Рішення № 86151847, 05.12.2019, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 грудня 2019 р. Справа № 400/2945/19 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Малих О.В., розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом:ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 до відповідачів:1. Управління соціальних виплат і компенсацій Інгульського району Департаменту праці і соціального захисту населення Миколаївської міської ради, вул. Миколаївська, 26, м. Миколаїв, 54018 2. Департаменту праці та соціального захисту населення Миколаївської міської ради, вул. Мала Морська, 19, м. Миколаїв, 54001третя особа:Громадська організація "Миколаївська обласна організація Всеукраїнського товариства політичних в`язнів і репресованих", вул. Театральна, 4а, кв. 51, м. Миколаїв, 54018 про:визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління соціальних виплат і компенсацій Інгульського району Департаменту праці і соціального захисту населення Миколаївської міської ради (далі - відповідач 1), в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Управління соціальних виплат і компенсацій Інгульського району Департаменту праці і соціального захисту населення Миколаївської міської ради щодо визнання ОСОБА_1 жертвою нацистських переслідувань;

- зобов`язати Управління соціальних виплат і компенсацій Інгульського району Департаменту праці і соціального захисту населення Миколаївської міської ради видати ОСОБА_1 посвідчення жертви нацистських переслідувань.

Ухвалою від 19.09.2019 року суд відкрив провадження у справі та ухвалив розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження.

Ухвалою від 12.11.2019 року суд залучив до участі у справі в якості другого відповідача Департамент праці та соціального захисту населення Миколаївської міської ради (далі - відповідач 2). Розгляд справи розпочато спочатку.

В обґрунтування своїх вимог позивач вказав, що діти, які народились в місцях відбування батьками примусових робіт, є жертвами нацистських переслідувань. Позивач народився у 1944 році на території генерал-губернаторства Польща, яке на той період часу було частиною німецького Рейху, а батьки його працювали на різних роботах як примусово привезені з України. У 1945 році родина позивача після звільнення з місць примусових робіт була переселена на територію України, де була репресована та була відправлена у спец поселення. Отже, відповідачем протиправно відмовлено позивачу у видачі посвідчення жертви нацистських переслідувань.

Відповідачі надали відзиви на позовну заяву, в якому в задоволенні вимог ОСОБА_1 просили відмовити.

Заперечуючи проти вимог позивача, відповідач 1 вказав на те, що примусово вивезені на примусові роботи були саме батьки позивача, а тому саме вони належать до числа жертв нацистських переслідувань. В 1944 році ОСОБА_1 лише народився, тобто був фактично малолітньою особою, яка не могла працювати на примусових роботах. Позивач міг би належати до числа жертв нацистських переслідувань як колишній малолітній в`язень концентраційних таборів, гетто та інших місць примусового тримання, проте ніяких доказів утримання його як колишнього в`язня в архівних довідка відсутні.

Відповідач 2 у своєму відзиві зазначив, що позивачу роз`яснено, що його батьки разом з ним, відповідно до відомостей з архівних довідок, були піддані формам репресії згідно з Законом України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917 - 1991 років». ОСОБА_1 не має законних підстав для наданання йому статусу відповідно до Закону України «Про жертви нацистських переслідувань». З огляду на зазначене, відповідачем 1 відмовлено позивачу у наданні статусу на законних підставах.

Суд розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

З`ясувавши усі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази у їх сукупності, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дослідивши матеріали, що містяться у справі, суд встановив наступне:

15.08.2019 року ОСОБА_1 звернувся до Управління соціальних виплат і компенсацій Інгульського району Департаменту праці та соціального захисту населення Миколаївської міської ради звернувся із заявою про встановлення йому статусу жертви нацистських переслідувань, як дитині, яка народилась в місцях примусового тримання її батьків та в місцях відбування батьками примусових робіт відповідно до абз. 4 ст. 4 Закону України «Про жертви нацистських переслідувань».

28.09.2019 року Управління соціальних виплат і компенсацій Інгульського району Департаменту праці та соціального захисту населення Миколаївської міської ради листом за № 2726/09.0202-08 відмовило ОСОБА_1 у наданні такого статусу із посиланням на те, що відповідно до абз. 4 ст. 4 Закону України «Про жертви нацистських переслідувань» особами, які належать до числа жертв нацистських переслідувань, є діти, які народилися в місцях примусового тримання їх батьків та в місцях відбування батьками примусових робіт, проте згідно з архівною довідкою саме батьки позивача у травні 1944 року були примусово вивезені на примусові роботи, а позивач народився у червні 1944 року.

Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернувсь до суду з даним позовом.

Приймаючи рішення у справі, суд виходить з наступного:

Правові, економічні та організаційні засади державної політики щодо жертв нацистських переслідувань врегульовано Законом України «Про жертви нацистських переслідувань» від 23.03.2000 року № 1584-III (далі - Закон України № 1584-III).

Відповідно до ст. 1 Закону України № 1584-III жертви нацистських переслідувань - особи, які в роки Великої Вітчизняної війни та Другої світової війни постраждали від нацистських переслідувань з мотивів політичного, національного і релігійного характеру, ворожого ставлення до націонал-соціалізму.

Згідно із ст. 4 Закону України № 1584-III особами, які належать до числа жертв нацистських переслідувань, є, зокрема, діти, які народилися в місцях примусового тримання їх батьків та в місцях відбування батьками примусових робіт.

Порядком виготовлення та видачі посвідчень, листів талонів на право одержання пільгових проїзних документів (квитків) жертвам нацистських переслідувань, затвердженим Постановою КМУ від 27.09.2000 року № 1467 (далі - Порядок № 1467) визначено, що посвідчення жертви нацистських переслідувань (далі - посвідчення) є документом, що підтверджує статус жертви нацистських переслідувань і її право на отримання відповідних пільг згідно із Законами України № 1584-ІІІ і «Про податок з доходів фізичних осіб», іншими актами законодавства.

Відповідно до п. 2 Порядку № 1467 посвідчення видаються особам, які відповідно до № 1584-ІІІ визнані такими, що належать до числа жертв нацистських переслідувань на підставі одного з таких документів:

- довідки, виданої органами служби безпеки, державними архівами, архівами МВС, Міноборони, архівними установами інших держав;

- довідки Військово-медичного музею колишнього СРСР (м. Санкт-Петербург);

- довідки Міжнародної служби розшуку Червоного Хреста;

- довідки з архівів-музеїв, утворених в місцях розташування колишніх фашистських концтаборів (Освенцім, Бухенвальд, Дахау, Маутхаузен, Равенсбрюк та інші), гетто та інших місцях примусового тримання і примусових робіт у роки Великої Вітчизняної війни та Другої світової війни, а також архівів іноземних антифашистських організацій;

- довідки Комісії у справах колишніх партизанів Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років при Верховній Раді України.

В окремих випадках посвідчення можуть видаватися також на підставі документів, які містять необхідні відомості про факт нацистських переслідувань, а саме:

- довідки, витягу з документів особової справи за місцем роботи;

- довідки з книг руху вихованців дитячих закладів із зазначенням назви цих закладів та часу перебування в них особи, яка звернулася за отриманням посвідчення;

- свідчення іноземних громадян, які проживають нині у Федеративній Республіці Німеччині або в інших державах, про нацистські переслідування особи, яка звернулася за отриманням посвідчення, засвідчених за місцем проживання у відповідних державних органах цих країн.

Як встановлено судом, ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Бирнбаум, Польща.

Мати позивача, ОСОБА_2 , 1916 року народження, українка, уродженки с. Сливино Варварівського району Миколаївської області, з 1941 року мешкала на тимчасово окупованій німецькими військами території в с. Варварівка Варварівського району та у травні 1944 року з родиною була вивезена окупаційною німецькою владою до Німеччини в с. Айсфельд, район міста Рендсбург, де прийняла громадянство Німеччини. Згідно з Директивою НКВС СРСР № 181 від 11.10.1945 року, як член родини німецької національності, у жовтні 1945 році з Німеччини по репатріації направлена на спецпоселення до селища Дедюхіно, м. Березанки, Молотовської області та відповідно до Указу Президії Верховної Ради СРСР залишена там назавжди з постановленням на облік під наглядом спец комендатури МВС.

На підставі рішення МВС СРСР від 17.01.1955 року № 44/3-1006 ОСОБА_3 знята з обліку спецпоселення 02.01.1955 року. Разом з нею на обліку перебували інші члени родини: чоловік ОСОБА_4 , 1916 року народження, дочка ОСОБА_5 , 1935 року народження, дочка ОСОБА_6 , 1940 року народження, син ОСОБА_1 , 1944 року народження. Діти ОСОБА_6 та ОСОБА_1 зняті з обліку спецпоселення на підставі вказівки УМВС Молотовської області за № 9/2-5003 від 12.04.1954 року.

