Рішення № 86175929, 03.12.2019, Господарський суд Сумської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

03.12.2019 Справа № 920/1001/19 м. Суми

Господарський суд Сумської області у складі судді Джепи Ю.А. за участю секретаря судового засідання Галашан І.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Господарського суду Сумської області матеріали справи № 920/1001/19 у порядку спрощеного позовного провадження

за позовом: Сумського обласного центру зайнятості в особі Тростянецької районної філії Сумського обласного центру зайнятості (42600, Сумська область, м. Тростянець, вул. Благовіщенська, буд. 36а, ідентифікаційний код 03491406),

до відповідача: Головного управління Пенсійного фонду в Сумській області (40009, м. Суми, вул. Пушкіна, буд. 1, ідентифікаційний код 21108013),

про стягнення 12400,92 грн,

представники сторін:

позивача - Усенко О.О. за довіреністю № 1 від 31.05.2019,

відповідача - Свистун Д.В. за довіреністю № 4/06.2-16 від 27.12.2018.

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить стягнути з відповідача на свою користь шкоду в сумі 12400,92 грн., яка складається з виплаченої допомоги по безробіттю гр. ОСОБА_1 та гр. ОСОБА_2 , яка має бути повернута позивачу, а також позивач просить суд витрати по сплаті судового збору покласти на відповідача.

Позов обґрунтовано тим, що, на думку позивача, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Сумській області заподіяно шкоду Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування на випадок безробіття у загальному розмірі 12400,92 грн, яка складається з суми виплаченої за період з 08.06.2017 по 17.07.2017 допомоги по безробіттю гр. ОСОБА_1 та суми виплаченої за період з 08.06.2017 по 16.08.2017 гр. ОСОБА_2 у зв`язку з поновленням на роботі за рішенням суду.

Ухвалою Господарського суду Сумської області від 03.10.2019 відкрито провадження у справі № 920/1001/19 в порядку спрощеного позовного провадження з повідомлення (викликом) сторін та призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 19.11.2019, 11:30; запропоновано відповідачу надати суду заяву із запереченнями проти розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження та відзив на позовну заяву протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі; позивачу у строк до 13.11.2019 подати відповідь на відзив.

Копію вищезазначеної ухвали судом направлено на адресу відповідача, яка зазначена позивачем у позовній заяві, а саме: 40009, м. Суми, вул. Пушкіна, буд. 1.

Відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, яке повернуто на адресу суду відділенням поштового зв`язку, копію вищезазначеної ухвали отримано уповноваженим представником відповідача 07.10.2019.

18.10.2019 від представника відповідача до суду надійшов відзив б/н від 16.10.2019 (вх. № 8510 від 18.10.2019), відповідно до якого відповідач проти позову заперечує та просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі посилаючись на те, що позовну заяву підписано особою, яка не має права її підписувати, оскільки позовну заяву в даному випадку підписано директором Тростянецької районної філії Сумського обласного центру зайнятості Деркачом С.Г. на підставі довіреності № 31 від 28.12.2018, яка на думку представника відповідача не засвідчена в установленому законом порядку. Також представник відповідача звертає увагу суду на те, що до подання позовної заяви позивачем не вживалися заходи досудового врегулювання спору, претензії та листи щодо повернення вищезазначених коштів на адресу відповідача від позивача не надходили.

Представник відповідача у відзиві на позов зазначає, що сама наявність шкоди у вигляді безпідставної сплати допомоги по безробіттю, за відсутності інших цивільно-правових елементів шкоди, таких як, протиправність поведінки відповідача, причинно-наслідковий зв`язок між поведінкою відповідача та шкідливим результатом, що настав, не є підставою дійти висновку про наявність обов`язку відповідача відшкодувати позивачу шкоду. Крім того, як зазначає представник відповідача, згідно із Законом України «Про зайнятість населення» саме на позивача покладено повноваження щодо розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплати матеріального забезпечення.

Посилаючись на вимоги пункту 8 статті 1 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» та пунктів 6, 7 «Порядку розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплати матеріального забезпечення безробітним», затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України, Державної податкової адміністрації України № 60/62 від 13.02.2009, постановою правління Пенсійного фонду України № 7-1, представник відповідача зазначає, що позивач не наділений повноваженнями стягувати кошти, як виплачену допомогу по безробіттю, з органу Пенсійного фонду.

