Рішення № 86097583, 04.12.2019, Луганський окружний адміністративний суд

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

04 грудня 2019 рокуСєвєродонецькСправа № 360/4742/19

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Борзаниця С.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Біловодського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Луганського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі також - позивача) до Біловодського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області (далі також - відповідач, Біловодське ОУПФУ), в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність Біловодського ОУПФУ щодо не виплати позивачу, призначеної пенсії з 01.02.2018;

- зобов`язати Біловодське ОУПФУ здійснити нарахування та виплату позивачу, призначеної пенсії з 01.02.2018, з виплатою усієї заборгованості;

- зобов`язати Біловодське ОУПФУ нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати з 01.02.2018 відповідно до Закону України від 19.10.2000 № 2050-111 «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсацій громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159;

- зобов`язати Біловодське ОУПФУ здійснити позивачу виплату пенсії за період з 01.02.2018 по день ухвалення рішення по справі відповідно до статті 46 Закону України від 09.07.2003 № 1058-ІV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» без врахування постанови Кабінету Міністрів України № 365 зі змінами.

Також просить допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення пенсії за один місяць та зобов`язати Біловодське ОУПФУ подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення згідно статті 382 КАС України.

Позовну заяву обґрунтовано тим, що позивач є внутрішньо переміщеною особою, пенсіонером за віком та перебуває на обліку у відповідача з квітня 2017 року. З лютого 2018 року відповідач припинив виплату пенсії.

Позивач вважає, що, відповідач, припиняючи виплату пенсії, діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені законами України, оскільки не існувало підстав для невиплати йому пенсії (у розумінні статей 47, 49 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-ІV від 09.07.2003) та таким чином порушив її конституційні права, а тому звернулась з цим позовом до суду.

Відповідач позов не визнав, подав відзив, в якому у задоволенні заявлених вимог просить відмовити повністю з таких підстав (арк. спр. 44-46).

Позивач звернувся 25.04.2017 до відповідача із заявою про взяття на облік. Раніше позивач проживав в м. Ізюм Донецької області.

Довідку про взяття па облік особи, переміщеної з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції від 25.04.2017 № 0000188770 позивач оформив у відповідності до «Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 № 509 «Про облік внутрішньо переміщених осіб» (далі - Порядок 509).

Згідно з протоколу Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 05.05.2017 № 56 прийнято рішення про призначення виплати пенсії.

Розпорядженням від 07.08.2017 № 165466 позивача було взято на облік у відповідача як внутрішньо переміщену особу. Пенсія позивачу нараховувалась та виплачувалась по 01.05.2018, сума останньої виплати пенсії у квітні 2018 року становить 1780,72 грн.

Керуючись підпунктом 5 пункту 12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365 «Деяк питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», а також на підставі списку пенсіонерів з числа внутрішньо переміщених осіб по яких надано інформацію згідно інтегрованої міжвідомчої інформаційно-телекомунікаційної системи щодо контролю осіб, транспортних засобів та вантажів, які перетинають державний контроль (система Аркан) про відсутність на підконтрольній території понад 60 днів, розпорядженням Біловодського ОУПФУ від 10.05.2018 призупинено виплату пенсії позивачу з 01.05.2018.

У пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 № 637 „Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" встановлено, що призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, субсидій та пільг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються і з за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком 509.

Із заявою про поновлення виплати пенсії згідно Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам та Порядку № 22- 1 позивач до відповідача не звертався.

Пенсія з 01.05.2018 не нараховувалася, тому надати інформацію про заборгованість з травня 2018 року не має можливості.

Відповідно до листа управління соціального захисту населення Біловодської районної державної адміністрації Луганської області від 14.11.2019 № 10/11-2988 позивача знято з обліку в інформаційній технології формування сегменту «Облік ВПО» 15.11.2018 у зв`язку з не підтвердженим місцем фактичного проживання/перебування. Згідно інформації, наданою ПАТ «Державний ощадний банк України» позивач пройшла фізичну Ідентифікацію 06.12.2017.

Щодо вимоги про компенсацію втрати частини доходів.

Підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання, такої умови, як нарахування громадянину належних йому доходів (заробітної плати, пенсії, соціальних виплат, стипендії). До винесення рішення суду по справі № 360/4645/19 нарахування пенсії позивачу відповідачем не здійснювалось з травня 2018 року.

З метою реалізації Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків їх виплати» Кабінетом Міністрів України 21.02.2001 було прийнято постанову № 159, якою затверджено Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати. Пунктом 2 Порядку передбачено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 01.01.2001.

Отже, компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, які вже були нараховані. Відповідачем нарахування пенсії позивачу не проводилось. Тому, вимога про компенсацію втрати частини доходів є безпідставною.

Щодо зобов`язання подати звіт про виконання судового рішення згідно статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України.

Положення статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України не є імперативним, тобто, передбачають право суду діяти на власний розсуд в залежності від обставин справи. Відповідач вважає, що за своїм змістом такі заходи контролю за виконанням судового рішення є додатковим засобом для спонукання суб`єкта владних повноважень до вчинення дій з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких від звернувся до суду.

Згідно з частиною першою статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ га організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадку, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. За таких обставин, відповідач вважає, що відсутня необхідність застосування положень статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України.

З огляду на вищенаведене, відповідач вважає свої дії щодо невиплат пенсії позивачу з травня 2018 року правомірними, позовні вимоги необґрунтованими, та просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог.

Сторони в судове засідання не прибули, про час, дату та місце розгляду справи повідомлені належним чином, просили розглянути справу за відсутності позивача та представника Біловодського ОУПФУ (арк. спр. 14, 46).

Відповідно до частини дев`ятої статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Оскільки сторони про час, дату та місце судового розгляду повідомлені належним чином, відсутня потреба заслухати свідка чи експерта, суд вважає за можливе розглянути справу у письмовому провадженні на підставі наявних у ній доказів.

По справі вчинені такі процесуальні дії.

Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 06.11.2019 відкрито провадження у справі та вирішено справу розглядати в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін. Визнано не пропущеним строк звернення ОСОБА_1 до адміністративного суду з позовом. Відстрочено ОСОБА_1 сплату судового збору у розмірі 768,40 гривень за подання до суду позовної заяви до ухвалення судового рішення у справі (арк. спр. 1-3).

Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-77, 90 КАС України, суд встановив таке.

Позивач є пенсіонером та отримує пенсію за віком довічно, про що свідчить пенсійне посвідчення від 07.11.2003 серія НОМЕР_1 (арк. спр. 15).

Відповідно до довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 25.04.2017 № 0000188770, виданої управлінням соціального захисту населення Біловодської районної державної адміністрації Луганської області, фактичним місцем проживання/перебування позивача є - АДРЕСА_1 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 (арк. спр. 16).

За інформацією управління соціального захисту населення Біловодского районної державної адміністрації Луганської області від 13.11.2019 № 10/11-2977 ОСОБА_1 знято з обліку в інформаційній технології формування сегменту «Облік ВПО» з 15.11.2018 у зв`язку з не підтвердженим місцем фактичного проживання/перебування (арк. спр. 31).

Згідно наданих відповідачем документів судом встановлено таке.

25.04.2017 позивач звернулася до Біловодське ОУПФУ із заявою про запиту її справи з м. Ізюм Донецької області (арк. спр. 47).

Позивача взято на облік до відповідача з 01.03.2016 (арк. спр. 50).

Згідно з протоколу Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 05.05.2017 № 56 прийнято рішення про призначення виплати пенсії (арк. спр. 49).

Розпорядженням Біловодського ОУПФУ від 10.05.2018, керуючись підпунктом 5 пункту 12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365 «Деяк питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», а також на підставі списку пенсіонерів з числа внутрішньо переміщених осіб по яких надано інформацію згідно інтегрованої міжвідомчої інформаційно-телекомунікаційної системи щодо контролю осіб, транспортних засобів та вантажів, які перетинають державний контроль (система Аркан) про відсутність на підконтрольній території понад 60 днів, призупинена виплата пенсії по особовому рахунку № НОМЕР_2 ОСОБА_1 з 01.05.2018 (арк. спр. 51).

