Ухвала суду № 86075106, 04.12.2019, Господарський суд Миколаївської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

=====

УХВАЛА

04 грудня 2019 року Справа № 915/2353/19

м. Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складі судді Смородінової О.Г.,

розглянувши матеріали заяви по справі

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Діонісій VN» (57210, Миколаївська область, Вітовський район, смт. Воскресенське, вул. Соборна, буд. 58; юридична адреса: 57251, Миколаївська область, Вітовський район, с. Костянтинівка, вул. Миру, буд. 13; ідентифікаційний код 33231825)

до відповідачів:

1) Акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» (01011, м. Київ, вул. Лєскова, буд. 9; ідентифікаційний код 14305909)

2) Приватний виконавець виконавчого округу Миколаївської області Куліченко Дмитро Олександрович (54030, Миколаївська область, м. Миколаїв, вул. Пушкінська, 17-А, офіс 13)

про: визнання виконавчих написів нотаріуса такими, що не підлягають виконанню,

В С Т А Н О В И В:

02.12.2019 Товариство з обмеженою відповідальністю «Діонісій VN» звернулося до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою б/н та без дати (вх. № 18420/19) до відповідачів Акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль», Приватного виконавця виконавчого округу Миколаївської області Куліченка Дмитра Олександровича про:

- визнання виконавчого напису – реєстровий № 2489, що вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Михайленком С.А. 04.11.2019 року на договорі застави транспортних засобів, укладеному 13.02.2019 року між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ТОВ «Діонісій VN», що посвідчений приватним нотаріусом Вітовського районного нотаріального округу Миколаївської області Красновою С.М., та зареєстрований в реєстрі за № 107;

- визнання виконавчого напису – реєстровий № 2491, що вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Михайленком С.А. 04.11.2019 року на договорі застави транспортних засобів, укладеному 03.07.2019 року між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ТОВ «Діонісій VN», що посвідчений приватним нотаріусом Вітовського районного нотаріального округу Миколаївської області Красновою С.М., та зареєстрований в реєстрі за № 602;

- визнання виконавчого напису – реєстровий № 2497, що вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Михайленком С.А. 04.11.2019 року на договорі застави транспортних засобів, укладеному 22.06.2017 року між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ТОВ «Діонісій VN», що посвідчений приватним нотаріусом Вітовського районного нотаріального округу Миколаївської області Красновою С.М., та зареєстрований в реєстрі за № 740;

- визнання виконавчого напису – реєстровий № 2434, що вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Михайленком С.А. 29.10.2019 року на договорі застави транспортних засобів, укладеному 11.05.2017 року між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ТОВ «Діонісій VN», що посвідчений приватним нотаріусом Вітовського районного нотаріального округу Миколаївської області Красновою С.М., та зареєстрований в реєстрі за № 497.

Дослідивши вказану позовну заяву, суд дійшов висновку про повернення останньої позивачу, з огляду на таке.

Судовий захист прав суб`єктів господарювання передбачає їх звернення до відповідного судового органу з метою поновлення чи визнання прав зазначених суб`єктів, якщо ці права порушені, не визнаються чи оспорюються. Втім, таке звернення до суду обумовлене дотриманням вимог процесуального закону, що надає можливість доступу особи до правосуддя та отримання нею судового захисту, гарантованого статтею 55 Конституції України.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Як свідчить прецедентна практика Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права згідно зі ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, зміст яких – не допустити судовий процес у безладний рух.

При цьому слід враховувати, що право на справедливий суд охоплює не лише стадію розгляду справи по суті, але також дотримання всіх процедур, що передбачені національним законодавством і повинні відбуватися до відкриття провадження у справі.

Як зазначено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі «Пелевін проти України» (заява № 24402/02), від 30.05.2013 у справі «Наталія Михайленко проти України» (заява № 49069/11), право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг; оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб.

