Рішення № 85997405, 28.11.2019, Черкаський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 листопада 2019 року справа № 580/3129/19

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Білоноженко М.А., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання протиправною бездіяльності, визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

04.10.2019р. до Черкаського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом звернувся ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 (далі-позивач)) до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (вул. Смілянська, 23, м. Черкаси, 18000 (далі - відповідач)), в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області вчинену по відношенню до ОСОБА_1 під час визначення розміру пенсії за віком щодо: не зарахування до страхового стажу періоду навчання з 01.09.1976 по 27.06.1978 роки у Корсунь-Шевченківському педагогічному училищі ім. Т.Г. Шевченка; не зарахування до страхового стажу періоду здійснення підприємницької діяльності за грудень 2004 року, січень - грудень 2005 року, квітень - грудень 2006 року, січень - грудень 2007 року, квітень - грудень 2008 року, квітень - грудень 2009 року, січень - лютий 2010 року, жовтень - листопад 2010 року; не зарахування до страхового стажу періоду здійснення підприємницької діяльності з 01.03.2011 по 30.07.2019; не здійснення доплати за понаднормовий стаж в розмірі 4% виходячи з розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність станом на 01.07.2019;

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області вчинені по відношенню до ОСОБА_1 під час визначення розміру пенсії за віком щодо: застосування коефіцієнту страхового стажу в розмірі 0,25917; зменшення оцінки одного року страхового стажу з 1,35% до 1%;

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області №971220156122 від 30.07.2019, яким визначено розмір пенсії за віком ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області здійснити перерахунок та виплату пенсії за віком з 12.07.2019 ОСОБА_1 із застосуванням: середнього показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні з якого сплачено страхові внески за 2016, 2017, 2018 роки в сумі 6188,89 грн.; страхового стажу в кількості 39 років 3 місяці 6 днів (471 місяць); коефіцієнта страхового стажу в розмірі 0,52988; величини оцінки одного року страхового стажу в розмірі 1,35%; доплати за понаднормовий стаж в розмірі 4% від розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 09.10.2019р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

В обґрунтування позовних вимог, зазначених у позовній заяві вказано, що відповідач всупереч вимог законодавства відмовив у зарахуванні до страхового стажу періоду навчання з 01.09.1976 по 27.06.1978 роки у Корсунь-Шевченківському педагогічному училищі ім. Т.Г. Шевченка, оскільки зарахування такого періоду передбачено законодавством чинним на час навчання, та не в повному обсязі зараховано період здійснення підприємницької діяльності у період коли позивач сплачував страхові внески.

Також позивач вважає неправомірними дії щодо не зарахування періоду здійснення підприємницької діяльності з дати встановлення інвалідності, оскільки участь інвалідів у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування можлива виключно за умови їх добровільної згоди. Позивач наголосив на тому, що відповідачем під час визначення розміру пенсії по інвалідності зараховано вказаний період до страхового стажу, тому він не може бути позбавлений вже набутого права.

Наслідком вищенаведених дій, на думку позивача, є зменшення його страхового стажу та позбавлення останнього права на отримання доплати за понаднормовий стаж в розмірі 4% виходячи з розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Крім того, позивач зазначив, що йому неправомірно зменшено оцінку одного року страхового стажу з 1,35% до 1%, оскільки на момент виходу позивача на пенсію по інвалідності зазначений коефіцієнт становив 1,35%, тому відповідач не має права погіршувати становище пенсіонера та зменшувати обсяг існуючих прав.

За твердженням позивача, після встановлення інвалідності він продовжив працювати, здійснюючи підприємницьку діяльність, набув необхідний страховий стаж та його вперше переведено з пенсії по інвалідності на пенсію за віком, тому при обчисленні пенсії необхідно застосувати показник середньої заробітної плати (доходу) у середньому на одну застраховану особу в цілому в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки 2016-2018, що передують року звернення за призначенням пенсії за віком.

