Рішення № 86346950, 09.12.2019, Решетилівський районний суд Полтавської області

єдиний унікальний номер справи 546/991/18

номер провадження 2/546/299/19

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 грудня 2019 року м. Решетилівка

Решетилівський районний суд Полтавської області у складі

головуючої судді Лизенко І.В.,

за участі секретаря судового засідання Коваленка А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в судовій залі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНОГО БАНКУ «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

19.09.2018 позивач звернувся до суду із вищевказаним позовом до відповідачки, у якому просить стягнути з неї на їхню користь суму заборгованості за кредитним договором №б/н від 26.03.2007 у розмірі 19 598,95 грн, а також понесені судові витрати у розмірі 1762,00 грн, посилаючись на неналежне виконання відповідачкою своїх обов`язків, як позичальника за кредитним договором.

19.09.2018 шляхом автоматичного розподілу дану справу передано на розгляд складу суду із головуючим ОСОБА_2, провадження у справі не було відкрито, оскільки станом на день звільнення судді ОСОБА_2 у відставку 27.09.2018, судом не було отримано інформації від відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи про зареєстроване місце проживання (перебування) відповідача у порядку ст. 187 ЦПК України.

У зв`язку з відсутністю у Решетилівському районному суді Полтавської області суддів, які б мали повноваження на здійснення судочинства, проведення автоматизованого розподілу справи між суддями було неможливим, що підтверджується відповідним протоколом від 19.10.2018.

За результатами повторно проведеного автоматизованого розподілу справ між суддями, 19.02.2019 справу передано на розгляд складу суду із головуючою Лизенко І.В. (відряджена до Решетилівського районного суду Полтавської області на підставі Рішення Вищої ради правосуддя від 22.01.2019 №175/о/15-19).

20.05.2019 суддею Лизенко І.В. справу прийнято до свого провадження, повторно розпочато спрощене позовне провадження з викликом сторін та призначено відкрите судове засідання на 23.10.2019.

23.10.2019 розгляд справи відкладено у зв`язку з неявкою сторін на 09.12.2019.

У судове засідання представник позивача не з`явився, у своїй позовній заяві просив розглядати справу без його участі, при цьому не заперечує проти заочного розгляду справи (а.с.5).

Відповідачка в судове засідання повторно не з`явилась, про дату, час та місце судового розгляду була повідомлена належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с.50). Клопотання про розгляд справи за її відсутності чи інших заяв по суті або з процесуальних питань від відповідачки до суду не надходило. Відповідачка не надала заперечень проти зазначених у позові обставин, зокрема щодо укладення між нею та банком договору про надання кредиту, приєднання нею до Умов і Правил надання банківських послуг, визнання нею Тарифів банку; копію позову і долучених до нього документів відповідачка отримала, тому мала можливість ознайомитися з ними.

Отже, за письмової згоди представника позивача, суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає вимогам ст.ст. 280-281 ЦПК України.

Дослідивши письмові докази, суд вважає позов таким, що не підлягає задоволенню.

26.03.2007 між ЗАКРИТИМ АКЦІОНЕРНИМ ТОВАРИСТО КОМЕРЦІЙНИМ БАНКОМ «ПРИВАТБАНК», правонаступником якого є ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», правонаступником якого, у свою чергу, є АТ КБ «ПРИВАТБАНК» укладено кредитний договір з ОСОБА_1 , згідно з умовами якого остання отримала кредит, шляхом підписання заяви (а.с. 11).

У заяві зазначено, що відповідачка згодна з тим, що ця заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами, правилами користування, основними умовами обслуговування і кредитування становить між нею та банком договір про надання банківських послуг, а також, що вона ознайомилась та погодилась з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані їй для ознайомлення в письмовому вигляді.

До кредитного договору банк додав Умови та правила надання банківських послуг (а.с.12-17).

Таким чином, враховуючи відсутність заперечень відповідачки та керуючись принципом диспозитивності, суд вважає встановленим, що 26.03.2007 між позивачем та відповідачкою було укладено договір про надання банківських послуг з використанням кредитної картки, шляхом приєднання, в порядку ст. 634 ЦК України, до умов запропонованих банком в письмових Умовах та Правилах надання банківських послуг, на підставі поданої відповідачкою заяви (надалі - Заява), в якій міститься підпис зроблений від її імені про ознайомлення з цими Умовами та Правилами (а.с. 11-17).

З наданого позивачем розрахунку заборгованості відповідачки (а.с.7-10) вбачається, що за вищевказаним картковим рахунком відповідачкою проводилися операції зі зняття готівкових коштів та внесення коштів на повернення отриманого кредиту, відсотків за користування ним та штрафних санкцій.

Таким чином, даючи правову оцінку укладеному між сторонами договору, суд доходить висновку, що між позивачем та відповідачкою був укладений договір карткового рахунку, який в розумінні змісту ст. 1066 ЦК України, є різновидом договору банківського рахунку, умовами якого було передбачено кредитування відповідача у межах кредитного ліміту (ст.1069 ЦК України).

Відповідно до приписів ч.2 ст.1069 ЦК України права та обов`язки сторін, пов`язанні з кредитуванням рахунка, визначаються відповідними положеннями про позику та кредит (параграфи 1 та 2 глави 71 цього Кодексу), якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит і сплатити проценти.

Згідно із ч.2 ст.1054 ЦК України, до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 («Позика») глави 71 ЦК України. Приписом ч. 1 ст.1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику, якщо такою є грошові кошти, у тій самій сумі, у строк та в порядку, що встановленні договором.

Відповідно до Заяви, підписаної відповідачем, він ознайомлений та згоден з Тарифами банку (а.с. 11).