З довідки про реабілітацію № 09-4-14 від 12.03.2014 року, складеної відносно заявника, вбачається, що ОСОБА_1 на підставі ст. 3 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» від 17.04.1991 року підлягає реабілітації як член сім`ї особи, засланої з постійного місця проживання за рішенням органу державної влади з національних мотивів та вважається реабілітованим.

Вказані обставини підтверджуються, зокрема:

- архівною довідкою МВС України Управління Міністерства внутрішніх справ України в Миколаївський області від 29.08.2018 року № 75/12-2018;

- довідкою про реабілітацію Прокуратури Миколаївської області від 12.03.2014 року № 09-4-14;

- рішенням Ленінського районного суду міста Миколаєва від 18.06.2019 року у справі № 489/849/19.

Зазначені докази, на переконання суду, належним чином підтверджують народження позивача в місцях і під час відбування його батьком примусових робіт на фашистську Німеччину, а тому позов підлягає частковому задоволенню у спосіб визнання дій відповідача протиправними та зобов`язання його встановити позивачу статус жертви нацистських переслідувань як дитини, яка народилася в місцях відбування батьком примусових робіт, при тому, що вимоги про видачу відповідного посвідчення є надлишковими і є похідними від основних вимог, тому у їх задоволенні необхідно відмовити.

На підставі ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи викладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

При цьому, відповідно до п. 7 Порядку № 1467, посвідчення видаються жертвам нацистських переслідувань особисто або за їхнім дорученням рідним чи іншим особам за місцем проживання жертв нацистських переслідувань органами праці та соціального захисту населення.

Відповідно до п. 2.1 Положення про департамент праці та соціального захисту населення Миколаївської міської ради, затвердженого рішенням Миколаївської міської ради від 23.02.2017 року №16/32, основні завдання департаменту полягають в реалізації повноважень виконавчих органів Миколаївської міської ради в галузі соціального захисту населення, надання соціальних послуг, реалізації державної політики в галузі соціально-трудових відносин, охорони праці та зайнятості з метою комплексної підтримки й створення передумов для зростання якості життя населення міста.

Управління соціальних виплат і компенсацій Інгульського району Департаменту праці і соціального захисту населення Миколаївської міської ради є структурним підрозділом Департаменту праці та соціального захисту населення Миколаївської міської ради.

За таких обставин, суд робить висновок, що належним способом захисту прав позивача є визнання протиправною бездіяльності Управління соціальних виплат і компенсацій Інгульського району Департаменту праці і соціального захисту населення Миколаївської міської ради щодо визнання ОСОБА_1 жертвою нацистських переслідувань та зобов`зання Департаменту праці та соціального захисту населення Миколаївської міської ради визнати ОСОБА_1 жертвою нацистських переслідувань.

Ухвалою суду від 19.09.2019 року позивач був звільнений судом від сплати судового збору, отже судові витрати по справі відсутні.

Керуючись ст.ст. 2, 19, 77, 241 - 246, 260 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податківНОМЕР_1) до Управління соціальних виплат і компенсацій Інгульського району Департаменту праці і соціального захисту населення Миколаївської міської ради (вул. Миколаївська, 26, м. Миколаїв, 54018) та Департаменту праці та соціального захисту населення Миколаївської міської ради (вул. Мала Морська, 19, м. Миколаїв, 54001, код ЄДРПОУ 03194499) - задовольнити частково.

2. Визнати протиправною бездіяльність Управління соціальних виплат і компенсацій Інгульського району Департаменту праці і соціального захисту населення Миколаївської міської ради щодо визнання ОСОБА_1 жертвою нацистських переслідувань.

3. Зобов`язати Департаменту праці та соціального захисту населення Миколаївської міської ради (вул. Мала Морська, 19, м. Миколаїв, 54001, код ЄДРПОУ 03194499) визнати ОСОБА_1 жертвою нацистських переслідувань.

4. В решті позовних вимог - відмовити.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційна скарга може бути подана до Одеського апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 05.12.2019 року.

Суддя О.В. Малих