Рішення № 86175232, 09.12.2019, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

09.12.2019Справа № 910/12619/19Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи

за позовом Приватного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча»

до Акціонерного товариства «Українська залізниця»

про стягнення 85 675,49 грн.

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариство «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення 85 675,49 грн. збитків, завданих втратою вантажу.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що на виконання умов Договору від 14.02.2018 № 00039/ЦТЛ-2018 та відповідно до залізничної накладної від 17.04.2019 № 49348337, на адресу позивача (одержувача вантажу) надійшов вантаж у вагоні № 53171922, при зважуванні якого на станції Маріуполь-Сортувальний Донецької залізниці була виявлена недостача вантажу, на підтвердження чого складено комерційний акт від 19.04.2019 № 485604/428, у з в`язку з чим позивач просить стягнути з відповідача вартість втраченого вантажу у зазначеному вище розмірі на підставі пунктів 113, 114 Статуту залізниць України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.09.2019 позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 910/12619/19 та приймаючи до уваги малозначність справи у розумінні ч. 5 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування у даній справі, господарським судом на підставі ч. 1 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України вирішено розгляд справи № 910/12619/19 здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Цією ж ухвалою судом встановлено відповідачу строк подачі відзиву на позовну заяву до 11.10.2019 включно.

Так, 07.10.2019 через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив від 03.10.2019 № 2022/1192 на позовну заяву, в якому останній заперечує проти позовних вимог в частині стягнення збитків та просить суд відмовити у задоволенні позову з огляду на те, що в порушення вимог законодавства, зокрема, пункту 130 Статуту залізниць, позивачем при складані та подані позовної заяви не надані документи, які засвідчують кількість та вартість відправленого та втраченого вантажу, зокрема, з посиланням на закінчення строку дії договору № 245/108/16Сб від 01.02.2016 року. Відзив разом з доданими до нього документами долучено до матеріалів справи.

У свою чергу позивачем 16.10.2019 подано через відділ діловодства суду відповідь від 11.10.2019 № 910/12619/19 на відзив, в якому останній не визнає доводи відповідача, викладені у відзиві на позов, оскільки додані до позову копії платіжного доручення від 12.06.2019 № 4500051867 та роздруківки реєстру рахунків підтверджують, що рахунок-фактуру було сплачено позивачем в повному обсязі. Відповідь на відзив долучено судом до матеріалів справи.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, окрім наявних в матеріалах справи, позивачем та відповідачем суду не надано.

При цьому, зважаючи на те, що до суду не надходило клопотань учасників справи або одного з них в порядку ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін, з огляду на відсутність у суду підстав для виклику сторін з власної ініціативи, господарський суд розглядає справу без проведення судового засідання.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як встановлено судом за матеріалами справи, 01 лютого 2016 року між Публічним акціонерним товариством «Авдіївський коксохімічний завод» (постачальник за договором) та Публічним акціонерним товариством «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» (покупець за договором, позивач у справі) укладено Договір № 245/108/16Сб, за умовами якого постачальник зобов`язується передати, а покупець - прийняти та оплатити коксову продукцію (Ресурси), на умовах передбачених цим договором. Якість, упаковка та маркування Ресурсів повинні відповідати нормам, визначеним сертифікатами виробника, діючими стандартами (ТУ, ГОСТ) для даного виду ресурсів, а також спеціальним технічним вимогам, встановленими угодою сторін і відбитими в цьому договорі. Відомості про нанесеною захисною маркування вказуються в залізничної накладної в графі «Найменування вантажу». Якість Ресурсів підтверджується сертифікатами якості, які направляються покупцеві одночасно з відвантажувальними документами.

Розділами 2 - 10 Договору сторони узгодили кількість та асортимент, що поставляється, строки, порядок та умови поставки, ціну і порядок розрахунків, права, обов`язки та відповідальність сторін, порядок врегулювання суперечок тощо.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм § 3 глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.

Згідно з частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі статтею 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до умов вищезазначеного договору постачальник зобов`язується поставити ресурси на умовах поставки, зазначених в специфікаціях відповідно до міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів «Інкотермс» в редакції 2010 року (пункт 3.1. договору).

