Рішення № 86130393, 26.11.2019, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №1.380.2019.004014

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 листопада 2019 року

Львівський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Брильовського Р.М.

секретар судового засідання Сільник Н.Є.

за участю:

представника позивача - Чорнія Р.Ю.

представника відповідача - Кельбас Р.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у м. Львові справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Львівській області, Головного управління ДПС у Львівській області про скасування наказу, рішення, податкової вимоги та податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся з позовом до Головного управління ДФС у Львівській області, Головного управління ДПС у Львівській області, у якій з врахуванням заяви про збільшення позовних вимог просить суд: визнати протиправними та скасувати наказ Головного управління ДФС у Львівській області №1594 від 15.03.2019 «Про проведення документальної позапланової документальної перевірки фізичної особи платника податків ОСОБА_1 » із змінами внесеними наказом Головного управління ДФС у Львівській області №1824 від 26.03.2019 «Про внесення змін до наказу ГУ ДФС у Львівській області від 15.03.2019 №1524 «Про проведення документальної позапланової документальної перевірки фізичної особи платника податків ОСОБА_1 »; рішення Головного управління ДФС у Львівській області про застосування штрафних санкцій № 000151307 від 01.07.2019; податкову вимогу Головного управління ДФС у Львівській області № Ф-000131307 від 01.07.2019; податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Львівській області від 01.07.2019 №0008591307, №0008581307, №000161307, №0008631307, №000171307.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначає, що відповідачем на його адресу було надіслано запит від 25.01.2019 про надання інформації та її документального підтвердження про оподаткування доходів, отриманих від відчуження об`єктів нерухомості, щодо яких позивач фізична особа-підприємець та або фізична особа виступив забудовником за період з 01.01.2013 по 31.12.2017. Позивач стверджує, що вказаний запит не відповідає вимогам п.73.3 ст.73 ПК України, оскільки не містить відомостей про те, які саме факти, виявлені у процесі аналізу податкової інформації, свідчать про порушення ним податкового законодавства та не зазначено перелік документів, які необхідно надати. У зв`язку з тим, що зазначений запит складено з порушенням вимог, визначених абзацами першим-п`ятим цього пункту позивач звільняється від обов`язку надавати відповідь на такий запит. Відповідач 15.03.2019 прийняв оскаржуваний наказ про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки позивача, а наказом від 26.03.2019 №1821 переніс строк проведення перевірки з 29.03.2019 на 17.04.2019. Позивач вважає, що оскільки запит контролюючого органу про надання інформації та її документального підтвердження оформлено з порушенням встановленого законом порядку, він не містить посилань на конкретні порушення позивачем приписів податкового законодавства, то у контролюючого органу були відсутні встановлені законом підстави для проведення документальної позапланової невиїзної перевірки, а відтак оскаржувані накази є протиправними, необґрунтованими та підлягають скасуванню. Також позивач вважає, що акт від 03.05.2019 №668/13.7/1529607091, складений за результатами незаконно призначеної і незаконно проведеної перевірки, не є допустимим доказом у розумінні ст.74 Кодексу адміністративного судочинства України, тому не може бути доказом вчинення ним правопорушень, за які відповідачем рішеннями та вимогою про сплату боргу йому визначено зобов`язання зі сплати податку з доходів фізичних осіб, військового збору, податку на додану вартість, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та штрафів за їх заниження та неподання звітності. Крім того, позивач вважає, що в акті перевірки безпідставно зроблено висновки про заниження ним податку з доходів фізичних осіб та податку на додану вартість з операцій продажу житлової нерухомості, оскільки відповідачем не враховано, що за операціями з відчуження нерухомого майна податок з доходів фізичних осіб ним сплачено відповідно до ст.172 ПК України під час нотаріального посвідчення відповідних договорів за передбаченою п.167.2 ст.167 ПК України ставкою 5% від отриманого доходу, а операції з відчуження продажу житла, наступного після першого продажу, звільняються від оподаткування ПДВ на підставі пп.197.1.14 ст.197 ПК України. Оскільки згідно з абз. а) цього підпункту під перше постачання житла підпадають також операції з виконання робіт по його спорудженню, а будівництво здійснювалося позивачем із залученням підрядників, то оподатковуване ПДВ перше постачання житла було здійснено ними, а операції позивача були звільнені від цього податку. На підставі вищезазначеного, позивач просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Відповідач у встановлений судом строк подав відзив на позов, у якому просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог. Свої заперечення обґрунтовує тим, що на його адресу надійшов лист Департаменту податків і зборів фізичних осіб ДФС України, до якого було додано перелік фізичних осіб, які неодноразово здійснювали операції з відчуження нерухомого майна. Вказаним листом відповідачеві було доручено зібрати та опрацювати інформацію щодо вказаних у переліку осіб і за наявності підстав здійснити їх перевірки. Позивач входив до складу цього переліку. На підставі пп. 20.1.2 п. 20.1 ст. 20, пп. 73.3 ст. 73 ПК України відповідач скерував на адресу позивача запити від 25.01.2019 №3516/10/13.07-10, від 11.03.2019 №12098/10/13.07-10 та від 15.03.2019 №13675/10/13.07-10 щодо надання інформації про підстави набуття у власність об`єктів первинної нерухомості (майнових прав), земельних ділянок, документальне підтвердження повноти декларування та сплати податків щодо фактів відчуження об`єктів нерухомості. Однак, оскільки відповідь на ці запит позивач не надав, тому 15.03.2019 на підставі п.п. 20.1.4 п.20.1 ст. 20, п.п. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75, п.п. 78.1.1, п. 78.1 ст. 78, ст. 79, п. 82.2 ст. 82 ПК України та доповідної записки управління податків і зборів з фізичних осіб ГУ ДФС у Львівській області від 14.03.2019 №185/13.7-15 відповідачем було видано наказ від 15.03.2019 про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки позивача, а наказом від 26.03.2019 №1821 строк проведення перевірки перенесено з 29.03.2019 на 17.04.2019. Вказує, що покликання позивача про невідповідність запиту вимогам п.73.3 ст. 73 ПК України не заслуговують на увагу, оскільки у вказаному запиті чітко зазначено норми права на підставі яких такий скеровувався, а також зазначено перелік інформації, яка запитується, та перелік документів, які пропонується надати. Вказує, що у такому запиті міститься посилання на дані, що стали підставою для його складання, зокрема, отримання відповідачем листа Департаменту податків і зборів фізичних осіб ДФС України щодо можливості ухилення від сплати належних платежів платниками податків - фізичними особами, які систематично здійснюють реєстрацію/перереєстрацію об`єктів житлової нерухомості та перелік документів, як необхідно надати. Зазначив, що у зв`язку з ненаданням позивачем у законодавчо встановлені строки пояснень та їх документального підтвердження на скерований запит у контролюючого органу були підстави, визначені статтею 78 ПК України для проведення (призначення) документальної позапланової невиїзної перевірки. Актом перевірки від 03.05.2019р. №668/13.7/1529607091 встановлено, що протягом періоду з 01.01.2015 по 31.12.2018 позивач систематично здійснював продаж нерухомого майна з метою отримання прибутку, тобто здійснював підприємницьку діяльність, однак податок з доходів фізичних осіб сплачував не за ставкою оподаткування доходів від підприємницької діяльності, а за ставкою 5%, тому занизив цей податок, а також військовий збір, який слід було отримати із занижених сум отриманого доходу. Інспекцією ДАБК у м. Львові листом від 05.03.2019 №0006-818 підтверджено, що позивач був замовником будівництва багатоквартирних будинків за адресою АДРЕСА_1 . Ільмова АДРЕСА_2 , АДРЕСА_1 , АДРЕСА_3 Ільмова, 9, м. Львів, вул. Купальська, 4, м. Львів, вул. Колоскова, 4, індивідуального житлового будинку за адресою м АДРЕСА_1 Личаківська, 96 та реконструкції незавершеного будівництва готелю під багатоповерховий будинок з творчими майстернями за адресою м. Львів, вул АДРЕСА_4 Личаківська, 96. Обсяг реалізації нерухомого майна позивача перевищив 1 млн грн, тому позивач зобов`язаний був з 11.03.2015 зареєструватися платником ПДВ, нараховувати та сплачувати цей податок, подавати декларації з цього податку та складати і реєструвати у Єдиному реєстрі податкові накладні, що не було позивачем зроблено. Також позивач, фактично здійснюючи підприємницьку діяльність, не сплачував єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 16.09.2019 відкрито загальне позовне провадження.

