Рішення № 86156101, 06.12.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

06 грудня 2019 року № 640/6398/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Чудак О.М., розглянувши у письмовому провадженні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в місті Києві, Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у місті Києві та Київській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

установив:

З позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва звернулась ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) до Головного управління Державної міграційної служби України в місті Києві (далі - ГУ ДМС України в м. Києві), Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у місті Києві та Київській області (далі - ЦМУ ДМС України у м. Києві та Київській області) про:

- визнання протиправним та скасування наказу ГУ ДМС України в м. Києві від 11.03.2019 №45-К «Про звільнення ОСОБА_1 »;

- поновлення позивача на посаді в ЦМУ ДМС України у м. Києві та Київській області, яка за своїми умовами праці, функціональними обов`язками та повноваженнями відповідає або є рівнозначною займаній нею станом на 11.03.2019, днем 11.03.2019;

- стягнення з ЦМУ ДМС України у м. Києві та Київській області на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу;

- звернення до негайного виконання рішення суду в частині стягнення з ЦМУ ДМС України у м. Києві та Київській області на користь позивача середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі стягнення за один місяць;

- звернення до негайного виконання рішення суду в частині поновлення позивача на посаді в ЦМУ ДМС України у м. Києві та Київській області, яка за своїми умовами праці, функціональними обов`язками та повноваженнями відповідає або є рівнозначною займаній нею станом на 11.03.2019, днем 11.03.2019.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ЦМУ ДМС України у м. Києві та Київській області як правонаступник ГУ ДМС України в м. Києві зобов`язане було запропонувати позивачу усі вакантні посади, у тому числі вакантні посади, які були рівнозначними посаді начальника відділу юридичного забезпечення ГУ ДМС України в м. Києві та відповідали освіті, кваліфікації та досвіду позивача, проте вказаного обов`язку ЦМУ ДМС України у м. Києві та Київській області не виконало.

Позивач стверджує і про те, що ЦМУ ДМС України у м. Києві та Київській області не повідомило останню про наявність вимог, яким не відповідав би позивач, та/або не надав інших пояснень щодо того, чому ці посади позивачу запропоновані не були, у зв`язку із чим, пропонування позивачу не всіх вільних на час попередження про вивільнення посад, не може вважатися належним виконанням ЦМУ ДМС України у м. Києві та Київській області обов`язку щодо вжиття заходів до переведення позивача як працівника за його згодою на іншу роботу і є протиправним.

Також позивач посилається на те, що оскільки на момент прийняття ГУ ДМС України в м. Києві наказу від 11.03.2019 №45-К «Про звільнення ОСОБА_1 », була відсутня її заява про звільнення на підставі пункту 6 частини першої статті 83 Закону України «Про державну службу» або заява про переведення на іншу запропоновану посаду, а також сплив 60 денний строк, з дня пропонування позивачу посади заступника начальника управління - начальника відділу представництва в судах Управління юридичного забезпечення ЦМУ ДМС України у м. Києві та Київській області, за правилами частини четвертої статті 43 Закону України «Про державну службу», позивач вважалася такою, що погодилася на продовження проходження державної служби, а у ГУ ДМС України в м. Києві були відсутні законні правові підстави для прийняття наказу про звільнення позивача.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.04.2019 позовну заяву ОСОБА_1 прийнято до розгляду, у справі відкрито провадження та призначено підготовче засідання.

Стороною відповідача подано відзив на позовну заяву, у якому представник вказує на безпідставність обґрунтування позовних вимог положеннями статті 43 Закону України «Про державну службу» - наявністю змін істотних умов державної служби, з огляду на те, що встановлені частиною третьою вказаної статті підстави не мали місця.

Представник відповідача стверджує і про надуманість тверджень позивача про незаконність звільнення з визначеної пунктом 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» та пунктом 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) підстави, які спростовуються попередженнями про наступне вивільнення працівників ГУ ДМС України в м. Києві, які безпосередньо погоджені позивачем, як керівником юридичної служби, саме з цієї підстави та без жодних зауважень.

Як зазначає представник відповідача, на день попередження про вивільнення - 28.12.2018, позивач займала посаду начальника відділу юридичного забезпечення ГУ ДМС України в м. Києві, що входить до категорії посад «Б» та належить до 6 (шостої) групи оплати праці. При цьому, позивачу запропонована рівнозначна посада - заступник начальника управління - начальник відділу представництва в судах Управління юридичного забезпечення, що засвідчено підписом позивача з урахуванням кваліфікації, досвіду роботи.

