Рішення № 86264488, 09.12.2019, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 грудня 2019 року Справа № 160/8959/19 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Конєвої С.О. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

13.09.2019р. ОСОБА_1 звернувся з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та просить:

- визнати протиправними дії відповідача щодо припинення виплати пенсії позивачеві за серпень, вересень 2018 року;

- зобов`язати відповідача здійснити виплату заборгованості з пенсії позивачеві на рахунок в уповноваженому банку, обраному раніше отримувачем пенсії, за період з серпня по вересень 2018 року у розмірі 14313,94 грн.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що він є внутрішньо переміщеною особою, отримує пенсію за віком, з 2014 року проживав у м. Дніпрі та теперішній час проживає за адресою: АДРЕСА_1 . У зв`язку з відсутністю пенсійних виплат за серпень, вересень 2018 року позивач звернувся до пенсійного органу із заявою від 06.05.2019р. щодо повідомлення причин призупинення виплати йому пенсії у зв`язку з її не виплатою за серпень, вересень 2018 року, у відповідь на яку отримав лист Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №620/03.24 від 10.06.2019р., яким позивача було повідомлено, зокрема, про те, що згідно протоколу №14 від 20.07.2018р. йому було поновлено виплату пенсію за віком з 01.08.2018р. Позивач вважає, що відповідачем протиправно припинено виплату пенсії, що призвело до недоотримання позивачем пенсійних виплат за два місяці серпень-вересень 2018 року, оскільки порядок виплати та припинення пенсії врегульовано Законом України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” та припинення виплати пенсії на підставі постанов Кабінету Міністрів України без вирішення цього питання шляхом прийняття відповідного рішення територіальним органом Пенсійного фонду не сумісне з дотриманням вимог чинного Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”.

Ухвалою суду від 09.10.2019р. було відкрито провадження у даній справі, призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами відповідно до ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України та зобов`язано відповідача надати суду відзив на позов та докази в обґрунтування відзиву з дотриманням вимог ст.ст. 162, 261 Кодексу адміністративного судочинства України та виходячи з вимог ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України (а.с.2).

31.10.2019р., на виконання вимог вищевказаної ухвали суду, відповідач подав до канцелярії суду письмовий відзив на позов, у якому просив відмовити позивачеві у задоволенні його позовних вимог в повному обсязі посилаючись на те, що позивач змінив місце фактичного проживання та виїхав до смт. Письменне , Васильківського району, де був взятий на облік як внутрішньо переміщена особа, електронна пенсійна справа надійшла 21.08.2018р., а тому позивачеві відновлено виплату пенсії рішенням №912510139211 від 31.08.2018р. на підставі витягу з протоколу №14 від 20.07.2018р. та пенсійні виплати нараховано позивачеві з 01.08.2018р. у повному обсязі. Відповідач вказує на те, що згідно постанови Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 №335 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 року №365" суми соціальних виплат (серпень 2018 року – 7156,97 грн., вересень 2018 року – 7156,97 грн.), які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України (а.с.26-28).

Згідно до ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Відповідно до ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Отже, рішення у даній адміністративній справі приймається 09.12.2019р. у межах строку, встановленого ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи за відсутності учасників справи фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Із наданих суду документів судом встановлені наступні обставини у даній справі.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є пенсіонером та з 01.01.2004р. отримує пенсію за віком, що підтверджується копією паспорту та копіями пенсійних посвідчень №144416/57 від 10.02.2004р., з терміном дії: довічно, №1041588841 (а.с.5,7,8).

Згідно копії довідки №1219-5494 від 05.07.2018р. ОСОБА_1 взято на облік внутрішньо переміщеної особи Управлінням соціального захисту населення Васильківської районної державної адміністрації (а.с.9).

06.05.2019р. позивач подав до пенсійного органу заяву щодо повідомлення причин призупинення виплати йому пенсії у зв`язку з її не виплатою за серпень, вересень 2018 року, що підтверджується змістом копії відповідної заяви (а.с.10).

