Рішення № 86156096, 06.12.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

06 грудня 2019 року № 640/19485/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Келеберди В.І., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮМДЖИ АГРО» до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшов позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮМДЖИ АГРО» (далі також - ТОВ «ЮМДЖИ АГРО», позивач) до Головного управління ДПС у м. Києві (далі також - податковий орган, відповідач), в якому позивач просить суд скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача від 05.07.2019 №08782615140103, №08772615140103 та від 18.09.2019 №00512615050103.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач вказує на те, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення є протиправними та такими, що підлягають скасуванню, оскільки ним у повній мірі належними первинними документами підтверджено правомірність формування витрат та податкового кредиту перевіреного періоду, за результатом виконання господарських взаємовідносин з контрагентами. Крім того зазначив, що специфіка транспортування зернових культур передбачає втрати. Втім норми природного убутку товару, що підлягає транспортуванню, повністю відповідають показникам, затвердженим Міністерством транспорту України для відповідних категорій вантажів.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.10.2019 відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду

У судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги, просив їх задовольнити.

Відповідач надав суду відзив на адміністративний позов, відповідно до якого проти задоволення позову заперечив та зазначив, що витрати та податковий кредит позивача не підтверджений документально та операції, за результатом виконання яких сформовано такий кредит, не містять реального характеру. Також вказав, що позивачем не включались втрати зернових культур, які виникли в процесі транспортування до збільшення первісної вартості оприбуткованих запасів та, відповідно, до складу собівартості реалізованого товару, а включало до складу інших витрат операційної діяльності того періоду, в якому вони були встановлені, що призвело до заниження податкових зобов`язань.

У судовому засіданні представник відповідача підтримав доводи, викладені у відзиві на позов, просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Представники учасників справи не заперечували про подальший розгляд справи у порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, дійшов наступних висновків.

Обставини встановлені судом:

Посадовими особами відповідача у період з 24.04.2019 по 28.05.2019 на підставі наказу від 17.05.2019 №6453 проведено документальну планову виїзну перевірку позивача, про що складено акт від 04.06.2019 №330/26-15-14-01-03/39458102, яким встановлено, зокрема наступні порушення:

пункту 44.1 статті 44, пункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VІ, пункту 5 та пункту 7 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 «Доходи», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 № 290, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14.12.1999 за № 860/4153, пункту 5 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 11 «Зобов`язання», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.01.2000 №20, статті 4, пункту 1 статті 9 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», пунктів 1, 2 статті 1, пункту 2.4 статті 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 за №168/704, у результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 9 449 009,00 грн., у тому числі по періодах: за 2016 рік - 97 162,00 грн., за півріччя 2017 року - 9 351 847,00 грн., за 3 квартали 2017 року -9 351 847,00 грн., за 2017 рік - 9 351 847,00 грн.;

пункту 198.1, пункту 198.3, пункту 198.5, пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, статті 4, пункту 1 статті 9 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», пункту 1.2 статті 1, пункту 2.4 статті 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 за №168/704, абзацу 4 підпункту 5 пункту 4 розділу V Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України 28 січня 2016 року №21, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29 січня 2016 року за № 159/28289, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 2 124 488,00 грн., у тому числі: за грудень 2017 року на суму 328 007,00 грн.; за квітень 2018 року на суму 1 442 981,00 грн.; за травень 2018 року на суму 246 024,00 грн.; за червень 2018 року на суму 40 464,00 грн.; за липень 2018 року на суму 41 259,00 грн.; за жовтень 2018 року на суму 25 086,00 грн.; за листопад 2018 року на суму 667,00 грн.; завищено суму від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (ряд. 21 Декларації): за грудень 2018 року на суму -2 491 200,00 грн.