Протокольною ухвалою суду від 19.11.2019 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду на 26.11.2019.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав з мотивів, вказаних в позовній заяві та заяві про збільшення позовних вимог, просив позов задовольнити.

У судовому засіданні представник відповідача заперечив проти задоволення позовних вимог з підстав викладених у відзиві, просив у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши пояснення представника позивача та представника відповідача, з`ясувавши обставини, на які позивач та відповідач посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень та дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, суд встановив такі правовідносини.

Головне управління ДФС у Львівській області надіслало на адресу позивача три запити «Про надання інформації та її документального підтвердження» від 25.01.2019 №3516/10/13.07-10, від 11.03.2019 №12098/10/13.07-10 та від 15.03.2019 №13675/10/13.07-10.

У кожному з цих запитів міститься вимога щодо надання інформації про підстави набуття у власність об`єктів первинної нерухомості (майнових прав), земельних ділянок, документального підтвердження повноти декларування та сплати податків щодо фактів відчуження об`єктів нерухомості за період з 01.01.2015 по 31.12.2017.

Позивачем не було надано відповіді на вказані запити і не надіслано інформації та підтверджуючих її документів.

Начальником Управління податків і зборів з фізичних осіб ГУ ДФС у Львівській області (В. Коваль) на ім`я начальника ГУ ДФС у Львівській області 14.03.2019 складено доповідну записку №185/13.7-15, у якій міститься пропозиція проведення позапланової невиїзної документальної перевірки у зв`язку з тим, що позивачем не надано відповіді на запит від 25.01.2019 №3516/10/13.7-10 про надання інформації та її документального підтвердження, що є підставою для проведення перевірки відповідно до пп.78.1.1. пп.78.1 ст.78 ПК України.

На підставі вказаної доповідної записки ГУ ДФС у Львівській області видано наказ від 15.03.2019 №1594, яким призначено проведення позапланової невиїзної документальної перевірки позивача тривалістю 5 робочих днів з 29.03.2019.

Повідомлення позивача про перевірку №13601/10/13.6-11 було складено 15.03.2019.

Наказом ГУ ДФС у Львівській області від 26.03.2019 №1821 змінено строк проведення перевірки, визначений п.1 наказу від 15.03.2019 №1594 і призначено її проведення з 17.04.2019.

Позапланову невиїзну документальну перевірку проведено у приміщенні ГУ ДФС у Львівській області з 17.04.2019 по 23.04.2019.

На підставі цієї перевірки складено акт від 03.05.2019 №668/13.7/1529607091.

У цьому акті вказано, що протягом перевіреного періоду з 01.01.2015 по 31.12.2018 позивачем допущено наступні порушення:

- порушення п.167.1 ст.167, п.п.177.2 та 177.10 ст.177 ПК України (неналежно вівся облік доходів та витрат та занижено податок на доходи фізичних осіб на загальну суму 2147468,45 грн);

- порушення п.49.18.5 п.49.18 ст.49, п.177.5 та п.177.11 ст.177 ПК України (порушено строки подання декларацій про майновий стані і доходи за 2015, 2016 та 2018);

- порушення пп.1.2, 1.3, 1.6 п.161 підрозділу 10 Розділу ХХ, пп.163.1.1 п.163.1 ст.163, пп.164.1.3 п.164.1 ст.164, п.177.2 ст.177 ПК України (занижено військовий збір на загальну суму 176879,18 грн);

- п.4 ч.1 ст.4, абз.1 п.2 ч.1 ст.7, абз.1 ч.5 ст.8, абзаци 3 та 5 ч.8 ст.9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (занижено суму єдиного внеску на загальну суму 88347,62грн);

- ч.4 п.2 ст.6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» та п.3.2 розділу ІІІ «Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», затвердженого наказом Міндоходів України від 09.09.2013 №454 (порушення строків подання звітів щодо суми нарахованого внеску за 2015 та 2016;

- п.187.1 ст.187, п.п.200.1, 200.1 та200.4 ст.200, п.п.201.1 та 201.10 ст.201 ПК України (занижено податок на додану вартість на загальну суму 2313844 грн);

- п.п.201.1 та 201.10 ст.201 ПК України (порушення граничних термінів реєстрації податкових накладних за травень 2018 на суму 186580 грн, червень 2018 на суму 70000 грн, липень 2018 на суму 66000 грн та серпень 2018 на суму 123040 грн);

- пп.49.18.1 п.49.18 ст.49 та п.203.1 ст.203 ПК України (порушення строків подання декларації з ПДВ за квітень – грудень 2015 року, січень – грудень 2016 року, січень – грудень 2017 року та січень – грудень 2018 року).

