Ухвала суду № 86098995, 03.12.2019, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/61109/19-к

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 грудня 2019 року слідчий суддя Печерського районного суду м. Києва Бусик О.Л.

при секретарі судових засідань Диба І.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду у залі суду в м. Києві судове провадження за клопотаннями адвоката Глушка Юрія Миколайовича в інтересах ТОВ «Компанія з управління активами«ЕКСЕЛЬСІОР» про скасування арешту майна, накладеного на підставі ухвали слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 06 листопада 2019 року у справі № 757/58473/19-к в рамках кримінального провадження № 42014000000000521 від 18 червня 2014 року, -

В С Т А Н О В И В :

19 листопада 2019 року до Печерського районного суду м. Києва надійшло клопотання адвоката Глушка Юрія Миколайовича в інтересах ТОВ «Компанія з управління активами«ЕКСЕЛЬСІОР» про скасування арешту майна, накладеного ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 06 листопада 2019 року у справі № 757/58473/19-к в рамках кримінального провадження № 42014000000000521 від 18 червня 2014 року.

В обґрунтування свого клопотання представник власника майна зазначає, що арешт було накладено необґрунтовано та безпідставно,оскільки щодо цього майна не може бути застосовано спеціальну конфіскацію і такий захід забезпечення кримінального провадження не відповідає його меті.

Сторона обвинувачення не надала доказів, що майно, на яке накладено арешт, є предметом кримінального правопорушення, здобуте в результаті вчинення кримінального правопорушення, а тому при накладенні арешту не було враховано відсутність правової підстави для арешту майна.

У судове засідання представник заявника не з`явився, до суду подав заяву, в якій просив клопотання задовольнити у повному обсязі та розгляд клопотання провести у його відсутність.

Прокурор в судове засідання не з`явився, про місце і час розгляду клопотання повідомлений належним чином.

Статтею 22 КПК України передбачено, що кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.

У відповідності до положень ст. 26 КПК України, сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та спосіб, передбачених цим Кодексом.

Зважаючи на ці положення закону та враховуючи принцип диспозитивності, суд визнав можливим прийняти рішення по суті скарги у відсутність не з`явившихся осіб, на підставі наданих доказів.

Слідчий суддя, вивчивши клопотання, матеріали, якими воно обґрунтовується, приходить до наступного.

Так, судовим розглядом встановлено, що Головною військовою прокуратурою Генеральної прокуратури України здійснювалось досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42014000000000521 від 18 червня 2014 року, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 255, ч. 1 ст. 256, ч. 2 ст. 364, ч. 3 ст. 212, ч. 3 ст. 209 та іншими статтями КК України.

Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 06 листопада 2019 року у справі № 757/58473/19-к за клопотанням прокурора другого відділу процесуального керівництва управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України Литвинюка О.М. було накладено арешт на майно, яке належить ТОВ «КУА «ЕКСЕЛЬСІОР» (колишня назва - ТОВ «КУА «ЮНІСОН ФІНАНС», код ЄДРПОУ 38150437), шляхом позбавлення права на відчуження, розпорядження та користування, а саме:

-незавершене будівництво, 9% готовності за адресою: Київська область, Обухівський район, смт. Козин, вул. Старокиївська, буд. 35 /3 (реєстраційний номер 253913732231);

-земельну ділянку площею 0,0173 га, кадастровий номер 3223155400:03:023:0097 за адресою: Київська область, Обухівський район, смт. Козин, вул. Старокиївська (реєстраційний номер 156231332231);

-земельну ділянку площею 0,1569 га, кадастровий номер 3223155400:03:023:0024 за адресою: Київська область, Обухівський район, смт. Козин, вул. Старокиївська, 4, 4А (реєстраційний номер 137059532231);

-земельну ділянку площею 0,3 га, кадастровий номер 3223155400:03:023:0023 за адресою: Київська область, Обухівський район, смт. Козин, вул. Старокиївська, 4, 4А (реєстраційний номер 83052932231);

-земельну ділянку площею 0,3 га кадастровий номер 3223155400:03:023:0025 за адресою: Київська область, Обухівський район, смт. Козин, вул. Старокиївська, 3А (реєстраційний номер 71503232231);

-земельну ділянку площею 0,1977 га, кадастровий номер 3223155400:03:023:0026 за адресою: Київська область, Обухівський район, смт. Козин, вул. Старокиївська, ділянка 35/3 (реєстраційний номер 71395232231);

-житловий будинок за адресою: Київська область, Обухівський район , смт . Козин, вул. Старокиївська, буд . 3 , площею 780,6 кв.м. (реєстраційний номер 9129568);

-житловий будинок за адресою: Київська область, Обухівський район, смт. Козин , вул. Старокиївська, буд . 4 , площею 433,2 кв.м. (реєстраційний номер 7259288).

Статтею 13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини визначено, що кожен, чиї права та свободи, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі.

Відповідно до ст. 174 КПК України, підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом.

Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.

Таким чином, слідчий суддя приходить до висновку про наявність в заявника права на звернення до слідчого судді з клопотанням про скасування арешту майна.

