Рішення № 86298298, 11.12.2019, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 грудня 2019 року справа № 320/4800/19

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Леонтовича А.М., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області

про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки).

І. Зміст позовних вимог

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області, в якому позивач просить суд:

- визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Київській області про сплату боргу (недоїмки) від 13.08.2019 №Ф-130468-56.

ІІ. Виклад позиції позивача та заперечень відповідача

В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначає, що 13.08.2019 Головним управлінням Державної фіскальної служби у Київській області сформовано Вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-130468-56 у сумі 23785,08 грн. з призначенням платежу «Погашення заборгованості з єдиного внеску на загальонообов`язкове державне соціальне страхування» за період з 01.01.2017 по 31.06.2019.

Позивач зазначає, що у 2018 році ним отримано Вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-130468-56 від 06.11.2018 з сумою боргу 15819,54 грн. з призначенням платежу «Погашення заборгованості з єдиного внеску на загальонообов`язкове державне соціальне страхування» за період з 01.01.2017 по 30.09.2018, внаслідок чого контролюючим органом без відома Позивача узгоджену Вимогу надано до органу виконавчої служби для примусового виконання з заміненим порядковим номером вимоги про сплату боргу (недоїмки) на №Ф-130468-56-У від 06.11.2018.

Позивач зауважує, що рішенням Київського окружного адміністративного суду від 29.07.2019 у справі №320/1671/19 визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області від 06.11.2018 №Ф-130468-56-У, яким визначено штрафну санкцію з єдиного внеску на загальонообов`язкове державне соціальне страхування, розмір якої становить 15819,54 грн., оскільки як встановлено судом, відповідачем доказів здійснення адвокатської діяльності позивачем та отримання ОСОБА_1 від такої діяльності прибутку під час розгляду справи до суду не надано.

Позивач не погоджується з діями контролюючого органу, оскільки зазначає, що є застрахованою особою і єдиний внесок за нього регулярно нараховує та сплачує роботодавець, що виключає обов`язок по сплаті єдиного внеску на загальонообов`язкове державне соціальне страхування Позивачем як особою, що має право проводити адвокатську діяльність, вважає, що Вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-1387-17 від 10.06.2019 є протиправною та підлягає скасуванню.

Відповідач проти позову заперечив, у відзиві на позовну заяву зазначив, що зазначена вимога є узгодженою, оскільки в судовому порядку не скасована.

Зауважив, що посилання Позивача на рішення Київського окружного адміністративного суду 29.07.2019 у справі №320/1671/19 є безпідставним, оскільки зазначеним рішенням суду скасовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 06.11.2019 №Ф-130468-У, відтак контролюючий орган вважає, що скасування скасування окремої вимоги не призводить до автоматичного скасування боргу з єдиного внеску на загальонообов`язкове державне соціальне страхування.

Контролюючий орган вважає, що діє в межах наданих йому повноважень та відповідно до вимог чинного законодавства, у зв`язку з чим у задоволені ОСОБА_1 просить відмовити у повному обсязі.

Позивач надав відповідь на відзив Відповідача, суть якого зводиться до того, що доводи контролюючого органу не спростовують викладеного в позові.

ІІІ. Процесуальні дії суду у справі

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 11.09.2019 відкрите спрощене позовне провадження у справі №320/4800/19 та вирішено здійснювати її розгляд без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 21.10.2019 первісного відповідача у справі - Головне управління Державної фіскальної служби у Київській області замінено на правонаступника - Головне управління Державної податкової служби у Київській області.

Частиною 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Учасники справи з клопотаннями про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.

Згідно з частиною 2 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання; якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів.

З огляду на завершення 30-ти денного терміну для подання заяв по суті справи, суд вважав можливим розглянути та вирішити справу по суті за наявними у ній матеріалами.

IV. Обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин

З 16 січня 2013 року ОСОБА_1 зареєстрований як особа, яка здійснює незалежну професійну діяльність (адвокат), що підтверджується довідкою № 1 форми 4-ОПП від 16.01.2013 (а.с. 22).

Згідно копії повідомлення управління Пенсійного фонду України у Бородянському районі про взяття на облік платника єдиного внеску від 16.01.2013 № 71/01, ОСОБА_1 з 16.01.2013 перебуває на обліку як платник єдиного внеску за видом економічної діяльності за КВЕД - 69.10 - діяльність у сфері права (а.с. 23).

12 червня 2017 року Позивач прийнятий на посаду провідного юриста Товариства з обмеженою відповідальністю «Нова Пошта», що підтверджується копією довідки від 30.08.2019 № НП-00005607 (а.с. 24).