Тим не менш, обмеження, що застосовуються, не повинні обмежувати доступ, що залишається для особи, у такий спосіб або такою мірою, щоб сама суть права була порушена. Більш того, обмеження не відповідає п. 1 ст. 6 Конвенції, якщо воно не переслідує легітимну ціль та якщо немає розумного співвідношення між засобами, що застосовуються та ціллю, якої прагнуть досягти.

Відтак, механізм реалізації вищевказаного права, яке закріплене в Основному Законі, включає в себе необхідність дотримання вимог процесуального законодавства при зверненні до суду.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, предметом даного позову виступають чотири вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Діонісій VN» про визнання такими, що не підлягають виконанню, виконавчих написів від 29.10.2019 № 2434 (про звернення стягнення на рухоме майно – 30 транспортних засобів), від 04.11.2019 № 2489 (про звернення стягнення на рухоме майно – 1 транспортний засіб), від 04.11.2019 № 2491 (про звернення стягнення на рухоме майно – 1 транспортний засіб), від 04.11.2019 № 2497 (про звернення стягнення на рухоме майно – 4 транспортних засоби), вчинених приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Михайленком С.А.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено як про порушення нотаріусом процедури (зокрема, строків) вчинення виконавчих написів, що призвело до порушення права позивача на спростування розміру заборгованості, так і про необґрунтованість суми грошових вимог до боржника (невідповідність заявленої до стягнення в безспірному порядку суми дійсному розміру заборгованості).

Позивачем в межах даного позову об`єднано вимоги про визнання такими, що не підлягають виконанню виконавчих написів, вчинених за чотирма різними договорами застави: від 11.05.2017 (зареєстрований в реєстрі за № 497), від 13.02.2019 (зареєстрований в реєстрі за № 107), від 03.07.2018 (зареєстрований в реєстрі за № 602), від 22.06.2017 (зареєстрований в реєстрі за № 740).

Таким чином, для встановлення фактичних обставин справи, судом має бути: досліджено окремо кожний з чотирьох виконавчих написів та договорів застави, за якими, на думку позивача, було незаконно звернуто стягнення на предмет застави; встановлено наявність (чи відсутність) підстав для звернення стягнення на предмет застави окремо за кожним з договорів, з перевіркою обґрунтованості та розміру суми грошових вимог до боржника, при цьому судом мають бути оцінені всі докази для дослідження наявності чи відсутності підстав звернення стягнення на предмет застави окремо за кожним з чотирьох договорів, та правомірність вчинення окремого кожного з чотирьох виконавчих написів.

Суд зазначає, що передумови об`єднання позовних вимог визначені ч. 1 ст. 173 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою в одній позовній заяві може бути об`єднано декілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні вимоги.

Об`єднанням позовів забезпечується правильність і одностайність розгляду та вирішення окремих позовних вимог, які можуть бути розглянуті як самостійні справи, але об`єднуються однорідністю вимог, тобто вимог, які випливають з одних і тих же правовідносин.

Крім того, об`єднання позовних вимог дає можливість досягти процесуальної економії, ефективніше використати процесуальні засоби для відновлення порушеного права, а також унеможливити винесення різних рішень за однакових обставин.

При цьому сам факт наявності правовідносин в одному складі учасників, подібність умов укладених правочинів та документів, які мають бути доказами на підтвердження викладених в позовній заяві обставин, та спільний спосіб захисту не свідчить про правомірність об`єднання позовних вимог у даній справі.

Суд вважає за необхідне зауважити, що підстави виникнення позовних вимог, які позивач об`єднав у даному позові – це чотири окремі виконавчі написи, вчинені за чотирма окремими договорами застави, а обставина укладення цих договорів між одними й тими ж сторонами не є спільною підставою позову, яка об`єднує вимоги, оскільки наведені докази є різними (складеними окремо щодо кожного з виконавчих написів).

Заявлені вимоги також не є основними та похідними позовними вимогами, оскільки вищевказані виконавчі написи не є основними та похідними по відношенню один до одного, а вчинені за чотирма окремими договорами застави.

