Рішення № 86051805, 20.11.2019, Шевченківський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Дзержинський районний суд м. Харкова)

Справа № 638/17381/18

Провадження № 2/638/1480/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 листопада 2019 року Дзержинський районний суд м. Харкова у складі:

Головуючого - судді Цвірюка Д.В.,

за участю секретарів Куценко К.Д., Тітової М.О., Кириллової К.С.,

позивача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Харкові в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Служба у справах дітей обласної державної адміністрації, Служба у справах дітей Харківської районної державної адміністрації про позбавлення батьківських прав, -

встановив:

До Дзержинського районного суду м.Харкова звернулась ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_2 , в якому просить позбавити ОСОБА_2 батьківських прав щодо малолітньої доньки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 від спільного проживання з відповідачем у них народилась дитина - ОСОБА_3 . Починаючи зсередини 2015 року відносини між ними почали псуватись, вони не могли дійти спільної думки у вирішенні важливих питань. З 2015 року вона з відповідачем перестали проживати спільно і вести спільне домашнє господарство. Рішенням Дзержинського районного суду м.Харкова шлюб між сторонами розірвано. Вказує, що планує укласти шлюб з іншим чоловіком. Відповідач з 2015 року ухиляється від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини, не спілкується з дитиною, не проявляє ініціативи у такому спілкуванні; не бере участі у навчанні дитини, не відвідує школу, не допомагає у підготовці дитини на гуртки, не відвідує заходи, організовані гуртками за участю дитини, не турбується про стан здоров`я дитини, не оплачує рахунки на придбання ліків, перешкоджає у здійсненні можливості відвідування дитиною інших країн для її духовного розвитку і розширення світогляду, не сплачує аліментів на утримання дитини.

В судові засідання, призначені на 17.04.2019 року та 31.05.2019 року позивач з"явилась. В подальшому надала до суду заяву про розгляд справи без її участі, позовні вимоги підтримала у повному обсязі. Також повідомила, що служба у справах дітей обласної державної адміністрації відвідала її з донькою за місцем проживання батьків, де вона прописана з донькою. По фактичному місцю проживання за адресою: АДРЕСА_1 а служба у справах дітей не приїздила.

Відповідач в судове засідання не з`явився, про розгляд справи повідомлявся, причини неявки суду не повідомив.

Представник третьої особи Служби у справах дітей Харківської районної державної адміністрації в судове засідання не з`явився, надав до суду пояснення, в яких зазначили, що відповідно до інформації, наданої Харківським районним центром соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді №863 від 25.10.2019 року, 30 липня 2019 року працівниками Центру було здійснено виїзд за адресою реєстрації та фактичного проживання позивача: АДРЕСА_2 з метою обстеження умов проживання родини ОСОБА_1 . ОСОБА_4 повідомили, що вона із донькою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за даною адресою не проживає, приїжджають лише у гості, фактично мешкають у м.Харкові. Адреса проживання гр. ОСОБА_1 у м.Харкові на даний час невідома, оскільки до служби у справах дітей Харківської обласної державної адміністрації вона не з`являлась та жодної інформації не надавала, хоча її неодноразово запрошували на співбесіду. На підставі викладеного підготувати висновок щодо розв`язання спору неможливо.

Представник третьої особи Служби у справах дітей обласної державної адміністрації в судове засідання не з`явився, про розгляд повідомлявся, просив справу розглянути у їхню відсутність.

Суд, з`ясувавши обставини справи, безпосередньо дослідивши наявні в матеріалах справи докази, оцінивши їх кожний окремо та у сукупності й взаємозв`язку, дійшов наступного висновку.

Статтями 10, 81 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності, згідно з якими кожна сторона повинна довести ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, а суд розглядає справу в межах заявлених вимог і вирішує справу на підставі наданих доказів.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин даної справи. Сторони зобов`язані визначити коло фактів, на які вони посилаються, як на підставу своїх вимог та заперечень, і довести обставини, якими вони обґрунтовують ці вимоги й заперечення, крім випадків, встановлених ст.82 ЦПК України.

Відповідно до ст.76 ЦПК України доказами є будь - які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі письмових, речових, електронних доказів, висновків експертів, показань свідків.

Згідно ч.1 ст.95 ЦПК України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Цей факт підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого 16.12.2009 року Московським відділом реєстрації актів цивільного стану Харківського міського управління юстиції.

Зі змісту позову вбачається, що рішенням Дзержинського районного суду м.Харкова шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано. Дочка ОСОБА_3 проживає разом з позивачем - ОСОБА_1 .

Також позивач у позові зазначає, що з 2015 року батько дитини ухиляється від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини, не спілкується з нею, не проявляє ініціативи у такому спілкуванні; не бере участі у навчанні дитини, не відвідує школу, не допомагає у підготовці дитини на гуртки, не відвідує заходи, організовані гуртками за участю дитини, не турбується про стан здоров`я дитини, не оплачує рахунки на придбання ліків, перешкоджає у здійснення можливості відвідування дитиною інших країн для її духовного розвитку і розширення світогляду, не сплачує аліментів на утримання дитини

Частиною 4 ст.19 СК України визначено, що при розгляді судом спорів щодо позбавлення батьківських прав обов`язковою є участь органу опіки та піклування.