Відповідно до наданого банком розрахунку, заборгованість ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором станом на 31.05.2018 становить 27 835,63 грн і складається із:

-заборгованості за тілом кредиту - 5 624,64 грн;

-заборгованості з відсотків з користування кредитом - 17 310,55 грн;

-заборгованості за пенею та комісією - 4 900,44 грн (графа «сума комісії та пені (накопичувальним підсумком)»);

-заборгованості по судових штрафах - 1 409,47 грн.

При цьому, рішенням Решетилівського районного суду Полтавської області від 16.09.2011 у справі № 2-215/11 з відповідачки на користь банку стягнуто заборгованість за вищевказаним договором у розмірі 9 646,15 грн (а.с.6), яка, згідно копії позовної заяви у справі № 2-215/11 складалася із:

-заборгованості за тілом кредиту - 5 624,64 грн;

-заборгованості з відсотків з користування кредитом - 2 410,88 грн;

-нарахованої комісії - 675,10 грн;

-заборгованості по судових штрафах - 935,53 грн.(а.с. 51-51)

Позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість за вирахуванням із загальної суми боргу - 27 835,63 грн суму в розмірі 9 646,15 грн, яка була стягнута за рішенням суду від 16.09.2011, тобто просить стягнути заборгованість у загальному розмірі 18 189,48 грн.

Складові заборгованості у розмірі 18 189,48 грн позивачем не конкретизовані.

Таким чином, судом встановлено, що заборгованість за тілом кредиту у розмірі заборгованості за тілом кредиту - 5 624,64 грн вже стягнута за рішенням суду від 16.09.2011 та не підлягає повторному стягненню.

Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Вказана правова позиція висловлена у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 №444/9519/12.

Виходячи із правових висновків Верховного суду, у разі, якщо позивач реалізував своє право на стягнення боргу шляхом пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України або у разі спливу визначеного договором строку кредитування - він не має права нараховувати передбачені договором проценти до повного погашення заборгованості за кредитом, оскільки у позичальника в цей момент виникає обов`язок погасити всю заборгованість повністю, а не щомісячними платежами, тому до даних правовідносин не можуть бути застосовані положення статті 599 та частини четвертої статті 631 ЦК України і у позикодавця виникає право на стягнення суми боргу, з урахуванням положень статті 625 ЦК України.

Таким чином, суд приходить до висновку, що після звернення до суду з позовом, за яким Решетилівським районним судом Полтавської області ухвалено рішення від 16.09.2011, банк не мав право нараховувати відсотки позичальнику відповідно до умов договору.

Вимога про стягнення з позичальника відсотків та інфляційних втрат в порядку статті 625 ЦК України, на яку він наразі має право, банком не заявлена.

Отже, суд вважає необґрунтованою вимогу про стягнення боргу за відсотками у сумі 17 310,55 грн.

Щодо вимог зі стягнення неустойки суд доходить наступних висновків.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання (частина перша статті 549 ЦК України). Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. А пенею - неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частини друга та третя цієї статті).

За змістом приписів параграфу 2 глави 49 ЦК України особливість пені у тому, що вона нараховується з першого дня прострочення та доти, поки зобов`язання не буде виконане. Період, за який нараховується пеня за порушення зобов`язання, не обмежується. Її розмір збільшується залежно від тривалості порушення зобов`язання. Тобто, вона може нараховуватись на суму невиконаного або неналежно виконаного грошового зобов`язання (зокрема, щодо повернення кредиту чи сплати процентів за кредитом) протягом усього періоду прострочення, якщо інше не вказано у законі чи в договорі.

Позовна вимога про стягнення неустойки може бути додатковою як до вимоги про стягнення заборгованості за кредитом, так і до вимоги про стягнення процентів за кредитом.

Оскільки право позивача нараховувати проценти за кредитом припинилося зі спливом строку кредитування - у зв`язку із пред`явленням позову, вимоги по якому були задоволені і заборгованість по кредитному договору стягнуто із позичальника (в тому числі комісію, яка нараховується банком одночасно із пенею і показана у розрахунку однією колонкою, та штрафи), що встановлено судом вище, то необґрунтованою є вимога позивача про стягнення нарахованої на проценти неустойки (борг по кредиту з часу винесення рішення від 16.09.2011 не збільшувався).

Таким чином, у задоволенні позову в частині стягнення пені, комісії та штрафів також слід відмовити.

Банком не надано доказів того, що борг, який він у позові просить стягнути однією сумою, не зазначивши його складові, є чимось іншим, аніж зазначені у розрахунку пеня, комісія, штрафи.

Отже, виходячи із зазначеного вище, суд відмовляє у задоволенні позову у повному обсязі за безпідставністю вимог банку.

З урахуванням положень статті 141 ЦПК України, відсутні підстави для стягнення із відповідачки на користь позивача понесеного позивачем судового збору.

На підставі викладеного, відповідно до ст. ст. ст. 526, 549, 611, 625, 1049, 1054, 1066, ст.1069 ЦК України, керуючись ст. ст. 1-18, 81-82, 209-245, 259, 264, 265, 268, 280-281, 354, 355 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНОГО БАНКУ «ПРИВАТБАНК» (місцезнаходження зареєстровано за адресою: вул. Грушевського, 1Д, м. Київ; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 14360570) до ОСОБА_1 (місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) про стягнення боргу за кредитним договором - відмовити.

Відповідачці направити копію заочного рішення в порядку, передбаченому статтею 272 ЦПК України, протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі залишення заяви про оскарження заочного рішення без задоволення, учасники мають право оскаржити рішення суду в апеляційному порядку протягом 30 днів з дня його проголошення, шляхом подання апеляційної скарги до Полтавського апеляційного суду через Решетилівський районний суд Полтавської області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя І.В. Лизенко