Вирок № 86302243, 12.12.2019, Самарський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 206/2357/16-к

Провадження № 1-кп/206/5/19

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"12" грудня 2019 р. Самарський районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючого судді - Грицаюк Н.М.,

при секретареві - Норі І.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження № 142016040010000016 за обвинуваченням:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки м. Дніпро, громадянки України, заміжньої, на утриманні маючої двох неповнолітніх дітей, раніше не судимої, не працюючої , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 ,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 369-2 КК України,

сторони кримінального провадження:

прокурор - Орешко С.І.,

обвинувачена - ОСОБА_1 ,

захисник - адвокат - Кречетникова О.А.,

потерпілий - ОСОБА_2 ,

представник потерпілого - Ульяненко А.А.,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 з 5 липня 2004 року по 24 лютого 2016 року працювала в органах прокуратури України. З 15 грудня 2015 року до 24 лютого 2016 року ОСОБА_1 працювала на посаді прокурора Дніпропетровської місцевої прокуратури № 1.

Згідно ст. 19 Закону України «Про прокуратуру» прокурор зобов`язаний неухильно додержуватися присяги прокурора; виявляти повагу до осіб під час здійснення своїх повноважень; не розголошувати відомості, які становлять таємницю, що охороняється законом; діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; додержуватися правил прокурорської етики, зокрема не допускати поведінки, яка дискредитує його як представника прокуратури та може зашкодити авторитету прокуратури.

Відповідно до ст. ст. 5, 6, 9, 10, 15, 18 Кодексу професійної етики та поведінки працівників прокуратури, який затверджений наказом № 123 Генерального прокурора України від 28 листопада 2012 року, при здійсненні повноважень прокурор зобов`язаний діяти законно та в межах своєї компетенції, своєчасно вживати вичерпних заходів до усунення порушень закону; при виконанні службових обов`язків має поважати права та свободи людини і громадянина відповідно до вітчизняних та міжнародних норм; зобов`язаний діяти справедливо, неухильно додержуватись вимог закону щодо підстав, порядку та умов реалізації конституційних повноважень прокуратури; своєю самовідданістю, неупередженістю, сумлінним виконанням службових обов`язків сприяти підвищенню авторитету прокуратури та зміцненню довіри громадян до неї; має дотримуватись загальноприйнятих норм моралі та поведінки, бути взірцем добропорядності; не має права використовувати своє службове становище в особливих інтересах або в інтересах третіх осіб.

З 2011 року по жовтень 2015 року громадянин ОСОБА_2 працював на посаді касира-оцінювача ломбарду ПО «Онікс», який розташований за адресою: м. Дніпро, вул. Роторна, б. 27-к. У серпні 2015 року громадянин ОСОБА_2 прийняв під заставу у ломбард від постійного клієнта ОСОБА_3 ігрову приставку. При цьому у зв`язку із відсутністю у ОСОБА_3 документів, що посвідчують його особу, ОСОБА_2 оформив договір застави на його товариша - ОСОБА_4 , який у подальшому співробітниками Самарського РВ ДМУ ГУМВС України у Дніпропетровській області був притягнутий до кримінальної відповідальності за кримінальним провадженням № 12001504070001262 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України. В свою чергу 3 вересня 2015 року слідчим Самарського РВ ДМУ ГУМВС України у Дніпропетровській області Устименко А.М. зареєстровано в Єдиному реєстрі досудових розслідувань кримінальне провадження № 12015040700001370 за фактом складання та видачі 18 серпня 2015 року касиром-оцінювачем ПО Ломбард «Онікс» завідомо неправдивого документу, а саме договору фінансового кредиту № 26777, тобто за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 358 КК України.

Наприкінці грудня 2015 року ОСОБА_1 , перебуваючи в Самарському районі м. Дніпра , запропонувала ОСОБА_2 здійснити вплив на прийняття рішення прокурором прокуратури ОСОБА_8 про не притягнення ОСОБА_2 до кримінальної відповідальності по кримінальному провадженню № 12015040700001370 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 358 КК України, процесуальне керівництво в якому на той час здійснювалось прокурором Дніпропетровської місцевої прокуратури № 1 ОСОБА_8, який згідно своїх обов`язків є особою, уповноваженою на виконання функцій держави.

При цьому ОСОБА_1 , усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, діючи із корисливих мотивів, попрохала надати їй неправомірну вигоду в сумі 1 000 (одна тисяча) доларів США за здійснення такого впливу.

25 січня 2016 року о 12 годині 20 хвилин громадянин ОСОБА_2 , не бажаючи негативних наслідків для себе, перебуваючи у м. Дніпрі на вулиці 20-річчя Перемоги поблизу будівлі № 43д, передав, а прокурор прокуратури ОСОБА_1, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, діючи із корисливих мотивів, отримала неправомірну вигоду у сумі 1 000 (одна тисяча) доларів США, що за офіційним курсом Національного банку України складало 24 792 гривень, за вплив на прийняття рішення прокурором Дніпропетровської місцевої прокуратури № 1 ОСОБА_8 про не притягнення ОСОБА_2 до кримінальної відповідальності за кримінальним провадженням № 12015040700001370 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 358 КК України.

Того ж дня о 12 годині 25 хвилин під час затримання ОСОБА_1 в м. Дніпропетровську на вулиці 20-річчя Перемоги поблизу будівлі № 43 д, під час проведення особистого обшуку були виявлені та вилучені грошові кошти у сумі 1 000 доларів США, які раніше були передані громадянином ОСОБА_2 у якості неправомірної вигоди ОСОБА_1 за вплив на прийняття рішення прокурором Дніпропетровської місцевої прокуратури № 1 ОСОБА_8 про не притягнення ОСОБА_2 до кримінальної відповідальності у кримінальному провадженні № 12015040700001370 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 358 КК України.

Таким чином, наприкінці грудня 2015 року ОСОБА_1 , перебуваючи у м. Дніпро в Самарському районі, діючи умисно, запропонувала громадянину ОСОБА_2 здійснити вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави - прокурором Дніпропетровської місцевої прокуратури № 1 Дніпропетровської області ОСОБА_8 про закриття кримінального провадження № 12015040700001370 та не притягнення ОСОБА_2 до кримінальної відповідальності за цим провадженням, за надання їй неправомірної вигоди у сумі 1 000 (одна тисяча) доларів США. У подальшому, 25 січня 2016 року о 12 годині 20 хвилин ОСОБА_1 , перебуваючи в м. Дніпрі на вулиці 20-річчя Перемоги поблизу будівлі № 43д, одержала від ОСОБА_2 неправомірну вигоду у сумі 1 000 (одна тисяча) доларів США за вплив на прийняття рішення прокурором Дніпропетровської місцевої прокуратури № 1 ОСОБА_8 про не притягнення ОСОБА_2 до кримінальної відповідальності у кримінальному провадженні № 12015040700001370 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 358 КК України.