Терміни поставки Ресурсів вказуються у специфікаціях (пункт 3.2. договору).

Поставка Ресурсів повинна здійснюватися в технічно і комерційно справних вагонах приналежності України і за родом рухомого складу - у вагонах з розвантажувальними люками. Допускається за погодженням сторін поставка в вагонах іншої приналежності і в вагонах без розвантажувальних люків (глуходонних), коксовозах, хоперах, окатишевозів (пункт 3.3. договору).

Датою поставки вважається дата календарного штемпеля станції вантажовідправника, зазначена в залізничній накладній, якщо інше не передбачено базисними умовами поставки (пункт 3.4. договору).

Допускається щомісячна поставка Ресурсів з відхиленням за кількістю +/- 10% від обсягів, обумовлених в Специфікаціях (пункт 3.10. договору).

Право власності на Ресурси і ризик випадкового знищення або пошкодження Ресурсів переходить від постачальника до покупця від дати поставки (пункт 3.12. договору).

Оплата покупцем Ресурсів здійснюється в національній валюті України шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника, зазначений в цьому Договорі (пункт 5.1. договору).

У зв`язку з тим, що здійснення поставок Ресурсів має ритмічний і безперервний характер при постійних зв`язках із покупцем, сторони дійшли згоди про встановлення наступної періодичності оплати за поставлені Ресурси: протягом терміну, зазначеного в специфікації; не рідше одного разу на місяць; не пізніше останнього дня місяця. За погодженням сторін можливі інші форми оплати, що не суперечать чинному законодавству (пункт 5.2. договору).

Сторонами встановлено, що вказаний договір вступає в силу 01.02.2016 і діє до 31.12.2016. Закінчення строку дії цього договору не звільняє сторони від виконання прийнятих на себе зобов`язань за цим договором (пункт 10.2. договору).

Вищезазначений договір підписаний покупцем та постачальником та скріплений печатками обох підприємств.

При цьому з метою організації перевезення вантажу 14 лютого 2018 року між Публічним акціонерним товариством «Українська залізниця» (перевізник за договором, відповідач у справі) та Приватним акціонерним товариством «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» (замовник за Договором, позивач у справі) укладено Договір про надання послуг № 00039/ЦТЛ-2018 (далі - Договір), предметом якого є здійснення перевезення вантажів, надання вантажного вагону для перевезення, та інших послуг, пов`язаних з організацією перевезення вантажів у внутрішньому та міжнародному сполученнях (експорт, імпорт) у вагонах перевізника, вагонах залізниць інших держав та/або вагонах замовника і проведення розрахунків за ці послуги.

Надання послуг за цим Договором може підтверджуватись залізничною накладною, накопичувальною карткою, зведеною відомістю та іншими документами (пункт 1.3. Договору).

Пунктом 2.3.7. Договору сторони узгодили, що перевізник зобов`язаний надавати вагони в технічно справному стані для виконання вантажних операцій замовника.

Як зазначається позивачем в позовній заяві та встановлено судом за матеріалами справи, 17.04.2019 вантажовідправником - Публічним акціонерним товариством «Авдіївський коксохімічний завод» було ввірено відповідачу здійснити доставку вантажу (кокс доменний) позивачу (вантажоодержувачу) - Приватному акціонерному товариству «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» зі станції відправлення Авдіївка на станцію призначення Маріуполь-Сортувальний Донецької залізниці за залізничною накладною № 49348337 (досильна накладна № 45280203).

Судом встановлено, що за своїм змістом та правовою природою відповідні правовідносини в сфері перевезення регулюються нормами глави 64 Цивільного кодексу України та глави 32 Господарського кодексу України.

Статтею 908 Цивільного кодексу України, яка кореспондується зі ст. 306 Господарського кодексу України встановлено, що загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Згідно з частиною 1 статті 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Частиною 5 статті 307 Господарського кодексу України встановлено, що умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб`єктів господарювання за цими перевезеннями встановлюються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.

Зокрема, загальні умови перевезення вантажів залізничним транспортом регулюються Законом України «Про транспорт», Законом України «Про залізничний транспорт», Статутом залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 № 457, та іншими актами законодавства України, в т.ч., Правилами оформлення перевізних документів, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 № 644, Правилами приймання вантажів до перевезення, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 за № 861/5082, Правилами видачі вантажів, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 за № 862/5083.

