Рішення № 86030498, 27.11.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

27 листопада 2019 року № 640/2756/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі

головуючого судді - Добрівської Н.А.,

за участю секретаря судового засідання - Шаповалової К.В.,

та представників сторін:

від позивача - Нестерова-Сурменка О.П., Букуєвої О.О.,

від відповідача - Шпіня В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Глобальна ресторанна група - Україна»доГоловного управління ДФС у м. Києвіпроскасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Глобальна ресторанна група - Україна» (далі - позивач, ТОВ «Глобальна ресторанна група - Україна») звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління державної фіскальної служби у місті Києві (далі - відповідач, ГУ ДФС у місті Києві) про скасування податкових повідомлень-рішень №15092615141 від 30.11.2018, №0061181409 від 30.11.2018, №0061251406 від 30.11.2018, №1542261514 від 06.12.2018.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що за наслідками проведеної перевірки контролюючий орган дійшов помилкового висновку про наявність в діяльності позивача порушень податкового законодавства, відтак відповідач не мав підстав для прийняття оскаржуваних повідомлень-рішень. Позивач зазначив, що процедура дисконтування заборгованості, навіть якщо б і чітко вимагалася національними стандартами бухгалтерського обліку, з економічної (облікової) точки зору є «віртуальною» операцією, яка здійснюється для відображення вартості отриманих грошей на дату отримання коштів з урахуванням їх обесцінювання у майбутньому. Однак по суті така операція не призводить до отримання реального прибутку, який є об`єктом оподаткування податком на прибуток підприємств. Також позивач вказує на те, що норми пункту 189.9 статті 189 Податкового кодексу України не встановлюють термін та спосіб повідомлення контролюючому органу про ліквідацію основних засобів у зв`язку із неможливістю використання за призначенням, знищенням, розібранням або їх перетворенням. Зазначена норма Податкового кодексу України не обмежує можливість платників податків надати такі документи під час проведення перевірки. Згідно з пунктом 127.1 статті 127 Податкового кодексу України відповідальність за ненарахування, неутримання та/або несплату (неперерахування) податків настає, коли платник податків взагалі не утримав податок у джерела виплати, тобто коли не було вчинено дій, спрямованих на нарахування/утримання/сплату податку до бюджету. В розглядуваному випадку Позивач утримав та сплатив податок до бюджету, хоча й на день пізніше, тому до нього не можуть бути застосовані штрафні санкції за вказаним пунктом статті 127 Податкового кодексу України. Окрім цього, в розглядуваному випадку відсутня база для застосування штрафних санкцій - сума неутриманого податку. Також, позивачем стверджує, що ним були виконані усі умови для своєчасного та повного оприбуткування одержаної готівки, встановлені Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління НБУ №637 від 15.12.2014 (далі - Положення №637). Позивач оприбуткував готівку у день її надходження до каси позивача. Хоча фіскальні звітні чеки з огляду на технічні причини були роздруковані на початку наступної доби, вся отримана у ресторані позивача готівка була облікована у КОРО та у касовій книзі ресторану позивача у день її надходження до каси. Застосовуючи до позивача штрафні санкції за начебто не оприбуткування готівки, відповідач використав свої повноваження не з тією метою, з якою вони були надані. Так, на момент прийняття Указу Президента від 12.06.1995 №436/95, на підставі якого до позивача був застосований штраф, не існувало жодних, нормативно встановлених вимог щодо застосування реєстраторів розрахункових операцій роздрукування Z-звітів та передачі електронних фіскальних звітних чеків реєстраторів розрахункових операцій до органів державної податкової служби. Тому застосування норм вказаного Указу за порушення зазначених вимог є притягненням до відповідальності за діяння, яке не визнавалось порушенням на дату встановлення відповідальності. Крім того, наразі відсутній орган виконавчої влади, на який Указ Президента від 12.06.1995 №436/95 покладав контроль за додержанням норм з регулювання обігу готівки та застосування штрафних санкцій. Крім іншого, позивач зазначив, що перевірку було призначено під час дії мораторію на перевірки. Відповідно, акт перевірки, складений за результатами такої перевірки є недопустимим доказом порушень позивача. Крім того, аргументи позивача у поданих скаргах на податкові повідомлення-рішення не були належним чином розглянуті, виходячи з їх доречності та суттєвості. Рішення про розгляд скарг є невмотивованим, позивач має всі підстави вважати, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення є скасованими. Саме рішення Державної фіскальної служби України про результати розгляду скарг демонструє «якість» розгляду скарг позивача, оскільки в такому рішенні вказаний взагалі інший скаржник. Податкові повідомлення-рішення прийняті відповідачем до моменту надання позивачу відповіді на заперечення, які були подані позивачем на акт перевірки, що є порушенням пункту 86.8 Податкового кодексу України; податкові повідомлення-рішення прийняті і підписані не керівником або заступником керівника контролюючого органу чи уповноваженою особою, як вимагається законом.

Відповідач позовні вимоги не визнав, просив у задоволенні позову відмовити повністю, оскільки оскаржуване рішення прийняте ним на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений законодавством України. Так, у відзиві на позовну заяву відповідач стверджує, що ТОВ «Глобальна ресторанна група - Україна» не визначило та не відобразило фінансовий дохід від дисконтування кредиторської заборгованості по договору фінансової позики від 31.01.2013 в 2016 році на загальну суму 109546006,00 грн та по договору позики від 03.01.2017, та не здійснювало амортизацію дисконту протягом строку користування на кожну наступну дату балансу. Також, у березні 2016 року, при ліквідації основного засобу під назвою «Ресторан KFC Караван» товариством не було повідомлено контролюючі органи про ліквідацію та неможливість в подальшому використовувати основний засіб за первісним призначенням. Крім того, ТОВ «Глобальна ресторанна група - Україна» утримало та несвоєчасно сплатило до бюджету податок на прибуток іноземних юридичних осіб у розмірі 117875,00 грн за ставкою 15% від суми отриманого ТОВ «Ям! Ресторантс Интернзшнл Раша Си Ай Эс» (Російська Федерація) доходу джерелом походження з України у вигляді роялті. Термін сплати - 15.02.2018, фактично сплачено згідно з випискою банку - 16.02.2018. Відповідач посилається на те, що головний бухгалтер ТОВ «Глобальна ресторанна група Україна» Кончаковська З.В. в ході перевірки надала належним чином завірені копій аркушів КОРО та інших документів, які підтверджують порушення позивачем вимог пункту 2.6 Положення №637.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.02.2019 відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження.

У підготовчому засіданні 27.05.2019 судом постановлена ухвала про закінчення підготовчого провадження і призначено справу до розгляду в судовому засіданні.

В судовому засіданні представники позивача позовні вимоги підтримали і просили їх задовольнити з викладених у позовній заяві та додаткових поясненнях підстав.

Представник відповідача у судовому засіданні позов не визнав і заперечив проти його задоволення.

В судовому засіданні 27.11.2019 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Так, на підставі викладених учасниками справи обставин та наданих сторонами документів і матеріалів, судом встановлено наступне.

ГУ ДФС у місті Києві проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ «Глобальна ресторанна група - Україна» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2016 по 30.06.2018, валютного законодавства за період з 01.01.2016 по 30.06.2018, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2016 по 30.06.2018, за результатами якої складено акт перевірки №702/26-15-14-01-04/38321216 від 16.11.2018.