За результатами проведеної перевірки, контролюючим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 05.07.2019 №08772615140103, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 2 543 155,00 грн., з яких 2 034 524,00 грн. за основним платежем та 508 631,00 грн. штрафні (фінансові) санкції; №08782615140103, яким зменшено суму від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду у розмірі 2 491 200,00 грн.; №08792615140103, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток у розмірі 14 173 514,00 грн., з яких 9 449 009,00 грн за основним платежем та 4 724 505,00 штрафні (фінансові) санкції.

У порядку адміністративного узгодження вказаних податкових повідомлень-рішень, податковим органом нам підставі наказу №11852 від 23.08.2019 проведено документальну позапланову перевірку з питань, що стали предметом оскарження, про що складено акт від 09.09.2019 №9/26-15-14-01-03/39458102. На підставі висновків акту перевірки податковим органом прийнято рішення про результати розгляду скарги від 12.09.2019, яким скасовано податкове повідомлення-рішення від 05.07.2019 №08792615140103 в частині встановлених порушень відносно контрагента ТОВ «Горигляди» та прийнято податкове повідомлення-рішення від 18.09.2019 №00512615050103, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток на 11 079 645,00 грн., з яких 7 386 430,00 грн. за основним платежем та 3 693 215,00 грн. штрафні (фінансові) санкції.

Не погоджуючи з прийнятими контролюючим органом податковими повідомленнями-рішеннями позивач звернувся до суду з даним позовом.

Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування:

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України.

Фактичною підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень слугував висновок контролюючого органу про нереальність господарських операцій позивача з ТОВ «АУРІС ТРЕЙД» та ТОВ «ВІГОЛ АГРО» та заниження податкових зобов`язань по втраченому в результаті природного убутку товару.

З матеріалів справи вбачається, що у перевіряємий період позивач (Покупець) мав господарські взаємовідносини з ТОВ «АУРІС ТРЕЙД» (Постачальник) на підставі договору поставки кукурудзи №ПП-417/01/16.

Відповідно до умов договору, Постачальник зобов`язався постави та передати у власність, а Покупець прийняти та оплатити кукурудзу 3 класу українського походження врожаю 2016 року (Товар). Відповідно до пункту 2.1 Договору кількість Товару складає 500 тон +-5% за вибором Постачальника. Пунктом 3.2 Договору встановлено, що загальна вартість договору складає 2 224 998,00 грн., в т.ч. ПДВ - 370 833,00 грн.

Вказана поставка Товару підтверджується наявними у матеріалах справи податковою накладною №38 від 19.10.2019, видатковою накладною №РН-0000066 від 19.10.2016, рахунком-фактурою постачальника №СФ-0000060 від 19.10.2016.

Поставка товару відбулася у строк до 25.10.2016 на умовах DAТ (поставка в терміналі - Миколаївський морський порт ТОВ «МСП Ніка-терра») у редакції Інкотермс - 2010.

Товар в повному обсязі - 121,3 тони поставлено на пункт розвантаження - Миколаївський морський порт ТОВ «МПС Ніка-терра» та у подальшому експортований, що підтверджується актом про виконання зобов`язань №1 від 25.10.2016 між ТОВ «ЮМДЖИ АГРО» та ТОВ «МСП Ніка-терра», здавальним актом №АG-107, судно MV JUDI ALAMAR, відправник - ТОВ «ЮМДЖИ АГРО», порт навантаження - ТОВ «МСП «Ніка-терра», Україна, порт вивантаження - ANY LIBYAN SEA PORT, найменування вантажу: кукурудза 3 класу. Інвойс №27102016 від 27.10.2016.

Крім того, між позивачем (Покупець) та ТОВ «ВІГОЛ АГРО» (Постачальник) укладено договір поставки від 31.03.2017 №ПП-684/01/17 за умовами якого Постачальник зобов`язався поставити та передати у власність, а Покупець прийняти та оплатити пшеницю 5 та 6 класів, українського походження врожаю 2016 року (Товар).

Відповідно до пункту 2.1 Договору кількість Товару складає 2500 тон +-5% за вибором Постачальника. Пунктом 3.2 договору встановлено, що загальна вартість договору складає 12 750 000,00 грн.

