Рішення № 86229379, 08.11.2019, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 листопада 2019 року № 320/4852/19

Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Лиска І.Г., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Київській області про визнання протиправною та скасування вимоги,

встановив:

ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Головного управління ДФС у Київській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-144301-52 від 12.11.2018.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач вважає, що вказана вимога винесена всупереч норм чинного законодавства України, є протиправною та підлягає скасуванню, оскільки свідоцтво про реєстрацію позивача суб`єктом підприємницької діяльності він не отримував, підприємницької діяльності з моменту державної реєстрації не здійснював, із заявами про взяття на облік до органів державної податкової служби не звертався та податкових декларацій, документів бухгалтерської звітності щодо провадження підприємницької діяльності не подавав. Крім того, позивач зазначає, що з 01.05.2006 по даний час працює на ТОВ «Транспортна компанія «Автосоюз», а тому в період його трудової діяльності і по теперішній час в якості найманого працівника роботодавцем сплачено за нього єдиний соціальний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 10.09.2019 відкрито провадження по даній справі за правилами спрощеного позовного провадження та призначено судове засідання на 08.10.2019.

У відзиві на позовну заяву представник відповідача позовні вимоги вважає безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню, оскільки відповідно до ЄДПОУ - позивач був зареєстрований як фізична особа-підприємець з 23.09.1999 номер запису про проведення державної реєстрації 23550170000023474 за адресою - АДРЕСА_1 . Державним реєстратором 21.03.2019 припинено державну реєстрацію ФОП ОСОБА_1. Стверджує, що не зважаючи на те, що позивач не отримував дохід у звітному році або окремому місяці, останній як ФОП зобов`язаний сплачувати ЄСВ, не зважаючи на те, що ОСОБА_1 не здійснював підприємницьку діяльність. Згідно з даними інтегрованих карток платника податків позивача по єдиному соціальному внеску автоматично здійснені наступні нарахування: - ЄСВ за 2017 рік - 8448 грн., сума боргу склала - 8448 грн.; - ЄСВ за 1 квартал 2018 року - 2457,18 грн., сплачено 0 грн., сума боргу склала 10905,18 грн.; - ЄСВ - за ІІ квартал 2018 року - 2457,18 грн., сплачено 0 грн., сума боргу склала 13362,36 грн.; - ЄСВ за ІІІ квартал 2018 року - 2457,18 грн., сплачено 0 грн., сума боргу склала 15819,54 грн.. У зв`язку з наявністю в ІКПП позивача за кодом бюджетної класифікації 71040000 заборгованості зі сплати ЄСВ сформовано вимогу про сплату боргу від 12.11.2018 №Ф-144301. Позивач не повідомив контролюючий орган про зміну даних, яка вноситься до облікової карти, зокрема щодо місця реєстрації, тому оскаржувана вимога була направлена на адресу, згідно ЄДРПОУ, за якою був зареєстрований суб`єкт підприємницької діяльності, а саме - АДРЕСА_1 . Також зазначає, що фізичні особи-підприємці які є одночасно найманими працівниками, не звільняються від сплати єдиного внеску та подання обов`язкової звітності за себе як фізичні особи-підприємці. Таким чином податковий орган мав всі передбачені законодавством підстави для винесення спірної вимоги та направлення її на адресу позивача. Спірне рішення відповідає всім критеріям, визначеним Законом №2464 та Інструкцією №449 як по формі так і по змісту, було належним чином вручене платнику, а тому підстав для його скасування у судовому порядку відсутні.

Також відповідач у відзиві просив замінити відповідача ГУ ДФС у Київській області у порядку процесуального правонаступництва на ГУ ДПС у Київській області.

Судове засідання 08.10.2019 за обґрунтованим клопотанням позивача було відкладено на 06.11.2019.

Позивачем подано до суду відповідь на відзив в якій останній зазначив, що твердження відповідача про надсилання позивачу вимоги за адресою згідно Єдиного державного реєстру не відповідає дійсності, тому позивач не може вважатися таким, що був повідомлений про наявність оскаржуваної вимоги в порядку, визначеному чинним законодавством. Зазначає, що протягом 2017-2018 року позивач перебував у трудових відносинах та одержував заробітну плату, на яку страхувальником нараховувався та з якої сплачувався єдиний внесок, а вказаний період включений до страхового стажу позивача, при цьому, підприємницьку діяльність він не здійснював та доходів від неї не отримував, у відповідача були відсутні правові підстави для формування та направлення позивачу оскаржуваної вимоги.

