Рішення № 86320876, 28.11.2019, Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 369/14927/18

Провадження № 2/369/266/19

РІШЕННЯ

Іменем України

28.11.2019 року Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі.

головуючого судді - Дубас Т.В.,

за участю секретаря - Мазурик Д.С.,

за участю представника позивача ОСОБА_1 ,

відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про усунення перешкод у користування власністю, шляхом виселення, -

ВСТАНОВИВ:

Акціонерного товариства «Універсал Банк» (попередня назва ПАТ «Універсал Банк») 23 листопада 2018 року звернулось до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про усунення перешкод у користування власністю, шляхом виселення.

Свої позовні вимоги мотивує наступним.

04 квітня 2014 року приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської обл. Саєнко О.О. було видано Свідоцтво, реєстровий номер НОМЕР_1, якими посвідчується, що ПАТ «Універсал Банк» належить на праві власності нерухоме майно: двокімнатна квартира АДРЕСА_1 .

04 квітня 2014 року було проведено державну реєстрацію права власності на вказане майно - номер запису про право власності 5238362, реєстраційний номер об єкта нерухомого майна 331633932224 згідно Витягу № 20041770 від 04.04.2014 року.

27 червня 2018 року колишнього власника майна, ОСОБА_2 та її дочку - ОСОБА_3 , було знято з реєстрації місця проживання у порядку ст. 7 ЗУ «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» у зв`язку з відчуженням майна.

23 червня 2018 року Позивачу стало відомо, що у вказаному житловому приміщенні проживає колишній власник квартири (Відповідач-1), її дочка (Відповідач-2), ОСОБА_4 (Відповідач-3) та ще одна, не встановлена позивачем особа. Вказана проживають у приміщенні Позивача, однак жодних правових підстав для цього не мають, а відтак підлягають виселенню, виходячи з наступного.

Конституційне право на житло містить заборону примусового позбавлення житла інакше як на підставі закону й за рішенням суду. Однак людина може користуватися тільки тим житлом, право користування яким у неї виникло з правочину або на підставі закону. Таке право виникає у власника житла (гл.28 ЦК), членів його сім`ї (ст.405 ЦК, ст.156 ЖК), орендаря (наймача) житла (ст.810 ЦК, ст.61 ЖК), членів його сім`ї (ст.816 ЦК, стст.64, 160 ЖК).

Відповідно до ст. 383 ЦК власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва. Аналогічна норма міститься у ст. 150 ЖК УРСР: громадяни, які мають у приватній власності будинок частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не оборонені законом угоди.

За змістом ст. 156 ЖК УРСР члени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Із даного випливає, що право на проживання у квартирі будь-яких членів сім`ї власника безпосередньо пов`язане із правом власності громадянина на житлове приміщення. Саме право власності на квартиру Відповідача-1 було правовою підставою для проживання членів п сім`ї та інших осіб за вказаною адресою.

04 квітня 2014 року право власності Відповідача-1 на квартиру припинилося у зв`язку з примусовим відчуженням. Із втратою права власності Відповідач-1 втратила і право користування житловим приміщенням. А у відповідності до ст. 156 ЖК УРСР, ст. 405 ЦК члени сім`ї Відповідача-1 та інші вселені нею особи також втратили право користування жилим приміщенням у зв`язку з припиненням права власності ОСОБА_2 на дану квартиру.

Цивільне законодавство не передбачає збереження права користування житлом за громадянами, які хоча і правомірно вселилися у спірну квартиру власника, але на час розгляду справи не є членом його сім`ї. Тому в даному в випадку власник повинен звертатися до суду з позовом про усунення перешкод у користуванні правом власності, а не про визнання особи такою, що втратила право користування житлом.

Проте, суд захищаючи права власності громадян, усуває перешкоди у користуванні цією власністю шляхом визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.

Виселення є категорією житлового законодавства, тому при розгляді цивільних справ за позовом про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення предметом доказування є втрата права на житло, або взагалі його відсутність, або інші передбачені ЖК УРСР підстави для позбавлення права на житло. Втрата права користування житловим приміщенням є наслідком припинення права власності на житлове приміщення у колишнього власника житла», (з Узагальнення практики розгляду судами цивільних справ про визнання особи такою. що втратила право на користування житлом та виселення).

