Рішення № 86316122, 13.12.2019, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/7061/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 грудня 2019 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді – Стефанова С.О.,

розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання протиправним та скасування рішення №309-19 від 06.09.2019 року про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В :

До Одеського окружного адміністративного суду 25 листопада 2019 року надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, в якому позивач просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Державної міграційної служби України №309-19 від 06.09.2019 року, яким ОСОБА_1 було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

- зобов`язати Державну міграційну службу України прийняти рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту стосовно ОСОБА_1 .

Адміністративний позов обґрунтовано наступним

У 2016 році позивач звернувся до Головного управління ДМС України в Одеській області з заявою про надання захисту в Україні, проте, рішенням Державної міграційної служби України №309-19 від 06.09.2019 року позивачу було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. 18 листопада 2019 року позивач отримав повідомлення видане Головним управлінням ДМС України в Одеській області №324 від 01 жовтня 2019 року про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Позивач вважає, що його заява відповідає критеріям для визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, однак, ДМС України при прийнятті оскаржуваного рішення зазначені обставини до уваги не прийняла. Таким чином, позивач вважає, що оскаржуване рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту є необґрунтованим, незаконним та таким, що підлягає скасуванню.

Відзив на позовну заяву обґрунтовано наступним

Державна міграційна служба України не визнає позов ОСОБА_1 та вважає, що співробітниками міграційної служби було проведено аналіз відповідності підстав, викладених в заяві-анкеті про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту вимогам п.1 ч.1 ст.1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» та встановлено, що позивач не має обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань. Позивач не зміг повідомити обставини, які б вказували, що причини його виїзду за межі країни громадянської належності пов`язані з ймовірними переслідуваннями за ознаками визначення статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту. Додатково позивач не надав належного обґрунтування ймовірним побоюванням стосовно існування загрози для його життя та безпеки у випадку повернення на батьківщину.

Процесуальні дії

Ухвалою суду від 26 листопада 2019 року прийнято позову заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Ухвалою суду від 26 листопада 2019 року, витребувано з Державної міграційної служби України належним чином засвідчені копії матеріалів особової справи ОСОБА_1 Тіеррі Андре Дестін.

10 грудня 2019 року від Державної міграційної служби України надійшов відзив на адміністративний позов (вхід. №46903/19) разом з матеріалами особової справи позивача.

Вивчивши матеріали справи, а також дослідивши обставини, якими обґрунтовувалися позовні вимоги та відзив на позовну заяву, перевіривши їх доказами, суд встановив наступні факти та обставини.

Обставини справи встановлені судом

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є громадянином Камеруну, за національністю - камерунець, віросповідання – християнство-католик.

Позивач документований паспортом громадянина Камеруну №01562367 (а.с.103-105) та довідками про звернення за захистом в Україні №008351, №006778 (а.с.10, 101-102).

02 серпня 2016 року позивач звернувся до ГУ ДМС України в Одеській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с.93-94).

Відповідно до висновку від 12 серпня 2016 року, головним спеціалістом відділу соціальної інтеграції управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції Бабич К.І., на підставі проведеного інтерв`ю з громадянином ОСОБА_1 та приймаючи до уваги наведені факти, які вимагають подальшої перевірки, прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання заявника біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с.148).

Наказом ГУ ДМС України в Одеській області №154 від 12 серпня 2016 року здійснено оформлення необхідних документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця або додаткового захисту громадянину Камеруну ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , особова справа №2016OD0125 (а.с.149).

12 жовтня 2016 року головний спеціаліст відділу соціальної інтеграції управління з питань захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС України в Одеській області Бабич К.І. звернувся з поданням до заступника начальника ГУ ДМС України в Одеській області, начальника управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції щодо продовження строку розгляду заяви для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с.152).

12 жовтня 2016 року ГУ ДМС України в Одеській області прийнято наказ №196 «Про продовження строку розгляду заяви щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту» (а.с.153).