В ході перевірки було встановлено порушення позивачем, зокрема вимог:

- підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України, від 02.12.2010 №2755-VІ (зі змінами та доповненнями), пункту 7 П(с)БО 15 «Дохід», затвердженого Наказом Міністерства фінансів України №290 від 29.11.1999, пунктів 30, 31 П(с)БО 13 «Фінансові інструменти» затверджено Наказом Міністерства фінансів України №559 від 30.11.2001, пунктів 11, 14 П(с)БО 28 «Зменшення корисності активів» затверджено наказом Міністерства фінансів України №817 від 24.12.2004, в результаті чого, встановлено завищення від`ємного значення об`єкту оподаткування податком на прибуток за І півріччя 2018 року на загальну суму 95725180,00 грн;

- пункту 187.1 статті 187, пункту 189.9 статті 189 пунктів 201.1, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість за червень 2016 в сумі 185019,00 грн;

- пункту 2.6 глави 2 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України №637 від 15.12.2004, а саме - не оприбуткування готівки в сумі 26598,13 грн за 03.09.2016.

- підпункту141.4.2 пункту 141.4 статті 141 Податкового кодексу України встановлено несвоєчасну сплату ТОВ «Глобальна ресторанна група - Україна» у кварталі 2018 року до бюджету податку на прибуток іноземних юридичних осіб у розмірі 117875,00 грн;

- р. 3 «Порядку заповнення та подання податковими агентами Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку» затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 13.01.2015 №4 та підпункту «б» пункту 176.2 статті 176 Податкового кодексу України щодо подання податкових розрахунків за формою №1-ДФ, за 2 квартал 2018 року.

Такий висновок контролюючим органом зроблено, у зв`язку з тим, що ТОВ «Глобальна ресторанна група - Україна» не визначило та не відобразило фінансовий дохід від дисконтування кредиторської заборгованості по договору фінансової позики від 31.01.2013 в 2016 році на загальну суму 109546006,00 грн та по договору позики від 03.01.2017, та не здійснювало амортизацію дисконту протягом строку користування на кожну наступну дату балансу.

Також, у березні 2016 року, при ліквідації основного засобу під назвою «Ресторан KFC Караван» ТОВ «Глобальна ресторанна група - Україна» не було повідомлено контролюючі органи про ліквідацію та неможливість в подальшому використовувати основний засіб за первісним призначенням.

Крім того, ТОВ «Глобальна ресторанна група - Україна» утримало та несвоєчасно сплатило до бюджету податок на прибуток іноземних юридичних осіб у розмірі 117875,00 грн за ставкою 15% від суми отриманого ТОВ «Ям! Ресторантс Интернзшнл Раша Си Ай Эс» (Російська Федерація) доходу джерелом походження з України у вигляді роялті. Термін сплати - 15.02.2018, фактично сплачено згідно з випискою банку - 16.02.2018.

Відповідач посилається також на те, що головний бухгалтер ТОВ «Глобальна ресторанна група Україна» ОСОБА_1 в ході перевірки надала належним чином завірені копій аркушів КОРО та інших документів, які підтверджують порушення позивачем пункту 2.6 Положення №637.

На підставі акта перевірки відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення:

- №15092615141 від 30.11.2018, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість з вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) в сумі 185019,00 грн та нараховано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 46255,00 грн;

- №0061181409 від 30.11.2018, яким до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 132990,65 грн за порушення пункту 2.6 Положення №637;

- №0061251406 від 30.11.2018, яким до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції на підставі пункту 127.1 статті 127 Податкового кодексу України у розмірі 29469,00 грн за порушення підпункту 141.4.2 пункту 141.4 статті 141 Податкового кодексу України;

- №1542261514 від 06.12.2018, яким позивачу зменшено суму від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 95725180,00 грн.

Не погоджуючись із податковими повідомленнями-рішеннями позивач оскаржив їх в адміністративному порядку.

Рішенням ДФС України №1086/6/99-99-11-04-01-25 від 10.01.2019 продовжено строк розгляду скарги.

За результатами розгляду скарги, рішенням №5366/6/99-99-11-04-01-25 від 01.02.2019 скаргу позивача залишено без задоволення, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення - без змін.

Наведені обставини слугували позивачу підставою для звернення до суду із даним позовом.

Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи доводи учасників справи, суд бере до уваги наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із пунктом 75.1 статті 75 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Відповідно до підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

За приписами пункту 78.4 статті 78 Податкового кодексу України про проведення документальної позапланової перевірки керівник (його заступник або уповноважена особа) контролюючого органу приймає рішення, яке оформлюється наказом. Право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено під розписку копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки.

Суд не погоджується з доводами позивача з приводу протиправності призначення відповідачем перевірки під час дії мораторію на перевірки. Свою позицію з даного приводу позивач мотивує положеннями Закону України «Про тимчасові особливості здійснення заходів державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» від 03.11.2016 №1728-VIII.

Так, з 01.01.2018 набрав чинності Закон України «Про Державний бюджет України на 2018 рік», пунктом 9 «Прикінцевих положень» якого внесено зміни до Закону України «Про тимчасові особливості здійснення заходів державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» від 03.11.2016 №1728-VIII та подовжено на 2018 рік дію мораторію на перевірки господарської діяльності.

Проте, посилання позивача на зазначений Закон, як на підставу правового регулювання спірних правовідносин, є неприйнятним з огляду на системний аналіз статей 1, 5, 7 Податкового кодексу України, за якими серед загальних засад встановлення податків і зборів пунктом 7.3 статті 7 передбачено, що будь-які питання щодо оподаткування регулюються цим Кодексом і не можуть встановлюватися або змінюватися законами України, крім законів, що містять виключно положення щодо внесення змін до цього Кодексу та/або положення, які встановлюють відповідальність за порушення норм податкового законодавства.

Оскільки норми наведених позивачем Законів не відповідають встановленим Податковим кодексом України засадам, їх положення не можуть застосовуватись у межах спірних відносин.

Такі правові висновки неодноразово викладались Верховним Судом у своїх постановах, зокрема, від 11.03.2019 у справі №820/238/18, від 11.04.2019 у справі №802/853/18-а, від 10.09.2019 у справі №0240/2167/18-а.

Пунктом 86.1 статті 86 Податкового кодексу України передбачено, що результати перевірок (крім камеральних та електронних перевірок) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами контролюючого органу та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка.

Відповідно до пункту 86.10 статті 86 Податкового кодексу України в акті перевірки зазначаються як факти заниження, так і факти завищення податкових зобов`язань платника.

Згідно з пунктом 86.7 статті 86 Податкового кодексу України у разі незгоди платника податків або його законних представників з висновками перевірки чи фактами і даними, викладеними в акті (довідці) перевірки, вони мають право подати свої заперечення до контролюючого органу за основним місцем обліку такого платника податків протягом п`яти робочих днів з дня отримання акта (довідки). Такі заперечення розглядаються контролюючим органом протягом п`яти робочих днів, що настають за днем їх отримання (днем завершення перевірки, проведеної у зв`язку з необхідністю з`ясування обставин, що не були досліджені під час перевірки та зазначені у зауваженнях), та платнику податків надсилається відповідь у порядку, визначеному статтею 58 цього Кодексу для надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень. Платник податку (його уповноважена особа та/або представник) має право брати участь у розгляді заперечень, про що такий платник податку зазначає у запереченнях.

