Рішення № 86030472, 29.11.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

29 листопада 2019 року № 640/2295/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Григоровича П.О., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 доГоловного управління Пенсійного фонду України в м. Києвіпро зобов`язання вчинити дії, ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_1 (надалі - позивач) звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (надалі - відповідач), в якому просить:

- зобов`язати ГУ ПФУ в м. Києві негайно виплатити ОСОБА_1 заборгованість у розмірі 13 407,93 грн.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.02.2019 відкрито спрощене провадження та роз`яснено сторонам, що справа буде розглядатись без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), відповідно до ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України. Запропоновано відповідачу надати відзив протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, оформлений у відповідності до вимог 162 КАС України з доказами направлення відзиву з додатками до нього позивачу.

Відповідно до ч.3 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України, заявами по суті в даній категорії справ є позов та відзив.

Відповідачем у встановлений строк надано відзив на позовну заяву, з урахуванням чого суд вважає за можливе вирішити спір по суті заявлених позовних вимог на підставі наявних у справі письмових доказів та обґрунтувань власних правових позицій.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач підтримує заявлені позовні вимоги і повному обсязі та просить суд їх задовольнити, посилаючись на відсутність у відповідача правових підстав для припинення виплати пенсії позивачу.

Відповідач, в наданому відзиві, проти позову заперечує, посилаючись при цьому на те, що виплата пенсії позивачу була призупинена до отримання підтвердження перебування позивача на підконтрольній Україні території. В подальшому, згідно пояснень відповідача, пенсія позивачу була нарахована, однак правові підстави для виплати пенсії відсутні в зв`язку з відсутністю окремого порядку.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

Позивач здобула право на пенсію, що підтверджується пенсійним посвідченням № НОМЕР_1 від 11.02.2011, яке видане Пенсійним фондом України.

До початку проведення АТО, позивач була зареєстрована та постійно проживала в м. Стаханов Луганської області, де перебувала на обліку у місцевому Управлінні пенсійного фонду та отримувала пенсію за віком обчислену відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

У зв`язку з проведенням АТО на території Донецької і Луганської області були припинені повноваження відповідного органу Пенсійного фонду України на тимчасово окупованій території, у зв`язку із чим позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві із заявою про взяття на облік та нарахування пенсії.

Починаючи з липня 2018 року відповідач припинив виплату пенсії позивачу. При цьому, як зазначає позивач та не було заперечено і спростовано відповідачем з посиланням на належні та допустимі докази, будь-якої інформації щодо прийняття рішення про припинення виплати пенсії від Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві позивач не отримувала.

22.12.2018 Позивач звернулась до Відповідача з заявою про надання інформації щодо підстав припинення виплати пенсії, вказання розміру та виплати заборгованості.

23.01.2019 Позивачем отримана відповідь від ГУ ПФУ у м. Києві в якій зазначено, що 20.10.2017 Комісія з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам прийняла рішення № 162 про продовження виплати пенсії ОСОБА_1 починаючи з лютого 2015 року.

Згідно електронної бази одержувачів пенсії позивачу було нараховано кошти в січні 2018 в сумі 25619,16 грн за період з лютого 2015 по січень 2016 через АТ «Ощадбанк». Кошти з лютого 2016 по червень 2018 нараховані та виплачені через АТ «Ошадбанк». Слід зазначити, що дані обставини позивачем не заперечуються.

Разом з тим, відповідач вказав, що сума пенсії в розмірі 13 407,93 грн за період з 01.07.2018 по 31.01.2019 буде виплачена лише після прийняття Кабінетом Міністрів України окремого порядку виплати заборгованості по пенсіям внутрішньо переміщеним особам.

За таких обставин, вбачаючи наявність підстав для зобов`язання ГУ ПФУ в м. Києві негайно виплатити ОСОБА_1 заборгованість по пенсії в розмірі 13 407,93 грн, позивач звернулась до суду з даним позовом та просить його задовольнити.

Оцінивши за правилами ст. 90 КАС України надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає, що позов підлягає задоволенню частково, з наступних підстав.

