Рішення № 86141126, 02.12.2019, Господарський суд Сумської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

02.12.2019 Справа № 920/710/19 м. Суми

Господарський суд Сумської області у складі судді Жерьобкіної Є.А.,

за участю секретаря судового засідання Мудрицької С.Ю.,

Розглянувши в порядку загального позовного провадження справу № 920/710/19

за позовом Акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” (вул. Б.Хмельницького, 6, м. Київ, 01001),

до відповідача Акціонерного товариства “Сумське машинобудівне науково-виробниче об`єднання” (вул. Горького, 58, м. Суми, 40004),

про стягнення 16 786 386 грн. 67 коп.,

За участю представників:

від позивача - Поліщук В.О. (довіреність № 14-200 від 17.05.2019, свідоцтво про право на заняття адвокатської діяльністю серія ДП № 3720 від 08.06.2018);

від відповідача – Танчик О.М. (довіреність № 18-49/147 від 14.08.2019, свідоцтво про право на заняття адвокатської діяльністю № 225 від 11.11.2005);

УСТАНОВИВ:

Позивач звернувся з позовом до суду, в якому просить стягнути з відповідача на свою користь 16 786 386 грн. 67 коп., в тому числі 7 383 593 грн. 39 коп. пені, 1 882 502 грн. 99 коп. 3% річних, 7 520 290 грн. 29 коп. інфляційних збитків, у зв`язку з простроченням грошового зобов`язання з оплати переданого природного газу відповідно до договору постачання природного газу № 5140/1617-ТЕ-29, укладеного між сторонами 20.09.2016, а також судові витрати, пов`язані з розглядом справи.

Ухвалою господарського суду Сумської області від 15.07.2019 відкрито провадження у справі № 920/710/19, згідно зі ст. ст. 12, 247 ГПК України судом визначено, що справа підлягає розгляду в порядку загального позовного провадження; призначене підготовче засідання на 21.08.2019, 11:00; відповідачу наданий п`ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подання відзиву на позовну заяву, відповідно до ст. 165 ГПК України.

Ухвалою Господарського суду Сумської області від 02.08.2019 задоволене клопотання Акціонерного товариства “Сумське машинобудівне науково-виробниче об`єднання” про продовження строку на подання відзиву (вх. № 2330к від 01.08.2019), продовжений відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву до 12.08.2019.

12.08.2019 відповідач подав відзив на позовну заяву (вх. № 2471к від 12.08.2019), в якому просить суд зобов`язати АТ “НАК “Нафтогаз України” подати до суду виписки з поточного рахунку № НОМЕР_1 , відкритого в АТ “Ощадбанк”, МФО 33756 за 21.09.2016, 22.09.2016, 23.09.2016, 26.09.2019, 27.09.2016, 28.09.2016, 29.09.2016, 30.09.2016; відмовити АТ “НАК “Нафтогаз України” у задоволенні позову в частині стягнення 6 873 354,19 грн. пені, 1 821 932,15 грн. 3% річних, 7 241 018,6 грн. інфляційних втрат. Відповідач зазначає, що позивачем не враховано у розрахунку штрафних санкцій платежі, які здійснені АТ “Сумське НВО” в рахунок передплати за газ, отриманий у жовтні 2016 року з рахунку із спеціальними режимом користування, відкритого у відповідності до Постанови Кабінету міністрів України від 18.06.2014 № 217 на загальну суму 729914 грн 42 коп. (платіжні доручення від 21.09.2016 №95147208, від 22.09.2016 № 95231075, від 23.09.2016 № 95331243, від 26.09.2016 № 95383204, від 27.09.2016 № 95771194, від 28.09.2016 № 95854329, від 29.09.2016 № 95925775, від 30.09.2016 № 95999487). АТ “Сумське НВО” не має змоги подати докази сплати вказаних сум. у зв`язку з їх знищенням за закінченням терміну зберігання. Однак, оригінали вказаних доказів маються у позивача, як то виписки з поточного рахунку АТ “НАК “Нафтогаз України” за 21.09.2016, 22.09.2016, 23.09.2016, 26.09.2019, 27.09.2016, 28.09.2016, 29.09.2016, 30.09.2016. На підставі ст. 81 Господарського процесуального кодексу України, АТ “Сумське НВО” просить суд зобов`язати позивача надати виписки з поточного рахунку № НОМЕР_1 , відкритого в АТ “Ощадбанк”, МФО 33756. Також відповідач зазначає, що при розрахунку штрафних санкцій, позивач не врахував ту обставину, що частину платежів АТ “Сумське НВО” здійснювало за рахунок субвенцій з державного бюджету України, а саме на суму 13 036 295,43 (платіжне доручення № 4 від 31.01.2018), 3 378 450,38 (платіжне доручення № 5 від 31.01.2018), 24 065 444,80 (платіжне доручення № 31020 від 28.02.2018), 10 768 081,64 (платіжне доручення № 33213 від 26.04.2018). В період дії договору АТ “Сумське НВО” отримувало субвенції з державного бюджету у відповідності до вимог Постанови КМУ від 11.01.2005 року № 20 “Про затвердження Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій”, що підтверджується документами поданими позивачем (спільні протокольні рішення № 2790 від 16.11.2016, № 268 від 18.01.2017, № 1761 від 17.03.2017). Сторони у п. 8.2. договору № 5140/1617-ТЕ-29 від 20.09.2016 домовилися про нездійснення нарахування пені на суми оплати, поведені АТ “Сумське НВО” відповідно до вказаної постанови Кабінету Міністрів України. У зв`язку із зміною порядку призначення та надання населенню субсидій, що передбачений Положенням про порядок призначення та надання населенню субсидій для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива, яке затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 1995 р. N 848, різниця між наданими житловими субсидіями та фактичною вартістю послуг опалення та постачання гарячої води відшкодовувалась в порядку передбаченому Постановою Кабінету міністрів України від 04.03.2002 року № 256 “Про затвердження Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету”. Незалежно від того, що правовідносини між сторонами виникли на підставі господарського договору, грошові зобов`язання між сторонами договору в частині, яку держава компенсуватиме за рахунок коштів державного бюджету, регулюються відповідними нормами законодавства, зокрема адміністративного (бюджетного), застосування, чинність яких не залежить від того, чи передбачали сторони у договорі відповідні умови. Розрахунки за спожитий газ проводились АТ “Сумське НВО” за рахунок отриманих у відповідності до Постанови КМУ від 04.03.2002 № 256 субвенцій. АТ “Сумське НВО” вважає, що АТ “НАК “Нафтогаз України” не має правових підстав нараховувати пеню, 3% річних та втрати від інфляції за період з моменту спливу строку виконання зобов`язання з оплати спожитого газу до дня перерахування АТ “Сумське НВО” вказаних сум з казначейського рахунку.

