Рішення № 85996725, 20.11.2019, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №300/1282/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 листопада 2019 року

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Гулкевич І.З.,

секретар судового засідання Лепех А.М.

за участю : представників відповідачів Гуркової Е.В., Тимчука І.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Івано-Франківського окружного адміністративного суду про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-

Встановив:

ОСОБА_1 звернулась до Івано-Франківського окружного адміністративного суду із позовної заявою в якій просить :

1) визнати протиправним та скасувати наказ Івано-Франківського окружного адміністративного суду №81-ОС від 17.05.2019 року про звільнення ОСОБА_1 зі займаної особи начальника відділу документального забезпечення - канцелярії Івано-Франківського окружного адміністративного суду з 21 травня 2019 року на підставі частини другої статті 87 Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 року №889-VIII у зв`язку з припиненням державної служби через нез`явлення на службу більш як 150 календарних днів протягом року внаслідок тимчасової непрацездатності;

2) зобов`язати Івано-Франківський окружний адміністративний суд поновити ОСОБА_1 на посаді начальника відділу документального забезпечення - канцелярії Івано-Франківського окружного адміністративного суду з моменту звільнення з 21 травня 2019 року;

3) зобов`язати Івано-Франківський окружний адміністративний суд виплати ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу починаючи з 21.05.2019 року по день ухвалення рішення судом;

4) допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника відділу документального забезпечення - канцелярію Івано-Франківського окружного адміністративного суду та стягнення заробітку за час вимушеного прогулу в межах стягнення за один місяць.

Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що внаслідок упередженого ставлення до неї зі сторони керівництва Івано-Франківського окружного адміністративного суду, що тривало з 2017 року. Як зазначила позивач, що голова Івано-Франківського окружного адміністративного суду Могила А.Б . ігнорував її як керівника відділу, зводив на неї перед працівниками суду наклепи, безпідставно виключено її із членів конкурсної комісії та комісії по соціальному страхуванню та багато інших фактів. Крім того, за період з жовтня 2018 року по січень 2019 року було двічі проведено оцінювання позивача щодо службової діяльності, результатом яких двічі були негативні оцінки. Зазначила, що за весь період її роботи в Івано-Франківському окружному адміністративному суді вона не отримувала до цього жодного негативного оцінювання. Звертає увагу на те, що в той же час робота її структурного підрозділу була оцінена позитивно, що являється ще одним доказом упередженого відношення до неї.

Зазначає, що у зв`язку із загостренням внаслідок таких подій гіпертонічної хвороби, позивач протягом 2018 року та січня-травня 2019 року була вимушена проходити амбулаторне та стаціонарне лікування. Відповідно до довідки до акту огляду медико-соціальною експертною комісією (серія 12 ААБ №166912), ОСОБА_1 з 15.05.2019 встановлено третю групу інвалідності по загальному захворюванню.

ОСОБА_1 акцентувала увагу на те, що із індивідуальної програми реабілітації інваліда ОСОБА_1 №407 від 20.05.2019 вбачається, що клініко-функціональний діагноз у неї - гіпертонічна хвороба другого ступеня та дисциркуляторна змішана енцефалопатія другого ступеня.

Відповідно до вимог ч.2 статті 87 Закону України «Про державну службу» за державним службовцем, який втратив працездатність під час виконання посадових обов`язків, посада зберігається до відновлення працездатності або встановлення інвалідності.

Однак на думку позивача, керівництвом Івано-Франківського окружного адміністративного суду було проігноровано дану норму при вирішенні питання про її звільнення.

Крім того зазначає, що протягом 2019 року вона перебувала на лікарняному в період з 24.01.2019 по 20.05.2019 включно, що в сукупності менше ніж 150 днів.

Відповідно до постанови Верховного Суду від 16.02.2018 у справі №367/6881/15 зазначено, що роботодавець має право звільнити працівника тільки в період його хвороби, а не тоді, коли він одужав і вийшов на роботу. Не можна звільнити працівника, якщо він уже одужав і став до виконання своїх трудових обов`язків.