Щодо надання пропозицій позивачеві інших рівнозначних посад на момент вручення попередження про наступне вивільнення до моменту звільнення, представник відповідача просив врахувати наявність інших працівників ГУ ДМС України в м. Києві, які відповідно до Конституції України на рівних умовах з позивачем наділені правом на працю, а ЦМУ ДМС України у м. Києві та Київській області обов`язком працевлаштувати працівників без будь-яких привілеїв. Хибність на думку представника відповідача позиції позивача про своє привілейоване становище порівняно з іншими працівниками ГУ ДМС України в м. Києві та не бажання працювати в ЦМУ ДМС України у м. Києві та Київській області свідчить про створення подвійних стандартів під час процедури звільнення та працевлаштування таких працівників.

В свою чергу, представник відповідача послався на те, що позивач, як державний службовець, повинна була власноручно написати заяву на призначення, в іншому разі, за відсутності такої заяви, у ЦМУ ДМС України у м. Києві та Київській області відсутні законні повноваження на автоматичне призначення, а відтак позивач вважається такою, яка погодилась зі звільненням у зв`язку з скороченням.

Таким чином, представник відповідача просив у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Відповідь на відзив фактично містить ті самі аргументи та доводи, що і позовна заява. Додатково представником позивача вказано на те, що позивачу запропоновано вакантну посаду заступника начальника управління - начальника відділу представництва в судах управління юридичного забезпечення ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області, посадові обов`язки за якою є звуженими, ніж за посадою, яку обіймала позивач - начальник відділу юридичного забезпечення ГУ ДМС України в м. Києві, що призводить до зміни істотних умов державної служби (частина третя статті 43 Закону України «Про державну службу»).

Таким чином, ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області, як правонаступник ГУ ДМС України в м. Києві, зобов`язаний був, на переконання представника позивача, запропонувати позивачу усі вакантні посади, у тому числі вакантні посади, які були рівнозначними посаді начальника відділу юридичного забезпечення ГУ ДМС України в м. Києві та відповідали освіті, кваліфікації та досвіду позивача.

Крім того, представник позивача стверджує, що відповідно до Положення про ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області, останнє надає адміністративні послуги на території двох адміністративно-територіальних одиниць України: міста Києва та Київської області, з огляду на це функціональні (посадові обов`язки) відділу представництва в судах управління юридичного забезпечення ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області розповсюджуються на дві адміністративно-територіальні: місто Київ та Київську область, що також призводить до зміни істотних умов державної служби відповідно до частини третьої статті 43 Закону України «Про державну службу».

В судовому засіданні позивач та її представник позовні вимоги підтримали, просили задовольнити позов в повному обсязі.

Представники відповідачів в судовому засіданні проти позовних вимог заперечували, просили у їх задоволенні відмовити.

Зважаючи на відсутність перешкод для розгляду справи у судовому засіданні та потреби заслухати свідка чи експерта, суд, на підставі частини третьої статті 194 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), ухвалив розглядати справу в порядку письмового провадження.

Так, розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Наказом ГУ ДМС України в м. Києві від 19.08.2016 №458-к (т. 2 а.с. 132) позивача з 22.08.2016 призначено на посаду начальника відділу юридичного забезпечення ГУ ДМС України в м. Києві.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.09.2018 №732 «Про реорганізацію територіальних органів Державної міграційної служби» (т. 1 а.с. 24) утворено ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області як юридичну особу публічного права, реорганізувавши шляхом злиття Управління ДМС у Київській області та ГУ ДМС у м. Києві, а також установлено, що ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області є правонаступником майна, прав та обов`язків Управління ДМС у Київській області та ГУ ДМС у м. Києві.

28.12.2018 Головою комісії з припинення ГУ ДМС в м. Києві, на виконання вказаної постанови Кабінету Міністрів України, у зв`язку з припиненням в результаті реорганізації шляхом злиття Управління ДМС у Київській області та ГУ ДМС в м. Києві та утворенням ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області, яке за погодженням Голови ДМС України з 03.01.2019 починає виконувати свої повноваження та функції, попереджено позивача про наступне вивільнення відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» та пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, що підтверджується відповідним написом позивача (т. 1 а.с. 146).

Водночас, 28.12.2018 т.в.о. начальника ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області запропонував позивачу для працевлаштування вакантну посаду заступника начальника управління - начальника відділу представництва в судах управління юридичного забезпечення ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області, проте позивач не надала згоду або відмову, натомість здійснила у відповідній графі підпис, що підтверджується матеріалами справи (т. 1 а.с. 147).