В судовому засіданні обвинувачена ОСОБА_1 свою вину не визнала та в порядку ст. 63 Конституції України відмовилась від дачі пояснень.

Потерпілий ОСОБА_2 показав суду, що в 2015 році відносно нього було відкрито кримінальне провадження за ч. 2 ст. 358 КК України, оскільки, працюючи на посаді касира-оцінювача ломбарду, він склав та видав завідомо неправдивий документ - квитанцію про прийняття майна під заставу, яке, як пізніше було з`ясовано, було викрадено ОСОБА_3 . Під час розслідування справи його неодноразово викликав до прокуратури прокурор ОСОБА_8, який здійснював процесуальне керівництво по цій справі, для допиту, а також проводились обшуки за місцем роботи та проживання. Будучи в дружніх стосунках з ОСОБА_1 , яка також працювала в прокуратурі №1, та її чоловіком, він звернувся до останньої з питанням, що від нього хочуть органи прокуратури, оскільки проводилось безліч обшуків, та йому був не зрозумілий хід слідства, на що остання повідомила, що хочуть «вирішити питання». Після чого ОСОБА_1 повідомила, що «вирішити питання» коштує 1000 доларів, що стало підставою для його звернення до СБУ. Отже в грудні 2015 року він звернувся до органів СБУ, після чого йому було повідомлено про необхідність прибуття до військової прокуратури, де він все розповів та написав заяву, зазначивши в ній як ОСОБА_1 , так і ОСОБА_8 , оскільки вважав, що останній також причетний до цього. В подальшому він вів переговори з ОСОБА_1 щодо відсутності на даний час таких коштів, оскільки в нього дружина захворіла на онкохворобу і родина потребувала коштів на її лікування, на що остання повідомила, що є час до січня 2016 року. Після того, як були зібрані кошти в розмірі 1000 доларів США , він знову прийшов до військової прокуратури, де в присутності понятих вказані кошти були помічені та на нього (потерпілого) було встановлено прилади звуко- та відео фіксації. Домовився з ОСОБА_1 про зустріч об 11 год. ранку біля магазину «Варус» в ж/м Придніпровськ , остання прибула туди на таксі, де і відбулась передача коштів.

Незважаючи на процесуальну позицію обвинуваченої, її вина у вчиненні інкримінованого їй кримінального правопорушення за встановлених судом обставин підтверджується дослідженими у судовому засіданні доказами у їх сукупності.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_9 показав суду, що приблизно в 20-х числах січня 2016 року його та його друга ОСОБА_10 було запрошено працівниками військової прокуратури для участі в якості понятого під час проведення слідчих дій. В його присутності потерпілий дістав грошові кошти в розмірі 1000 доларів номіналом купюр по 100 та 50, які були перевірені та оброблені речовиною, яка буде світитись. Після чого йому із іншим понятим було запропоновано прийняти участь під час передачі коштів. Після того, як відбулась передача, вони підійшли до місця, де стояла жінка, якій зачитували її права та пропонували добровільно дістати речі, серед яких була пачка цигарок, в якій були грошові кошти. В його присутності були здійснені змиви з рук ОСОБА_1 та все було записано та опечатано.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_10 показав суду, що 25.01.2016 року вони разом із товаришем ОСОБА_9 знаходились біля «Нагорного ринку», де пили каву, коли до них підійшли співробітники СБУ та запропонували прийняти участь в слідчих діях в якості понятих, на що вони погодились. Приїхавши до прокуратури, побачили там потерпілого та слідчого. Йому було повідомлено, яка слідча дія буде проводитись, та при них було здійснення «помічення» грошових купюр в кількості 1000 доларів, які надав потерпілий. В подальшому при них було здійснено копіювання коштів та звірено серійні номери. Після всіх процедур слідчий надав вказані кошти потерпілому та за його згодою продовжити участь у слідчій дії, направились до ж/м Придніпровськ. Біля магазину «Варус» вони побачили жінку - ОСОБА_1 , якій слідчим зачитувались її права, та яка в подальшому дістала всі речі з кишені , серед яких була пачка цигарок, в якій були гроші. ОСОБА_1 повідомила, що їй не відомо звідки в пачці гроші. Слідчим були просвічені грошові купюри, здійснені змиви з рук, та все опечатано. Він разом з іншим понятим всі документи підписав. В приміщенні прокуратури за їх участі складені протоколи, які вони підписали.

Також зазначив, що в прокуратурі вже був присутній адвокат ОСОБА_1.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_8 , що працював на посаді прокурора Дніпропетровської місцевої прокуратури №1 та здійснював процесуальне керівництво в кримінальному провадженні за ч. 2 ст. 358 КК України, де потерпілий ОСОБА_2 був допитаний в якості підозрюваного, суду показав таке. Йому було відомо, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 були знайомі. Вказану справу обговорював з іншими колегами, питав поради щодо здійснення розслідування. Можливо при вказаних бесідах була присутня і колега ОСОБА_1 , однак жодного інтересу остання до цієї справи не виказувала та жодним чином не впливала на нього.

Обставин, регламентованих ст.87 КПК України , щодо допитаних свідків в ході судового розгляду встановлено не було.

Даних, передбачених ч.2 ст.96 КПК України, стороною захисту відносно допитаних судом свідків для доведення недостовірності їх показань, як то показання, документи , які підтверджують їх репутацію ,зокрема , щодо засудження за завідомо неправдиві показання , обман, шахрайство або інші діяння , що підтверджують нечесність останніх , суду надано не було.

Під час вивчення матеріалів кримінального провадження не виявлено даних , які б давали підстави вважати , що свідки , які були допитані судом під присягою , з будь - яких причин обмовили чи могли обмовити обвинувачену у зазначеному злочині.

Крім вищезазначених показів свідків, винуватість ОСОБА_1 у скоєнні інкримінованого їй кримінального правопорушення також знайшла своє підтвердження дослідженими в судовому засіданні в порядку ст.358 КПК України документами , тобто спеціально створеними з метою збереження інформації матеріальні об`єкти , які містять зафіксовані за допомогою письмових знаків , зображення тощо відомостей.

Наказом № 2156 к від 14.12.2015 року прокурора Дніпропетровської області про призначення ОСОБА_1 на посаду прокурора Дніпропетровської місцевої прокуратури № 1 Дніпропетровської області, звільнивши її з посади старшого прокурора прокуратури Самарського району м. Дніпропетровська Дніпропетровської області ( т.5 а. п. 17), характеристикою з місця роботи ,згідно якої остання в органах прокуратури Дніпропетровської області працювала з 05.07.2004 року та була звільнена наказом прокурора Дніпропетровської області № 295к від 24.02.2016 року . ( т.5 а.п. 18).

Заявою потерпілого ОСОБА_2 від 20.01.2016 року до ГВ БКОЗ УСБУ в Дніпропетровській області про вчинення відносно нього злочину (т.2 а.п. 8-9).