Листом №620/03.24 від 10.06.2019р. Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повідомило позивача про те, що електронна пенсійна справа надійшла за його фактичним місце проживання 21.08.2018р., а тому позивачеві відновлено виплату пенсії рішенням №912510139211 від 31.08.2018р. на підставі витягу з протоколу №14 від 20.07.2018р. та пенсійні виплати нараховано позивачеві з 01.08.2018р. у повному обсязі, а також зазначено про те, що згідно постанови Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 №335 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 року №365" суми соціальних виплат (серпень 2018 року – 7156,97 грн., вересень 2018 року – 7156,97 грн.), які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України, що підтверджується змістом копії відповідного листа (а.с.11).

Вказаний спір виник у зв`язку із незгодою позивача з діями відповідача щодо припинення виплати пенсії позивачеві за серпень, вересень 2018 року у зв`язку з чим позивач просить захистити його порушене право на належне пенсійне забезпечення шляхом визнання таких дій протиправними та зобов`язання відповідача здійснити виплату заборгованості з пенсії позивачеві на рахунок в уповноваженому банку, обраному раніше отримувачем пенсії, за період з серпня по вересень 2018 року у розмірі 14313,94 грн.

При цьому, в даному випадку, з урахуванням встановлених судом обставин справи, слід вийти за межі позовних вимог позивача та розглянути не тільки правомірність дій відповідача щодо припинення виплати пенсії позивачеві за серпень, вересень 2018 року, а й розглянути правомірність бездіяльності пенсійного органу щодо не виплати позивачеві пенсії за серпень-вересень 2018 року відповідно до вимог ст.ст. 9, 245 Кодексу адміністративного судочинства України.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог позивача в повному обсязі, виходячи з наступного.

Частиною 3 ст. 2 Протоколу №4 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини (далі - Конвенція) визначено, що кожна людина має право на вільне пересування і свободу вибору місця проживання. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну.

Згідно до ч.2 ст.2 Закону України “Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні” реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України або підставою для їх обмеження.

Також і за приписами рішення Конституційного Суду України №25-рп/2009 від 07.10.2009р., встановлено, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій, право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні, держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того де проживає особа, якій призначена пенсія.

З 22.11.2014 набрав чинності Закон України “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб” від 20.10.2014 № 1706-VII (далі – Закон №1706), яким відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, закріплені гарантії для внутрішньо переміщених осіб.

Зокрема, відповідно до ст.7 цього Закону №1706, для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на пенсійне забезпечення, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв`язання проблем, пов`язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам. Громадянин пенсійного віку, особа з інвалідністю, дитина-інвалід та інша особа, яка перебуває у складних життєвих обставинах, яких зареєстровано внутрішньо переміщеними особами, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи.

У пункті 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 N 637 "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" встановлено, що призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 N509. Виплата (продовження виплати) пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення (далі - соціальні виплати), що призначені зазначеним особам, здійснюється виключно через рахунки та мережу установ і пристроїв публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України".

Тобто, за приписами наведеної норми умовами призначення та продовження виплати пенсій внутрішньо переміщеним особам є: знаходження внутрішньо переміщених осіб на обліку місця перебування, що підтверджується довідкою; наявність рахунку в установі ПАТ "Державний ощадний банк".

Визначення поняття внутрішньо переміщеної особи за національним правом міститься у ст. 1 Закону N1706, який набрав чинності 22 листопада 2014 року.

Це визначення має описовий характер та охоплює три види конституційно-правового статусу людини (громадянин України, іноземець та особа без громадянства). З огляду на визначення, внутрішньо переміщена особа - це особа, яка: перебуває на території України на законних підставах; має право на постійне проживання в Україні; була змушена залишити або покинути своє місце проживання в результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Отже, спеціальний статус внутрішньо переміщеної особи не збігається та не може підміняти собою жоден із закріплених у Конституції України конституційно-правових статусів особи, та не є окремим конституційно-правовим статусом особи.

Проте реєстрація особи як внутрішньо переміщеної надає можливість державним органам врахувати її особливі потреби. Серед таких особливих потреб - доступ до належного житла та правової допомоги, доступ до спеціальних державних програм, зокрема адресних програм для внутрішньо переміщених осіб, тощо.

