Рішення № 86362534, 05.11.2019, Святошинський районний суд міста Києва

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ун. № 759/8096/18

пр. № 2/759/1283/19

05 листопада 2019 року м. Київ

Святошинський районний суд м. Києва

у складі: головуючого судді Ул`яновської О.В.,

секретаря судового засідання Бандури Н.О.,

за участю: позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача Ісаєва С.П. ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Києві цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Святошинському районі ГУ ДФС м. Києва, ГУ ДФС м. Києва, треті особи: Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві, Київська місцева прокуратура №8 про захист честі, гідності та ділової репутації,

ВСТАНОВИВ:

у травні 2018 р. позивач звернувся до суду із зазначеними позовними вимогами, просить суд визнати недостовірними та такими, що завдають шкоди честі, гідності та ділової репутації позивача відомості, що викладені у листі Старшого оперуповноваженного Державної податкової інспекції у Святошинському районі ГУ ДФС м. Києва ОСОБА_5, а саме «гр. ОСОБА_1 поводив себе неадекватно як психічно не урівноважена особа»; визнати недостовірними та такими, що завдають шкоди честі, гідності та ділової репутації позивача відомості, що викладені у листі Старшого оперуповноваженного Державної податкової інспекції у Святошинському районі ГУ ДФС м. Києва ОСОБА_4., а саме «не зважаючи на неадекватну поведінку гр. ОСОБА_1 в бік працівників податкової міліції»; зобов`язати Державну податкову інспекцію у Святошинському районі Г`У ДФС м. Києва спростувати недостовірну інформацію, що була висловлена відносно позивача, а саме: «гр. ОСОБА_1 поводив себе неадекватно як психічно не урівноважена особа» « не зважаючи на неадекватну поведінку гр. ОСОБА_1 в бік працівників податкової міліції» шляхом подачі, належним чином завіреного листа (з повідомленням про вручення) із спростуванням та вибаченнями позивачу на його адресу : АДРЕСА_1 та адресу: АДРЕСА_2; стягнути за рахунок бюджетних асигнувань із Державної податкової інспекції у Святошинському районі ГУ ДФС м. Києва (Код) - 39513550 суму 1861 грн (одна тисяча вісімсот шістдесят одна гривня 50 копійок); стягнути за рахунок бюджетних асигнувань із ГУ ДФС м. Києва (Код 39439980) суму 1861 (одна тисяча вісімсот шістдесят одна гривня 50 копійок).

Позовні вимоги обгрунтовує тим, що 03.03.0215 у м. Києві на вул. Сосніних, 3 офіс 534, податковими міліціонерами СУФР ДПІ у Святошинському районі ГУ ДФС у м. Києві був проведений обшук на підприємстві «Благодар» Всеукраїнської організації інвалідів «Союз організацій інвалідів України», через певний час після обшуку працівники ДПІ у Святошинському районі ГУ ДФС у м. Києві, а саме податковий міліціонер ОСОБА_3 та ОСОБА_4 образливо висловлювалися у бік директора підприємства «Благодар» ВОІ СОІУ ОСОБА_1., що було викладено письмово у листах податкових міліціонерів, адресованих прокурору Київської місцевої прокуратури №8 ОСОБА_6., вказаний зміст листів спантеличив ОСОБА_1 , та викликав обурення, адже такий хід думок міліціонерів не відповідає дійсності.

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 04.06.2018 відкрито провадження по справі (а.с. 27).

На підставі розпорядження від 07.06.2018 призначено проведення автоматизований розподіл судової справи у зв`язку із самовідводом судді Петренко Н.О. (а.с. 29, 30).

12.06.2018 ухвалою суді вказану цивільну справу прийнято до свого провадження та призначено до судового розгляду (а.с. 31, 32).

06.08.2018 відповідач ГУ ДФС у м. Києві подав відзив на позовну заяву в якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог, оскільки зазначену інформацію в поясненнях співробітників податкової поліції стосовно позивача слід розцінювати лише як критику його дій, тобто спірний вислів є оціночним судженням, а не фактичним твердженням, які підлягають доведенню під час досудового розслідування, а також позивачем не надано доказів які підтверджують, що він дійсно зазнав страждань (а.с. 50, 51).

26.02.2019 ухвалою суду по справі призначено судово-лінгвістичну експертизу (а.с. 23).

06.08.2019 провадження по справі поновлено (а.с. 113).

21.10.2019 від відповідач ГУ ДФС у м. Києві подав до суду додаткові пояснення (а.с. 126, 127).

Позивач у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі, посилаючись на обставини викладені у позовній заяві, просив задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позовних вимог заперечував, вважає їх безпідставними та такими, що грунтуються на припущеннях, а тому позов не може бути задоволено.

Відповідач ДПІ у Святошинському районі ГУ ДФС м. Києва у судове засідання не з`явився про слухання справи повідомлений належним чином, причини неявки суд не повідомив (а.с. 119).

