Рішення № 86298698, 11.12.2019, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/5991/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 грудня 2019 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді ТанцюриК.О., розглянувши у порядку письмового провадження у м.Одесі справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини А1620 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини А 1620 про визнання протиправною бездіяльності військової частини А 1620 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 04.01.2019р., зобов`язання військову частину А1620 нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 04.01.2019р.

Ухвалою суду від 15.10.2019р. відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

В обґрунтування позовних вимог позивач у позовній заяві зазначив, що наказом командира військової частини А1620 від 04.01.2019 р. № 3 (по стройовій

частині) він був виключений із списків особового складу та всіх видів забезпечення в

зв`язку зі звільненням з військової служби в запас за підпунктом «б» (за станом здоров`я) пункту 2 частини 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Позивач зазначив, що у липі 2017 року він отримав статус учасника бойових дій за безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпезпечення її проведення і захисті незалежності, сувернітету та територіальної цілісності України, що підтверджується копією посвідчення учасника бойових дій УБД №192871 від 09.12.2018р. ОСОБА_1 вказав, що за період з жовтня 2017 року (час закінчення періоду участі в антитерористичній операції) по 04 січня 2019 року (по день виключення із списків особового складу частини) позивач додаткову пільгову відпустку учасника бойових дій невикористовував та станом на день видання наказу про виключення зі списків особового складу військовою частиною А 1620 розрахунків щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні зазначеної соціальної відпустки проведено не було. Позивач, посилаючись на те, що у випадку звільненння військовослужбовця йому виплачується компенсація за всі невикористані ним дні щорічної, а також додаткової відпустки передбаченої ст.16-2 Закону України №2011-XII та п.12 ч.1 ст.12 Закону України №3551-ХІІ, що відповідачем здійснено не було, просить суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

08.11.2019р. до суду від Військової частини А1620 надійшов відзив на позовну заяву у якому відповідач зазначив, що позов ОСОБА_1 є таким що не підлягає задоволенню. Відповідач вказав, що розрахунок грошового забезпечення при звільненні ОСОБА_1 військова частина А1620 здійснила в повному обсязі, підтвердженням чого є грошовий атестат за серією ЗУ НОМЕР_1 . 07.08.2019 р. ОСОБА_1 звернувся із заявою до військової частини А1620, відповідно до якої просив виплатити компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 04.01.2019 р. та надати довідку – розрахунок та Військовою частиною А1620 була направлена відповідь на вищевказану заяву, в якій зазначалось, що при звільненні з військової служби грошова компенсація за ненадані під час особливого періоду дні додаткових і соціальних відпусток (у тому числі військовослужбовцям - учасникам бойових дій) не виплачується. Відповідач, посилаючись на те, що при звільненні та проведенні необхідних розрахунків для ОСОБА_1 військова частина А1620 діяла на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством, просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог позивача у повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 отримав статус учасника бойових дій, про що свідчить посвідчення Серії НОМЕР_2 від 05.02.2018р. (а.с.8).

Як зазначено позивачем та не спростовано відповідачем у відзиві на позовну заяву, ОСОБА_1 проходив військову службу в Збройних Силах України на посаді, заступника командира бригади з озброєння- начальник технічної частини А1620.

Наказом командира військової частини від 04.01.2019р. №3 заступника командира бригади з озброєння- начальник технічної частини А1620 Судико В.В., звільненого з військової служби у запас за станом здоров`я з 27.12.2019р., виключено з 04.01.2019р. зі списків особового складу частини, всіх видів забезпечення (а.с.6).

07.08.2019р. ОСОБА_1 звернувся до Військової частини А1620 із заявою про грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій(а.с.7). Відповідь на вказану заяву надана не була, докази іншого до суду не надано.

Частиною 2 ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст.2 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу” від 25.03.1992р. №2232-XI визначено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Згідно з ч.1, 2 ст.9 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” від 20.12.1991р. №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Ст. 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII передбачено, що учасникам бойових дій (статті 5, 6) надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік;

Згідно із п. 8 ст.10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України. У разі якщо Законом України "Про відпустки" або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

Пунктами 17, 18 ст.10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” передбачено, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів. В особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Відповідно до п. 19 ст.10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

Так, ст.1 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII визначено, що особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій; мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Таким чином, в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак, Законом України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.

Водночас у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Разом з тим, суд враховує, що згідно п.3 розділу ХХХ Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого Наказом Міністерстваоборони України 07 червня 2018 року № 260 у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки. Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Враховуючи вищевикладене та те, що у випадку звільнення військовослужбовця з військової служби йому виплачується компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбачені п.12 ч. ст. 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII, суд приходить до висновку, що Військова частина А1620 не виплативши грошову компенсацію відпустки при звільненні ОСОБА_1 як учаснику бойових дій за період з 2018 по 2019 роки, діяла неправомірно.

Разом з тим, враховуючи те, що ОСОБА_1 отримав статус учасника бойових дій у 2018 році, про що свідчить посвідчення серії НОМЕР_2 від 05.02.2018р. (а.с.8) та доказів іншого до суду надано не було, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання протиправною бездіяльності військової частини А 1620 щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за 2017 рік та відповідно про зобов`язання нарахувати і виплатити грошову компенсацію за цей період є необгрунтованими та задоволенню не підлягають.

Поряд з цим, підлягає задоволенню вимога ОСОБА_2 про зобов`язання військову частину А1620 нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2018 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 04.01.2019р., оскільки дана вимога є похідною від заявлених позивачем позовних вимог про визнання бездіяльності протиправною, які задоволені судом в частині з вищенаведених підстав.

При прийнятті рішення, судом враховано висновки Великої Палати Верховного Суду у зразковій справі №620/4218/18.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає, що адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.

Керуючись ст.ст. 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 – задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини А 1620 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 2018 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 04.01.2019р.

Зобов`язати військову частину А1620 (код ЄДРПОУ 08502712, м.Одеса, вул. Магістральна,37) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2018 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення ОСОБА_1 станом на день звільнення з військової служби 04.01.2019р.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Рішення набирає законної сили згідно ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 293, 295 та п. 15-5 розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя К.О. Танцюра

.