Відповідно до інформації управління соціального захисту населення Біловодского районної державної адміністрації Луганської області від 14.11.2019 № 10/11-2988 ОСОБА_1 знято з обліку у зв`язку з не підтвердженим місцем фактичного проживання/перебування з 15.11.2018. Згідно інформації, наданою ПАТ «Державний ощадний банк України» позивач пройшла фізичну Ідентифікацію 06.12.2017 (арк. спр. 52).

Вирішуючи адміністративний позов по суті заявлених позовних вимог та оцінюючи обґрунтованість заперечень відповідача, суд виходить з такого.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України "Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні", право на пенсію за віком має кожний громадянин похилого віку, який досяг пенсійного віку і має необхідний страховий стаж. Це право обумовлено трудовим внеском і не обмежується будь якими обставинами, включаючи наявність інших доходів. Порядок і умови пенсійного забезпечення громадян похилого віку встановлюється Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

З 22.11.2014 набрав чинності Закон України від 20.10.2014 № 1706-VII "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб", яким відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, закріплені гарантії для внутрішньо переміщених осіб.

Відповідно до статті 1 Закону № 1706-VII внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Статтею 2 Закону № 1706-VII визначено, що Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, створення умов для добровільного повернення таких осіб до покинутого місця проживання або інтеграції за новим місцем проживання в Україні.

Згідно з частиною першою статті 4 Закону № 1706-VII факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.

Відповідно до частини першої статті 7 Закону № 1706-VII для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.

Статтею 12 Закону № 1706-VII визначені підстави для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб

Рішення про скасування дії довідки приймається керівником структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад за місцем проживання особи та надається внутрішньо переміщеній особі протягом трьох днів з дня прийняття такого рішення (абзац сьомий частини першої статті 12 цього Закону).

Структурний підрозділ з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад на підставі прийнятого рішення невідкладно вносить до Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб відомості про скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (абзац частини першої статті 12 цього Закону).

Згідно статті 14 Закону № 1706-VII (Заборона дискримінації) внутрішньо переміщені особи користуються тими ж правами і свободами відповідно до Конституції, законів та міжнародних договорів України, як і інші громадяни України, що постійно проживають в Україні. Забороняється їх дискримінація при здійсненні ними будь-яких прав і свобод на підставі, що вони є внутрішньо переміщеними особами.

Відповідно до частин першої, другої статті 18 Закону України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні» право на пенсію за віком має кожний громадянин похилого віку, який досяг пенсійного віку і має необхідний страховий стаж. Це право обумовлено трудовим внеском і не обмежується будь якими обставинами, включаючи наявність інших доходів. Порядок і умови пенсійного забезпечення громадян похилого віку встановлюється Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058).

Стаття 4 Закону №1058 визначає складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, цього Закону, Закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відміни від загальнообов`язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення в Україні.

Частиною третьою статті 4 Закону №1058 регламентовано, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема: види пенсійного забезпечення, умови участі в пенсійній системі чи їх рівнях, пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат, джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 5 Закону №1058 передбачено, що цей Закон регулює відносини, які виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням, порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Згідно з частиною першою статті 47 Закону №1058 пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Питання щодо припинення та поновлення виплати пенсії врегульовані у статті 49 Закону №1058.

Частиною першою статті 49 Закону №1058 передбачено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Зазначений у частині першій статті 49 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" перелік підстав для припинення виплати пенсії підлягає розширеному тлумаченню лише у випадках, передбачених виключно законом.

Скасування довідки внутрішньо переміщеної особи, зміна місця проживання тощо не визначені законами як підстави для припинення виплати пенсії.

Згідно з частиною другою статті 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" реєстрація місця проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Таким чином, держава зобов`язана гарантувати громадянам право на соціальний захист, а обмеження цього права можливо лише на підставі законів, що приймаються Верховною Радою України.

Верховний Суд України у своєму рішенні від 06.10.2015 у справі № 608/1189/14-а прийшов до аналогічних висновків та зазначив, що держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати право на отримання пенсії незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія (реєстраційний № рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень 53026124).