Третя особа ГУ ДКС України у м. Києві у судове засідання не з`явилася, про день, час та місце розгляду справи повідомлена належним, 09.07.2018 подала пояснення на позовну заяву в якій зазначила, що вимоги про стягнення коштів з Державного бюджету позивачем не заявлено, не відомо з яких з яких причин позивач визначив Головне управління Казначейства третьою особою, а також просив розглядати справу без участі представника (а.с. 40-42).

Третя особа Київська місцева прокуратура № 8 у судове засідання не з`явилася, про день, час та місце розгляду справи повідомлена належним, причини неявки суд не повідомила (а.с. 122).

Згідно ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Суд, всебічно з`ясувавши обставини, на які позивач посилається як на підставу своїх вимог, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні, вважає встановленими такі факти та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч.ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Конституція України визнає честь і гідність людини найвищою соціальною цінністю та передбачає, що кожен має право на повагу до його гідності (ст.ст. 3, 28).

Разом із цим, Конституцією України гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів та переконань.

Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Судом встановлено, що у позовній заяві позивач вказує про порушення його честі і гідності відповідачами шляхом образливими висловлюваннями у сторону позивача, що спантеличило його та викликало обурення.

Як вбачається із висновку №14798 лінгвістичної (сематико-текстуальної) експертизи встановлено, що у текстовому матеріалі документів «Пояснення» без дати від імені старшого оперуповноваженого ДПІ у Святошинському районі ГУ ДФС у м. Києві ОСОБА_5. «Пояснення» без дати від імені старшого оперуповноваженого ДПІ у Святошинському районі ГУ ДФС у м. Києві ОСОБА_4. містяться висловлювання, форма та зміст яких не відповідає нормам службового спілкування, виходить за межі правил службового етикету та, загалом порушує норми і правила поведінки суб`єктів державної службової діяльності, їх спілкування і взаємодії, а отже є образливими стосовно особи ОСОБА_1 , однак вказані висловлювання мають саркастично-іронічний характер, що сприяє неупередженому та об`єктивному викладу певної правової позиції (а.с. 98-105).

Відповідно до ст. 34 Конституції України, кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.

Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.

Згідно з роз`ясненнями Пленуму Верховного Суду України у пункті 5 Постанови від 27.02.2009 року №1 «Про судову практику розгляду цивільних справ про захист гідності та честі фізичної особи, а також репутації фізичної та юридичної особи», позов про захист гідності, честі чи ділової репутації вправі пред`явити фізична особа у разі поширення про неї недостовірної інформації, яка порушує її особисті немайнові права, а також інші заінтересовані особи (зокрема, члени її сім`ї, родичі), якщо така інформація прямо чи опосередковано порушує їхні немайнові права.

Відповідно до ст. 201 ЦК України, особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є зокрема, честь, гідність і ділова репутація.

Згідно з положень частин 1-3 ст. 297 ЦК України, кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.

За змістом ч. 1 ст. 277 ЦК України, особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на спростування.

Верховний суд України у п. 18 Постанови Пленуму №1 від 27.02.2009 «Про судову практику розгляду цивільних справ про захист гідності та честі фізичної особи, а також репутації фізичної та юридичної особи» роз`яснив, що позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.

Відповідно до п.п. 24, 25 Постанови Пленуму ВСУ від 27.02.2009 №1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», задовольняючи позов, суд повинен у резолютивній частині рішення зазначити, чи було порушено особисте немайнове право особи, яка саме інформація визнана недостовірною та порочить гідність, честь чи ділову репутацію позивача, а також вказати на спосіб захисту порушеного особистого немайнового права. За загальним правилом, інформація, що порочить особу, має бути спростована у спосіб, найбільш подібний до способу її поширення (шляхом публікації у пресі, повідомлення по радіо, телебаченню, оголошення на зібранні громадян, зборах трудового колективу, відкликання документа тощо). Спростування має здійснюватися у такий самий спосіб, у який поширювалася недостовірна інформація. У разі, якщо спростування недостовірної інформації неможливо чи недоцільно здійснити у такий же спосіб, у який вона була поширена, то воно повинно проводитись у спосіб, наближений (адекватний) до способу поширення, з урахуванням максимальної ефективності спростування та за умови, що таке спростування охопить максимальну кількість осіб, що сприйняли попередньо поширену інформацію.

Положеннями ст. 277 ЦК України визначений загальний порядок доказування у такій категорії справ. Законодавцем було виключено з вказаної статті частину статті, яка покладала обов`язок на особу доказувати правдивість негативної інформації, поширеної такою особою.

Також, відповідно до ч.ч.1, 2 ст.30 Закону України «Про інформацію» передбачено, що ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Якщо суб`єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов`язок відшкодувати завдану моральну шкоду.

