Рішення № 86321650, 13.12.2019, Баштанський районний суд Миколаївської області

Справа № 468/1079/19-ц

2/468/451/19

БАШТАНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД

56101 Миколаївська область м. Баштанка вул. Полтавська 43

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.12.2019 року Баштанський районний суд Миколаївської області в складі: головуючого - судді Муругова В.В., за участю секретаря судового засідання – Рижньової О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Баштанка справу № 468/1079/19-ц за позовом Акціонерного товариства комерційного банку „ПриватБанк” до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором. На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що між АТ КБ „ПриватБанк” та відповідачем ОСОБА_1 15.11.2011 року було укладено кредитний договір б/н, за яким позивач надав відповідачу кредит у сумі 2000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Відповідач не виконує належним чином взяті на себе зобов`язання та не здійснює щомісячні погашення по кредиту, процентам за користування кредитом. Оскільки відповідач істотно порушує умови угоди та не виконує взяті на себе зобов`язання, позивач просив стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість, яка станом на 20.05.2019 року становить 33626,19 гривень, із яких: 1071,33 гривень – заборгованість за простроченим тілом кредиту; 26677,42 грн – пеня за прострочене зобов`язання, 3800 грн – пеня за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 грн, 500,00 гривень – фіксованого штрафу та 1577,44 грн. – процентної складової штрафу.

Від представника позивача надійшла заява про підтримання позову та розгляд справи за його відсутності.

Відповідач в судовому засіданні проти задоволення позову заперечила, вказавши, що дійсно укладала з позивачем кредитний договір, погашала заборгованість за договором, але отримала каліцтво та була змушена придбавати ліки, крім того значні кошти витрачала на лікування свого сина інваліда з дитинства. Відповідач востаннє погашала заборгованість за кредитом в 2015 році, після січня 2016 року кошти на погашення боргу не вносила.

Відповідач заявила про подальший розгляд справи після оголошеної судом перерви за її відсутності та просила застосувати до вимог позивача наслідки спливу строку позовної давності.

З огляду на те, що належним чином повідомлені сторони заявили про розгляд справи за їх відсутності, суд ухвалив про розгляд справи за відсутності сторін.

Ухвалою суду від 13.11.2019 року у позивача витребувано виписку по рахункам відповідача за період з січня 2016 року по листопад 2016 року. У визначений в ухвалі суду строк позивач надав суду виписку по рахункам відповідача.

Дослідивши наявні у справі матеріали (розрахунок заборгованості; анкету-заяву про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг у ПриватБанку від 15.11.2011 року; Витяг з тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна»; світлокопію Витягу з Умов і правил надання банківських послуг; чеки про оплату; виписку по рахункам ОСОБА_1 ; довідку про видачу ОСОБА_1 кредитних карток), суд, розглянувши спір між сторонами в межах заявлених позовних вимог, приходить до висновку про необхідність відмови в задоволенні позову.

В судовому засіданні встановлено, що 15.11.2011 року між АТ КБ „ПриватБанк” та відповідачем ОСОБА_1 було укладено договір, за яким позивач надав відповідачу кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок в сумі 2000 грн.

Відповідачу 15.11.2011 року була видана одна картка № НОМЕР_1 терміном дії до червня 2015 року, яка не перевипускалася.

Відповідач не в повній мірі виконувала взяті на себе зобов`язання щодо щомісячних погашень по кредиту, процентам за користування кредитом, всі надані відповідачем квитанції та чеки, які стосуються оплат саме на рахунки АТ КБ «ПриватБанк», враховані позивачем в долученому до позовної заяви розрахунку заборгованості, а тому такі квитанції не є свідченням відсутності заборгованості у відповідача перед позивачем.

Заборгованість відповідача згідно з розрахунками позивача станом на 20.05.2019 року становить 33626,19 гривень, із яких: 1071,33 гривень – заборгованість за простроченим тілом кредиту; 26677,42 грн – пеня за прострочене зобов`язання, 3800 грн – пеня за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 грн, 500,00 гривень – фіксованого штрафу та 1577,44 грн. – процентної складової штрафу.

Зазначені правовідносини врегульовані ст.ст. 526; 530 ч.1; 1054 ч.1 ЦК України, ст. 2 ЗУ „Про банки та банківську діяльність”.

Відповідно до ст. 2 Закону України „Про банки та банківську діяльність” банківський кредит – це будь-яке зобов`язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов`язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов`язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов`язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми.

Із ст. 526 ЦК України слідує, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч.1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення ЦК України про позику, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому.

Таким чином діями відповідача були порушені встановлені законодавством правила виконання цивільно-правових правочинів і права позивача на отримання виконання зобов`язання за вищезазначеним договором, що є підставою для задоволення позову.

При цьому, сторони договору визначили, що кредит має повертатись шляхом здійснення щомісячних платежів, таким чином сторони встановили строки виконання боржником окремих зобов`язань по внесенню щомісячних платежів, які є складовими частинами зобов`язання позичальника по оплаті кредиту.

Відповідач просив застосувати до вимог банку позовну давність.