Протоколом огляду речей і документів від 25.01.2016 року з фотокопіями грошових коштів, відповідно до якого в присутності понятих було оглянуто вісім купюр номіналом 100 (сто) доларів США та чотири купюри номіналом 50 (п`ятдесят) доларів США на загальну суму 1000 доларів США, які в подальшому були ідентифіковані (помічені) з використанням препарату «Промінь-1» та передані ОСОБА_2 (т.2 а.п. 18-22) та здійснено зразок препарату «Промінь-1» на чистому аркуші паперу, який поміщено до конверту та опечатано з написом «Додаток № 2 до протоколу огляду речей та документів від 25.01.2016 року зі зразком речовини препарату «Промінь-1» (т.2 а.п. 23).

Висновком техніко-криміналістичної експертизи № 26 від 04.04.2016 року, відповідно до якого грошові кошти в сумі 1000 (одна тисяча) доларів США, вилучені 25.01.2016 року під час обшуку ОСОБА_1 , яка знаходилась у м. Дніпропетровську на вулиці 20-річчя Перемоги поблизу будівлі № 43д, а саме:

-8(вісім) купюр номіналом 100 (сто) доларів США з серіями та номерами: HJ35534937 F, KB 91364555 F, HK 26073615 C, AF 64295737 B, AB 22187416 N, AB 30594970 H, AB 40280039 K, AB 03227995 D;

-4 (чотири) купюри номіналом 50 (п`ятдесят) доларів США з серіями та номерами: JJ 18863206 A, MG 10299423 A, MD 15711271 A, JF 12417377 A,

виготовлені підприємством, що здійснює випуск грошових знаків США, відповідають грошовими знакам США встановленого зразка (т. 2 а.п. 98-101).

Протоколами проведення негласних слідчих (розшукових) дій (аудіо-відео контролю) від 22.01.2016 року стосовно ОСОБА_1 , з яких вбачається, що між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було проведено ряд розмов біля будівлі та в самій будівлі місцевої прокуратури № 1 розташованого в Самарському районі м. Дніпро по вул.. Електричній, буд.5, під час яких ОСОБА_1 наголошувала, що ОСОБА_2 необхідно чітко зазначити, коли буде готова вся сума та після збирання якої та передачі прокурору ОСОБА_8 справу відносно нього буде закрито (т. 2 а.п. 80-85).

Протоколом проведення негласних слідчих (розшукових) дій (аудіо-відео контролю) від 25.01.2016 року стосовно ОСОБА_1 , відповідно до якого між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відбулось обговорення механізму передачі грошових коштів для передачі прокурору ОСОБА_8 з метою закриття кримінального провадження відносно ОСОБА_2 за ч.2 ст.358 КК України (т.2 а.п. 77-79), а також дослідженими в судовому засіданні відеозаписами проведення негласних слідчих дій (аудіо-відео контролю) від 25.01.2016 року стосовно ОСОБА_1 , з якого вбачається факт передачі ОСОБА_2 та отримання ОСОБА_1 грошових коштів в розмірі 1000 доларів .

З досліджених судом копій матеріалів кримінального провадження № 12015040700001370 ( т.3 на 212 а.п. та т.4 на 363 а.п. ) та вироком Самарського районного суду міста Дніпропетровська від 19.05.2017 року ( т.5 а.п. 104-105) вбачається, що дійсно відносно ОСОБА_2 проводилось досудове розслідування за скоєння злочину, передбаченого ч.2 ст.358 КК України , та вироком суду він визнаний винним в скоєнні зазначеного злочину .

Відповідно до протоколу затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, від 25.01.2016 року за участю захисника Коновалова В.Г. , понятих ОСОБА_10 та ОСОБА_9 було затримано ОСОБА_1 , якій було роз`яснено її права та обов`язки , про що свідчить особистий підпис ОСОБА_1 у протоколі. У присутності понятих та захисника в порядку ч.3 ст.208 КПК України було проведено особистий огляд затриманої особи. Зауважень та доповнень до протоколу від учасників слідчої дії не надійшло ( т.2 а.п. 24-28).

Відповідно до протоколу за результатами проведення негласної слідчої ( розшукової) дії від 25.01.2016 року , дозвіл на проведення яких надано ухвалою слідчого судді Апеляційного суду Полтавської області від 22.01.2016 р. ( т.2 а.п.77-79), отримано фактичні дані , які відповідно до КПК України можуть бути використані як джерело доказів у кримінальному провадженні. У ході проведення слідчої дії за допомогою технічних засобів 25.01.2016 року було зафіксовано розмову між ОСОБА_2 ( М ) та особою,зовні схожою на ОСОБА_1 (Ж) , під час якої відбулася передача неправомірної вигоди в розмірі 1 тис. доларів США . Зміст розмови , зафіксований та відображений у стенограмі, яка додається до протоколу .

На виконання вимог ст.359 КПК України в судовому засіданні було досліджено та відтворено відеозапис проведення НС(Р)Д з оптичного лазерного диску DBD-R (Verbatim ze4302-dvr-t47d), з якого судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 опівдні 25.01.2016 року зустрілись в приміщенні магазину « Варус», розташованого в ж/м Придніпровськ по вул. 20-річчя Перемоги , 43-д, де в ході розмови ОСОБА_2 повідомив останню, що при ньому знаходяться грошові кошти («штука») , які він наразі готовий передати, і після цього, як пояснила ОСОБА_1 , справу стосовно ОСОБА_2 закриють. Після чого вони разом виходять з приміщення магазину і на вулиці між магазином « Варус» та повіткою « Пивний бутік» ОСОБА_2 витрушує з пачки цигарки та вкладає до неї грошові кошти, які в подальшому знайдені в кишені ОСОБА_1 в тій же пачці з-під цигарок ( т.2 а.п. 89).

Судом в ході судового розгляду порушень вимог ст.ст.104,223,228,236,240 КПК України не встановлено та стороною захисту не доведено.

Крім того , судом з дотриманням вимог ст.357 КПК України було оглянуто надані стороною обвинувачення докази , а саме: грошові кошти в сумі одна тисяча доларів США : 8(вісім) купюр номіналом 100 (сто) доларів США з серіями та номерами: HJ35534937 F, KB 91364555 F, HK 26073615 C, AF 64295737 B, AB 22187416 N, AB 30594970 H, AB 40280039 K, AB 03227995 D; 4 (чотири) купюри номіналом 50 (п`ятдесят) доларів США з серіями та номерами: JJ 18863206 A, MG 10299423 A, MD 15711271 A, JF 12417377 A.

Підводячи підсумок викладеному, суд приходить до висновку про доведеність вини обвинуваченої ОСОБА_1 у пропозиції здійснити вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави, за надання неправомірної вигоди для себе , а також одержання неправомірної вигоди для себе за вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави, тобто у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 369-2 КК України.