Згідно із пунктом 2 Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 № 457 (далі - Статут), статут залізниць України визначає обов`язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом. Статутом регламентуються порядок укладання договорів, організація та основні умови перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, основні положення експлуатації залізничних під`їзних колій, а також взаємовідносини залізниць з іншими видами транспорту.

Дія Статуту поширюється на перевезення залізничним транспортом вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, у тому числі на перевезення вантажів, навантаження і розвантаження яких відбувається на залізничних під`їзних коліях незалежно від форм власності, які не належать до залізничного транспорту загального користування (пункт 3 Статуту).

Відповідно до частини 2 статті 3 Закону України «Про залізничний транспорт» нормативні документи, що визначають порядок і умови перевезень, користування засобами залізничного транспорту загального користування, безпеки руху, охорони праці, забезпечення громадського порядку, перетину залізничних колій іншими видами транспорту і комунікаціями, пожежної безпеки, санітарні норми та правила на залізничному транспорті України є обов`язковими для всіх юридичних і фізичних осіб на території України.

Відповідно до підпункту «а» пункту 5 Статуту Правила перевезення вантажів (далі - Правила) є обов`язковими для всіх юридичних і фізичних осіб на території України.

За змістом частини 2 статті 307 Господарського кодексу України та частини 2 статті 909 Цивільного кодексу України договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов`язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень.

У відповідності до частини 3 статті 909 Цивільного кодексу України укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Укладення договору перевезення вантажу шляхом складання транспортної накладної передбачено також ч. 2 ст. 307 Господарського кодексу України.

Згідно із пунктом 6 Статуту накладна - основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до цього Статуту та Правил і наданий залізниці відправником разом з вантажем. Накладна є обов`язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони - одержувача. Накладна одночасно є договором на заставу вантажу для забезпечення гарантії внесення належної провізної плати та інших платежів за перевезення. Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення.

Судом встановлено, що відповідно до накладної № 49348337 вантажовідправником відправлено групу вагонів; вантаж у вагони завантажено вантажовідправником, про що у накладній зроблено відповідний запис; маса вантажу у вагоні № 53171922 за накладною зазначена в обсязі 40 600 кг.

У накладній вантажовідправником зазначено, що вантаж маркований вапном. Вантаж розміщено і закріплено згідно з п. 1-4 гл. 14 Додатку 3 до СМГС. Згідно з графою 26 «Спосіб визначення маси» - вантаж зважено на вагонних вагах (100 т).

У свою чергу суд констатує, що зауважень щодо кількості та змісту вантажу, а також правильності відомостей, зазначених у залізничній накладній на станції відправлення та під час перевезення від залізниці не находило, отже, за висновками суду, на станції відправлення вантаж прийнятий останнім до перевезення без зауважень та заперечень.

У зв`язку із викладеним суд приходить до висновку, що наявністю залізничних накладних, як форми договору перевезення вантажів, встановлено факт укладення між позивачем та відповідачем договірних зобов`язань щодо приймання, транспортування вантажу та видачі його у пункті призначення.

Згідно зі статтею 12 Закону України «Про залізничний транспорт» підприємства залізничного транспорту загального користування забезпечують збереження вантажів, багажу та вантажобагажу на шляху слідування та на залізничних станціях згідно з чинним законодавством України.

Відповідно до пункту 52 Статуту на станціях призначення залізниця зобов`язана перевірити масу, кількість місць і стан вантажу, зокрема, у разі прибуття вантажу з ознаками недостачі, псування або пошкодження під час перевезення на відкритому рухомому складі або у критих вагонах без пломб, якщо таке перевезення передбачене Правилами.

Пунктом 110 Статуту передбачено, що залізниця несе відповідальність за збереження вантажу від часу його прийняття для перевезення і до моменту видачі одержувачу або передачі згідно з Правилами іншому підприємству.

Отже, оскільки спірний вагон прийнятий залізницею для перевезення без зауважень до вантажовідправника, відповідальність за збереження вантажу з часу його прийняття до перевезення і до моменту видачі вантажоотримувачу, в силу пункту 110 Статуту покладається на залізницю, тобто на відповідача.