Постанови Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 № 509 "Про облік внутрішньо переміщених осіб", від 05.11.2014 № 637 "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" та від 08.06.2016 № 365 "Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам", не є законами, а тому ці підзаконні нормативно-правові акти не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлені нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.

Суд зазначає, що положення загального Закону №1058 підлягають застосуванню з врахуванням спеціального законодавства, яке регулює здійснення соціальних виплат щодо осіб, які мешкали на території, яка тимчасово не контролюється українською владою.

Як наслідок, суд аналізує спірні правовідносини з урахуванням положень як Закону №1058, так і Закону України «Про боротьбу з тероризмом», Закону № 1706-VII та інших законів.

Відповідач в запереченнях пояснив, що відсутність внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування сама по собі є порушенням обов`язкової умови для отримання соціальних послуг відповідно до статті 7 Закону № 1706-VII. Однак при цьому відповідачем не зазначено частини вказаної статті, оскільки вона має десять частин. Аналіз вказаної статті не дає підстав для підтвердження зробленого відповідачем висновку, оскільки жодна частина не має таких умов. Навпаки, частина перша статті 7 Закону № 1706-VII визначає умови того, що для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на пенсійне забезпечення та на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України. Як свідчить зміст цієї частини, законодавець розділив окремо поняття «права на пенсійне забезпечення» та «права на отримання соціальних послуг». У зв`язку з чим така позиція відповідача є помилковою. Судом досліджується дотримання відповідачем законодавчо встановлених гарантій реалізації позивачем саме права на пенсійне забезпечення.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 знято з обліку в інформаційній технології формування сегменту «Облік ВПО» з 15.11.2018 у зв`язку з не підтвердженим місцем фактичного проживання/перебування.

Також судом установлено, що розпорядженням Біловодського ОУПФУ від 10.05.2018 призупинена виплата пенсії ОСОБА_1 з 01.05.2018.

Відповідач з посиланням на положення Закону № 1706-VІІ робить висновок стосовно того, що позивач фактично не мешкає за адресою реєстрації як внутрішньо переміщеної особи, що є на думку відповідача законодавчою підставою для припинення виплати пенсії.

Така позиція відповідача є хибною з огляду на те, що відповідно до положень спеціального Закону № 1706-VІІ, а саме: статті 12, питання щодо позбавлення особи статусу внутрішньо переміщеної внаслідок зміни фактичного місця проживання віднесені до повноважень не органу Пенсійного фонду України, а до повноважень структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад за місцем проживання особи.

Як наслідок, відповідач не є тим органом, який відповідно до законодавства уповноважений надавати юридичну оцінку щодо місця проживання внутрішньо переміщеної особи.

Судом не виявлені колізії між положеннями статті 7 Закону № 1706-VІІ та ст. 49 Закону №1058, оскільки як стаття 7 Закону № 1706-VІІ, так й інші статті цього Закону не регламентують порядок припинення виплати пенсії внутрішньо переміщеній особі, що б суперечило положенням Закону №1058.

Натомість, судом встановлено, що відповідач в порушення положень частини третьої статті 4 та статті 5 Закону №1058 прийняв розпорядженнями від 10.05.2018 про припинення виплати пенсії позивачу не на підставі норм законів, а на підставі підзаконних нормативних актів. Аналіз застосованих відповідачем підзаконних нормативно-правових актів свідчить, що вони суперечать положенням норм діючих законів, які регламентують пенсійне забезпечення позивача, та безпідставно були прийняті до уваги відповідачем при вирішенні питання щодо припинення пенсійних виплат.

Як наслідок, в наявності підстави для прийняття судом рішення стосовно прийнятого відповідачем розпорядження від 10.05.2018.

Згідно з частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З метою ефективного захисту прав позивача, про захист яких він просить, суд на підставі частини другої статті 9 КАС України вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, самостійно обравши спосіб захисту, який відповідає об`єкту порушеного права, та у спірних правовідносинах є достатнім та необхідним (ефективним).

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Враховуючи вище викладене, суд на підставі частини другої статті 9 КАС України вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, у зв`язку з чим визнати протиправними та скасувати розпорядження Біловодського ОУПФУ від 10.05.2018 призупинена виплата пенсії ОСОБА_1 з 01.05.2018.