Згідно вимог ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України

Право на соціальний захист, а саме на отримання пенсії гарантовано Конституцією України та чинними нормативно-правовими актами України.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України, виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Статтею 5 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058) встановлено, що виключно цим Законом визначаються, зокрема, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням.

Проте, лише статтею 49 Закону № 1058 передбачено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України (положення п. 2 ч. 1 ст. 49 втратили чинність, як такі, що є неконституційними на підставі Рішення Конституційного Суду № 25-рп/2009 від 07.10.2009 року); 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.

Аналіз зазначеної вище норми, дає змогу дійти висновку, що припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення і лише з підстав, визначених ст. 49 Закону № 1058.

Як в листі №15204/02/к-19, так і у відзиві відповідачем не наведено визначених законом підстав для припинення виплати пенсії позивачу.

Разом з тим відповідач акцентує увагу на тому, що відповідно до Порядку №365 від 08.06.2016, соціальні виплати припиняються у випадку встановлення факту відсутності внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування.

Суд зазначає, що наведена підстава не є передбаченою Законом підставою для припинення виплати пенсії, що свідчить на користь порушення відповідачем в рамках спірних правовідносин вимог ст.49 Закону.

Одночасно відповідачем в порушення вимог ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України до матеріалів справи не надано доказів відсутності внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування, внаслідок чого припинення виплати пенсії позивачу також суперечить вказаним вище положенням Порядку №365 від 08.06.2016.

Разом з тим, згідно з п. 1 Постанови КМУ № 637, серед іншого, визначено, що призначення та продовження виплати пенсій за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 р. N 509 (Офіційний вісник України, 2014 р., N 81, ст. 2296; 2015 р., N 70, ст. 2312). Виплата (продовження виплати) пенсій проводиться через рахунки та мережу установ і пристроїв публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» з можливістю отримання готівкових коштів і проведення безготівкових операцій через мережу установ і пристроїв будь-яких банків тільки на території, де органи державної влади здійснюють свої повноваження.

Для ідентифікації одержувачів пенсій, які є внутрішньо переміщеними особами, та забезпечення виплати пенсій таким особам проводиться емісія платіжних карток, які водночас є пенсійними посвідченнями, із зазначенням на них графічної та електронної інформації про власника та його електронного цифрового підпису.

Отже, умовами призначення та продовження виплати пенсій внутрішньо переміщеним особам є: знаходження внутрішньо переміщених осіб на обліку місця перебування, що підтверджується довідкою; наявність рахунку в установі ПАТ «Державний ощадний банк».

Оскільки позивач перебуває на обліку в Управлінні, що відповідачем жодним чином не заперечується, має картковий рахунок в ПАТ «Державний ощадний банк», що також відповідачем не заперечується, а в матеріалах справи відсутній акт про відсутність позивача за місцем проживання або рішення про скасування довідки внутрішньо переміщеної особи, посилання відповідача на наявність підстав для припинення виплати пенсії позивачу є необґрунтованими та документально у законодавчо визначений спосіб не підтвердженими.

Суд вважає за необхідне відзначити, що наведені норми Закону та підзаконних актів встановлюють підстави припинення виплати пенсії, але не регулюють порядок припинення (призупинення) таких виплат у зв`язку з виключними обставинами щодо внутрішньо переміщених осіб, відповідних перевірок та фінансування таких виплат місцевими органами Пенсійного Фонду України.

Відповідно до ч. 3 ст. 22 Конституції України, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів, не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Відповідно до ст. 64 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 Конституції України.

Пунктом 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про незалежність судової влади» № 8 від 13.06.2007 року, зазначено, що відповідно до статей 8 та 22 Конституції України не підлягають застосуванню судами закони та інші нормативно-правові акти, якими скасовуються конституційні права і свободи людини та громадянина, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг встановлених Конституцією України і чинними законами прав і свобод. Суди при визначенні юридичної сили законів та інших нормативно-правових актів щодо їх діяльності повинні керуватися Конституцією України як актом прямої дії.

За приписами статті 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.

Крім того, закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Верховна Рада України може змінити закон виключно законом, а не шляхом прийняття підзаконного правового акту. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України відносяться до категорії підзаконних.