04.11.2019р. до суду надійшов відзив відповідача на позовну заяву, в якому представник позовні вимоги не визнав, та просив в задоволенні адміністративного позову відмовити повністю. В обґрунтування позиції зазначено, що законодавством не передбачено зарахування до страхового стажу періоду перебування на інвалідності. Такий показник зараховується виключно під час визнання розміру пенсії по інвалідності.

Представник відповідача зазначив, що періоди здійснення підприємницької діяльності позивача зараховано за даними системи персоніфікованого обліку за які сплачено страхові внески незалежно від розміру. Ці періоди для визначення коефіцієнту страхового стажу не зараховуються.

Представник відповідача наголосив, що для визначення розміру пенсії позивача необхідно застосовувати показник середньої заробітної плати, який враховувався під час призначення попереднього виду пенсії.

Щодо застосування величини оцінки одного року страхового стажу представник відповідача зазначив, що до ч. 1 ст. 25 Закону №1058 внесено зміни та зменшено наведену величину з 1,35% до 1%, тому застосуванню підлягає саме остання.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 з 01.03.2011р. призначено пенсію по інвалідності ІІ групи внаслідок загального захворювання.

12.06.2019р. ОСОБА_1 звернувся засобами поштового зв`язку до відповідача із заявою від 11.06.2019 про переведення з пенсії по інвалідності не пенсію за віком.

Листом №824/Х-10 від 26.06.2019р. відповідач повідомив про необхідність особистого звернення із заявою встановленої форми та відмовив у переведенні на пенсію за віком. При цьому, відповідач роз`яснив, що сума сплачених під час здійснення підприємницької діяльності позивачем страхових внесків є меншою від мінімально встановленого страхового внеску, тому зарахування до страхового стажу повних місяців можлива за умови доплати до суми страхових внесків. Також в листі зазначено, що в системі персоніфікованого обліку відсутня інформація про страховий стаж позивача з 01.08.2011р., тому він не має права на застосування показника середньої заробітної плати за три календарні роки 2016-2018, що передують року звернення за призначенням пенсії за віком. Періоди здійснення підприємницької діяльності позивача за даними системи персоніфікованого обліку складають 1 рік 7 місяців 29 днів. Ці періоди для визначення коефіцієнту страхового стажу не зараховуються.

Вказаним листом також зазначено, що копію диплома про навчання під час призначення пенсії по інвалідності позивач не надавав. У зв`язку з наведеним позивачу рекомендовано особисто звернутись до Черкаського відділу обслуговування громадян №4 головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області із відповідною заявою та оригіналом диплому про навчання.

12.07.2019р. позивач особисто звернувся до відповідача із заявою про переведення з пенсії по інвалідності на пенсію за віком та надав на вимогу органу пенсійного фонду необхідні для переведення на інший вид пенсії документи.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області №971220156122 від 30.07.2019р. позивача з 12.07.2019р. переведено на пенсію за віком. Рішенням враховано повний страховий стаж позивача 25 років 11 місяців 17 днів, з них страховий стаж до 01.01.2004 становить 24 роки 4 місяці 9 днів, страховий стаж після 01.01.2004 становить 1 рік 7 місяців 8 днів. Коефіцієнт стажу становить 0,25917, розмір пенсії 1014,01 грн. Розмір пенсії з надбавками 1564 грн.

На запит позивача від 29.08.2019р. листом №78472/03-01 від 05.09.2019р. відповідач повторно зазначив про відсутність підстав для врахування показників щодо яких надано роз`яснення листом №824/Х-10 від 26.06.2019р.

Вважаючи вказане рішення, дії та бездіяльність відповідача протиправними, позивач звернувся до суду із адміністративним позовом.

Суд, проаналізувавши законодавство, що регулює спірні правовідносини, зазначає, що відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХІІ (далі - Закон №1788-ХІІ), громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.