Також у відзиві на позов представник відповідача, посилаючись на постанову Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 916/1599/17, зазначає, що позивачем не доведено причинно-наслідкового зв`язку між діями відповідача та виплатами позивачем гр. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 матеріальної допомоги по безробіттю, що є обов`язковою умовою для стягнення позадоговірної шкоди у відповідності до статті 1166 ЦК України.

Таким чином, відповідач вважає, що позивачем не доведено, що в діях відповідача наявний склад цивільного правопорушення, а тому і відсутні підстави для стягнення з відповідача шкоди в сумі 12400,92 грн.

Крім наведеного відповідач зазначає, що у нього відсутня окрема бюджетна програма для забезпечення виконання рішень суду, тому відсутні рахунки для здійснення безспірного списання коштів. Враховуючи заборону використовувати кошти Пенсійного фонду на цілі, не передбачені пенсійним законодавством та відсутність рахунків в органах Казначейства, відповідач вважає правильним відшкодовувати понесені судові витрати позивача за рахунок Державного бюджету України.

04.11.2019 позивачем надано суду відповідь на відзив № 02-11/164 від 30.10.2019, в якій позивач підтримує заявлені позовні вимоги в повному обсязі та зазначає, що додана до матеріалів цієї справи копія довіреності № 31 від 28.12.2018 засвідчена належним чином та відповідає вимогам частин першої, третьої статті 60 ГПК України та надає директору Тростянецької районної філії Сумського обласного центру зайнятості Деркачу С.Г. право підписувати претензії, позовні заяви, апеляційні та касаційні скарги, інші документи, пов`язані із веденням судових справ. Посилаючись на рішення Конституційного Суду України від 09.07.2002 у справі № 15-рп/2002, позивач зазначає, що спосіб захисту свого порушеного права шляхом досудового врегулювання спору не є обов`язковим до правовідносин, що складаються між сторонами, оскільки право особи на звернення до суду передбачено статтею 55 Конституції України, статтями 15, 16 Цивільного кодексу України та відповідними нормами Господарського процесуального кодексу, а тому зобов`язання особи перед зверненням до суду скористатися даним способом захисту своїх прав є порушенням Конституції та інших нормативно-правових актів України.

Позивач зазначає, що відповідачем було звільнено працівників гр. ОСОБА_2 та гр. ОСОБА_1 на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України (скорочення штатів працівників). Після звільнення вони скористались своїм правом, та звернулись до позивача за пошуком роботи, у зв`язку з відсутністю відповідних вакансій вони отримали статус безробітного з виплатою допомоги по безробіттю, відповідно до статі 43 Закону України «Про зайнятість населення» та частин першої, третьої, четвертої статті 22, частини першої статті 23 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття». Постановами Сумського окружного адміністративного суду від 17.07.2017 у справі № 818/894/17 та від 15.08.2017 у справі № 818/895/17 стосовно гр. ОСОБА_2 та гр. ОСОБА_1 визнано незаконними дії відповідача у цій справі відносно до звільнених працівників. Данні неправомірні дії відповідача привели до наслідків, стосовно відшкодування коштів відповідно до пп. 1 п. 4 ст. 35 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», а саме із роботодавця утримується сума виплаченого забезпечення та вартість надання соціальних послуг безробітному у разі поновлення його на роботі за рішення суду, та п. 1 ст. 34 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» фонд має право стягувати з роботодавця суму страхових коштів та вартість соціальних послуг, наданих безробітному в разі поновлення його на роботі за рішенням суду.

В судовому засіданні 19.11.2019 судом постановлено протокольну ухвалу згідно частини третьої статті 233 Господарського процесуального кодексу України, про оголошення перерви в судовому розгляді цієї справи по суті до 03.12.2019, 14:30.

Станом на 03.12.2019 від відповідача до суду письмові заперечення на відповідь на відзив до суду не надходили.

Представник позивача в судовому засіданні по суті 03.12.2019 усно зазначив, що підтримує первісні позовні вимоги та наполягає на їх задоволенні судом.

Представник відповідача в судовому засіданні по суті 03.12.2019 усно зазначив, що проти позову заперечує та просить суд відмовити в його задоволенні.

Відповідно до статті 252 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими Господарським процесуальним кодексом України для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

За приписами статті 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

За змістом статті 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. На розширення цього положення Основного Закону в статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Відповідно до частини четвертої статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

В силу вимог частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки та подання витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України, статтями 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи по суті за наявними у ній матеріалами.

