненні до Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області із заявою надала недостовірну інформацію про те, що вона вже використала право на безоплатну приватизацію земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства в межах норм встановлених законодавством.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

За змістом ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Частиною 1 статі 387 ЦК України встановлено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

За змістом ч. 1 ст. 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, як не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Згідно з ч. 1 ст. 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За змістом ст. 5 ЦПК України застосовуваний судом спосіб захисту цивільного права має відповідати критерію ефективності, тобто цей спосіб має бути дієвим, а його реалізація повинна мати наслідком відновлення порушених майнових або немайнових прав та інтересів особи.

Власник майна може витребувати майно від будь-якої особи, яка є останнім набувачем та яка набула майно з незаконних підстав, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами, та без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними.

При цьому права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову до набувача з використанням правового механізму, установленого ст.ст. 215, 216 ЦК України. Такий спосіб захисту можливий лише шляхом подання віндикаційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені ст. 388 ЦК України, які дають право витребувати в добросовісного набувача спірне майно.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», яка набрала чинності для України 11 вересня 1997 року (далі Перший протокол, Конвенція), кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема, й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування на користь держави.

Перший протокол із огляду на приписи частини першої статті 9 Конституції України, статті 10 ЦК України застосовується судами України як частина національного законодавства. При цьому розуміння змісту норм Конвенції та Першого протоколу, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), яка згідно зі статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовується українськими судами як джерело права.

У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 7 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) також напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону нормативно-правового акту, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Принцип «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар».

Судом не вбачається невідповідності заходу втручання держави в право власності ОСОБА_2 критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці ЄСПЛ.

Земля як основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави, є об`єктом права власності Українського народу, а органи державної влади або органи місцевого самоврядування здійснюють права власника від імені народу, в тому числі й тоді, коли приймають рішення щодо розпорядження землями державної або комунальної власності.

Прийняття рішення про передачу земель державної або комунальної власності в приватну власність позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі державної або комунальної власності. В цьому контексті в сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади або органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14, 19 Конституції України).

Отже правовідносини, пов`язані з вибуттям земель із державної власності, становлять «суспільний», «публічний» інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної або комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.

За таких обставин «суспільним», «публічним» інтересом звернення Прокурора до суду з вимогою витребування спірної земельної ділянки з володіння ОСОБА_2 є задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання безоплатної передачі у власність громадянам земельних ділянок сільськогосподарського використання із земель державної власності, а також захист суспільних інтересів загалом, права власності на землю Українського народу. «Суспільний», «публічний» інтерес полягає у відновленні правового порядку в частині відновлення становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землю, захист такого права шляхом повернення в державну власність землі, що незаконно вибула з такої власності.

В питаннях оцінки «пропорційності» ЄСПЛ, як і в питаннях наявності «суспільного», «публічного» інтересу, також визнає за державою достатньо широку «сферу розсуду», за виключенням випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах (рішення в справах «Спорронґ і Льоннорт проти Швеції», «Булвес» АД проти Болгарії»).

ЄСПЛ, оцінюючи можливість захисту права особи за статтею 1 Першого протоколу, загалом перевіряє доводи держави про те, що втручання в право власності відбулося в зв`язку з обґрунтованими сумнівами щодо законності набуття особою права власності на відповідне майно, зазначаючи, що існують відмінності між тією справою, в якій законне походження майна особи не оспорюється, і справами стосовно позбавлення особи власності на майно, яке набуте злочинним шляхом або стосовно якого припускається, що воно було придбане незаконно (наприклад, рішення та ухвали ЄСПЛ у справах «Раймондо проти Італії» від 22 лютого 1994 року, «Філліпс проти Сполученого Королівства» від 5 липня 2001 року, «Аркурі та інші проти Італії» від 5 липня 2001 року, «Ріела та інші проти Італії» від 4 вересня 2001 року, «Ісмаїлов проти Російської Федерації» від 6 листопада 2008 року).

Таким чином, стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

Правову природу принципу «належного урядування» розкрито ЄСПЛ у рішенні від 20 жовтня 2011 року, заява № 29979/04 «Рисовський проти України».

У пункті 71 цього рішення ЄСПЛ зазначив, що принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити допущену в минулому «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися у нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип «належного урядування» може не лише покладати на державні органи обов`язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку, а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові.

Із висновків ЄСПЛ слідує, що дотримання принципу «належного урядування» оцінюється одночасно з додержанням принципу «пропорційності», при тому, що немає точного, вичерпного переліку обставин і фактів, установлення яких беззаперечно свідчитиме про додержання чи порушення «справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю додержання фундаментальних прав окремої людини». Цей критерій більшою мірою оціночний і стосується суб`єктивної складової кожної конкретної справи, а тому має бути з`ясований у кожній конкретній справі на підставі безпосередньо встановлених обставин і фактів.

Згідно з практикою ЄСПЛ (наприклад, рішення від 8 липня 1986 року в справі «Літгоу та інші проти Сполученого Королівства») одним із елементів дотримання принципу «пропорційності» при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації.

У справах «Рисовський проти України» (рішення від 20 жовтня 2011 року, заява № 29979/04), «Кривенький проти України» (рішення від 16 лютого 2017 року, заява № 43768/07), пов`язаних із земельними правовідносинами, ЄСПЛ, встановивши порушення статті 1 Першого протоколу, зазначив про право добросовісного власника на відповідну компенсацію чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на землю.