При цьому, 28.12.2018 уповноваженими особами, у тому числі т.в.о. начальника ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області, складено акт №1 (т. 1 а.с. 148) про те, що 28.12.2018 о 16 год 00 хв позивача попереджено про наступне вивільнення відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» та пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, одночасно запропонувавши вакантну посаду заступника начальника управління - начальника відділу представництва в судах управління юридичного забезпечення ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області, ознайомлення з чим позивач засвідчила своїм підписом без надання конкретної відповіді.

З матеріалів справи також видно, що 03.01.2019 уповноваженими особами, у тому числі т.в.о. начальника ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області, складено акт №2 (т. 1 а.с. 150) про те, що 03.01.2019 позивач не надала конкретної відповіді з приводу призначення на запропоновану 28.12.2018 вакантну посаду заступника начальника управління - начальника відділу представництва в судах управління юридичного забезпечення ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області, аргументувавши це тим, що хоче поміркувати, термін роздумів не вказала.

В подальшому, 11.03.2019 уповноваженими особами складено акт №1 (т. 1 а.с. 153) про те, що після більше ніж двомісячного терміну обдумування позивач відмовилась від надання згоди чи незгоди на призначення її на запропоновану 28.12.2018 вакантну посаду заступника начальника управління - начальника відділу представництва в судах управління юридичного забезпечення ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області. При звільненні з посади у зв`язку з реорганізацією та припиненням ГУ ДМС в м. Києві позивач відмовилась від складання акту прийому-передачі та обхідного листка, мотивуючи це тим, що вона все майно здала ще в січні 2019 року, а обхідний листок - «не обов`язковий документ» для особової справи.

Наказом ГУ ДМС в м. Києві від 11.03.2019 № 45-К «Про звільнення ОСОБА_1 » (т. 1 а.с. 157), відповідно до пункту 1 частини першої, частини четвертої статті 87 Закону України «Про державну службу», пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України позивача звільнено з посади начальника відділу юридичного забезпечення ГУ ДМС України в м. Києві 11.03.2019 у зв`язку з реорганізацією.

Не погоджуючись з вказаним наказом та вважаючи його протиправним, позивач звернулась до суду з даним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з того, що відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частина шоста статті 43 Конституції України встановлює, що громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях визначає Закон України «Про державну службу».

Пункт 1 частини першої статті 41 Закону України «Про державну службу», у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, встановлює, що державний службовець з урахуванням його професійної підготовки та професійної компетентності може бути переведений без обов`язкового проведення конкурсу на іншу рівнозначну або нижчу вакантну посаду в тому самому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням керівника державної служби.

Переведення здійснюється лише за згодою державного службовця (частина друга статті 41 Закону «Про державну службу»).

Згідно з частиною першою статті 83 Закону України «Про державну службу» державна служба припиняється: 1) у разі втрати права на державну службу або його обмеження (стаття 84 цього Закону); 2) у разі закінчення строку призначення на посаду державної служби (стаття 85 цього Закону); 3) за ініціативою державного службовця або за угодою сторін (стаття 86 цього Закону); 4) за ініціативою суб`єкта призначення (стаття 87 цього Закону); 5) у разі настання обставин, що склалися незалежно від волі сторін (стаття 88 цього Закону); 6) у разі незгоди державного службовця на проходження державної служби у зв`язку із зміною її істотних умов (стаття 43 цього Закону); 7) у разі досягнення державним службовцем 65-річного віку, якщо інше не передбачено законом; 8) у разі застосування заборони, передбаченої Законом України «Про очищення влади».

Отже, вказаною нормою передбачено вичерпний перелік конкретних випадків, в яких припиняється державна служба, які врегульовані конкретною нормою Закону.

Відповідно до пункту 1 частини першої, частини третьої статті 87 Закону України «Про державну службу» підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є: скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі. Процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю. Звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті допускається лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення.

