Рішення № 86148627, 04.12.2019, Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/13581/18

Провадження № 2/522/1633/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 грудня 2019 року м. Одеса

Приморський районний суд м. Одеси

у складі: судді – Бондар В.Я.,

за участі секретаря судового засідання – Грищук В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Одеського національного медичного університету до ОСОБА_1 про стягнення витрат на навчання, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач 01.08.2018 року звернувся до Приморського районного суду м. Одеси з позовом до ОСОБА_1 , в якому, з врахування уточнень, просить стягнути з відповідача суму витрат на навчання за період з 2008 по 2014 рік у розмірі 62193,00 гривні та суму виплаченої стипендії за період з 2008 по 2014 рік у розмірі 21931,03 грн. на користь Одеського національного медичного університету в інтересах Державного бюджету України, а також стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати в сумі 1841 грн.

В обґрунт ування позову вказано, що 10 липня 2008 року ОСОБА_1 вступила до Одеського національного медичного університету на спеціальність «лікувальна справа» та підписав Угоду № 352 про навчання за кошти державного бюджету з метою отримання вищої освіти.

У червні 2014 року ОСОБА_1 закінчила ОНМедУ та, була направлена комісією по розподілу для проходження інтернатури та подальшого працевлаштування відповідно до державного замовлення до КУ «Центр первинної медико-санітарної допомоги №18» міста Одеси у якості лікаря загальної практики - сімейного лікаря.

ОСОБА_1 була призначена відповідно до наказу УОЗ Одеської обласної державної адміністрації від 09.07.2014 року №05/ОК на посаду лікаря-інтерна для проходження 2-х річної спеціалізації. До навчання в інтернатурі ОСОБА_1 мала приступити з 01.08.2014 року.

Відповідно до Листа Головного лікаря КУ «Центр первинної медико-санітарної допомоги №18» міста Одеси від 15.05.2017 року № 01-01-12/241, в зазначений термін ОСОБА_1 до навчання в інтернатурі не приступила, за місцем направлення не прибула, жодної інформації щодо перерозподілу до Одеського національного медичного університету не надавала.

Позивач зазначає, що Одеським національним медичним Університетом умови угоди № 352 від 10 липня 2008 року виконані у повному обсязі: відповідач пройшла повний курс навчання в ОНМедУ за державний кошт, не сплачуючи за навчання власні грошові кошти, отримала відповідну кваліфікацію та спеціальність за кошти бюджету. У свою чергу, відповідач умови договору не виконала, після закінчення начального закладу за місцем працевлаштування встановлений термін не відпрацювала.

Відповідно до розрахунків економічного відділу ОНМедУ за весь період з 01.09.2008 року по 30.06.2014 року сума витрат на навчання ОСОБА_1 (без урахування стипендіального фонду) складає 62193,00 грн., а також відповідачеві за період навчання з 2008 року по 2014 рік була виплачена стипендія у розмірі 21931,03 грн.

Ухвалою від 02.07.2018 року позовна заява залишалась без руху до усунення недоліків, які усунуто позивачем 13.09.2018 року.

Ухвалою судді Приморського районного суду м. Одеси Бойчука А.В. від 27.09.2018 року провадження у справі відкрите, справа призначена до розгляду за правилами загального позовного провадження з призначенням підготовчого судового засідання.

08.11.2018 року відповідачем подано відзив на позов, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог повністю, посилаючись на те, що позивач не має процесуальної дієздатності, так як не вказано в чому саме наявне порушення прав позивача; внаслідок змін до законодавства щодо скасування обов`язкового відпрацювання, цивільна відповідальність відповідача припинилась; вимоги про виплату стипендії є незаконними; розрахунок заборгованості нічим не обгрутновано; пропущено строк позовної давності.

26.11.2018 року позивачем уточнено позовні вимоги щодо порядку стягнення грошових коштів з відповідача на користь Одеського національного медичного університету в інтересах Державного бюджету України.

03.12.2018 року представником позивача надано заперечення проти уточнення позовних вимог, з тих підстав що кошти мають стягуватися на користь державного бюджету, а замовник, тобто Міністерство охорони здоров`я має отримати компенсацію.

26.12.2018 року судом відмовлено у зупиненні провадження у справі та передано матеріали справи для вирішення питання про об`єднання зі справою № 522/20416/18 до судді Домусчі Л.В.