У судове засідання, призначене на 06.11.2019 сторони не прибули, подали до суду клопотання в яких просили подальший розгляд справи здійснювати в порядку письмового провадження, без їхньої участі.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 06.11.2019 здійснено заміну ГУ ДФС у Київській області на правонаступника ГУ ДПС у Київській області.

Враховуючи, що для розгляду і вирішення даної справи відсутня потреба у заслуховуванні свідків чи експертів, судом прийнято рішення про розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами та доказами.

Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

Судом встановлено, що відповідно до безкоштовного запиту з ЄДРЮОФОПГФ позивач зареєстрований як фізична особа підприємець 23.09.1999. Дата запису: 21.03.2019 за №23550170000023474. Місце проживання: АДРЕСА_2 . Крім того, з 21.03.2019 за №23550060002023474 припинено державну реєстрацію фізичної особи-підприємця ОСОБА_1.

Також згідно з поданими відповідачем ідентифікаційними даними на позивача судом встановлено, що податковим органом 23.09.1999 зареєстровано позивача як фізичну особу підприємця та з 21.03.2019 позивачем припинено державну реєстрацію фізичної особи-підприємця ОСОБА_1. Адреса позивача вказана: АДРЕСА_2 .

З 01.05.2006 по даний час позивач працює в ТОВ «Транспортна компанія «Автосоюз» водієм автотранспортних засобів категорії «Д», що підтверджується довідкою від 09.07.2019 №78/19 виданою ТОВ «Транспортна компанія «Автосоюз» та відомостями трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 .

За весь вищезазначений період роботи ТОВ «Транспортна компанія «Автосоюз» нараховувало та сплачувало за позивача єдиний соціальний внесок відповідно до вимог чинного законодавства, що підтверджується довідкою від 09.07.2019 вих.№ 79/19, виданою ТОВ «Транспортна компанія «Автосоюз», витягом з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування від 18.07.2019 та індивідуальними відомостями про застраховану особу Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (Форма ОК-5).

Постановою про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника від 22.04.2019 по виконавчому провадженню №58644907 винесеною при примусовому виконанні вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-144301-52 від 12.11.2018 звернуто до стягнення на доходи боржника - ОСОБА_1 у розмірі 20% до виплати загальної суми боргу 17770,49 грн..

Позивач звернувся до податкового органу з заявою про надання вимоги про сплату боргу та інформації про період, за який нарахований борг по єдиному внеску та підстави його нарахування. Листом від 30.07.2019 № 18384/П/10-36-13-05 податковим органом повідомлено, що в інтегрованій картці платника за кодом платежу 71040000 (єдиний внесок для фізичних осіб-підприємців, у т.ч. які обрали спрощену систему оподаткування) в автоматичному режимі проведено щоквартальні нарахування єдиного внеску за 2017 рік у сумі 8448,00 грн, за 2018 рік у сумі 9828,72 грн. У зв`язку з наявністю станом на 12.11.2018 у позивача заборгованості по єдиному внеску в сумі 15819,54 грн., відповідно до даних автоматизованої системи обліку, керуючись вимогами п. 4 ст. 25 Закону № 2464, ГУ ДФС у Київській області сформовано та направлено вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 12.11.2018 № Ф-144301-52, яка була направлена позивачу рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу, згідно Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб осіб-підприємців та громадських формувань: АДРЕСА_1, проте рекомендований лист повернуто до податкового органу. Вважаючи вимогу від 12.11.2018 року № Ф-144301-52 протиправною, позивач звернулася з даним позовом до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Правові і організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначено Законом України від 08.07.2010 року №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон №2464-VI).

Дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону (частина перша статті 2 Закону №2464-VI).

Єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування (пункт 2 частини першої статті 1 Закону №2464-VI).

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 1 Закону №2464-VI застрахована особа - це фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Частиною першою статті 3 вказаного Закону №2464-VI визначено, що збір та ведення обліку єдиного внеску здійснюються за принципами, зокрема, обов`язковості сплати; відповідальності платників єдиного внеску та органу, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, за порушення норм цього Закону, а також за невиконання або неналежне виконання покладених на них обов`язків.

