Рішення № 86138030, 28.11.2019, Автозаводський районний суд м. Кременчука

Справа №524/2837/19

Провадження №2/524/1727/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 листопада 2019 року Автозаводський районний суд м. Кременчука в складі: головуючого – судді Андрієць Д.Д., за участю секретаря – Воблікової І.О., представника позивача – ОСОБА_1 представника відповідача – ОСОБА_2 , представника відповідача – Олійник Л.М., розглянувши в порядку загального позовного провадження в судовому засіданні в залі суду в м. Кременчуці цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , Державного реєстратора – приватного нотаріуса Кременчуцького міського нотаріального округу Полтавської області – Вариводи Вікторії Вікторівни, треті особи – ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , Державний реєстратор – приватний нотаріус Кременчуцького міського нотаріального округу Полтавської області Бугайова Ліна Михайлівна, державний реєстратор Департаменту державної реєстрації виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Боруца Тетяна Миколаївна, Виконавчий комітет Кременчуцької міської ради про зобов`язання вчинити дії, визнання протиправними та скасування рішень,-

ВСТАНОВИВ:

ВИМОГИ ПОЗИВАЧА

ОСОБА_3 звернулась до Автозаводського районного суду м.Кременчука із позовом в якому просила: 1) заборонити відповідачу переобладнання квартири АДРЕСА_1 у нежитлове адміністративно-торгово-побутове приміщення та використання цього приміщення в якості нежитлового, зобов`язати відповідача відновити попередній стан квартири згідно технічного паспорту житлової квартири АДРЕСА_1 №В-1/72 від 27.04.2012; 2) визнати протиправним та скасувати: свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії САВ №739608, індексний номер 24781256 від 26.07.2014, видане державним реєстратором реєстраційної служби Кременчуцького міського управління юстиції Полтавської області Кондратьєвою Тетяною Миколаївною на об`єкт нерухомого майна - адміністративно-торгово-побутове приміщення, що розташоване за адресою: АДРЕСА_2 ; рішення державного реєстратора Боруци Тетяни Миколаївни, про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), серія та номер: 14719782 та запис в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про право власності №6469073 від 26.07.2014, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 416607053104; рішення про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень, індексний номер 14859604 від 01.08.2014 та запис в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про право власності 6536129 від 01.08.2014, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 416607053104 приватного нотаріуса Кременчуцького міського нотаріального округу Полтавської області Бугайової Ліни Михайлівни; рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 32048138 від 26.10.2016 приватного нотаріуса Кременчуцького міського нотаріального округу Вариводи Вікторії Вікторівни; запис в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про право власності №17093441 від 26.10.2016 на об`єкт нерухомого майна : адміністративно-торгово-побутове приміщення, що розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 416607053104, приватного нотаріуса Кременчуцького міського нотаріального округу Вариводи Вікторії Вікторівни.

ПОЗИЦІЯ ПОЗИВАЧА

Свої вимоги позивач мотивував тим, що вона є власником квартири АДРЕСА_3 . В червні 2012 року третя особа, ОСОБА_5 , придбала квартиру 2, яка розташована суміжно з належною їй, ОСОБА_3 , квартирою. З метою здійснення підприємницької діяльності ОСОБА_5 прийняла рішення про переведення вказаної квартири до нежитлового фонду і з цією метою остання звернулась до виконавчого комітету Кременчуцької міської ради. На даний час залишилось чинним рішення виконавчого комітету Кременчуцької міської ради, яким ОСОБА_5 відмовлено у наданні дозволу на переведення жилих приміщень квартири АДРЕСА_4 із житлового в нежитловий фонд. Отже, на даний час квартира АДРЕСА_1 де-юре має статус житлового приміщення. З метою унеможливлення оскарження державної реєстрації права власності, ОСОБА_5 відчужено нерухоме майно на користь ОСОБА_7 , яка в свою чергу відчужила майно – ОСОБА_4 .. На даний час ОСОБА_4 розпочала ремонтні роботи з переобладнання квартири у нежитлове приміщення, що спонукало мешканців будинку до з`ясування законності таких робіт. На теперішній час відповідач продовжує отримувати дозвільну та проектну документацію з метою реконструкції приміщень квартири у нежитлове приміщення. Неодноразові звернення мешканців будинку до відповідача з вимогою припинити незаконні дії з переобладнання квартири у нежитлове приміщення не дали жодних результатів. Переведення житлової квартири АДРЕСА_1 у нежитлове приміщення вважає таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства та порушує, як особисті її прав та інтереси, так і права та інтереси усіх власників житлових квартир будинку.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позов та просив його задовольнити з підстав, викладених в позовній заяві. На запитання суду відповів, що діями відповідача порушується право позивача на проживання в державі де гарантується верховенство права. Зазначив, що відповідно до ЗУ «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», приміщення загального користування та в тому числі обладнання в середині будинку є спільною власністю співвласників багатоквартирного будинку і розпорядження вказаним майном здійснюється за згодою всіх співвласників.