За змістом Глави 32 ЦК «ПРАВО КОРИСТУВАННЯ ЧУЖИМ МАЙНОМ» право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут щодо квартири могло було встановлено відповідно до ст. 64 ЖК УРСР, 405 ЦК на підставі наявності у Відповідача-1 права власності на дану квартиру.

Статтею 406 ЦК передбачено, що сервітут припиняється у разі припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту. Оскільки Відповідач-1 втратила право

власності на квартиру, припинилася обставина встановлення сервітуту для інших мешканців відносно квартири.

Право членів сім`ї власника будинку користуватись цим жилим приміщенням може існувати лише за наявності права власності на квартиру в особи, членами сім`ї якого вони є; із припиненням права власності особи втрачається й право користування жилим приміщенням у членів його сім`ї. Така ж правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 05.11.2014 у справі № 6-158цс14 та від 16.11.2016р. у справі № :-709цс16.

Крім того, члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право користування цим житлом відповідно до закону, яким не може бути ЖК УРСР, а застосуванню підлягають норми глави 32 ЦК (п. 39 Постанови пленуму ВСС «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» від 07.02.2014 № 5).

Відповідно ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , є такими, що втратили право користування житловим будинком.

Застосування положень ч. 6 ст. 403 ЦК до даного випадку є безпідставним, оскільки права власності Відповідача-1 на квартиру було підставою для встановлення сервітуту. Відповідно до висновків, що містяться в ухвалах у справах: № 6-10723св08, № 6-2778св08, № : -55662св10, право члена сім`ї власника будинку (квартири) користуватися цим житлом існує дише за наявності у власника права приватної власності на це майно. Виникнення права членів сім`ї власника будинку на користування будинком та обсяг цих прав залежить від виникнення у власника будинку права власності на цей будинок, а, отже, припинення права власності на будинок припиняє право членів його сім`ї на користування цим будинком. Чинним законодавством України не передбачено перехід прав та обов`язків попереднього власника до нового власника в частині збереження права користування житлом членів сім`ї колишнього власника у випадку зміни власника. У Постанові ВСУ №6-709цс16 викладено правову позицію, відповідно до якої, власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім`ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час.

Згідно зі ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Зі змісту наведених норм вбачається, що право вимоги майна у особи, яка набула його безпідставно, належить саме власнику такого майна за умови наявності у зобов`язаної особи такого майна.

Пленум Верховного Суду України у Постанові «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» від 12 квітня 1985 р. № 2 відкреслив, що правильний і своєчасний розгляд житлових спорів є гарантією реального здійснення конституційного права особи на житло, захисту прав і охоронюваних законом інтересів державних органів, підприємств, установ, організацій у здійсненні покладених на них завдань щодо управління житловим фондом, його експлуатації і збереження. Разом з тим захист у житловій сфері має певні особливості. Його необхідно розглядати як передбачені законодавством заходи, що здійснюються державними органами, з визнання порушення та поновлення прав і законних інтересів як наймачів житлового фонду, так і власників житла

Враховуючи викладене, Відповідачі не мають законних підстав проживати у квартирі за адресою: АДРЕСА_2 , оскільки втратили це право в силу прямої вказівки закону (ст. 156 ЖК УРСР, ст. 405, 406 ЦКУ) та підлягають виселенню на підставі ч. З ст. 116 ЖК УРСР, ст. 1212 ЦКУ.

23 липня 2018 року Позивачем вчинялися дії, спрямовані на встановлення контролю над квартирою шляхом заміни замків за участю ТОВ «ІМПЕЛ ГРІФФІН ГРУП». Під час проведення зазначених дій Відповідачі вчиняли активний опір, не допускаючи представників власника до приміщення. В результаті представниками позивача було складено відповідний Акт про неможливість доступу до приміщення через перешкоди, що вчинялися Відповідачами.