У разі якщо платник податку виявив бажання взяти участь у розгляді його заперечень до акта перевірки, контролюючий орган зобов`язаний повідомити такого платника податків про місце і час проведення такого розгляду. Таке повідомлення надсилається платнику податків не пізніше наступного робочого дня з дня отримання від нього заперечень, але не пізніше ніж за два робочих дні до дня їх розгляду.

Участь керівника відповідного контролюючого органу (або уповноваженого ним представника) у розгляді заперечень платника податків до акта перевірки є обов`язковою. Такі заперечення є невід`ємною частиною акта (довідки) перевірки.

Рішення про визначення грошових зобов`язань приймається керівником контролюючого органу (або його заступником) з урахуванням результатів розгляду заперечень платника податків (у разі їх наявності). Платник податків або його законний представник може бути присутнім під час прийняття такого рішення.

Пунктом 86.8 статті 86 Податкового кодексу України встановлено, що податкове повідомлення-рішення приймається керівником контролюючого органу (його заступником) протягом десяти робочих днів з дня, наступного за днем вручення платнику податків акта перевірки у порядку, передбаченому статтею 58 цього Кодексу, для надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень (за результатами фактичної перевірки - з дня реєстрації (надходження) акта такої перевірки до контролюючого органу за основним місцем обліку платника податків), а за наявності заперечень посадових осіб платника податків до акта перевірки приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки - протягом трьох робочих днів, наступних за днем розгляду заперечень і надання (надсилання) письмової відповіді платнику податків.

Враховуючи викладене, подані платником податків протягом п`яти робочих днів з дня отримання акта перевірки заперечення на вказаний акт підлягають розгляду податковим органом, а результати такого розгляду - врахуванню при прийнятті податкового повідомлення-рішення.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 03.10.2019 (справа №814/4148/15).

У ситуації, що розглядається, після отримання акта перевірки №702/26-15-14-01-04/38321216 від 16.11.2018, позивачем в межах строку передбаченого пунктом 86.7 статті 86 Податкового кодексу України, а саме - 23.11.2018 подані до ГУ ДФС у м. Києві заперечення вих. №2311-01 на висновки, наведені у пп.3.1.1.1 «Дохід та фінансовий результат до оподаткування, визначені за правилами бухгалтерського обліку» акта перевірки №702/26-15-14-01-04/38321216 від 16.11.2018.

Листом №116924/10/26-15-14-01-04 від 04.12.2018 відповідачем надано відповідь про результати розгляду заперечень, якою висновки акта перевірки залишені без змін, а заперечення - без задоволення.

Результати розгляду заперечень платника податків на акт перевірки не обумовлюють для платника податків настання правових наслідків, не регулюють ті чи інші відносини і не мають обов`язкового характеру для суб`єктів цих відносин.

Як зазначено вище, такі результати розгляду підлягають врахуванню контролюючим органом при прийнятті відповідного податкового повідомлення-рішення щодо зафіксованих в акті перевірки порушень. Саме таке податкове повідомлення-рішення породжує для платника податків певні наслідки.

Отже, з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки протягом трьох робочих днів, наступних за днем розгляду заперечень і надання (надсилання) письмової відповіді платнику податків відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення №1542261514 від 06.12.2018, яким позивачу зменшено суму від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 95725180,00 грн.

З огляду на те, що до акта перевірки були надані заперечення лише в частині, тому суд дійшов висновку, що податкове повідомлення-рішення №1542261514 від 06.12.2018 винесено з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки.

Разом з тим, пунктом 1 розділу ІІІ Наказу №1204 встановлено, що структурний підрозділ контролюючого органу, який склав податкове повідомлення-рішення відповідно до Кодексу, роздруковує його у двох примірниках (податкове повідомлення-рішення за формою «Ф» - в одному примірнику) та після погодження з підрозділами правової роботи передає на підпис керівнику (виконуючому його обов`язки, його заступнику або уповноваженій особі) контролюючого органу.

Відповідно до податкових повідомлень-рішень №15092615141 від 30.11.2018, №0061181409 від 30.11.2018, №0061251406 від 30.11.2018, підписантом є «Директор Департаменту аудиту ГУ ДФС у м. Києві І.Якушко», а №1542261514 від 06.12.2018, підписантом є «В.о. заступника начальника ГУ ДФС у м. Києві І.Якушко».

Відповідно до підпункту 14.1.137-1 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України уповноважена особа контролюючого органу - це посадова (службова) особа контролюючого органу, уповноважена керівником такого органу на виконання певних його функцій в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Згідно підпункту 21.1.8 пункту 21.1 статті 21 Податкового кодексу України, посадові особи контролюючих органів зобов`язані оприлюднювати на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику, перелік уповноважених осіб контролюючого органу та переданих таким особам функцій у випадках, передбачених цим Кодексом.

На офіційному сайті ДФС у м. Києві (http://sfs.gov.ua/pro-sfs-ukraini/upovnovaieni- osobi/print-71478.html ) оприлюднене прізвище уповноважених осіб ГУ ДФС у м. Києві та перелік функцій, на здійснення яких уповноважують особу.

Слід зазначити, що уповноважені особи здійснюють функції на підставі наказу та листа погодження з керівником ДФС при необхідності.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11.03.2019 (справа №815/5572/17) та 26.02.2019 (справа №815/2460/16).

Відповідно до даних, які зазначені на вищезазначеному сайті, дані про таку уповноважену особу відсутні, копії наказу та листи погодження з керівником ДФС, відповідачем суду надано не було.

Отже, зважаючи на зазначене, суд погоджується з доводами позивача, що оспорювані податкові-повідомлення рішення прийнято особою, повноваження якої не підтверджено на момент прийняття такого рішення.

Щодо податкового повідомлення-рішення №1542261514 від 06.12.2018, яким позивачу зменшено суму від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 95725180,00 грн, слід зазначити наступне.

ТОВ «Глобальна ресторанна група - Україна» (Позичальник) було укладено договір позики від 31.01.2013 б/н з компанією Berillion Investments Limited (Кіпр, Позикодавець) щодо отримання позики в сумі 12000000,00 дол. США для поповнення оборотних коштів для ведення господарської діяльності зі сплатою відсотків 10% річних. Строк погашення - 31.01.2022.

Пунктом 4.2 умов зазначеного договору встановлено, що добровільне строкове погашення незважаючи на пункт 4.1 договору, Позичальник може сплатити, без сплати комісійних та штрафних санкцій, всю суму або будь-яку частину Позики достроково у будь-який час разом з процентами, нарахованими на достроково сплачену суму. Будь-яка сума позики, сплачена достроково таким чином, може знову братися у позику у формі додаткових Траншів за цим Договором до дати Погашення; за умови, що загальна сума неотриманих Траншів за цим Договором не перевищує загальну суму Позики.

Відповідно до пункту 4.3 вищезазначеного договору, обов`язкове дострокове погашення Позикодавець може в будь-який момент та час від часу до дати Погашення висувати вимогу про погашення Позичальником всієї Позики або будь-якої її частини, а також всі або будь-якої частини нарахованих на неї процентів, шляхом надання попереднього письмового повідомлення за тридцять (30) днів.