За приписами ч. 4 ст. 24 Закону України від 9 липня 2003 року №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон 1058-IV) періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Перелік видів трудової діяльності, що зараховується до стажу роботи, який дає право на трудову пенсію, визначено ст. 56 Закону № 1788-ХІІ, підпунктом «д» пункту 1 якого передбачено, що до стажу роботи, який дає право на трудову пенсію, зараховується навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.

Згідно п. 8 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637, час навчання у вищих навчальних, професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання.

З наведених законодавчих норм слідує висновок, що до страхового стажу зараховується період навчання в училищах, за законодавством, що діяло раніше, який підтверджується відповідними дипломами.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 28 лютого 2019 року у справі №554/3179/17 та від 28 лютого 2019 року у справі №359/369/17.

Позивач навчався у Корсунь-Шевченківському педагогічному училищі ім. Т.Г. Шевченка з 01.09.1976 по 27.06.1978 роки, що підтверджується дипломом серії НОМЕР_2 від 27.06.1978р.

З оскарженого рішення вбачається, що відповідачем зараховано до страхового стажу позивача по 01.01.2004 - 24 роки 4 місяці 9 днів, що не є спірним та визнається сторонами. Також зараховано період здійснення підприємницької діяльності 1 рік 7 місяців 8 днів.

В той же час, рішення не містить відомостей про зарахування вищенаведеного періоду навчання за даними диплому, що становить 1 рік 9 місяців 27 днів.

Таким чином, враховуючи правову позицію Верховного Суду та вищенаведені законодавчі норми, суд вважає обґрунтованими доводи позивача про допущену відповідачем протиправну бездіяльність, що є підставою для задоволення позовних вимог у цій частині.

Щодо вимог позивача про зарахування до страхового стажу періоду здійснення підприємницької діяльності під час перебування на спрощеній системі оподаткування, суд виходить з такого.

03.07.1998р. за №727/98 Президентом України прийнято Указ Президента «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб`єктів малого підприємства».

Відповідно до пункту 2 зазначеного Указу (чинного на час сплати позивачем єдиного податку у період з 01.01.2001р. по 01.03.2011р.) суб`єкт підприємницької діяльності - фізична особа сплачує єдиний податок щомісяця не пізніше 20 числа наступного місяця на окремий рахунок відділень Державного казначейства України.

Відділення Державного казначейства України наступного дня після надходження коштів перераховують суми єдиного податку у таких розмірах:

- до місцевого бюджету - 43 відсотки;

- до Пенсійного фонду України - 42 відсотки;

- на обов`язкове соціальне страхування - 15 відсотків (у тому числі до Державного фонду сприяння зайнятості населення - 4 відсотки) для відшкодування витрат, які здійснюються відповідно до законодавства у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, а також витрат, зумовлених народженням та похованням.

Згідно із пунктом 6 Указу Президента «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб`єктів малого підприємства» суб`єкт малого підприємства, який сплачує єдиний податок, не є платником податків, в тому числі збору на обов`язкове державне пенсійне страхування.

Дію Указу Президента «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб`єктів малого підприємства» припинено згідно із Законом України від 04.11.2011р. №4014-VІ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності», який набрав чинності з 01.01.2012р.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» №2148-VIII від 03.10.2017р., розділ XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» доповнено пунктом 3-1, яким встановлено, що до страхового стажу для визначення права на призначення пенсії згідно зі статтею 26 цього Закону включаються періоди, зокрема з 1 липня 2000 року по 31 грудня 2017 року включно, за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від сплаченого розміру.

Одночасно до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №22-1 від 07 липня 2014 року законодавцем також внесено зміни та встановлено, що періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, в тому числі із застосуванням фіксованого податку, з 1 січня 1998 по 31 грудня 2003 зараховуються до трудового стажу фізичних осіб - підприємців на підставі довідки про реєстрацію особи як суб`єкта підприємницької діяльності, а з 1 січня 2004 по 31 грудня 2017 за бажанням особи - за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від суми сплачених коштів.