Судовий процес, на виконання статті 222 ГПК України фіксувався за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Відповідно до статті 233 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

В судовому засіданні 03.12.2019 на підставі статті 240 ГПК України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд встановив наступне.

Відповідно до абз. «є» пп. 5 п. 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про зайнятість населення» Сумський міський центр зайнятості виконує функції територіального органу виконавчої дирекції Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування на випадок безробіття; виплачує матеріальне забезпечення та надає соціальні послуги, передбачені статтею 7 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» за рахунок коштів Фонду.

З червня 2017 по липень 2018 року до Тростянецької районної філії Сумського обласного центру зайнятості (відповідно до наказу Сумського обласного центру зайнятості № 16 від 25.01.2018 «Про впровадження Пілотного проекту в центрах зайнятості» утворено Тростянецьку районну філію Сумського обласного центру зайнятості, шляхом реорганізації Тростянецького районного центру зайнятості) звернулись двоє працівників, а саме: гр. ОСОБА_2 та гр. ОСОБА_1 , після звільнення згідно пункту 1 статті 40 КЗпП України (скорочення штатів працівників) з Південного об`єднання управління Пенсійного фонду України в Сумській області (зміна назва Пенсійного фонду України в Сумській області, у зв`язку з об`єднання управлінь). Станом на вересень місяць відповідачем у цій справі є Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області, так як відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання функціонування органів Пенсійного фонду України» від 22.08.2018 № 628, відбулась реорганізація деяких територіальних органів Пенсійного фонду України шляхом приєднання, відповідно до частини першої статті 104 ЦК України в разі проведення реорганізації шляхом приєднання відбувається припинення юридичної особи з правонаступництвом, тобто з переходом прав та обов`язків однієї юридичної особи до іншої.

Після звернення до позивача гр. ОСОБА_2 та гр. ОСОБА_1 отримали статус безробітного з виплатою допомоги по безробіттю.

У червні 2017 року гр. ОСОБА_2 та гр. ОСОБА_1 за постановами Сумського окружного адміністративного суду від 17.07.2017 у справі № 818/894/17 та від 15.08.2017 у справі № 818/895/17 були поновлені на посадах і зняті з обліку у центрі зайнятості як безробітні у зв`язку з поновлення на роботі за рішенням суду, що спричинило повернення коштів.

Гр. ОСОБА_1 01.06.2017 отримала статус безробітної у Тростянецькому районному центрі зайнятості, 08.06.2017 їй було розпочато виплату допомоги по безробіттю. 28.07.2017 гр. ОСОБА_1 надала фахівцю центра зайнятості постанову Сумського окружного адміністративного суду від 17.07.2017 у справі № 818/894/17, де Сумський окружний адміністративний суд постановив звернути до негайного виконання постанову суду в частині поновлення гр. ОСОБА_1 на посаді, а також надала підтвердження виконання зазначеної постанови, а саме, наказ Управління Пенсійного фонду України в Тростянецькому районі від 18.07.2017 № 25-ос про поновлення на посаді гр. ОСОБА_1 з 18.07.2017. На підставі наданих документів гр. ОСОБА_1 було припинено виплату допомоги по безробіттю з 08.06.2017 відповідно пп. 2 п. 1 ст. 31 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» та пп. 2 п. 1 частини V Порядку надання допомоги по безробіттю, у тому числі одноразової її виплат для організації безробітними підприємницької діяльності, та наказом від 28.07.2017 припинено її реєстрацію як безробітної, у зв`язку з поновленням на роботі за рішенням суду.

За час перебування на обліку як безробітної, з 08.06.2017 по 17.07.2017, гр. ОСОБА_1 отримала допомогу по безробіттю на загальну суму 5227,60 грн.

Гр. ОСОБА_2 01.06.2017 отримала статус безробітної у Тростянецькому районному центрі зайнятості, 08.06.2017 їй було розпочато виплату допомоги по безробіттю. 16.08.2017 гр. ОСОБА_2 надала фахівцю центра зайнятості постанову Сумського окружного адміністративного суду від 15.08.2017 у справі № 818/895/17, де Сумський окружний адміністративний суд постановив звернути до негайного виконання постанову суду в частині поновлення гр. ОСОБА_2 на посаді, на виконання згаданої постанови Управлінням пенсійного фонду України надано наказ від 16.08.2017 № 27-ос про поновлення на посаді гр. ОСОБА_2 з 16.08.2017. На підставі наданих документів гр. Константі Л.І. припинено виплату допомоги по безробіттю з 08.06.2017 відповідно пп. 2 п. 1 ст. 31 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» та пп. 2 п. 1 частини V Порядку надання допомоги по безробіттю, у тому числі одноразової її виплат для організації безробітними підприємницької діяльності, та наказом від 16.08.2017 припинено її реєстрацію як безробітної, у зв`язку з поновленням на роботі за рішенням суду.