Так, по прибуттю поїзда № 3225 на станцію призначення Маріуполь-Сортувальний Донецької залізниці було здійснено комісійне переважування вагону № 53171922, під час якого виявлено, що маса вантажу у цьому вагоні не відповідає масі, вказаній у накладній, про що складено відповідний комерційний акт від 19.04.2019 № 485604/428.

У розділі Г "Опис пошкодження" комерційного акта зазначено (мовою оригіналу): "На основании попутного акта о/ф №10821 от 19.04.19г. ст. Волноваха Дон. ж.д. производилась комиссионная перевеска вагона № 53171922 по отправке досылка №45280203 ст. Чаплино Придн. жд к основной №49348337. По документу значится груз кокс доменный (влажный), насыпью. Вес определен отправителем на вагонных весах (100т): брутто - не указано, тара - 23 600 кг, нетто - 40 600кг. При перевеске оказалось: брутто - 54 500 кг, тара - 23 600 кг, нетто - 30 900 кг, что мене документа на 9 700 кг".

Розділом Д "Опис виявленого із зазначенням кількості недостачі або надлишку" комерційного акта від 19.04.2019 № 485604/428 зафіксовано (мовою оригіналу): "При коммерческом осмотре обнаружено: погрузка в вагоне выше уровня бортов на 200-300 мм, «шапка». Поверхность груза маркирована известью по центру вагона продольной полосой шириной 400-600 мм вдоль вагона. По ходу поезда, с правой стороны, над 1-6 люками имеется выемка размером 900мм х 2000мм х 800мм, над 7 люком 1500мм х 2800мм х 1000мм в глубь вагона, маркировка нарушена, что соответствует попутному акту о/ф №10821 ст. Волноваха Дон. ж.д. Вагон прибыл в техническом отношении исправен. Течи груза нет. Перевеска груза производилась в присутствии зам. ДС П.И. Людникова, аг. ком. Ж.А. Пархоменко, пр. сд. К-та Е.С. Малеевой, вес-ка к-та И.П . Пасечнюк на 150 т. электронных тензометрических весах №14 ст.Сартана-2 с полной остановкой вагона. При повторной перевеске данного вагона недостача груза подтвердилась. Заведующего грузовым двором нет по штату.».

Згідно зі статтею 23 Закону України «Про залізничний транспорт» перевізники несуть відповідальність за зберігання вантажу з моменту його прийняття і до видачі одержувачу в межах, визначених Статутом залізниць України. Частиною 2 цієї ж статті встановлено, що за незбереження (втрату, нестачу, псування, пошкодження) прийнятого до перевезень вантажу перевізники несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування, пошкодження виникли з незалежних від них причин. Аналогічний припис міститься у пункті 113 Статуту.

Відповідно до статті 26 зазначеного Закону обставини, які можуть служити підставою для матеріальної відповідальності перевізників вантажу засвідчуються актами; порядок і терміни складення актів визначаються Статутом залізниць України.

У відповідності до пункту 129 Статуту обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача, пасажирів під час залізничного перевезення, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць. Комерційний акт складається для засвідчення таких обставин: а) невідповідності найменування, маси і кількості місць вантажу, багажу чи вантажобагажу натурою з даними, зазначеними у транспортних документах; б) у разі виявлення вантажу, багажу чи вантажобагажу без документів або документів без вантажу, багажу чи вантажобагажу; в) псування, пошкодження вантажу, багажу і вантажобагажу; г) повернення залізниці вкраденого вантажу, багажу або вантажобагажу.

Залізниця зобов`язана скласти комерційний акт, якщо вона сама виявила зазначені вище обставини або якщо про існування хоча б однієї з них заявив одержувач або відправник вантажу, багажу чи вантажобагажу. В усіх інших випадках обставини, що виникли в процесі перевезення вантажу, багажу і вантажобагажу і які можуть бути підставою для матеріальної відповідальності, оформляються актами загальної форми.