28 серпня 2018 року позивачем було направлено на адресу колишнього власника артири Вимогу-повідомлення від 27 серпня 2018 року про передачу ключів від квартири АДРЕСА_3 . Вимога була вручена 27 вересня 2018 року. Станом день пред`явлення позову Відповідач-1, як колишній власник квартири, не передала ключів від квартири, цим самим порушуючи права позивача як власника майна у здійсненні права власності.

У постанові Верховного Суду України від 16.01.2012 року зазначено, що вирішення питання про зняття особи з реєстрації обліку залежить, зокрема, від вирішення питання про право користування якої особи житловим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства (ст.ст. 71, 72, 116, 156, ЖК УРСР; ст. 405 ЦК України). Отже, у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема, шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання, пред`явивши водночас одну із таких вимог: про позбавлення права власності на житлове приміщення; про позбавлення права користування житловим приміщення; про визнання особи безвісно відсутньою; про оголошення фізичної особи померлою.

Закон «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» є спеціальним актом, який регулює правовідносини, пов`язані із зняттям з реєстрації місця проживання, положення ст. 7 даного закону підлягають застосуванню до всіх правовідносин, виникнення, зміна чи припинення яких пов`язана з юридичним фактом зняття з реєстрації місця проживання.

Враховуючи викладене, керуючись ст. 175 - 177, 184 ЦПК України, на підставі ст. 116, 56 ЖК УРСР, ст. 405, 406, 1212 ЦК України, ст. 7 ЗУ «Про свободу пересування та вільний набір місця проживання в Україні» просить:

1.Усунути перешкоди у користуванні ПАТ «Універсал Банк» нерухомим майном: двокімнатною квартирою АДРЕСА_1 шляхом виселення ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) з квартири за адресою: АДРЕСА_2 ;

2. Покласти на Відповідачів судові витрати.

17 січня 2019 року від позивача надійшла заява про зміну підстав позову, в якій зазначене наступне.

З метою приведення документів у відповідність до вимог Закону України «Про акціонерні товариства» № 514-УІ від 17 вересня 2008 року, рішенням Загальних зборів акціонерів (протокол № 2-2018 від 31.10.2018 року) ПАТ «Універсал Банк» було змінено на приватне акціонерне товариство та який було перейменовано на Акціонерне товариство «Універсал Банк»

Реєстрацію змін до установчих документів Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» було здійснено «28» грудня 2018 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Падалко Романом Олеговичем та підтверджується випискою з ЄДРЮО та ФОП від 29.12.2018 року.

Відповідно до п. 1.10. нової редакції Статуту АТ «Універсал Банк», який затверджено Національним банком України 20.12.2018 року, офіційне найменування Позивача наступне:

- повне найменування- Акціонерне товариство «Універсал Банк»; - скорочене найменування - АТ Акціонерне товариство «Універсал Банк».

Позивач звернувся до Києво-Святошинського районного суду Київської обл. з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про виселення. Відповідно до ст. 49 ЦПК України позивач до закінчення підготовчого засідання має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви.

Згідно зі ст. 189 ЦПК України підготовче провадження починається відкриттям провадження у справі і закінчується закриттям підготовчого засідання. Підготовче провадження має бути проведене протягом шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. Провадження у справі було відкрито 28 листопада 2018 року, підготовче засідання призначено на 17 січня 2019 року.

З урахуванням викладеного, позивач вважає за необхідне змінити підстави позову доповнивши їх наступним.

Відповідно до ст. 109 ЖК УРСР громадянам, яких виселяють з жилих примі одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Відповідно до п. 1.3 Кредитного договору № 008-2900/756-0342 від 26 жовтня 2007 року, укладеного між Позивачем та ОСОБА_2 , цільовим призначенням кредиту є надання кредиту на придбання нерухомого майна: двокімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_2 . Дану квартиру ОСОБА_2 передала Позивачу в іпотеку відповідно до умов Договору іпотеки, посвідченого 26 жовтня 2007 року приватним нотаріусом Києво-Святошинського нотаріального округу Білошицькою М.В., реєстровий № 431.