За результатами розгляду заяви позивача від 02.08.2019 року та особової справи заявника №2016OD0125, головним спеціалістом відділу соціальної інтеграції управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС України в Одеській області Костянтином Бабичем, на підставі всебічного вивчення наявних матеріалів (заяви, анкети, протоколів співбесід та наданих документів), а також за умовами внутрішньої соціально-політичної та економічної ситуації в регіоні постійного проживання заявника (ІКП), підготовлений висновок про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту Нденга Нденга Тіеррі ОСОБА_2 від 06 серпня 2019 року. Головний спеціаліст Костянтин Бабич у висновку зазначив, що в заяві громадянина Камеруну на установчі дані ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відсутні умови для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту у відповідності до пп.1, 13 ч.1 ст.1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», у зв`язку з чим рекомендовано ДМС України відмовити у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянину Камеруну ОСОБА_1 , як особі, стосовно якої встановлено, що умови передбачені пунктами 1 та 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні (а.с.57-73).

06 вересня 2019 року директором Департаменту у справах іноземців та осіб без громадянства прийнято рішення №309-19 «Про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту» (а.с.55-56).

Повідомлення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту №324 від 01 жовтня 2019 року, позивач отримав 18 листопада 2019 року (а.с.48).

Позивач, не погоджуючись з прийнятим рішенням, вважаючи його протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду.

Джерела права та висновки суду

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Основними нормативно-правовими актами, які регулюють спірні правовідносини є: Конвенція про статус біженців 1951 року, Протокол щодо статусу біженців 1967 року та Закон України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» №3671-VI від 08.07.2011 року (далі – Закон №3671-VI).

Згідно із визначенням, наведеним в пункті 1 частини 1 статті 1 Закону №3671-VI біженець – це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Виходячи зі змісту Конвенції про статус біженців 1951 року та названої правової норми, поняття «біженець» включає чотири основні підстави, за наявності яких, особі може бути наданий статус біженця. До таких підстав відносяться: знаходження особи за межами країни своєї національної належності або якщо особа не має визначеного громадянства за межами країни свого попереднього місця проживання; неможливість або побоювання користуватись захистом країни походження; наявність цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; побоювання стати жертвою переслідувань повинно бути пов`язано з причинами, які вказані в Конвенції про статус біженців 1951 року, а саме расова належність, релігія, національність (громадянство), належність до певної соціальної групи, політичні погляди.

Згідно із визначенням, наведеним у п.13 ч.1 ст.1 Закону №3671-VI особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Відповідно до п.4 та 6 ст.6 зазначеного Закону не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені п.1 чи 13 ч.1 ст.1 цього Закону, відсутні та яка до прибуття в Україну з наміром бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, перебувала в третій безпечній країні.

Статтею 9 Закону №3671-VI визначено порядок розгляду заяви після прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Так, зокрема, розгляд заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом двох місяців з дня прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Строк розгляду може бути продовжено уповноваженою посадовою особою центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за вмотивованим поданням працівника, який розглядає заяву, але не більш як до трьох місяців.

Працівником центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводяться співбесіди із заявником або його законним представником, які мають на меті виявити додаткову інформацію, необхідну для оцінки справжності фактів, повідомлених заявником або його законним представником.

Співбесіда із заявником проводиться за правилами, встановленими ч.2 і 3 ст.8 цього Закону.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, спільно з органами Служби безпеки України проводить перевірку обставин, за наявності яких заявника не може бути визнано біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до абзаців другого – четвертого ч.1 ст.6 цього Закону (ч.6 ст.9 Закону №3671-VI).

Відповідно до ч.8 ст.9 названого Закону у разі виникнення сумнівів щодо достовірності інформації, поданої заявником, необхідності у встановленні справжності і дійсності поданих ним документів центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, має право звертатися з відповідними запитами до органів Служби безпеки України, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об`єднань громадян, які можуть сприяти встановленню справжніх фактів стосовно особи, заява якої розглядається. Такі звернення розглядаються у строк, визначений законодавством України.

Після вивчення документів, перевірки фактів, повідомлених особою, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, готує письмовий висновок щодо визнання або відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (ч.11 ст.9 Закону №3671-VI).