Відповідач повідомляє суд, що рішенням річних Загальних зборів акціонерів ПАТ “Сумське НВО” (протокол № 34 від 26 липня 2019 року) тип та найменування відповідача були приведені у відповідність до вимог Закону України “Про акціонерні товариства”, а Статут ПАТ “Сумське НВО” було викладено в новій редакції. Вказані зміни були зареєстровані 01.08.2019, у зв`язку з чим найменуванням відповідача є Акціонерне товариство “Сумське машинобудівне науково-виробниче об`єднання”.

20.08.2019 позивач подав відповідь на відзив (вх. № 2561к від 20.08.2019), в якій вказує на те, що оскільки трирічний строк зберігання первинних документів за договором № 5140/1617-ТЕ-29 постачання природного газу не сплив, за приписами ч. 3 ст. 80 ГПК України, саме відповідач повинен подати суду докази разом з поданням відзиву щодо обґрунтування наданого суду розрахунку. Оскільки державою передбачений певний механізм перерахування субвенцій, проте не врегульовано питання імплементації даних відносин при здійсненні розрахунків за природний газ між постачальником та покупцем, сторони вправі, керуючись принципом свободи договору (ст.627 ЦК України) встановити (конкретизувати) умовами угоди порядок регулювання щодо платежів, здійснених через СПР та договір про організацію взаєморозрахунків, строки, якими мають керуватись сторони, тощо. Саме це і було здійснено сторонами спору в умовах п.6.1 договору. Відповідно до п. 8.2. договору, нарахування пені не здійснюється постачальником на суми оплат, проведені споживачем відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11 січня 2005 р. № 20. Пунктом 8.3. договору сторони погодили, що з урахуванням пункту 11.3. цього договору укладання договорів про організацію взаєморозрахунків, а також підписання сторонами відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11 січня 2005 р. № 20 спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання не звільняє споживача від обов`язку сплатити на корить постачальника платежі відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, нараховані на всю суму заборгованості за цим Договором. Таким чином, нарахування позивачем платежів відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України на всю суму заборгованості за цим договором, в т.ч. суму заборгованості оплачену по спільним протокольним рішенням відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11 січня 2005 р. № 20, є обґрунтованим та законним. Порядок перерахування коштів, встановлений постановою КМУ №256 від 04.03.2002 не передбачає зміну порядку та строків здійснення розрахунків між сторонами. Умови договору, а саме п. 6.2., прямо встановлює, що відповідач не обмежується в здійсненні розрахунків з позивачем лише рахунками з спеціальним режимом використання, а тому він мав передбачену договором можливість сплатити заборгованість своїми коштами, тим самим - міг впливати на стан розрахунку. Позивач просить суд зобов`язати відповідача надати суду докази, а саме первинні документи, щодо обґрунтування наданого суду розрахунку; відмовити відповідачу у прийнятті розрахунку штрафних санкцій, як такого, що не підтверджений належними та допустимим доказами; позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Ухвалою господарського суду Сумської області від 21.08.2019 відкладене підготовче засідання на 09.09.2019, 11:00 з повідомлення сторін; встановлений відповідачу десятиденний строк з дня отримання відповіді на відзив для подання заперечення відповідно до ст. 167 ГПК України.

09.09.2019 відповідач подав клопотання (вх. № 2765 (р) від 09.09.2019), в якому просить суд зменшити розмір пені, що підлягає стягненню на 90% та відстрочити виконання рішення до 01.09.2020.