Відповідно до Правил складання актів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 28.05.2002 № 334 (далі - Правила складання актів), комерційні акти складаються на місцях загального користування у день вивантаження або в день видачі вантажу одержувачу; при вивантаженні на місцях не загального користування - у день здачі вантажу одержувачу; на вантаж, що перебуває у дорозі - у день виявлення обставин, що підлягають оформленню комерційним актом.

У разі неможливості скласти комерційні акти в указані терміни вони складаються у всіх випадках не пізніше наступної доби.

Згідно з пунктом 2 Правил складання актів комерційні акти складаються для засвідчення таких обставин: невідповідності найменування, маси і кількості місць наявного вантажу, багажу чи вантажобагажу даним, зазначеним у перевізних документах; у разі виявлення вантажу, багажу чи вантажобагажу без документів або документів без вантажу, багажу чи вантажобагажу; псування, пошкодження вантажу, багажу і вантажобагажу; повернення залізниці вкраденого вантажу, багажу або вантажобагажу.

Дані в комерційному акті зазначаються на підставі перевізних документів та виявлених обставин.

Відповідно до пункту 10 Правил складення актів комерційний акт підписує начальник станції (його заступник), начальник вантажного району (завідувач вантажного двору, складу, контейнерного відділу, контейнерного майданчику, сортувальної платформи, старший прийомоздавальник) і прийомоздавальник станції, а також одержувач, якщо він брав участь у перевірці. Крім того, у разі необхідності, до перевірки вантажу і підписання акта можуть бути залучені також інші працівники залізниці.

Отже, як свідчать матеріали справи та встановлено судом, складений комерційний акт від 19.04.2019 № 485604/428 за своєю формою та змістом відповідає вимогам Статуту та Правил складення актів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 28.05.2002 № 334, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 08.07.2002 за № 567/6855, та, у свою чергу, підтверджує факт невідповідності маси, зазначеній у накладній № 49348337, фактичній масі вантажу, який перевозився у вагоні № 53171922.

При цьому, докази заперечень відповідача щодо форми, порядку складання, змісту вказаного комерційного акта та посадових осіб, які його підписали, а також факту опротестування його з боку сторін відсутні.

Статтею 920 Цивільного кодексу України встановлено, що у випадку порушення зобов`язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).

Згідно із частиною 2 статті 924 Цивільного кодексу України перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.

Статтею 12 Закону України «Про залізничний транспорт» визначено, що залізниці забезпечують збереження вантажів на шляху слідування та на залізничних станціях.

За приписами пункту 105 Статуту залізниці вантажовідправники, вантажоодержувачі, пасажири, транспортні, експедиторські і посередницькі організації та особи, які виступають від імені вантажовідправника і вантажоодержувача, несуть матеріальну відповідальність за перевезення у межах і розмірах, передбачених цим Статутом та окремими договорами.

Відповідно до пункту 113 Статуту за незбереження (втрату, нестачу, псування і пошкодження) прийнятого до перевезення вантажу, багажу, вантажобагажу залізниці несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування, пошкодження виникли з не залежних від них причин.

Пунктом 130 Статуту визначено, що право на пред`явлення до залізниці претензій та позовів у разі недостачі, псування або пошкодження вантажу має одержувач за умови пред`явлення накладної, комерційного акта і документа, що засвідчує кількість і вартість відправленого вантажу.

Таким чином внаслідок невиконання відповідачем визначених законодавством зобов`язань в частині збереження перевезеного вантажу, зазначеного у залізничній накладній на групу вагонів, зокрема, вагон № 53171922, що призвело до втрати частини цього вантажу, позивачу завдані фактичні збитки у розмірі дійсної вартості втраченого вантажу, які останній просить стягнути у позовній заяві.

У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, ст. ст. 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 111 Статуту залізниць України залізниця звільняється від відповідальності за втрату, недостачу, псування або пошкодження вантажу у разі, коли вантаж надійшов у непошкодженому вагоні (контейнері) з непошкодженими пломбами відправника чи без пломб, коли таке перевезення дозволено Правилами, а також якщо вантаж прибув у непошкодженому відкритому рухомому складі, завантаженому засобами відправника, якщо немає ознак втрати, псування або пошкодження вантажу під час перевезення.

Господарський суд зазначає, що обов`язок перевірки вантажу під час його прийняття до перевезення шляхом візуального огляду кузова (котла) вагона (контейнера) та пломб (ЗПП) встановлений п. 28 Правил приймання вантажів до перевезення.

