Рішення № 86060885, 27.11.2019, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 листопада 2019 року Справа № 160/9685/19 Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Кучма К.С., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

04.10.2019 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов вищезазначений позов, в якому заявлені вимоги: визнати неправомірною бездіяльність відповідача, що полягає у не розгляді по суті заяви позивача про поновлення йому пенсії та зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області провести поновлення та виплату пенсії за віком позивачу з 07.10.2009 року - шляхом призначення її відповідно до норм Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", в розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він до липня 2001 року проживав у АДРЕСА_1 , та отримував пенсію за вислугу років, надалі виїхав на постійне місце проживання до Ізраїлю, у зв`язку із чим виплату пенсії було припинено. 19.04.2018 року його представник ОСОБА_2 звернувся до відповідача про поновлення позивачу виплати пенсії за віком, нарахувавши її розмір відповідно до діючого на час відновлення законодавством. Проте, листом від 27.04.2018 року №С6261-18 відповідачем було повідомлено, що підстав для поновлення виплати пенсії ОСОБА_1 немає, оскільки заява про поновлення виплати пенсії подається пенсіонером особисто. Позивач вважає протиправною бездіяльність відповідача щодо не поновлення йому виплати пенсії за віком.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.10.2019 року позовна заява була залишена без руху через невідповідність ч.6 ст.161 КАС України.

Ухвалою суду від 28.10.2019 року було відкрито провадження по даній справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, після усунення позивачем недоліків своєї позовної заяви.

На виконання вимог ухвали суду 18.11.2019 року відповідачем було подано відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що у квітні 2018 року до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області звернулася ОСОБА_3 з заявою від 19.04.2018 р. з приводу поновлення пенсії ОСОБА_1 Листом від 27.04.2018 р. №С6261-18 відповідачем було повідомлено, що ОСОБА_3 не є законним представником ОСОБА_1, а лише його представником, який діє на підставі довіреності, посвідченої нотаріально, а тому розглядати питання поновлення виплати пенсії зазначеній особі немає законних підстав. Враховуючи те, що ОСОБА_1 звернувся за поновленням виплати пенсії не особисто, а через довірену особу, яка не є законним представником в розумінні статті 242 ЦК України, та не надала документів, підтверджуючих проживання в Україні на законних підставах, для поновлення виплати пенсії немає підстав. Тому враховуючи вищевикладене, відповідач просив суд у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

До суду 26.11.2019 року від ОСОБА_2 надійшла відповідь на відзив, в якій зазначено, що він як представник позивача, діючи на підставі нотаріальної довіреності посвідченої нотаріусом в Державі Ізраїль та апостильованої, подав безпосередньо до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області особисту заяву позивача про поновлення пенсії, нотаріально посвідчену та апостильовану, що підтверджується штампом відповідача від 19.04.2018 року на супровідному листі. Крім того, надані документи були засвідчені нотаріусом в Державі Ізраїль, підпис та повноваження якого у свою чергу підтверджені печаткою апостиль, відповідно до Гаазької конвенції, до якої України приєдналася 23.12.2003 року. Таким чином, немає жодних підстав стверджувати, що представник позивача, діючий на підставі нотаріально посвідченої довіреності, не мав права передавати відповідачу особисту заяву позивача про поновлення пенсії. Тому, представник позивача просив суд позов задовольнити з викладених у ньому підстав, з урахуванням відповіді на відзив.

Керуючись приписами ст.263 КАС України, суд ухвалив розглянути адміністративну справу без повідомлення учасників справи, у письмовому провадженні.

Дослідивши матеріали справи, враховуючи позицію позивача, викладену у позовній заяві, позицію відповідача, викладену у письмовому відзиві на позовну заяву, дослідивши письмові докази, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному та об`єктивному розгляді обставин справи, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Судом встановлено, що до липня 2001 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживав у м.Дніпро, та отримував пенсію за вислугу років, потім 27.07.2001 року виїхав з України до Ізраїлю на постійне місце проживання, де був прийнятий на консульський облік в консульському відділі посольства України в Державі Ізраїль, у зв`язку з чим виплату пенсії було припинено.

У квітні 2018 року до відповідача звернуся представник позивача з заявою від 19.08.2018 року з приводу поновлення пенсії ОСОБА_1 .

Своїм листом від 27.04.2019 року №С6261-18 про надання інформації відповідач повідомив, що ОСОБА_3 не є законним представником ОСОБА_1, а лише є представником, яка діє на підставі довіреності, посвідченої нотаріально, а тому розглядати питання поновлення виплати пенсії зазначеній особі немає законних підстав.

