Рішення № 86276650, 10.09.2019, Подільський районний суд міста Києва

Справа № 199/9752/18

Категорія 17

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(ЗАОЧНЕ)

10 вересня 2019 року м. Київ

Подільський районний суд м. Києва в складі головуючого судді Гребенюк В.В., за участю секретаря судового засідання Добривечір А.О., позивача ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк», треті особи: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Хара Наталія Станіславівна, приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Вольф Тетяна Леонідівна, про захист прав споживача, визнання кредитного договору неукладеним, визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, -

В С Т А Н О В И В :

У грудні 2018 року ОСОБА_1 (надалі за текстом - позивач) звернувся до суду з вказаним позовом до Публічного акціонерного товариства «ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК» (надалі за текстом - відповідач), в якому просив визнати кредитний договір №300787359301від 03.03.2017 р, неукладеним; визнати виконавчий напис приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Хари Н.С. №3468, виданий 08.05.2018 року про стягнення з нього на користь відповідача заборгованості за кредитним договором №300787359301від 03.03.2017 р. таким, що не підлягає виконанню, а також, просив стягнути з відповідача 10000 грн. моральної шкоди, 10000 грн. збитків, у вигляді втраченого заробітку, крім того, просив зобов`язати приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Вольф Т.Л. закрити виконавче провадження № 56676392. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що останній ніколи не підписував вказаний кредитний договір, та не винен жодним банкам грошові кошти, а відтак, безспірність заборгованості боржника не підтверджена під час видачі спірного виконавчого напису нотаріуса.

В судовому засіданні в режимі відеоконференції позивач позовні вимоги підтримав з викладених в позові підстав, наполягав на тому що не підписував жодних кредитних договорів, просив суд позов задовольнити в повному обсязі.

Відповідач явку свого представника в судові засідання не забезпечив, про дату та час судових засідань повідомлявся належним, про що в матеріалах справи містяться рекомендовані повідомлення з підписом в отриманні уповноваженими особами (а.с. 57, 64, 85), про причини неявки суд не повідомив.

Треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Хара Наталія Станіславівна просила розглядати справу без її участі (а.с. 73, 75, 86), приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Вольф Тетяна Леонідівна в судові засідання не з`явилась, про причини неявки суд не повідомляла, про дату та час судового засідання повідомлялася належними чином (а.с. 58, 66, 67, 81).

Вислухавши пояснення позивача, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов частково доведений та підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Згідно з ст.ст. 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.

Відповідно до вимог статей 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух.

Щодо визнання виконавчого напису приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Хари Н.С. №3468, виданий 08.05.2018 року про стягнення з нього на користь відповідача заборгованості за кредитним договором №300787359301від 03.03.2017 р. таким, що не підлягає виконанню, суд дійшов наступного висновку.

Судом встановлено, що 11.07.2018 року приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Вольф Т.Л. було винесено постанову про звернення стягнення на доходи позивача в межах виконання виконавчого нотаріуса в результаті вчинення виконавчих дій по виконавчому провадженню № № 56676392 (а.с. 17).

Не погоджуючись з виконавчим написом нотаріуса, про який позивач, отримавши копію постанови приватного виконавця про його виконання, останній звернувся до суду з даним позовом.

Правовідносини щодо видачі виконавчого напису нотаріуса регулюються Законом України «Про нотаріат» та Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженим наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 року № 296/5 та зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 22 лютого 2012 року за № 282/20595 (надалі за текстом - Порядок вчинення нотаріальних дій, Порядок).

Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону України від 2 вересня 1993 року № 3425-XII «Про нотаріат» (надалі за текстом - ЗУ «Про нотаріат») нотаріат в Україні - це система органів і посадових осіб, на які покладено обов`язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.

Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія (пункт 19 статті 34 ЗУ «Про нотаріат»). Правовому регулюванню процедури вчинення нотаріусами виконавчих написів присвячена Глава 14 ЗУ «Про нотаріат» та Глава 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій.

Так, згідно зі статтею 87 ЗУ «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Статтею 88 ЗУ «Про нотаріат» визначено умови вчинення виконавчих написів. Відповідно до приписів цієї статті Закону нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

Порядок вчинення нотаріальних дій містить такі самі правила та умови вчинення виконавчого напису (пункти 1, 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку).

Згідно з підпунктом 2.1 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку для вчинення виконавчого напису стягувачем або його уповноваженим представником нотаріусу подається заява, у якій, зокрема, мають бути зазначені: відомості про найменування і місце проживання або місцезнаходження стягувача та боржника; дата і місце народження боржника - фізичної особи, місце його роботи; номери рахунків у банках, кредитних установах, код за ЄДРПОУ для юридичної особи; строк, за який має провадитися стягнення; інформація щодо суми, яка підлягає стягненню, або предметів, що підлягатимуть витребуванню, включаючи пеню, штрафи, проценти тощо. Заява може містити також іншу інформацію, необхідну для вчинення виконавчого напису.

У разі якщо нотаріусу необхідно отримати іншу інформацію чи документи, які мають відношення до вчинення виконавчого напису, нотаріус вправі витребувати їх у стягувача (підпункт 2.2 пункту 2 Глави 16 розділу ІІ Порядку).

Крім того, підпунктами 3.2, 3.5 пункту 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку передбачено, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 (надалі за текстом - Перелік документів).

При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у вказаному Переліку документів. При цьому цей Перелік документів не передбачає інших умов вчинення виконавчих написів нотаріусами ніж ті, які зазначені в ЗУ «Про нотаріат» та в Порядку вчинення нотаріальних дій.

При цьому, стаття 50 ЗУ «Про нотаріат» передбачає, що нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти.

За результатами аналізу вищенаведених норм можна дійти наступних висновків.

Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов`язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником.

Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем.

Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов`язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (стаття 88 ЗУ «Про нотаріат»). Однак, характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.

Захист прав боржника в процесі вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається шляхом надіслання банком письмової вимоги боржнику про усунення порушень.

Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно із відповідним Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. З огляду на наведене та з урахуванням приписів статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 ЗУ «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум. Це право існує, поки суд не встановить зворотного.

Тобто, боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.

Тому суд, при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не обмежується лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів, а перевіряє доводи боржника в повному обсязі й встановлює, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто, чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.

При цьому, третя особа Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Хара Наталія Станіславівна, надавши клопотання про розгляд справи без її участі, свою позицію щодо вирішення спору не висловила та жодних підтверджуючих документів на підтвердження безспірності визначеної заборгованості сторін, що мало передувати вчиненню виконавчого напису, - не надала.

А відтак, ухвалюючи рішення про визнання вказаного виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, суд виходить з принципу диспозитивності та змагальності цивільного процесу, з огляду на відсутність належних та допустимих доказів наявності безспірної заборгованості за кредитом.

За таких обставин, виконавчий напис приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Хари Наталії Станіславівни №3468, виданий 08.05.2018 року про стягнення з позивача на користь відповідача заборгованості за кредитним договором №300787359301 від 03.03.2017 р. необхідно визнати таким, що не підлягає виконанню.

Що стосується відшкодування матеріальних та моральних збитків, завданих позивачу через дії стягувача, та закриття виконавчого провадження, суд приходить до наступного висновку.

З огляду на обраний спосіб захисту свого права, принципу диспозитивності, враховуючи той факт, що суд, в результаті розгляду даної справи, спірний виконавчий напис, визнає таким, що не підлягає виконанню, суд не знаходить правових підстав для задоволення позову в частині відшкодування матеріальних збитків, завданих позивачу через дії стягувача, оскільки такі вимоги є передчасними. Позивач не позбавлений права, після набрання даним Рішенням законної сили, в межах виконавчого провадження, вирішити питання щодо повернення стягнутих сум.

Аналогічного висновку суд дійшов і щодо вимоги закриття виконавчого провадження № 56676392.

Згідно із ч. 3 ст. 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до ч.1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Також, в Постанові Пленуму Верховного Суду України, від 31.03.1995 р. № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди") зазначено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру.

Позивач посилався на те, що йому було завдано моральну шкоду, у зв`язку з неправомірним стягненням грошових коштів, в результаті виданого виконавчого напису нотаріуса, яка виразилась в хвилюванні, душевному стражданні, вимушеному звільненні та пошуку нового підробітку.

Відповідно до п. 3 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди від 31.03.1995 року №4, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи (ст. ст. 76 ч.ч.1,2, 77 ч.ч.1,21, 78 ч.2, 79 ч.І, 80 ч.ч.1,2, 81 ч.ч.1,6,7 ЦК України).

Так, позивач не зміг довести настання для нього обставин, які б свідчили про його моральні страждання у заявлених у позові розмірах, а відтак, в частині стягнення моральної шкоди також слід відмовити.

Що стосується вимоги визнання кредитного договору №300787359301від 03.03.2017 р, неукладеним, суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до вимог ст. 76-83 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами : 1 ) письмовими, речовими і електронними доказами; 2 ) висновками експертів; 3 ) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на не вчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину не вчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

При цьому, стороною позивача до суду кредитного договору №300787359301 від 03.03.2017 р. подано не було, а відтак, проаналізувавши вищевказані норми діючого законодавства та встановлені у справі докази та обставини, суд вважає, що позивачем не наведено достатньо доказів на підтвердження підстав для визнання такого договору неукладеним.

Крім того, доводи щодо непідписання вказаного кредитного договору, зазначені в позовній заяві не знайшли свого підтвердження в судовому розгляді та не підтверджуються належними та допустимими доказами.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 87, 88 Закону України «Про нотаріат», Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172, Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, ст. 4, 5, 12, 13, 17-19, 76-82, 141, 258, 259, 263-266, 268, 352, 354, 355 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк», треті особи: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Хара Наталія Станіславівна, приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Вольф Тетяна Леонідівна, про захист прав споживача, визнання кредитного договору неукладеним, визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню - задовольнити частково;

Виконавчий напис, вчинений 08.05.2018 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Хара Наталією Станіславівною та зареєстрований у реєстрі за № 3468 про стягнення грошових коштів у розмірі 24614 (двадцять чотири тисячі шістсот чотирнадцять) гривень 64 копійки з ОСОБА_1 , за кредитним договором № 300787359301 від 03.03.2017 р., визнати таким, що не підлягає виконанню;

В іншій частині в задоволенні вимог - відмовити;

Повне найменування:

позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 );

відповідач - Публічне акціонерне товариство «ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК» (м. Київ, вул. Андріївська, буд. 4, Код ЄДРПОУ 14282829);

третя особа 1 - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Хара Наталія Станіславівна (адреса: АДРЕСА_2 );

третя особа 2 - приватний виконавець Виконавчого округу місті Києва Вольф Тетяна Леонідівна (адреса: м. Київ, вул. Юрія Поправки, 6, офіс 15);

Заочне рішення може бути переглянуто Подільським районним судом м. Києва за письмовою заявою відповідача;

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано відповідачем до Подільського районного суду м. Києва протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин;

Заочне рішення суду може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду, шляхом подання через Подільський районний суд м. Києва апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення;

Заочне рішення набирає законної сили після закінчення зазначених строків або після розгляду справи в апеляційному порядку Київським апеляційним судом, якщо його не буде скасовано.

Суддя В.В. Гребенюк