Згідно наданої довідки від 30.08.2019 № НП-00005607, за період 2017-2019 рр. роботодавець Позивача сплатив єдиний соціальний внесок на загальонообов`язкове державне соціальне страхування за ОСОБА_1 в загальній сумі 120109,26 грн.

Згідно інформації з Єдиного державного реєстру про проведення державної реєстрації юридичної особи - у разі, коли державна реєстрація юридичної особи була проведена після набрання чинності Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» 04.06.2019 Позивачем проведено державну реєстрацію Адвокатського бюро «Анатолія Дещенка» (а.с. 73-77).

12 червня 2019 року Позивачем до Бородянської ДПІ Ірпінського управління ГУ ДФС у Київській області було подано заяву про зняття з обліку платника єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за формою №7-ЄСВ та заяву про ліквідацію або реорганізацію платника податків за формою №8-ОПП у зв`язку зі зміною організаційної форми адвокатської діяльності в порядку статтей 13-14, 17 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» було подано заяву до Бородянської ДПІ Ірпінського управління ГУ ДФС у Київській області (а.с. 39-40).

13 серпня 2019 року Головним управлінням Державної фіскальної служби у Київській області на підставі данних інформаційної системи органу доходів і зборів сформовано та надіслано Позивачеві вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-130468-56, якою контролюючий орган вимагає Позивача сплатити недоїмку (борг) з єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірі 23785,08 грн. (а.с. 20).

Не погоджуючись з вказаною вимогою про сплату боргу (недоїмки) Позивач звернувся до суду.

V. Норми права, які застосував суд

За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до положень статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Згідно з пунктом 7.3 статті 7 Податкового кодексу України будь-які питання щодо оподаткування регулюються цим Кодексом і не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів, що містять виключно положення щодо внесення змін до цього Кодексу та/або положення, які встановлюють відповідальність за порушення норм податкового законодавства.

Відповідно до пп. 14.1.226 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.

Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Згідно з пунктом 65.2 статті 65 Податкового кодексу України облік самозайнятих осіб здійснюється шляхом внесення до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків записів про державну реєстрацію або припинення підприємницької діяльності, незалежної професійної діяльності, перереєстрацію, постановку на облік, зняття з обліку, внесення змін стосовно самозайнятої особи, а також вчинення інших дій, які передбачені Порядком обліку платників податків, зборів.

Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» регулює відносини, що виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, їхньої символіки (у випадках, передбачених законом), громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців.

Відповідно до пп. 4 п. 1 Закону, державна реєстрація юридичних осіб, громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців (далі - державна реєстрація) - офіційне визнання шляхом засвідчення державою факту створення або припинення юридичної особи, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, засвідчення факту наявності відповідного статусу громадського об`єднання, професійної спілки, її організації або об`єднання, політичної партії, організації роботодавців, об`єднань організацій роботодавців та їхньої символіки, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, зміни відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, про юридичну особу та фізичну особу - підприємця, а також проведення інших реєстраційних дій, передбачених цим Законом.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати визначено у Законі України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464-VІ (далі - Закон 2464-VІ).

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 1 Закону № 2464-VІ єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Пунктом 5 частини 1 статті 4 Закону №2464-VI визначено, що платниками єдиного внеску є особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 4 Закону № 2464-VІ, платниками єдиного внеску є:

- роботодавці:

підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначаються правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні.

Відповідно до пункту 1 статті 13 Закону адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою.

Відповідно норм статті 14 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатське бюро є юридичною особою, створеною одним адвокатом, і діє на підставі статуту. Найменування адвокатського бюро повинно включати прізвище адвоката, який його створив.

Державна реєстрація адвокатського бюро здійснюється у порядку, встановленому Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом.

Про створення, реорганізацію або ліквідацію адвокатського бюро адвокат, який створив адвокатське бюро, протягом трьох днів з дня внесення відповідних відомостей до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців письмово повідомляє відповідну раду адвокатів регіону.

Стаття 17 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» регулює ведення Радою адвокатів України Єдиного реєстру адвокатів України з метою збирання, зберігання, обліку та надання достовірної інформації про чисельність і персональний склад адвокатів України, адвокатів іноземних держав, які відповідно до цього Закону набули права на заняття адвокатською діяльністю в Україні, про обрані адвокатами організаційні форми адвокатської діяльності. Внесення відомостей до Єдиного реєстру адвокатів України здійснюється радами адвокатів регіонів та Радою адвокатів України.

