Рішення № 86230662, 25.10.2019, Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 308/5291/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 жовтня 2019 року місто Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в складі в складі головуючого судді Деметрадзе Т.Р., при секретарі Міца О-Д.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в м. Ужгород цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приват Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та зустрічним позовом ОСОБА_1 до ПАТ КБ «Приват Банк» про визнання кредитного договору недійсним, -

В С Т А Н О В И В:

ПАТ «Приват Банк» звернувся з позовом до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Позовні вимоги мотивує тим, що відповідно до укладеного договору №б/н від 03.08.2011 року ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 3700.00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 20.40% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

У заяві, яка була підписана по даному кредитному договору зазначено, що відповідач згодний з тим, що заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомився та погодився з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді.

Свої зобов`язання перед позивачем відповідач належним чином не виконує, у зв`язку з чим станом на 31.03.2018 року має прострочену заборгованість в сумі 93290,16 гривень, які позивач просить стягнути з відповідача на свою користь, а також сплачений судовий збір в сумі 1921 гривень.

ОСОБА_1 звернулася з зустрічним позовом до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області до ПАТ КБ «Приват Банк» про визнання кредитного договору недійсним.

Зустрічний позов мотивує тим, що вона не виявляла своєї волі до укладення кредитного договору на тих умовах, про які вказує відповідач, та не підписувала заяву-анкету від 03.08.2011 року, яку відповідач безпідставно вважає кредитним договором, а тому не виконувала договір. Заява-анкета від 03.08.2011 року підписана не позивачкою ОСОБА_1 .

Окрім того, наданий позивачем за первісним позовом витяг з умов та правил надання банківських послуг №СП-2010-256, також не може бути доказом укладення між сторонами договору кредиту, а також є не читабельним, як і інші надані документи. Разом з тим, подані документи є не належним чином засвідчені, а тому такі докази в силу вимог чинного законодавства є не належними. На підставі наведеного позивач зазначає, що сторони не укладали жодного договору, зі сторони позивача за зустрічним позовом не було волевиявлення.

Просить суд визнати не дійсним кредитний договір №б/н від 03.08.2011 року (заява – анкета від 03.08.2011 року).

22.10.2018 року від представника позивача за первісним позовом до суду надійшов відзив на зустрічну позовну заяву відповідно зі змісту якого вбачається, що даний кредит не був споживчим, при отриманні кредитних коштів було дотримано всіх вимог чинного законодавства, а відповідачем за первісним позовом отримано картку з встановленим кредитним лімітом, правила та умови є публічною офертою, останньою було підписано заяву про приєднання до таких. Підписавши заяву банк та клієнт приєднуються та зобов`язуються виконувати умови, викладені в умовах та правилах надання банківських послуг, Тарифах банку - Договорі банківського обслуговування в цілому. На підставі поданої Заяви, що разом з Умовами та Правилами зі зразками підписів та збитком печатки, Тарифами, що розташовані на офіційному сайті Банку (www.privatbank.ua) складають Договір про надання банківських послуг Відповідачу за первісним позовом було відкрито картковий рахунок № НОМЕР_1 (п.п. 1.1.1.90 , 2.1.1.11 Умов) — ключем до карткового рахунку є пластикова Картка (п. 1.1.1.62 Умов) яку гримав Відповідач за первісним позовом та мобільний телефон який вказав Відповідач за первісним позовом (п. 1.1.1.15 та п. 1.1.1.16 Умов) в Заяві.

Позивачем надана до суду копія анкети-заяви від 03.08.2011 року, з якої чітко значиться наступна інформація: персональні дані, адреса проживання, та інша додаткова формація необхідна для отримання кредитної картки. Відповідачем за первісним позовом надана інформація про себе заповнена особисто, також з копії анкети-заяви чітко вбачається, що останній висловив згоду про укладення договору шляхом отримання кредитної картки «Універсальна» та особистим підписом засвідчила, що “ ОСОБА_2 згоден (на) з тим, що ця заява, разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також тарифами становить між мною та Банком Договір про надання банківських послуг. Я ознайомилась і згідна з Умовами та Правилами надання банківських послуг та тарифами банку, які були надані мені для ознайомлення в письмовому вигляді...”. Також до матеріалів позовної заяви долучено «Довідку про умови кредитування з використанням кредитки “Універсальна, 55 днів пільгового періоду” з якої чітко вбачається, що відповідачу за первісним позовом встановлено поточну процентну ставку у розмірі 1.7% (20,4% на рік), вказано розміри комісій та штрафів тощо. Тобто, сторонами при укладенні договору були обговорені усі істотні умови.