Позивач наголошує, що її було звільнено з роботи у день виходу на роботу після лікарняного та встановлення їй інвалідності. Відповідно керівництво суду жодним чином не попередило її про намір прийняти рішення про її звільнення.

Відповідачем також порушено вимоги чинного законодавства щодо надання чергової невикористаної відпустки, оскільки на її заяву, яка була подана 16.05.2019, з долученою до неї довідкою №71 від 06.05.2019 (про одержання путівки на санаторно-курортне лікування), їй було відмовлено у наданні такої без будь якої мотивації.

Враховуючи зазначені вище обставини та допущені порушення чинного законодавства відповідачем, вважає наказ про її звільнення протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями таку передано для розгляду судді Івано-Франківського окружного адміністративного суду Могила А.Б.

Розпорядженням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 19.06.2019 справу №300/1282/19 за позовом ОСОБА_1 до Івано-Франківського окружного адміністративного суду про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу передано Восьмому апеляційному адміністративному суду для визначення підсудності справи.

Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 09.07.2019 (№ ПС/857/6/19) справу № 300/1282/19 за позовом ОСОБА_1 до Івано-Франківського окружного адміністративного суду про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу передано на розгляд Львівського окружного адміністративного суду.

Справа № 300/1282/19 надійшла до Львівського окружного адміністративного суду 19.07.2019 за вх. № 25666 та відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями від 19.07.2019, таку передано для розгляду судді Гулкевич І.З.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 22.07.2019 відкрито провадження у справі №300/1282/19 за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання на 07 серпня 2019 року. Запропоновано відповідачу протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі подати відзив на позовну заяву.

Ухвалою суду від 22 липня 2019 року у задоволенні заяви позивача про забезпечення позову відмовлено.

07 серпня 2019 року розгляд справи відкладено на 23.09.2019 у зв`язку з неявкою сторін.

09.08.2019 року представником відповідача до суду надано відзив на позовну заяву, в якому вказує, що період тимчасової непрацездатності позивача становить з 02.05.2018 року по 16.05.2018 року, з 17.05.2018 року по 21.05.2018 року, з 03.07.2018 року по 13.07.2018 року, з 07.11.2018 року по 23.11.2018 року, з 10.12.2018 року по 24.12.2018 року, з 24.01.2019 року по 01.02.2019 року, з 04.02.2019 року по 15.02.2019 року, з 18.02.2019 року по 07.03.2019 року, з 11.03.2019 року по 01.04.2019 року, з 02.04.2019 року по 02.05.2019 року, тобто загальний термін тимчасової непрацездатності ОСОБА_1 , становить понад 150 календарних днів. Відповідно в.о. начальником служби управління персоналом та інформаційного забезпечення Кухній Н.П. подано на ім`я в.о. керівника апарату Івано-Франківського окружного адміністративного суду Тимчука І.М. службову записку про те, що ОСОБА_1 начальник відділу документального забезпечення-канцелярія була відсутня на службі понад 150 календарних днів протягом року внаслідок тимчасової непрацездатності. 17.05.2019 року в.о. керівника апарату Івано-Франківського окружного адміністративного суду прийнято наказ про звільнення ОСОБА_1 на підставі ч.2 ст. 87 Закону України «Про державну службу». Наявність таких підстав припинення державної служби обумовлена тим, що тривала відсутність державного службовця у випадку тимчасової непрацездатності може негативно впливати на функціонування державного органу, де особа проходить державну службу. До періоду тимчасової непрацездатності зараховуються всі календарні дні звільнення від роботи за листком непрацездатності, у тому числі святкові, неробочі і вихідні дні, які припадають на такий період. Стверджує, що кількість днів розраховується у календарних днях до яких входять також робочі дні, вихідні дні та святкові дні, при цьому відсутність працівника на роботі це триваюча подія, яка не може перериватись у зв`язку з настанням нового календарного року, відсутність на роботі протягом року внаслідок тимчасової непрацездатності розраховується від моменту коли така відсутність мала місце вперше і закінчується через 12 місяців після настання такої події. З наданих листків непрацездатності вбачається, що загальний час тимчасової непрацездатності становить 152 дні, а тому у Івано-Франківського окружного адміністративного суду були законні підстави для припинення державної служби позивача, відповідно наказ № 81-ОС від 17 травня 2019 року є правомірним. З приводу звільнення інваліда ІІІ групи відповідач зазначив, що позивач має інвалідність загального захворювання, тобто отримана останнім не при виконанні посадових обов`язків, отже підстави для звільнення є правомірними.