Згідно довідки ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» №145-6/8770 від 26.12.2018 за кредитом від нерезидента, відповідно до Договору позики від 31.01.2013 б/н від нерезидента Berillion Investments Limited (Кіпр) надійшло кредитних коштів на загальну суму 9250000,00 дол.США.

До перевірки надано повідомлення Головного управління НБУ по м. Києву і Київській області від 27.02.2013 № 09-204/3543 про реєстрацію договору позики від 31.01.2013 б/н в ГУ НБУ по м. Києву і області від 27.02.2013 №16223. Сума позики - 12000000,00 дол.США, нерезидент Berillion Investments Limited (Кіпр), строк погашення позики - 31.01.2022, процентна ставка 10% річних.

Також, ТОВ «Глобальна ресторанна група - Україна» (Позичальник) було укладено договір позики від 03.01.2017 б/н з компанією Berillion Investments Limited (Кіпр, Позикодавець) щодо отримання позики в сумі 4000000,00 дол. США для поповнення оборотних коштів для ведення господарської діяльності зі сплатою відсотків 9,8% річних. Строк погашення - 10.12.2019.

У пункті 4.2 цього договору також встановлено, що добровільне строкове погашення незважаючи на Статтю 4.1 договору, Позичальник може сплатити, без сплати комісійних та штрафних санкцій, всю суму або будь-яку частину Позики достроково у будь-який час разом з процентами, нарахованими на достроково сплачену суму, якщо не буде суперечити чинному законодавству України. Будь-яка сума позики, сплачена достроково таким чином, може знову братися у позику у формі додаткових Траншів за цим Договором до дати Погашення; за умови, що загальна сума неотриманих Траншів за цим Договором не перевищує загальну суму Позики.

Згідно довідки ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» №145-6/8771 від 26.12.2018 за кредитом від нерезидента, відповідно до Договору позики від 03.01.2017 б/н від нерезидента Berillion Investments Limited (Кіпр) надійшло кредитних коштів на загальну суму 1502273,00 дол.США.

До перевірки також надано повідомлення Головного управління НБУ по м. Києву і Київській області № 25-0020/7972 від 01.02.2017 про реєстрацію договору позики від 03.01.2017 б/н в ГУ НБУ по м. Києву і області №19759 від 01.02.2017. Сума позики - 4000000,00 дол.США, нерезидент Berillion Investments Limited (Кіпр), строк погашення позики - 10.12.2019, процентна ставка 9,8% річних.

Відповідно до пунктів 4, 5, 6 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 11 «Зобов`язання» (далі - П (С)БО 11), затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.01.2000 №20, що зареєстрований в Міністерстві юстиції України 11.02.2000 №85/4306, яке визначає методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про зобов`язання та її розкриття у фінансовій звітності, з метою бухгалтерського обліку зобов`язання поділяються на: довгострокові; поточні; непередбачені зобов`язання; доходи майбутніх періодів.

Зобов`язання визнається, якщо його оцінка може бути достовірно визначена та існує ймовірність зменшення економічних вигод у майбутньому внаслідок його погашення. Якщо на дату балансу раніше визнане зобов`язання не підлягає погашенню, то його сума включається до складу доходу звітного періоду.

В розумінні цього П (С)БО 11, зокрема: довгострокові зобов`язання - всі зобов`язання, які не є поточними зобов`язаннями, а поточні зобов`язання - зобов`язання, які будуть погашені протягом операційного циклу підприємства або повинні бути погашені протягом дванадцяти місяців, починаючи з дати балансу.

За змістом пунктів 7, 8 і 10 П (С)БО 11 до довгострокових зобов`язань належать: довгострокові кредити банків; інші довгострокові зобов`язання; відстрочені податкові зобов`язання; довгострокові забезпечення.

Зобов`язання, на яке нараховуються відсотки та яке підлягає погашенню протягом дванадцяти місяців з дати балансу, слід розглядати як довгострокове зобов`язання, якщо первісний термін погашення був більше ніж дванадцять місяців та до затвердження фінансової звітності існує угода про переоформлення цього зобов`язання на довгострокове.

Довгострокові зобов`язання, на які нараховуються відсотки, відображаються в балансі за їх теперішньою вартістю. Визначення теперішньої вартості залежить від умов та виду зобов`язання.

Поряд з цим, пунктами 11 і 12 П (С)БО 11 визначено, що поточні зобов`язання включають: короткострокові кредити банків; поточну кредиторську заборгованість за довгостроковими зобов`язаннями, за товари, роботи, послуги, за розрахунками з бюджетом, у тому числі з податку на прибуток, за розрахунками зі страхування, за розрахунками з оплати праці, за розрахунками з учасниками, за розрахунками із внутрішніх розрахунків; короткострокові векселі видані; поточні забезпечення; інші поточні зобов`язання.

Поточні зобов`язання відображаються в балансі за сумою погашення.

З контексту наведених положень П (С)БО 11, зобов`язання, які виникли на підставі договорів позики укладених позивачем, за своєю суттю відносяться до довгострокових зобов`язань. Такі зобов`язання в бухгалтерському обліку платника відображаються за теперішньою вартістю, а не за сумою погашення.

Як вбачається з висновків акта перевірки, контролюючий орган правильно кваліфікував наявну кредиторську заборгованість за договором позики як «довгострокові зобов`язання».

Однак, при визначенні теперішньої вартості заборгованості по позиці відповідач помилково застосував формулу для одноразового платежу в кінці строку, не врахувавши необхідність погашення відсотків за позикою.

Так, теперішня вартість - дисконтована сума майбутніх платежів (за вирахуванням суми очікуваного відшкодування), яка, як очікується, буде необхідна для погашення зобов`язання в процесі звичайної діяльності підприємства.

Для погашення зобов`язання за договором позики, позивач повинен сплатити позикодавцю відповідно до умов договору суму основного боргу і нараховані відсотки.

Відтак, для розрахунку теперішньої вартості позики необхідно враховувати, що майбутні грошові потоки будуть включати не тільки безпосередньо погашення боргу (суму заборгованості за тілом кредиту), а й погашення відсотків за кредитом.

Таким чином, розрахунок контролюючим органом теперішньої вартості позики без врахування необхідності погашення відсотків за договором, не може бути визнаний обґрунтованим.

Окрім того, у розумінні Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 13 «Фінансові інструменти» (далі - П (С)БО 13), затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 30.11.2001 № 559, що зареєстрований в Міністерстві юстиції України 19.12.2001 №1050/6241, зобов`язання позивача за договором позики відносяться до фінансових інструментів, а саме - фінансових зобов`язань як контрактного зобов`язання щодо: а) передачі грошових коштів або інших фінансових активів іншому підприємству; б) обміну фінансовими інструментами з іншим підприємством на потенційно невигідних умовах.

У силу пунктів 10, 11, 29, 31 і 32 П (С)БО 13 фінансовий актив або фінансове зобов`язання відображається у балансі, якщо підприємство є стороною - укладачем угоди щодо фінансового інструмента.

Безумовні права вимоги і зобов`язання визнаються фінансовими активами і фінансовими зобов`язаннями, якщо за умовами контракту підприємство має право на отримання грошових коштів або бере на себе зобов`язання сплатити грошові кошти.