Водночас висновки ЄСПЛ потрібно застосовувати не безумовно, а з урахуванням фактичних обставин справи, оскільки цей суд рекомендував оцінювати дії не тільки органів держави-відповідача, але й самого скаржника. Це пов`язано з тим, що певні випадки порушень, на які особа посилається, як на підставу для застосування статті 1 Першого протоколу, можуть бути пов`язані із протиправною поведінкою самого набувача майна.

Задоволення позову Прокурора про повернення в державну власність земельної ділянки, яка вибула з такої власності незаконно, не свідчить про порушення принципу «пропорційності» або «належного урядування», оскільки ОСОБА_2 (покупець, у якого вилучається майно) не позбавлена можливості порушувати питання про відшкодування завданих збитків на підставі статті 661 ЦК України, яка встановлює, що у разі вилучення за рішенням суду товару у покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли до продажу товару, продавець має відшкодувати покупцеві завдані йому збитки, якщо покупець не знав або не міг знати про наявність цих підстав.

Крім того, витребування спірної земельної ділянки з володіння ОСОБА_2 на користь держави відповідає критерію законності: витребування з його власності земельної ділянки здійснюється на підставі норм статті 388 ЦК України в зв`язку з недотриманням органом державної влади низки норм ЗК України , які відповідають вимогам доступності, чіткості, передбачуваності, офіційний текст зазначених нормативно-правових актів в актуальному стані є публічним та загальнодоступним.

За таких обставин результат розгляду судом позову Прокурора по суті не суперечить загальним принципам і критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, закладеним у статті 1 Першого протоколу.

При вирішенні спору суд враховує відомості, що містяться в протоколі загальних зборів учасників ТОВ «Зарус - Інвест» від 13 березня 2018 року, в якому вказано, що ОСОБА_2 передала земельну ділянку кадастровий номер 6822484100:02:003:0051.

З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта №144770695 від 09.11.2018 року (т. 1 а.с. 11) вбачається, що 28 листопада 2017 року державним реєстратором Кам`янець - Подільської районної державної адміністрації на підставі ухвали Апеляційного суду Хмельницької області в справі № 676/5365/17 зареєстровано обтяження , реєстраційний номер : 23597861 в виді арешту на земельну ділянку кадастровий номер 6822484100:02:003:0051.

Відповідно до ч. 4 ст. 334 ЦК України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Суд вважає, що даним судовим рішенням про витребування на користь держави земельної ділянки у ОСОБА_2 не порушуються права і законні інтереси ТОВ «Зарус - Інвест» , оскільки в реєстрі прав власності на нерухоме майно право власності на спірну земельну ділянку зареєстровано за ОСОБА_2 .

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 258 - 260, 263 - 265 ЦПК України, ст.ст. 116, 118, 121 ЗК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

В визнати недійсним наказ Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області від 11.11.2016 року № 22-30219-СГ, яким затверджено проект землеустрою та передано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку загальною площею 2 га (кадастровий номер 6822484100:02:003:0051).

Витребувати у ОСОБА_2 на користь держави земельну ділянку загальною площею 2 га (кадастровий номер 6822484100:02:003:0051), що знаходиться за межами населених пунктів Китайгородської сільської ради Кам`янець-Подільського району Хмельницької області.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Прокуратури Хмельницької області (код ЄДРПОУ 02911102, державна казначейська служба України , м. Київ, МФО 820172, рахунок 35218028002814, код класифікації видатків бюджету 2800) судовий збір в сумі 440 гривень 50 коп.

Повернути з державного бюджету на користь Прокуратури Хмельницької області (код ЄДРПОУ 02911102, державна казначейська служба України , м. Київ, МФО 820172, рахунок 35218028002814, код класифікації видатків бюджету 2800) судовий збір в сумі 440 гривень 50 коп., сплачений згідно платіжного доручення № 2380 від 20 листопада 2018 року.

Стягнути з Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області на користь Прокуратури Хмельницької області (код ЄДРПОУ 02911102, державна казначейська служба України, м. Київ, МФО 820172, рахунок 35218028002814, код класифікації видатків бюджету 2800) судовий збір в сумі 881 гривні 00 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в сумі 39 гривень 75 коп.

Стягнути з Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області на користь держави судовий збір в сумі 79 гривень 50 коп.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Прокуратури Хмельницької області (код ЄДРПОУ 02911102, державна казначейська служба України , м. Київ, МФО 820172, рахунок 35218028002814, код класифікації видатків бюджету 2800) судовий збір в сумі 1762 гривні 00 коп.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в сумі 159 гривень 00 коп.

На рішення може бути подана апеляційна скарга протягом 30 днів з дня складання повного рішення.

Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 273 ЦПК України.

Позивач - Заступник прокурора Хмельницької області (пров.Військоматний, 3, м.Хмельницький, 29000)

Відповідач - Головне управління Держгеокадастру у Хмельницькій області ( вул.Інститутська, 4/1, м. Хмельницький, 29016, код ЄДРПОУ 39767479),

Відповідач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ).

Відповідач - ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 ).

Повне рішення складено 12 грудня 2019 року

Суддя Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Бондар О.О