Так, статтями 7 та 16 КПК України встановлено, що загальною засадою кримінального провадження є недоторканість права власності. Позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти відповідно до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.

Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та обґрунтованого рішення слідчий суддя згідно зі ст.ст. 94, 132 та 173 КПК України повинен врахувати: існування обґрунтованої підозри щодо вчинення злочину та достатність доказів, що вказують на вчинення злочину; правову підставу для арешту майна; можливий розмір шкоди, завданої злочином; наслідки арешту майна для третіх осіб розумність і співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.

Відповідні дані мають міститися і в клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки згідно ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.

У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов`язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на даній стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред`явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість в тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.

Відповідно до п. 7 ч. 2 ст. 131 КПК України арешт майна є одним із видів заходів забезпечення кримінального провадження. Згідно п. 1 ч. 3 ст. 132 КПК України застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження.

Крім того, згідно п. 2 ч. 1 ст. 170 КПК України завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.

Між тим, при розгляді клопотання, поданого в порядку ст. 174 КПК України, слідчий суддя не надає оцінку дотриманню вимог закону при постановленні ухвали про арешт майна та її законності, що є виключною прерогативою суду апеляційної інстанції, а лише оцінює обґрунтованість підстав для скасування арешту.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Ісмаїлов проти Росії» від 06 листопада 2008 року, де вказувалися порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права».

Вказані принципи непорушності права власності закріплені на найвищому рівні і в національному законодавстві, зокрема у ст. 41 Конституції України, а також у ч. 1 ст. 318 ЦК України, де визначено, що ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Також, у відповідності до рішень Європейського Суду від 09 червня 2005 року по справі «Бакланов проти Російської Федерації» та від 24 березня 2005 року по справі «Фрізен проти Російської Федерації», Судом наголошується на тому, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод полягає у тому, що будь-яке втручання публічної влади у право на повагу до власності має бути законним, держави уповноважені здійснювати контроль за використанням власності шляхом виконання законів. Більше того, верховенство права, одна з засад демократичної держави, втілюється у статтях Конвенції. Питання у тому, чи було досягнуто справедливої рівноваги між вимогами загального інтересу та захисту фундаментальних прав особи, має значення для справи лише за умови, що спірне втручання відповідало вимогам законності і не було свавільним.

Як вбачається з мотивувальної частини ухвали Печерського районного суду м. Києва від 06 листопада 2019 року при накладенні арешту слідчий суддя виходив з того, що на даному етапі досудового розслідування виникла необхідність у накладенні арешту на майно з метою забезпечення спеціальної конфіскації майна.

Слід зазначити, що за правилами ч. 4 ст. 170 КПК України арешт з метою забезпечення спеціальної конфіскації може бути накладений на майно третьої особи, якщо вона набула його безоплатно або за вищу або нижчу ринкової вартості і знала чи повинна була знати, що таке майно відповідає будь-якій із ознак, зазначених у пунктах 1-4 частини першої статті 96-2 КК України.

Разом з цим, як вбачається з наданих заявником до суду в обґрунтування клопотання матеріалів, жодній із осіб, які на час придбання арештованого майна являлись керівниками ТОВ «КУА «ЕКСЕЛЬСІОР», повідомлення про підозру у даному кримінальному провадженні вручено не було. Також, як було встановлено, у витягах з Єдиного реєстру досудових розслідувань, при викладенні фактичних обставин, які розслідуються у цьому кримінальному провадженні, ТОВ «КУА «ЕКСЕЛЬСІОР» не згадується. Більше того, ці витяги не містять у собі і відомостей про те, що в рамках кримінального провадження № 42014000000000521 від 18 червня 2014 року взагалі розслідується епізод за фактом придбання ТОВ «КУА «ЕКСЕЛЬСІОР» вказаного арештованого майна, а відтак відсутні підстави вважати про те, що таке майно набуте кримінально протиправним шляхом і воно є предметом кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 255, ч. 2 ст. 364, ч. 3 ст. 209 КК України.

Таким чином, слід дійти висновку, що ТОВ «КУА «ЕКСЕЛЬСІОР» у цьому кримінальному провадженні являється третьою особою, щодо майна якої вирішується питання про накладення арешту.

Разом з цим, згідно п. 2 ч. 10 ст. 170 КПК України не може бути арештовано майно, якщо воно перебуває у власності добросовісного набувача, крім арешту з метою збереження речових доказів.

Водночас, у п. 4 Листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства під час розгляду цивільних справ про захист права власності та інших речових прав» від 28 січня 2013 року, вказано, що відповідно до статті 388 ЦК України набувач визнається добросовісним, якщо він не знав, що особа, у якої він придбав річ, не мала права її відчужувати. Отже, набувач є добросовісним, якщо він не знав і не повинен був знати про незаконність свого володіння. Навпаки, набувач визнається недобросовісним, якщо він знав чи повинен був знати про неправомірність свого володіння (ст. 390 ЦК України). Таким чином, набувач є недобросовісним, якщо річ набута ним злочинним шляхом. За змістом частини п`ятої статті 12 ЦК України добросовісність набувача презюмується, тобто незаконний набувач вважається добросовісним, поки не буде доведено протилежне.