У судовому засіданні 09.09.2019 судом оголошено перерву до 17.09.2019, 10:00.

17.09.2019 відповідач подав заперечення (вх. № 7560 від 17.09.2019), в якому просить суд долучити до матеріалів справи виписки з рахунків із спеціальним режимом користування за 21.09.2016, 22.09.2016, 23.09.2016, 26.09.2019, 27.09.2016, 28.09.2016, 29.09.2016, 30.09.2016; відмовити позивачу у задоволенні позову в частині стягнення 6873354 грн. пені, 1 821 932 грн. 15 коп. 3% річних, 7 241 018 грн. 60 коп. інфляційних втрат.

У судовому засіданні 17.09.2019 судом постановлено протокольну ухвалу про продовження строку підготовчого провадження по справі на тридцять днів до 13.10.2019; оголошено перерву у судовому засіданні до 10.10.2019, 12:30.

08.10.2019 позивач подав заперечення (вх. № 8195 від 08.10.2019) на клопотання відповідача про зменшення неустойки, в якому просить суд відмовити у задоволенні відповідного клопотання відповідача.

08.10.2019 позивач подав заперечення (вх. № 8201 від 08.10.2019) на клопотання відповідача про відстрочення виконання рішення суду, в якому просить суд відмовити у задоволенні відповідного клопотання відповідача.

Ухвалою Господарського суду Сумської області від 10.10.2019 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 30.10.2019 на 12 год. 00 хв.

Ухвалою Господарського суду Сумської області від 30.10.2019 відкладений розгляд справи по суті на 12.11.2019, 12:30.

У судовому засіданні 12.11.2019 судом оголошено перерву до 02.12.2019, 10:00.

Позивач підтримує позовні вимоги.

Відповідач просить суд відмовити у задоволенні позову. В разі задоволення позову відповідач просить суд зменшити розмір пені, що підлягає стягненню на 90% та відстрочити виконання рішення до 01.09.2020.

Враховуючи достатність часу, наданого сторонам для подання доказів в обґрунтування своїх позицій по справі, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для реалізації учасниками процесу своїх прав.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до укладеного між сторонами договору постачання природного газу № 5140/1617-ТЕ-29 від 20.09.2016, позивач зобов`язується передати у власність відповідача у 2016-2017 роках природний газ, а останній, в свою чергу, оплатити природний газ на умовах передбачених договором.

Газ, що продається за цим договором, використовується відповідачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню (п. 1.2. договору).

Договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, за їх наявності, і діє в частині реалізації природного газу з 01 жовтня 2016 року по 30 вересня 2017 року (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення (п. 12.1. договору у редакції додаткової угоди № 2 від 31.03.2017 до договору).

Як вбачається з матеріалів справи, згідно з актами приймання-передачі природного газу за жовтень 2016 – квітень 2017 року позивач передав, а відповідач прийняв природний газ загальною вартістю 150 923 419 грн 75 коп.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідач порушив взяті на себе зобов`язання та всупереч умовам укладеного між сторонами договору несвоєчасно оплатив спожитий природний газ, у зв`язку з чим останньому нараховані пеня відповідно до п. 8.2. договору, інфляційні втрати та 3% річних.

Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі ст. 712 Цивільного кодексу України, яка кореспондується з ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Стаття 526 ЦК України передбачає, що зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 530 ЦК України визначено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України).

За умовами п. 6.1 договору купівлі-продажу природного газу, оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100- відсоткової поточної оплати протягом місяця поставки природного газу.

Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Сторони погодили, що з урахуванням пункту 11.3 цього договору укладення договору про організацію взаєморозрахунків, а також підписання сторонами відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11 січня 2005 р. № 20 "Про затвердження Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій" спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання, не змінює строків та умов розрахунків за цим договором.

Відповідно до п. 6.2. договору, сторони погоджуються, що під час перерахування коштів у призначенні платежу посилання на номер договору є обов`язковим.

Оплата за природний газ здійснюється таким чином:

1) споживач перераховує на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника кожного банківського дня розрахункового місяця кошти згідно з нормативами перерахування, затвердженими в установленому порядку, які зараховуються як оплата за природний газ, поставлений постачальником споживачеві в порядку, визначеному законодавством, - у разі коли на споживача поширюється дія статті 191 Закону України "Про теплопостачання";

2) в будь-якому випадку, споживач зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі розрахуватися за поставлений природний газ відповідно до пункту 6.1 цього договору - в разі коли на поточний рахунок із спеціальним режимом використання споживача надходить недостатньо коштів для своєчасної оплати використаного природного газу;

3) з поточного рахунка споживача кошти перераховуються на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника та зараховуються як оплата за природний газ, поставлений постачальником споживачеві у визначеному законодавством порядку у разі, коли на споживача не поширюється дія статті 191Закону України «Про теплопостачання» в частині відкриття поточного рахунка із спеціальним режимом використання.

4) шляхом зарахування постачальником коштів, що надійшли від споживача як погашення заборгованості за природний газ, поставлений в минулі періоди згідно з цим договором, у порядку календарної черговості виникнення заборгованості - за наявності заборгованості у споживача за цим договором.