На підставі акту перевірки від 03.05.2019 №668/13.7/1529607091 ГУ ДФС у Львівській області прийнято наступні рішення:

- податкове повідомлення – рішення від 01.07.2019 №0008591307 про визначення основного платежу з податку на доходи фізичних осіб на суму 2147468,45 грн та штрафу 536867,11 грн;

- податкове повідомлення – рішення від 01.07.2019 №0008581307 про визначення штрафу за несвоєчасне подання декларацій з податку на доходи фізичних осіб в сумі 510 грн;

- податкове повідомлення – рішення від 01.07.2019 №0008631307 про визначення основного платежу з військового збору на суму 176879,18 грн та штрафу 44219,80 грн;

- податкове повідомлення – рішення від 01.07.2019 №000161307 про визначення основного платежу з ПДВ на суму 2313844 грн та штрафу 578461 грн;

- податкове повідомлення – рішення від 01.07.2019 №000171307 про визначення штрафу за несвоєчасне подання декларацій з ПДВ у сумі 7650 грн;

- вимогу від 01.07.2019 №Ф-000131307 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на суму 88437,62 грн;

- рішення про застосування штрафних санкцій за порушення порядку подання звітності, передбаченої Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» у сумі 310 грн.

Під час судового розгляду, досліджуючи питання правомірності прийняття відповідачем оскаржуваних позивачем наказів, суд виходив з наступного.

Спірні правовідносини врегульовано Податковим кодексом України та «Порядком періодичного подання інформації органам державної податкової служби та отримання інформації зазначеними органами за письмовим запитом», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2010 року № 1245.

Відповідно до п.79.1 ст.79 ПК України документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу рішення про її проведення та за наявності підстав для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу.

У наказі ГУ ДФС у Львівській області від 15.03.2019 №1594, наказі ГУ ДФС у Львівській області від 26.03.2019 №1821 та Повідомленні від 15.03.2019 №153 вказано, що проведення позапланової документальної невиїзної перевірки призначено на підставі пп.78.1.1. п.78.1 ст.78 ПК України.

Відповідно до пп. 78.1.1 п.78.1 ст.78 ПК України, документальна позапланова перевірка здійснюється, зокрема, якщо отримано податкову інформацію, що свідчить про порушення платником податків валютного, податкового та іншого не врегульованого цим Кодексом законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов`язковий письмовий запит контролюючого органу, в якому зазначаються порушення цим платником податків відповідно валютного, податкового та іншого не врегульованого цим Кодексом законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом 15 робочих днів з дня, наступного за днем отримання запиту.

Підпунктом 16.1.5 пункту 16.1. статті 16 ПК України встановлено обов`язок платника податків подавати на належним чином оформлену письмову вимогу контролюючих органів (у випадках, визначених законодавством) документи з обліку доходів, витрат та інших показників, пов`язаних із визначенням об`єктів оподаткування (податкових зобов`язань), первинні документи, регістри бухгалтерського обліку, фінансову звітність, інші документи, пов`язані з обчисленням та сплатою податків та зборів. У письмовій вимозі обов`язково зазначаються конкретний перелік документів, які повинен надати платник податків, та підстави для їх надання.

Право контролюючого органу отримувати безоплатно від платників податків, у тому числі благодійних та інших неприбуткових організацій, усіх форм власності у порядку, визначеному законодавством, довідки, копії документів, засвідчені підписом платника або його посадовою особою та скріплені печаткою (за наявності), про фінансово-господарську діяльність, отримані доходи, видатки платників податків та іншу інформацію, пов`язану з обчисленням та сплатою податків, зборів, платежів, про дотримання вимог законодавства, здійснення контролю за яким покладено на контролюючі органи, а також фінансову і статистичну звітність у порядку та на підставах, визначених законом встановлене підпунктом 20.1.2. пункту 20.1 статті 20 ПК України.

Відповідно до п. 73.3 ст. 73 ПК України контролюючі органи мають право звернутися до платників податків та інших суб`єктів інформаційних відносин із письмовим запитом про подання інформації (вичерпний перелік та підстави надання якої встановлено законом), необхідної для виконання покладених на контролюючі органи функцій, завдань, та її документального підтвердження.

Такий запит підписується керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу і повинен містити:

1) підстави для надіслання запиту відповідно до цього пункту, із зазначенням інформації, яка це підтверджує;

2) перелік інформації, яка запитується, та перелік документів, які пропонується надати;

3) печатку контролюючого органу.

Письмовий запит про подання інформації надсилається платнику податків або іншим суб`єктам інформаційних відносин за наявності хоча б однієї з таких підстав:

1) за результатами аналізу податкової інформації, отриманої в установленому законом порядку, виявлено факти, які свідчать про порушення платником податків податкового, валютного законодавства, законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи;

2) для визначення відповідності умов контрольованої операції принципу "витягнутої руки" під час здійснення податкового контролю за трансфертним ціноутворенням відповідно до статті 39 цього Кодексу та/або для визначення рівня звичайних цін у випадках, визначених цим Кодексом;

3) виявлено недостовірність даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків;

4) щодо платника податків подано скаргу про ненадання таким платником податків:

податкової накладної покупцю або про допущення продавцем товарів/послуг помилок при зазначенні обов`язкових реквізитів податкової накладної, передбачених пунктом 201.1 статті 201 цього Кодексу, та/або порушення продавцем/покупцем граничних термінів реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних податкової накладної та/або розрахунку коригування;

акцизної накладної покупцю або про порушення порядку заповнення та/або порядку реєстрації акцизної накладної;

5) у разі проведення зустрічної звірки;

6) в інших випадках, визначених цим Кодексом.