Так, відповідач за первісним позовом ОСОБА_1 користувалась кредитною карткою, що підтверджується розрахунком. Вказаний розрахунок заборгованості відповідачем по первісному позову не спростований, контр розрахунок не наданий, судово – економічні експертизи по справі не призначались.

Отже, пеня яка була нарахована у наслідок невиконання умов договору є правомірно нарахована та відповідно за погодженням (за підписом) відповідача за первісним позовом, яка погодилась з запропонованими їй умовами договору та отримала кошти на картковий рахунок, також правомірно з боку позивача нараховано штраф за невиконання умов договору відповідачкою.

Окрім того зазначає, що посилання на невідповідність позовної заяви вимогам ДСТУ 4163-2003 є безпідставними оскільки цей стандарт поширюється на організаційно – розпорядчі документи.

Що стосується строків давності звернення до суду з зустрічним позовом то такі позивачем за зустрічним позовом пропущені, що також є підставою для відмови у позові.

07.12.2018 року представником відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним позовом) ОСОБА_1 – ОСОБА_3 подано відзив на позовну заяву відповідно до якого вона зазначає, що договір позики підписано ОСОБА_1 не було та на підписання такого вона не уповноважувала інших осіб, тому такий повинен бути визнаний недійсним. Надані позивачем за первісним позовом докази на обґрунтування такого не є належними, а подані документи не належно завірені та не читабельні.

Штраф і пеня які нараховані відповідачу за первісним позовом не можуть бути застосовані, оскільки є одним видом цивільно - правової відповідальності.

Окрім того, позивачем за первісним позовом пропущено строк звернення до суду, який закінчився 03.08.2014 року.

Також, 07.12.2018 року, року представником відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним позовом) ОСОБА_1 – ОСОБА_3 подано відповідь на відзив про визнання кредитного договору недійсним.

29.12.2018 та 08.01.2019 року представником позивача за первісним позовом до суду подано додаткові пояснення, з яких також вбачається, що строк звернення до суду з позовом до ОСОБА_1 , ПАТ КБ «Приватбанк» не порушено, оскільки строк дії картки вказано на лицевій стороні, а строк перевипущеної ОСОБА_1 картки є 03.2016 року. Позивач в свою чергу звернувся до суду 14.05.2018 року.

03 вересня 2019 представником відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним позовом) ОСОБА_1 – ОСОБА_3 подано до суду додаткові пояснення.

25 вересня 2019 року представником позивача за первісним позовом до суду подано відповідь на додаткові пояснення.

Представник позивача у судове засідання не з`явився, подав клопотання в якому просив справу розглядати у його відсутності. Позовні вимоги первісного позову підтримує в повному обсязі. Що стосується зустрічного позову просив суд відмовити в його задоволенні оскільки такий є необґрунтованим та безпідставним.

Відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) ОСОБА_1 , будучи належним чином повідомленою про час та місце розгляду справи, на виклик суду не з`явилася. Від представника позивача за зустрічним позовом ОСОБА_4 до суду надійшла заява про розгляд справи у її відсутності та відсутності ОСОБА_1 , де також просить суд відмовити в задоволенні первісного позову, зустрічний позов задовольнити повністю.

У зв`язку з неявкою всіх учасників справи, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося у відповідності до вимог ч.2 ст.247 ЦПК України.

Вивчивши та дослідивши матеріали справи, повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов до наступних висновків.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

У заяві позичальника ОСОБА_1 процентна ставка не зазначена (а.с.6).

Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.

Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за відсотками на поточну і прострочену заборгованість за користування кредитними коштами, а також пеню і штрафи за несвоєчасну сплату кредиту і процентів за користування кредитними коштами.

Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором, посилався на Тарифи банку та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/pages/70 як невід`ємні частини спірного договору (а.с.8-31).

Витягом з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/pages/70, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких зокрема визначено дію договору (12 місяців з моменту підписання), позовну давність щодо вимог банку - 50 років (пункт 1.1.7.31 згаданих Умов), та інші умови.

При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Тарифи та Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема, саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.

В даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

При цьому, згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд вважає, що Витяг з Тарифів банку та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/pages/70, які містяться в матеріалах даної справи не визнаються відповідачем та не містять його підпису, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами шляхом підписання заяви-анкети. Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 3 липня 2019 року (справа № 342/180/17 (Провадження № 14-131цс19)), що є обов`язковою для застосування судами.