За час перебування на обліку як безробітної, з 08.06.2017 по 16.08.2017, гр. ОСОБА_2 отримала допомогу по безробіттю на загальну суму 7173,32 грн.

Згідно пп. 1 п. 4 ст. 35 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» із роботодавця утримується сума виплаченого забезпечення та вартість надання соціальних послуг безробітному у разі поновлення його на роботі за рішення суду.

Після поновлення на роботі гр. ОСОБА_1 та гр. ОСОБА_2 , Тростянецький районний центр зайнятості, 08.08.2017 звернувся до Управління Пенсійного фонду України в Тростянецькому районі з претензією про повернення суми виплаченого забезпечення. Відповідач у відповідь на претензію повідомив позивача про оскарження вищезазначених судових рішень до апеляційної інстанції.

Повторно, з аналогічними вимогами, Тростянецький районний центр зайнятості надіслав претензію до Управління пенсійного фонду України у Тростянецькому районі 16.01.2018. На претензію 02.02.2018 відповідачем повідомлено позивача про оскарження вищезазначених судових рішень до касаційної інстанції.

До 06.11.2018 Управління Пенсійного фонду України в Тростянецькому районі не надало інформації про результати розгляду скарг, у зв`язку з чим, 06.11.2018 позивачем надіслано претензії про повернення коштів у зв`язку з поновлення на роботі гр. ОСОБА_1 та гр. ОСОБА_2 за рішення суду, на загальну суму 12400,92 грн. Проте зазначені кошти відповідачем не повернуто позивачеві.

Стаття 11 ЦК України встановлює, що підставою виникнення цивільних прав і обов`язків є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Загальні положення про цивільно-правову відповідальність за завдання позадоговірної майнової шкоди передбачені у статті 1166 ЦК України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам юридичної особи, а також шкода, завдана її майну, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Відповідності до статті 1173 ЦК України шкода завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Таким чином, на відміну від загальної норми статті 1166 ЦК України, яка вимагає встановлення усіх чотирьох елементів цивільного правопорушення (протиправної поведінки, наявності шкоди, причинного зв`язку між протиправною поведінкою та завданою шкодою, вини заподіювача шкоди), спеціальна норма статті 1173 ЦК України передбачає відшкодування шкоди незалежно від вини державного органу та його посадової або службової особи.

Відповідно до частини першої статті 107 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» пенсійний фонд, його органи та посадові особи за шкоду, заподіяну особам внаслідок несвоєчасного або неповного надання соціальних послуг, призначення (перерахунку) та виплати пенсій, передбачених цим Законом, а також за невиконання або неналежне виконання ними обов`язків з адміністративного управління Накопичувальним фондом несуть відповідальність згідно із законом.

Таким чином, необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох елементів цивільного правопорушення: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих елементів має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.

Суб`єктами відповідальності, відповідно до статті 1173 ЦК України є органи державної влади або місцевого самоврядування.

Згідно статті 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.

Відповідно до пункту 1 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.2014 № 280, Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, що реалізує державну політику з питань пенсійного забезпечення та ведення обліку осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню.

Згідно з пунктом 7 Положення, Пенсійний фонд України здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.

З огляду на викладене Пенсійний фонд є органом виконавчої влади, тобто суб`єктом відповідальності в розумінні статті 1173 ЦК України.

Факт неправомірних дій по відношенню до гр. ОСОБА_2 та гр. ОСОБА_1 щодо звільнення їх з займаних посад у зв`язку скороченням штату - встановлено постановами Сумського окружного адміністративного суду від 17.07.2017 у справі № 818/894/17 та від 15.08.2017 у справі № 818/895/17, що набрали законної сили.

Відповідно до частини четвертої статті 75 ГПК України, обставина, встановлена рішенням суду в адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини.