Отже, вказаній законодавчій прерогативі кореспондують вищенаведені норми спеціального Порядку № 22-1, яким керується у своїй діяльності Пенсійний фонд України та його структурні підрозділи.

Згідно свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця серії В00 №704958 позивача 09.11.2004 зареєстровано як фізичну особу-підприємця.

Позивач у період здійснення підприємницької діяльності, зокрема за 2004 по 2011 роки, як фізична особа-підприємець сплачував у Пенсійний фонд внески у складі Єдиного податку через Управління державного казначейства відповідно до вимог Указу Президента України №727/98 від 03.07.1998 зі змінами та доповненнями (42% від суми сплаченого єдиного податку перераховувались на рахунок територіального управління Пенсійного фонду), що вбачається з наданої відповідачем довідки за формою ОК-5 від 28.02.2019.

Законодавчо визначеного обов`язку звітуватись перед органами Пенсійного фонду, як платника єдиного податку у позивача не було.

Виходячи з наведеного, законодавчо визначеною умовою для врахування періоду трудової діяльності особи, яка в проміжок часу з 2004 по 2011 роки займалася підприємництвом, для його страхового стажу є сам лише факт сплати ним страхових внесків, незалежно від їх розміру.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в постанові Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21.03.2019 у справі №857/1570/19, постанові Сьомого апеляційного адміністративного суду від 20.06.2019 у справі №560/302/19, постанові Першого апеляційного адміністративного суду від 30.07.2019 у справі 360/1330/19.

При цьому, судом відхиляються доводи відповідача щодо необхідності доплати страхових внесків до мінімального розміру, оскільки спеціальними нормами Закону №1058 передбачено зарахування до страхового стажу усього періоду незалежно від розміру сплачених внесків.

Отже, місяці коли позивач займався підприємницькою діяльністю на спрощеній системі оподаткування з 2004 по 2011 роки, в яких сплачені страхові внески підлягають зарахуванню до страхового стажу позивача у повному розмірі, незалежно від розміру сплачених внесків, а саме: грудень 2004 року, січень - грудень 2005 року, квітень - грудень 2006 року, січень - грудень 2007 року, квітень - грудень 2008 року, квітень - грудень 2009 року, січень - лютий 2010 року, жовтень - листопад 2010 року.

З огляду на викладене, суд вважає обґрунтованими посилання позивача з приводу того, що у період здійснення позивачем підприємницької діяльності, останній набув право на зарахування 4-х років 8 місяців до страхового стажу, однак як вбачається з рішення про перерахунок пенсії №971220156122 від 30.07.2019, відповідачем зараховано - 1 рік 7 місяців 8 днів, чим допущено протиправну бездіяльність, з огляду на що позовні вимоги в цій частині також підлягають задоволенню.

Щодо зарахування до страхового стажу періоду перебування на інвалідності при обчисленні розміру пенсії за віком, суд зазначає наступне.

На відміну від Указу Президента «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб`єктів малого підприємства» глава 1 Податкового кодексу України «Спрощена система оподаткування, обліку та звітності» не передбачає сплату збору на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в складі сплати єдиного податку фізичною особою-підприємцем.

Верховною Радою України 08.07.2010 року за №2464-VІ, прийнято Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», яким визначено правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку. Вказаний Закон набрав чинності з 01.01.2011р.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 8 липня 2010 року №2464-VI платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.

Частиною 4 статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» визначено, що особи, зазначені у пункті 4 частини першої цієї статті, які обрали спрощену систему оподаткування, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Як встановлено судом з матеріалів справи та не заперечується відповідачем, позивач перебував на спрощеній системі оподаткування, в тому числі з 01.01.2011р., як платник єдиного податку.