Вказана поставка підтверджується наявними у матеріалах справи податковою накладною. Складеною в електронній формі, видатковими накладними, рахунком-фактурою.

Пунктом 4.1 договору передбачено, що Постачальник здійснює поставку Товару в повному обсязі у строк до 25.04.2017 на умовах DAT (поставка у терміналі - ТОВ «ЕКОЗЕРНО»), у редакції Інкотермс - 2010, за фактичною адресою: 73000, Херсон, Одеська площа, 6.

Товар в повному обсязі поставлено автомобільним транспортом на термінал ТОВ «ЕКОЗЕРНО» та прийнято на відповідальне зберігання, що підтверджується договором, укладеним між позивачем та ТОВ «ЕКОЗЕРНО» від 09.09.2016 №09/09.

Прийняття Товару на зберігання підтверджується журналом реєстрації зважування товару на автомобільних вагах (надходження), актами здачі-приймання робіт (надання послуг) приймання товару.

Також між позивачем (Покупець) та ТОВ «ВІГОЛ-АГРО» (Постачальник) укладено договір поставки (Договір), № ПП-689/01/17 від 04.04.2017 з умовами, аналогічними зазначеному у пункті 1.1.2.1 позову на постачання пшениці 3 класу, українського походження врожаю 2016 року.

Поставка супроводжувалась та підтверджується первинними документами, які наявні у матеріалах справи, а саме: податковими накладними (з квитанціями про прийняття) та видатковими накладними, а також товарно-транспортними накладними.

Товар в повному обсязі поставлено автомобільним транспортом на термінал ТОВ «ЕКОЗЕРНО» та прийнято на відповідальне зберігання, що підтверджується договором, укладеним між позивачем та ТОВ «ЕКОЗЕРНО» від 09.09.2016 №09/09.

Прийняття товару на зберігання підтверджується журналом реєстрації зважування товару на автомобільних вагах (надходження), актами здачі-приймання робіт (надання послуг) приймання товару.

Між позивачем (Покупець) та ТОВ «ВІГОЛ-АГРО» (Постачальник) також укладено договір поставки № ПП-731/01/17 від 18.05.2017 на постачання пшениці 3 класу, українського походження врожаю 2016 року за аналогічними попереднім договорам умов.

Поставка супроводжувалась та підтверджується податковими накладними (з квитанціями про прийняття), видатковими накладними, товарно-транспортними накладними

Товар в повному обсязі поставлено автомобільним транспортом на термінал ТОВ «ЕКОЗЕРНО» та прийнято на відповідальне зберігання, що підтверджується договором, укладеним між позивачем та ТОВ «ЕКОЗЕРНО» від 09.09.2016 №09/09.

Прийняття товару на зберігання підтверджується журналом реєстрації зважування товару на автомобільних вагах (надходження), актами здачі-приймання робіт (надання послуг) приймання товару.

Крім того, між позивачем (Покупець) та ТОВ «ВІГОЛ-АГРО» (Постачальник) укладено договір поставки № ПП-747/01/17 від 31.05.2017 з умовами, аналогічними попереднім, на постачання ячміня 3 класу українського походження врожаю 2016 року.

Поставка супроводжувалась та підтверджується первинними документами, які наявні у матеріалах справи, а саме: податковими накладними (з квитанціями про прийняття) та видатковими накладними, а також товарно-транспортними накладними.

Товар в повному обсязі поставлено автомобільним транспортом на термінал ТОВ «ЕКОЗЕРНО» та прийнято на відповідальне зберігання, що підтверджується договором, укладеним між позивачем та ТОВ «ЕКОЗЕРНО» від 09.09.2016 №09/09.

Прийняття товару на зберігання підтверджується журналом реєстрації зважування товару на автомобільних вагах (надходження), актами здачі-приймання робіт (надання послуг) приймання товару.

Також укладено договір поставки № ПП-725/01/17 від 10.05.2017 року, за аналогічними умовами, на постачання пшениці 2-го класу, українського походження врожаю 2016 року.