Таким чином, обставини протиправної поведінки відповідача у даній справі, яка виявилась у неправомірному звільненні гр. ОСОБА_2 та гр. ОСОБА_1 , є встановленими та не підлягають доведенню.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 43 Закону України «Про зайнятість населення» статусу безробітного може набути особа працездатного віку до призначення пенсії (зокрема на пільгових умовах або за вислугу років).

За умови не звільнення відповідачем із займаних посад гр. ОСОБА_2 та гр. ОСОБА_1 , останні належали б до категорії зайнятих осіб і підстав для виплати допомоги по безробіттю їм не було.

Відтак, причиною перебування гр. ОСОБА_2 та гр. ОСОБА_1 на обліку безробітними та отримання ними допомоги по безробіттю стала обставина звільнення їх із займаних посад відповідачем, неправомірність якого перевірялась і встановлена Сумським окружним адміністративним судом у постановах від 17.07.2017 у справі № 818/894/17 та від 15.08.2017 у справі № 818/895/17.

Виходячи з наведених вище положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», здійснені позивачем виплати допомоги по безробіттю за рахунок коштів Фонду особі, якій призначено виплату, є додатковими витратами позивача, оскільки така виплата допомоги по безробіттю не здійснювалася б позивачем у випадку не звільнення зазначених працівників відповідачем, що свідчить про наявність причинно-наслідкового зв`язку.

Відповідно до частин першої, другої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Згідно з пунктом 2 статті 1 Закону України «Про зайнятість населення» безробітний - особа віком від 15 до 70 років, яка через відсутність роботи не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів як джерела існування, готова та здатна розпочати роботу.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 43 зазначеного Закону статусу безробітного може набути особа працездатного віку до призначення пенсії (зокрема на пільгових умовах або за вислугу років), яка через відсутність роботи не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів, готова та здатна приступити до роботи.

Статус безробітного надається зазначеним у частині першій цієї статті особам за їх особистою заявою у разі відсутності підходящої роботи з першого дня реєстрації у територіальних органах центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, незалежно від зареєстрованого місця проживання чи місця перебування (частина друга статті 43 Закону України «Про зайнятість населення»).

Зареєстровані безробітні мають право на матеріальне забезпечення на випадок безробіття та соціальні послуги відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» та цього Закону (п. 2 ч. 1 ст. 44 Закону України «Про зайнятість населення»).

Сума завданої відповідачем шкоди позивачу вимірюється сумою допомоги по безробіттю, отриманою гр. ОСОБА_1 у період з 08.06.2017 по 17.07.2017 та гр. ОСОБА_2 у період з 08.06.2017 по 16.08.2017 у загальному розмірі 12400,95 грн за рахунок коштів Сумського обласного центру зайнятості на випадок безробіття, яка підтверджується довідками позивача від 08.08.2017 (а.с. 27/1) та від 16.08.2017 (а.с. 33) щодо отриманої гр. ОСОБА_1 та гр. ОСОБА_2 допомоги по безробіттю за вказаний період.

Згідно з довідок від 08.08.2017 та від 16.08.2017 гр. ОСОБА_1 та гр. ОСОБА_2 отримали допомогу по безробіттю за період з 08.06.2017 по 17.07.2017 та за період з 08.06.2017 по 16.08.2017 в загальній сумі 12400,92 грн.

Пунктом 7 частини першої статті 31 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» визначено, що виплата допомоги по безробіттю припиняється у разі призначення чи отримання права на призначення пенсії за віком, у тому числі на пільгових умовах, пенсії за вислугу років або досягнення особою встановленого законом пенсійного віку.

Таким чином, виплата допомоги по безробіттю здійснювалася позивачем не добровільно, а на виконання вимог Закону України «Про зайнятість населення», і така виплата відповідно до частини першої статті 43 Закону України «Про зайнятість населення», пункту 7 частини першої статті 31 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» не здійснювалася би у випадку не вчинення відповідачем протиправних дій стосовно гр. ОСОБА_1 та гр. ОСОБА_2 , що свідчить про неправомірність поведінки відповідача, наявність шкоди у позивача та причинного зв`язку між неправомірними діями відповідача та заподіяною шкодою.

Враховуючи викладене суд дійшов висновку, що доводи відповідача в частині добровільного здійснення позивачем виплати допомоги по безробіттю гр. ОСОБА_1 та гр. ОСОБА_2 є безпідставними, оскільки право на отримання допомоги по безробіттю визначається не волею позивача, а пунктом 2 частини першої статті 44 Закону України «Про зайнятість населення», статей 6, 22 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття».

Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 922/3435/17.

Факт обізнаності чи необізнаності відповідача про отримання гр. ОСОБА_1 та гр. ОСОБА_2 статусу безробітного та пов`язаних з цим виплат допомоги по безробіттю не впливає на судовий спір у справах, за результатами вирішення яких встановлено та набуто преюдиційного значення обставини неправомірності дій відповідача по відношенню до гр. ОСОБА_1 та гр. ОСОБА_2

Відповідно ч. 1 ст. 7, ст. 8 та п. 1 ч. 2 ст. 16 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» виплата допомоги по безробіттю здійснюється за рахунок коштів Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, який є цільовим централізованим страховим фондом, некомерційною самоврядною організацією, кошти якого не включаються до складу Державного бюджету України.

Встановивши зазначені вище обставини, суд дійшов висновку про наявність складу цивільного-правопорушення та покладення на відповідача обов`язку відшкодувати позивачу понесені ним збитки.

Аналогічна правова позиція щодо застосування приписів статей 1166 та 1173 ЦК України та статті 107 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у подібних правовідносинах, викладена у постановах Верховного Суду від 13.02.2018 у справі № 915/282/17, від 18.06.2018 у справі № 904/1284/17, від 07.12.2018 у справі № 922/3435/17, від 21.06.2018 у справі № 916/1371/17 та від 09.07.2018 у справі № 921/202/17-г/4.

З огляду на викладене судом відхиляються доводи відповідача стосовно того, що сама лише наявність шкоди у вигляді безпідставної сплати допомоги по безробіттю, за відсутності інших цивільно-правових елементів шкоди, таких як, протиправність поведінки відповідача, причинно-наслідковий зв`язок між поведінкою відповідача та шкідливим результатом, що настав, не є підставою дійти висновку про наявність обов`язку відповідача відшкодувати позивачу шкоду.

На дату звернення до суду заборгованість в сумі 12400,92 грн відповідачем на користь позивача не оплачена.

Правове регулювання відносин між позивачем та відповідачем не є необхідним елементом для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди.

Оспорювання відповідачем повноважень позивача стягувати з відповідача виплачену допомогу по безробіттю спростовується частиною другою статті 11, статями 15, 16 і 1173 ЦК України, за якими шкода відшкодовується особі, якій її завдано.

Існування прямих правовідносин між суб`єктами деліктної відповідальності не вимагається.

Посилання відповідача на Порядок розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплати матеріального забезпечення безробітним, затверджений наказом Мінпраці та соцполітики України, Державної податкової адміністрації України від 13.02.2009 № 60/62, постановою Правління Пенсійного фонду України № 7-1, містить матеріальні норми, що не поширюються на випадки деліктної відповідальності, яка регулюється статтею 1173 ЦК України, тому відхиляються судом.

Незнання, неможливість передбачити чи допустити відповідачем факту реєстрації безробітними та отримання допомоги по безробіттю гр. ОСОБА_1 та гр. ОСОБА_2 не змінює факту заподіяння шкоди Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування на випадок безробіття внаслідок вчинення відповідачем протиправних дій по відношенню до гр. ОСОБА_1 та гр. ОСОБА_2 .

З огляду на викладене, суд вважає позовні вимоги Сумського обласного центру зайнятості в особі Тростянецької районної філії Сумського обласного центру зайнятості обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно частини першої статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставини, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до частин першої, третьої статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Стосовно розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

Відповідно до вимог статті 129 ГПК України витрати позивача по сплаті судового збору в сумі 1921,00 грн покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 73, 74, 76-79, 123, 129, 233, 236-238, 248, 252, 256 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду в Сумській області (40009, м. Суми, вул. Пушкіна, буд. 1, ідентифікаційний код 21108013) на користь Сумського обласного центру зайнятості в особі Тростянецької районної філії Сумського обласного центру зайнятості (42600, Сумська область, м. Тростянець, вул. Благовіщенська, буд. 36а, ідентифікаційний код 03491406) шкоду в сумі 12400,92 грн, яка складається з суми виплаченого забезпечення у зв`язку з поновленням на роботі за рішенням суду безробітних гр. ОСОБА_1 та гр. ОСОБА_2 , а також витрати по сплаті судового збору в сумі 1921,00 грн.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Згідно статті 241 Господарського процесуального кодексу України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до статті 256 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 09 грудня 2019 року.

Суддя Ю.А. Джепа