Платники податків та інші суб`єкти інформаційних відносин зобов`язані подавати інформацію, визначену в запиті контролюючого органу, та її документальне підтвердження (крім проведення зустрічної звірки) протягом 15 робочих днів з дня, наступного за днем отримання запиту (якщо інше не передбачено цим Кодексом).

У разі якщо запит складено з порушенням вимог, визначених абзацами першим - п`ятим цього пункту, платник податків звільняється від обов`язку надавати відповідь на такий запит.

Аналогічні положення закріплені в п. 9 Порядку періодичного подання інформації органам державної податкової служби та отримання інформації зазначеними органами за письмовим запитом, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2010 року № 1245.

Наведені вище норми законодавства є одночасно і механізмом реалізації органами податкового контролю їхніх владних повноважень і гарантією захищеності платників податків від порушень з їхнього боку.

ГУ ДФС у Львівській області надіслало на адресу позивача три запити «Про надання інформації та її документального підтвердження» від 25.01.2019 №3516/10/13.07-10, від 11.03.2019 №12098/10/13.07-10 та від 15.03.2019 №13675/10/13.07-10.

Останній запит було направлено позивачеві уже після призначення перевірки (оспорюваний наказ ГУ ДФС у Львівській області №1594 датовано 15.03.2019 і в запиті вказано, що рішення про перевірку уже прийнято).

У кожному з цих запитів міститься вимога щодо надання інформації про підстави набуття у власність об`єктів первинної нерухомості (майнових прав), земельних ділянок, документального підтвердження повноти декларування та сплати податків щодо фактів відчуження об`єктів нерухомості за період з 01.01.2015 по 31.12.2017.

При цьому, у запиті від 11.03.2019 №12098/10/13.07-10, крім повторення інформації та вимог, викладених у попередньому запиті, наведено перелік адрес об`єктів нерухомості, відчужених позивачем.

У запиті від 15.03.2019 №13675/10/13.07-10, крім повторення інформації та вимог, викладених у першому запиті, наведено законодавчі визначення понять господарської діяльності та першого постачання житла, а період, за який слід надати документи розширено до 31.12.2018.

У перелічених вище запитах відповідача, як на правову підставу їх надсилання ним зроблено посилання на пп.20.1.2 п.20.1 ст.20, пп.73.3.1 п.73.3.

Однак, п.73.3 не має підпункту 73.3.1 чи взагалі інших підпунктів. Він поділений на абзаци, яких на дату подання запитів і на дату розгляду спору судом є двадцять. З них третій та сьомий за послідовністю абзаци починаються з цифрового позначення « 1)». Таким чином, відповідачем зроблено посилання на норму, якої у ст.73 ПК України немає. В останньому запиті додатково зроблено посилання на пп.78.1.1 пп.78.1 ст.78 та на ст.79 ПК України. Однак, у запитах відповідача не вказано жодної з шести фактичних підстав надіслання контролюючим органом платнику податків запиту про надання інформації та документів, які передбачено абзацами 7-14 п.73.3 ст.73 ПК України.

Відповідач у відзиві на позовну заяву, як на фактичну підставу надіслання усіх трьох запитів, посилається на те, що їх надіслано у зв`язку з отриманням листа Департаменту податків і зборів з фізичних осіб ДФС України щодо можливості ухилення від сплати належних платежів платниками податків-фізичними особами, які систематично здійснюють реєстрацію чи перереєстрацію об`єктів житлової нерухомості.

Однак, такої підстави п.73.3 ст.73 ПК України не містить. Також у самих запитах не вказано, які дії позивача розглядаються (чи хоча б припускаються) в якості порушень і які норми законодавства при цьому могли бути ним порушені. При надсиланні запитів копії цього листа відповідач позивачеві не надавав. Таким чином, через неналежне оформлення запитів відповідачем позивач не мав змоги встановити їх правомірність та обов`язковість.

На вимогу суду відповідачем надано копію листа Департаменту податків і зборів з фізичних осіб ДФС України від 18.01.2019 №1766/7/99-99-13-04-03-17.

Судом детально досліджено зміст цього листа, оскільки саме ним відповідач обґрунтував своє право на надіслання позивачеві інформаційних запитів, невиконання яких зумовило видання оспорюваних наказів від 15.03.2019 №1594 та від 26.03.2019 №1821 та проведення позапланової перевірки.

У листі від 18.01.2019 №1766/7/99-99-13-04-03-17 вказано, що Департамент податків і зборів з фізичних осіб ДФС України надсилає відомості про доходи, отримані фізичними особами від продажу нерухомого майна (ознака 104) за 2013 – 2018 роки для аналізу на предмет здійснення цими фізичними особами систематичної реєстрації/перереєстрації об`єктів житлової нерухомості без державної реєстрації як суб`єктів підприємницької діяльності. Надалі у цьому листі наголошено на необхідності опрацювання відомостей з офіційного веб-сайту Державної архітектурно-будівельної інспекції України, Державного реєстру прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна. Після цього у листі наведено зміст пп.197.1.14 п.197.1 ст.197 ПК України та виведено типову схему заниження платниками податків - фізичними особами податку на доходи та ухилення від сплати ПДВ за рахунок провадження господарської діяльності без її державної реєстрації. У резолютивній частині листа адресатів зобов`язано 1) опрацювати надану інформацію з метою виявлення фізичних осіб, що здійснюють господарську діяльність у сфері будівництва житла без державної реєстрації, декларування доходів та сплати податків, 2) за наслідками аналізу надати запити платникам податків – фізичним особам, органам державного архітектурно-будівельного контролю, місцевим органам влади та нотаріусам, 3) провести перевірки за умови наявності для цього підстав. Додатком до листа Департаменту надіслано перелік платників податків, інформацію щодо яких необхідно опрацювати.

