Ухвала суду № 86213732, 10.12.2019, Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 200/15683/17

Провадження № 1-КП/200/196/18

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 грудня 2019 року Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська

судом присяжних:

головуючого судді Татарчук Л.О.

судді Марущак С.Л.

присяжних (основних) Гармаш (Омельчук) І.І., Малютіної Н.С., Коновалової І.А.

присяжної (запасної) Смакоти З.Л.

при секретарі судового засідання Плевако Ю.Д.

за участю:

прокурора Михайлова О.М.

захисника Хоміча Р.Г.

обвинуваченого ОСОБА_1

потерпілого ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Дніпро клопотання прокурора щодо продовження відносно обвинуваченого строку дії запобіжного заходу у кримінальному провадженні № 12017040640001712, та клопотання обвинуваченого про зміну запобіжного заходу:

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця п.Безверхове Хасанського району Приморського краю Російської Федерації, громадянина України, з повною середньою освітою, одруженого, маючого на утриманні двох неповнолітніх дітей, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у скоєнні кримінальних правопорушень, передбачених п.6 ч.2 ст.115 КК України та ч.3 ст.289 КК України, -

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська перебуває кримінальне провадження №12017040640001712 відносно ОСОБА_1 обвинуваченого у скоєнні кримінальних правопорушень за п.6, ч.2 ст.115 КК України та за ч.3 ст.289 КК України.

У судовому засіданні прокурор вважав за необхідне продовжити відносно ОСОБА_1 строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, оскільки ОСОБА_1 скоєно особливо тяжкі злочини, зокрема проти життя та здоров`я особи, за яке передбачено покарання виключно у вигляді позбавлення волі, в тому числі довічне, а тому існують ризики переховування обвинуваченого від суду або перешкоджання розгляду кримінального провадження та вчинення обвинуваченим іншого кримінального правопорушення.

Заперечував проти клопотання обвинуваченого про зміну запобіжного заходу на домашній арешт.

Потерпілий ОСОБА_2 підтримав клопотання прокурора та заперечував проти клопотання обвинуваченого про зміну запобіжного заходу.

Обвинувачений ОСОБА_1 заперечував проти клопотання прокурора, просив змінити запобіжний захід на домашній арешт.

Надав заяву, в якій вказав, що він перебуває під вартою з 20.06.2017 року, тобто більше двох років та чотири місяці, при цьому на цей час в матеріалах справи відсутні та прокурором не надані докази того, що він буде переховуватися від суду, може знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин злочину, незаконно впливати на потерпілого, свідків, експертів чи спеціалістів у цьому провадженні, перешкоджати іншим чином здійсненню кримінального провадження або вчинити інше кримінальне правопорушення. Вказав, що лише тяжкість вчиненого злочину, суворість можливого покарання, а також зі спливом часу та тривалістю перебування під вартою, лише наявність обґрунтованої підозри у вчиненні злочину, у відповідності до практики ЄСПЛ, не свідчить про наявність заявлених ризиків, при цьому згідно із вимогами ст.ст.5,6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зазначено про необхідність дотримання розумних строків тримання особи під вартою. Також, про можливість застосування домашнього арешту свідчать його міцні соціальні зв`язки, місце проживання та позитивні характеристики.

Крім того, він вже тривалий час перебуває під вартою в умовах, які відповідно до Конвенції з прав людини визнаються нелюдськими, оскільки принижують його гідність.

Просив врахувати, що він раніше не притягувався до кримінальної відповідальності, відсутні відомості про те, що порушував умови запобіжного заходу.

Захисник Хоміч Р.Г. заперечував проти клопотання прокурора, підтримав клопотання обвинуваченого.

Заслухавши думку учасників судового провадження з приводу клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_1 строком на 60 днів, суд приходить до висновку щодо доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, при цьому вважаю за необхідне відмовити в задоволенні клопотання обвинуваченого про зміну запобіжного заходу з тримання під вартою на домашній арешт, з наступних підстав.