Поведінку обвинуваченої ОСОБА_1 під час судового розгляду та повне невизнання нею своєї вини суд розцінює як захисно-установчу в суб`єктивно складній, несприятливій для неї судово-слідчій ситуації.

При цьому, аналізуючи позицію сторони захисту щодо кваліфікації злочину, його провокації, підслідності, процесуальних порушень та недопустимості доказів, суд вважає доводи захисника в указаній частині неспроможними виходячи з наступних підстав.

Частина 2 ст. 369-2 КК України передбачає відповідальність особи, уповноваженої на виконання функцій держави, за скоєння указаних в диспозиції даної статті дій.

Відповідно до примітки ст. 369-2 КК України особами, уповноваженими на виконання функцій держави, є особи, визначені в п.п.1-3 ч. 1 ст. 4 Закону України « Про засади запобігання і протидії корупції».

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону України « Про засади запобігання і протидії корупції» ОСОБА_1 , займаючи посаду прокурора на момент вчинення злочину (січень 2016 року), являлася особою, уповноваженою на виконання функцій держави.

У вересні 2016 року Закон України « Про засади запобігання і протидії корупції» втратив чинність, однак не внесення змін до примітки ст. 369-2 КК України в частині зазначення діючого Закону України «Про запобігання корупції», згідно якого посада ОСОБА_1 , яку вона займала на момент вчинення злочину, також віднесена до осіб, уповноважених на виконання функцій держави, не декриміналізувало, а відповідно і не скасувало відповідальність за вказаною статтею.

Установлені в судовому засіданні обставини справи, а також характер відносин між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не свідчать про вплив на обвинувачену з метою провокації вчинення злочину.

Дії обвинуваченої, які вирізняються своєю узгодженістю та цілеспрямованістю, чітким спрямуванням на умисне одержання неправомірної вигоди для себе, підтверджують наявність попереднього умислу на вчинення вищевказаних протиправних дій. Спосіб вчинення кримінального правопорушення свідчить про спрямованість умислу на одержання неправомірної вигоди для себе.

Обставини справи і покази потерпілого не свідчать про те, що ОСОБА_2 являвся агентом-провокатором.

При цьому суд зазначає, що кримінальне правопорушення, передбачене ч.2 ст.369-2 КК України , є злочином з формальним складом, який визнається закінченим з моменту фактичного одержання хоча б частини обумовленої неправомірної вигоди, бо сам факт її отримання свідчить про досягнення згоди щодо здійснення впливу на уповноважену особу між посередником і особою, яка надала таку вигоду, та у разі пропозиції надати неправомірну вигоду, злочин визнається закінченим з моменту доведення змісту такої пропозиції до відома особи. Така правова кваліфікація дій обвинуваченої викладена у формулюванні обвинувачення. Що ж стосується самого впливу, способу і форми його здійснення, діянь, що становлять його зміст, наслідків їх вчинення, характеру рішення, прийнятого чи не прийнятого особою, на яку здійснюється вплив, то вони не становлять обов`язкових ознак об`єктивної сторони злочину, передбаченого ст.369-2 КК України.

Таким чином суд дійшов висновку , що умисел ОСОБА_1 був спрямований саме на одержання неправомірної вигоди для себе за вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави, у зв`язку з чим суд вважає правильною кваліфікацію її діянь саме за ч.2.ст.369-2 КК України.

При цьому за результатами ретельного дослідження доказів судом не встановлено обставин, які б свідчили про вплив на обвинувачену з метою провокації вчинення злочину.

Відповідно до ч.3 ст.271 КПК України під час підготовки та проведення заходів з контролю за вчиненням злочину забороняється провокувати ( підбурювати) особу на вчинення цього злочину з метою його подальшого викриття, допомагаючи особі вчинити злочин , який вона би не вчинила ,якби слідчий цьому не сприяв , або з цією самою метою впливати на поведінку насильством, погрозами, шантажем. Здобуті в такий спосіб речі і документи не можуть бути використані у кримінальному провадженні.

Згідно п.1 ч.7 ст.271 КПК України прокурор у своєму рішенні про проведення контролю за вчиненням злочину , крім відомостей, передбачених ст..251 КПК України, зобов`язаний викласти обставини , які свідчать про відсутність під час негласної слідчої ( розшукової) дії провокування особи на вчинення злочину.

Заступником прокурора військової прокуратури Дніпропетровського гарнізону Південного регіону Орешко С.І. у постанові про проведення контролю за вчиненням злочину від 20.01.2016 року було викладено обставини , які свідчать про відсутність під час негласної слідчої (розшукової) дії провокування особи на вчинення злочину , оскільки на той час досудовим розслідуванням було встановлено , що обвинувачена наприкінці грудня 2015 року під час зустрічі з ОСОБА_2 та 18,19,20 січня 2016 року пропонувала передати неправомірну вигоду в сумі 1 тисячі доларів США , що свідчить про відсутність під час негласної слідчої ( розшукової) дії провокування особи на вчинення злочину ( т.2 а.п.76-79, т.5 а.п.203-206).

Для відмежування провокації від допустимої поведінки правоохоронних органів ЄСПЛ виробив ряд критеріїв , такі як а)змістовний критерій,b) процесуальний критерій.

При цьому під змістовним критерієм розуміється наявність/відсутність суттєвих змістовних ознак,притаманних провокації правоохоронних органів , а під процесуальним - наявність у суду можливості перевірити відомості про ймовірну провокацію під час судового засідання з дотриманням принципів змагальності та рівності сторін.

Відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згода на обов`язковість якої надана Верховною Радою України, «Кожен має право на справедливий… розгляд його справи…».

Так у справі «Раманаускас проти Литви» ЄСПЛ зазначив, що про активну поведінку слідства, яку може бути розцінено як провокацію, може свідчити самостійне звернення до особи, повторні пропозиції після відмови особи, наполягання, а також визначив підбурювання як «Підбурювання з боку поліції має місце там, де задіяні посадові особи - співробітники служб безпеки або особи, що діють за їх розпорядженням - не обмежувані фактично необхідною пасивною слідчою діяльністю, а такі, що здійснюють такий вплив на особу, як підбурювання до вчинення злочину, що в іншому випадку не був би вчинений, з метою забезпечити докази й почати карне переслідування».

У справі «Баннікова проти Російської Федерації» заявниця у своїй скарзі в ЄСПЛ стверджувала, що її визнали винною у вчиненні злочину, спровокованого правоохоронними органами через агента-провокатора,й що вона не вчинила би злочину без їхнього втручання.

Однак, у даному кримінальному провадженні, потерпілий ОСОБА_2 самостійно звернувся до правоохоронних органів з приводу злочину, його повідомлення стало законною підставою для застосування відповідних заходів, які були санкціоновані прокуратурою та судом; ОСОБА_2 є сторонньою особою, а не агентом-інформатором СБУ; разом з тим ОСОБА_1 жодного разу в категоричній формі не припинила обговорення з ОСОБА_2 досягнення такої мети, навпаки самостійно виказувала особисту зацікавленість в отриманні неправомірної вигоди.