Із змісту запитів відповідача від 11.03.2019 №12098/10/13.07-10 та від 25.01.2019 №3516/10/13.07-10 вбачається, що на момент їх надання відповідач не з`ясував наявності чи відсутності у позивача статусу суб`єкта господарської діяльності (як того вимагав лист Департаменту податків і зборів з фізичних осіб ДФС України): у запитах вказано «фізична особа – підприємець та/або фізична особа ОСОБА_1 ». Також, відповідачем не надано жодних доказів аналізу податкової звітності позивача (її змісту чи факту її подання або неподання). Відповідей приватних нотаріусів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на запити відповідача щодо договорів, укладених позивачем, суду відповідачем не надано, тому суд не може робити висновків про те, що отримана від них інформація вплинула на прийняття рішень щодо надіслання запитів чи призначення перевірки. Відповідь з Державного нотаріального архіву щодо договорів, укладених позивачем і посвідчених приватним нотаріусом Василюком В.М., датована 18.03.2019. Таким чином, як на момент надіслання запитів позивачу, так і на момент прийняття спірного наказу про проведення перевірки від 15.03.2019 №1594 відповідач не володів жодною інформацією, яка у достатній мірі свідчила б про наявність порушень законодавства з боку позивача і могла бути підставою проведення позапланової перевірки.

Лист Департаменту податків і зборів з фізичних осіб ДФС України від 18.01.2019 №1766/7/99-99-13-04-03-17 не містить інформації про те, що конкретні, перелічені у Додатку до листа особи, допустили порушення законодавства. Більш того, доручення попереднього збору інформації з численних джерел, їх опрацювання (і лише в останню чергу та при наявності підстав доручення провести перевірки) свідчать про те, що на момент надсилання цього листа не було достатніх підстав вважати, що вказані у Додатку до нього особи вчинили правопорушення. Таким чином, лист Департаменту податків і зборів з фізичних осіб ДФС України від 18.01.2019 №1766/7/99-99-13-04-03-17 також не може розглядатися, як інформація про порушення позивачем вимог діючого законодавства, підстава подання запиту про надання інформації та документів чи підстава проведення позапланової перевірки у випадку ненадання відповіді на них.

Надіслані позивачеві запити також містять інші недоліки. Зокрема, запит відповідача від 25.01.2019 №3516/10/13.07-10 не містить переліку об`єктів нерухомості, щодо яких подано запит. Також цей запит не містить і переліку документів, які позивачеві необхідно надати, оскільки формулювання «об`єкти нерухомості, в яких фізична особа-підприємець та/або фізична особа ОСОБА_1 виступав забудовником» та «документальне підтвердження повноти декларування та сплати податків щодо фактів відчуження вищезазначених об`єктів» не є переліком витребовуваних документів, як того вимагає п.10 «Порядку періодичного подання інформації органам державної податкової служби та отримання інформації зазначеними органами за письмовим запитом», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2010 №1245.

Запит від 11.03.2019 №12098/10/13.07-10 (на відміну від запиту від 25.01.2019 №3516/10/13.07-10) уже містить перелік об`єктів нерухомого майна, щодо яких вимагається надання інформації, однак переліку документів, які цю інформацію повинні підтверджувати, у цьому запиті також немає. При цьому, документальне підтвердження у запиті встановлюється, як обов`язкове, тому перелік документів, що витребовуються, також повинен бути наведений у запиті.

Суд звертає увагу на те, що вказаний запит датований 11.03.2019, а оспорюваний наказ про проведення перевірки №1594 видано 15.03.2019, тобто через 4 дні після складання запиту. Таким чином, рішення про проведення перевірки відповідачем прийнято до закінчення встановлено пп.78.1.8 п.71.ст.78 ПК України строку надання відповіді на запит по конкретних об`єктах нерухомості, а саме 15-ти робочих днів з наступного дня після вручення запиту.

Відповідно до абз.7 пп.73.3 ст.73 ПК України у разі якщо запит складено з порушенням вимог, визначених абзацами 1 - 5 цього пункту, платник податків звільняється від обов`язку надавати відповідь на такий запит. Аналогічну норму містить п.16 «Порядку періодичного подання інформації органам державної податкової служби та отримання інформації зазначеними органами за письмовим запитом», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2010 №1245.

Таким чином, з причини зазначених вище недоліків запити ГУ ДФС у Львівській області про надання інформації та її документального підтвердження від 25.01.2019 №3516/10/13.07-10 та від 11.03.2019 №12098/10/13.07-10 не були обов`язковими для виконання позивачем.

Відповідно, ненадання відповіді на них не може вважатися підставою призначення та проведення позапланової документальної перевірки на підставі пп.78.1.1. п.78.1 ст.78 ПК України.

Суд не бере до уваги посилання представника відповідача на постанову Верховного Суду від 05.03.2019 у справі №813/4376/17, оскільки у цій справі Верховний Суд зазначив наступне: «з матеріалів справи вбачається, що запити, направлені податковим органом на адресу Товариства, містили вказівку на фактичну (аналіз показників, що містяться у податкових деклараціях з ПДВ за серпень-грудень 2016 року та січень 2017 року) і правову підстави (підпункт 16.1.5, під підпункт 16.1.7 пункт 16.1 статті 16, підпункт 20.1.2 пункт 20.1 статті 20, підпункт 1 і підпункт 3 абзац 3 пункт 73.3 статті 73, підпункт 78.1.1 пункт 78.1 статті 78 Податкового кодексу України, пункту 14 Порядку періодичного подання інформації органам державної податкової служби та отримання інформації зазначеними органами за письмовим запитом, затвердженого Постановою Кабінету міністрів України від 27.12.2010 № 1245) направлення запиту. Запит містив опис інформації, що запитується, та орієнтовний перелік документів, що її підтверджують».

У справі №813/4376/17 запит податкового органу було сформовано чітко відповідно до вимог податкового законодавства і він мав лише окремі дефекти, у той час у справі №1.380.2019.004014 всіх цих вимог до запиту податковим органом не було дотримано.

З огляду на наявні у матеріалах справи письмові запити, суд встановив їх невідповідність вищенаведеним вимогам законодавства, що надавало позивачу можливість не надавати відповідь на такі обов`язкові запити та відмовити у цьому.

У наказі про проведення перевірки №1594 від 15.03.2019 вказано, що його прийнято на підставі доповідної записки Управління податків і зборів з фізичних осіб ГУ ДФС у Львівській області від 14.03.2019 №185/13.7-15.

Однак, вказана доповідна записка не містить жодної інформації про вчинення позивачем будь-яких порушень законодавства, крім ненадання відповіді на запит відповідача від 25.01.2019 №3516/10/13.07-10, який не можливо було виконати через його надто загальні формулювання.

Враховуючи викладене, наказ ГУ ДФС у Львівській області від 15.03.2019 №1594 є протиправним, відповідно проведення позапланової невиїзної документальної перевірки позивача також є протиправним.

Відповідно до ст.74 КАС України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Верховним Судом у своїх постановах неодноразово було висловлено правову позицію, згідно з якою рішення органів податкового контролю не можуть ґрунтуватися на матеріалах перевірок, проведених з порушенням встановлених законом підстав, а прийняті на підставі таких перевірок рішення органів податкового контролю підлягають скасуванню (постанови від 27.02.2018 №813/2451/17 (провадження №К/9901/4085/17), від 20.03.2018 у справі №810/1438/17 (провадження №К/9901/4570/17), від 16.01.2018 у справі №826/442/13-а (провадження К/9901/898/18), від 09.10.2018 у справі №810/403/17 (провадження №К/9901/49005/18), від 05.03.2019 у справі №806/1798/16 (провадження №К/9901/39372/18), від 23.01.2018 у справі №804/12558/14 (провадження №К/9901/1367/18) .

З огляду на це, вирішуючи спір, суд вважає, що наказ ГУ ДФС у Львівській області №1594 від 15.03.2019 року, наказ від 26.03.2019 №1821, податкові повідомлення-рішення від 01.07.2019 №0008591307, №0008581307, №000161307, №000171307, №0008631307, рішення від 01.07.2019 №000151307 та вимога про сплату боргу (недоїмки) від 01.07.2019 №Ф-000131307 є протиправними та підлягають скасуванню.

Щодо матеріально правових підстав скасування податкових повідомлень-рішень від 01.07.2019 №0008591307 та від 01.07.2019 №000161307 суд окремо зауважує наступне.

В акті перевірки від 03.05.2019 №668/13.7/1529607091 на стор.4-12 вказано, що позивач здійснюючи будівництво об`єктів нерухомості (житлових та нежитлових приміщень) фактично здійснював господарську діяльність, тому доходи від їх продажу повинен був оподатковувати не за ставкою 5% від бази оподаткування при нотаріальному посвідченні договорів купівлі-продажу, а як доходи від господарської діяльності платників, що перебувають на загальній системі оподаткування, за ставкою 15% та 18% відповідно до періодів дії цих ставок. У зв`язку з цим відповідачем донараховано позивачеві податок з доходів фізичних осіб, штрафні санкції по цьому податку, а також військовий збір та штрафні санкції по ньому.

Відповідно до п.п. 177.1 та 177.2 ст. 177 ПК України доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставкою, визначеною пунктом 167.1 статті 167 цього Кодексу. Об`єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов`язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

У п.167.1 ст. 167 ПК України вказано, що ставка податку становить 18% (у 2015р. – 15%) бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) (крім випадків, визначених у пунктах 167.2 - 167.5 цієї статті) у тому числі, але не виключно у формі: заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв`язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами.

Згідно з п.167.2 ст. 167 ПК України ставка податку становить 5% бази оподаткування у випадках, прямо визначених цим розділом.

Предметом регулювання статті 177 ПК України є оподаткування доходів від господарської діяльності.

У пп.14.1.36 п.14.1 ст. 14 ПК України вказано, що господарська діяльність – це діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

ПК України не містить особливого визначення поняття господарської операції. Таким чином, його слід розуміти у тому значенні, яке встановлене іншими законодавчими актам.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 №996 господарська операція – це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Якщо порівняти поняття «господарської діяльності» з поняттям «господарської операції», то видно, що господарська діяльність є сукупністю господарських операцій, тобто перше поняття є більш загальним, а друге - більш конкретним.

Умови оподаткування операцій з продажу об`єктів нерухомого майна встановлено ст. 172 ПК України.

Відповідно до цієї статті дохід, отриманий платником податку від продажу протягом звітного податкового року більш, як одного з об`єктів нерухомості, зазначених у пункті 172.1 цієї статті (житлового будинку, квартири або їх частини, кімнати, садового (дачного) будинку, а також земельної ділянки, що не перевищує норми безоплатної передачі), або від продажу об`єкта нерухомості, не зазначеного в пункті 172.1 цієї статті, підлягає оподаткуванню за ставкою, визначеною пунктом 167.2 статті 167 цього Кодексу.

Як видно із змісту цієї статті, вона стосується вузького виду операцій (лише продажу або обміну) і особливого об`єкта права власності, щодо якого здійснюється операція (лише об`єктів нерухомого майна).

Також, у цій нормі немає жодних застережень про те, що можливість її застосування обмежується певною кількістю операцій з продажу.

На противагу звільненому від сплати податку одноразовому продажу об`єкта нерухомості протягом року, кожен наступний продаж від сплати податку уже не звільняється, таким чином сама стаття 172 передбачає можливість її багаторазового застосування.

Таким чином, вказана стаття містить норми оподаткування, які є більш вузькими і, відповідно, більш спеціальними у порівнянні з більш загальними нормами ст.177 ПК України.

Одночасно у ст.177 ПК України відсутні будь-які положення про пріоритетність її застосування до операцій особливого виду, у випадку систематичності їх здійснення.

З огляду на це, при можливості застосувати обидві наведені вище статті ПК України, застосуванню підлягає більш спеціальна норма ст.172 Кодексу.

Актом перевірки від 03.05.2019 №668/13.7/1529607091 підтверджено той факт, що податок з доходів від продажу об`єктів нерухомого майна у розмірі 5% від бази оподаткування позивачем при нотаріальному посвідченні договорів купівлі-продажу сплачено (стор. 11-12).

Суд зазначає, що згідно п. 172.2 ст. 172 Податкового кодексу України дохід, отриманий платником податку від продажу протягом звітного податкового року більш як одного з об`єктів нерухомості, зазначених у пункті 172.1 цієї статті, або від продажу об`єкта нерухомості, не зазначеного в пункті 172.1 цієї статті, підлягає оподаткуванню за ставкою, визначеною пунктом 167.2 статті 167 цього Кодексу, що і було зроблено позивачем при нотаріальному посвідчені договорів купівлі-продажу, тобто сплачено суму податку на доходи фізичних осіб за ставкою 5 відсотків від отриманого доходу, як це передбачено пунктом 167.2 статті 167 Кодексу. При чому на підставі положень п. 179.2 ст. 179 Податкового кодексу України, якими передбачено, що обов`язок платника податку щодо подання податкової декларації вважається виконаним і податкова декларація не подається, якщо такий платник податку отримував доходи від операцій продажу (обміну) майна, дарування, при нотаріальному посвідченні договорів за якими був сплачений податок відповідно до цього розділу.

Таким чином, додатковому оподаткуванню за іншою ставкою ці доходи не підлягають.

Відповідно здійснений відповідачем розрахунок заниження сум податку з доходів фізичних осіб не відповідає законодавству та фактичним обставинам справи.

Згідно з пп.4.1.4. п.4.1.ст.4 ПК України одною з основних засад податкового законодавства України є презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

Крім того, відповідно до п.56.21 ст.56 ПК України у разі, коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків. При цьому, дія вказаної норми не обмежується лише процедурою адміністративного оскарження, оскільки як попередні пункти цієї статті (56.6 та 56.18), так і наступні її пункти (56.22) стосуються і адміністративного і судового способу оскарження рішень та дій контролюючого органу.

Таким чином, навіть при можливості застосування до оподаткування доходів від продажу нерухомого майна обох статей (172 або 177) ПК України) спір повинен вирішуватися на користь платника податку.

Суд не бере до уваги посилання представника відповідача на постанову Верховного Суду від 13.03.2019 у справі №826/13138/15, оскільки у цій справі позов був поданий Фізичною особою-підприємцем і всі правовідносини стосуються Фізичної особи-підприємця, а у справі №1.380.2019.00401 позов поданий фізичною особою ОСОБА_1 , який не зареєстрований як суб`єкт підприємницької діяльності-фізична особа.

Відповідно до ст.46 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною 17.07.1997 і чинної з 11.09.1997, а також відповідно до ст.2 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 №3477, рішення Європейського суду з прав людини у справі проти України, яким визнано порушення цієї Конвенції, є обов`язковим для виконання Україною. Суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Таким чином, висновки Європейського суду з прав людини та аргументи, викладені в них в якості обґрунтування, підлягають застосуванню національними судами, як складової частина законодавства України.

У рішеннях Європейського суду з прав людини закріплено принципи, застосування та тлумачення національного (у тому числі і податкового) законодавства України. Принцип правової визначеності та доступності права для його розуміння та виконання полягає у тому, що «право має бути в адекватній мірі доступним: особи повинні мати відповідну обставинам можливість орієнтуватися у тому, які правові норми застосовуються у даному випадку. Норма не може вважатися «законом», доки вона не сформульована з достатнім ступенем точності, що дозволяє особі узгоджувати з нею свою поведінку: особи повинні мати можливість передбачити у розумному відносно обставин ступені наслідки, які може потягнути певне діяння» ОСОБА_4 («У п. 49 рішення Європейського суду з прав людини від 26.04.1979 у справі "Санді Таймс" проти Сполученого Королівства). Також у судовій практиці Європейського суду з прав людини знайшов відображення принцип застосування підходу найбільш сприятливого для платника податків у випадках, коли законодавство припускає неоднозначне його тлумачення (У справах «Сєрков проти України» (заява №39766/05) та «Щокін проти України» (заяви №23759/03 та №37943/06).

Оскільки, як уже було вказано вище, доходи позивача від продажу об`єктів нерухомого майна можуть підпадати під оподаткування на умовах і ст. 172, і ст. 177 ПК України, а зміст обох норм не сформульовано у взаємовиключний спосіб, то не можна вважати, що законодавство у цій частині дає платнику податку змогу чітко розуміти правила оподаткування та наслідки обраного ним способу дій.

Застосування статті, яка передбачає найбільшу ставку оподаткування без врахування колізії норм обох статей, не можна вважати тлумаченням двозначного законодавства у спосіб, найбільш сприятливий для платника податку. З врахуванням цих обставин, спір повинен вирішуватися на користь платника податку.

В акті перевірки від 03.05.2019 № 668/13.7/1529607091 на стор. 14-18 вказано, що позивач занизив податкові зобов`язання з податку на додану вартість по операціях з постачання житла, оскільки не зареєструвався платником ПДВ після перевищенням обсягу продажу об`єктів нерухомості межі одного мільйона гривень і надалі не нараховував, не декларував та не сплачував ПДВ за операціями з постачання житла.

Згідно з пп. 14.1.191. п. 14.1. ст. 14 ПК України постачання товарів – це будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду. Постачанням товарів також вважається передача товарів згідно з договором, за яким сплачується комісія (винагорода) за продаж чи купівлю.

Відповідно до пп. 197.1.14 п.197.1 ст. 197 ПК України, звільняється від оподаткування податком на додану вартість постачання будь-якого об`єкту житлового фонду, крім їхнього першого постачання.

У цьому підпункті перше постачання житла (об`єкта житлового фонду) означає:

а) першу передачу готового новозбудованого житла (об`єкта житлового фонду) у власність покупця або постачання послуг (включаючи вартість придбаних за рахунок виконавця матеріалів) із спорудження такого житла за рахунок замовника;

б) перший продаж реконструйованого або капітально відремонтованого житла (об`єкта житлового фонду) покупцю, який є особою, іншою, ніж власник такого об`єкта на момент виведення його з експлуатації (використання) у зв`язку з такою реконструкцією або капітальним ремонтом, або постачання послуг (включаючи вартість придбаних за рахунок виконавця матеріалів) на таку реконструкцію чи капітальний ремонт за рахунок замовника.

Вказані норми не ставлять трактування першої поставки житла в залежність від того, чи має перший постачальник житло або послуг з його спорудження статус платника ПДВ чи ні.

Як вбачається з долучених позивачем до матеріалів справи договорів підряду від 07.07.2012, від 14.05.2013, від 31.03.2014, від 01.08.2014, від 03.03.2017, складених на їх підставі актів прийому – передачі виконаних робіт позивач здійснював будівництво об`єктів житлової нерухомості у якості замовника будівництва.