Так, частиною 3 статті 331 КПК України передбачено, що незалежно від наявності клопотань суд зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акту чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Крім того, до спливу продовженого строку суд зобов`язаний повторно розглянути питання доцільності тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершено.

Станом на 10 грудня 2019 року, строк тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_1 спливає 15 грудня 2019 року, судовий розгляд справи триває, а наступна дата судового засідання призначена 16.01.2020 року, тобто поза межами строку дії попередньої ухвали про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого.

При цьому, судом при продовженні ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою враховувалися ризики, передбачені ст.177 КПК України, - що обвинувачений може переховуватися від суду, перешкоджати здійсненню кримінального провадження, впливати на представника потерпілого та свідків, а також вчинити інше кримінальне правопорушення.

Суд вважає, що вказані ризики на цей час не зменшилися, залишаються реальними та продовжують існувати, враховуючи зміст пред`явленого звинувачення ОСОБА_1 , а також тяжкість кримінального правопорушення, характер та обставини протиправних дій, в яких він обвинувачується.

Так, ОСОБА_1 звинувачується у скоєнні особливо тяжкого злочину, що посягає на найвищі соціальні цінності як то недоторканість життя та здоров`я людини, від якого настали тяжкі непоправні наслідки - смерть людини, за яке передбачено покарання виключно у виді позбавлення волі, в тому числі і довічне.

Враховуючи суворість покарання, яке може бути призначено у випадку доведеності вини ОСОБА_1 , підвищену суспільну небезпечність скоєного злочину, яке має суспільний інтерес, суд вважає, що з метою ухилитись від кримінальної відповідальності, ризик того, що ОСОБА_1 може вдатись до спроб переховуватися від суду є цілком обґрунтованим і реально існує, а тому жоден із більш м`яких запобіжних заходів, в тому числі і домашній арешт, не буде достатнім для запобігання вищезазначеного ризику.

Крім того, в даному кримінальному провадженні наявний суспільний інтерес, який полягає у необхідності захисту високих стандартів охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого по даній справі.

Також встановлено, що ОСОБА_1 не мав офіційно доходу, й з урахуванням того, що судовий розгляд ще триває, існує висока вірогідність впливу з боку обвинуваченого на представника потерпілого та свідків, анкетні дані яких, та їх місця проживання йому відомі, що не дасть дослідити повно, всебічно та неупереджено всі обставини у кримінальному провадженні, вчинення ним іншого кримінального правопорушення, враховуючи його звинувачення у скоєнні особливо тяжкого злочину або перешкоджання здійсненню кримінального провадження.

Суд вважає, що вищенаведені ризики в повному обсязі доводять обставини, які виправдовують подальше обмеження права ОСОБА_1 перебувати на волі. Таке судове рішення не суперечить вимогам ст.5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки в справі існують реальні ознаки справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи, а також цілком відповідають практиці Європейського суду з прав людини, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.

А тому, суд приходить до сталого висновку, що саме запобіжний захід у вигляді тримання під вартою має забезпечити виконання обвинуваченим ОСОБА_1 процесуальних обов`язків у даному кримінальному провадженні, при цьому, інший більш м`який запобіжний захід, в тому числі і домашній арешт, не зможе забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого.

З приводу доводів обвинуваченого про зміну запобіжного заходу на домашній арешт з підстав відсутності ризиків, суд, з урахуванням вищенаведеного, вважає за необхідне відмовити в даному клопотанні, оскільки такий запобіжний захід не відповідає ступеню тяжкості інкримінованого ОСОБА_1 злочину, й не зможе забезпечити його процесуальну поведінку, враховуючи, що ОСОБА_1 усвідомлюючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, суворість покарання, може переховуватися від суду та без перешкод залишити будь-яке місце проживання, впливати на свідків та представника потерпілого, чим буде перешкоджати кримінальному провадженню.