За змістом статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках, зокрема: змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Разом з тим, статтею 43 Закону України «Про державну службу», на норми якої позивач та її представник посилається як на основну підставу позову та вважає, що саме вони підлягають застосуванню у спірних правовідносинах, передбачено, що підставами для зміни істотних умов державної служби є: 1) ліквідація або реорганізація державного органу; 2) зменшення фонду оплати праці державного органу; 3) скорочення чисельності або штату працівників у зв`язку з оптимізацією системи державних органів чи структури окремого державного органу. Не вважається зміною істотних умов державної служби зміна назви структурного підрозділу державного органу або посади, не пов`язана із зміною функцій державного органу та основних посадових обов`язків. Зміною істотних умов державної служби вважається зміна: 1) належності посади державної служби до певної категорії посад; 2) основних посадових обов`язків; 3) умов (системи та розмірів) оплати праці або соціально-побутового забезпечення; 4) режиму служби, встановлення або скасування неповного робочого часу; 5) місця розташування державного органу (в разі його переміщення до іншого населеного пункту). Про зміну істотних умов служби керівник державної служби письмово повідомляє державного службовця не пізніш як за 60 календарних днів до зміни істотних умов державної служби, крім випадків підвищення заробітної плати. У разі незгоди державного службовця на продовження проходження державної служби у зв`язку із зміною істотних умов державної служби він подає керівнику державної служби заяву про звільнення на підставі пункту 6 частини першої статті 83 цього Закону або заяву про переведення на іншу запропоновану йому посаду не пізніш як за 60 календарних днів з дня ознайомлення з повідомленням про зміну істотних умов державної служби. Якщо протягом 60 календарних днів з дня ознайомлення державного службовця з повідомленням про зміну істотних умов служби від нього не надійшли заяви, зазначені в абзаці другому цієї частини, державний службовець вважається таким, що погодився на продовження проходження державної служби. У разі незгоди державного службовця із зміною істотних умов державної служби він має право оскаржити відповідне рішення в порядку, визначеному статтею 11 цього Закону.

З системного аналізу наведених норм вбачається, що зміна істотних умов державної служби в порядку статті 43 вказаного Закону може мати місце у випадку, якщо такі зміни стосуються посади, яку обіймає державний службовець, і після настання цих змін та надання ним відповідної згоди він буде обіймати фактично ту ж посаду, проте із відповідними змінами (зокрема, розширення або звуження кола посадових обов`язків, переміщення посади в інший структурний підрозділ державного органу, наслідком чого, серед іншого, є зміна назви посади).

В той же час, норми пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» застосовуються, коли внаслідок скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідації державного органу, реорганізації державного органу, посада, яку обіймає державний службовець, не зберігається, навіть із змінами істотних умов, у зв`язку з чим законодавець і передбачив необхідність пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі.

Крім того, як вже зазначено, Законом чітко розмежовано випадки припинення державної служби, які врегульовані різними статтями та не можуть бути застосовані одночасно, зокрема, стаття 43 передбачає зміну істотних умов державної служби та її припинення у разі незгоди державного службовця на проходження державної служби у зв`язку з такими змінами, натомість статтею 87 регламентується припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення.

Таким чином, за обставин, які склалися у межах даної адміністративної справи, положення статті 43 Закону України «Про державну службу» застосуванню до спірних правовідносин не підлягають, у зв`язку з чим суд не може прийняти до уваги посилання сторін на них.

Також суд не приймає інші доводи та аргументи сторін, які не стосуються предмета доказування (спірного наказу).

Поряд з тим, зі змісту проаналізованих приписів Закону України «Про державну службу» вбачається, що припинення державної служби з підстав скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідації державного органу, реорганізації державного органу можливе тільки у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі відповідно до кваліфікації державного службовця. Зі свого боку державний службовець має право відмовитися від такого переведення або надати згоду на переведення на запропоновану посаду (роботу).

З огляду на те, що відсутність згоди на переведення на іншу посаду (роботу) є перешкодою для прийняття керівником державної служби рішення про таке переведення, ненадання згоди на переведення має сприйматися як відмова від такого переведення, за умови дотримання процедури вивільнення державних службовців. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 22.10.2018 у справі № 820/5159/17 (адміністративне провадження № К/9901/47798/18).

Згідно з частиною п`ятою статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

В свою чергу, рівнозначна посада - посада державної служби, що належить до однієї групи оплати праці з урахуванням юрисдикції державного органу (пункт 6 частини першої статті 2 Закону України «Про державну службу»).

За змістом статті 51 Закону України «Про державну службу» посади державної служби з метою встановлення розмірів посадових окладів поділяються на такі групи оплати праці, зокрема: до групи 6 належать посади керівників підрозділів у складі самостійних структурних підрозділів державних органів, їх заступників і прирівняні до них посади.

Як стверджує представник відповідача та не заперечується позивачем та її представником, на день попередження про вивільнення - 28.12.2018, позивач займала посаду начальника відділу юридичного забезпечення ГУ ДМС України в м. Києві, що належить до категорії посад «Б» та відноситься до 6 (шостої) групи оплати праці.

При цьому, позивачу запропонована рівнозначна посада - заступник начальника управління - начальник відділу представництва в судах Управління юридичного забезпечення, що засвідчено підписом позивача з урахуванням кваліфікації та досвіду роботи.