Як встановлено судом, відповідач діяв всупереч вимогам Законів, які регламентують пенсійне забезпечення позивача як внутрішньо переміщеної особи, та зовсім не мав підстав для припинення виплати пенсії.

Що стосується періоду, з якого має бути відновлено виплату пенсії, судом з вищеописаних документів встановлено, що виплата пенсії позивачу припинена з 01.05.2018. Відповідно, з 01.05.2018 й підлягає відновленню порушене право позивача.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що припинення з 01.05.2018 виплат позивачу раніше призначеної пенсії за віком є протиправним, що вказує на наявність підстав зобов`язати відповідача поновити виплату пенсії позивачу саме з 01.05.2018 з виплатою усієї заборгованості по пенсії.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача компенсацію втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати з 01.02.2018, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до статті 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Компенсація втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.

Згідно статті 4 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та пункту 5 Постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159 «Про затвердження Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати» виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Таким чином, компенсація нараховується та проводиться при виплаті доходу, тобто право на компенсацію позивач набуває в момент отримання доходу.

Як вбачається з позовної заяви, звертаючись до суду, позивач просить нарахувати компенсацію на ще не виплачені суми доходу, що не відповідає вимогам закону. Фактично вимоги позивача з цього приводу заявлені передчасно, а тому не підлягають задоволенню.

Що стосується клопотання позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду, суд зауважує на таке.

Відповідно до частини першої статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Положення статті 382 КАС України не є імперативними, тобто, передбачають право суду діяти на власний розсуд в залежності від обставин справи. Суд вважає, що за своїм змістом такі заходи контролю за виконанням судового рішення є додатковим засобом для спонукання суб`єкта владних повноважень до вчинення дій з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

В матеріалах справи відсутні будь-які докази, що відповідач буде ухилятися від виконання рішення суду у визначений чинним законодавством спосіб.

За таких обставин відсутня необхідність застосування положень статті 382 КАС України.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Ухвалою суду від 06.11.2019 про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі відстрочено позивачу сплату судового збору у розмірі 768,40 грн до ухвалення судового рішення у справі.

Оскільки у даній справі позов задовольняється в частині поновлення нарахування та виплати раніше призначеної пенсії, відповідно до приписів частини другої статті 133 КАС України судовий збір у розмірі 768,40 грн до Державного бюджету України належить стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

На підставі пункту 1 частини першої статті 371 КАС України, яким закріплено, що негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць, рішення суду слід звернути до негайного виконання у межах суми стягнення за один місяць.

Керуючись статтями 2, 8, 9, 19, 20, 32, 72, 77, 90, 94, 132, 133, 139, 241-246, 250, 255, 262, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Біловодського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Біловодського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області щодо невиплати ОСОБА_1 раніше призначеної пенсії за віком з 01.05.2018.

Визнати протиправним та скасувати розпорядження Біловодського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області від 10.05.2018 призупинена виплата пенсії ОСОБА_1 з 01.05.2018.

Зобов`язати Біловодське об`єднане управління Пенсійного фонду України Луганської області (ідентифікаційний код 41247269, місцезнаходження: 92800, Луганська обл., Біловодський район, селище міського типу Біловодськ, вулиця Центральна, будинок 77) поновити ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ; фактичне місце проживання: АДРЕСА_1 ) з 01.05.2018 нарахування та виплату раніше призначеної пенсії за віком з виплатою усієї заборгованості по пенсії, що виникла за період її несплати, починаючи з 01.05.2018, з урахуванням позиції суду по даній справі.

Рішення суду звернути до негайного виконання у межах суми стягнення за один місяць.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Біловодського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області (ідентифікаційний код 41247269, місцезнаходження: 92800, Луганська обл., Біловодський район, селище міського типу Біловодськ, вулиця Центральна, будинок 77) до Державного бюджету України судовий збір в сумі 768,40 грн (сімсот шістдесят вісім гривень 40 коп.).

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або справа розглянута в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.В. Борзаниця