Згідно пункту 2 Закону До Єдиного реєстру адвокатів України вносяться такі відомості:

1) прізвище, ім`я та по батькові адвоката;

2) номер і дата видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, номер і дата прийняття рішення про видачу свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю (номер і дата прийняття рішення про включення адвоката іноземної держави до Єдиного реєстру адвокатів України);

3) найменування і місцезнаходження організаційної форми адвокатської діяльності, номери засобів зв`язку;

4) адреса робочого місця адвоката, номери засобів зв`язку;

5) інформація про зупинення або припинення права на заняття адвокатською діяльністю;

6) інші відомості, передбачені цим Законом.

Адресою робочого місця адвоката є місцезнаходження обраної адвокатом організаційної форми адвокатської діяльності або адреса фактичного місця здійснення адвокатської діяльності, якщо вона є відмінною від місцезнаходження обраної адвокатом організаційної форми адвокатської діяльності. У разі наявності декількох адрес робочих місць адвоката до Єдиного реєстру адвокатів України вноситься лише одна адреса робочого місця адвоката.

Адвокат протягом трьох днів з дня зміни відомостей про себе, що внесені або підлягають внесенню до Єдиного реєстру адвокатів України, письмово повідомляє про такі зміни раду адвокатів регіону за адресою свого робочого місця, крім випадків, якщо ці зміни вносяться на підставі рішення кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури.

Інформація, внесена до Єдиного реєстру адвокатів України, є відкритою на офіційному веб-сайті Національної асоціації адвокатів України. Рада адвокатів України і відповідні ради адвокатів регіонів надають витяги з Єдиного реєстру адвокатів України за зверненням адвоката або іншої особи.

Відомості, що підлягають внесенню до Єдиного реєстру адвокатів України, включаються до нього не пізніше дня, наступного за днем отримання радою адвокатів регіону відповідної інформації, крім випадків, установлених цим Законом.

Порядок ведення Єдиного реєстру адвокатів України затверджується Радою адвокатів України.

З метою ведення Єдиного реєстру адвокатів України дозволяється обробка персональних даних фізичних осіб відповідно до законодавства з питань захисту персональних даних.

VI. Оцінка суду

З аналізу наведених вимог чинного податкового законодавства слідує, що необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної адвокатської діяльності та отримання доходу від такої діяльності.

Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Єдиною метою збору внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами шляхом регулярної сплати мінімального внеску.

Як встановлено судом та не заперечується учасниками процесу, вимога про сплату боргу (недоїмки) за № Ф-130468-56 від 13 серпня 2019 року з сумою боргу 23785,08 грн. з призначенням платежу «Погашення заборгованості з ЄСВ» включає в себе заборгованості з ЄСВ за період з 01 січня 2017 по 31 червня 2019 року виходячи з наступного:

2017 рік - 704,00 грн. х 12 місяців = 8448,00 грн.;

I квартал 2018 року - 819,06 х 3 місяці = 2457,18 грн.;

II квартал 2018 року - 819,06 х 3 місяці = 2457,18 грн.;

III квартал 2018 року - 819,06 х 3 місяці = 2457,18 гри.;

IV квартал 2018 року-819,06 х 3 місяці = 2457,18 грн.;

I квартал 2019 року - 918,06 х 3 місяці = 2754,18 грн.;

II квартал 2019 року - 819,06 х 3 місяці = 2754,18 грн.

З 2017 року Позивач працював в Товаристві з обмеженою відповідальністю «Нова Пошта», яке сплачує за найманого працівника єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

З довідки ТОВ «Нова Пошта» від 30.08.2019 № НП-00005607 вбачається, що за 2017 рік було сплачено 29071,02 грн. за І квартал 2018 року було сплачено 13426,29 грн., за II квартал 2018 року було сплачено 13295,91 грн., за III квартал 2018 року було сплачено 15937,07 грн., за IV квартал 2018 року було сплачено 16652,66 грн., за І квартал 2019 року було сплачено 16966,08 грн., за II квартал 2019 року було сплачено 14760,23 грн. (а.с. 24).

Системний аналіз правових норм надає підстави стверджувати, що жодною нормою спеціального Закону № 2464-VI не передбачено обов`язок особи, яка провадить незалежну професійну діяльність, сплачувати ЄСВ. якщо вона не здійснює діяльності та не отримує доходу від неї.

Разом з тим, нечіткість положень п.п. 2. 3 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464-VІ, яка допускає множинне тлумачення закріплених у них правил сплати ЄСВ, вказує на недостатню якість законодавства, що не може бути застосована всупереч інтересам особи.

Частиною другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" визначає, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини "Щокін проти України" (N 23759/03 та N 37943/06) зазначено про те, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про "закон", стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі "Шпачек s.r.о." проти Чеської Республіки" (Spacek, s.r.o. v. The Czech Republic" N 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі "Бейелер проти Італії" (Beyeler v. Italy N 33202/96).

