Рішення № 86140936, 03.12.2019, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.12.2019 справа № 914/1586/19

За позовом: Державного підприємства «Спортивний комплекс «Атлет», м. Київ,

до відповідача: Державного підприємства «Арена Львів», м. Львів,

про: стягнення 130 617,81 грн (125 000, 00 грн основного боргу, 3 750,00 грн - пені, 1 110,00 грн - інфляційних втрат та 757, 81 грн - 3 % річних).

Суддя Березяк Н.Є.

Секретар судового засідання Кравець О.І.

За участю представників сторін:

від позивача: не з`явився.

від відповідача: не з`явився.

На розгляд Господарського суду Львівської області подано позов Державного підприємства «Спортивний комплекс «Атлет» до Державного підприємства «Арена Львів» про стягнення 130 617,81 грн (125 000, 00 грн основного боргу, 3 750,00 грн - пені, 1 110,00 грн - інфляційних втрат та 757, 81 грн - 3 % річних).

Ухвалою суду 12.08.2019 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи ухвалено здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 16.09.2019. Рух справи відображено в протоколах та ухвалах суду.

Ухвалою суду від 28.10.2019 закрито підготовче провадження у справі №914/1586/19 та призначено справу до судового розгляду по суті на 25.11.2019. Ухвалою суду від 25.11.2019 відкладено розгляд справи на 03.12.2019.

В судове засідання 03.12.2019 р. представник позивача не з`явився. Позовна заява обґрунтована порушенням відповідачем взятих на себе зобов`язань за Договором поворотної фінансової допомоги №115 від 20.11.2013, Додатковою угодою №1 від 31.12.2014 до Договору поворотної фінансової допомоги №115 від 20.11.2013, Договором №2 про реструктуризацію заборгованості від 30.05.2018. Зокрема, в позовній заяві вказано на те, що відповідач прострочив повернення 125000,00 грн отриманої від позивача поворотної фінансової допомоги. Відтак, за неналежне виконання грошових зобов`язань позивачем нараховано 757,81 грн три відсотки річних, 1 110,00 грн інфляційних втрат та 3750,00 грн пені, які просить стягнути з відповідача.

В судове засідання 03.12.2019 р. представник відповідача не з`явився. В поданому відзиві на позовну заяву від 03.09.2019 визнає наявність заборгованості перед позивачем в розмірі 125 000,00 грн основного боргу. Відповідач пояснює невиконанням ним тривалий час грошових зобов`язань наслідком важкого фінансового становища, в якому перебуває підприємство з часу свого утворення.

Суд, дослідивши матеріали справи та оцінивши докази в їх сукупності, встановив наступне:

Між Державним підприємством «Палац Спорту», правонаступником усіх прав і обов`язків якого є Державне підприємство «Спортивний комплекс» «Атлет» та Державним підприємством «Арена Львів» 20.11.2013 укладений Договір № 115 про надання поворотної фінансової допомоги на суму 125 000,00 гривень.

Відповідно до умов Договору фінансової допомоги кошти були надані на безоплатній поворотній основі зі строком повернення не пізніше 31 грудня 2014 року.

Додатковою угодою № 1 від 31 грудня 2014 року до Договору фінансової допомоги ДП «СК «Атлет» та ДП «Арена Львів» продовжили строк повернення фінансової допомоги до 31 травня 2015 року.

Проте, ДП «Арена Львів» порушило взяті на себе зобов`язання та зазначену фінансову допомогу не повернуло.

ДП «СК «Атлет» та ДП «Арена Львів» 30.05.2018 уклали Договір № 2 про реструктуризацію заборгованості, за умовами якого було реструктуризовано заборгованість, що виникла у ДП «Арена Львів» перед ДП «СК «Атлет» станом на 17.05.2018 за Договором фінансової допомоги та не погашена до 31.05.2015.

За умовами пункту 2.2. розділу Договору про реструктуризацію заборгованості ДП «Арена Львів» зобов`язувалось забезпечити своєчасне погашення заборгованості згідно з наступним графіком:

- 30 000,00 гривень - до 31.12.2018 року;

- 95 000,00 гривень - до 31.12.2019 року.

Проте, ДП «Арена Львів» порушило взяті на себе зобов`язання та не забезпечило своєчасне погашення боргу.