Навіть у випадку коли позивач правомірно об`єднав вимоги, пов`язані між собою, суд вправі повернути позовну заяву, якщо вважатиме, що сумісний розгляд об`єднаних вимог перешкоджатиме з`ясуванню прав і взаємовідносин сторін чи суттєво утруднить вирішення спору.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що об`єднання заявлених позивачем вимог у даній позовній заяві та одночасний їх розгляд перешкоджатиме з`ясуванню прав і взаємовідносин сторін, належній, ретельній оцінці доказів, що має ґрунтуватися на всебічному, повному та об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, що, в свою чергу, може призвести до суттєвого утруднення правильного і своєчасного вирішення господарського спору.

Згідно п. 2 ч. 5 ст. 174 Господарського процесуального кодексу України суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи у разі, якщо порушено правила об`єднання позовних вимог (крім випадків, в яких є підстави для застосування положень статті 173 цього Кодексу).

Підстав для застосування положень ст. 173 ГПК України судом не встановлено.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовна заява підлягає поверненню заявнику без розгляду для роз`єднання позовних вимог.

Повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню з нею до господарського суду в загальному порядку після усунення недоліків (ч. 8 ст. 174 ГПК України).

Крім того, суд зауважує, що разом з позовною заявою позивачем подано заяву про забезпечення позову б/н та без дати (вх. № 18446/19), в якій заявник просить суд вжити заходи забезпечення позову шляхом зупинення стягнення по відкритому приватним виконавцем виконавчого округу Миколаївської області Куліченком Д.О. зведеному виконавчому провадженню № 60552944 з примусового виконання виконавчого напису приватного нотаріуса Київського нотаріального округу Михайленко С.А. № 2434 від 29.10.2019 року, з примусового виконання виконавчого напису приватного нотаріуса Київського нотаріального округу Михайленко С.А. № 2497 від 04.11.2019 року, з примусового виконання виконавчого напису приватного нотаріуса Київського нотаріального округу Михайленко С.А. № 2491 від 04.11.2019 року, примусового виконання виконавчого напису приватного нотаріуса Київського нотаріального округу Михайленко С.А. № 2489 від 04.11.2019 року.

Відповідно до приписів ст. 136 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

У даному випадку заявник звернувся із заявою про забезпечення одночасно з пред`явленням позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 ГПК України, заява про забезпечення позову подається в письмовій формі, підписується заявником і повинна містити:

1) найменування суду, до якого подається заява;

2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові) (для фізичних осіб) заявника, його місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України, номери засобів зв`язку та адресу електронної пошти, за наявності;

3) предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову;

4) захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності;

5) ціну позову, про забезпечення якого просить заявник;

6) пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення;

7) інші відомості, потрібні для забезпечення позову.

Як слідує з положень ч. 2 ст. 139 ГПК України, якщо заява про забезпечення позову подається до відкриття провадження у справі, в такій заяві додатково зазначаються повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові) (для фізичних осіб) інших осіб, які можуть отримати статус учасника справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для

фізичних осіб), поштові індекси, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серія паспорта для фізичних осіб - громадян України, відомі номери засобів зв`язку та адреси електронної пошти.

Відповідно до ч. 5 ст. 139 ГПК України, до заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі.

За правилами ч. 1, 7 ст. 140 ГПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи. Суд, встановивши, що заяву про забезпечення позову подано без додержання вимог статті 139 цього Кодексу, повертає її заявнику, про що постановляє ухвалу.