Фінансові інструменти первісно оцінюють та відображають за їх фактичною собівартістю, яка складається із справедливої вартості активів, зобов`язань або інструментів власного капіталу, наданих або отриманих в обмін на відповідний фінансовий інструмент, і витрат, які безпосередньо пов`язані з придбанням або вибуттям фінансового інструмента (комісійні, обов`язкові збори та платежі при передачі цінних паперів тощо).

На кожну наступну після визнання дату балансу фінансові зобов`язання оцінюються за амортизованою собівартістю, крім фінансових зобов`язань, призначених для перепродажу, і зобов`язань за похідними фінансовими інструментами.

Таким чином, порядок оцінки фінансових інструментів у вигляді фінансових зобов`язань та відображення її результатів в бухгалтерському обліку визначено у П (С)БО 13 «Фінансові інструменти», а саме: на кожну наступну після визнання дату балансу фінансові зобов`язання оцінюються за амортизованою собівартістю. При цьому, П (С)БО 13 «Фінансові інструменти» не містить визначення амортизованої собівартості фінансового зобов`язання або посилань на встановлення такої в інших нормативно-правових актах.

Відповідно до підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування для цілей податку на прибуток підприємств є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Згідно міжнародного стандарту фінансової звітності 39 (IAS 39), амортизована собівартість - це вартість, за якою оцінюються фінансовий актив, фінансові зобов`язання та яка складається з собівартості придбання, зменшеної на суму погашення основної суми боргу, збільшеної (зменшеної) на суму накопиченої амортизації будь-якої різниці між первісною варістю та вартістю погашення, розрахованої з використанням ефективної ставки процента, зменшеної на суму часткового списання внаслідок зменшення корисності.

Тобто за умовами договору позики від 31.01.2013, крім кінцевого терміну погашення, містяться також умови щодо добровільного дострокового погашення (п.4.2.) та обов`язкового дострокового погашення (п.4.3).

За положенням пункту 4.2. про добровільне дострокове погашення Позивач, незважаючи на кінцевий строк погашення позики, визначений в пункті 4.1., може в будь-який час на підставі власноручного рішення, без будь-яких обмежень, сплатити всю або частково суму позики.

Відповідно до положення пункту 4.3 про обов`язкове дострокове погашення, позивач зобов`язаний в будь-який момент, незважаючи на кінцевий строк погашення визначений пункті 4.1, за односторонньою вимогою Позикодавця погасити всю або частку позики, як буде визначено Позикодавцем, через 30 днів після отримання такої односторонньої вимоги. Тобто за цим положенням позивач може очікувати, що в будь-який момент йому доведеться погасити позику у 30-денний термін у разі отримання такої вимоги Позикодавця.

Такий виклад даної норми спричиняє для позивача необхідність відображення суми необхідної для повного погашення позики, оскільки наведене зобов`язання може стати теперішнім зобов`язанням до сплати, і для його сплати відповідно буде необхідна повна номінальна сума за зобов`язанням.

За цих умов теперішня вартість зобов`язання не може бути відмінною від номінальної вартості зобов`язання (суми грошових платежів, які доведеться зробити для погашення зобов`язання можливо не пізніше 30 днів з відповідної «теперішньої» дати).

З огляду на зміст умов договору позики від 31.01.2013, підстави для визначення відмінності від теперішньої вартості і історичної собівартості (номінальної вартості зобов`язання) відсутні.

За умовами договору позики від 31.01.2013, позика отримувалась позивачем протягом 2013-2015 років.

На момент отримання протягом 2013 - 2014 років практично повної суми за договором позики від 31.01.2013 (у 2015 році було отримано транш у розмірі 50 тис. дол. США) діяла редакція Податкового кодексу України, яка у статтях 135 та 136 визначала виключний перелік доходів, які платники повинні враховувати при визначенні об`єкта оподаткування податком на прибуток. Серед переліку доходів наведених у зазначених статтях був відсутній «дохід у вигляді дисконту при отримані позик» або «дохід, у вигляді різниці між теперішньою та номінальною вартістю отриманих позик» тощо.

Відсутні також будь-які спеціальні перехідні положення, які б зобов`язували платників податків здійснювати спеціальні коригування для даної ситуації у зв`язку з переходом у 2015 році до моделі розрахунку прибутку при визначенні об`єкта оподаткування податком на прибуток за правилами бухгалтерського обліку.

При цьому, наявність у договорі позики від 03.01.2017 умови, закріпленої у пункті 4.2 щодо добровільного дострокового погашення за власним рішенням позивача, слугувала для останнього підставою зазначати в балансі вартість, що не мала відмінності теперішньої від номінальної.

Зважаючи на те, що погашення за договорами позики у 2013-2017 роках не відбувалось, на кожну звітну дату амортизована собівартість зобов`язання по отриманій позиції дорівнювала 9000000,00 дол. США та 1502273,00 дол. США.

У зв`язку з наведеним, висновки акта перевірки про заниження позивачем фінансового результату внаслідок обліку в бухгалтерському обліку заборгованості за період 01.01.2016 по 30.06.2018 у сумі 119859317,00 грн за вищезазначеними договорами позики визнаються судом не доведеними, а відтак, податкове повідомлення-рішення №1542261514 від 06.12.2018 є таким, що підлягає скасуванню.

Стосовно податкового повідомлення-рішення №15092615141 від 30.11.2018, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість з вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) в сумі 185019,00 грн та нараховано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 46255,00 грн, суд, оцінюючи його правомірність виходить з такого.

Наказом ТОВ «Глобальна ресторанна група - Україна» №20160301/1К від 01.03.2016 призначена комісія щодо ліквідації основного засобу (ремонт орендованого приміщення ресторан «KFC Караван»), у зв`язку із закриттям закладу.

Зі змісті наказу вбачається, що комісію створено для огляду орендованого приміщення та прийняття рішення щодо можливості подальшого використання складових балансової одиниці (основного засобу) ресторан «KFC Караван» інв.№000002654 (ремонт орендованого приміщення).

03.03.2016 видано наказ про ліквідацію основного засобу (ремонт орендованого приміщення) ресторан «KFC Караван» інв.№000002654, у зв`язку із закриттям закладу ресторанного господарства «KFC Караван», встановленням неможливості відокремлення складових об`єкту у стані, придбаному для їх подальшого використання, та завершенням заходів щодо демонтажу складових основного засобу ресторан «KFC Караван» інв.№000002654.

На виконання наказу 04.03.2016 складено акт обстеження технічного стану приміщення для визначення об`єктів, що підлягають демонтажу. Також складено додаток №1 до акта обстеження технічного стану приміщення для визначення об`єктів, що підлягають демонтажу про те, що перелік об`єктів, що технічно не можуть бути демонтовані без ушкоджень в цілому стані або використані у подальшому за первісним призначенням та підлягають ліквідації.

04.03.2016 позивачем складено акт на списання основних засобів, в якому комісія встановила, що немає можливості використовувати за первісним призначенням та відокремити без суттєвих ушкоджень - основний засіб підлягає списанню (ліквідації). Також, складено додаток до акта списання основних засобів FA-00000034 від 04.03.2016, за результатами огляду загальна вартість об`єкту - ресторан «KFC Караван» інв.№000002654 складає 2255975,61 грн та встановлено перелік складових об`єкту, що можливо відокремити без ушкоджень для її подальшої експлуатації, вартість яких склала 1064967,34 грн.

В ході перевірки контролюючим органом на адресу позивача було направлено запит №3 від 22.10.2018, стосовно надання інформації щодо самостійного нарахування податкових зобов`язань з ПДВ при ліквідації основних засобів.