Поставка супроводжувалась та підтверджується первинними документами, які наявні у матеріалах справи, а саме: податковими накладними (з квитанціями про прийняття) та видатковими накладними, а також товарно-транспортними накладними.

Товар в повному обсязі поставлено автомобільним транспортом на термінал ТОВ «ЕКОЗЕРНО» та прийнято на відповідальне зберігання, що підтверджується договором, укладеним між позивачем та ТОВ «ЕКОЗЕРНО» від 09.09.2016 №09/09.

Прийняття товару на зберігання підтверджується журналом реєстрації зважування товару на автомобільних вагах (надходження), актами здачі-приймання робіт (надання послуг) приймання товару.

Між позивачем (Покупець) та ТОВ «ВІГОЛ-АГРО» (Постачальник) укладено договір поставки № ПП-732/01/17 від 18.05.2017 з умовами, аналогічними попереднім, на постачання пшениці 3-го класу, українського походження врожаю 2016 року.

Поставка супроводжувалась та підтверджується первинними документами, які наявні у матеріалах справи, а саме: податковими накладними (з квитанціями про прийняття) та видатковими накладними, а також товарно-транспортними накладними.

Товар в повному обсязі поставлено автомобільним транспортом на термінал ТОВ «ЕКОЗЕРНО» та прийнято на відповідальне зберігання, що підтверджується договором, укладеним між позивачем та ТОВ «ЕКОЗЕРНО» від 09.09.2016 №09/09.

Прийняття товару на зберігання підтверджується журналом реєстрації зважування товару на автомобільних вагах (надходження), актами здачі-приймання робіт (надання послуг) приймання товару.

Згідно усталеної судової практики при розгляді справ даної категорії належить з`ясувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції (фактичне здійснення господарських операцій); підтвердження господарських операцій належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами; установлення спеціальної податкової правосуб`єктності учасників господарської операції зв`язку між фактом придбання товарів (послуг) та понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Таким чином, в межах даного спору слід встановити факт здійснення (реальність) господарських операцій позивача з його контрагентами - ТОВ «АУРІС ТРЕЙД» та ТОВ «ВІГОЛ-АГРО», мету придбання та обставини використання придбаних товарів у власній господарській діяльності позивача, встановити спеціальну податкову правосуб`єктність учасників господарської операції.

Згідно з положеннями пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Підпункт 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначає податковий кредит як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Статтею 185 Податкового кодексу України визначено, що об`єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

З метою оподаткування цим податком до операцій з ввезення товарів на митну територію України та вивезення товарів за межі митної території України прирівнюється поміщення товарів у будь-який митний режим, визначений Митним кодексом України.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пункт 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

За правилами пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Таким чином, підставою для виникнення у платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання товарів чи послуг та послуг з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.

При цьому наявність формально оформлених (складених) первинних документів та/або сплати грошових коштів не може слугувати підставою для формування даних податкового обліку за відсутності факту придбання відповідного активу.

У той же час, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а також недоліки в їх оформленні не можуть бути підставою для висновку про відсутність господарських операцій та відмови у формуванні податкового кредиту, якщо з інших даних вбачаються зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі платника у зв`язку з його господарською діяльністю.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов`язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів: а) у паперовому вигляді; б) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних.

У податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов`язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

За приписами пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Як встановлено судом, на момент складання податкових накладних контрагенти позивача були зареєстровані як платники податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, а тому мали право нараховувати податок на додану вартість та складати податкові накладні на кожну поставку товарів.

В акті перевірки не зафіксовано порушень щодо оформлення виписаних податкових накладних позивачу.

Тобто, порушень з приводу реєстрації податкових накладних, виписаних постачальниками, у Єдиному реєстрі податкових накладних в акті перевірки не встановлено.