Натомість той факт, що залізниця не скористалась правом перевірки правильність цих відомостей, а також періодично перевіряти кількість та масу вантажу, що зазначаються у накладній, жодним чином не свідчить про невірність вказаних вантажовідправником відомостей у накладній.

Відомостей про те, що недостача спірного вантажу мала місце не з вини перевізника, матеріали справи також не містять.

Факт нестачі за спірним перевезенням матеріалами справи підтверджений, зокрема, комерційними актами.

Таким чином, оскільки відповідачем не спростовано обставини визначення вантажовідправником маси вантажу у відповідності з Правилами приймання вантажів до перевезення із внесенням до перевізних документів - залізничної накладної № 49348337, правильної маси вантажу спірного вагону, та за обставин відсутності доказів невжиття вантажовідправником всіх заходів для збереження вантажу під час здійснення його перевезення, суд дійшов до висновку про порушення залізницею заходів щодо збереження вантажу під час його перевезення та про наявність вини залізниці у недостачі спірного вантажу, за висновками суду підстави для звільнення залізниці від матеріальної відповідальності за нестачу вантажу відсутні.

З огляду на зазначене судом встановлено наявність всіх елементів складу правопорушення, а саме протиправної поведінки відповідача, що виявилась у незбереженні вантажу, що перевозився у вагоні № 53171922, завданої шкоди - нестачі товару та причинного зв`язку між протиправною поведінкою та завданою шкодою, що свідчить про доведеність позовних вимог позивача.

Відповідно до статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

За змістом статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов`язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Згідно зі статтею 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов`язання, доказується кредитором.

Стаття 224 Господарського кодексу України зобов`язує учасника господарських відношень, який порушив господарські зобов`язання або встановлені вимоги, які стосуються здійснення господарської діяльності, відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушені. Під збитками розуміються витрати, здійсненні уповноваженою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не отримані їй доходи, які уповноважена сторона отримала б у разі належного виконання зобов`язання або дотримання правил здійснення господарської діяльності іншою стороною.

Відповідно до частини 3 статті 314 Господарського кодексу України за шкоду, заподіяну при перевезенні вантажу, а саме, у разі втрати або недостачі вантажу, перевізник відповідає в розмірі вартості вантажу, який втрачено або якого не вистачає.

Положеннями Статуту визначено, що залізниця відшкодовує фактичні збитки, що виникли з її вини під час перевезення вантажу, зокрема, за втрату чи недостачу - у розмірі дійсної вартості втраченого вантажу чи його недостачі (пункт 114 Статуту).

Абзацом першим пункту 115 Статуту передбачено, що вартість вантажу визначається на підставі загальної суми рахунка або іншого документа відправника, який підтверджує кількість і вартість відправленого вантажу.

Таким чином, враховуючи зазначені обставини, у зв`язку із незбереження відповідачем, як підприємством залізничного транспорту під час перевезення залізницею вагону № 53171922 цілісності майна (вантажу) за залізничною накладною № 49348337, позивачем нараховано відповідачу 85 675,49 грн. збитків за вирахуванням норми природної втрати, які підлягають стягненню з відповідача на підставі пунктів 110, 114, 115 Статуту.

Посилаючись на рахунок-фактуру від 17.04.2019 № 92526422 за договором від 01.02.2016 №245/108/16Сб та платіжні доручення від 12.06.2019 № 4500051867, 19.06.2019 № 4500055370, позивач у позові здійснив розрахунок позовних вимог виходячи з вартості однієї тони коксу доменного у вагоні № 53171922 - 9 626,46 грн. з ПДВ.

Щодо доводів відповідача про те, що позивач не довів належними та допустимими доказами розміру збитків, завданих йому втратою вантажу, оскільки не довів вартість переданого до перевезення вантажу, суд зазначає, що залізниця відповідає за незбереження прийнятого до перевезення вантажу у розмірі дійсної вартості втраченого вантажу. Вартість вантажу визначається на підставі загальної суми рахунку або іншого документа відправника, який підтверджує кількість і вартість відправленого вантажу (зокрема, договору або контракту купівлі-продажу, специфікації на вантаж, довідки відправника про кількість, ціну, вартість відправленого вантажу), підписаної головним (старшим) бухгалтером. (п. 114, 115 Статуту).