В свою чергу, з 01.03.2011р. позивач перебував на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Черкаській області, як пенсіонер та отримував пенсію по інвалідності відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Як наслідок, здійснюючи підприємницьку діяльність як фізична особа-підприємець, яка обрала спрощену систему оподаткування, відповідно до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» звільнений від сплати єдиного соціального внеску та міг бути платником єдиного внеску виключно за умови добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

З огляду на викладене, оскільки позивач звільнений від сплати єдиного соціального внеску, а Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03.10.2017 року №2148-VІІІ, який набрав чинності 11.10.2017, внесено зміни до пункту 3-1 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», відповідно до якого для визначення права на призначення пенсії згідно із статтею 26 цього Закону передбачено зарахування до страхового стажу періодів ведення підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, суд доходить висновку, що відповідач протиправно не зарахував до страхового стажу період з 01.03.2011р. ведення підприємницької діяльності по 30.04.2019 включно, оскільки позивач звільнений від сплати єдиного внеску і така обставина надає йому право на зарахування вказаного періоду здійснення підприємницької діяльності до страхового стажу.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Сьомого апеляційного адміністративного суду від 20.06.2019 у справі №560/302/19.

Суд також приймає до уваги, що згідно з абз. 2 ч. 1 ст. 24 Закону №1058 до страхового стажу для обчислення розміру пенсії за віком, з якого обчислюється розмір пенсії по інвалідності або у зв`язку з втратою годувальника, крім наявного страхового стажу, зараховується також на загальних підставах відповідно період з дня встановлення інвалідності до досягнення застрахованою особою віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону, та період з дня смерті годувальника до дати, коли годувальник досяг би віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону.

У цьому контексті суд вважає за необхідне звернути увагу, що Європейський суд з прав людини, зокрема у рішенні від 14.01.2011 у справі Щокін проти України, № 23759/03 та №37943/06 зазначає про «закон» та його критерії у контексті забезпечення захисту від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права. Розуміється якість закону, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (рішення у справі Beyeler проти Італії, 28.05.2002, № 33202/96).

Відповідно до статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Конституційний суд України у рішенні від 02.11.2004 №15-рп/2004 зазначив, що відповідно до частини першої статті 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Верховенство права це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності.

З урахуванням наведеного, суд зазначає, що встановлене абз. 2 ч. 1 ст. 24 Закону №1058 правило зарахування до страхового стажу періоду після встановлення інвалідності не сформульоване з достатньою чіткістю. Закон не обмежує випадки застосування цього правила під час призначення пенсії за віком, тому на переконання суду назване правило може бути застосовано під час визначення розміру страхового стажу однієї і тієї ж особи, як під час перебування на пенсії по інвалідності так і під час переведення на пенсію за віком.

В рішенні ЄСПЛ у справі у справі Щокін проти України вказано, що в разі коли національне законодавство припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов`язків осіб, національні органи зобов`язані застосувати найбільш сприятливий для осіб підхід. Тобто вирішення колізій у законодавстві завжди тлумачиться на користь особи.

Як вбачається з листа відповідача №824/Х-10 від 26.06.2019р., під час обчислення пенсії по інвалідності, ним зараховано до страхового стажу позивача період з 01.03.2011р., тобто після встановлення інвалідності у кількості 8 років 1 місяць, однак при переведенні позивача з пенсії по інвалідності на пенсію за віком наведений період не враховано.

Назване правило абз. 2 ч. 1 ст. 24 Закону №1058 є своєрідною пільгою для осіб, яким встановлена інвалідність та не повинно скасовуватись у разі переведення на пенсію за віком, тому вказана норма судом тлумачиться на користь позивача.

Разом з тим, період з дня встановлення інвалідності - 01.03.2011р. по дату досягнення позивачем пенсійного віку - 30.04.2019р. становить 8 років 2 місяці 0 днів, тому позовні вимоги про зарахування періоду з 01.05.2019р. по 30.07.2019р. задоволенню не підлягають.

Підсумовуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що до страхового стажу позивача необхідно зарахувати період навчання з 01.09.1976р. по 27.06.1978р. (1 рік 9 місяців 27 днів); страховий стаж до 01.01.2004р., який не є спірним (24 роки 4 місяці 9 днів); страховий стаж з 01.04.2004р. по 28.02.2011р. (4 роки 8 місяців 0 днів); страховий стаж з 01.03.2011р. по 30.04.2019р. (8 років 2 місяці 0 днів), що загалом складає 39 років 0 місяців 6 днів (або 468 місяців).

Щодо вимог позивача про доплату до пенсії за понаднормовий стаж, суд враховує, що згідно абз. 2 ч. 1 ст. 28 Закону №1058, за кожний повний рік страхового стажу понад 35 років чоловікам і 30 років жінкам пенсія за віком збільшується на 1 відсоток розміру пенсії, обчисленої відповідно до статті 27 цього Закону, але не більш як на 1 відсоток мінімального розміру пенсії за віком, передбаченого абзацом першим цієї частини. Наявний в особи понаднормовий страховий стаж не може бути обмежений.

З наведених норм закону вбачається, що понаднормовий страховий стаж позивача становить 4 повних роки, тому внаслідок допущеної з боку відповідача бездіяльності щодо зарахування до страхового стажу позивача вищенаведених періодів, відповідач зобов`язаний збільшити розмір пенсії на 4% виходячи з розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Статтею 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2019 рік» установлено у 2019 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі для осіб, які втратили працездатність з 1 липня - 1564 гривні.

Отже, доплата до пенсії за понаднормовий стаж повинна становити 62 грн. 56 коп. (1564*(4%/100)=62,56).

Щодо тверджень позивача про зменшення оцінки одного року страхового стажу з 1,35% до 1%, суд виходить з того, що станом на момент виходу на пенсію по інвалідності (2011 рік), за період участі тільки в солідарній системі величина оцінки одного року страхового стажу дорівнювала 1,35%, як це передбачено нормами частини 1 статті 25 Закону №1058, в чинній на той час редакції статті.

Нормами Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 3 жовтня 2017 року №2148-VIII, внесено зміни в частині перерахування з 01 жовтня 2017 року пенсії із застосуванням величини оцінки одного року страхового стажу в розмірі 1%.

У Рішенні Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року №1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) зазначено, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Положення частини першої статті 58 Конституції України про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи, стосується фізичних осіб і не поширюється на юридичних осіб.

Оскільки Законом №2148-VIII не визначено його зворотну дію в часі, суд доходить висновку, що відповідачем протиправно зменшено оцінку одного року страхового стажу позивача при визначенні розміру пенсії по інвалідності з 1,35% до 1%.

Виходячи із висловленого у рішеннях Конституційного Суду України розуміння сутності соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Шостого апеляційного адміністративного суду від 16.04.2019р. у справі № 826/8853/18 та від 07.11.2019р. у справі №711/4343/19.

Також аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року у справі №240/5401/18.

Щодо вимог про визначення коефіцієнта стажу, суд погоджується з твердженням позивача, що вищенаведена протиправна бездіяльність відповідача вплинула на визначення коефіцієнта стажу, який відповідачем визначено на рівні 0,25917.

Разом з тим, згідно ч. 1 ст. 25 Закону №1058 коефіцієнт страхового стажу, що застосовується для обчислення розміру пенсії, визначається із заокругленням до п`яти знаків після коми за формулою: Кс = (См*Вс)/100%*12, де Кс - коефіцієнт страхового стажу; См - сума місяців страхового стажу; Вс - визначена відповідно до цього Закону величина оцінки одного року страхового стажу (у відсотках).

Оскільки позовні вимоги позивача в частині визначення розміру страхового стажу належать до часткового задоволення, відповідно вимоги позивача про застосування коефіцієнту страхового стажу також підлягають частковому задоволенню.