Згідно відповіді №02112018/1 від 02.11.2018, позивач повідомив відповідача, що об`єкт основних засобів під назвою ресторан «KFC Караван» - це роботи з поліпшення приміщення, яке було орендоване ТОВ «Глобальна ресторанна група -Україна» в ТРЦ «Караван» за адресою: м. Київ, вул. Лугова, 12 та використовувалось для здійснення господарської діяльності закладу ресторанного господарства. У березні 2016 року у зв`язку із розірванням Договору оренди приміщення в ТРЦ «Караван», Товариство провело роботи по відокремленню складових об`єкту основних засобів, які можливо були відокремлені без ушкоджень з метою їх подальшої експлуатації.

Відповідач у акті перевірки стверджує, що при ліквідації основного засобу під назвою ресторан «KFC Караван» позивачем не було повідомлено контролюючий орган у березні 2016 року про ліквідацію та неможливість в подальшому використовувати основний засіб за первісним призначенням, у зв`язку з чим, в порушення пункту 187.1 статті 187, пункту 189.9 статті 189, пунктів 201.1, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, не нараховано ПДВ за березень 2016 року на залишкову вартість ліквідованого основного засобу, що призвело до заниження податкового зобов`язання з ПДВ за березень 2016 року в сумі 185019,00 грн.

Згідно з підпунктами «а» і «б» пункту 185.1 статті Податкового кодексу України об`єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку з постачання товарів/послуг, місце постачання яких відповідно до статті 186 Кодексу розташоване на митній території України.

Відповідно до підпункту 14.1.191 пункту 14.1статті 14 Податкового кодексу України під постачанням товарів слід розуміти будь-яку передачу права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду. При цьому не є постачанням товарів випадки, коли основні виробничі засоби або невиробничі засоби ліквідуються у зв`язку з їх знищенням або зруйнуванням внаслідок дії обставин непереборної сили, а також в інших випадках, коли така ліквідація здійснюється без згоди платника податку, у тому числі в разі викрадення необоротних активів, або коли платник податку надає до контролюючого органу відповідний документ про знищення, розібрання або перетворення необоротних активів в інший спосіб, внаслідок чого необоротний актив не може використовуватися за первісним призначенням.

Пунктом 189.9 статті 189 Податкового кодексу України визначено, що у разі якщо основні виробничі або невиробничі засоби ліквідуються за самостійним рішенням платника податку, така ліквідація для цілей оподаткування розглядається як постачання таких основних виробничих або невиробничих засобів за звичайними цінами, але не нижче балансової вартості на момент ліквідації.

Норма вищезазначеного пункту не поширюється на випадки, коли основні виробничі або невиробничі засоби ліквідуються у зв`язку з їх знищенням або зруйнуванням внаслідок дії обставин непереборної сили, в інших випадках, коли така ліквідація здійснюється без згоди платника податку, у тому числі в разі викрадення основних виробничих або невиробничих засобів, що підтверджується відповідно до законодавства, або коли платник податку подає до контролюючого органу відповідний документ про знищення, розібрання або перетворення основних виробничих або невиробничих засобів у інший спосіб, внаслідок чого вони не можуть використовуватися за первісним призначенням.

Аналіз наведених положень дає підстави для висновку, що ліквідація платником основних засобів розглядається для цілей оподаткування як постачання таких основних засобів за умови, що такі основні засобі ліквідуються за самостійним рішенням платника податків. При цьому у разі якщо внаслідок ліквідації необоротних активів отримуються товарно-матеріальні цінності (комплектувальні вироби, складові частини, компоненти або інші відходи), які оприбутковуються на матеріальних рахунках з метою їх використання в господарській діяльності платника (подальшої реалізації тощо), на такі операції не нараховуються податкові зобов`язання з податку на додану вартість.

При цьому норми пункту 189.9 статті 189 Податкового кодексу України не відображають того, у який термін та у який спосіб підприємство, що здійснює ліквідацію основних засобів має повідомляти контролюючий орган про таке знищення, та не підтверджують того, що зазначені документи не можуть бути надані під час проведення будь-якої перевірки контролюючим органом, а повинні надаватися лише під час здавання декларації за той період, коли відбулося знищення.

Позиція відповідача ґрунтується на тому, що право на не нарахування податкових зобов`язань з податку на додану вартість у разі ліквідації основних засобів за самостійним рішенням платника податку останній отримує тільки у тому разі, якщо він подає органу державної податкової служби відповідний документ про знищення, розібрання або перетворення основних засобів у інший спосіб, внаслідок чого вони не можуть використовуватись за первісним призначенням.

Як на момент виникнення спірних правовідносин, так і на даний час, жодним нормативно-правовим актом у сфері оподаткування не встановлений порядок та терміни надання державній податковій службі відповідного документу про знищення, розібрання або перетворення необоротних активів.

Таким чином, в даному випадку контролюючий орган мав виходити з презумпції правомірності рішень платника податку, закріпленої в підпункті 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України, та враховувати надані позивачем акти списання основних засобів типової форми 0З-3 як належне повідомлення про ліквідацію основних засобів.

З матеріалів справи вбачається, що у межах спірних правовідносин мав місце саме випадок, коли позивач подав органу державної податкової служби відповідний документ про знищення, розібрання або перетворення основних виробничих або невиробничих засобів у інший спосіб, внаслідок чого вони не можуть використовуватися за первісним призначенням, про що безпосередньо свідчить текст акта перевірки.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позивач виконав свій податковий обов`язок, що передбачений нормою абзацу 2 пункту 189.9 статті 189 Податкового кодексу України щодо подання органу державної податкової служби відповідного документу про знищення, розібрання або перетворення необоротних активів у інший спосіб, внаслідок чого необоротний актив не може використовуватися за первісним призначенням.

З огляду на наведене, суд приходить до висновку про наявність підстав для визнання податкового повідомлення-рішення №15092615141 від 30.11.2018 є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Оцінюючи податкове повідомлення-рішення №0061251406 від 30.11.2018, яким до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції на підставі пункту 127.1 статті 127 Податкового кодексу України у розмірі 29469,00 грн за порушення підпункту 141.4.2 пункту 141.4 статті 141 Податкового кодексу України, суд виходить з наступного.

ТОВ «Глобальна ресторанна група - Україна» (Користувач) було укладено міжнародний договір комерційної концесії (франччайзинга) від 03.08.2015 б/н з ТОВ «Ям! Ресторантс Интернзшнл Раша Си Ай Эс» (Російська Федерація, Правовласник) в особі генерального директора Писклова О.В.

Предмет договору: власник надає Користувачу право використовувати Систему (мережа ресторанів громадського харчування), об`єкти інтелектуальної власності та засоби індивідуалізації.

У періоді, який перевірявся на підставі договору комерційної концесії (франчайзинга) від 03.08.2015 б/н ТОВ «Глобальна ресторанна група - Україна» здійснило виплату нерезиденту доходу джерелом походження з України у вигляді роялті у загальному розмірі 370451,05 дол. США (еквів. 9898565,63 грн), а за 2017 рік - 137995,92 дол. США (еквів. 3725880,11 грн), за півріччя 2018 року - 232 455,13 дол. США (еквів. 6172685,52 грн.).