ПОЗИЦІЯ ВІДПОВІДАЧА

В судовому засіданні представник відповідача – Волі ОСОБА_8 проти задоволення позову заперечував. Зазначив, що відповідачем правомірно набуто право власності, а отримання дозвільної та проектної документації відбувається з дотриманням вимог законодавства. Звертав увагу на те, що позивачем не надано доказів, які б свідчили про порушення його прав.

В судовому засіданні представник відповідача – приватного нотаріуса Кременчуцького міського нотаріального округу Полтавської області – Вариводи Вікторії Вікторівни проти задоволення позову заперечувала. Зазначила, що позивачем не заявлено вимогу про визнання недійсним договору купівлі-продажу, який був посвідчений приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Полтавської області Вариводою В.В., а тому, на її думку, скасування рішення про державну реєстрацію без визнання недійсним правочину не призведе до поновлення прав. Вказала, що позивачем не долучено доказів, які б підтверджували те, що на даний час ведуться будь-які ремонтні роботи чи переобладнання.

ПОЗИЦІЯ ТРЕТЬОЇ ОСОБИ

Треті особи ОСОБА_5 , ОСОБА_6 надіслали суду заяви про розгляд справи за їх відсутності, проти задоволення позову заперечували.

Від департаменту державної реєстрації Виконавчого комітету Кременчуцької міської ради надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності його представників. В своїй заяві Департамент державної реєстрації Виконавчого комітету Кременчуцької міської ради зазначив, що державний реєстратор Боруца(Кондратьєва) Т.М. звільнилась за власним бажанням.

Інші учасники процесу про причини неявки не повідомили.

КЛОПОТАННЯ ТА ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ ПО СПРАВІ

В підготовчому судовому засіданні представник позивача не підтримав клопотання позивача від 17.04.2019 про витребування оригіналів документів.

Ухвалою Автозаводського районного суду м.Кременчука від 27 травня 2019 року заяву ОСОБА_3 про забезпечення позову задоволено частково та накладено заборону відчуження на об`єкт нерухомого майна - адміністративно-торгово-побутове приміщення, Загальна площа (кв.м): 40.7, Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 416607053104; Адреса: АДРЕСА_2 ; Номер об`єкта в РПВН: 35473183.

ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

ОСОБА_3 є власником квартири АДРЕСА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про право спадщину за заповітом від 03.05.2018.

18.06.2013 Автозаводським районним судом м.Кременчука було винесено постанову у справі №524/3592/13-а за позовом ОСОБА_5 до виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області про скасування рішення виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області від 05.04.2013 № 188 та зобов`язання прийняти рішення, якою адміністративний позов задоволено частково: скасовано рішення виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області від 05.04.2013 №188 «Про відмову у наданні дозволу на переведення жилих приміщень квартири АДРЕСА_1 із житлового в нежитловий фонд в м.Кременчуці»; зобов`язано виконавчий комітет Кременчуцької міської ради Полтавської області повторно розглянути питання щодо надання дозволу на переведення житлового приміщення квартири АДРЕСА_1 в нежитловий фонд з метою реконструкції під об`єкт непромислового характеру.

Вказана постанова була скасована постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2013 року та в задоволенні позову ОСОБА_5 було відмовлено.

03 вересня 2013 року рішенням Виконавчого комітету Кременчуцької міської ради №467 надано дозвіл ОСОБА_5 на переведення житлового приміщення квартири АДРЕСА_1 з житлового в нежитловий фонд у м.Кременчуці з метою реконструкції під об`єкт непромислового характеру.