Відповідно до пункту 133 Статуту до претензії або позову додаються документи, які підтверджують вимоги заявника. До претензії або позову щодо втрати, нестачі, псування або пошкодження крім документів, які обґрунтовують їх пред`явлення (подання), додається документ, який засвідчує кількість і вартість відправленого вантажу.

Положенням пункту 6 Правил заявлення та розгляду претензій (статті 130 - 137 Статуту), затверджених наказом Міністерства транспорту України від 28.05.2002 № 334, передбачено, що до претензійної заяви додаються документи, передбачені статтями 130, 133 Статуту, а також розрахунок суми претензії, якщо його не наведено в претензійній заяві. Паперова накладна, багажна і вантажобагажна квитанції та комерційний акт подаються тільки в оригіналах. У разі оформлення перевезення вантажу шляхом електронного документообігу до претензійної заяви додається паперова копія накладної, роздрукована на підставі електронної накладної та засвідчена календарним штемпелем станції призначення або суб`єктом перевезення згідно з чинним законодавством. Кількість і вартість відправленого вантажу підтверджуються згідно зі статтею 115 Статуту залізниць України документом відправника із зазначенням у ньому номера залізничної накладної, за якою відправлено вантаж.

Відповідно до пункту 2.7 роз`яснень Президії Вищого господарського суду України від 29.05.2002 № 04-5/601 «Про деякі питання вирішення спорів, що виникають з перевезення вантажів залізницею» (в редакції роз`яснень Президії Вищого господарського суду України від 29.09.2008 № 04-5/225) згідно зі ст. 924 Цивільного кодексу України, ст. 314 Господарського кодексу України і ст. ст. 114, 115 Статуту залізниця відповідає за незбереження прийнятого до перевезення вантажу у розмірі дійсної вартості втраченого вантажу чи в розмірі тієї суми, на яку було знижено його вартість. Вартість вантажу визначається на підставі загальної суми рахунка або іншого документа відправника, який підтверджує кількість і вартість відправленого вантажу, зокрема, договору або контракту купівлі-продажу, специфікації на вантаж, довідки відправника про кількість, ціну і вартість відправленого вантажу, підписаної головним (старшим) бухгалтером, копії податкової накладної.

Як встановлено судом, в матеріалах справи міститься копія рахунку-фактури від 17.04.2019 № 92526422 вантажовідправника (Публічного акціонерного товариства «Авдіївський коксохімічний завод») на оплату продукції відповідно до залізничної накладної № 49348337, зокрема за вагоном № 53171922, на загальну суму 1 565 744,50 грн. (включаючи ПДВ) за 162,65 тони коксу доменного та згідно якого вартість 1 тони вантажу становить 9626,46 грн. (з ПДВ), а також як докази оплати останнім спірного вантажу копії платіжних доручень від 12.06.2019 № 4500051867 та від 19.06.2019 № 4500055370, які містять посилання на укладений між вантажовідправником та вантажоотримувачем договір № 245/108/16Сб від 01.02.2016 року, та на виконання умов якого було передано для перевезення вантаж у спірному вагоні.

При цьому враховуючи предмет спору у даній справі та приймаючи до уваги надані позивачем докази на підтвердження кількості і вартості відправленого вантажу, а також його дійсної вартості, які приймаються судом як належні та допустимі, за висновками суду встановлення обставин строку дії вказаного договору поставки не входить до предмету доказування в даній справі та не спростовує неналежного виконання відповідачем своїх зобов`язань зі збереження вантажу, факту завдання та розміру збитків, понесених позивачем внаслідок такої нестачі.

Відповідно до абзацу п`ятого пункту 114 Статуту недостача маси вантажу, за яку відшкодовуються збитки, в усіх випадках обчислюється з урахуванням граничного розходження визначення маси вантажу і природної втрати вантажу під час перевезення.