Перевіркою повноти визначення суми податку з доходу нерезидента не встановлено його заниження або завищення.

Згідно з наданими до перевірки первинними документами ТОВ «Глобальна ресторанна група - Україна» за період з 01.01.2016 по 30.06.2018 утримано та своєчасно сплачено до бюджету податок на прибуток юридичних осіб у розмірі 1630964,26 грн за ставкою 15% від суми отриманого ТОВ «Ям! Ресторантс Интернзшнл Раша Си Ай Эс» (Росія) доходу джерелом походження з України у роялті.

Крім того, ТОВ «Глобальна ресторанна група - Україна» утримано та несвоєчасно сплачено до бюджету податок на прибуток іноземних юридичних осіб у розмірі 117875,00 грн за ставкою 15% від суми отриманого «Ям! Ресторантс Интернзшнл Раша Си Ай Эс» (Росія) доходу джерелом походження з України у вигляді роялті. Термін сплати - 15.02.2018, фактично сплачено згідно з випискою банку - 16.02.2018.

Відповідно до пункту 141.4 статті 141 Податкового кодексу України визначено особливості оподаткування нерезидентів, зокрема порядок оподаткування доходів, отриманих нерезидентом із джерелом їх походження з України. Доходи, отримані нерезидентом із джерелом їх походження з України, оподатковуються в порядку і за ставками, визначеними пунктом 141.4 статті 141 Податкового кодексу України (п.п.141.4.1 п. 41.4 ст.141).

При цьому, податок сплачується до бюджету під час таких виплат, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, що набрали чинності з країнами резиденції осіб, на користь яких здійснюються виплати (п.п.141.4.2 п.141.4 ст.141).

Відповідно до пункту 110.1 статті 110 Податкового кодексу України платники податків, податкові агенти та/або їх посадові особи несуть відповідальність у разі вчинення порушень, визначених законами з питань оподаткування та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Так, згідно з пунктом 127.1 статті 127 Податкового кодексу України ненарахування, неутримання та/або несплата (неперерахування) податків платником податків, у тому числі податковим агентом, до або під час виплати доходу на користь іншого платника податків, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 25 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету.

Ті самі дії, вчинені повторно протягом 1095 днів, - тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 50 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету.

Дії, передбачені абзацом першим цього пункту, вчинені протягом 1095 днів втретє та більше, - тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 75 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету.

Зважаючи на вимоги вищенаведених норм, є правові підстави для висновку, що стаття 127 Податкового кодексу України встановлює відповідальність за порушення правил нарахування та сплати податків у джерела виплати. Згідно цієї статті, підставою відповідальності є ненарахування, неутримання та/або несплата (неперерахування) податків платником податків, у тому числі податковим агентом, до або під час виплати доходу на користь іншого платника податків.

Дане правопорушення може бути вчинено шляхом бездіяльності та полягати в ненарахуванні, неутриманні та/або несплаті податкового зобов`язання. Крім того, додатково встановлено умови вчинення такого правопорушення: до або під час виплати доходу на користь іншого платника податків.

Крім того, підпунктом 129.1.1 пункту 129.1 статті 129 Податкового кодексу України передбачено, що після закінчення встановлених цим Кодексом строків погашення узгодженого грошового зобов`язання на суму податкового боргу нараховується пеня.

Пеня, визначена підпунктом 129.1.1 пункту 129.1 статті 129 Податкового кодексу України, нараховується на суму податкового боргу (включаючи суму штрафних санкцій за їх наявності та без урахування суми пені) із розрахунку 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, діючої на день виникнення такого податкового боргу або на день його (його частини) погашення, залежно від того, яка з величин таких ставок є більшою, за кожний календарний день прострочення у його сплаті (п.129.4 ст.129).

Зазначений розмір пені застосовується щодо всіх видів податків, зборів та інших грошових зобов`язань, крім пені, яка нараховується за порушення строку розрахунку у сфері зовнішньоекономічної діяльності, що встановлюється відповідним законодавством (п.129.5 ст.129).

Враховуючи вищевикладене, у разі неутримання та/або несплати (неперерахування), до бюджету одночасно з виплатою доходів нерезиденту податку з доходів із джерелом їх походження з України, до платників застосовується відповідальність у вигляді штрафів, передбачених статтею 127 Податкового кодексу України, та нараховується пеня відповідно до статті 129 цього Кодексу у разі несвоєчасної сплати узгодженого грошового зобов`язання.

З огляду на зазначене, в даному випадку, позивачем несвоєчасно сплачено до бюджету податок на прибуток іноземних юридичних осіб з пропуском строку погашення узгодженого грошового зобов`язання - 1 день, а тому застосовуючи до позивача спірним податковим повідомленням-рішенням №15092615141 від 30.11.2018 штрафні (фінансові) санкції на підставі пункту 127.1 статті 127 Податкового кодексу України у розмірі 29469,00 грн за порушення підпункту 141.4.2 пункту 141.4 статті 141 Податкового кодексу України, відповідач діяв протиправно, у зв`язку з чим дане податкове повідомлення рішення підлягає скасуванню.

Щодо податкового повідомлення-рішення №0061181409 від 30.11.2018, яким до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 132990,65 грн за порушення пункту 2.6 Положення №637, слід зазначити наступне.

В ході перевірки встановлено, що ТОВ «Глобальна ресторанна група - Україна» не здійснювало облік готівкових коштів в розділі 2 (облік руху готівки) КОРО №2650011488р/8 від 25.07.2016 на підставі фіскального звітного чеку « 2»- звіту №01222 від 03.09.2016 в сумі 26 598,13грн, а саме, у графі 5 розділу 2 КОРО готівкові кошти на підставі фіскального звітного чеку « 2»- звіту №01222 не обліковані за 03.09.2016.

Відповідно до пункту 1.2 Положення №637 оприбуткування готівки - це проведення підприємствами і підприємцями обліку готівки в касі на повну суму їх фактичних надходжень у касовій книзі, книзі обліку доходів і витрат, книзі обліку розрахункових операцій.

За змістом пункту 2.6 глави 2 Положення №637, яке визначає, зокрема, порядок ведення касових операцій у національній валюті України підприємствами (підприємцями), уся готівка, що надходить до кас, має своєчасно (у день одержання готівкових коштів) та в повній сумі оприбутковуватися. Оприбуткуванням готівки в касах підприємств, які проводять готівкові розрахунки з оформленням їх касовими ордерами і веденням касової книги відповідно до вимог глави 4 цього Положення, є здійснення обліку готівки в повній сумі її фактичних надходжень у касовій книзі на підставі прибуткових касових ордерів. У разі проведення готівкових розрахунків із застосуванням РРО або використанням РК оприбуткуванням готівки є здійснення обліку зазначених готівкових коштів у повній сумі їх фактичних надходжень у книзі обліку розрахункових операцій на підставі фіскальних звітних чеків РРО (даних РК). Суми готівки, що оприбутковуються мають відповідати сумам, визначеним у відповідних касових (розрахункових) документах.

За правилами статті 5 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» №265/95-ВР від 06.07.1995 на період виходу з ладу реєстратора розрахункових операцій та здійснення його ремонту або у разі тимчасового, не більше 7 робочих днів, відключення електроенергії проведення розрахункових операцій здійснюється з використанням книги обліку розрахункових операцій та розрахункової книжки або із застосуванням належним чином зареєстрованого резервного реєстратора розрахункових операцій.