Відповідно до частини четвертої статті 8 Закону №2464-VI порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску визначається цим Законом, в частині адміністрування - Податковим кодексом України, та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 14 Закону №2464-VI на органи доходів і зборів покладено обов`язок здійснювати контроль за дотриманням платниками єдиного внеску вимог цього Закону. Фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 Закону №2464-VI є платниками єдиного внеску.

Відповідно до частини другої статті 6 Закону №2464-VI платник єдиного внеску зобов`язаний, зокрема, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Пунктом 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VI визначено, що єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

З 01.01.2017 року діяло правило, відповідно до якого у разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Відповідно до Закону України від 03.10.2017 року №2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» це положення має таку редакцію: «У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску».

За визначенням, наведеним у пункті 5 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI, мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.

Відповідно до пункту 5 статті 8 Закону №2464-VI єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску. У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.

Мінімальна заробітна плата у 2017 році відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» від 21.12.2016 року № 1801 -VIII з 01.01.2017 року становила 3 200,00 грн.

Згідно з Законом України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» від 07.12.2017 року № 2246-VIII мінімальна заробітна плата у 2018 року з 01.01.2018 року становила 3 723,00 грн.

Враховуючи вищезазначене, мінімальний страховий внесок у 2017 році становив 704,00 грн. на місяць (3 200,00 грн. х 22%, де 3 200,00 грн. розмір мінімальної заробітної плати станом на 01.01.2017 року); мінімальний страховий внесок у 2018 році становив 819,06 грн. на місяць (3 723,00 грн. х 22%, де 3 723,00 грн. - розмір мінімальної заробітної плати станом на 01.01.2018 року).

Відповідно до абзацу третього частини восьмої статті 9 Закону №2464-VI платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Згідно з частиною другою статті 25 цього Закону у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов`язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею. Абзацом 1 частини четвертої цієї статті визначено, що орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Процедуру нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування страхувальниками, визначеними Законом №2464-VI, нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів, визначено Інструкцією «Про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», затвердженою Наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 року №449 (далі - Інструкція №449).

Так, положеннями пункту 1 Розділу VI Інструкції №449 визначено, що до платників, які не виконали визначені Законом обов`язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення.

Згідно з пунктом 2 розділу VI Інструкції №449 у разі виявлення платником своєчасно не нарахованих сум єдиного внеску такі платники зобов`язані самостійно обчислити ці внески, відобразити у звітності, що подається платником до органів доходів і зборів, та сплатити їх. До такого платника застосовуються штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції.

У разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції. Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена в строки, встановлені Законом, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою.

Як вбачається з матеріалів справи, ГУ ДФС у Київській області нараховано позивачу як фізичній особі-підприємцю єдиний соціальний внесок за 2017-2018 роки на загальну суму 15819,54 грн., про що зазначено у спірній вимозі про сплату боргу (недоїмки). Також при дослідженні даної вимоги судом встановлено, що податковим органом вказано адресу позивача: АДРЕСА_1 . На вказану адресу податковим органом направлено дану вимогу яка повернута до податкового органу.

Суд зазначає, що в витягу з ЄДРЮОФОПГФ адреса позивача зазначена інша ніж у оскарженій вимозі - АДРЕСА_2 . Іншої адреси в даному витягу не зазначено.

Таким чином суд не погоджується з твердження відповідача про надсилання позивачу вимоги за адресою згідно з ЄДРПОУ. Отже позивач був повідомлений про наявність оскаржуваної вимоги не в порядку визначеному чинним законодавством.

Крім того, суд звертає увагу на той факт, що у витягу з ЄДРПОУ вказано дату реєстрації 23.09.1999, а даний запис був зроблений 21.03.2019 за №23550170000023474. Також датою взяття на облік вказано 21.03.2019. Зазначену дату також вказано при знятті з обліку позивача.

Таким чином суд дійшов висновку, що позивач не був зареєстрований як фізична особа підприємець з 23.09.1999 відповідно до поданої заяви позивача.