Ухвалою суду від 04.02.2019 року відмовлено у об`єднанні даних справ.

07.02.2019 року за протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справа надійшла в провадження судді Бондаря В.Я.

Ухвалою від 13.02.2019 року справа прийнята в провадження та призначено її розгляд в порядку спрощеного позовного провадження в судовому засіданні 22.03.2019 року.

21.03.2019 року представником позивача подано відповідь на відзив, в якій вона посилається на те, що між сторонами виникли договірні відносини на підставі Угоди №352 від 10.07.2008 року і відповідальність відповідача має місце у зв`язку з невиконанням відповідачем своїх договірних зобов`язань. Сама Угода № 352 на момент її укладення сторонами відповідала вимогам законодавства, чинного на той час, а отже ніякого скасування відповідальності відповідача не може бути. Відповідача не прибув за місцем відпрацювання без поважних причин. Щодо повернення суми виплаченої стипендії, то витрати на оплату академічної стипендії входять у вартість підготовки спеціаліста за державним замовленням, а тому сума сплаченої стипендії теж має бути стягнута з відповідача. Про порушення відповідачем умов Угоди №352, позивачеві стало відомо лише з Листа Головного лікаря КУ «Центр первинної медико-санітарної допомоги №18» міста Одеси від 15.05.2017 року № 01-01-12/241, а тому позивач вважає строк позовної давності не пропущеним.

20.03.2019 року судове засідання відкладене на 24.04.2019 року у зв`язку з неявкою сторін.

Ухвалою суду від 24.04.2019 року провадження у справі зупинено до набрання законної сили рішенням у справі № 522/20416/18 за позовом ОСОБА_1 до ОНМедУ про визнання положень пункту договору №352 від 10.07.2008 року недійсним.

20.09.2019 року у задоволенні вказаного позову ОСОБА_1 відмовлено, в зв`язку з чим, ухвалою суду від 15.11.2019 року провадження у даній справі поновлено, та призначено судове засідання на 04.12.2019 року.

У судове засідання 04.12.2019 року сторони не з`явились, про дату, час та місце були повідомлені належним чином. Представник позивача подав до суду заяву про розгляд справи за її відсутності.

Згідно ч. 2 ст.247 ЦПК України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши та проаналізувавши матеріали справи, додані до неї документи приходить до наступного.

Судом встановлено, що 10 липня 2008 року ОСОБА_1 вступила до Одеського національного медичного університету на спеціальність «лікувальна справа» та підписав Угоду № 352 про навчання за кошти державного бюджету з метою отримання вищої освіти.

У червні 2014 року ОСОБА_1 закінчила ОНМедУ та, була направлена комісією по розподілу для проходження інтернатури та подальшого працевлаштування відповідно до державного замовлення до КУ «Центр первинної медико-санітарної допомоги №18» міста Одеси у якості лікаря загальної практики - сімейного лікаря.

ОСОБА_1 була призначена відповідно до наказу УОЗ Одеської обласної державної адміністрації від 09.07.2014 року №05/ОК на посаду лікаря-інтерна для проходження 2-х річної спеціалізації. До навчання в інтернатурі ОСОБА_1 мала приступити з 01.08.2014 року.

Відповідно до Листа Головного лікаря КУ «Центр первинної медико-санітарної допомоги №18» міста Одеси від 15.05.2017 року № 01-01-12/241, в зазначений термін ОСОБА_1 до навчання в інтернатурі не приступила, за місцем направлення не прибула, жодної інформації щодо перерозподілу до Одеського національного медичного університету не надавала.

Отже, ОСОБА_1 до навчання в інтернатурі приступила, за місцем направлення не прибула, та не відпрацювала встановлений термін після закінчення інтернатури, що не заперечує і сама відповідач.

На переконання суду, Одеським національним медичним Університетом умови угоди № 352 від 10.07.2008 року виконані у повному обсязі: відповідач пройшла повний курс навчання в ОНМедУ за державний кошт, не сплачуючи за навчання власні грошові кошти, отримала відповідну кваліфікацію та спеціальність за кошти бюджету. У свою чергу, відповідач умови договору не виконала, з часу закінчення інтернатури не менше трьох років не відпрацювала.