Як вбачається з п. 19 постанови Пленуму Верховного суду України від 27.02.2009 №1 «Про судову практику розгляду цивільних справ про захист гідності та честі фізичної особи, а також репутації фізичної та юридичної особи», вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням - висловлюванням, яке не містить фактичних даних, за виключенням винятком образи чи наклепу, зокрема критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема гіпербол, алегорій, сатири.

Відповідно до ст. 277 ЦК України, не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Верховний Суд України наголосив на тому, що оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості, а відповідно до ст. 277 ЦК України, не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Рим 04.11.1950, ратифікована 17.07.1997).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лінгенс проти Австрії» суд зазначає, що необхідно розрізняти факти та оціночні судження. Існування фактів можна довести, а правдивість критичного висловлювання не підлягає доведенню. Вимога доводити правдивість критичного висловлювання є неможливою для виконання і порушує свободу на власну точку зору, що є фундаментальною частиною права, захищеного статтею 10 Конвенції.

Також, відповідно до ч. 4 ст. 32 Конституції України, кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Згідно зі ст. 10 Конвенції і ч. 2 та 3 ст. 34 Конституції України, кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві, зокрема, для захисту репутації чи прав інших осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 68 Конституції України, кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Ухвалюючи рішення в справі про захист гідності, честі чи ділової репутації публічної особи, суд також повинен дотримуватись основоположних принципів права, зокрема презумпції невинуватості.

Так, згідно з частиною другою ст. 6 Конвенції, кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.

У частинах першій та другій ст. 62 Конституції України закріплено, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.

При цьому Європейський суд з прав людини зазначає, що презумпцію невинуватості буде порушено, якщо судове рішення або заява посадової особи щодо особи, обвинуваченої у вчиненні кримінального злочину, відображає думку про її вину до того, як вона буде доведена відповідно до закону. Достатньо мати навіть за відсутності будь-якого формального висновку певні підстави припускати, що суд або посадова особа вважає обвинуваченого винним. Питання про те, чи порушує заява посадової особи державного органу принцип презумпції невинуватості, слід визначати в контексті конкретних обставин, за яких оспорювану заяву було зроблено ( пункт 42 рішення від 21 вересня 2006 року в справі «Грабчук проти України» (заява № 8599/02); пункт 48 рішення від 12 січня 2012 року в справі «Довженко проти України» (заява № 36650/03)).

Відповідно до ст. 40 Конституції України, усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Системний аналіз положень ст.ст. 4, 5 ЦПК України, ст.ст. 15, 16 ЦК України дає підстави для висновку, що позов може бути поданий особою виключно для захисту порушеного права і обраний позивачем спосіб захисту повинен відновлювати таке порушене право.

При цьому, слід зазначити, що позовна заява не містить жодного конкретного доказу, що відповідачі порушили права позивача, за захистом яких позивач звернувся із даним позовом до суду.

Відповідно до загальних підстав відповідальності за матеріальну та моральну шкоду згідно до ст.ст. 1166, 1167 ЦК України та п. 5 Постанови Пленуму ВСУ України №4 від 31.03.1995 р. «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» юридичною підставою виникнення відповідальності за заподіяну шкоду є склад цивільного правлпорушення, тобто протиправна винна поведінка заподіювача шкоди, який включає в себе наступні невідємні елементи: 1) безпосередньо наявність такої шкоди; 2) протиправність діяння її заподіювача; 3) наявність причинного звязку між шкодою та протиправним діянням її заподіювача; 4) вині останнього в її заподіянні. Особа звільняється від відповідальності по відшкодуванню шкоди якщо остання була заподіяна не з її вини.

Проаналізувавши зазначені норми закону та зібрані у справі докази в їх сукупності, суд вважає, що позивачем не надано доказів та не було доведено наявність моральної шкоди, протиправності діяння чи бездіяння відповідача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням відповідачів та вини відповідачів в її заподіянні, позивачем не було доведено того, що було порушено його честь та гідність, що воно порушене саме внаслідок дій відповідачів і такі дії є протиправними, за захистом яких подано позов, тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.

У зв`язку з тим, що суд дійшов ґрунтовного висновку про відмову у задоволенні позову, судом не вбачається підстав для відшкодування судового збору.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 3, 28, 34, 40, 297, 299, 277 ЦК України, ст.ст. 1, 30 Закону України «Про інформацію», та ст.ст. 1, 2, 4, 5, 12, 13, 76, 81, 83, 84, 89, 95, 258, 259, 261, 263-266, 273 ЦПК України, -

УХВАЛИВ:

у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Святошинському районі ГУ ДФС м. Києва, ГУ ДФС м. Києва, треті особи: Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві, Київська місцева прокуратура №8 про захист честі, гідності та ділової репутації відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги через Святошинський районний суд м. Києва до апеляційного суду у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: О.В. Ул`яновська

Повний текст судового рішення складено 08.11.2019.