З даного вбачається, що АТ «Універсал Банк» звернув стягнення на предмет іпотеки, який було придбано за кошти, отримані у кредит за Кредитним договором № № 008-2900/756-0342 від 26 жовтня 2007 року. Квартиру було передано Стягувачу (позивачу) згідно з Актом від 13 лютого 2014 року про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу, затвердженого Начальником відділу державної виконавчої служби Києво-Святошинського районного управління юстиції 13 лютого 2014 року.

З огляду на наведене Відповідачі підлягають виселенню зі спірної квартири, оскільки і вона була придбана за рахунок кредиту. Такої ж позиції притримувався ВСУ, що стверджується в постановах № 6-1049цс15 від 02.09.2015 року, № 6-1484цс15 від 21.10.2015 року, № 6-1033цс15 від 21.10.2015 року, № 6-1469цс15 від 16.12.2015 року, № 6-3064цс15 ц 02.03.2016 року, № 6-197цс16 від 22.06.2016 року. У даних рішеннях суд неодноразово підтримував позицію, що при вирішенні питання про виселення з іпотечного майна ; повинні окрім статті 40 Закону України «Про іпотеку» враховувати положення статті 109 ЖК УРСР, яка говорить, що громадянам, яких виселяють із жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. 31.10.2018 року Верховний Суд у складі Великої Палати розглянув справу № 753/12729/15-ц також дотримується такої позиції.

Враховуючи викладене, просив:

1. Прийняти заяву про зміну підстав позову АТ «Універсал Банк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про виселення.

2. Усунути перешкоди у користуванні АТ «Універсал Банк» нерухомим майна двокімнатною квартирою АДРЕСА_1 шляхом виселення ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) з квартири за адресою: АДРЕСА_2 .

Відповідач ОСОБА_2 проти позову заперечує.

Під час розгляду справи вона дізналась, що спірна житлова квартира, за адресою: АДРЕСА_4 - передана ПАТ «Універсал Банк» 04 квітня 2014 року на підставі Акту передачі відділом державної виконавчої служби Києво-Святошинського районного управління юстиції Київської обл. в рахунок погашення боргу, так як торги не відбулися , та видане свідоцтво про право власності ПАТ «Універсал Банк» на квартиру 04 квітня 2014 року № НОМЕР_1 приватним нотаріусом Саєнко О.О. на підставі акта державного виконавця від 13 лютого 2014 року, при передачі квартири державний виконавець мав бути обізнаний про обтяження у вигляді наявності осіб, які зареєстровані і проживають у цій квартирі, тобто виявлені ризики, пов`язані з придбанням спірної нерухомості, тому при реалізації предмета іпотеки виконавець мав виконати вимоги частини другої статті 109 ЖК УРСР, оскільки на той час вона вже діяла у зміненій редакції, яка містила заборону виселення боржника за кредитним договором без надання іншого житлового приміщення.

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 23.10.2019 року № 185952974, спірна квартира яка знаходиться за адресою АДРЕСА_4 належить мені на праві приватної власності частка якої складає 1/1. Також у розділі «Актуальна інформація про державну реєстрацію іпотеки» договір іпотеки дійсний до 10.10.2029 року.

За позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» та Відділу державної виконавчої служби Києво-Святошинського районного управління юстиції Київської обл. відкрите провадження у справі № 369/15133/19 про визнання незаконним правового акта, що порушує право власності.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримав в повному обсязі.

В судовому засіданні відповідач ОСОБА_2 проти позову заперечує.

Інші відповідачі в судове засідання не з`явились. Про час і місце розгляду ссправи належним чином попереджені.

Заслухавши пояснення представника позивача, відповідача ОСОБА_2 , дослідивши письмові докази по справі, проаналізувавши норми діючого законодавства, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 23.10.2019 року № 185952974, спірна квартира яка знаходиться за адресою АДРЕСА_4 належить ОСОБА_2 на праві приватної власності частка якої складає 1/1. Також у розділі «Актуальна інформація про державну реєстрацію іпотеки» договір іпотеки дійсний до 10.10.2029 року.

Ст. 182 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов`язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом.