Відповідно до розрахунків економічного відділу ОНМедУ за весь період з 01.09.2008 року по 30.06.2014 року сума витрат на навчання ОСОБА_1 (без урахування стипендіального фонду) складає 62193,00 грн., а також відповідачеві за період навчання з 2008 року по 2014 рік була виплачена стипендія у розмірі 21931,03 грн.

Будь-якого спростування даних розрахунків відповідачем не надано.

Частиною першою статті 509 ЦК України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до частини першої стаття 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно пунктами 1, 4 частини першої статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідача, яка закінчила навчання на бюджетній формі у Одеському національному медичному університеті, за місцем направлення на роботу не відпрацювала через власну недбалість не менше трьох років з дня закінчення інтернатури.

Отже, відповідачем не було дотримано вимог законодавства України та Угоди № 352 від 10.07.2008 року про навчання за кошти державного бюджету з метою отримання вищої освіти, в частині зобов`язання відпрацювати після закінчення вищого навчального закладу три роки відповідно до направлення на роботу, тобто вона порушила добровільно взяті на себе цивільно-правові зобов`язання.

Згідно з частиною другою статті 52 Закону України від 23 травня 1991 року «Про освіту» , у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, випускники вищих навчальних закладів, які здобули освіту за кошти державного або місцевого бюджетів, направляються на роботу і зобов`язані відпрацювати за направленням і в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Обов`язок випускника відшкодувати до державного бюджету повну вартість навчання за умов, що були погоджені між сторонами, передбачено частиною другою статті 52 Закону України «Про освіту» (яка була чинною з 23 березня 1996 року по 06 вересня 2014 року, у тому числі на час укладення угоди № 14 від 01 вересня 2008 року), пунктом 2 Указу Президента України від 23 січня 1996 року № 77/96 «Про заходи щодо реформування системи підготовки спеціалістів та працевлаштування випускників вищих навчальних закладів», пунктом 14 постанови Кабінету Міністрів України від 22 серпня 1996 року № 992 «Про порядок працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалася за державним замовленням» (чинний на час укладення угоди № 14 від 01.09.2008 року) та пунктом 21 Порядку працевлаштування випускників державних вищих медичних (фармацевтичних) закладів освіти, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я України від 25 грудня 1997 року № 367.

Зазначеними вище нормативними актами визначено, що випускник повинен прибути до місця призначення у термін, визначений у направлені на роботу; незгода випускника з рішенням комісії з працевлаштування випускників не звільняє його від обов`язку прибути на роботу за призначенням; у разі, якщо його звільнено за власним бажанням протягом навчання в інтернатурі та трьох років після закінчення останньої, він зобов`язаний відшкодувати у встановленому порядку відповідно до державного або місцевого бюджетів вартість навчання та компенсувати замовникові всі витрати.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

У пункті 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 01 листопада 1996 року № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» судам роз`яснено: оскільки Конституція України, як зазначено в її статті 8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акту з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії.

Частиною третьою статті 8 ЦПК України 2004 року встановлено, що у разі виникнення сумніву під час справи щодо відповідності закону чи іншого правового акта Конституції України, вирішення питання про конституційність якого належить до юрисдикції Конституційного Суду України, суд звертається до Верховного Суду України для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта.

Відповідно до статті 150 Конституції України виключно до повноважень Конституційного Суду України належить вирішення питань про відповідність Конституції України законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 23 січня 2018 року у справі № 607/9099/15-ц (провадження № 61-694св17) та в постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 645/4438/16-ц (провадження № 61-12032св18).

Згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Розмір витрат, які мають бути відшкодовані ОСОБА_1 у зв`язку із порушенням нею зобов`язання про відпрацювання за направленням, визначено на підставі фактичних затрат на навчання одного студента медичного факультету за державним замовленням випуску 2014 року у сумі 62193,00 грн. та нарахованої і виплаченої ОСОБА_1 стипендії у сумі 21931,03 грн. за період навчання у вищому навчальному закладі з вересня 2008 року по червень 2014 року включно.

При цьому, суд бере до уваги те, що відповідно до ч.1,3 ст. 71 Закону України «Про вищу освіту», фінансування державних закладів вищої освіти здійснюється за рахунок коштів державного бюджету на умовах державного замовлення на оплату послуг з підготовки фахівців, наукових і науково-педагогічних кадрів та за рахунок інших джерел, не заборонених законодавством, з дотриманням принципів цільового та ефективного використання коштів, публічності та прозорості у прийнятті рішень. Розміри бюджетних призначень на підготовку фахівців з вищою освітою, а також на підготовку наукових і науково-педагогічних кадрів встановлюються у Державному бюджеті України на відповідний рік.