Очевидно, що статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або "інші права", як це зазначено у ст. 9 Закону N 1706-VII), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації.

Згідно п. 6 Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України N509 від 01.10.2014 (в редакції постанови КМ N 352 від 08.06.2016) (далі - Порядок N509) довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 Закону та абзацом шостим цього пункту. Довідка, видана до 20 червня 2016 р., яка не скасована і строк дії якої не закінчився, є дійсною та діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 Закону.

Відповідно ст. 12 Закону №1706 підставою для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб є обставини, за яких внутрішньо переміщена особа: 1) подала заяву про відмову від довідки; 2) скоїла злочин: дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади; посягання на територіальну цілісність і недоторканність України; терористичний акт; втягнення у вчинення терористичного акту; публічні заклики до вчинення терористичного акту; створення терористичної групи чи терористичної організації; сприяння вчиненню терористичного акту; фінансування тероризму; здійснення геноциду, злочину проти людяності або військового злочину; 3) повернулася до покинутого місця постійного проживання; 4) виїхала на постійне місце проживання за кордон; 5) подала завідомо недостовірні відомості.

За приписами п. 7-1 Порядку N509 у разі наявності підстав, передбачених статтею 12 Закону, МВС, Національна поліція, ДМС, СБУ, Адміністрація Держприкордонслужби, Мінфін подають уповноваженому органу відповідну інформацію для прийняття рішення щодо зняття з обліку внутрішньо переміщених осіб.

Рішення про скасування дії довідки відповідно до статті 12 Закону приймається керівником уповноваженого органу за місцем проживання особи та надається їй протягом трьох днів з дати прийняття такого рішення або надсилається на адресу місця проживання, зазначену в довідці.

Уповноважений орган на підставі прийнятого рішення невідкладно вносить до Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб запис про скасування дії довідки.

Пунктом 2 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України N 365 від 08 червня 2016 року встановлено, що контроль за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам здійснюють структурні підрозділи з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад (далі - структурні підрозділи з питань соціального захисту населення) шляхом відвідування не рідше ніж один раз на шість місяців фактичного місця проживання/перебування внутрішньо переміщеної особи, про що складається акт обстеження матеріально-побутових умов сім`ї за формою, встановленою Мінсоцполітики.

Відповідно до п.п. 5 п. 12 зазначеного Порядку соціальні виплати припиняються, зокрема, отримання інформації від Держприкордонслужби, МВС, СБУ, Мінфіну, Національної поліції, ДМС, Держфінінспекції, Держаудитслужби та інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.

Разом з тим, із наданих копій документів, судом встановлено, що довідка №1219-5494 від 05.07.2018р. про взяття позивача на облік внутрішньо переміщеної особи є чинною і на сьогоднішній день, оскільки доказів про скасування вказаної довідки з 01.08.2018р. у спосіб та у порядку, встановленому вищенаведеними нормами відповідачем суду не надано.

Отже, за умови не надання відповідачем доказів, які свідчать про скасування довідки внутрішньо переміщеної особи стосовно позивача з 01.08.2018р., у пенсійного органу були відсутні підстави для не виплати позивачеві пенсії у серпні-вересні 2018 року.

Також, слід зазначити, що загальні принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” (далі – Закон №1058).

Частиною 3 ст.4 Закону №1058 встановлено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Згідно до ч.1 ст.5 Закону №1058 передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, визначених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів ПФУ та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Отже, нормативно-правовим актом, яким визначено підстави припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення), є Закон №1058. Інші нормативно-правові акти у сфері правовідносин, врегульованих Законом № 1058, можуть застосовуватися виключно за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.

Відповідно до ч.1 ст.47 Закону №1058 визначено, що пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Статтею 49 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” визначено підстави для припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду, а саме: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України (положення пункту 2 частини першої статті 49 втратили чинність як такі, що є неконституційними, на підставі Рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року №25-рп/2009); 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Аналізуючи вказані норми можна дійти висновку, що саме ст.49 вказаного вище Закону №1058 встановлено виключний перелік підстав для припинення виплати пенсії за рішенням територіального органу Пенсійного фонду, норми якого носять пріоритет над нормами постанов Кабінету Міністрів України, а тому і підлягають застосуванню, так як носять вищу юридичну силу.