Кошти, які надійшли від споживача, зараховуються як передоплата за умови відсутності заборгованості за цим договором;

5) оплата інших платежів (пені, штрафів, судових зборів, інфляційних нарахувань тощо), крім суми основної заборгованості, здійснюється споживачем на поточний рахунок постачальника.

За умовами п. 6.3. договору, у разі наявності заборгованості за минулі періоди та/або заборгованості із сплати пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних та судового збору сторони погоджуються, що грошова сума, яка надійшла від споживача, погашає вимоги постачальника у такій черговості незалежно від призначення платежу, визначеного споживачем: 1) у першу чергу відшкодовуються витрати постачальника, пов`язані з одержанням виконання; 2) у другу - сплачуються інфляційні нарахування, відсотки річних, пені, штрафи; 3) у третю чергу - погашається основна сума заборгованості.

Судом встановлено, що поставлений позивачем природний газ у період з жовтня 2016 по квітень 2017 року, загальною вартістю 150 923 419 грн 75 коп., оплачений відповідачем повністю, однак з простроченням строків оплати, визначених п. 6.1. договору.

Відповідно до частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

За змістом статті 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ст. 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань” № 2921-ІІІ від 10.01.2002р., розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період за який сплачується пеня.

Відповідно до п. 8.2 договору, у разі прострочення споживачем оплати згідно пункту 6.1 цього договору він зобов`язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 21% річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Нарахування пені не здійснюється постачальником на суми оплат, проведені споживачем відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11 січня 2005 р. № 20.

У пункті 8.3. договору, сторони погодили, що з урахуванням пункту 11.3. цього договору, укладення договорів про організацію взаєморозрахунків, а також підписання сторонами відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11 січня 2005 р. № 20 спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання не звільняє споживача від обов`язку сплатити на користь постачальника платежі відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, нараховані на всю суму заборгованості за цим договором.

Згідно з додатковою угодою № 2 від 31.03.2017 до договору, замінено у пункті 8.2. слова 21% річних на 16,4 % річних. Додаткова угода діє з 01.04.2017.

У п. 10.3. договору сторони погодили, що строк, у межах якого останні можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних, становить п`ять років.

Згідно з поданим розрахунком, за несвоєчасну оплату природного газу відповідачеві нарахована пеня в загальній сумі 7 383 593 грн. 39 коп., виходячи з суми заборгованості помісячно за період з жовтня 2016 року по квітень 2017 року з урахуванням строків розрахунків визначених договором та здійснених відповідачем оплат. Позивачем не нараховувалась пеня на вартість природного газу оплаченого відповідачем згідно зі спільними протокольними рішеннями № 2790 на суму 9 737 719 грн. (оплата 21.11.2016), № 268 на суму 19 148 346 грн. 00 коп. (оплата 26.01.2017)

Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За прострочення виконання грошового зобов`язання відповідачеві нараховані 3 % річних в загальній сумі 1 882 502 грн. 99 коп. виходячи з суми заборгованості помісячно за період з жовтня 2016 року по квітень 2017 року з урахуванням строків розрахунків визначених договором та здійснених відповідачем оплат, а також інфляційне збільшення суми боргу в розмірі 7 520 290 грн 91 коп. за несвоєчасну оплату поставленого природного газу у грудні 2016 року, січні, лютому, березні, квітні 2017 року.

З матеріалів справи вбачається, що на підставі постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій" від 11.01.2005 № 20, між Головним управлінням Державної казначейської служби України у Сумській області, Департаментом фінансів Сумської облдержадміністрації, відповідачем та позивачем підписані спільні протокольні рішення про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання за рахунок коштів загального фонду державного бюджету України та проведені відповідні оплати на загальну суму 50 814 731 грн, а саме: спільне протокольне рішення №2790 від 16.11.2016 про організацію взаєморозрахунків відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 №20 на суму 9 737 719 грн; проведено оплату 21.11.2016 на суму 9737719 грн; спільне протокольне рішення №268 від 18.01.2017 про організацію взаєморозрахунків відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 №20 на суму 19 148 346 грн; проведено оплату 26.01.2017 на суму 19148346 грн; спільне протокольне рішення №1761 від 17.03.2017 про організацію взаєморозрахунків відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 №20 на суму 21 928 666 грн; проведено оплату 10.08.2017 на суму 21 928 666 грн (а.с. 44-55,57-58, 60, том 1).

Крім того, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №256 від 04.03.2002 з позивачем проведені розрахунки на суму 24 065 444 грн. 80 коп. згідно з платіжним дорученням № 31020 від 28.02.2018, на суму 10 768 081 грн 64 коп. згідно з платіжним дорученням № 33213 від 26.04.2018, на суму 3 378 450 грн 38 коп. згідно з платіжним дорученням № 5 від 31.01.2018, на суму 13 036 295 грн 43 коп. згідно з платіжним дорученням № 4 від 31.01.2018 (а.с. 132-133, том 2).