Вказаний факт, що майно перебуває у власності добросовісного набувача у судовому засіданні не було спростовано та свідчить, що власник арештованого майна набув право власності на це майно добросовісно, тобто є добросовісним набувачем.

Між тим, ст. 28 КПК України передбачено, що під час кримінального провадження кожна процесуальна дія або процесуальне рішення повинні бути виконані або прийняті в розумні строки. Критерії для визначення розумності строків кримінального провадження визначені ч. 3 ст. 28 КПК України, однак він має бути об`єктивно необхідним для прийняття процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, продовження заходів забезпечення кримінального провадження, як упродовж досудового розслідування так і судового розгляду, ґрунтується на презумпції, що з перебігом ефективного розслідування справи та її судового розгляду зменшуються ризики, які стали підставою для застосування заходу забезпечення кримінального провадження, відповідно зі спливом певного часу орган досудового розслідування має навести додаткові доводи в обґрунтування наявних ризиків, що залишаються та їх аналіз, як підстави для подальшого втручання у права особи в тому числі щодо позбавлення або обмеження права власності.

Окрім того, Європейський суд з прав людини через призму своїх рішень неодноразово акцентував увагу на тому, що володіння майном повинно бути законним (рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява N 48191/99, пп. 49-62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98).

Незважаючи на те, що досудове розслідування здійснюється на протязі тривалого проміжку часу, стороною обвинувачення не надано доказів, які б свідчили про будь-які логічні та об`єктивні підстави для накладення арешту на майно, яке перебуває у власності заявника.

Стороною обвинувачення не надано суду допустимих, в розумінні ст. 86 КПК України, доказів що вказують про прямий, або опосередкований зв`язок заявника та інших осіб, які вчинили кримінальне правопорушення з обставинами, які є предметом досудового розслідування у даному кримінальному провадженні, а також відсутні підстави відповідальності заявника за незаконні дії третіх осіб.

Враховуючи, вказане підстав вважати, що існує правова підстава для арешту майна заявника взагалі спростовується, а також враховуючи ту обставину, що однією з засад кримінального провадження є принцип змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом, тоді як представник сторони обвинувачення в судове засідання не з`явився та не представив слідчому судді належних доказів для безспірного висновку щодо необхідності продовження дії даного заходу забезпечення кримінального провадження, та принципу диспозитивності кримінального провадження, відповідно до якого сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом, а слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим Кодексом, слідчий суддя приходить до висновку про відсутність в кримінальному провадженні даних, які б виправдовували подальше втручання держави у право на мирне володіння заявника належним йому майном, у зв`язку з чим вважає за доцільне скасувати арешт майна, не вбачаючи підстав для подальшого застосування вказаного заходу забезпечення кримінального провадження.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. 1 Протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 41 Конституції України, ст.ст. 170-174, 309, 392 та 532 КПК України, -

У Х В А Л И В :

Клопотання представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «ЕКСЕЛЬСІОР» - адвоката Глушка Юрія Миколайовича про скасування арешту майна у кримінальному провадженні № 42014000000000521 від 18 червня 2014 року, задовольнити.

Скасувати арешт, накладений ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 06 листопада 2019 року у справі № 757/58473/19-к в рамках кримінального провадження № 42014000000000521 від 18 червня 2014 року, а саме:

-незавершене будівництво, 9% готовності за адресою: Київська область, Обухівський район, смт . Козин, вул . Старокиївська, буд. 35 /3 (реєстраційний номер 253913732231);

-земельну ділянку площею 0,0173 га, кадастровий номер 3223155400:03:023:0097 за адресою: Київська область, Обухівський район, смт. Козин, вул. Старокиївська (реєстраційний номер 156231332231);

-земельну ділянку площею 0,1569 га, кадастровий номер 3223155400:03:023:0024 за адресою: Київська область, Обухівський район, смт. Козин, вул. Старокиївська, 4, 4А (реєстраційний номер 137059532231);

-земельну ділянку площею 0,3 га, кадастровий номер 3223155400:03:023:0023 за адресою: Київська область, Обухівський район, смт. Козин, вул. Старокиївська, 4, 4А (реєстраційний номер 83052932231);

-земельну ділянку площею 0,3 га кадастровий номер 3223155400:03:023:0025 за адресою: Київська область, Обухівський район, смт. Козин, вул. Старокиївська, 3А (реєстраційний номер 71503232231);

-земельну ділянку площею 0,1977 га, кадастровий номер 3223155400:03:023:0026 за адресою: Київська область, Обухівський район, смт. Козин, вул. Старокиївська, ділянка 35/3 (реєстраційний номер 71395232231);

-житловий будинок за адресою: Київська область, Обухівський район , смт . Козин, вул. Старокиївська, буд . 3 , площею 780,6 кв.м. (реєстраційний номер 9129568);

-житловий будинок за адресою: Київська область, Обухівський район, смт. Козин, вул. Старокиївська, буд. 4 , площею 433,2 кв.м. (реєстраційний номер 7259288).

Ухвала слідчого судді не підлягає оскарженню.

Слідчий суддя О.Л. Бусик