Зазначеної правової позиції дотримується Верховний Суд у своєму рішенні від 03.05.2018р. у зразковій справі №805/402/18, що набрало законної сили 04.09.2018р.

Дана адміністративна справа відповідає ознакам типової справи, що визначені у пункті 113 рішення Верховного Суду у справі №805/402/18.

Відповідно до ч.3 ст.291 Кодексу адміністративного судочинства України, при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Так, як вбачається із наданих суду документів, позивач з 01.01.2004р. є пенсіонером та отримує пенсію за віком, що підтверджується копіями пенсійних посвідчень позивача (а.с.7,8).

З 05.07.2018р. позивач набув статусу внутрішньо переміщеної особи на підставі довідки №1219-5494 від 05.07.2018р., яка не була скасована у порядку встановленому ст.12 Закону №1706, відповідних доказів суду не надано.

Пенсійний орган з 01.08.2018р. тимчасово призупинив виплату пенсії позивачеві посилаючись на зміну останнім, як внутрішньо переміщеної особи, місця свого проживання у зв`язку з чим в органах пенсійного фонду обліковується заборгованість по виплаті позивачеві пенсії за серпень 2018 року у сумі 7156,97 грн. та за вересень 2018 року у сумі 7156,97 грн., що підтверджується копією листа відповідача №620/03.24 від 10.06.2019р. (а.с.11).

Проаналізувавши зміст вищевказаної довідки, пенсійного посвідчення та вищенаведені норми чинного законодавства у сукупності, можна дійти висновку, що довідка про взяття позивача на облік як внутрішньо переміщену особу №1219-5494 від 05.07.2018р. (яка є чинною і на 09.12.2019р., що не спростовано відповідачем) діяла і станом на 01.08.2018р., а відповідно, дії відповідача щодо призупинення позивачеві виплати пенсії за віком за серпень, вересень 2018 року, тобто у період дії вказаної вище довідки, є протиправними, необґрунтованими та такими, що суперечать ст.49 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, нормам Конвенції, Закону України “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб”, рішенню Конституційного Суду України №25-рп/2009 від 07.10.2009р. та рішенню Верховного Суду від 03.05.2018р. у зразковій справі №805/402/18.

При цьому, висновки Верховного Суду у зразковій справі підлягають застосуванню адміністративним судом згідно до вимог ч.3 ст.291 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Частина 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.

Проте, відповідачем не було надано суду жодних належних і допустимих доказів, які б свідчили про правомірність дій відповідача щодо призупинення виплати позивачеві пенсії за серпень, вересень 2018 року та бездіяльності відповідача щодо не виплати позивачеві пенсії за серпень-вересень 2018 року з урахуванням норм вищенаведеного пенсійного законодавства, аналізу наданих суду доказів, які не спростовані відповідачем жодними доказами, з урахуванням норм Конвенції, правової позиції Верховного Суду у зразковій справі №805/402/18 та Конституційного Суду України, зазначених вище.