Відповідно до ч.5 ст.19 СК України орган опіки і піклування подає до суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (ч. 6 ст.19 СК України).

Висновку органу опіки та піклування до суду не надано.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Частиною першою статті 8 Закону країни «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 ЗУ «Про охорону дитинства»).

Частиною сьомою статті 7 Сімейного кодексу передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Постановою Верховної ради Української РСР від 27 лютого 1991 року №789-ХІІ, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Статтею 141 СК України встановлено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Згідно з частинами першою-четвертою статті 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

Відповідно до частини першої статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Зокрема, пунктом 2 частини першої статті зазначеної статті визначено, що мати, батько, можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Виходячи з тлумачення пункту 2 частини першої зазначеної статті суд має підстави для висновку, що ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав виключно за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Сварки між батьками та з іншими членами сім`ї є негативним явищем, проте не можуть свідчити про ухилення батьків від виконання своїх батьківських обов`язків або свідоме нехтування ними.

Позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 164 СК України).

Суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення батьківських прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Відповідно до частини першої статті 17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини (§ 57, § 58).

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

У справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09) від 16 липня 2015 року Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (§ 100).

Відповідно до статті 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Як роз`яснено у пунктах 15, 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року №3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та інші), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Дослідивши докази у справі суд дійшов переконання про відсутність правових підстав для застосування такого виняткового заходу, як позбавлення батьківських прав відповідача, оскільки позивачем не доведено та судом не встановлено наявності такого обов`язкового елементу як винності в умисному ухиленні батьком від виконання його батьківських обов`язків. Взагалі позивачем не надано жодного доказу ухилення батька від виконання зазначених обов`язків

З метою захисту якнайкращих інтересів дитини суд визнає за доцільне збереження її зв`язків із сім`єю (матір`ю), що забезпечить її розвиток у безпечному та стійкому середовищі, яке не є неблагополучним, оскільки зворотного судом не встановлено.

Висновки суду узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеній у постанові від 26 грудня 2018 року у справі № 404/6391/16-ц (провадження № 61-40224св18).

Стороною позивача не було надано до суду будь-яких належних доказів того, що на даний час відповідач ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків щодо виховання своєї дочки - ОСОБА_3 .

Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на батька і можливе лише у разі доведення винної поведінки останнього, його свідомого нехтування своїми батьківськими обов`язками; належні та допустимі докази цього в справі відсутні, стосунки між батьками не повинні впливати на інтереси дитини.

Суд наголошує, що судове доказування - це діяльність учасників процесу при визначальній ролі суду по наданню, збиранню, дослідженню і оцінці доказів з метою встановлення з їх допомогою обставин цивільної справи. При цьому, збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених ЦПК України.

Доказування є єдиним шляхом судового встановлення фактичних обставин справи і передує акту застосування в судовому рішенні норм матеріального права, висновку суду про наявність прав і обов`язків у сторін.

У відповідності до частини 1 статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.

Згідно статті 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст.78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно до пункту 4 частини 2 статті 43 ЦПК України учасники справи зобов`язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.

У ч.ч.1, 2, 8 статті 83 ЦПК України визначено, що сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач повинний подати докази разом з поданням позовної заяви. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Таким чином, оскільки позивач, на виконання свого процесуального обов`язку не надав жодного доказу на підтвердження ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач як на підставу для задоволення позову не знайшли своє підтвердження в судовому засіданні, суд ухвалює рішення про відмову у задоволенні позову за його недоведеністю.

Питання розподілу судових витрат суд вирішує на підставі ст.141 ЦПК України.

На підставі вищевикладеного, Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної ради України від 27 лютого 1991 року №789-ХІІ, ст.ст.141, 150, 164, 166, 182, 183, 191 Сімейного кодексу України, ст.ст.8, 12 Закону України «Про охорону дитинства», ППВСУ від 30.03.2007 року №3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», керуючись ст.ст. 3-5, 11-13, 76- 81, 83, 89, 141, 258, 259, 263-265, 352-355 ЦПК України, суд,-

ухвалив:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Служба у справах дітей обласної державної адміністрації, Служба у справах дітей Харківської районної державної адміністрації про позбавлення батьківських прав - відмовити повністю.

Судові витрати залишити за позивачем.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Відповідно ч.3 ст.354 ЦПК України строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Повний текст рішення складений 29.11.2019 року.

Сторони та інші учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 , рнокпп НОМЕР_2 , АДРЕСА_2

відповідач: ОСОБА_2 , рнокпп НОМЕР_3 , АДРЕСА_3 ;

треті особи: Служба у справах дітей, м.Харків, м-н Свободи, буд.5 Держпром, 6-й під`їзд 4-й поверх кім.587, 589; Служба у справах дітей Харківської районної державної адміністрації, ЄДРПОУ 26487956, Харківська обл., Харківський р-н, м.Південне, вул.Гагаріна буд.82.

Головуючий суддя: Д.В.Цвірюк