Згідно з положеннями ч. ч. 1-3 ст. 12 Господарського кодексу України держава для реалізації економічної політики, виконання цільових економічних та інших програм і програм економічного і соціального розвитку застосовує різноманітні засоби і механізми регулювання господарської діяльності. Основними засобами регулюючого впливу держави на діяльність суб`єктів господарювання є: державне замовлення; ліцензування, патентування і квотування; технічне регулювання; застосування нормативів та лімітів; регулювання цін і тарифів; надання інвестиційних, податкових та інших пільг; надання дотацій, компенсацій, цільових інновацій та субсидій. Умови, обсяги, сфери та порядок застосування окремих видів засобів державного регулювання господарської діяльності визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами, а також програмами економічного і соціального розвитку. Встановлення та скасування пільг і переваг у господарській діяльності окремих категорій суб`єктів господарювання здійснюються відповідно до цього Кодексу та інших законів.

Одним із засобів державного регулювання господарської діяльності є визначення механізму перерахування субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг та житлових субсидій населенню на оплату електроенергії, природного газу, послуг тепло-, водопостачання і водовідведення, квартирної плати (утримання будинків і споруд та прибудинкових територій), вивезення побутового сміття та рідких нечистот за рахунок надходження до загального фонду державного бюджету рентної плати за користування надрами для видобування природного газу та газового конденсату і податку на додану вартість, що сплачується НАК "Нафтогаз України" та ПАТ "Укртрансгаз".

Наведене регулювання визначено постановою Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 № 20 "Про затвердження Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій".

Цим Порядком передбачено, що він визначає механізм перерахування субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг та житлових субсидій населенню на оплату електроенергії, природного газу, послуг тепло-, водопостачання і водовідведення, квартирної плати (утримання будинків і споруд та прибудинкових територій), вивезення побутового сміття та рідких нечистот за рахунок надходження до загального фонду державного бюджету рентної плати за користування надрами для видобування природного газу та газового конденсату і податку на додану вартість, що сплачується Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" та ПАТ "Укртрансгаз", а також за рахунок надходження до загального фонду державного бюджету від погашення податкового боргу, в тому числі реструктуризованого або розстроченого (відстроченого) з податку на додану вартість, що сплачується виробниками електроенергії і вугледобувними підприємствами.

Відшкодування коштів на пільги, субсидії здійснюється з Державного бюджету України за спеціальною процедурою. При цьому, такі кошти не є коштами суб`єкта господарювання, а безпосередньо перераховуються на рахунок, в цьому випадку - АТ "НАК "Нафтогаз України" (позивачу).

Отже, державою фактично визначено спеціальний режим проведення розрахунків за поставлений природний газ, що, по суті, усуває відповідача від процесу розподілу отриманих від споживачів грошових коштів на свій розсуд та полягає у автоматичному перерахуванні зі спеціальних рахунків грошових коштів на рахунки позивача за визначеними нормативами.

Таким чином, у відповідача відсутня можливість впливати на порядок, строки та розмір розрахунків з позивачем за поставлений природний газ, що, зокрема, виключає можливість застосування до відповідача відповідальності за прострочення виконання грошового зобов`язання у вигляді нарахування пені, 3% річних та інфляційних (правова позиція Верховного Суду у постанові від 03.04.2019 у справі 906/278/18).

Аналогічні положення закріплені у Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України №256 від 04.03.2002.

З 01.01.2018 механізм фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення щодо надання пільг та житлових субсидій населенню на оплату, зокрема і природного газу (в тому числі послуг з транспортування, розподілу та постачання) за рахунок субвенцій з державного бюджету визначався Порядком фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 256 від 04.03.2002 (далі по тексту - Порядок № 256).

Отже, з 01.01.2018 розрахунки за природний газ, спожитий категорією населення, яке має пільги та субсидії, здійснювалися між сторонами відповідно до Порядку № 256.

Згідно з пунктами 2, 4 Порядку № 256 фінансування видатків місцевих бюджетів за державними програмами соціального захисту населення провадиться за рахунок субвенцій, передбачених державним бюджетом на відповідний рік, у межах обсягів, затверджених у обласних бюджетах, бюджеті Автономної Республіки Крим, бюджетах міст Києва та Севастополя, міст республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення, районних бюджетах, бюджетах об`єднаних територіальних громад на зазначені цілі. Забороняється фінансування місцевих програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету.

Перерахування сум субвенцій на фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення провадиться Державною казначейською службою згідно з помісячним розписом асигнувань державного бюджету, але в межах фактичних зобов`язань відповідних бюджетів щодо пільг, субсидій і допомоги населенню.

Відповідно до абзацу 1 пункту 8-1 Порядку № 256, кошти на оплату пільг і субсидій за електричну енергію, природний газ, послуги з транспортування, розподілу та постачання природного газу, тепло-, водопостачання і водовідведення, отримані від головних розпорядників місцевих бюджетів згідно з пунктом 8 цього Порядку, використовуються суб`єктами господарювання, розрахунки з якими здійснюються за рахунок таких коштів, за цільовим призначенням з урахуванням вимог цього пункту.