Відповідачем також повідомлено, що неможливо перевірити паспортні дані (серія - АМ, номер НОМЕР_3, ким виданий - органом 04.01, дата видачі 13 червня 2001 року), зазначені у заяви ОСОБА_1 від 02.04.2018 р., оскільки до цієї заяви не додано оригінал документа, що посвідчує особу. Також не надані документи, які підтверджують факт реєстрації або фактичного проживання ОСОБА_1 у Чечелівському районі м.Дніпра.

Позивач вважає такі дії відповідача протиправними, що і стало підставою для звернення позивача з даним позовом до суду.

Аналізуючи правовідносини, які виникли між сторонами, суд приходить до наступного.

Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Право на отримання пенсії в України є конституційним правом громадянина України.

Передбачене Конституцією право громадян на соціальний захист конкретизоване у Законі України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та Законі України "Про пенсійне забезпечення", якими встановлено порядок та виплата пенсії.

Відповідно до ч.1 ст.4 ст.45 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 р. № 1058-ІV (далі - Закон № 1058-ІV), законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України "Про недержавне пенсійне забезпечення", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.

Згідно з ч.2 ст.45 Закону №1058-ІV пенсія призначається довічно або на період, протягом якого пенсіонер має право на виплату пенсії відповідно до цього Закону. Аналогічну норму містить і ст.22 Закон України "Про пенсійне забезпечення".

Враховуючи те, що відповідно до ч.3 ст.4 Закону № 1058-ІV умови, норми та порядок пенсійного забезпечення визначаються виключно законами про пенсійне забезпечення, питання щодо припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення) не можуть регулюватися підзаконними актами.

Суд зазначає, що з 07.10.2009 р. порядок виплати пенсій громадянам, які виїхали на постійне місце проживання за кордон регулюється нормами Закону №1058-IV з урахуванням рішення Конституційного Суду України №25-рп/2009, тобто виплата пенсії повинна проводитися незалежно від місця проживання пенсіонера. Держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від місця проживання особи.

Так, відповідно до ст.49 Закону України № 1058-ІV, виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.

Таким чином, цей перелік підстав припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.

Суд зазначає, що ні Закон № 1058-ІV, ані інші закони у сфері пенсійного забезпечення не пов`язують право на одержання пенсії від наявності або відсутності у громадянина закордонного паспорту, або із закінченням строку його дії. Якщо у відповідача були обґрунтовані сумніви в тому, що позивач втратив громадянство України, то самостійно відповідач не наділений компетенцією констатувати факт належності пенсіонера до громадянства України, або її втрати. Для цього відповідач має звертатись до компетентних органів із відповідним запитом, і тільки після отримання достовірних доказів втрати позивачем громадянства України, приймати рішення про припинення виплати пенсії.

Так, відповідачем не було надано суду доказів втрати позивачем громадянства України, та/або набуття ним громадянства іншої держави.

Суд вважає, що надане позивачем посвідчення особи, видане Міністерством внутрішніх справ Ізраїлю, відповідно до якого ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (рнокпп НОМЕР_1 ) є громадянином України, є одним із документів, які посвідчують особу та підтверджують громадянство України. Згідно з абз.1 п.2.9 Порядку №22-1 особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред`явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік). Але цей обов`язок покладається на особу при зверненні за призначенням пенсії, в даному випадку позивачу вже була призначена виплата пенсії.

Крім того, суд зазначає, що лист відповідача від 27.04.2018 р. №С6261-18 за своєю суттю є відмовою в поновлені виплати пенсії позивачу, оскільки в листі зазначено, що не має законних підстав поновити виплату пенсії, а в разі незгоди, рішення органів Пенсійного фонду позивач може оскаржити в органах вищого рівня, або судовому порядку. Таким чином, відповідач самостійно зазначив, що вказаний лист є його рішенням.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що належним способом захисту порушеного права позивача є визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровської області викладене в листі від 27.04.2018 р. №С6261-18, яким відмовлено в поновленні виплати пенсії позивачу.

Також, суд звертає увагу на те, що позовна вимога визнати неправомірною бездіяльність відповідача, що полягає у не розгляді по суті заяви позивача про поновлення йому пенсії, не є належним засобом захисту порушеного права, тому що суд встановив наявність не бездіяльності, а вчинення протиправних дій.

Щодо позовних вимог про зобов`язання Головного управління ПФУ в Дніпропетровській області провести поновлення та виплату пенсії за віком ОСОБА_1 з 07.10.2009 року - шляхом призначення її відповідно до норм Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", в розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів, суд зазначає наступне.