По даній справі суд вважає можливим застосувати наступні висновки ЄСПЛ, а саме: «використання спеціальних слідчих методів, зокрема негласних заходів, саме по собі не може порушити право на справедливий судовий розгляд справи» (справа «Раманаускас проти Литви» п.51); використання матеріалів НС(Р)Д судом для обґрунтування обвинувального вироку буде правомірним «коли є належні й достатні гарантії недопущення зловживання, зокрема, коли встановлена чітка та прозора процедура надання дозволу на застосування таких оперативно-розшукових заходів, їх здійснення та контролю за цими діями» (справа «Раманаускас проти Литви» п.53).

Правові висновки ЄСПЛ, які відповідають обставинам даного кримінального провадження, можливо застосувати з рішення ЄСПЛ у справі «Мілінііне проти Литви» (п.п. 37, 38), де суд не визнав провокаційними дії правоохоронних органів та зазначив, що в даній справі відсутні відомості про вчинення заявницею злочинів раніше, зокрема, пов`язаних з корупцією. Однак ініціатива в даній справі належала виключно приватній особі. З урахуванням того, що особа мала поліцейську підтримку, роблячи заявниці пропозицію про виплату значної суми, і була забезпечена технічними засобами для запису їхньої розмови, можна дійти висновку, що поліція чинила вплив на хід подій. Проте ЄСПЛ не знаходить, що поліція допустила зловживання, зважаючи на її обов`язок перевіряти повідомлення про вчинення злочину і важливості протидії негативного впливу корупції на верховенство права в демократичному суспільстві. Вирішальним фактором є не роль поліції, а поведінка вказаної особи і заявниці. Тому ЄСПЛ визнає, що в підсумку можна стверджувати, що поліція «приєдналася» до злочинної діяльності, а не ініціювала її. Дії поліції, таким чином, можна охарактеризувати як таємну роботу, але не як провокацію, яка порушувала б п. 1 ст. 6 Конвенції.

Отже, доводи сторони захисту про провокацію злочину з боку правоохоронних органів та ОСОБА_2 не знайшли свого підтвердження у ході судового розгляду.

Що стосується доводів захисту щодо заяви про вчинення злочину, то в матеріалах кримінального провадження (а.п.8,9 т.2) є особиста заява ОСОБА_2 про вчинення злочину, на якій міститься штамп УСБУ з її реєстраційним вхідним №С-43 від 20.01.2016 року. В судовому засіданні ОСОБА_2 особисто підтвердив, що заява написана ним власноруч та на момент її написання його попереджали про відповідальність за завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину.

Описка в заяві потерпілого (зазначення не ст. 384 КК України), а також відсутність даних про вручення пам`ятки про права та обов`язки не є суттєвим порушенням, яке могло вплинути на об`єктивність заяви потерпілого про вчинення злочину.

Щодо не підслідності даного кримінального провадження військовій прокуратурі, суд вважає необхідним зазначити таке.

20 січня 2016 року постановою військового прокурора Південного регіону України Якубовським М.В. доручено проведення досудового розслідування у даному кримінальному провадженні військовій прокуратурі Дніпропетровського гарнізону Південного регіону України (т. 2 а.п. 2,3).

Того ж дня військовий прокурор Дніпропетровського гарнізону Південного регіону Коцюба С.А. на підставі ч. 5 ст. 36 КПК України доручив проведення досудового розслідування старшому слідчому військової прокуратури Дніпропетровського гарнізону Південного регіону України Курачу Д.О. та призначив групу прокурорів у кримінальному провадженні (т. 2 а.п.4, 5,6,7).

Відповідно до п. 7 наказу Генерального прокурора України № 12гн від 29.08.2014 «Про особливості діяльності військових прокуратур» слідчі військових прокуратур здійснюють досудове розслідування кримінальних правопорушень, передбачених статтями 402-421, 425-435 КК України, а також вчинених військовослужбовцями правоохоронних органів та іншими особами, зазначеними у частині 4 статті 216 КПК України, які проходять службу або працюють в державних органах чи установах, указаних у пункті 1 цього наказу.

У пункті 8 даного наказу зазначено, що територіальним прокурорам, які здійснюють нагляд за досудовим розслідуванням у формі процесуального керівництва, надано право своєю постановою підслідність таких кримінальних правопорушень визначати за слідчими військових прокуратур.

Згідно п. 9.2 Наказу, процесуальне керівництво досудовим розслідуванням військових та інших кримінальних правопорушень, вчинених військовослужбовцями військових формувань та правоохоронних органів України, підтримання державного обвинувачення у кримінальних провадженнях цієї категорії, оскарження судових рішень, забезпечується військовими прокурорами.

Частиною 1 Розділу XІ (Перехідні положення) КПК України у редакції, що була чинною на час інкримінованого ОСОБА_1 діяння, було визначено, що до дня введення в дію положень частини першої (в частині положень щодо повноважень здійснення досудового розслідування злочинів, передбачених статтями 402-421, 423-435 КК України) та частини четвертої статті 216 цього Кодексу повноваження щодо досудового розслідування передбачених ними кримінальних правопорушень здійснюють слідчі органів прокуратури, які користуються повноваженнями слідчих, визначених цим Кодексом.

Таким чином, слідчі органів прокуратури уповноважені виконувати функції слідчих органів державного бюро розслідувань, які, в свою чергу, відповідно до ч. 4 ст. 216 КПК України уповноважені на здійснення досудового розслідування кримінальних правопорушень, вчинених, серед інших, працівником правоохоронного органу, особою, посада якої належить до категорії «А», крім випадків, коли досудове розслідування цих злочинів віднесено до підслідності НАБУ згідно з частиною п`ятою цієї статті.

Абзацом 1 пункту 1 ст. 2 Закону України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів» визначено поняття правоохоронних органів, серед яких ,зокрема, органи прокуратури, Національної поліції та інші органи, які здійснюють правозастосовні або правоохоронні функції.

Таким чином, суд не вбачає порушення правил підслідності по даному кримінальному провадженню.

Що стосується доводів сторони захисту про допущення органом досудового слідства процесуальних порушень та недопустимості доказів, то суд зазначає таке.

Як вбачається з протоколу огляду речей та документів від 25.01.2016 року (а.п.18-23 т.2) був проведений огляд використаних заздалегідь ідентифікованих (помічених) засобів (грошових коштів), а не якась інша слідча дія, зокрема контроль за вчиненням злочину у формі імітування обстановки злочину.

Протокол від 25.01.2016 року відповідає вимогам ст. 273 ч. 1 КПК України і фактичним обставинам слідчої дії (Огляду речей та документів).

При цьому відсутні підстави вважати недопустимим доказом протокол огляду службового кабінету в приміщенні Дніпропетровської місцевої прокуратури № 1 Дніпропетровської області.

Так згідно протоколу огляду службового кабінету від 25.01.2016 року в той день був оглянутий службовий кабінет № 6 в місцевій прокуратурі №1 по вул. Електрична,5 в м. Дніпропетровську , зокрема робочий комп`ютер ОСОБА_8 . Підставою для огляду була ухвала слідчого судді Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 25.01.2016 року. Заперечень керівництва місцевої прокуратури № 1 на проведення такої слідчої дії не надходило.

Крім того, що стосується доводів сторони захисту про наявність сумнівів щодо фактичної можливості у осіб, які проводили досудове розслідування, впродовж 22.01.2016 року виконати дії щодо звернення до суду в Полтавській області , прийняття участі в судовому засіданні, отриманні ухвали суду, наданні доручення на проведення НС(Р)Д, проведення слідчої дії у приміщенні прокуратури , суд вважає їх такими, що не заслуговують на увагу та є лише припущеннями.

Проаналізувавши зміст постанови про проведення контролю за вчиненням злочину від 20.01.2016 року (т.2 а.п.76-79 ), суд вважає, що в зазначеному рішенні викладені обставини, які свідчать про відсутність під час негласної слідчої дії провокування особи на вчинення злочину згідно ч. 7 ст. 271 КПК України.

У суду немає підстав вважати, що під час проведення негласних слідчих дій були тимчасово обмежені конституційні права ОСОБА_1 . Посилання захисту на порушення вимог ст. 253 КПК України безпідставні. Оцінюючи протокол затримання ОСОБА_1 від 25.01.2016 року (т.2 а.с.24-28), суд вважає, що затримання ОСОБА_1 відбулось уповноваженою службовою особою відповідно до вимог ст. 208 КПК України.

Право на захист останньої порушено не було.

Жодних зауважень, заяв та скарг під час досудового розслідування від підозрюваної та сторони захисту не надходило. Обвинувачена була забезпечена захисниками під час всього досудового розслідування та судового розгляду. Суд не вбачає жодних суттєвих порушень під час проведення даної слідчої дії, які можуть вплинути на визнання даної слідчої дії та отриманих за її результатами доказів недопустимими. Слідча дія була проведена за участю обвинуваченої та понятих. Жодних зауважень до протоколу, порядку проведення слідчої дії у протоколі не зазначено.

До того ж проведення особистого обшуку фіксувалося за допомогою відеозапису за участю понятих, які були допитані в якості свідків в судовому засіданні та підтвердили законність проведення обшуку, зазначивши, що з кишені верхнього одягу обвинуваченої було вилучено пачку з-під цигарок, всередині якої знаходились грошові кошти в сумі 1тис. доларів США номіналом по 100 та 50 доларів. А із відеозапису ,долученого до протоколу НСРД , оглянутого судом, вбачається, що після розмови, яка відбулась між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 в приміщенні магазину « Варус», в ході якої ОСОБА_1 в категоричній формі запевняла ОСОБА_2 в тому, що після передачі цих коштів кримінальне провадження відносно нього закриють ,вони вдвох вийшли з приміщення магазину та на очах ОСОБА_1 ОСОБА_2 зі своєї пачки витрусив цигарки та поклав до пачки грошові кошти , передаючи пачку останній. І проти цих дій ОСОБА_1 жодним чином не заперечувала.

Вимоги ч. 7 ст. 223 КПК України слідчим були виконані.

В розумінні ст.ст. 208,223,236 КПК України для обшуку ОСОБА_1 при затриманні ухвала слідчого судді не потрібна.

Грошові кошти в сумі 1000 доларів США, які були вилучені у ОСОБА_1 згідно протоколу огляду від 25.01.2016 року (а.п.18-23 т.2) були визнані речовими доказами постановою слідчого від 08.04.2016 року (а.п. 102-103 т.2) та оглянуті судом.

ОСОБА_1 та сторона захисту мала доступ до вказаних матеріалів досудового розслідування , при виконанні вимог ст. 290 КПК України стороні захисту було відкрито та надано для ознайомлення два томи на 175 та 367 аркушах справи відповідно та ДВД- диск. З наданому суду стороною захисту клопотання на ім.'я слідчого Курача Д. вбачається, що сторона захисту наполягала на відкритті ухвали слідчого судді про дозвіл на проведення НС(Р)Д та інших документів , які складались в ході проведення такої дії.

Як зазначив представник обвинувачення, після проведення підготовчого судового засідання стороні захисту було відкрито розсекречену постанову заступника військового прокурора Дніпропетровського гарнізону Південного регіону України Орешка С.І. від 20.01.2016 року ( т.5 а.п. 203-206) , що підтверджено суду стороною захисту. Така ж постанова була долучена стороною обвинувачення разом з доказами до обвинувального акту та досліджена судом.

Відповідно до п.1.9 Інструкції про організацію проведення негласних слідчих ( розшукових) дій та використання їх результатів у кримінальному провадженні , затвердженої наказом Генеральної прокуратури України, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Міністерства фінансів України, Міністерства юстиції України від 16 листопада 2012 року ( далі - Інструкція) , процесуальними документами щодо проведення НСРД є постанови, клопотання, доручення ,протоколи уповноваженого співробітника ( працівника) оперативного підрозділу,слідчого, прокурора, а також ухвали слідчого судді.

Пунктом 5.9 вказаної Інструкції встановлено , що після завершення проведення НСРД грифи секретності матеріальних носіїв інформації ( далі МНІ) щодо їх проведення підлягають розсекреченню на підставі рішення прокурора, який здійснює повноваження прокурора в конкретному кримінальному провадженні у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням, з урахуванням обставин кримінального провадження та необхідності використання матеріалів НСРД як доказів після проведення таких дій у випадках, якщо витік зазначених відомостей не завдасть шкоди національній безпеці України.

Для розсекречення конкретних матеріальних носіїв інформації щодо проведення НСРД керівник органу прокуратури надсилає керівнику органу, де засекречено МНІ, клопотання. У подальшому, після отримання такого клопотання про необхідність скасування грифів секретності створюється експертна комісія з питань таємниць, якій доручається підготовка рішень про скасування грифів секретності. Експертна комісія створюється у складі не менше трьох осіб (залежно від органу: слідчий суддя, слідчий, прокурор у конкретному кримінальному провадженні, працівники режимно-секретних підрозділів, які мають допуск до державної таємниці відповідної форми (п. 5.11 - 5.13 Інструкції).

Рішення комісії оформляється актом скасування грифів секретності матеріальних носіїв секретної інформації, який затверджується керівником органу (п. 5.22 Інструкції). Після розсекречення зазначених МНІ щодо проведення НСРД приймається рішення про їх зняття з обліку та долучення до матеріалів кримінального провадження у встановленому КПК України порядку (п. 5.27 Інструкції).

Отже, виходячи з системного аналізу Розділу V цієї Інструкції, суд приходить до висновку , що прокурор не є самостійним суб`єктом розсекречення матеріалів. Він зобов`язаний звернутися з відповідним клопотанням до експертної комісії з питань таємниць, яка й приймає рішення про розсекречення.