Відмова у державній реєстрації права на нерухомість, ухилення від реєстрації, відмова від надання інформації про реєстрацію можуть бути оскаржені до суду.

Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

З врахуванням вказаної обставини не приймається посилання позивача на те, що 04 квітня 2014 року право власності ОСОБА_2 на квартиру припинилося у зв`язку з примусовим відчуженням. Із втратою права власності ОСОБА_2 втратила і право користування житловим приміщенням. А у відповідності до ст. 156 ЖК УРСР, ст. 405 ЦК члени сім`ї ОСОБА_2 та інші вселені нею особи також втратили право користування жилим приміщенням у зв`язку з припиненням права власності ОСОБА_2 на дану квартиру.

Відповідно, не маючи належним чином зареєстрованого права власності на спірну квартиру, позивач не має права вимагати виселення ОСОБА_2 та членів її сім`ї із спірної квартири.

Ст. 15 Цивільного кодексу України передбачає, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Крім того суд враховує наступне

Відповідно до п. 1.1 Кредитного договору № 008-2900/756-0342 від 26 жовтня 2007 року, укладеного між Позивачем та ОСОБА_2 , кредитор зобов`язується надати позичальнику грошові кошти в сумі 150 016 швейцарських франків.

Відповідно до договору іпотеки ід 26 жовтня 2007 року предметом іпотеки є двокімнатна квартира за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 65,6 кв.м., житловою 47,5 кв.м.

Позивачем не спростоване посилання ОСОБА_2 , що спірна квартира є місцем постійного проживання її та членів її сім`ї.

07 червня 2014 року набув чинності Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", пунктом 1 якого передбачено, що протягом дії цього Закону не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:

- таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;

- загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

Верховний Суд України у постанові від 02 березня 2016 року у справі

№ 6-1356цс15, дійшов правового висновку про те, що поняття "мораторій" у цивільному законодавстві визначається як відстрочення виконання зобов`язання (пункт 2 частини першої статті 263 ЦК України). Установлений Законом мораторій не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов`язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусове стягнення на майно (відчуження без згоди власника).

Крім того, протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

Оскільки Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" не зупиняє дії решти нормативно-правових актів, що регулюють забезпечення зобов`язань, то він не може бути мотивом для відмови у позові, а є правовою підставою, що не дає змоги органам і посадовим особам, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнень на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, вживати заходи, спрямовані на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію цього Закону на період його чинності, з урахування положень статті 109 Житлового кодексу України.

Відповідно до ч. 4 ст. 109 Виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення, є підставою для надання цим громадянам жилих приміщень з фондів житла для тимчасового проживання відповідно до статті 132-2 цього Кодексу. Відсутність жилих приміщень з фондів житла для тимчасового проживання або відмова у їх наданні з підстав, встановлених статтею 132-2 цього Кодексу, не тягне припинення виселення громадянина з жилого приміщення, яке є предметом іпотеки, у порядку, встановленому частиною третьою цієї статті.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 31.10.2018 року у справі № 465/1310/17 встановив, що що спірна квартира підпадає під дію Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", оскільки виступає предметом іпотеки за споживчим кредитом в іноземній валюті, використовується як місце постійного проживання позичальника, про що, зокрема, підтверджується інформаційною довідкою Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а загальна площа не перевищує 140 кв. метрів. При цьому, під час судового розгляду справи не надано суду доказів проведення перевірки щодо відповідності вказаного об`єкта нерухомого майна наведеним положенням Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті".

На підставі ст.ст. 41, 47 Конституції України, ст.ст. 3, 11, 15, 15, 182 Цивільного кодексу України, ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", 5 Закону України "Про іпотеку", ст. 109 Житлового кодексу УРСР, керуючись ст. ст. 2, 4, 12, 13, 81, 82, 89, 206, 223, 258, 259, 263-265, 266, 273, 354, 355 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

В позові АТ «Універсал Банк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про усунення перешкод у користування власністю шляхом виселення - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Київського апеляційного суду або через Києво-Святошинський районний суд Київської області.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення виготовлений 12.12.2019 року.

Суддя: Дубас Т.В.