Також судом встановлено, що з 01.05.2006 року по теперішній час (з врахуванням періоду, коли позивач був зареєстрований фізичною особою-підприємцем) позивач перебував у трудових відносинах з ТОВ «Транспортна компанія «Автосоюз». Крім того, як вбачається з індивідуальних відомостей про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування Пенсійного фонду України, ТОВ «Транспортна компанія «Автосоюз» за період, зокрема, 2017-2018 рік, сплачувало за позивача страховий внесок.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є також роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Згідно з пунктом 1 статті 7 Закону №2464-VI єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.

Отже, як вбачається з матеріалів справи, роботодавець, нараховуючи позивачу заробітну плату, сплачував за неї як страхувальник єдиний соціальний внесок, що підтверджується індивідуальними відомостями про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування Пенсійного фонду України.

Водночас, відповідачем доказів щодо безпосереднього здійснення позивачем підприємницької діяльності у 2017 - 2018 роках, отримання інших доходів ніж від трудової діяльності як найманим працівником суду не надано.

Крім того, суд дійшов висновку, що позивач не був зареєстрований як фізична особа-підприємець 23.09.1999, оскільки згідно з витягу ЄДРПОУ дата запису дати реєстрації вказано 21.03.2019.

Законом №2464-VI не врегульовано відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та здійснення підприємницької діяльності. Проте із системного аналізу його норм вбачається, що єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Вказана мета досягається шляхом регулярної сплати мінімального страхового внеску.

Таким чином, в розумінні Закону №2464-VI позивач є застрахованою особою і єдиний внесок за неї у період, за який винесена спірна вимога, нараховував та сплачував роботодавець, що виключає обов`язок зі сплати єдиного внеску позивачем ще як особою, що зареєстрована як фізична особа-підприємець. При цьому, підприємницьку діяльність позивач фактично не здійснювала, що не спростовано відповідачем.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи «Серков проти України» (заява №39766/05), «Щокін проти України» (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права.

Згідно з частинами першою, другою статті 6 КАС суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Так предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є втручання держави у право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, наприклад, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23.09.1982, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21.02.1986, «Щокін проти України» від 14.10.2010, «Сєрков проти України» від 07.07.2011, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23.11.2000, «БулвесАД проти Болгарії» від 22.01.2009, «Трегубенко проти України» від 02.11. 2004, «East/West Alliance Limited проти України» від 23.01.2014) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття «суспільний інтерес» має широке значення (рішення від 23 листопада 2000 року в справі «Колишній король Греції та інші проти Греції»). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить «суспільний інтерес» (рішення ЄСПЛ від 02.11.2004 в справі «Трегубенко проти України»).

Критерій «пропорційності» передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». При цьому з питань оцінки «пропорційності» ЄСПЛ, як і з питань наявності «суспільного», «публічного» інтересу, визнає за державою досить широку «сферу розсуду», за винятком випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах.

Отже, з огляду на практику ЄСПЛ винесена відповідачем вимога про сплату боргу (недоїмки) не відповідає критерію «пропорційності», адже не дотримано справедливої рівноваги між інтересами держави та інтересами особи позивача, оскільки мета сплати єдиного внеску до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в даних правовідносинах досягається сплатою єдиного внеску роботодавцем. В свою чергу, трактування відповідачем законодавства призвело до необхідності виплати додаткових коштів (зайвих витрат) позивачем із заробітної плати за умови відсутності доходу від відповідної підприємницької діяльності.

Згідно з частинами першою, другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд на підставі аналізу норм чинного законодавства, що врегульовує спірні правовідносини, та встановлених обставин справи, перевірених письмовими доказами, дійшов висновку, що вимога про сплату боргу (недоїмки) від 12.11.2018 року № Ф-144301-52 є протиправною та підлягає скасуванню. Отже, позов належить задовольнити повністю.

Згідно із частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи те, що суд задовольняє позов повністю, то на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору, у сумі 768,40 грн..

Керуючись статтями 243, 245, 246, 255, 257, 262 КАС України, суд

в и р і ш и в:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Київській області про сплату боргу (недоїмки) № Ф-144301-52 від 12.11.2018 року.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Київській області (ідентифікаційний код 39393260) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) судовий збір у розмірі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім) грн. 40 коп.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Лиска І.Г.