За ст. 256-257 ЦК України позовною давністю є строк, у межах якого особа може звернутись до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлена тривалістю у три роки (при цьому, позивачем не надано на розгляд суду даних щодо збільшення строків позовної давності за відповідним письмовим договором, підписаним сторонами).

Відповідно до ч.1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За ч.4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Оскільки сторони договору визначили окремі самостійні зобов`язання позичальника щодо щомісячного погашення кредитної заборгованості, які деталізують обов`язок відповідача повернути весь борг частинами, то право позивача вважається порушеним з моменту недотримання позичальником строку погашення кожного щомісячного платежу, тому і початок перебігу строку позовної давності за кожен черговий платіж починається з моменту порушення позичальником строку його погашення.

Такі висновки суду випливають з позиції, викладеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 року по справі №444/9519/12.

Крім того, виходячи з матеріалів позову та довідки АТ КБ «ПриватБанк», наданої на виконання ухвали суду, – строк дії кредитного ліміту, строк дії платіжної картки № НОМЕР_1 , а отже, і кінцевий строк повернення кредиту закінчувався в червня 2015 року.

Позивачем не надано суду доказів перевипуску іншої кредитної картки на новий строк.

Таким чином, з дня закінчення кінцевого строку дії кредитної картки позивач мав дізнатись про порушення свого права на повернення кредиту.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальний строк позовної давності становить три роки та позивачем не надано суду доказів, що сторони відповідним письмовим договором, підписаним обома сторонами, збільшили строк позовної давності щодо стягнення нарахованого боргу, на що вказує правова позиція, викладена в постанові Верховного Суду України від 01.07.2015 року в справі № 6-757цс15.

За такого, строк позовної давності для вимог АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором б/н від 15.11.2011 року є загальним та становить три роки.

Відповідно до наданого позивачем розрахунку та виписки з рахунку відповідача останнє погашення заборгованості в сумі 298 грн. було здійснене 12.01.2016 року.

За останні три роки до дня звернення позивача до суду з позовом (з 22.08.2016 року по 22.08.2019 року) на погашення заборгованості в розрахунку заборгованості вказаний один платіж у вересні 2016 року в сумі 50 грн. При цьому, оскільки відповідач заявив про застосування до вимог позивача наслідків пропуску строку позовної даності, суд 13.11.2019 року виніс ухвалу про витребування у позивача виписки по рахункам відповідача за період з січня 2016 року по листопад 2016 року.

З наданої на ухвалу суду виписки по рахунку відповідача слідує, що погашення від 18.09.2016 року в сумі 50 грн. є автоматичним погашенням простроченої заборгованості з іншої карти.

За такого, оскільки за випискою погашення було здійснене автоматичною операцією, тому таке погашення 18.09.2016 року не здійснювалося безпосередньо відповідачем, то такий платіж не свідчить про визнання відповідачем боргу та не є підставою для переривання перебігу строку позовної давності.

Позивач звернувся до суду з даним позовом 22.08.2019 року, тому заборгованість за кредитом до 22.08.2016 року є такими, що заявлені поза межами строку позовної давності, про застосування якої просить відповідач.

З наданої позивачем виписки слідує, що востаннє здійснювалось зняття коштів з картки 09.04.2015 року та з наданого позивачем розрахунку заборгованості станом на 20.05.2019 року (колонка «Витрати клієнтом кредитних коштів») слідує, що відповідач з початку 2016 року кредитним лімітом не користувався, вказані вище періоди перевищують трирічний строк з дня звернення позивача до суду з позовом, тому вся заборгованість за тілом кредиту в сумі 1071,33 грн. не може бути стягнута через пропуск строку позовної давності.

При цьому, з позовних вимог слідує, що позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за тілом кредиту в сумі 1071,33 грн., як основної вимоги, та інші суми заборгованості, які є неустойкою (штрафи та пеня з різними принципами нарахування), заборгованість за процентами відповідачу не нараховувалась.

Відповідно до ст. 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

За такого, оскільки позовна давність спливла до вимог позивача про стягнення боргу за тілом кредиту, то позовна давність спливла і щодо нарахованих на вказану суму неустойку (штрафи та пеню).

Таким чином діями відповідача були порушені встановлені законодавством правила виконання цивільно-правових правочинів і права позивача на отримання належного виконання зобов`язання за вищезазначеним договором, але позивачем пропущено строк позовної давності для звернення до суду за захистом своїх порушених прав щодо повернення боргу за тілом кредиту та сплати неустойки (штрафу та пені), що є підставою для відмови у задоволенні позову внаслідок пропуску строку позовної давності.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України вимоги позивача про стягнення на його користь з відповідача судових витрат не підлягають задоволенню.

На підставі ст.ст. 257, 261, 267 ЦК України та керуючись ст.ст. 12; 13; 81; 264; 265 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ:

В задоволенні позову Публічного акціонерного товариства комерційного банку „ПриватБанк” до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором б/н від 15.11.2011 року - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана Миколаївському апеляційному суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

Відповідно до п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України:

Позивач: Акціонерне товариство комерційний банк „ПриватБанк” (місцезнаходження: вул. Грушевського, 1Д м. Київ, 01001, ідентифікаційний код 14360570);

Відповідач: ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ).

Повне судове рішення складене 13.12.2019 року.

суддя: