Рішення № 86129044, 25.11.2019, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

25 листопада 2019 р. Справа № 120/2984/19-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Яремчука Костянтина Олександровича,

за участю секретаря судового засідання Ніконової Тетяни Василівни,

представника відповідача Козлачкової Юлії Володимирівни,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом звернувся ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення. Адміністративний позов підписано представником позивача Піпко А.М.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, представник позивача зазначив, що його довіритель ОСОБА_1 є власником нежитлової будівлі площею 886,4 кв.м, що знаходиться в АДРЕСА_1 області по АДРЕСА_2 д.

06 травня 2019 року Головним управлінням ДФС у Вінницькій області винесено податкове повідомлення-рішення №0012844-5306-0207, якими ОСОБА_1 визначено суму податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2018 рік в розмірі 24750,50 гривень.

Однак, позивач не погоджується із вказаним податковим повідомленням-рішенням та вважає його протиправним, оскільки об`єкт нежитлової нерухомості, власником якої він є, підпадає під дію підпункту “ж” підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України в редакції, чинній на момент прийняття рішення, що оскаржується, а тому не є об`єктом оподаткування.

Ухвалою від 23 вересня 2019 відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено розгляд її здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін та призначено справу до судового розгляду на 17 жовтня 2019 року. Окрім того, цією ж ухвалою задоволено клопотання представника позивача про витребування доказів, зокрема, витребувано у Калинівського районного структурного підрозділу комунального підприємства "Вінницьке обласне об`єднане бюро технічної інвентаризації" інвентарну справу або належним чином засвідчені її копії на належні ОСОБА_1 нежитлові будівлі, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 .

08 жовтня 2019 представником відповідача подано відзив на позовну заяву, в якому йдеться про те, що згідно з підпунктом “ж” підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України не є об`єктами оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності. У відзиві містяться посилання на статтю 1 Закону України «Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001-2004 років», у якій наведено визначення сільськогосподарського товаровиробника, під яким розуміється фізична або юридична особа, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції, переробкою власновиробленої сільськогосподарської продукції та її реалізацією. Крім того, до виробників сільськогосподарської продукції відносять юридичних осіб, фізичних осіб, (фізичні особи-підприємці, домогосподарства), які займаються сільськогосподарською діяльністю, передбаченою класифікацією видів економічної діяльності, мають у володінні, користуванні або розпорядженні землі сільськогосподарського призначення чи сільськогосподарських тварин (стаття 1 Закону України «Про сільськогосподарський перепис»). Згідно з ДК 018-2000 до класу "Будівлі сільськогосподарського призначення, лісництва та рибного господарства" (код 1271) належать будівлі для використання в сільськогосподарській діяльності, наприклад, корівники, стайні, свинарники, кошари, кінні заводи, собачі розплідники, птахофабрики, зерносховища, склади та надвірні будівлі, підвали, винокурні, винні ємності, теплиці, сільськогосподарські силоси тощо. Таким чином, на думку представника відповідача, фізична особа - власник об`єктів нежитлової нерухомості, призначених для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності, не може належати до сільськогосподарських товаровиробників у розумінні норм Податкового кодексу України.

На виконання вимог ухвали від 23 вересня 2019 року Калинівським районним структурним підрозділом комунального підприємства “Вінницьке обласне об`єднане бюро технічної інвентаризації” подано до суду оригінал інвентаризаційної справи №1089.

17 жовтня 2019 року від представника позивача надійшла заява про відкладення розгляду справи, за результатами розгляду якої суд ухвалою від 17 жовтня 2019 року задовольнив подану заяву та відклав розгляд справи на 04 листопада 2019 року.

04 листопада 2019 року представником позивача подано заяву про долучення до матеріалів справи додаткових доказів та письмових пояснень, в яких зазначено, що з метою підтвердження обставин справи належними доказами 21 жовтня 2019 року направлено адвокатські запити, на які отримано відповіді. В даних поясненнях представник звертає увагу на те, що належні позивачу нежитлові приміщення відносились до майна пайового фонду КСП "Зірка", а тому в розумінні підпункту "ж" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України вказане нежитлове приміщення належить до будівель, споруд сільськогосподарських товаровиробників, призначених для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності, що не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Крім того, згідно з листа Сальницької сільської ради Калинівського району Вінницької області від 21 жовтня 2019 року слідує, що ОСОБА_1 є сільськогосподарським товаровиробником (домогосподарством), займається сільськогосподарською діяльністю з вирощування, переробки сільськогосподарської продукції для власних потреб в приміщеннях за адресою: АДРЕСА_2 .

Ухвалою суду від 04 листопада 2019 року замінено відповідача в особі Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області його правонаступником, яким є Головне управління Державної податкової служби у Вінницькій області. Цією ж ухвалою вирішено відкласти розгляд справи на 19 листопада 2019 року.

18 листопада 2019 року представником позивача подано заяву про компенсацію судових витрат на правничу допомогу.

У судове засідання, що відбулося 25 листопада 2019 року, представник позивача не з`явився, хоча про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

З урахуванням приписів пункту 1 частини 3 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішив розгляд справи здійснювати у відсутності позивача та/або його представника.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечувала проти задоволення позовних вимог з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву та додаткових поясненнях.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши представника відповідача, оцінивши надані докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 є власником об`єкта нежитлової будівлі загальною площею 886,4 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

Дане майно позивачем придбано на підставі договору купівлі-продажу від 04 березня 2011 року. З вказаного договору слідує, що вказана будівля є корівником-роділкою.

06 травня 2019 року Головним управлінням Державної фіскальної служби у Вінницькій області прийнято податкове повідомлення-рішення №0012844-5306-0207, яким ОСОБА_1 визначено до сплати суму грошового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2018 рік в розмірі 24750,50 гривень.

Надаючи правову оцінку податковому рішенню, що оскаржується, суд зважає на таке.

Особливості справляння податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, врегульовано приписами статті 266 Податкового кодексу України (надалі - ПК України) (в редакції, чинній на момент прийняття податкового повідомлення-рішення).

Відповідно до підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Об`єктом оподаткування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (підпункт 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 ПК України).

Згідно із підпунктами 266.3.1, 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 ПК України базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток. База оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

Відтак, за загальним правилом, об`єкти житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх частки, які перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Водночас, підпунктом “ж” підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України визначено, що не є об`єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу "Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства" (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку.

Системний аналіз наведеної норми свідчить про те, що її застосування передбачає наявність наступних умов: власник об`єкта нерухомості (будівлі, споруди) є сільськогосподарським товаровиробником, а також об`єкт нерухомості (будівля, споруда) призначений для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності.

На переконання суду, у спірних правовідносинах наявні згадані вище умови, що свідчить про безпідставність нарахування ОСОБА_1 податку на нерухоме майно, що відмінне від земельної ділянки.

Так, визначення «сільськогосподарського товаровиробника», що наведене у підпункті 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 ПК України, законодавцем сформовано для цілей глави 1 розділу XIV Податкового кодексу України, яка стосується особливостей спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності.

Відповідно до визначення «сільськогосподарського товаровиробника», наведеного у підпункті 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 ПК України, - це юридична особа незалежно від організаційно-правової форми або фізична особа-підприємець, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власновиробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з постачання.

Разом із тим, визначення «сільськогосподарського товаровиробника» розкривається й у інших нормативних актах.

При цьому, відповідно до пункту 5.3 статті 5 ПК України інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.

Зокрема, у статті 1 Закону України «Про сільськогосподарський перепис» визначено, що виробники сільськогосподарської продукції - юридичні особи всіх організаційно-правових форм господарювання та їх відокремлені підрозділи, фізичні особи (фізичні особи-підприємці, домогосподарства), які займаються сільськогосподарською діяльністю, передбаченою класифікацією видів економічної діяльності, мають у володінні, користуванні або розпорядженні землі сільськогосподарського призначення чи сільськогосподарських тварин.

У цій же статті згаданого Закону наведено визначення «домогосподарства», під яким розуміється сукупність осіб, які спільно проживають в одному житловому приміщенні або його частині, забезпечують себе всім необхідним для життєдіяльності, ведуть спільне господарство, повністю або частково об`єднують та витрачають кошти. Ці особи можуть перебувати в родинних стосунках або стосунках свояцтва, не перебувати у будь-яких із цих стосунків, або перебувати і в тих, і в інших стосунках. Домогосподарство може складатися з однієї особи.

Також поняття «сільськогосподарського товаровиробника» наведене у статті 1 Закону України «Про особливості страхування сільськогосподарської продукції з державною підтримкою», відповідно до якої сільськогосподарський товаровиробник - юридична особа незалежно від організаційно-правової форми, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі з власно-виробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з постачання.

Аналіз наведених нормативних актів свідчить про те, що законодавцем під сільськогосподарським товаровиробником розуміється юридична особа, фізична особа-підприємець або фізична особа, що займається виробництвом сільськогосподарської продукції.

Листами Сальницької сільської ради Калинівського району вих. №02-20-65 від 15 серпня 2019 року та вих. №02-20-71 від 21 жовтня 2019 року підтверджено те, що нежитлові будівлі №34д по вулиці Колгоспній у с. Сальник Калинівського району Вінницької області були майном фонду реорганізованого КСП “Зірка”, належать до будівель сільськогосподарських товаровиробників, призначенні для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності та використовуються домогосподарством ОСОБА_1 з таким же цільовим призначенням, а конкретніше для виробництва сільськогосподарської продукції для власних потреб.

Що ж стосується іншої умови, наявність якої передбачена для звільнення об`єкту житлової або нежитлової нерухомості від оподаткування податком на нерухоме майно, що відміннне від земельної ділянки, то слід врахувати наступне.

Державним комітетом України по стандартизації, метрології та сертифікації наказом №507 від 17.08.2000 затверджено і введено в дію "Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000", призначений для використання органами центральної та місцевої виконавчої та законодавчої влади, фінансовими службами, органами статистики та всіма суб`єктами господарювання (юридичними та фізичними особами) України. Об`єктами класифікації в ДК 018-2000 є будівлі виробничого та невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення.

Відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, належні на праві приватної власності позивачу будівлі, що розташовані по вулиці Колгоспній 34д у с. Сальник Калинівського району, відносяться до групи “Будівлі нежитлові інші” (код 127), клас “Будівлі сільськогосподарського призначення, лісництва та рибного господарства” (код 1271), який включає будівлі для використання в сільськогосподарській діяльності, наприклад, корівники, стайні, свинарники, кошари, кінні заводи, собачі розплідники, птахофабрики, зерносховища, склади та надвірні будівлі, підвали, винокурні, винні ємності, теплиці, сільськогосподарські силоси та т. ін.

При цьому, будівлі для тваринництва мають код 1271.1, будівлі для садівництва, виноградарства та виноробства мають код 1271.5, будівлі сільськогосподарського призначення та інші мають код 1271.9.

Таким чином, зважаючи на те, що будівля, що належить позивачу на праві власності, є корівником, про що свідчать матеріали інвентаризаційної справи на нежитлову будівлю, що знаходиться по вулиці Колгоспній 34д у с. Сальник Калинівського району Вінницької області, а також договір купівлі-продажу від 04 березня 2011 року, тому доводи позивача про те, що вказана будівля призначена для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності, є обгрунтованими.

З огляду на викладене, враховуючи те, що будівля, власником якої є позивач, не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, тому суд доходить висновку про протиправність податкового повідомлення-рішення №0012844-5306-0207 від 06 травня 2019.

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 15 травня 2018 року в справах №806/2461/17, №806/2676/17.

Водночас, доводи відповідача про те, що фізична особа як власник нежитлової нерухомості, призначеної для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності, не може належати до сільськогосподарських товаровиробників у розумінні Податкового кодексу України, слід визнати необгрунтованими, адже чинним законодавством передбачено можливість бути сільськогосподарським товаровиробником фізичній особі та здійснювати сільськогосподарську діяльність у формі домогосподарства, що не є різновидом підприємницької діяльності.

Відповідно до статтей 9, 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно зі статтею 90 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

При цьому, в силу положень частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За таких обставин, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку, що позовні вимоги слід задовольнити.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд керується частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Зважаючи на те, що позивачем при зверненні до суду сплачено судовий збір в розмірі 768,40 гривень, тому з урахуванням частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України на користь позивача слід стягнути витрати, пов`язані з оплатою судового збору, в розмірі 768,40 гривень.

Окрім того, представником позивача 18 листопада 2019 року подано до суду заяву про компенсацію судових витрат, у якій просив стягнути на користь позивача понесені ним витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 6147,20 гривень.

При вирішенні питання щодо підтвердження понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу у означеному розмірі суд зважає на положення статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України.

Так, частиною 1 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Згідно з частиною 2 цієї статті за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина 3 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

Приписами частини 4 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Частиною 5 та 6 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 7 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

Зі змісту вказаних норм слідує, що від учасника справи, який поніс витрати на професійну правничу допомогу, вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Судом встановлено, що в підтвердження понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу представником позивача надано договір про надання правової допомоги від 25 липня 2019 року, розрахунок часу, витраченого на надання правничої допомоги (детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги) від 14 листопада 2019 року та акт №1 приймання-передачі наданих послуг від 14 листопада 2019 року.

Як свідчить договір про надання правової допомоги, укладений 25 липня 2019 року, його предметом є надання адвокатським бюро “Піпко і Партнери” в особі керуючого адвоката Піпко Андрія Миколайовича правової допомоги на умовах, передбачених цим договором, а саме: здійснювати включаючи представництво й інші види адвокатської діяльності щодо захисту прав, свобод та інтересів ОСОБА_1 в усіх органах державної влади і зокрема в судах України усіх рівнів та інстанцій у справі за позовом ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0012844-5306-0207 від 06 травня 2019 року, за що останній зобов`язується сплатити гонорар за надану правову допомогу та інші платежі, визначені Договором.

Пунтом 3.1 договору визначено, що клієнт сплачує адвокотському бюро за надання правової допомоги гонорар в розмірі 40% прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Розмір гонорару згідно з актом приймання-передачі наданих посгу від 14 листопада 2019 року склав 6147,20 гривень.

Із наданого розрахунку часу, витраченого на надання правничої допомоги (детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги) слідує, що адвокатом Вовку В.Г. надано наступні послуги: підготовка адвокатських запитів, в тому числі позовної заяви з додатками, клопотання про витребування доказів, заяви про долучення до матеріалів справи письмового доказу, заяви про долучення до матеріалів справи додаткових доказів та письмових пояснень, заяви про розподіл судових витрат, на що витрачено 8 годин.

Проте, на думку суду, розмір наданих адвокатом позивачу послуг у розмірі 6147,20 гривень підтверджується частково.

На переконання суду, розмір понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, що оцінено в 6147,20 гривень, є досить завищеним, адже розмір витрат на оплату послуг адвоката не є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), оскільки обставини справи не становили значної складності, саме тому при вирішенні питання про відкриття провадження у справі суд вирішив її розгляд здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження.

Більше того, розмір витрат, пов`язаних з оплатою послуг адвоката, не є співмірним з ціною позову, адже розмір грошового зобов`язання, нарахованого позивачу податковим рішенням, що оскаржується, становить 24750,50 гривень.

Також, на думку суду, досить завищеною є кількість витраченого адвокатом часу на підготовку позовної заяви та адвокатських запитів.

Відтак, суд вважає, що витрати на оплату послуг адвоката підтверджуються в розмірі 3000 гривень; такий розмір витрат є співмірним із складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами), а також часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг).

Таким чином, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача слід стягнути витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, в розмірі 3000 гривень.

Керуючись статтями 2, 72, 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 134,139, 205, 241, 245, 246, 250, 255 Кодексу адміністративних судочинств України, суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0012844-5306-0207, що прийняте Головним управлінням Державної фіскальної служби у Вінницькій області 06 травня 2019 року.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у Вінницькій області понесені ним витрати по оплаті судового збору в розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) гривень 40 копійок, а також витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, в розмірі 3000 (три тисячі) гривень.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 КАС України.

Відповідно до частини 1 статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_3 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 )

Відповідач: Головне управління Державної податкової служби у Вінницькій області (місцезнаходження: 21100, м. Вінниця, вул. Хмельницьке шосе, 7; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 43142454)

Рішення суду в поному обсязі складено 02.12.2019

Суддя Яремчук Костянтин Олександрович