З огляду на вищевикладене, постанови Кабінету Міністрів України, на які посилається відповідач, є підзаконними нормативно-правовими актами, які приймаються у відповідності до виконання Законів України, у зв`язку з чим, не можуть змінювати в бік звуження права громадян на пенсійне забезпечення, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.

Дана правова позиція узгоджується з позицією Верховного суду викладеною у постановах від 30 січня 2018 року у справі К/9901/3099/17; від 06 лютого 2018 року у справах К/9901/173/17, К/9901/614/17; від 13 лютого 2018 року у справах К/9901/163/17, К/9901/3741/17.

Згідно ч. 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відтак, дії відповідача щодо припинення (призупинення) виплати пенсії позивачу не відповідають Конституції України та Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» в виключних умовах окупації частини територій України.

Як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні в справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (п. 51 цього рішення). У п. 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала ст. 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод ( далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечено без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Враховуючи викладене, суд вважає, що відповідач діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, у зв`язку з чим підлягають захисту порушені права пенсіонера.

Водночас, беручи до уваги те, що виплата пенсії позивачу була припинена з ініціативи суб`єкта владних повноважень, при цьому, як свідчать матеріали справи, жодних розпорядчих документів УПФУ не приймалось, про що свідчить лист відповідача №15204/02/к-19, керуючись ч. 2 ст. 9, п.10 ч.2 ст.245 КАС України, суд з метою ефективного захисту прав позивача вважає за необхідне відновити порушене відповідачем право позивача на пенсійне забезпечення шляхом визнання протиправними дій ГУ ПФУ в м. Києві щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_1 з лютого 2015 року та зобов`язання ГУ ПФУ в м. Києві здійснити виплату ОСОБА_1 заборгованості по пенсії за період липень 2018 - січень 2019 року в сумі 13407,93 грн.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у зразковій адміністративній справі № 805/402/18 від 03 травня 2018 року, яка залишена без змін постановою Великої палати Верховного суду від 04.09.2018 року.

Відповідно до ч. 3 статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

При цьому, посилання відповідача на Постанову Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 №335, відповідно до пп.2 п.1 якої, серед іншого, визначено, що суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України, судом відхиляються, адже рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.06.2019 №640/18720/18, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 07.11.2019, визнано протиправними та нечинними підпункт 2 пункту 1, підпункт 2 пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України №335 від 25 квітня 2018 року «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 8 червня 2016 р. №365» в частині, що стосується сум невиплачених пенсій.

В той же час, приходячи до переконання про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог, суд приймає до уваги наступне.

Як вже зазначалось, позивач просить суд зобов`язати ГУ ПФУ в м. Києві негайно виплатити ОСОБА_1 заборгованість у розмірі 13 407,93 грн.

Поряд з цим, суд зазначає, що відповідно до ч.1 ст.371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць. Тому, суд приходить до висновку, щодо стягнення з відповідача на користь позивача суми пенсійних виплат за один місяць.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд зазначає наступне.

Згідно ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволені позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрат, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі, на користь позивачу підлягає стягненню сплачений при поданні позову судовий збір в сумі 704,80 грн.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 241-246, 262, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного Фонду України в м. Києві щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_1 з лютого 2015 року.

3. Зобов`язати Головне Управління Пенсійного фонду України м. Києва виплатити ОСОБА_1 заборгованість по пенсії за період липень 2018 - січень 2019 року в сумі 13407,93 грн.

4. В решті позову відмовити.

5. Допустити до негайного виконання рішення суду в частині стягнення з Головного Управління Пенсійного фонду України в м. Києві на користь ОСОБА_1 суми пенсійних виплат за один місяць.

6. Стягнути на користь ОСОБА_1 понесені витрати по сплаті судового збору в сумі 768,40 (сімсот шістдесят вісім грн 40 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві.

ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ).

Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (ідентифікаційний код ЄДРПОУ 42098368, адреса: 04053, м.Київ, ВУЛИУЯ БУЛЬВАРНО-КУДРЯВСЬКА, будинок 16).

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя П.О. Григорович