Суд вважає безпідставним твердження відповідача, що для визначення коефіцієнта страхового стажу не зараховується період здійснення підприємницької діяльності за який сплачено страхові внески. Названий період зараховується до страхового стажу на загальних підставах в силу прямої норми закону, тому на загальних підставах враховується в наведеній формулі для визначення для визначення коефіцієнта страхового стажу.

Отже, коефіцієнт страхового стажу позивача повинен становити (468/100*12)*1,35%=0,52265.

Щодо вимог про застосування показника середньої заробітної плати за три календарні роки 2016-2018, що передують року призначення пенсії, суд звертає увагу на таке.

В силу положень абз. 3 ч. 3 ст. 45 Закону №1058 якщо особа після призначення пенсії по інвалідності продовжувала працювати та набула не менш як 24 місяці страхового стажу після призначення (попереднього перерахунку) пенсії незалежно від перерв у роботі, при переведенні вперше з пенсії по інвалідності на пенсію за віком застосовується середня заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення.

Після призначення 01.03.2011р. пенсії по інвалідності позивач продовжив працювати, займаючись підприємницькою діяльністю по теперішній час, що підтверджується довідкою головного управління ДПС у Черкаській області №447/23-00-55-51-012 від 25.10.2019р. Відомості про припинення ним підприємницької діяльності до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань не вносились, що з урахуванням вищенавених висновків суду вказує про набуття не менш як 24 місяці страхового стажу після призначення пенсії по інвалідності.

Враховуючи, що позивача вперше переведено з пенсії по інвалідності на пенсію за віком, тому при обчисленні пенсії необхідно застосувати показник середньої заробітної плати (доходу) у середньому на одну застраховану особу в цілому в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки 2016-2018, що передують року звернення за призначенням пенсії за віком, в порядку частини другої статті 40 Закону № 1058-ІV.

Суд відхиляє твердження відповідача, що до спірних правовідносин слід застосовувати абз. 2 ч. 3 ст. 45 Закону № 1058-ІV, оскільки дана норма може застосовуватись виключно за бажанням особи, в той час як позивач такого бажання не виявив.

Навпаки, позивач наполягає на застосуванні абз. 3 ч. 3 ст. 45 Закону №1058, яка і вказує, що при першому переведенню з пенсії по інвалідності на пенсію за віком застосовується показник середньої заробітної плати за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії за віком.

Як встановлено судом, за даними офіційного сайту Пенсійного фонду України (https://www.pfu.gov.ua) показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески та яка відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» враховується для обчислення пенсії за 2016 рік становить 4482,35 грн., за 2017 рік - 6273,45 грн., за 2018 рік - 7810,88 грн. Тобто, середня заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення позивача за призначенням пенсії становить 6188,89 грн. (4482,35+6273,45+7810,88)/3=6188,89). Зазначені обставини є загальновідомими, тому згідно ч. 3 ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства України не підлягають доказуванню.

Натомість, як вбачається з рішення відповідача №971220156122 від 30.07.2019р. ним при обрахунку розміру пенсії використано середньомісячний заробіток 3912,52 грн., що суперечить вимогам абз. 3 ч. 3 ст. 45 Закону №1058.

Підсумовуючи вищенаведені обставини в їх сукупності, суд дійшов висновку, що під час прийняття рішення №971220156122 від 30.07.2019р. відповідач допустив порушення прав позивача, не вчинивши дій, які передбачені нормами права, чим допустив протиправну бездіяльність та вчинив дії, які призвели до порушення вже існуючих прав позивача, що є підставою для визнання протиправним наведеного рішення відповідача.

Способом захисту прав особи від протиправної бездіяльності суб`єкта владних повноважень згідно з п.4 ч.1 ст.5 КАС України є визнання її протиправною та зобов`язання вчинити певні дії. Тобто дії, які він повинен вчинити за законом.

Відповідно до п. п. 2, 4, 10 ч. 2 ст. 245 КАС України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про: визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

За правилами ч. ч. 3-4 ст. 245 КАС України, у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. У випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Тобто законодавець передбачив обов`язок суду змусити суб`єкт владних повноважень до правомірної поведінки.