Постановою Автозаводського районного суду м.Кременчука від 14.07.2014 по справі 524/10325/13-а, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 11 серпня 2014 року, позов ОСОБА_9 задоволено і визнано протиправним та скасовано рішення виконавчого комітету Кременчуцької міської Ради за № 467 від 03 вересня 2013 року «Про надання дозволу на переведення житлового приміщення квартири АДРЕСА_1 з житлового в нежитловий фонд».

26.07.2014 ОСОБА_5 було видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно, серія та номер: 24781256 та державним реєстратором прав на нерухоме майно на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 14719782, проведено державну реєстрацію права власності ОСОБА_5 на адміністративно-торгово-побутове приміщення, загальною площею 40,7 кв.м, розташоване за адресою: АДРЕСА_2 .

01.08.2014 приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Бугайовою Л.М. посвідчено договір купівлі-продажу серія та номер: НАВ № 421809, реєстровий № 2737 та на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 14859604 від 01.08.2014 проведено державну реєстрацію права власності ОСОБА_6 на адміністративно-торгово-побутове приміщення, загальною площею 40,7 кв.м, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 .

21.10.2016 приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Вариводою В.В. посвідчено договір купівлі-продажу, серія та номер: 4154 та на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 32048138, проведено державну реєстрацію права власності ОСОБА_4 на адміністративно-торгово-побутове приміщення, загальною площею 40,7 кв.м, розташоване за адресою: АДРЕСА_2 .

13 квітня 2017 року між ОСОБА_4 та ПАТ «Полтаваобленерго» укладено договір про приєднання до електричних мереж №1623, відповідно до якого ОСОБА_4 видано технічні умови стандартного приєднання №47/1623 до електричних мереж електроустановок.

НОРМИ ПРАВА

Відповідно до ст.8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Вказаний принцип більш детально розкривається в рішеннях Конституційного Суду України.

Зокрема, в рішенні у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м`якого покарання) від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004, Конституційний Суд України вказав, що верховенство права – це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України. Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи. Справедливість – одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню.

Одним із елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки(абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо відповідності Конституції України (конституційності) абзацу восьмого пункту 5 частини першої статті 11 Закону України «Про міліцію» від 29 червня 2010 року № 17-рп/2010)

В ч.ч.1, 2, 4, 7 ст.41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

В рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 45 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про електроенергетику" (справа про електроенергетику) від 12 лютого 2002 року № 3-рп/2002) зазначено, що <…> право власності виникає лише за наявності певних юридичних фактів та за умови формування правового статусу конкретного власника, надання йому юридично забезпеченої можливості діяти у передбачених законом межах. Разом з тим власність гарантує не лише права власників, а й зобов`язує, покладає на них певні обов`язки. Саме про це йдеться у статтях 13 і 41 Конституції України, відповідно до яких використання власності не може завдавати шкоди людині, правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства. Отже, для реалізації закріпленого в Конституції України права власності потрібні галузеві закони, які встановлюють конкретні норми використання власником належного йому майна з урахуванням інтересів усіх суб`єктів правовідносин.

Таким галузевим законом є, в тому числі, і Цивільний кодекс України(далі – ЦК України), яким врегульовані питання набуття та здійснення права власності.

Відповідно ч.1 ст.316, ч.1 ст.317 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

В ч.1-5 ст.319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Власність зобов`язує. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.

Власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, встановлених законом. Законом можуть бути встановлені умови використання власником свого майна для здійснення підприємницької діяльності. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом(ст.320, ч.ч.1,2 ст.321 ЦК України)

В ч.1,2 ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Згідно ч.ч.1,2 ст.386 ЦК України Держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав. (ч.ч.1,2 ст.369, ч.2 ст.382 ЦК України).

Особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку, правові, організаційні та економічні відносини, пов`язані з реалізацією прав та виконанням обов`язків співвласників багатоквартирного будинку щодо його утримання та управління, визначається Законом України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» від 14.05.2015 № 417-VIII(далі – Закон № 417-VIII).