Вирішуючи питання про реальність операцій з придбання послуг і питання використання їх у власній господарській діяльності позивача, суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до визначення частини першої статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначає господарську діяльність як діяльність особи, що пов`язану з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямовану на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Виходячи з наведеного, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Співставлення змісту первинних документів та доказів підтвердження фактичної поставки продукції вказує, що позивач здійснював витрати на придбання у ТОВ «АУРІС ТРЕЙД» та ТОВ «ВІГОЛ АГРО» товарів для провадження своєї господарської діяльності; спірні господарські операції є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними документами, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій. Доказів на підтвердження зворотного відповідачем до суду не надано.

Висновки акта перевірки про не підтвердження поставки товарно-матеріальних цінностей по ланцюгу постачання, неможливість підтвердити операції стосовно врахування реального часу здійснення операцій, наявності трудових ресурсів, а також основних засобів, що економічно необхідні для виконання такої діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для здійснення відповідної господарської, економічної діяльності суд не приймає до уваги, оскільки вони не підтверджуються документально і є лише припущенням контролюючого органу.

Суд також звертає увагу, що право позивача на відображення спірних господарських операцій у податковому обліку не ставиться в залежність від ймовірних порушень постачальниками по ланцюгу постачання.

Виходячи з принципу індивідуального застосування відповідальності за порушення правил оподаткування, негативні наслідки, зокрема, у вигляді позбавлення права на податковий кредит, можуть бути застосовані саме до того платника податків, який їх припустився, а не до іншої особи.

Дані податкового обліку можуть бути визнані необґрунтованими, якщо платник податків діяв без належного рівня обачності та обережності та знав або повинен і міг знати про порушення, допущені контрагентом, та був залучений до таких порушень, або знав про дефекти у правовому статусі таких контрагентів (відсутність реєстрації їх як платник податку на додану вартість, відсутність у відповідних посадових осіб чи інших представників контрагента повноважень на складання первинних, розрахункових документів, податкових накладних тощо).

Обставини фіктивності та інших недоліків правового статусу контрагентів платника податків, а так само щодо невиконання ними своїх податкових обов`язків підлягають оцінці у сукупності з іншими доказами, що свідчать про нереальність господарської операції або відсутність її економічного змісту.

Доводи про відсутність у позивача товаро-транспортних накладних, як підстави для висновку контролюючого органу про відсутність права на формування витрат та податкового кредиту, також не приймаються судом до уваги.

Порядок заповнення товарно-транспортної накладної визначений Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, що затверджені Наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року № 363 та зареєстровані в Міністерстві юстиції України 20 лютого 1998 року за № 128/2568. Згідно з пунктом 11.7 цих правил перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається Перевізнику.

З матеріалів справи вбачається, що вантаж минаючи склад позивача прямував безпосередньо від вантажовідправника до вантажоодержувача, чим пояснюється відсутність у нього товарно-транспортних накладних.

Водночас, у даному випадку позивачем сформовано витрати та податковий кредит не з вартості транспортних послуг, підставою для обліку яких є товарно-транспортна накладна, а з вартості придбаного і перевезеного товару, а тому відсутність товарно-транспортних накладних не є підставою для позбавлення права позивача на віднесення вартості придбаного товару до складу витрат та податкового кредиту.

Щодо зазначеної в акті перевірки інформації про наявність відкритих кримінальних проваджень, в яких фігурують контрагенти позивача, суд зазначає, що сам факт порушення кримінальної справи та отримання свідчень (пояснень) посадових осіб господарюючих суб`єктів, в рамках такої кримінальної справи, не є беззаперечним фактом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків всіх господарських операцій проведених позивачем та його контрагентами. Окрім того, під час проведення господарських операцій платник податків може бути і необізнаним стосовно дійсного стану правосуб`єктності своїх контрагентів і реально отримати від них товари (роботи чи послуги), незважаючи на те, що контрагенти можливо і мають наміри щодо порушення податкового законодавства.

Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду України від 05 березня 2012 року у справі №21-421а11 та від 22 вересня 2015 року у справі №810/5645/14, у постановах Верховного Суду від 20 лютого 2018 року у справі №826/6280/13-а, адміністративне провадження №К/9901/2848/18, від 06 березня 2018 року у справі №2а-9375/11/1370 (адміністративне провадження №К/9901/5919/18) та від 13 березня 2018 року у справі №826/13582/13-а (адміністративне провадження №К/9901/19905/18).

Крім того, відповідно до приписів частини другої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини..

Так, в контексті спірних правовідносин належить відмітити рішення Європейського суду з прав людини у справах «Інтерсплав» проти України (2007 рік, заява №803/02), «Булвес» АД проти Болгарії (2009 рік, заява №3991/03) і «Бізнес Супорт Центр» проти Болгарії (2010 рік, заява №6689/03), у яких, перевіряючи відповідність позбавлення права на податковий кредит/бюджетне відшкодування вимогам статті 1 Протоколу №1, Європейський суд з прав людини застосовував принцип пропорційності. Цей принцип є складовою частиною принципу верховенства права і вимагає додержання «справедливого балансу» між вимогами публічного інтересу та захистом прав приватних осіб, у реалізацію яких здійснюється втручання держави.

Провівши відповідну оцінку, Європейський суд з прав людини визнав, що «справедливий баланс» не додержується, коли платника податку на додану вартість позбавляють права на податковий кредит/бюджетне відшкодування за відсутності доказів його залучення до протиправної діяльності, пов`язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування, чи доказів того, що йому було відомо/повинно було відомо про таку діяльність його постачальників.

Таким чином, за змістом норм Податкового кодексу України право покупця на податковий кредит з податку на додану вартість не ставиться в залежність від дотримання контрагентами вимог законодавства та вчинення ймовірних зловживань за ланцюгом постачання товару.

Враховуючи викладене, на думку суду, позивач правомірно включив до складу витрат та податкового кредиту перевіреного періоду відповідні суми податку по взаємовідносинам із ТОВ «АУРІС ТРЕЙД» та ТОВ «ВІГОЛ АГРО», а тому висновки акта перевірки про заниження податку на прибуток та податку на додану вартість та застосування до позивача штрафних санкцій є помилковими, а збільшення сум грошового зобов`язання - протиправним.

Щодо висновків контролюючого органу про наявність у позивача втрат зернових культур, які виникли в процесі транспортування, та не включені останнім до збільшення первісної вартості оприбуткованих запасів та, відповідно, до складу собівартості реалізованого товару, а помилково включені до складу інших витрат операційної діяльності того періоду, в якому вони були встановлені, слід зазначити наступне.

З акту перевірки вбачається, що перевіряючими встановлено, що у період з 01.04.2016 по 31.12.2018 на підприємстві мали місце втрати зернових культур, які виникли в процесі транспортування.

Судом встановлено, що процес розподілення втрат на нормові та понаднормові відбувався на підприємстві на підставі наказу №01/07/15-НПУ від 01.07.2015 «Про встановлення норм природнього убутку зернових та олійних культур».

Втрати, що виникли при транспортуванні товару, відображались позивачем у бухгалтерському обліку кореспонденцією рахунків (субрахунків) Дт947 «Витрати від порчі та нестачі ТМЦ» - Кт 2813 «Товари у процесі переміщення». Втрати, що виникли у процесі накопичення та складування, відображаються у бухгалтерському обліку кореспонденцією рахунків (субрахунків) Дт 947 «Втрати від порчі та нестачі ТМЦ» - Кт 281 «Товари на складі». Для визначення собівартості втраченого товару використовується метод «FIFO». Стосовно до втрат, визначених у межах норм природнього убутку, податкові зобов`язання з податку на додану вартість не нараховувались. Нарахування зобов`язань з податку на додану вартість щодо понаднормових втрат здійснювалось у відповідності до вимог пункту 198.5 статті 198 Податкового кодексу України.