Проте, як встановлено судом з досліджених матеріалів справи та пояснень сторін, позивач не відмовилась і не надала згоди на працевлаштування на запропоновану рівнозначну вакантну посаду заступника начальника управління - начальника відділу представництва в судах Управління юридичного забезпечення ЦМУ ДМС України у м. Києві та Київській області.

Таким чином, відсутність згоди позивача на переведення на запропоновану вакантну посаду є перешкодою для прийняття керівником державної служби рішення про таке переведення, а відтак ненадання згоди на переведення правомірно сприйнята ГУ ДМС України в м. Києві як відмова від такого переведення.

Одночасно, суд, за результатами дослідження штатних розписів ЦМУ ДМС України у м. Києві та Київській області (т. 1 а.с. 207-216, 229-243), вважає обґрунтованим посилання представника відповідача щодо ненадання пропозицій позивачеві інших рівнозначних посад на момент вручення попередження про наступне вивільнення та до моменту звільнення, з огляду на наявність інших працівників ГУ ДМС України в м. Києві, які відповідно до Конституції України на рівних умовах з позивачем наділені правом на працю, а ЦМУ ДМС України у м. Києві та Київській області обов`язком працевлаштувати працівників без будь-яких привілеїв.

В цьому контексті слід зазначити, що суд не вбачає належних правових підстав для пропозиції ЦМУ ДМС України у м. Києві та Київській області іншої роботи (посади державної служби) позивачу у цьому державному органі, оскільки позивачу запропоновано рівнозначну вакантну посаду, на яку нею не надано ні згоди, ні відмови, тобто встановлена пунктом 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» умова для такої пропозиції (іншої роботи (посади державної служби) не мала місця.

Стосовно ж посилань позивача, як на підставу протиправності спірного наказу, на те, що ЦМУ ДМС України у м. Києві та Київській області не повідомило позивача про наявність вимог, яким би вона не відповідала, та/або не надав інших пояснень щодо того, чому ці посади позивачу запропоновані не були, оскільки у ЦМУ ДМС України у м. Києві та Київській області відсутній такий обов`язок.

Надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) №303-A, пункт 29). Наведена позиція Європейського суду з прав людини також застосовується і Верховним Судом, зокрема, у постанові від 28.08.2018 у справі №802/2236/17-а.

Разом з тим, згідно з пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Зважаючи на викладене у сукупності, (1) дотримання процедури вивільнення позивача, (2) необхідність позивачу, як обґрунтовано стверджує представник відповідача, власноручно написати заяву на призначення, в іншому разі, за відсутності такої заяви, у ЦМУ ДМС України у м. Києві та Київській області відсутні законні повноваження на автоматичне призначення, а відтак позивач вважається такою, яка погодилась зі звільненням у зв`язку з скороченням, суд не вбачає належних правових підстав для визнання протиправним та скасування наказу ГУ ДМС України в м. Києві від 11.03.2019 №45-К «Про звільнення ОСОБА_1 ».

За таких умов, задоволенню не підлягають і похідні вимоги про поновлення позивача на посаді в ЦМУ ДМС України у м. Києві та Київській області, яка за своїми умовами праці, функціональними обов`язками та повноваженнями відповідає або є рівнозначною займаній нею станом на 11.03.2019, днем 11.03.2019, стягнення з ЦМУ ДМС України у м. Києві та Київській області на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, звернення до негайного виконання рішення суду в частині стягнення з ЦМУ ДМС України у м. Києві та Київській області на користь позивача середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі стягнення за один місяць та в частині поновлення позивача на посаді в ЦМУ ДМС України у м. Києві та Київській області, яка за своїми умовами праці, функціональними обов`язками та повноваженнями відповідає або є рівнозначною займаній нею станом на 11.03.2019, днем 11.03.2019.

Згідно з положеннями статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих позивачем доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд доходить висновку про те, що вимоги позивача є необґрунтованими, безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню, оскільки відповідачем прийнято наказ у відповідності до критеріїв, визначених частиною другою статті 2 КАС України.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 77, 139, 242-246, 255 КАС України,

вирішив:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в місті Києві, Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України в місті Києві та Київській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, - відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Позивач - ОСОБА_1 (місце проживання фізичної особи: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ).

Відповідач - Головне управління Державної міграційної служби України в місті Києві (місцезнаходження юридичної особи: 02152, місто Київ, вулиця Березняківська, будинок 4-А; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 37768863).

Відповідач - Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби України в місті Києві та Київській області (місцезнаходження юридичної особи: 02152, місто Київ, вулиця Березняківська, будинок 4-А; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 42552598).

Суддя О.М. Чудак