Відповідно до ч.4,5 ст.2 Закону України «Про формування та розміщення державного замовлення на підготовку фахівців, наукових, науково-педагогічних та робітничих кадрів, підвищення кваліфікації та перепідготовку кадрів», державні замовники після набрання чинності законом про Державний бюджет України на відповідний рік подають центральному органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державного замовлення, пропозиції до проекту державного замовлення на плановий рік з визначенням показників середньорічної чисельності, орієнтовної середньої вартості підготовки одного кваліфікованого робітника, фахівця, аспіранта, докторанта, а також обсягів видатків, передбачених Державним бюджетом України на зазначені цілі, та відповідні обґрунтування щодо наданих пропозицій. Орієнтовна середня вартість підготовки одного кваліфікованого робітника, фахівця, аспіранта, докторанта розраховується відповідно до методики, затвердженої Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до абз. 4 п.4 Постанови КМУ від 15.04.2013 року №306 «Про затвердження Порядку формування державного замовлення на підготовку фахівців, наукових, науково-педагогічних та робітничих кадрів, підвищення кваліфікації та перепідготовку кадрів» критеріями формування державного замовлення є вартість послуг з підготовки одного кваліфікованого робітника, фахівця, асистента-стажиста, аспіранта, докторанта, підвищення кваліфікації та перепідготовки однієї особи за бюджетні кошти (орієнтовна середня вартість підготовки одного кваліфікованого робітника, фахівця, асистента-стажиста, аспіранта, докторанта за освітньо-кваліфікаційним рівнем, науковим ступенем та формою навчання).

Згідно пп.3 п.3 Постанови КМУ від 20.05.2013 року №346 «Про затвердження Методики розрахунку орієнтовної середньої вартості підготовки одного кваліфікованого робітника, фахівця, аспіранта, докторанта», заклади, установи розраховують вартість підготовки за державним замовленням одного кваліфікованого робітника, фахівця, аспіранта, докторанта, слухача за освітньо-кваліфікаційним рівнем, науковим ступенем, спеціальністю, напрямом підготовки, галуззю знань, видом економічної діяльності (для професійно-технічного навчального закладу), професією та формою навчання на плановий рік згідно з порядком, затвердженим МОН разом з Мінекономіки та Мінфіном, з урахуванням витрат на виплату академічної стипендії.

Згідно пп.2 п.1 Постанови КМУ від 12.2004 року №882 «Питання стипендіального забезпечення», дія вказаного порядку поширюється на осіб, які навчаються у навчальних закладах або наукових установах (далі - навчальні заклади) за державним (регіональним) замовленням за рахунок коштів загального фонду державного (відповідного місцевого) бюджету, а саме на студентів денної форми навчання вищих навчальних закладів I-IV рівня акредитації (наукових установ).

Згідно з пп.1 п.4 Постанови КМУ від 12.2004 року №882 «Питання стипендіального забезпечення», Особам, визначеним пунктом 1 цього Порядку, призначаються академічні стипендії: особам, зазначеним у підпунктах 1-3 і 9 пункту 1 цього Порядку, а також учням (студентам) закладів спеціалізованої освіти спортивного профілю із специфічними умовами навчання - за результатами навчання у закладах професійної (професійно-технічної) освіти і закладах вищої освіти (наукових установах).

Крім того, Згідно з пп.1 п.12 Постанови КМУ від 12.2004 року №882 «Питання стипендіального забезпечення» Академічними стипендіями є стипендії, засновані Президентом України, Верховною Радою України, Кабінетом Міністрів України (у тому числі іменні), які призначаються учням, студентам, курсантам невійськових вищих навчальних закладів, асистентам-стажистам, аспірантам, а також курсантам, слухачам та ад`юнктам вищих військових навчальних закладів та військових навчальних підрозділів вищих навчальних закладів за результатами навчання за певним освітнім (освітньо-кваліфікаційним) рівнем, розміри та порядок призначення яких визначаються окремими нормативно-правовими актами.

Тобто, на переконання суду, виплата академічної стипендії є законодавче встановленою складовою вартості навчання та інших витрат підготовки одного кваліфікованого фахівця, а тому факт її виплати свідчить про збільшення вартості підготовки вказаного спеціаліста, не залежно від підстав її виплати конкретному студенту в період навчання.