Відповідно до ч.1 ст.2 Закону № 417-VIII предметом регулювання цього Закону є відносини, що виникають у процесі реалізації прав та виконання обов`язків власників квартир та нежитлових приміщень як співвласників багатоквартирного будинку.

Спільне майно багатоквартирного будинку є спільною сумісною власністю співвласників. Співвласники мають право: 1) вільно користуватися спільним майном багатоквартирного будинку з урахуванням умов та обмежень, встановлених законом або рішенням співвласників; 2) брати участь в управлінні багатоквартирним будинком особисто або через представника; 3) одержувати інформацію про технічний стан спільного майна багатоквартирного будинку, умови його утримання та експлуатації, витрати на утримання спільного майна багатоквартирного будинку та надходження, отримані від його використання; 4) безоплатно одержувати інформацію про суб`єктів права власності на всі квартири та нежитлові приміщення у багатоквартирному будинку і площу таких квартир та приміщень у порядку і межах, визначених законом; 5) ознайомлюватися з рішеннями (протоколами) зборів співвласників, листками опитування, робити з них копії; 6) на відшкодування винною особою збитків, завданих спільному майну багатоквартирного будинку, у розмірі, що відповідає частці кожного співвласника; 7) інші права, визначені законом. Реалізація співвласником своїх прав не може порушувати права інших співвласників(ч.1 ст.5, ч.ч.1,2 ст.6 Закону № 417-VIII).

Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, регулюються ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 № 1952-IV(далі – Закон № 1952-IV)

В ст.18 Закону № 1952-IV(в редакції, яка існувала на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що свідоцтво про право власності на нерухоме майно, що підтверджує виникнення права власності при здійсненні державної реєстрації прав на нерухоме майно, видається фізичним та юридичним особам на об`єкти нерухомого майна, які в установленому порядку переведені з житлових у нежитлові і навпаки.

Згідно ч.ч.1, 6 ст. 31-2 Закону № 1952-IV державна реєстрація прав у результаті вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об`єктом незавершеного будівництва, що має наслідком набуття, зміну чи припинення речових прав, їх обтяжень одночасно із вчиненням такої нотаріальної дії, проводиться нотаріусом, яким вчинено відповідну нотаріальну дію, крім випадків, передбачених цією статтею. Нотаріус у результаті вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об`єктом незавершеного будівництва, що має наслідком набуття, зміну чи припинення речових прав, їх обтяжень одночасно зі вчиненням такої нотаріальної дії, самостійно формує та реєструє заяву про державну реєстрацію прав та проводить державну реєстрацію прав у порядку, передбаченому цим Законом.

Також, одним з основних прав особи, передбаченим Конституцією України є право кожного звернутися до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод(ст.55 Конституції України, п.2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду № 9-зп від 25.12.97)

Відповідно до ч.1 ст.4, ст. 5 Цивільного процесуального кодексу України(далі ЦПК України) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Згідно ч.1 ст.12, ч.1 ст.81, ч.ч.1-3 ст.89 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

ОЦІНКА СУДУ

Оцінюючи викладені сторонами доводи на обґрунтування своєї позиції, суд відзначає наступне.

Так, за загальним правилом, особа, яка звертається за захистом свого порушеного права має довести, що її право було порушене, в чому полягає порушення її права та ким воно порушується, не визнається або оспорюється. При цьому, особа має чітко визначити яке право порушене та реальність порушення цього права. Вказане свідчить про те, що обґрунтування порушення прав не може ґрунтуватися на умовних припущеннях, які не підтверджені належними доказами.

Суд враховує доводи представника позивача про те, що суд має право самостійно обрати відповідну норму, яка підлягає застосуванню для відповідних правовідносин. Однак, враховуючи те, що одним із принципів цивільного судочинства є принцип змагальності сторін, на переконання суду, вищенаведені доводи представника позивача не свідчать про те, що особа звільняється від обов`язку довести порушення свого права.

Так, звертаючись до суду із позовом, позивач вказував на те, що дії відповідача із проведення переобладнання адміністративно-торгово-побутового приміщення порушують її права та права мешканців будинку. Суд враховує те, що на адресу суду мешканцями будинку АДРЕСА_2 направлено колективне звернення, в якому останні просили задовольнити позов.