Пунктом 4.2. розділу Договору про реструктуризацію заборгованості передбачено, що за неповне або несвоєчасне здійснення платежів згідно і п. 2.2. Договору, кредитор має право достроково розірвати договір в односторонньому порядку, про що письмово повідомляє боржника не пізніше ніж за 10 днів до бажаної дати розірвання Договору та здійснювати заходи щодо дострокового стягнення непогашеної суми заборгованості згідно з Договором, нараховувати на непогашену суму заборгованості неустойку (пеню), проценти річних, інфляційні нарахування.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач керуючись пунктом 4.2. розділу Договору, листом № 01-05/137 від 12.06.2019 повідомив відповідача про розірвання Договору з 24.06.2019 у зв`язку з істотним порушенням останнім зобов`язань.

Отже, у відповідача наявна заборгованість перед позивачем у розмірі 125 000,00 гривень.

Пунктом 4.1. розділу Договору про реструктуризацію заборгованості передбачено, що у разі несвоєчасного внесення плати за договором відповідачу нараховується пеня в розмірі 0.1 відсотка від суми, що підлягає до оплати, яка нараховується за кожен день прострочення, але не більше, ніж 3 % загальної суми.

Відтак, позивач звернувся до суду за захистом порушених прав та охоронюваних законом інтересів шляхом стягнення з відповідача 125 000,00 грн основного боргу, пені в сумі 3750,00 грн, трьох відсотків річних за порушення грошового зобов`язання в сумі 757,81 грн, та встановлений індекс інфляції в сумі 1 110,00 грн. В підсумку, загальна сума позовних вимог (пеня, 3% річних та інфляційне збільшення боргу) за несвоєчасне погашення суми заборгованості складає: 130 617,81 грн.

Проаналізувавши всі обставини та матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги є обґрунтовані та підлягають до часткового задоволення.

При ухваленні рішення, суд виходив з наступного.

Правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються нормами Конституції України, Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та інших нормативно-правових актів.

Статтею 11 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Поняття позикових відносини і договору позики визначаються положеннями глави 71 ЦК України.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За своїми ознаками договір позики є реальним, оплатним або диспозитивно безоплатним, одностороннім, строковим або безстроковим.

Договір позики вважається укладеним в момент здійснення дій з передачі предмета договору на основі попередньої домовленості (пункт 2 частини першої статті 1046 ЦК України).

Ця особливість реальних договорів зазначена в частині другій статті 640 ЦК України, за якою якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Письмова форма договору позики, внаслідок його реального характеру, є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику.

Договір позики в письмовій формі може бути укладений як шляхом складання одного документа, так і шляхом обміну листами (частина перша статті 207 ЦК України).

Такі висновки суду відповідають висновкам Верховного Суду України, викладеним у його постанові від 24.02.2016 у справі № 6-50цс16.

Проаналізувавши зміст пункту 1.1. Договору № 2 про реструктуризацію заборгованості від 30.05.2018, суд дійшов висновку, що у п. 1.1. цього письмового договору сторони засвідчили у письмовій формі факт передачі позивачем відповідачу 125 000,00 грн позики станом на 31.12.2015, згідно з Договором поворотної фінансової допомоги № 115 від 20.11.2013. Таким чином, Договір № 2 є передбаченим ч. 2 статті 1047 ЦК України іншим документом, який посвідчує передання відповідачу позивачем 125 000,00 грн позики згідно з Договором поворотної фінансової допомоги № 115.

Позивач розірвав Договір № 2 в порядку, встановленому сторонами у п. 4.2. цього Договору, надіславши відповідачу листа № 01-05/137 від 12.06.2019 з повідомленням про дострокове розірвання Договору не пізніше, ніж за 10 днів до дати розірвання Договору, стягнення непогашеної суми заборгованості згідно з Договором, нарахування на непогашену суму заборгованості неустойку (пеню), проценти річних, інфляційні нарахування.

Відповідач факт дострокового розірвання договору в зв`язку з допущеним ним істотним порушенням умов договору позики не заперечив.

Згідно з статтею 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Однією з підстав виникнення зобов`язань, згідно з статтею 11 ЦК України, є договори та інші правочини.

Згідно із статтею 526, ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов`язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст.1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Статтею 1047 ЦК України передбачено, що Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Матеріали справи не містять доказів повернення відповідачем позивачу 125 000,00 грн позики станом на день розгляду справи судом.

За таких обставин, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 125 000,00 грн обґрунтовані та підлягають задоволення.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Так, суд, перевіривши розрахунок позивача щодо стягнення 1 110,00 грн інфляційних втрат, зазначає, що такий позивачем здійснено неправильно, оскільки позивачем допущено арифметичні помилки при їх обчисленні. Згідно проведено судом перерахунку – до стягнення підлягає 1093, 80 грн інфляційних втрат.