Крім того, порядок виплати стипендії позивачеві у відповідних розмірах був передбачений нормативно-правовими актами за результатами навчання, тобто був обов`язковим.

За таких обставин, суд доходить висновку про обґрунтованість вимог позивача щодо обов`язку відповідача відшкодувати фактичні витрати, пов`язаних з її утриманням під час навчання в університеті.

Однак, у процесі розгляду справи відповідачем заявлено про застосування строку позовної давності та відмову у задоволенні позову з цих підстав.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Відповідно до статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом вказаної норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов.

Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

При цьому початок перебігу позовної давності пов`язується безпосередньо з певними подіями (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України).

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення Європейського суду з прав людини від 22 жовтня 1996 року у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; пункт 570 рішення Європейського суду з прав людини від 20 вересня 2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).

З аналізу змісту термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в статті 261 ЦК України, вбачається, що законодавцем встановлена презумпція можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Доведенню підлягає також той факт, що позивач не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

На противагу цьому, відповідач, зобов`язаний довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Зазначених вище обставин позивачем не доведено, об`єктивних причин для відступлення від принципів юридичної визначеності і остаточності та необхідності вирішення заявлених ним позовних вимог про відшкодування понесених витрат, право на стягнення яких виникло з моменту не виходу відповідача на роботу і з цього часу пройшло більше трьох років, позивачем не наведено.

Суд критично оцінює посилання позивача на те, що про порушення відповідачем зобов`язання йому стало відомо лише з Листа Головного лікаря КУ «Центр первинної медико-санітарної допомоги №18» міста Одеси від 15.05.2017 року № 01-01-12/241 та що ним не пропущено строк позовної давності з цих підстав.

Вказані доводи не підтверджують факт відсутності у позивача можливості дізнатися про порушення свого цивільного права раніше, ніж отримання листа Головного лікаря КУ «Центр первинної медико-санітарної допомоги №18» міста Одеси від 15.05.2017 року, зокрема з урахуванням можливості у позивача перевіряти виконання договірних зобов`язань за укладеною з відповідачем угодою.

Суд доходить обґрунтованого висновку, що позивачем не доведена об`єктивна неспроможність дізнатись про порушення свого права в момент не прибуття відповідача за місцем розподілу 01.08.2014 року до «Центр первинної медико-санітарної допомоги №18» міста Одеси, так як позивач з метою захисту свого порушеного права не був позбавлений можливості протягом відповідного терміну часу направити запит для встановлення осіб, що були не прибули за місцем розподілу чи не приступили до роботи та не виконали умов укладеної з ними угоди, проте не зробив цього без наявності на це поважних причин, що не є підставою для виникнення права звернення до суду з позовом про відшкодування витрат на навчання відповідача майже через чотири роки після не прибуття особи за місцем розподілу.

При цьому, суд враховує, що позивач та роботодавець ОСОБА_1 перебували в структурі одного міністерства, вони не були позбавлені можливості, шляхом налагодження відповідної взаємодії в межах вказаного міністерства, своєчасно інформувати один одного про відповідні факти не прибуття осіб, які закінчили навчання за кошти державного бюджету за місцем їх розподілу.

За таких обставин суд встановлює, що позивачем пропущено строк позовної давності та за наявності заяви відповідача про застосування наслідків пропуску строку позовної давності відмовляє у задоволенні позову з цих підстав.

Відповідна правова позиція, щодо застосування позовної давності в подібних спорах, міститься у постанові Верховного Суду від 02.05.2018 року №643/4697/13-ц.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, у зв`язку з відмовою у задоволенні позову, з відповідача на користь позивача не підлягають стягненню виплати по оплаті суми судового збору.

Керуючись ст.ст. 2, 4, 12, 13, 27, 64, 76, 81, 95, 133, 141, ч.4 ст. 223, ч. 2 ст. 247, 258-259, 263-265, 268, 354 ЦПК України, суд –

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову Одеського національного медичного університету(код ЄДРПОУ 02010801, 65082, м. Одеса. пров. Валіховський, буд. 2) до ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) про стягнення витрат на навчання – відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення, згідно ч.1ст. 354 ЦПК України.

Повний текст рішення складено 06.12.2019 року.

Суддя: В.Я.Бондар