У період з 01.04.2016 по 31.12.2018 з балансу підприємства списано вартість товару (втрат зернових культур, які виникли в процесі транспортування) на загальну суму 2 473 912,44 грн.

В бухгалтерському обліку зазначені операції відображені наступним чином: Д-т 947 «Нестачі і втрати від псування цінностей» - К-т 2813 «Товари у процесі переміщення» - на суму 2 473 912,44 грн.; Д-т 791 «Результат операційної діяльності» - К-т 947 «Нестачі інших активів» на суму 2 473 912,44 грн.

Відповідно до приписів пункту 198.5 статті 198 Податкового кодексу України платник податку зобов`язаний нарахувати податкові зобов`язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені цим Кодексом для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами, придбаними/виготовленими з податком на додану вартість (для товарів/послуг, необоротних активів, придбаних або виготовлених до 1 липня 2015 року, - у разі якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту), у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися:

а) в операціях, що не є об`єктом оподаткування відповідно до статті 196 цього Кодексу (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 196.1.7 пункту 196.1 статті 196 цього Кодексу) або місце постачання яких розташоване за межами митної території України;

б) в операціях, звільнених від оподаткування відповідно до статті 197, підрозділу 2 розділу XX цього Кодексу, міжнародних договорів (угод) (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 197.1.28 пункту 197.1 статті 197 цього Кодексу та операцій, передбачених пунктом 197.11 статті 197 цього Кодексу);

в) в операціях, що здійснюються платником податку в межах балансу платника податку, у тому числі передача для невиробничого використання, переведення виробничих необоротних активів до складу невиробничих необоротних активів;

г) в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку (крім випадків, передбачених пунктом 189.9 статті 189 цього Кодексу).

Згідно з пунктом 189.1 статті 189 Податкового кодексу України у разі здійснення операцій відповідно до пункту 198.5 статті 198 цього Кодексу база оподаткування за необоротними активами визначається виходячи з балансової (залишкової) вартості, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів - виходячи із звичайної ціни), а за товарами/послугами - виходячи з вартості їх придбання.

Пунктами 8 та 9 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку № 9 «Запаси», затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 246 від 20.10.1999, визначено, що придбані (отримані) або вироблені запаси зараховуються на баланс підприємства/установи за первісною вартістю.

Первісною вартістю запасів, що придбані за плату, є собівартість запасів, яка складається з фактичних витрат, зокрема, транспортно-заготівельних витрат (затрат на заготівлю запасів, оплати тарифів (фрахту) за вантажно-розвантажувальні роботи і транспортування запасів усіма видами транспорту до місця їх використання, включаючи витрати зі страхування ризиків транспортування запасів).

Згідно пункту 9 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 9 «Запаси», первісною вартістю запасів, що придбані за плату, є собівартість запасів, яка складається з таких фактичних витрат:

- суми, що сплачуються згідно з договором постачальнику (продавцю), за вирахуванням непрямих податків;

- суми ввізного мита;

- суми непрямих податків у зв`язку з придбанням запасів, які не відшкодовуються підприємству/установі;

- транспортно-заготівельні витрати (затрати на заготівлю запасів, оплата тарифів (фрахту) за вантажно-розвантажувальні роботи і транспортування запасів усіма видами транспорту до місця їх використання, включаючи витрати зі страхування ризиків транспортування запасів). Сума транспортно-заготівельних витрат, що узагальнюється на окремому субрахунку рахунків обліку запасів, щомісячно розподіляється між сумою залишку запасів на кінець звітного місяця і сумою запасів, що вибули (використані, реалізовані, безоплатно передані тощо) за звітний місяць. Сума транспортно-заготівельних витрат, яка відноситься до запасів, що вибули, визначається як добуток середнього відсотка транспортно-заготівельних витрат і вартості запасів, що вибули, з відображенням її на тих самих рахунках обліку, у кореспонденції з якими відображено вибуття цих запасів. Середній відсоток транспортно-заготівельних витрат визначається діленням суми залишків транспортно-заготівельних витрат на початок звітного місяця і транспортно-заготівельних витрат за звітний місяць на суму залишку запасів на початок місяця і запасів, що надійшли за звітний місяць.