Згідно ч.12 названої статті особова справа заявника разом з письмовим висновком надсилається до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, для прийняття остаточного рішення за заявою.

Положеннями ч.5 ст.10 Закону №3671-VI передбачено, що за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Так, зі змісту оскаржуваного рішення Державної міграційної служби України №309-19 від 06 вересня 2019 року вбачається, що громадянину Камеруну ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с.55).

Суд погоджується з висновком Державної міграційної служби України з огляду на наступне.

Відповідно до п.п.45, 66 Керівництва УВК ООН СБ, особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатись біженцем, особа повинна надати свідоцтва повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками. Саме обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця.

Суд зазначає, що побоювання стати жертвою переслідувань складається із суб`єктивної та об`єктивної сторін. Суб`єктивна сторона полягає у наявності в особи побоювання. Побоювання є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалась навколо неї. Саме під впливом цієї суб`єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем.

Об`єктивна сторона пов`язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними. Факти обґрунтованості побоювань переслідування (загальну інформацію в країні походження біженця) можуть отримуватись від біженця, та незалежно від нього – з різних достовірних джерел інформації, наприклад, з публікацій у засобах масової інформації, з повідомлень національних чи міжнародних неурядових правозахисних організацій, із звітів Міністерства закордонних справ тощо.

Згідно з п.195 Керівництва УВК ООН СБ, у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані у першу чергу самим заявником, і лише після цього особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі доводи та достовірність тверджень заявника.

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, 12.11.2011 року позивач вибув до України авіарейсом Дуала (Камерун) - Брюсель (Бельгія) - Київ (Україна), легально на підставі паспортного документа гр. Камеруну та оформленої візи та 13.11.2011 року позивач прибув до України, місце прибуття - міжнародний аеропорт «Бориспіль».

14.09.2012 року УГІРФО УМВС в Полтавській області було анульовано термін перебування позивача в Україні та Октябирським РВ у м. Полтава УДМС в Полтавській області було прийнято рішення №1 від 14.09.2012 року про примусове повернення позивача до країни походження (встановлено строк виїзду 29 діб). Рішення про примусове повернення позивач не виконав та переїхав до м. Донецьк де проживав приблизно до початку 2014 року. У 2014 році позивач переїхав до м. Одеси.

З матеріалів справи вбачається, що незважаючи на висловлену потребу у міжнародному захисті, позивач звернувся із заявою про набуття міжнародного захисту лише 02.08.2016 року, тобто через 5 років після прибуття та потрапляння на територію України, через 3 роки знаходження на території України в якості нелегального мігранта, чим порушено вимоги ч.5 ст.5 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", якою встановлено, що особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.

Таким чином, суд погоджується з твердження представника відповідача, що звернення позивача із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту до ГУ ДМС України в Одеській області не обумовлене потребою у міжнародному захисті, а в свою чергу, пов`язане лише з бажанням легалізації власного перебування в Україні та подальшого документування.

Судом також встановлено, що позивач не зазнавав жодних утисків за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, що було підтверджено позивачем в ході його опитування (анкетування від 02.08.2016 року (а.с.124-129), протокол співбесіди від 16.08.2017 року (а.с.155-160).

З матеріалів справи вбачається, що причиною виїзду до України позивач називав саме намір здобуття вищої освіти. У якості неможливості повернення до Камеруну позивач вказав побоювання, яке ґрунтується лише на припущеннях матері в контексті можливого переслідування або вбивства людьми, які були причетні до вбивства його батька та з рештою засуджені до тюремного ув`язнення. При цьому, аргументувати власні твердження позивач не зміг, будь-які докази відсутні, що підтверджується арк.8 протоколу співбесіди від 12.08.2016 року (а.с.143).

Разом з цим, метою звернення до ДМС України із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту позивач визначив не потребу в міжнародному захисті, а бажання власного документування та легалізації на території України задля отримання можливості легального працевлаштування (арк. 8 протоколу співбесіди від 12.08.2016 року (а.с.143) та арк.5 протоколу співбесіди від 16.08.2017 року (а.с.159).

