Рішення № 86284219, 10.12.2019, Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа №303/5597/19

2/303/1979/19

Ряд. стат. звіту №26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 грудня 2019 року м.Мукачево

Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

в особі головуючого судді Куцкір Ю.Ю.

з участю секретаря судових засідань Славич М.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань в м.Мукачево цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «Ідея Банк» про визнання кредитного договору частково недійсним, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ПАТ «Ідея Банк» про визнання кредитного договору частково недійсним.

Позов мотивований тим, що 20.03.2018 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Ідея Банк» було укладено Кредитний договір №Z75.00113.003775071, за умовами якого останній надає кредит на поточні потреби в сумі 120 000 гривень, включаючи витрати на страховий платіж (у разі наявності), а позичальник зобов`язується одержати кредит і повернути його разом з процентними платежами (процентами та платою за обслуговування кредитної заборгованості), строком на 24 місяці. За користування кредитом ОСОБА_2 сплачує річну змінювану процентну ставку в розмірі, що визначається як змінна частина ставки, збільшена на 0,49% (маржу банку). Станом на день укладення Договору змінна частина ставки, визначена за Рішенням Правління Банку становить 9,5%, що разом з маржею Банку складає змінювану процентну ставку в розмірі 9,99 %. Позивач вважає, що при укладенні договору були порушені його права як споживача, а саме, п.1.10 що стосується щомісячної сплати за обслуговування кредиту, що у свою чергу є незаконним та не відповідає вимогам справедливості та суперечить ст.18 ЗУ «Про захист прав споживачів» та ст.11 ЗУ «Про споживче кредитування». Крім цього, нарахована відповідачем, згідно графіку щомісячних платежів, щомісячна сплата за обслуговування кредиту банком у сумі 74 520 гривень значно перевищує проценти за користування кредитом, які складають 11 877,07 гривень. У зв`язку з цим, позивач просить суд визнати недійсною з моменту укладення договору умову п.1.10 Кредитного договору, а також визнати недійсним п.6.1 вказаного договору в частині визначеної плати за обслуговування, що підлягає до сплати як платежі за додаткові та супутні послуги.

Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, подав до суду заяву про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримує та просить суд їх задоволити з підстав зазначених в позові.

Представник відповідача ПАТ «Ідея Банк» - Буковинський Т.Й. в судове засідання не з`явився, подав до суду відзив на позовну заяву в якому просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог з підстав зазначених в ньому.

Вивчивши заяву з доданими до неї документами та дослідивши матеріали справи суд приходить до наступного висновку.

Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом, 20.03.2018 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Ідея Банк» було укладено Кредитний договір №Z75.00113.003775071, за умовами якого останній надає кредит на поточні потреби в сумі 120 000 гривень, включаючи витрати на страховий платіж (у разі наявності), а позичальник зобов`язується одержати кредит і повернути його разом з процентними платежами (процентами та платою за обслуговування кредитної заборгованості), строком на 24 місяці (а.с.7-10).

Згідно п.1.10 Кредитного договору, за обслуговування кредиту банком, що включає в себе:

- надання інформації по рахункам Позичальника з використанням телефонних каналів зв`язку, а саме зі стаціонарних телефонів по Україні, в Контакт-центі, шляхом направлення СМС-повідомлень щодо суми платежу за цим Договором, щодо зарахування платежу в погашення заборгованості за кредитом тощо;

- надання інформації по рахунку Позичальника із використанням засобів електронного зв`язку шляхом направлення інформації про стан рахунку на адресу електронної пошти Позичальника;

- опрацювання запитів Позичальника, що направлені Банку Позичальником із використанням різних каналів зв`язку тощо.

Позичальник сплачує плату за обслуговування кредитної заборгованості щомісячно в терміни та в розмірах, визначених згідно Графіку щомісячних платежів за кредитним договором.

Крім цього, п.6.1 цього ж Договору передбачено, щомісячні внески наведені в Таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит та сплачується на транзитний рахунок № НОМЕР_1 .

Відповідно до ст.47 ЗУ «Про банки і банківську діяльність», банкам надано право самостійно встановлювати процентні ставки та комісійну винагороду за надані послуги.

Аналіз даної правової норми свідчить про те, що така форма витрат, як плата за обслуговування кредиту існує, визначається кожним банком (фінансовою установою) індивідуально та затверджується внутрішніми актами.

10.06.2017 року набув чинності ЗУ «Про споживче кредитування» від 15.11.2016 року, який визначає загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні відповідно до міжнародно-правових стандартів у цій сфері та регулює відносини між кредитодавцями, кредитними посередниками, та споживачами під час надання послуг споживчого кредитування.

Так, відповідно ч.1 ст.1 Закону України «Про споживче кредитування» від 15.11.2016 року загальні витрати за споживчим кредитом - це витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

У свою чергу, з 10.06.2017 року ст.11 ЗУ «Про захист прав споживачів» застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить ЗУ «Про споживче кредитування» та була виключеною і припинила свою дію.

Згідно ст.8 ЗУ «Про споживче кредитування» від 15.11.2016 року реальна річна процентна ставка обчислюється відповідно до нормативно - правових актів органів, що здійснюють державне регулювання ринків фінансових послуг.