Це питання комісія вирішує з урахуванням державних інтересів щодо збереження інформації у таємниці. Тільки після розсекречення таких процесуальних документів про дозвіл на проведення НСРД прокурор може долучити їх до матеріалів кримінального провадження у встановленому КПК України порядку. Якщо ж комісія приймає рішення про неможливість їх розсекречення, оскільки воно може завдати шкоди державним інтересам, то, відповідно, їх відкриття стороні захисту в порядку статті 290 КПК України є неможливим.

Таким чином, на противагу обов`язку сторони обвинувачення до моменту направлення обвинувального акта до суду розкрити всі докази, пов`язані зі справою, шляхом надання доступу до матеріалів справи, може виникнути ситуація, за якої надання певних матеріалів на цій стадії є неможливим з огляду на державні інтереси щодо збереження певної інформації у таємниці.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово вказував на те, що у деяких випадках може виникати необхідність не розкривати певні докази стороні захисту з метою забезпечення основних прав інших осіб або захисту важливих суспільних інтересів, адже їхнє життя, свобода чи безпека також можуть бути поставлені під загрозу. Про це, зокрема, йдеться у рішеннях ЄСПЛ у справах «Леас (Leas) проти Естонії» від 6 березня 2012 року, § 78, «Якуба проти України» від 12 лютого 2019 року, § 44, «Доорсон (Doorson) проти Нідерландів», 26 березня 1996 року, § 70. У таких випадках у кримінальному провадженні виникають конкуруючі інтереси, такі як національна безпека або необхідність захищати свідків у випадку ризику переслідування або використання таємних методів розслідування злочину, які повинні бути протиставлені правам обвинуваченого.

Право на розкриття відповідних доказів згідно з правовими позиціями ЄСПЛ не є абсолютним. Однак, згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції допускаються лише такі заходи, які обмежують права захисту, що є суворо необхідними (рішення ЄСПЛ у справі « Ван Мехелен ( Van Mechelen ) та інші проти Нідерландів» від 23 квітня 1997 року, § 58). Крім цього, для того, щоб гарантувати обвинуваченому справедливий судовий розгляд, будь-які труднощі, які викликають обмеження захисту своїх прав, повинні бути належним чином урівноважені та компенсовані процедурами, яких дотримуються національні судові органи (mutatis mutandis, рішення ЄСПЛ у справах «Роу та Девіс (Rowe та Davis) проти Сполученого Королівства» від 16 лютого 2000 року, § 61, «Леас (Leas) проти Естонії», цит. вище, § 78).

Така правова позиція була висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16.10.2019 року у справі № 640/6847/15-к , при цьому Велика Палата в цьому випадку уточнила свої ж висновки щодо застосування норми права , зроблені раніше у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 751/7557/15-к ( провадження 13-37кс18).

Також Верховний Суд зазначив, що рішення про відмову у знятті грифу секретності не завжди є остаточним. Якщо на стадії досудового розслідування у розсекреченні було відмовлено, таке рішення може бути переглянуте комісією з урахуванням зміни важливості цих матеріалів після передачі справи щодо обвинуваченого до суду. У разі зняття грифу секретності з таких процесуальних документів на стадії судового провадження, прокурор повинен здійснити їх відкриття стороні захисту, що прямо передбачено вимогами частини одинадцятої статті 290 КПК України. Прокурор повинен мати можливість долучити такі документи на підтвердження допустимості результатів проведення НСРД.

Тому Велика Палата Верховного Суду в даній постанові вказала, що суд має детально вивчати ситуації, коли процесуальні документи щодо проведених НСРД не були повністю розкриті стороні захисту на етапі завершення досудового розслідування. За таких обставин поряд з перевіркою дотримання умов наданого дозволу на проведення НСРД суд повинен з`ясувати причини, які перешкодили прокурору відкрити їх на більш ранній стадії. Крім того, суд згідно з усталеною практикою ЄСПЛ повинен надати стороні захисту у змагальному процесі належні процесуальні гарантії для забезпечення можливості представити свої аргументи щодо їх допустимості та належності.

Велика Палата Верховного Суду акцентувала увагу на тому, що сторона обвинувачення повинна вживати необхідних і достатніх заходів для розсекречення матеріалів, які стали процесуальною підставою для проведення НСРД, з метою їх надання стороні захисту, і виконувати в такий спосіб вимоги щодо відкриття матеріалів іншій стороні відповідно до статті 290 КПК України.

Якщо сторона обвинувачення не вживала необхідних і своєчасних заходів, спрямованих на розсекречення матеріалів, які стали процесуальною підставою для проведення НСРД і яких немає в її розпорядженні, то в такому випадку має місце порушення норм статті 290 КПК України.

Якщо відповідні процесуальні документи були отримані стороною обвинувачення після передачі обвинувального акта до суду, то вона зобов`язана здійснити їх відкриття згідно з частиною одинадцятою статті 290 КПК України.

Якщо процесуальні документи, які стали підставою для проведення НСРД (в тому числі ухвала слідчого судді) були надані суду під час судового розгляду і стороні захисту у змагальному процесі була забезпечена можливість довести перед судом свої аргументи щодо допустимості відомостей, отриманих у результаті НСРД, в сукупності із оцінкою правової підстави для проведення НСРД, то суд повинен оцінити отримані докази та вирішити питання про їх допустимість.

Якщо сторона обвинувачення вжила всіх необхідних та залежних від неї заходів, спрямованих на розсекречення процесуальних документів, які стали підставою для проведення НСРД, однак вони не були розсекречені до моменту передачі справи у суд з причин, що не залежали від волі або процесуальної поведінки прокурора, то в такому разі порушень вимог статті 290 КПК України з боку сторони обвинувачення немає. Суд має оцінити докази, отримані в результаті НСРД в комплексі із розсекреченими процесуальними документами, які стали підставою для їх проведення, та не повинен автоматично визнавати такі докази недопустимими.

Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що процесуальні документи про надання дозволу на проведення НСРД не є самостійним доказом у кримінальному провадженні. Відповідно до статті 84 КПК України доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому КПК України порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню, а процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.

Процесуальні ж документи, які стали підставою для проведення НСРД, не є документами у розумінні частини другої статті 99 КПК України, оскільки не містять зафіксованих та зібраних оперативними підрозділами фактичних даних про протиправні діяння окремих осіб або групи осіб.

Отже, процесуальні документи про дозвіл на проведення НСРД (в тому числі і відповідна ухвала слідчого судді) повинні досліджуватися судом під час розгляду справи у суді першої інстанції з метою оцінки допустимості доказів, отриманих в результаті НСРД.

Як встановлено в судовому засіданні постанова прокурора була розсекречена та вручена стороні захисту під час розгляду справи судом.