- інші витрати, які безпосередньо пов`язані з придбанням запасів і доведенням їх до стану, в якому вони придатні для використання у запланованих цілях. До таких витрат, зокрема, належать прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплату праці, інші прямі витрати підприємства/установи на доопрацювання і підвищення якісно технічних характеристик запасів.

Відповідно до пункту 14 вказаного Положення не включаються до первісної вартості запасів, а належать до витрат того періоду, в якому вони були здійснені (встановлені): понаднормові втрати і нестачі запасів; фінансові витрати (за винятком фінансових витрат, які включаються до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 31 "Фінансові витрати"); витрати на збут; загальногосподарські та інші подібні витрати, які безпосередньо не пов`язані з придбанням і доставкою запасів та приведенням їх до стану, в якому вони придатні для використання у запланованих цілях.

З урахуванням того, що списання втрат зернових культур, виникло на певних етапах технологічного процесу, а саме при його транспортуванні, дані втрати є такими, що безпосередньо пов`язані з досягнення основної мети господарської діяльності позивача, оформлені первинними та складськими документами, що є належними та допустимими доказами та виключає настання податкових наслідків для позивача, передбачених пунктом 198.5 статті 198 Податкового кодексу України (нарахування податкових зобов`язань).

При цьому, контролюючи орган не надав належних та допустимих доказів на підтвердження обставин, що списання природних втрат здійснено понад встановлені норми, тому у даному випадку зобов`язання з податку на додану вратість не нараховуються, оскільки природні втрати придбаного товариством товару для подальшої його реалізації не може вважатися такими, що понесені не у межах господарської діяльності.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позивач у відповідності до норм діючого податкового законодавства правомірно здійснив списання втрат у вигляді нестачі за рахунок норм природного убутку, що свідчить про відсутність його обов`язку здійснити корегування податкових зобов`язань, а відтак, суд вважає, що висновок, зроблений відповідачем в акті, є необґрунтованим та недоведеним, у зв`язку з чим податкове повідомлення-рішення, прийняте відповідачем на підставі встановлених актом порушень, є протиправним та підлягає скасуванню, а позовні вимоги задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до частини другої статті 2 названого Кодексу у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Беручи до уваги вищевикладене, встановлені судом обставин під час розгляду справи та проаналізувавши зазначені норми законодавства, суд дійшов висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Долученим до матеріалів справи платіжним дорученням від 26.09.2019 №8 підтверджується сплата позивачем судових витрат у вигляді судового збору у розмірі 19 210,00 грн., який підлягає стягненню на його користь.

Керуючись статтями 72-73, 76-77, 139, 143, 243-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮМДЖИ АГРО» (код ЄДРПОУ 39458102, адреса: 04050, Київ, вул.Миколи Пімоненка, 13, корпус 1В, офіс 41) до Головного управління ДПС у м.Києві (код ЄДРПОУ 39439980, адреса: 04116, Київ, вул.Шолуденка, 33/19) про скасування податкових повідомлень-рішень від 05.07.2019 №08782615140103, №08772615140103 та від 18.09.2019 №00512615050103 задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 05.07.2019 №08782615140103, №08772615140103 та від 18.09.2019 №00512615050103.

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮМДЖИ АГРО» (код ЄДРПОУ 39458102, адреса: 04050, Київ, вул.Миколи Пімоненка, 13, корпус 1В, офіс 41) понесені ним судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 19 210,00 грн. (дев`ятнадцять тисяч двісті десять гривень 00 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м.Києві (код ЄДРПОУ 39439980, адреса: 04116, Київ, вул.Шолуденка, 33/19).

Відповідно до частини першої статті 293 КАС України, учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною першою статті 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 255 КАС України, рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Підпунктом 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя В.І. Келеберда