Відповідно до пункту 7.16. Положення №637 передбачено, що під час перевірки органами контролю повного і своєчасного оприбуткування коштів, що надійшли до каси від здійснення господарської діяльності, записи в касовій книзі звіряються за сумами та строками з даними відповідних прибуткових касових ордерів (із залученням у разі потреби таких виправдних документів: розрахункових документів, квитанцій до прибуткових касових ордерів, рахунків-фактур, товарно-транспортних і податкових накладних тощо).

Перевіряється також проведення записів щодо реєстрації зазначених ордерів (за сумами і датами) у журналі реєстрації прибуткових і видаткових касових документів.

Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права була висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у постановах від 01.04.2014 (справа № 21-54а14), від 04.11.2015 (справа № 21-3680а15), а також у постановах Верховного Суду від 23.01.2018 (справа № 2а-12605/11/2670), від 13.03.2018 (справа № 826/18812/16).

Судом встановлено, що позивачем було надано відповідні підтверджуючі документи, що у перевіряємий період відбувався вихід з ладу реєстратора розрахункових операцій (збій лічильника дати і часу касового апарату, поломка блоку живлення РРО значиться в записі КОРО), а саме: акт реєстрації ремонту від ТОВ «ГІР-Сервіс». Для усунення розбіжностей необхідно регулярно проводити синхронізацію часу. Під час обстеження ЕККР розбіжність усунено. Проведено навчання персоналу ресторану з метою усунення подібної помилки у майбутньому.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач надавав до суду копію книги КОРО, в якій зазначено період та час, за який використовувалась розрахункова книжка та номер Z звіту після встановлення РРО, що спростовує доводи відповідача.

Також, позивачем надано відповідні копії документів на підтвердження належним чином оприбуткування готівкових коштів в книгах обліку розрахункових операцій на підставі фіскальних звітних чеків: записи, щодо збою, в книзі ОРО, що здійснено ТОВ «ГІР-Сервіс» у період який перевірявся, пояснювальні записки касира, Z-звіти за період який перевірявся, записи оприбуткування коштів в КОРО за період який перевірявся, прибуткові касові ордери, запит та відповідь реєстрації ремонту від ТОВ «ГІР-Сервіс».

Також слід зазначити, що акт перевірки не містить відомостей про те, що при перевірці КОРО був відсутній запис працівника сервісного центру про вилучення та поломку КОРО із зазначенням дати та часу.

Отже, відповідачем не доведено факт порушення позивачем пункту 2.6 Положення № 637, натомість усі доводи ґрунтуються на неправильній суб`єктивній оцінці фактичних обставин справи.

Разом з тим, оскаржуване податкове повідомлення-рішення, яким застосовано до позивача штрафні (фінансові) санкції було прийняте 30.11.2018, тоді як порушення правил здійснення господарської діяльності за неоприбуткування (неповного прибуткування) готівки, не забезпечення належним чином оприбуткування готівкових коштів в книгах обліку розрахункових операцій, згідно фіскальних звітних чеків, при цьому було зафіксовано 03.09.2016, тобто поза межами річного строку для застосування адміністративно-господарських санкцій за зазначені порушення.

Згідно зі статтею 238 Господарського кодексу України за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб`єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб`єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Однією із адміністративно-господарських санкцій може бути адміністративно-господарський штраф, який стягується із господарюючого суб`єкта до державного бюджету за порушення визначених законодавством України правил здійснення господарської діяльності (стаття 239 Господарського кодексу України).

Строки застосування адміністративно-господарських санкцій встановлені статтею 250 Господарського кодексу України, відповідно до частини першої якої адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб`єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб`єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права була висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду у постанові від 20.03.2018 (справа № 803/1397/17).

Відтак, фінансові санкції, застосовані на підставі пункту 1 Указу Президента України «Про застосування штрафних санкцій за по рушення норм з регулювання обігу готівки» №436/95 від 12.06.1995, у розумінні статті 238 та статті 239 Господарського кодексу України є адміністративно-господарськими санкціями, застосування яких можливе лише в межах строків, встановлених статтею 250 Господарського кодексу України, а тому, застосування до позивача штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки, здійснено відповідачем після закінчення одного року з дня його вчинення, тобто, поза межами строків, встановлених статтею 250 Господарського кодексу України. А відтак, визначення контролюючим органом у спірному податковому повідомленні-рішенні застосованих штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 132990,00 грн є неправомірним.

Стаття 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини другої статті 129 Конституції України та частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи наведене в сукупності та виходячи із встановлених судом обставин, оцінивши надані позивачем та відповідачем докази в контексті вимог законодавства, суд дійшов висновку про недоведеність відповідачем - суб`єктом владних повноважень правомірності свого рішення.

З огляду на зазначене, позовні вимоги визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.

Стосовно вимог щодо компенсації витрат позивача на правову допомогу суд зазначає наступне.

Згідно статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Надаючи оцінку вимозі позивача про відшкодування витрат на професійну правову допомогу у розмірі 75000,00 грн судом враховуються складність даної справи, різноманітність правового регулювання спірних правовідносин, змістовність наданих позивачем пояснень, підготовка наданих до суду матеріалів, підготовка представників до усних виступів, а також відсутність змістовних заперечень відповідача у даній частині.

Як зазначено Європейським судом з прав людини у п.268 Рішення по справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23.01.2014 (Заява №19336/04): «Згідно з практикою Суду, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі «Ботацці проти Італії» (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява №34884/97, п.30, ECHR 1999-V).».

Аналогічну практику вирішення питання судових витрат застосовано Європейським судом з прав людини і у п.95 рішення у справі «Баришевський проти України» від 26.02.2015, пп.34-36 рішення у справі «Гімайдуліна і інших проти України» від 10.12.2009, п.80 рішення у справі «Двойних проти України» від 12.10.2006, п.88 рішення у справі «Меріт проти України» від 30.03.2004.

Оцінивши витрати з урахуванням всіх аспектів суд, дослідивши докази на підтвердження їх понесення позивачем, дійшов висновку про наявність підстав для задоволення даної вимоги.

Керуючись ст.ст.2, 5, 7-11, 19, 73-77, 79, 90, 139, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Глобальна ресторанна група - Україна» задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві №15092615141 від 30.11.2018, №0061181409 від 30.11.2018, №0061251406 від 30.11.2018, №1542261514 від 06.12.2018.

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Глобальна ресторанна група - Україна» (код ЄДРПОУ - 38321216, адреса: 03049, м. Київ, вул. Ползунова, буд. 1) понесені ним судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 19 210 )дев`ятнадцять тисяч двісті десять) гривень 00 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (код ЄДРПОУ 39439980, адреса: 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19).

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Глобальна ресторанна група - Україна» (код ЄДРПОУ - 38321216, адреса: 03049, м. Київ, вул. Ползунова, буд. 1) понесені ним судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 75 000 (сімдесят п`ять тисяч) гривень 00 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (код ЄДРПОУ 39439980, адреса: 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19).

Рішення набирає законної сили у порядку, встановленому в ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено протягом 30 днів з моменту складення повного тексту до суду апеляційної інстанції в порядку, визначеному ст.ст.293, 296, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням підпункту 15.5 пункту 15 частини першої Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції згідно з Законом України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII.

Суддя: Н.А. Добрівська