Відповідно до абзаців 21, 22, 25, 28 пункту 8-1 Порядку № 256 для проведення розрахунків відповідно до цього пункту всі учасники відкривають поточні рахунки із спеціальним режимом використання в органах казначейства. Розрахункове обслуговування таких рахунків здійснюється на умовах, визначених договором, що укладається між органами Казначейства та учасниками розрахунків. Усі учасники розрахунків, що проводяться згідно із цим пунктом, у графі «Призначення платежу» платіжних доручень додатково зазначають «постанова Кабінету Міністрів України від 4 березня 2002 р. N 256» та вказують вид послуги (енергоносія), за який проводиться розрахунок. Казначейство не пізніше ніж протягом наступного операційного дня після надходження платіжних доручень учасників розрахунків, передбачених цим пунктом, здійснює їх виконання.

Отже, відшкодування коштів на пільги, субсидії здійснюється із Державного бюджету України за спеціальною процедурою. При цьому, такі кошти не є коштами суб`єкта господарювання, а безпосередньо перераховуються на рахунок газопостачальної організації.

Тобто, держава взяла на себе бюджетне зобов`язання щодо відшкодування частини витрат підприємств паливно-енергетичного комплексу, пов`язаних із газопостачанням населення, яке користується субсидіями та має пільги з оплати комунальних послуг, а саме витрат на придбання природного газу, його транспортування магістральними та переміщення розподільчими газопроводами.

Запроваджуючи механізм взаємних розрахунків між підприємствами паливно-енергетичного комплексу (ПЕК), визначений Порядком фінансування видатків, держава забезпечує відшкодування частини витрат підприємств ПЕК, пов`язаних із газопостачанням населення, яке користується житловими субсидіями та має пільги з оплати комунальних послуг.

Таким чином, правовідносини щодо проведення розрахунків між сторонами у цій частині (стосовно розміру пільг та субсидій, отриманих населенням на відповідній території діяльності відповідача) зазнають імперативного регулюючого впливу держави, яка приймає законодавчі акти щодо виділення відповідних субвенцій на фінансування пільг і субсидій; соціального захисту відповідних категорій громадян та їх гарантій.

Виходячи з викладеного, незалежно від того, що правовідносини між сторонами виникли на підставі господарського договору, грошові зобов`язання між сторонами договору в частині, яку держава буде компенсувати за рахунок коштів державного бюджету, регулюються відповідними нормами законодавства, зокрема, адміністративного (бюджетного), і застосування та чинність яких не залежить від того, чи передбачали сторони у договорі відповідні умови.

Аналогічні висновки викладені в постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 31.05.2019 у справі № 924/296/18 та в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 10.07.2019 у справі № 913/334/18, від 24.09.2019 у справі № 927/894/18.

Згідно з частиною 3 статті 6 Цивільного кодексу України сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Положення норм постанов Кабінету Міністрів України є обов`язковими для учасників розрахунків, виходячи з їх змісту.

Судом встановлено, що розрахунок за договором частково був проведений між сторонами в порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 № 20 "Про затвердження Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій" та постановою Кабінету Міністрів України № 256 від 04.03.2002.

Таким чином, відсутні правові підстави для нарахування відповідачу пені, трьох відсотків та інфляційних втрат на суму коштів, що були сплачені згідно зі спільними протокольними рішеннями №2790 від 16.11.2016, №268 від 18.01.2017, №1761 від 17.03.2017 в розмірі 50 814 731 грн., а також на суму коштів в загальному розмірі 51 248 272 грн. 25 коп., що сплачені відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №256 від 04.03.2002 згідно з платіжними дорученнями № 31020 від 28.02.2018, № 33213 від 26.04.2018, № 5 від 31.01.2018, № 4 від 31.01.2018 з дотримання встановлених вищевказаними нормативно-правовими актами строків.

Щодо посилань відповідача на неврахування позивачем оплат за природний газ, отриманий у жовтні 2016 року на загальну суму 729914 грн 42 коп. (платіжні доручення від 21.09.2016 №95147208, від 22.09.2016 № 95231075, від 23.09.2016 № 95331243, від 26.09.2016 № 95383204, від 27.09.2016 № 95771194, від 28.09.2016 № 95854329, від 29.09.2016 № 95925775, від 30.09.2016 № 95999487), з наданих відповідачем виписок по рахунку, судом встановлено, що відповідні оплати, згідно з призначенням платежу, були здійснені на вересень 2016 року за договором № 3435/16-ТЕ-29, тобто іншим договором, тому не приймаються судом.

За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК нарахування інфляційних витрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові

За приписами ч. 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Слід зазначити, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання (висновок про застосування норм права, який викладений в постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 904/7401/16, постанові об`єднаної палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18).

Зазначені висновки підтверджуються Рекомендаціями Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, даних у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997, відповідно до яких визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком.

У випадку, якщо боржник здійснював платежі, загальні індекси інфляції і розмір заборгованості визначаються шляхом множення не за весь період прострочення, а виключно по кожному періоду, в якому розмір заборгованості не змінювався, зі складанням сум отриманих в результаті інфляційних збитків кожного періоду.

Таким чином, нарахуванням інфляційних втрат за наступний період на суму боргу з урахуванням інфляційних втрат (матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів) за попередній період, а не шляхом складання сум інфляційних збитків кожного періоду, є неправомірним.

При цьому суд вважає за необхідне зазначити наступне.