Відповідно до ч. 4 ст. 52 Статуту маса вантажу вважається правильною, якщо різниця у масі, визначена на станції відправлення, порівняно з масою, що виявилася на станції призначення, не перевищує: у разі недостачі - норми природної втрати маси вантажу і граничного розходження визначення маси нетто; у разі надлишку - граничного розходження визначення маси нетто.

Пунктом 27 Правил видачі вантажу, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 № 644, визначено, що вантаж вважається доставленим без утрати, якщо різниця між масою, вказаною в пункті відправлення в залізничній накладній, та масою, визначеною на станції призначення, не перевищує норми природної втрати і граничного розходження у визначенні маси нетто. При видачі вантажів, маса яких унаслідок їх властивостей зменшується при перевезенні, норма недостачі (сума норми природної втрати та граничного розходження визначення маси нетто) становить 2 % маси, зазначеної в перевізних документах для вантажів зданих до перевезення у вологому стані.

Як вбачається з матеріалів справи, у спірній накладній у графі 20 «Найменування вантажу» зазначено, що вантаж у вологому стані. Відповідно до наведеного у позові розрахунку, вартість недостачі розрахована позивачем згідно вказаних приписів з урахуванням норми природної втрати маси вантажу з застосуванням 2% норми природної втрати маси, зазначеної в перевізному документі.

Судом перевірено наданий позивачем розрахунок вартості втраченого вантажу при зверненні до суду з даним позовом та встановлено, що враховуючи суму норми природної втрати, граничне розходження від маси вантажу у вагоні № 53171922 складає 812,00 кг (40600,00 кг *2%), а кількість фактичної недостачі становить 9700,00 кг (недостача зазначена у комерційному акті № 485604/428 від 19.04.2019 року) - 812,00 кг (сума норми природної втрати 2%), отже вартість втраченого вантажу масою 8888,00 кг (8,9т) складає 85675,49 грн., та обрахована позивачем виходячи з маси недостачі 8,9т.

При цьому позивачем розраховано вартість недостачі у загальній сумі 85675,79 грн., виходячи з вартості 1 тони вантажу в сумі 9626,46 грн. з ПДВ (1 304 787,08 грн.*1,2/162,65 т), яка визначена на підставі наданого рахунку - фактури № 92526422 від 17.04.2019 року та платіжних доручень від 12.06.2019 № 4500051867 та від 19.06.2019 № 4500055370.

Враховуючи вищевикладене, встановивши неналежне виконання залізницею своїх зобов`язань за договором перевезення в частині збереження перевезеного вантажу, зазначеного у залізничній накладній, прийнятий відповідачем до перевезення, що призвело до втрати частини вантажу, факт недостачі останнього у вищевказаній кількості підтверджений матеріалами справи та відповідачем не спростований, а також доказів на підтвердження того, що недостача поставленого вантажу сталася не з вини відповідача, як і доказів відшкодування фактичних збитків у вказаній сумі не надано, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення вимог позивача в сумі 85 675,49 грн. збитків у зв`язку із нестачею вантажу.

Відповідно до частини 1 ст. 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (ч. 1 ст. 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року у справі «Гарсія Руїз проти Іспанії», від 22 лютого 2007 року в справі «Красуля проти Росії», від 5 травня 2011 року в справі «Ільяді проти Росії», від 28 жовтня 2010 року в справі «Трофимчук проти України», від 9 грудня 1994 року в справі «Хіро Балані проти Іспанії», від 1 липня 2003 року в справі «Суомінен проти Фінляндії», від 7 червня 2008 року в справі «Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян ( MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії») свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до пункту 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» (Заява № 4909/04) у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

У відповідності до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 «Про судове рішення» рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

За таких обставин, виходячи з того, що позов доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються судом на відповідача.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (03680, м. Київ, вул. Тверська, буд. 5, код ЄДРПОУ 40075815) на користь Приватного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» (87501, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Левченка, буд. 1, код ЄДРПОУ 00191129) 85 675,49 грн. (вісімдесят п`ять тисяч шістсот сімдесят п`ять гривень сорок дев`ять копійок) збитків та 1 921,00 грн. (одна тисяча дев`ятсот двадцять одна гривня нуль копійок) судового збору.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI «Перехідні положення» та ст. 256 Господарського процесуального кодексу України рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Північного апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 09.12.2019.

Суддя А.М. Селівон