Таким чином, суд вважає за необхідне відмовити позивачу у стягнення з відповідача заборгованості по процентам за користування кредитом у сумі 80560,40 грн., заборгованості за пенею та комісією у сумі 4011,54 грн., а також 500 гривень - штрафу (фіксована частина); 4418,58 гривень - штрафу (процентна складова), у зв`язку з безпідставністю позовних вимог в цій частині через відсутність передбаченого обов`язку відповідача по їх сплаті позивачу у анкеті-заяві.

Разом з тим, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, він вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.

Таким чином, суд вважає про наявність правових підстав для стягнення в примусовому порядку з боржника суми непогашеного тіла кредиту в розмірі 3799,64 грн.

Щодо вимоги позивача за зустрічним позовом (відповідача за первісним позовом) суд виходить з наступного.

Згідно з частиною першою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов`язаний повідомити споживача у письмовій формі про кредитні умови, зокрема: мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; форми його забезпечення; наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов`язаннями споживача; тип відсоткової ставки; суму, на яку кредит може бути виданий; орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов`язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема, таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); строк, на який кредит може бути одержаний; варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; можливість дострокового повернення кредиту та його умови; необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; переваги та недоліки пропонованих схем кредитування. У разі ненадання зазначеної інформації суб`єкт господарювання, який повинен її надати, несе відповідальність, встановлену статями 15 і 23 цього Закону.

За змістом частини п`ятої статті 11, статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема, положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім процентної ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким із моменту укладення договору. Положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема, щодо плати за обслуговування кредиту та плати за дострокове його погашення, є несправедливими і це є підставою для визнання таких положень договору недійсними.

Під час застосування положення статті 18 згаданого Закону до спірних правовідносин для судів є обов`язковим правовий висновок, викладений Верховним Судом України у постанові у справі № 6-40цс13, згідно із яким визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в частині другій статті 18 цього Закону - умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Аналізуючи цю правову норму можна дійти висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві. Застосовуючи цю норму, суди наведених положень не врахували та не зазначили, на підставі яких ознак, визначених у частині другій статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», кваліфікували умови договору несправедливими і чи тягне несправедливість цих умов недійсність договору в цілому. Неправильне застосування норм матеріального права призвело до ухвалення касаційним судом у справі, яка переглядається, незаконного судового рішення.

Згідно зі статтею 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

За змістом статті 19 Закону України «Про захист прав споживачів» нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесною підприємницькою практикою вважається: 1) вчинення дій, що кваліфікуються законодавством як прояв недобросовісної конкуренції; 2) будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, які передують укладенню договору.

Після укладення договору між сторонами виникають зобов`язальні правовідносини.

ОСОБА_1 у зустрічному позові стверджує, що не підписувала заяву - анкету від 03.08.2011 року.

При цьому, суду не наданого жодних належних та допустимих доказів того на підтвердження наведеного.

Натомість дії обох сторін (зняття кредитних коштів з карткового рахунку, внесення позичальником коштів на погашення кредиту) свідчать про дійсність намірів при укладанні договору та його реальне виконання.

На підставі викладеного, суд доходить до висновку про відсутність правових підстав для визнання оспорюваного договору недійсним, тому у задоволенні зустрічного позову слід відмовити.

Відповідно до ч.6 ст.81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з ч.1 ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до п.6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.

Згідно зі ст.263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

З огляду на викладене вище, приймаючи до уваги фактичні обставини справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для надання оцінки решті доводів, наведених сторонами по справі в обґрунтування власних правових позицій, оскільки їх дослідження судом у будь-якому випадку не матиме наслідком спростування висновків, до яких суд дійшов по тексту рішення вище щодо суті позовних вимог.

Питання про розподіл судових витрат суд вирішує в порядку, передбаченому ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст.141, 263-265, 268, 273, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

У Х В А Л И В:

Позов публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приват Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задоволити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» 3799 (три тисячі сімсот дев`яносто дев`ять) гривень 64 (шістдесят чотири) копійки заборгованості, а також судовий збір у сумі 494 гривень 10 копійок, а всього 3448 (три тисячі чотириста сорок вісім) гривень 29 копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» судові витрати, а саме судовий збір у розмірі 1762 грн. 00 коп.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ПАТ КБ «Приват Банк» про визнання кредитного договору недійсним – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення. Апеляційна скарга подається до Закарпатського апеляційного суду через Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області.

Реквізити сторін:

Позивач: Акціонерне товариство комерційний банк «ПРИВАТБАНК», Код ЄДРПОУ:14360570, місцезнаходження: 01001, м.Київ, вул.Грушевського, буд.1Д.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , іпн: НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 .

Суддя Т.Р.Деметрадзе