В той же час, суд вважає, що не можуть бути підставою для зміни запобіжного заходу соціальні зв`язки обвинуваченого ОСОБА_1 та постійне місце мешкання, оскільки їх наявність та міцність, а також і дані, що характеризують особу, не спростовують і не зменшують достатньою мірою ризики, що стали підставою для обрання та подальшого продовження запобіжного заходу ОСОБА_1 ,оскільки такі обставини існували і на момент вчинення інкримінованого йому злочину, у вчиненні якого він звинувачується, та жодним чином не виступили стримуючим фактором в його поведінці.

Твердження обвинуваченого як на підставу, яка обґрунтовує зміну запобіжного заходу з тримання під вартою на домашній арешт те, що справа тривалий час розглядається у суді, і він тривалий час утримується в ДУВП в умовах, які на його погляд, принижують його гідність, суд не вважає підставою для зміни запобіжного заходу обвинуваченому, так як тривалий розгляд справи пов`язаний з її складністю, кількістю учасників та процесуальною поведінкою учасників процесу, а забезпечення належних умов для осіб, які утримуються під вартою в умовах слідчих ізоляторів, не відноситься до компетенції суду.

Юридична оцінка діяння у межах висунутого обвинувачення належить до кола питань, що вирішуються судом під час ухвалення вироку. Відповідне судове рішення, як передбачено ст.371 КПК України, ухвалюється в нарадчій кімнаті. До цього часу висловлювати власну позицію по суті справи, а також вчиняти будь-які дії, що є прямим або опосередкованим проявом такої позиції, суд не вправі, оскільки це може викликати обґрунтований сумнів у його неупередженості, у зв`язку із чим, доводи обвинуваченого на необґрунтованість підозри, як підстава зміни запобіжного заходу, не є слушними і судом не приймаються.

Посилання обвинуваченого як на підставу, яка обґрунтовує недоцільність продовження застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та зміну запобіжного заходу на домашній арешт, на рішення ЄСПЛ – Харченко проти України, Єлоєв проти України, Яблонський проти Польщі, І.А. проти Франції, Іловецький проти Польщі, Пірузян проти Вірменії, Тирон проти Румунії, Лабіна проти Італії, Летельє проти Франції, Белевитський проти Росії, Маккей проти Об`єднаного Королівства, Медведев та інші проти Франції, Зенцов та інші проти Російської Федерації, Мхітарян проти Російської Федерації, Давидов проти України, Мельник проти України, Віслогузов проти України, Бекчиєв проти Молдови, Ілійков проти Болгарії, Кудла проти Польщі та інші, суд не може вважати підставою для зміни запобіжного заходу, оскільки суд при вирішенні питань, пов`язаних з продовженням застосованого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою виходить з оцінки досліджених конкретних аргументів, прав та свобод людини у конкретній кримінальній справі.

Обставини, які стали підставами для розгляду вищевказаних справ в ЄСПЛ не стосуються питань щодо продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою під час судового розгляду справ по суті за аналогічних обставин і тих аргументів, які навела сторона захисту – обвинувачений.

На підставі викладеного суд вважає доцільним продовжити застосування щодо обвинуваченого ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, а в задоволенні клопотання обвинуваченого про зміну запобіжного заходу – відмовити, оскільки застосування менш суворих запобіжних заходів може виявитись недостатнім для запобігання існуючим ризикам, що узгоджується з нормами діючого Закону та правовими позиціями ЄСПЛ.

Керуючись ст.ст.132, 176-177, 183-184, 193-194, 331 КПК України, суд -

УХВАЛИВ:

Клопотання прокурора щодо продовження обвинуваченому ОСОБА_4 строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів – задовольнити.

Продовжити застосування щодо обвинуваченого ОСОБА_3 строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, тобто до 07 лютого 2020 року, включно.

В задоволенні клопотання обвинуваченого про зміну запобіжного заходу з тримання під вартою на домашній арешт – відмовити.

Головуючий суддя Л.О. Татарчук