У справі № 905/600/18 об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 05.07.2019 дійшла висновку, що нарахування інфляційних втрат за наступний період обґрунтовано здійснено позивачем, з урахуванням збільшення суми боргу на індекс інфляції попереднього місяця, оскільки інфляційні втрати не є штрафними санкціями, а входять до складу грошового зобов`язання. При цьому, у даній справі мали місце обставини нарахування інфляційних втрат на заборгованість з урахуванням індексу інфляції, що вже була стягнута за рішенням суду, яке набрало законної сили. У постанові зазначено про аналогічну правову позицію щодо застосування ч. 2 ст. 625 ЦК України, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/190/18.

У постанові Великої палати Верховного суду від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18) було зроблено висновок про те, що чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України сум.

З урахуванням викладеного, перевіривши обставини, пов`язані з правильністю здійснення розрахунку, враховуючи встановлений судом факт несвоєчасної оплати відповідачем природного газу поставленого у жовтні 2016 року – квітні 2017 року 2015 року, суд вважає правомірними та обґрунтованими вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 1 449 453 грн. 87 коп. пені, 234077 грн. 17 коп. 3% річних, 800 661 грн. 70 коп. інфляційних втрат.

Розрахунки перевірені судом за допомогою програми ЛІГА:ЗАКОН ЕЛІТ 9.5.3 Інформаційно-аналітичний центр “ЛІГА”, ТОВ “ЛІГА: ЗАКОН”, 2019; результати долучені до матеріалів справи.

В іншій частині, щодо стягнення з відповідача пені в сумі 5 934 139 грн. 52 коп., 1 648 425 грн. 82 коп. 3% річних, 6 719 926 грн. 21 коп. інфляційних втрат вимоги позивача є необґрунтованими та безпідставними, тому задоволенню не підлягають, оскільки пеня, інфляційні втрати та 3% річних нараховані на суму коштів, що були сплачені згідно зі спільними протокольними рішеннями №2790 від 16.11.2016, №268 від 18.01.2017, №1761 від 17.03.2017 та відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №256 від 04.03.2002, а також у зв`язку з перерахунком інфляційних втрат по кожному періоду, в якому розмір заборгованості не змінювався, зі складанням сум отриманих в результаті інфляційних збитків кожного періоду.

Відповідач, посилаючись на приписи ст. 551 ЦК України, ст. 233 ГК України, просить суд зменшити заявлений позивачем до стягнення розмір пені на 90 %, а також посилаючись на приписи ст. 331 ГПК України – відстрочити виконання рішення до 01.09.2020.

Відповідач зазначає, що природний газ на загальну суму 150 923 419,75 грн. повністю оплачений. Таким чином, неустойка значною мірою втратила своє призначення саме як вид забезпечення у зв`язку з виконанням основного зобов`язання. За договором № 5140/1617-ТЕ-29 АТ «Сумське НВО» придбало природний газ виключно для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню. Разом з цим, споживачі (населення) мають значну заборгованість перед AT «Сумське НВО» за постачання теплової енергії та гарячої води, що підтверджується довідкою Дирекції котельні Північного промвузла. Зокрема, станом на 31.12.2016 заборгованість населення складала 47 448 413.79 грн., на 31.12.2017 - 82 561 910.13 грн., на 21.12.2018 - 65 571 913.52 грн., на 31.08.2019 - 45 510 029,83 грн.

Визначаючи підстави, які роблять неможливим виконання судового рішення у справі № 920/710/19, АТ «Сумське НВО» зазначає, що в рамках зведеного виконавчого провадження № 57084810 Відділом примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Сумській області було накладено арешт на грошові кошти АТ «Сумське НВО» на загальну суму 43 647 457.00 грн. Постановою приватного виконавця від 12.04.2019 накладено арешт на грошові кошти АТ «Сумське НВО» на загальну суму 9727869.85 грн. Постановою приватного виконавця від 18.06.2019 накладено арешт на грошові кошти АТ «Сумське НВО» в межах суми 4 690 000,00 грн. Постановою заступника начальника ВПВР УДВС ГТУЮ у Сумській області від 19.06.2019 накладено арешт на грошові кошти АТ «Сумське НВО» на загальну суму 80 829 553.76 грн. Постановою приватного виконавця від 06.08.2019 накладено арешт на грошові кошти боржника на загальну суму 644 387.82 грн. Станом на 01.07.2019 АТ «Сумське НВО» має заборгованість по заробітній платі в сумі 265 326 886,98 грн., податку на доходи фізичних осіб в сумі 62 501 049.27 грн., військового збору в сумі 5 375 338,72 грн та єдиного соціального внеску в сумі 71 563 609,88 грн. Загальна сума заборгованості становить 404 766 884,85 грн., що підтверджується довідкою № 16-07/145 від 12.07.2019. Таким чином, у зв`язку із значним розміром заборгованості, стягнення якої здійснюється в примусовому порядку органами, на яких покладено обов`язок примусового виконання судових рішень, АТ «Сумське НВО» не вбачає можливості виконати рішення Господарського суду Сумської області у справі № 920/710/19 раніше ніж 01.09.2020.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Тлумачення частини третьої статті 551 ЦК України свідчить, що в ній не передбачено вимог щодо обов`язкової наявності одночасно двох умов, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність лише однієї з них.