Згідно позиції Верховного Суду, яка сформована у постановах від 13.02.2018 у справі №361/7567/15-а, від 07.03.2018 у справі № 569/15527/16-а, від 20.03.2018 у справі №461/2579/17, від 20.03.2018 у справі № 820/4554/17, від 03.04.2018 у справі №569/16681/16-а та від 12.04.2018 справа № 826/8803/15, дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).

Отже, дискреційними є право суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом такого права є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може».

Натомість, у цій справі, повноваження відповідача не є дискреційними.

Суд враховує, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Отже суд повинен відновлювати порушене право шляхом зобов`язання суб`єкта владних повноважень, прийняти конкретне рішення про надання можливості, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верхового Суду України від 16.09.2015 року у справі №21-1465а15 та від 02.02.2016 року у справі №804/14800/14.

У справі, що розглядається відповідач не має права вибору між двома варіантами правомірної поведінки, оскільки показники, які впливають на розрахунок розміру пенсії позивача встановлені під час розгляду справи та не мають альтернативи.

У зв`язку із зазначеним, суд вважає за необхідне, для повного захисту прав позивача, зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області здійснити перерахунок та виплату пенсії за віком позивачу з 12.07.2019 із застосуванням: середнього показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні з якого сплачено страхові внески за 2016, 2017, 2018 роки в сумі 6188,89 грн.; страхового стажу в кількості 39 років 0 місяців 6 днів (468 місяців); коефіцієнта страхового стажу в розмірі 0,52265; величини оцінки одного року страхового стажу в розмірі 1,35%; доплати за понаднормовий стаж в розмірі 4% від розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають до часткового задоволення.

Відповідно до ст. 139 КАС України, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись ст. ст. 6, 9, 14, 77, 139, 241-246, 255, 295 КАС України, суд,

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (вул. Смілянська, 23, м. Черкаси, 18000; код ЄДРПОУ 21366538) допущену відносно ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) під час визначення розміру пенсії за віком щодо: не зарахування до страхового стажу періоду навчання з 01.09.1976 по 27.06.1978 роки у Корсунь-Шевченківському педагогічному училищі ім. Т.Г. Шевченка; не зарахування до страхового стажу періоду здійснення підприємницької діяльності за грудень 2004 року, січень - грудень 2005 року, квітень - грудень 2006 року, січень - грудень 2007 року, квітень - грудень 2008 року, квітень - грудень 2009 року, січень - лютий 2010 року, жовтень - листопад 2010 року; не зарахування до страхового стажу періоду з 01.03.2011 по 30.04.2019; не здійснення доплати за понаднормовий стаж в розмірі 4% виходячи з розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність станом на 01.07.2019.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (вул. Смілянська, 23, м. Черкаси, 18000; код ЄДРПОУ 21366538) вчинені по відношенню до ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) під час визначення розміру пенсії за віком щодо: застосування коефіцієнту страхового стажу в розмірі 0,25917; зменшення оцінки одного року страхового стажу з 1,35% до 1%.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області №971220156122 від 30.07.2019р., яким визначено розмір пенсії за віком ОСОБА_1 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (вул. Смілянська, 23, м. Черкаси, 18000; код ЄДРПОУ 21366538) здійснити перерахунок та виплату пенсії за віком з 12.07.2019р. ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 ) із застосуванням: середнього показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні з якого сплачено страхові внески за 2016, 2017, 2018 роки в сумі 6188,89 грн.; страхового стажу в кількості 39 років 0 місяців 6 днів (468 місяців); коефіцієнта страхового стажу в розмірі 0,52265; величини оцінки одного року страхового стажу в розмірі 1,35%; доплати за понаднормовий стаж в розмірі 4% від розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Копію рішення направити учасникам справи.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України через суд першої інстанції до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи з урахуванням підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя М.А. Білоноженко