Так, судом встановлено, що заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Діонісій VN» б/н та без дати (вх. № 18446/19) подана без додержання вимог ст. 139 ГПК України, оскільки:

1) заява б/н та без дати (вх. № 18446/19) про забезпечення позову не відповідає вимогам, встановленим статтею 139 Господарського процесуального кодексу України, оскільки зазначений позивачем предмет позову (чотири немайнові вимоги) та обґрунтування необхідності забезпечення цього позову в контексті пред`явлених позовних вимог суперечить вимогам чинного процесуального закону щодо підстав об`єднання таких вимог, про що було зазначено вище. Тому суд, враховуючи порушення позивачем правил об`єднання позовних вимог при поданні позовної заяви, не має правових підстав для розгляду заяви про вжиття заходів до забезпечення такого позову (в редакції заяви, викладеній позивачем на момент постановлення даної ухвали).

2) щодо заходу забезпечення позову, який належить застосувати, позивачем вказано зупинення стягнення по відкритому приватним виконавцем виконавчого округу Миколаївської області Куліченком Д.О. зведеному виконавчому провадженню № 60552944. Разом із тим, із доданих до заяви про забезпечення позову документів неможливо встановити повний перелік виконавчих проваджень, які входять до складу зведеного виконавчого провадження № 60552944 для оцінки адекватності і співмірності застосовуваного заходу забезпечення позову та для уникнення можливості порушення інтересів інших осіб. Крім того, твердження заявника про відкриття 08.11.2019 приватним виконавцем виконавчих проваджень не підтверджене жодними доказами, а з матеріалів заяви взагалі не вбачається перебування на примусовому виконанні виконавчих написів від 04.11.2019 № 2489 та від 04.11.2019 № 2491. Вказане виключає можливість перевірки судом наведених у заяві обставин.

3) заява про забезпечення позову, всупереч вимогам п. 6 ч. 1 ст. 139 ГПК України, не місить пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення.

Так, заявник, відповідно до положень п. 6 ч. 1 ст. 139 ГПК України, повинен зазначити в заяві про забезпечення позову свої пропозиції щодо зустрічного забезпечення, зокрема, щодо відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову. Зустрічне забезпечення, як правило, здійснюється шляхом внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів в розмірі, визначеному судом.

Натомість Товариством з обмеженою відповідальністю «Діонісій VN» у заяві про забезпечення позову не вказано на заходи зустрічного забезпечення, які можуть бути застосовані судом.

4) до заяви про забезпечення позову не додано документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, що суперечить вимогам ч. 5 ст. 139 ГПК України.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 123 ГПК України, розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Приписами ст. 4 Закону України «Про судовий збір» встановлено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», за подання до господарського суду заяви про вжиття запобіжних заходів та забезпечення позову сплачується судовий збір у сумі 0,5 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік», прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2019 становить 1921 грн.

Таким чином за подання до господарського суду заяви про забезпечення позову підлягає до сплати судовий збір у розмірі 960,50 грн.

Всупереч наведеному, Товариством з обмеженою відповідальністю «Діонісій VN» до заяви про забезпечення позову додано квитанцію № 0.0.1538341705.1 від 29.11.2019 на суму 960,00 грн.

Таким чином, заявником, всупереч вимог ч. 5 ст. 139 ГПК України не додано доказів сплати судового збору у встановлених порядку і розмірі.

Приймаючи до уваги вищевикладене, суд дійшов висновку про застосування наслідків, встановлених частиною 7 статті 140 Господарського процесуального кодексу України – повернення заяви про забезпечення позову заявнику.

Керуючись ст. ст. 140, 174, 232, 233, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд –

У Х В А Л И В:

Позовну заяву б/н та без дати (вх. № 18420/19) з доданими до неї документами та заяву про забезпечення позову б/н та без дати (вх. № 18446/19) з доданими до неї документами у справі № 915/2353/19 повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «Діонісій VN».

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена у порядку та у строки, визначені статтями 255, 256 і підпунктом 17.5 пункту 17 Розділу ХІ «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України.

Додатки (лише на адресу позивача):

- позовна заява б/н та без дати (вх. № 18420/19) з доданими до неї документами на 109 арк.;

- заява про забезпечення позову б/н та без дати (вх. № 18446/19) з доданими до неї документами на 13 арк.

Суддя О.Г. Смородінова