Однак, суд зважає на те, що викладені позивачем доводи про руйнування будинку та використання відповідачем об`єктів, що знаходяться в спільній власності співвласників багатоквартирного будинку, не підтверджуються достатніми доказами. Зокрема, єдиними доказом, який підтверджує те, що відповідачем вчиняються будь-які ремонтні дії є копія технічних умов стандартного приєднання №47/1623 до електричних мереж електроустановок. На переконання суду, вказаний доказ не свідчить про те, що відповідачем порушуються права співвласників будинку АДРЕСА_2 на належні та безпечні умови проживання, як на те вказував представник позивача в судовому засіданні.

Ключовим доводом позивача та його представника є посилання, як на підставу для судового захисту, на порушення права особи на проживання в державі, в якій гарантується верховенство права, що полягало у незаконності проведення державної реєстрації.

Суд враховує, що відповідач ОСОБА_4 та третя особа – ОСОБА_6 набули право власності на нерухоме майно з підстав, що не заборонені законом, зокрема із правочину – шляхом укладання договору купівлі-продажу. Вказане підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна № 181574940. Суд також враховує, що фактично позивачем не оскаржувався сам факт набуття вказаними особами права власності, а лише зазначається про незаконність переведення квартири АДРЕСА_1 у нежитловий фонд.

Суд погоджується із тим, що проведення державної реєстрації на підставі рішення виконавчого комітету Кременчуцької міської Ради за № 467 від 03 вересня 2013 року «Про надання дозволу на переведення житлового приміщення квартири АДРЕСА_1 з житлового в нежитловий фонд», яке визнано судом протиправним та скасовано, свідчить про існування підстав для скасування державної реєстрації права власності на новий об`єкт нерухомого майна.

Однак, суд вважає за необхідне зазначити, що принцип верховенства права, на порушення якого посилався представник позивача, є багатогранним та містить в собі інші принципи, в тому числі і принципи пропорційності та правової визначеності.

На переконання суду, скасування рішення про державну реєстрацію права власності буде вважатись втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном та фактично є рівноцінним позбавленню особи правомірно набутої власності.

У зв`язку із цим суд вважає, що в даній справі необхідним буде визначення пропорційності втручання у право особи на власність із захистом прав та інтересів позивача на проживання в державі в якій гарантується верховенство права.

Вирішуючи дане питання суд повторює, що відповідач по справі є добросовісним набувачем нерухомого майна.

На переконання суду, позивачем не було доведено те, що відповідач по справі вчиняла дії щодо переведення квартири АДРЕСА_1 в нежитловий фонд.

Викладені обставини, на переконання суду, свідчать про те, що позбавлення ОСОБА_4 права власності на нерухоме майно не буде пропорційним заходом для захисту права позивача на проживання в державі в якій гарантується верховенство права, оскільки обраний позивачем спосіб захисту свого права та інтересу фактично призведе до нових порушень гарантованих державою прав особи – ОСОБА_4 ..

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов до висновку проте, що позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , Державного реєстратора – приватного нотаріуса Кременчуцького міського нотаріального округу Полтавської області – Вариводи В.В. про зобов`язання вчинити дії, визнання протиправними та скасування рішень задоволенню не підлягає в повному обсязі.

Судові витрати суд покладає на позивача.

Відповідно до вимог ч.9 ст.158 ЦПК України суд скасовує вжиті судом заходи забезпечення позову у виді заборони відчуження.

Керуючись ст.ст. 10, 12, 81, 141, 258, 259, 263 – 265 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , Державного реєстратора – приватного нотаріуса Кременчуцького міського нотаріального округу Полтавської області Вариводи Вікторії Вікторівни про зобов`язання вчинити дії, визнання протиправними та скасування рішень – залишити без задоволення.

Судові витрати покласти на позивача.

Скасувати заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Автозаводського районного суду м.Кременчука від 27 травня 2019 року по справі 524/2837/19 у виді заборони відчуження на об`єкт нерухомого майна - адміністративно-торгово-побутове приміщення, Загальна площа (кв.м): 40.7, Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 416607053104; Адреса: АДРЕСА_2 ; Номер об`єкта в РПВН: 35473183.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Полтавського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення суду складено 05 грудня 2019 року

Суддя Д.Д.Андрієць