Ухвала суду № 86189826, 22.11.2019, Холодногірський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Харкова)

22.11.2019

справа № 642/355/19

провадження № 1кп/642/393/19

УХВАЛА

Іменем України

19 листопада 2019 року м. Харків

Ленінський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого - судді Бородіної О.В.

при секретарі - Добронос Д.С.,

за участю сторін кримінального провадження:

прокурора - Сагун М.О..,

захисника - адвоката Донського Д.Б.,

обвинуваченого - ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні питання щодо продовження запобіжного заходу в межах кримінального провадження № 12018220000001015 від 13.09.2018 року, у відношенні ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який обвинувачується у вчинені кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 307 КК України, -

ВСТАНОВИВ:

у провадженні Ленінського районного суду м. Харкова знаходиться вказане кримінальне провадження.

Щодо обвинуваченого ОСОБА_1 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, продовжений строк якого спливає 21 листопада 2019 року.

Відповідно до ст. 331 КПК України, до спливу продовженого строку суд зобов`язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.

Вислухавши думку прокурора, який посилався на доцільність продовження обраного стосовно обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, захисника та обвинуваченого ОСОБА_1 , які заперечували проти продовження строку запобіжного заходу, посилалися на те, що ризики на які посилається прокурор недоведені, що ОСОБА_1 не має наміру ухилятися від суду, має постійне місце проживання де проживає разом із матір"ю, та просили змінити запобіжний захід на домашній арешт, суд приходить до наступного.

Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.

Відповідно до ст. 177 КПК Україниметою запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування або суду, перешкоджати кримінальному провадженню, незаконно впливати на потерпілих, свідків, тощо, вчинити інше кримінальне правопорушення, а підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені частиною першою вищенаведеної статті.

При вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, згідност. 178 КПК України, враховується: вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним кримінального правопорушення; тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується; міцність соціальних зв`язків підозрюваного в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; наявність у підозрюваного постійного місця роботи або навчання; репутацію підозрюваного; майновий стан підозрюваного; наявність судимостей у підозрюваного; розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини.

Згідно ч. 1ст.183КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченимст. 177КПК України.

Суд зазначає про продовження існування ризиків, передбачених ст.177 КПК України, зокрема можливість переховування від суду, оскільки ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа, вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.

Зокрема, ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов`язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв`язками та усіма видами зв`язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»), а наявність судимості може стати підставою для обґрунтування того, що обвинувачений може вчинити новий злочин («Сельчук проти Туреччини», «Мацнеттер проти Австрії»).

Надаючи оцінку можливості обвинуваченим переховуватися від суду, суд бере до уваги, що існує певна ймовірність того, що останній з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованого йому злочину може вдатися до відповідних дій.

Крім того, суд бере до уваги зокрема, що судовий розгляд не завершено, не всі свідки допитані, та обвинувачений, враховуючи його дані може вчинити інше кримінальне правопорушення, оскільки інкриміновані злочини вчинені в період іспитового строку, що поряд із ризиком можливості переховуватися від та суду теж залишаються існувати та вірогідність їх настання є досить високою.

У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».

Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин.

З урахуванням конкретних обставин вчинення злочину, який інкримінуються ОСОБА_1 , даних про його особу, суд вважає, що у цьому кримінальному провадженні наявний суспільний інтерес, який полягає у необхідності захисту високих стандартів охорони прав і інтересів суспільства.

За таких обставин, суд вбачає, що застосування інших, більш м`яких альтернативних запобіжних заходів не зможе забезпечити виконання обвинуваченим його процесуальних прав та обов`язків, що безпосередньо вплине на дотримання розумних строків судового розгляду.

У суду відсутні об`єктивні підстави для зміни запобіжного заходу на більш м`який, тому суд вважає доцільним продовжити строк застосованого запобіжного заходу відносно обвинуваченого ОСОБА_1 у вигляді тримання під вартою.

Відповідно до п.2.2 роз`яснень Вищого спеціалізованого суду України про судову практику застосування судами першої інстанції процесуального законодавства щодо обрання, продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою «…в разі продовження тримання під вартою попередня ухвала втрачає силу.», тому строк тримання під вартою ОСОБА_1 продовжити до 16 січня 2020 року.

На підставі викладеного, керуючись ст. 331, 369 КПК України,

УХВАЛИВ:

Міру запобіжного заходу відносно обвинуваченого ОСОБА_1 залишити без змін - у вигляді тримання під вартою, продовживши строк цього запобіжного заходу до 16 січня 2020 року.

Ухвала може бути оскаржена протягом семи днів до Харківського апеляційного суду.

Суддя - О.В. Бородіна