Є безпідставними, необґрунтованими та відхиляються судом посилання відповідача на те, що згідно постанови Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 №335 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 року №365" суми соціальних виплат (серпень 2018 року – 7156,97 грн., вересень 2018 року – 7156,97 грн.), які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України, оскільки пріоритетними для застосування у даних правовідносинах є положення Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”, зокрема, ст.47 вказаного Закону, якою визначено порядок виплати пенсії та передбачено, що пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, а також і положеннями ст.52 Закону №2262, якими встановлено, що виплата пенсій провадиться за поточний місяць загальною сумою у встановлений строк, але не пізніше останнього числа місяця, за який виплачується пенсія.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З урахуванням вимог ч.2 ст.2 вказаного Кодексу, перевіривши дії відповідача щодо призупинення виплати позивачеві пенсії за серпень, вересень 2018 року та бездіяльності відповідача щодо не виплати позивачеві пенсії за серпень-вересень 2018 року, суд приходить до висновку, що такі дії та бездіяльність відповідача є протиправними, не відповідають Конституції та законам України, вчинені не обґрунтовано та без врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Отже, суд приходить до висновку, що дії відповідача щодо призупинення виплати позивачеві пенсії за серпень, вересень 2018 року та бездіяльності відповідача щодо не виплати позивачеві пенсії за серпень-вересень 2018 року призвели до порушення саме відповідачем прав та інтересів позивача на належне пенсійне забезпечення, а тому такі порушені права підлягають судовому захисту шляхом визнання протиправними дій відповідача щодо призупинення виплати позивачеві пенсії за серпень, вересень 2018 року та визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невиплати позивачеві пенсії за серпень-вересень 2018 року.

Також підлягають і задоволенню похідні позовні вимоги позивача про зобов`язання відповідача здійснити виплату заборгованості з пенсії позивачеві на рахунок в уповноваженому банку, обраному раніше отримувачем пенсії, за період з серпня по вересень 2018 року у розмірі 14313,94 грн. з урахуванням розрахунку пенсії, наведеному у листі відповідача №620/03.24 від 10.06.2019р. та з урахуванням того, що судом встановлено протиправність дій відповідача щодо призупинення виплати позивачеві пенсії за серпень, вересень 2018 року та бездіяльності відповідача щодо не виплати позивачеві пенсії за наведений період, а тому належним і ефективним способом захисту порушеного права позивача є саме зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, направлені на усунення порушеного права позивача виходячи із наданих повноважень адміністративного суду, встановлених ст.245 Кодексу адміністративного судочинства України.

Так, за приписами ст.245 вказаного Кодексу, встановлено, що у разі задоволення позову, суд може прийняти постанову про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії.

Окрім того, і за приписами ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, дає найбільший ефект.

Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права та відповідати наявним обставинам.

Також слід зазначити, що за приписами ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Статтею 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини” суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Суду як джерело права.

Так, Європейський Суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011р. (остаточне) по справі “Чуйкіна проти України” констатував: “ 50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює “право на суд”, в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів ( див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі “Голдер проти Сполученого Королівства” (Golder v. The United Kingdom),п.п.28-36, Series A №18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє всіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції – гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати “вирішення” спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі – провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені.

Таким чином, з урахуванням наведеної правової позиції, суд приходить до висновку, що задоволення позовних вимог позивача про зобов`язання відповідача здійснити виплату заборгованості з пенсії позивачеві на рахунок в уповноваженому банку, обраному раніше отримувачем пенсії, за період з серпня по вересень 2018 року у розмірі 14313,94 грн. виходячи із розрахунку 7156,97 грн. за кожний місяць: серпень та вересень 2018 року (а.с.11), що є дотриманням судом гарантій того, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.

Приймаючи до уваги викладене, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для задоволення позовних вимог позивача в повному обсязі.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат відповідно до ч.1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд виходить із того, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

За таких обставин, підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень – Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь позивача судові витрати позивача по сплаті судового збору понесені позивачем згідно квитанції №0.0.1481283707.1 від 01.10.2019р. у розмірі 768 грн. 40 коп. (а.с.21).

Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257-262, 291 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо призупинення виплати ОСОБА_1 пенсії за серпень, вересень 2018 року.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо не виплати ОСОБА_1 пенсії за віком за серпень-вересень 2018 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427) здійснити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) виплату заборгованості з пенсії на рахунок в уповноваженому банку, обраному раніше отримувачем пенсії, за період з серпня по вересень 2018 року у розмірі 14313,94 грн. (чотирнадцять тисяч триста тринадцять гривень 94 коп.).

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) – судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 768 грн. 40 коп. (сімсот шістдесят вісім грн. 40 коп.).

Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги до суду першої інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення відповідно до вимог статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України та у порядку, встановленому п.п.15.1 п.15 Розділу VІІ Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду набирає законної сили у строки, визначені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С.О. Конєва