Водночас, позивач додатково підтвердив, що особисто він ніколи не зазнавав та не зазнає переслідування з боку третіх осіб, організацій чи угрупувань на території Камеруну та повідомив, що йому невідомо, яка саме небезпека йому загрожує у випадку повернення на Батьківщину, що підтверджується арк.5 протоколу співбесіди від 16.08.2017 року (а.с.159).

Також, суд враховує тривалі проміжки часу між повідомленою позивачем інформацією стосовно факту вбивства батька - 14.02.2010 року та датою виїзду позивача з Камеруну - 12.11.2011 року. В зазначений період позивач проживав в Камеруні, не змінюючи місця власного проживання та не зазнавав будь-якого особистого переслідування або погроз (арк.4 співбесіди від 15.08.2018 року (а.с.175).

Суд наголошує на тому, що позивачем не було надано суду документів, які б підтвердили наявність переслідувань або утисків відносно нього, що відповідали б вимогам пунктів 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

Крім того, посилання позивача на ситуацію в країні та на адресу веб-сайтів, на яких розміщено відповідні відомості, носять загально інформаційний характер та не підтверджують побоювання позивача повертатися у країну своєї громадянської належності, а отже не можуть бути прийняті до уваги.

ОСОБА_1 не довів, що перебування у країні походження або повернення до неї реально загрожує його життю та свободі з підстав переслідування за ознакою раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань. Також позивачем не надано жодного доказу на підтвердження обґрунтованості побоювань загрози життю, не доведено існування умов для визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та наявності підстав для прийняття ДМС України відповідного рішення.

Отже, суд дійшов висновку про відсутність підстав вважати, що у разі повернення до Камеруну буде існувати загроза життю, безпеці, свободі, фізичній недоторканості позивача та інші суттєві порушення прав людини, або позивач зіткнеться з серйозною та індивідуальною загрозою життю або особистості виключно в силу самого факту перебування на території Камеруну.

Враховуючи вищевикладене, виходячи із поняття біженець або особи яка потребує додаткового захисту, у позивача, на час розгляду справи, відсутні такі ознаки.

Згідно з частиною 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» встановлено, що Європейська Конвенція «Про захист прав людини і основоположних свобод» і практика Європейського Суду з прав людини є джерелом права.

Європейський суд з прав людини у своєму рішенні по справі «ABUHMAID v. UKRAINE» (заява №31183/13) від 12.01.17 р., вказав, що держави користуються певною свободою розсуду, коли йде мова про встановлення умов потрапляння іноземців на її територію та їх проживання там (див. «Osman v. Denmark», no. 38058/09, § 54, 14 червня 2011), і відсутні підстави для висновку про те, що відповідні умови в Україні очевидно необґрунтовані або свавільні. З цього приводу Суд зазначає, що Конвенція не гарантує право іноземців потрапити або мешкати у конкретній країні. Також нею не гарантуються право отримати певний вид дозволу на проживання (див. «Aristimuno Mendizabal v. France», no 51431/99, §§ 65-66, 17 січня 2006), п. 121,://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-170285.

Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно з ч.1 ст.6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Відповідно до ч.1, 3 ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Враховуючи вищевикладене, з урахуванням матеріалів справи та наданих під час судового розгляду справи пояснень, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено наявності підстав для визнання його біженцем або особою яка потребує додаткового захисту.

Таким чином, на підставі ст.8 КАС України, згідно якої усі учасники адміністративного процесу є рівними та ст.9 КАС України, згідно якої розгляд і вирішення справ у адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, з`ясувавши обставини у справі, перевіривши всі доводи і заперечення сторін та надавши правову оцінку наданим доказам, суд дійшов висновку, що відповідач, відмовляючи в оформленні документів щодо надання позивачу статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 2, 6, 8, 9, 12, 14, 44, 242-246 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання протиправним та скасування рішення №309-19 від 06.09.2019 року про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та зобов`язання вчинити певні дії – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили, згідно ст. 255 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено, згідно ст. 295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляд справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. При цьому відповідно до п.п. 15.5 п. 15 розділу VII “Перехідні положення” КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються через суд першої інстанції, який ухвалив відповідне рішення.

Суддя С.О. Cтефанов

.