Саме таку правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 15.02.2018 у справі 467/1346/15-ц.

Вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду. Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені. При застосуванні правил про зменшення неустойки суди не мають якогось усталеного механізму зменшення розміру неустойки, тому кожного разу потрібно оцінювати обставини та наслідки порушення зобов`язання на предмет наявності виняткових обставин на стороні боржника.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій; при цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Частиною 2 ст. 233 Господарського кодексу України встановлено, що у разі якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

В даній нормі під "іншими учасниками господарських відносин" слід розуміти третіх осіб, які не беруть участь в правовідносинах між боржником та кредитором, проте, наприклад, пов`язані з кредитором договірними відносинами.

Відповідно до положень ст. 3, ч. 3 ст. 509 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства та, водночас, засадами на яких має ґрунтуватися зобов`язання між сторонами є добросовісність, розумність і справедливість.

Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов`язання.

Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 №7-рп/2013 вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Оцінивши наявні в матеріалах справи докази, суд вважає за необхідне зменшити розмір пені, що підлягає стягненню з відповідача на 50 % від заявленої до стягнення суми - до 724 726 грн. 94 коп. Суд бере до уваги те, що газ, який проданий за договором, використовувався відповідачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню; відповідачем у повному обсязі сплачено основний борг; позивачем не надано доказів понесення ним збитків внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором або погіршення матеріального стану підприємства, саме у зв`язку з порушенням відповідачем умов договору; стягнення на користь позивача суми процентів річних та інфляційних втрат, в певній мірі компенсують знецінення несплачених коштів відповідачем.

Таке зменшення розміру пені суд вважає оптимальним балансом інтересів сторін у спорі та таким, що запобігатиме настанню негативних наслідків для сторін.

Таким чином суд задовольняє позовні вимоги частково, шляхом стягнення з відповідача на користь позивача 724 726 грн. 94 коп. пені, 234077 грн. 17 коп. 3% річних, 800 661 грн. 70 коп. інфляційних втрат.

З урахуванням п. 3.17.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції” у резолютивній частині судового рішення зазначається про часткове задоволення позову і розмір суми неустойки, що підлягає стягненню.

Щодо відстрочки виконання рішення суду, слід зазначити наступне.

Підставою для відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим (ч. 3 ст. 331 ГПК України).

Згідно ч. 4 ст. 331 ГПК України вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Відстрочка - це відкладення чи перенесення виконання рішення на новий строк, який визначається господарським судом.

З аналізу процесуальних норм, які регулюють питання можливості надання відстрочки та розстрочки виконання рішення суду випливає, що законодавець у будь-якому випадку пов`язує відстрочку виконання судового рішення в судовому порядку з об`єктивними, непереборними, тобто виключними обставинами, що ускладнюють або виключають виконання рішення. Визначальним фактором є винятковість цих випадків та їх об`єктивний вплив на виконання судового рішення.

Розглянувши клопотання відповідача, суд приходить до висновку, що останнім не надано доказів на підтвердження виключних обставин, що роблять неможливим виконання рішення суду до 01.09.2020. Відповідачем не надано доказів, що ті обставини, які, на його думку, унеможливлюють виконання рішення суду на момент розгляду клопотання про відстрочення виконання рішення, зміняться у наступному, та доказів здійснення заявником заходів для зміни таких обставин.

Наявність у підприємства заборгованості в істотному розмірі є результатом провадження відповідачем господарської діяльності як самостійним суб`єктом господарювання, а тому вказані обставини не є самостійними та достатніми підставами для відстрочки виконання рішення суду.

На підставі викладеного, суд відмовляє у задоволенні клопотання Акціонерного товариства “Сумське машинобудівне науково-виробниче об`єднання” (вх. № 2765(р) від 09.09.2019) в частині відстрочки виконання рішення, оскільки відповідачем не подано доказів, які б свідчили про наявність виключних об`єктивних обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст.129 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог, без урахування зменшення пені.

Керуючись ст. ст. 2, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Акціонерного товариства “Сумське машинобудівне науково-виробниче об`єднання” (вул. Горького, 58, м. Суми, 40004, код ЄДРПОУ 05747991) на користь Акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” (вул. Б. Хмельницького, 6, м. Київ, 01001, код 20077720) 724 726 грн. 94 коп. пені, 234077 грн. 17 коп. 3% річних, 800 661 грн. 70 коп. інфляційних втрат, 37262 грн 89 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. У задоволенні позову в іншій частині – відмовити.

4. Відмовити у задоволенні клопотання Акціонерного товариства “Сумське машинобудівне науково-виробниче об`єднання” (вх. № 2765(р) від 09.09.2019) про відстрочку виконання рішення.

5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

6. Відповідно до ст. ст. 241, 256, 257 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення до Північного апеляційного господарського суду, з урахуванням пп. 17.5. п. 17 Розділу XI Перехідних положень ГПК України.

Повне рішення складено 06.12.2019.

Суддя Є.А. Жерьобкіна