Відповідно до частин 1, 2 ст.28 Закону №1058-IV, мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 35 років, а у жінок 30 років страхового стажу встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом. У разі виплати застрахованій особі довічної пенсії, передбаченої цим Законом, пенсії або аналогічної виплати, встановленої в інших державах, мінімальний розмір пенсії за віком у солідарній системі встановлюється з урахуванням зазначених сум.

З 1 січня 2018 року для осіб, які досягли віку 65 років, мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 35 років, а у жінок 30 років страхового стажу встановлюється в розмірі 40 відсотків мінімальної заробітної плати, визначеної законом про Державний бюджет України на відповідний рік, але не менше прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

Відповідно до п.4-1 Прикінцевих положень Закону, мінімальний розмір пенсії за віком, передбачений абзацом першим частини першої статті 28 цього Закону, встановлюється за наявності у чоловіків 25 років, а у жінок 20 років страхового стажу. Збільшення пенсії, передбачене абзацом другим частини першої статті 28 цього Закону, встановлюється за кожний повний рік страхового стажу понад 25 років чоловікам і 20 років жінкам.

Згідно з ст.ст.1, 2, 6 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 р. №2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у тому числі пенсій, у випадку порушення строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого органу, які виплачують за рахунок коштів Пенсійного фонду України, а також коштів, що спрямовуються на їх виплату з бюджету.

Відповідно до ст.ст.2, 4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 р. №1282-ХІІ в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 101%, пенсія підлягає обов`язковій індексації.

Частиною 2 ст.49 Закону №1058-IV передбачено, що поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.

Враховуючи зазначене, суд вважає за можливе лише зобов`язати відповідача провести поновлення та виплату пенсії за вислугою років позивачу з 19.04.2018 року з її одночасним перерахунком, відповідно до норм Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування ", з проведенням індексації і компетенцією втрати частини доходів, що відповідає матеріалам справи.

Разом з тим, суд вважає безпідставними вимоги позивача щодо зобов`язання відповідача провести поновлення та виплату пенсії за віком позивачу саме з моменту набрання чинності рішенням Конституційного Суду України від 7 жовтня 2009 року №25рп/2009, тобто з 7 жовтня 2009 року, оскільки, як встановлено з матеріалів справи, з 2000 року позивач не отримував призначену пенсію з підстав виїзду та проживання за кордоном. Щодо поновлення пенсії, позивач зобов`язаний був подати заяву до відповідного управління Пенсійного фонду України, що є підставою для відповідача для вирішення питання відповідно до поданої заяви.

При цьому слід зауважити, що поновлення права на виплату пенсії здійснюється не автоматично, а передбачає виконання ряду процедурних дій, пов`язаних з поновленням виплати, серед яких подання заяви про поновлення виплати з дотриманням строків звернення, наявність документів, які підтверджують факт призначення пенсії, припинення її виплати чи право на поновлення її виплати.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 06 лютого 2018 року у справі №723/2676/14-а, а відповідно до ч.5 ст.242 КАС України, суди зобов`язані привести свою судову практику у відповідність з рішеннями Верховного Суду.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , через свого представника за довіреністю, подав відповідну заяву про поновлення пенсії саме 19.04.2018 року, тому поновлення призначеної пенсії позивачу підлягає не з дати ухвалення вищенаведеного рішення Конституційного Суду України, а з дати звернення до відповідача з заявою про поновлення раніше призначеної пенсії, тобто з 19.04.2018 року.

Частиною 1 ст.9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із ч.ч.1, 2 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ч.3 ст.90 КАС України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За таких обставин, суд вважає за можливе позов задовольнити частково з викладених вище підстав.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з ч.3 ст.139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що позов задоволено частково, слід повернути позивачу частину судових витрат по справі в розмірі 384,20 грн. (768,40 грн. : 2).

На підставі викладеного, та керуючись ст.ст.8, 9, 72, 77, 132, 139, 241-246, 250, 263 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області викладене в листі від 27.04.2018 р. №С6261-18, яким відмовлено в поновленні виплати пенсії ОСОБА_1 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області провести поновлення та виплату пенсії за вислугою років ОСОБА_1 з 19.04.2018 року з її одночасним перерахунком, відповідно до норм Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", з проведенням індексації і компетенцією втрати частини доходів.

У задоволенні решти позову - відмовити.

Присудити за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м.Дніпро, вул.Набережна Перемоги, буд.26, код 21910427) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , рнокпп НОМЕР_2 ) судові витрати по справі у розмірі 384,20 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 КАС України та може бути оскаржено в строки, передбачені статтею 295 КАС України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційної-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень КАС України.

Суддя К.С. Кучма