Аналізуючи поняття "якість закону" Європейський суд з прав людини у пункті 111 рішення у справі "Солдатенко проти України" (заява N 2440/07) зробив висновок, що це поняття, вимагаючи від закону відповідності принципові верховенства права, означає, що у випадку, коли національний закон передбачає можливість обмеження прав особи, такий закон має бути достатньо доступним, чітко сформульованим і передбачуваним у своєму застосуванні - для того, щоб виключити будь-який ризик свавілля.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини закон має відповідати якісним вимогам, насамперед вимогам "доступності", "передбачуваності" та "зрозумілості"; громадянин повинен мати змогу отримати адекватну інформацію за обставин застосування правових норм у конкретному випадку; норма не може розглядатися як "закон", якщо вона не сформульована з достатньою чіткістю, щоб громадянин міг регулювати свою поведінку; громадянин повинен мати можливість - у разі необхідності за належної правової допомоги - передбачити, наскільки це розумно за конкретних обставин, наслідки, до яких може призвести певна дія; у внутрішньому праві повинні існувати загороджувальні заходи від довільного втручання влади в здійснення громадянами своїх прав (рішення у справах "Сєрков проти України", заява N 39766/05, пункт 51; "Редакція газети "Правоє дело" та Штекель проти України", заява N 33014/05, пункт 51, 52; "Свято-Михайлівська Парафія проти України", заява N 77703/01, пункт 115; "Толстой-Милославський проти Сполученого Королівства" (Tolstoy Miloslavsky v. the United Kingdom), заява N 18139/91, пункт 37; "Санді Таймс" проти Об`єднаного Королівства" (N 1) ("SundayTimes v. The United Kingdom (N 1)"), серія А, N 30, пункти 48-49; "Мелоун протии Об`єднаного Королівства" ("Malone v. The United Kingdom"), серія А, N 82, пункт 66); "Маргарета і Роджер Андерссон проти Швеції" ("Margareta and Roger Andersson v. Sweden"), серія А, N 226-А, п. 75; "Круслен проти Франції" (Kruslin v. France), N 11801/85, п. 27; "Ювіг проти Франції" (Huvig v. France), серія А N 176-В, пункт 26; "Аманн проти Швейцарії" (Amann v. Switzerland), заява N 27798/95, пункт 56).

Одним із суттєвих елементів принципу верховенства права є принцип юридичної визначеності. Цей принцип має різні прояви. Зокрема, він є одним з визначальних принципів "доброго врядування" і "належної адміністрації" (встановлення процедури і її дотримання), частково збігається з принципом законності (чіткість і передбачуваність закону, вимоги до "якості" закону).

Наприклад, у пунктах 70-71 рішення у справі "Рисовський проти України" (заява N 29979/04) Європейський Суд з прав людини, аналізуючи відповідність мотивування Конвенції, підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування", зазначивши, що цей принцип передбачає, що в разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy), заява N 33202/96, пункт 120, "Онер`їлдіз проти Туреччини" (Oneryildiz v. Turkey), заява N 48939/99, пункт 128, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), N 21151/04, пункт 72, "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява N 10373/05, пункту 51). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява N 55555/08, пункт 74, "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява N 36900/03, пункт 37) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. згадані вище рішення у справах "Онер`їлдіз проти Туреччини" (Oneryildiz v. Turkey), пункт 128, та "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy), пункт 119).

Отже, контролюючий орган, дотримуючись принципів законності та належного врядування як суттєвих елементів принципу верховенства права, повинен був врахувати, що хоча процедура щодо обліку платника єдиного внеску була встановлена нормативно-правовим актом, однак у частині визначення типів (видів) платників єдиного соціального внеску не відповідала Закону N 2464-VI, тому немає підстав вважати, що дії органу, який використовував таку процедуру відповідали принципам належного врядування, оскільки надано перевагу приписам не Закону, а нормативно-правовому акту, нижчому за ієрархією.

Аналогічна правова позиція викладена у рішенні Верховного Суду від 02.09.2019 у зразковій адміністративній справі № 520/3939/19 як зразковій на підставі подання судді Харківського окружного адміністративного суду Сліденка А.В., а також матеріалів інших типових справ № 520/1629/19, № 520/1911/19, № 520/2216/19, № 520/2731/19, № 520/2948/19, № 520/3017/19, № 520/3191/19, № 520/3250/19, № 520/3251/19, № 520/3500/19, № 520/3528/19, № 520/3679/19, № 520/3703/19 з аналогічними позовними вимогами, підставами та з посиланням на ті ж самі норми права, що регулюють спірні правовідносини.