Ухвала слідчого судді дотепер розсекречена не була, хоча навіть суд за клопотанням сторони захисту двічі робив запит до Апеляційного суду Полтавської області ( відповіді вих. № 01-50/17/16 від 01.06.2016 р. та № 01-52/4/17 від 27.01.2017 р. ( т.1 а.п.32,101), тому як сторона захисту, так і суд не мають змоги дослідити дану ухвалу з об`єктивних причин , але це не тягне за собою визнання доказів недопустимими.

Отже , враховуючи вищевикладені докази вини ОСОБА_1 , які були надані суду в ході розгляду провадження та визнані належними і допустимими,суд вважає висловлені стороною захисту доводи про недопустимість доказів, які ґрунтувалися на суб`єктивних твердженнях захисника та обвинуваченої, сумнівними, а наявність сумнівів не узгоджується зі стандартами доказування « поза розумним сумнівом» та є намаганням уникнути кримінальної відповідальності за вчинене у даний спосіб.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави ,на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення ,його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення («Серявін та інші проти України» № 4909/04 § 58, ЄСПЛ, від 10 .02.2010 року).

Отже суд приходить до висновку, що стороною обвинувачення доведена винуватість ОСОБА_1 поза розумними сумнівом.

Призначаючи покарання обвинуваченій у відповідності зі ст. 65 КК України, суд враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винної та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Обставин, що пом`якшують та обтяжують покарання ОСОБА_1 згідно ст.ст. 66-67 КК України, судом не встановлено.

При визначенні міри покарання суд приймає до уваги , що даний склад злочину є одним з найбільш небезпечних форм корисливого зловживання владою чи службовим становищем. Це негативне явище перебуває в антагоністичному протиріччі з певними критеріями,установками та соціальними цінностями нашого суспільства .Злочини ,пов`язані з неправомірною вигодою, особливо його кваліфіковані форми , підривають демократичні інститути нашої держави ,їх авторитет,дезорганізують нормальну роботу органів влади і управління ,негативно впливають на суспільство ,загрожують процесам реформування економіки та становлення української державності.

Злочини з використанням службовими особами неправомірної вигоди породжують уявлення стосовно можливості досягнення бажаного шляхом підкупу посадових осіб ,грубо порушують права і законні інтереси громадян ,підривають гарантії реалізації конституційних прав.

Україна є правовою,демократичною соціальною державою, головним обов`язком якої є утвердження і забезпечення прав і свобод людини. Тобто утвердження соціальних цінностей є першочерговим на шляху розвитку демократичного режиму Української держави. Випадки посягань на встановлений порядок функціонування в сфері реалізації особами своїх службових повноважень призводить до підриву економічної безпеки країни, а отже й підриву авторитету України на міжнародній арені. На боротьбу із зазначеними проявами спрямована політика усіх демократичних країн , у тому числі й України. На підтвердження цьому слід навести приєднання України в 2006 році до Кримінальної конвенції про боротьбу з корупцією та прийняття в 2011 році Закону України « Про засади запобігання корупції» та у 2014 році Закону України « Про Національне антикорупційне бюро України», а також створення ряду антикорупційних органів та судів.

Злочини з використанням службовими особами неправомірної вигоди згідно примітки до ст. 45 КК України є корупційними кримінальними правопорушеннями,особливу суспільну небезпеку яких складають прояви скоєння таких злочинів співробітниками правоохоронних органів.

Суд враховує той факт, що кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується ОСОБА_1 , має надзвичайно високу ступінь суспільної небезпеки, зумовленої тяжкими наслідками не лише для конкретної особи, а й для суспільства в цілому, що свідчить про наявність в справі реальних ознак справжнього суспільного інтересу.

Окрім того, практика Європейського суду з прав людини, свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів , що вимагає від суду більшої суворості і оцінці цінностей суспільства.

Крім цього, при обранні обвинуваченій ОСОБА_1 міри покарання судом також враховується її відношення до вчиненого, тяжкість наслідків вчиненого кримінального правопорушення, те, що обвинувачена вперше притягується до кримінальної відповідальності за вчинення злочину середньої тяжкості , остання є опікуном двох малолітніх дітей, батьки яких загинули, а також матеріали, що її характеризують, за місцем реєстрації характеризується задовільно, на обліку у лікаря - нарколога та лікаря- психіатра не перебуває.

На підставі викладеного, суд вважає за необхідне обрати ОСОБА_1 покарання у виді штрафу на користь держави, оскільки вважає, що з урахуванням ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи винної, її перевиховання та виправлення можливі без ізоляції від суспільства. Підстав для застосування до обвинуваченій ст.ст. 69, 75 КК України суд не вбачає, але з урахуванням характеризуючих її матеріалів та відношення до вчиненого, суд вважає за доцільне призначити покарання у максимальних межах санкції інкримінованої їй статті.

Крім того, суд вважає , що оскільки ОСОБА_1 скоїла злочин з використанням свого службового становища, то у відповідності до ст.55 КК України слід призначити додаткове покарання у вигляді позбавлення права обіймати посади в органах прокуратури строком на 3 роки.

Процесуальні витрати складають 1320,45 грн. за проведення техніко-криміналістичної експертизи.

Питання речових доказів суд вирішує у відповідності до ст. 100 КПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.110, 369, 371-374 КПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

ОСОБА_1 визнати винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 369-2 КК України та призначити їй покарання у вигляді штрафу на користь держави в розмірі 1500 (однієї тисячі п`ятисот ) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 25500 (двадцять п`ять тисяч п`ятсот ) гривень з позбавленням права обіймати посади в органах прокуратури строком на 3 ( три) роки.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Українського науково-дослідного інституту спеціальної техніки та судових експертиз Служби безпеки України (р/р 31257236107395 в ДКСУ в м. Києві код банку 820172, ЄДРПОУ 20001993) витрати за проведення техніко-криміналістичної експертизи в розмірі 1320,45 гривень.

Речовий доказ - 8(вісім) купюр номіналом 100 (сто) доларів США з серіями та номерами: HJ35534937 F, KB 91364555 F, HK 26073615 C, AF 64295737 B, AB 22187416 N, AB 30594970 H, AB 40280039 K, AB 03227995 D та 4 (чотири) купюри номіналом 50 (п`ятдесят) доларів США з серіями та номерами: JJ 18863206 A, MG 10299423 A, MD 15711271 A, JF 12417377 A - повернути власнику ОСОБА_2 .

На вирок можуть бути подані апеляційні скарги протягом 30 днів з дня його проголошення до апеляційного суду Дніпропетровської області через Самарський районний суд міста Дніпропетровська.

Вирок може бути оскаржений до Дніпровського апеляційного суду через Самарський районний суд м. Дніпропетровська шляхом подачі апеляції протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок, якщо інше не передбачено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Обвинуваченій та прокурору копія вироку вручається негайно після його проголошення. Учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні, копія судового рішення надсилається не пізніше наступного дня після ухвалення.

Суддя Н.М.Грицаюк