Щодо нарахування трьох відсотків річних суд перевіривши поданий позивачем розрахунок, вказує, що за період з 01.01.2019 по 24.06.2019 на суму 30000,00 грн складає 431,51 грн, однак, суд задовольняє вимоги позивача щодо стягнення 3 % річних в розмірі 429,04 грн, в межах заявлених позовних вимог. Що стосується розрахунку 3 % річних періоду з 25.06.2019 по 26.07.2019 на суму 125 000,00, то такий є коректний, а отже, вимоги в частині стягнення 3 % річних в сумі 328,77 грн підлягають до задоволення.

Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 цього ж кодексу боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

В силу ст.ст. 525, 526, 599 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов Договору та вимог Цивільного Кодексу. Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином. За неналежне виконання зобов`язань сторона повинна нести господарсько-правову відповідальність за наявності її вини, а у випадку нанесення збитків вони повинні бути відшкодовані в повному обсязі.

Згідно з вимогами статті 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Кодексом, іншими законами та договором.

Статтею 230 ГК України визначено, що порушення зобов`язання є підставою для застосування господарських санкцій (неустойка, штраф, пеня).

В силу ч. 4 ст. 231 цього ж кодексу, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються у розмірі, передбаченому договором.

Так, позовні вимоги в частині стягнення пені на підставі п. 4.1. Договору підлягають задоволенню частково, а саме: в сумі 5128,77 грн. Решта позовних вимог в частині стягнення пені задоволенню не підлягають з тих підстав, що згідно з приписами статей 1 та 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір цієї пені обчислюється від суми простроченого платежу, однак, він не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Посилання позивача на приписи статті 231 ГК України, як на підставу стягнення із відповідача пені у розмірі 0,1 відсотка від несплаченої суми за кожен день прострочення, безпідставні. У згаданій нормі закону йдеться про пеню у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення. Відповідач у справі допустив прострочення виконання грошового зобов`язання. Відповідач у справі не допускав прострочення поставки товарів, виконання робіт чи надання послуг. Крім цього, нормами ч. 4 ст. 231 ГК України дійсно встановлено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Проте Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» встановлено верхню граничну межу розміру пені, яка у таких випадках обчислюється від суми простроченого платежу. Тому підстави для висновку про те, що розмір штрафних санкцій законом не визначено, відсутні.

Крім цього, стягненню з відповідача на підставі п. 4.1. Договору № 2 не підлягає пеня, обчислена за період часу з 25.06.2019 по 26.07.2019. Позивач стверджує, що Договір № 2 є розірваним з 24.06.2019. У пункті 4.1. цього Договору сторони погодили сплату пені за несвоєчасне внесення плати за договором (30000 грн - до 31.12.2018 та 95000 грн – до 31.12.2019). У Договорі № 2 сторони не погоджували сплату неустойки за неповернення суми позики у випадку дострокового розірвання Договору у день, з якого розірвано Договір № 2.

Згідно проведеного судом розрахунку за період з 01.01.2019 по 24.06.2019 розмір пені, що не перевищує подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, складає 5128,77 грн, проте, до задоволення підлягає пеня в розмірі заявлених позовних вимог 3750,00 грн.

Частиною 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до статті 76 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до статті 129 судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відтак, з відповідача підлягає до стягнення 1959,06 грн судового збору.

З огляду на викладене, виходячи з положень чинного законодавства України, матеріалів та обставин справи, враховуючи практику застосування законодавства вищими судовими інстанціями, керуючись статтями 10, 12, 20, 73, 74, 75, 76, 79, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238 ГПК України, суд,

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задоволити частково.

2. Стягнути з Державного підприємства «Арена Львів» (79031, місто Львів, вулиця Стрийська, будинок 199; ідентифікаційний код: 38457291) на користь Державного підприємства «Спортивний комплекс «Атлет» (01133, місто Київ, провулок Лабораторний, будинок 7 А; ідентифікаційний код: 39351532) грошові кошти в сумі 125 000,00 грн основного боргу, пеню в розмірі 3 750,00 грн, 3% річних – 757,81 грн, інфляційне збільшення боргу в сумі 1093,80 грн, та 1959,06 грн відшкодування витрат на оплату судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду в порядку та строки передбачені розділом IV Господарського процесуального кодексу України.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлений та підписаний 06.12.2019.

Суддя Березяк Н.Є.