Для цілей обчислення реальної річної процентної ставки визначаються загальні витрати за споживчим кредитом.

До загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, платежі на додаткові та супутні послуги кредитодавця (у тому числі за ведення рахунків), які сплачуються споживачем, пов`язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, розраховані на дату укладення договору про споживчий кредит, які є обов`язковими для укладення договору про споживчий кредит, а також за послуги кредитного посередника (за наявності).

Отже, чинним законодавством України надано право банку отримувати плату за обслуговування кредиту, оскільки таке прямо передбачено ЗУ «Про споживче кредитування», а тому відсутні підстави для визнання Кредитного договору в тій частині недійсним.

Окрім того, ЗУ «Про захист прав споживачів» застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише у тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, які передують укладенню договору. Після укладення договору між сторонами виникають зобов`язальні правовідносини.

Оспорюваний частково договір вчинений у письмовій формі, як це передбачено ч.1 ст.1055 ЦК України. Даний договір був підписаний позивачем, жодних зауважень невисловив, що свідчить про його згоду з умовами договору.

У відповідності зі ст.12 ЦК України особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд.

Відповідно до ст.16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ст.ст. 13, 14 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. Цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї. Виконання цивільних обов`язків забезпечується засобами заохочення та відповідальністю, які встановлені договором або актом цивільного законодавства. Особа може бути звільнена від цивільного обов`язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов`язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов`язки для інших осіб пише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою, та шостою статті цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У ньому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох і більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Стаття 627 ЦК України передбачає, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Згідно ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції акцепту) другою стороною.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст.632 ЦК України визначено, що в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Відповідно до ст.55 ЗУ «Про банки та банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договором) між клієнтом та банком.

Згідно ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Дані норми носять спеціальний (привілейований) характер. Крім того, кредитний договір є консенсуальним, тобто вважається укладеним з моменту досягнення сторонами домовленості за всіма істотними умовами цього договору.

Кредитний договір підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі; позивач на момент укладення договору не заявляв додаткових вимог щодо умов спірного договору та в подальшому виконував його умови; відповідач надав позивачу документи, які передували укладенню кредитного договору, у тому числі й щодо сукупної вартості кредиту, реальної процентної ставки; у додатку до кредитного договору «Графік погашення кредиту», які підписані позивачем.

Відповідно до п.7 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» № 9 від 06.11.2009 року правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом.

Як наслідок, правочин, що оспорюється позивачем, повністю відповідає вимогам законодавства, складений з урахуванням вимог закону щодо його форми і змісту, а отже відсутні підстави для визнання його недійсним.

З огляду на зазначене, не може бути застосовано і правовий висновок, викладений у Постанові Верховного Суду від 27.12.2018 року у справі №695/3474/17, оскільки кредитний договір по даній справі було укладено до набрання чинності ЗУ «Про споживче кредитування» та відповідних змін до ЗУ «Про захист прав споживачів».

Відповідно до ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що у задоволенні позовних вимог слід відмовити.

Керуючись ст.11 ЗУ «Про захист прав споживачів», ст.ст. 1, 8 ЗУ «Про споживче кредитування», ст.ст. 47, 55 ЗУ «Про банки і банківську діяльність», ст.ст. 6, 12-14, 16,202, 203, 215, 626-629, 632, 638, 1054, 1055 ЦК України та ст.ст. 2, 12, 13, 19, 76-81, 89, 258, 259, 263-265 ЦПК України, суд, -

РІШИВ:

У задоволенні позовних вимог позивача ОСОБА_1 про визнання недійсною з моменту укладення договору умову п.1.10 Кредитного договору №Z75.00113.003775071 від 20.03.2018 року, укладеного між ОСОБА_1 та ПАТ «Ідея Банк» за якою передбачено, що за обслуговування кредиту Банком позичальник, сплачує плату за обслуговування кредитної заборгованості щомісячно в терміни та в розмірах, визначених згідно Графіку щомісячних платежів за кредитним договором, визнання недійсною з моменту укладення договору умову п.6.1 Кредитного договору №Z75.00113.003775071 від 20.03.2018 року, укладеного між ОСОБА_1 та ПАТ «Ідея Банк», - «Графік щомісячних платежів за кредитним договором» в частині визначеної в даному «Графіку» плати за обслуговування (всього плата за обслуговування за період з 20.04.2018 року по 20.03.2020 року складає 74 520 гривень) та зобов`язання відповідача ПАТ «Ідея Банк» здійснити перерахунок здійснених з часу укладення Кредитного договору №Z75.00113.003775071 від 20.03.2018 року ОСОБА_1 платежів, зарахувавши сплачену Позивачем суму платежів з погашення заборгованості (плату за обслуговування кредитної заборгованості) у сумі 29 160 гривень в рахунок інших обов`язкових платежів (зі сплати заборгованості по тілу кредиту та процентах за користування кредитом) - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено до Закарпатського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення.

Позивач: ОСОБА_1 », ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , місце проживання АДРЕСА_1 .

Відповідач: ПАТ «Ідея Банк», код ЄДРПОУ 19390819, місце знаходження м.Львів, вул.Валова, 11.

Повний текст рішення суду складено 10.12.2019 року.

Головуючий Ю.Ю. Куцкір