Суд звертає увагу, що у період, за який ГУ ДФС у Київській області було нараховано Позивачу спірну суму недоїмки зі сплати ССВ він не здійснював незалежної професійної діяльності, зокрема як адвокат, доходу від такої діяльності не мав, а натомість працював у ТОВ «Нова Пошта», отримумав заробітну плату за офіційним місцем роботи як найманий працівник і роботодавець (податковий агент) сплачував з його заробітної плати відповідні внески. Зворотного відповідачем у відзиві не доведено.

Водночас, постулатом адміністративного процесуального законодавства є презумпція винуватості відповідача у справі - суб`єкта владних повноважень (ч.2 ст.77 КАС України).

У свою чергу податковим законодавством презюмується правомірність рішень, дій та бездіяльності платника податків (ст. 4 ПК України).

Зазначене в сукупності обумовлює покладення обов`язку доказування в податкових спорах на податковий орган, який у відповідності до принципу офіційного з`ясування обставин справи повинен доводити в суді обставини, що стали підставою для нарахування платнику податків спірних податкових зобов`язань, та правомірність прийняття свого рішення.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного суду від 20.02.2018 р. у справі № 817/149/17 від 29.03.2018 р. у справі № 813/2758/16 та відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України.

Таким чином, в розумінні Закону №2464-VI Позивач є застрахованою особою, а єдиний внесок регулярно нараховує та сплачує роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок по сплаті єдиного внеску Позивачем як особою, що має право провадити адвокатську діяльність.

04.06.2019 Позивачем проведено державну реєстрацію Адвокатського бюро «Анатолія Дещенка» (а.с. 73-77).

12 червня 2019 року ОСОБА_1 до Бородянської ДПІ Ірпінського управління ГУ ДФС у Київській області було подано заяву про зняття з обліку платника єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за формою №7-ЄСВ та заяву про ліквідацію або реорганізацію платника податків за формою №8-ОПП у зв`язку зі зміною організаційної форми адвокатської діяльності в порядку статтей 13-14, 17 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» було подано заяву до Бородянської ДПІ Ірпінського управління ГУ ДФС у Київській області (а.с. 39-40).

Відтак, суд дійшов висновку, що нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період 01 січня 2017 по 31 червня 2019 року та вимога про сплату боргу (недоїмки) від 13.08.2019 №Ф-130468-56 за призначенням платежу «Погашення заборгованості з ЄСВ» у суммі 23785,08 сформована контролюючим органом всупереч нормам чинного законодавства.

Суд також враховує висновки Європейського суду з прав людини у рішенні від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України», у пунктах 52,56 якого ЄСПЛ зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника.

Таким чином, у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

У спірних правовідносинах контролюючий орган, двічі визначаючи позивачеві тотожні зобов`язання з ЄСВ, віддав перевагу найменш сприятливому для позивача тлумаченню законодавства України.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що доводи контролюючого органу про необхідність нарахування та сплати позивачем ЄСВ є необґрунтованими, оскільки в зазначеному у податковій вимозі про сплату боргу (недоїмки) від 13.08.2019 №Ф-130468-56 періоді Позивач незалежну професійну діяльність як само зайнята особа не

За таких обставин суд вважає, що контролюючий орган дійшов безпідставних висновків про наявність у позивача недоїмки з ЄСВ у сумі 23785,08 грн. з призначенням платежу «Погашення заборгованості з єдиного внеску на загальонообов`язкове державне соціальне страхування» за період з 01.01.2017 по 31.06.2019.

VII. Висновок суду

За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На виконання цих вимог відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав суду належних і достатніх доказів, які спростовували б твердження позивача, а відтак не довів правомірності свого рішення.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню.

VIIІ. Розподіл судових витрат

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Під час звернення до суду позивачем був сплачений судовий збір у розмірі 768,00 грн., що підтверджується квитанцією від 03.09.2019 №18 (а.с. 19).

Сплачений позивачем судовий збір підлягає відшкодуванню йому у повному обсязі за рахунок відповідача.

Доказів понесення позивачем інших витрат, пов`язаних з розглядом справи, матеріали справи не містять.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов - задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати вимогу вимогу Головного управління ДФС у Київській області про сплату боргу (недоїмки) від 13.08.2019 №Ф-130468-56.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Київській області (ЄДРПОУ 43141377, місцезнаходження: 03680, м. Київ, вул. Народного Ополчення, 5а) судові витрати у розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн. 40 коп.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Київський окружний адміністративний суд.

Дата складення повного рішення суду 11.12.2019.

Суддя Леонтович А.М.