Однак, саме будівництво на підставі договорів підряду здійснювали підрядники – ПП «Фірма «Інтербуд» та ТОВ «Фірма «Інтербуд».

Таким чином, згідно з пп. 197.1.14 п.197.1 ст. 197 ПК України першим постачанням житла була передача підрядних робіт від підрядників до замовника будівництва. У свою чергу, продаж квартир фізичним особам-покупцям була уже наступним їх постачання, який звільнено від оподаткування ПДВ.

Під час розгляду спору суд встановив, що крім житлової нерухомості позивач здійснював також продаж об`єктів нерухомого майна, які не є житлом, однак у зв`язку із скасуванням податкового повідомлення – рішення від 01.07.2019 №000161307 у повному обсязі на підставі допущених відповідачем процесуальних порушень, суд не здійснює розрахунку податкових зобов`язань ПДВ, що припадають на обсяг їх постачання.

Також у відзиві Відповідач не зазначив на підставі яких законів, постанов чи інших нормативних документів надав позивачу статус фізичної особи - підприємця та ведення ним господарської діяльності, якщо ОСОБА_1 не був і не є станом на час розгляду цієї справи у суді зареєстрованим підприємцем у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Згідно з статтею 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Відповідно до пункт 2 частини другої статті 55 Господарського Кодексу України суб`єктами господарювання є громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

У ч. 1 статті 58 Господарського кодексу України зазначено, що суб`єкт господарювання підлягає державній реєстрації як юридична особа чи фізична особа-підприємець у порядку, визначеному законом.

Згідно з положеннями Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» статус фізичної особи - підприємця, громадянин може отримати тільки на підставі поданих ним документів встановленого зразка для державної реєстрації фізичної особи підприємцем.

У вказаному Законі не передбачено право будь-яких інших державних чи судових органів визнавати статус громадянам України фізичної особи - підприємця.

Так само у Податковому кодексі України жодною статтею не надано право державній фіскальній службі дораховувати податки, особам, які здійснювали підприємницьку діяльність без державної реєстрації.

За такий вид порушення передбачена тільки адміністративна відповідальність згідно статтею 164 Кодексу України про адміністративні правопорушення від 07 грудня 1984 року № 8073-X із змінами і доповненнями встановлено, що провадження господарської діяльності без державної реєстрації як суб`єкта господарювання або без одержання ліцензії на провадження певного виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню відповідно до закону, чи здійснення таких видів господарської діяльності з порушенням умов ліцензування, а так само без одержання дозволу, іншого документа дозвільного характеру, якщо його одержання передбачене законом (крім випадків застосування принципу мовчазної згоди), - тягне за собою накладення штрафу від однієї тисячі до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (від 17000 до 34000 грн.) з конфіскацією виготовленої продукції, знарядь виробництва, сировини і грошей, одержаних внаслідок вчинення цього адміністративного правопорушення, чи без такої. І аж ніяк не нарахування податків, передбачених при здійсненні підприємницької діяльності без державної реєстрації.

Жоден закон чи інший нормативний документ не зобов`язує позивача реєструватися підприємцем при продажу більше однієї квартири протягом календарного року, а тому суд наголошує, що згідно з положеннями п. 172.2 ст. 172 Податкового кодексу України, позивач зобов`язаний заплатити податок з доходу, отриманого від продажу протягом звітного податкового року більш як одного з об`єктів нерухомості, за ставкою, визначеною пунктом 167.2 статті 167 нього Кодексу, тобто п`ять відсотків.

Відповідач у відзиві заявляє, що позивачем не подавалася своєчасно звітність по єдиному внеску, чим порушено вимоги абзацу 1 пункту 1 розділу II Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства доходів і зборів від 09.09.2013 №454, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 20.09.2013 №1628/24160.

Однак, суд зазначає, що цей Порядок втратив чинність на підставі наказу Міністерства фінансів України №435 від 14.04.2015, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23 квітня 2015 року за № 460/26905.

Суд наголошує, що позивач не міг порушувати вимоги п. 4 ч. ч. 1, ч. 4 п. 2 ст. 6, п. 2 ч. 1 ст. 7, ч. 5 ст. 8 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 №2464, як зазначає у відзиві Відповідач, у зв`язку з тим, що відповідно до статті 4 даного Закону позивач не є платником єдиного внеску та він незареєстрований фізичною особою - підприємцем.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Статтею 9 КАС України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу , в межах позовних вимог.

Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Оцінивши досліджені у справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що призначення контролюючим органом документальної позапланової невиїзної перевірки не узгоджується з вимогами ч. 2 ст. 2 КАС України та ч. 2 ст. 19 Конституції України.

Натомість факт порушення прав та інтересів позивача у спірних податкових правовідносинах знайшов своє підтвердження в ході проведення судового розгляду, що є визначеною процесуальним законом обставиною для задоволення заявлених вимог про скасування оскарженого рішення суб`єкта владних повноважень.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні у матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, з врахування позиції Верховного Суду, суд вважає, що позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд, –

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати наказ Головного управління ДФС у Львівській області №1594 від 15.03.2019 “Про проведення документальної позапланової документальної перевірки фізичної особи платника податків ОСОБА_1 ” із змінами внесеними наказом Головного управління ДФС у Львівській області №1824 від 26.03.2019 “Про внесення змін до наказу ГУ ДФС у Львівській області від 15.03.2019 №1524 “Про проведення документальної позапланової документальної перевірки фізичної особи платника податків ОСОБА_1 ”.

Визнати протиправними та скасувати рішення Головного управління ДФС у Львівській області про застосування штрафних санкцій № 000151307 від 01.07.2019.

Визнати протиправними та скасувати податкову вимогу Головного управління ДФС у Львівській області № Ф-000131307 від 01.07.2019.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Львівській області від 01.07.2019 №0008591307, №0008581307, №000161307, №0008631307, №000171307.

Стягнути з Головного управління ДФС у Львівській області (79003, м. Львів, вул. Стрийська, 35, код ЄДРПОУ 39462700) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_5 , РНОКПП НОМЕР_1 ) 10374 (десять тисяч триста сімдесят чотири) грн судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається через Львівський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 05.12.2019.

Суддя Р.М. Брильовський