16.08.2019 року позивачем подано відповідь на відзив, в якій наводить аргументи, тотожні змісту позовної заяви.

23 вересня 2019 року розгляд справи відкладено до 04.10.2019 для ознайомлення сторони позивача з поданими доказами.

04 жовтня 2019 року розгляд справи відкладено на 21.10.2019 у зв`язку з неявкою сторін.

21 жовтня 2019 року в судовому засіданні прийнято ухвалу про закриття підготовчого провадження у справі та призначено справу до судового розгляду на 13.11.2019 року.

13 листопада 2019 року в судовому засіданні оголошено перерву до 20.11.2019 для підготовки до судових дебатів.

Позивач та представник позивача в судове засідання не з`явились, належним чином повідомлені про дату та час розгляду справи.

Позивачем через канцелярію суду за вхідним №3765 ел від 19.11.2019 року подано текст судових дебатів та просить провести судові дебати без її участі та без участі уповноваженого представника. Позовні вимоги підтримує в повному обсягу і просить їх задовольнити.

Представники відповідача в судовому засіданні позовні вимоги заперечили, подали виступ у судових дебатах, просили в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Заслухавши пояснення представників відповідача, з`ясовуючи те чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги, якими доказами вони підтверджуються, а також чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 з 24.07.2017 року працювала на посаді начальника відділу документального забезпечення - канцелярія Івано-Франківського окружного адміністративного суду.

Період тимчасової непрацездатності позивача становить : з 02.05.2018 до 16.05.2018 (листок непрацездатності серія АДЛ №652622 від 02.05.2018); з 17.05.2018 до 21.05.2018 включно, стати до роботи 22.05.2018 (листок непрацездатності АДЛ №652736 від 17.05.2018); з 03.07.2018 до 13.07.2018 (листок непрацездатності АДЛ №603110 від 03.07.2018); з 07.11.2018 до 23.11.2018 (листок непрацездатності АДЛ №603639 від 07.11.2018); з 10.12.2018 до 24.12.2018 (листок непрацездатності АДЛ №524163 від 10.12.2018); з 24.01.2019 до 01.02.2019 (листок непрацездатності АДЛ №524717 від 24.01.2019); з 04.02.2019 до 15.02.2019 (листок непрацездатності АДЛ №592915 від 04.02.2019); з 18.02.2019 до 07.03.2019 (листок непрацездатності АДЛ №450529 від 07.03.2019); з 11.03.2019 до 01.04.2019 (листок непрацездатності АДЛ №450770 від 29.03.2019); з 02.04.2019 до 02.05.2019 (листок непрацездатності АДЛ №525611 від 01.04.2019).

Загальний період тимчасової непрацездатності позивача становить 152 календарні дні.

16.05.2019 року в.о. начальника служби управління персоналом та інформаційного забезпечення Кухній Н.П. складено службову записку на ім`я в.о. керівника апарату Івано-Франківського окружного адміністративного суду Тимчука І.М., згідно якої повідомляє, що згідно табелю використання робочого часу Івано-Франківського окружного адміністративного суду, а також згідно листків непрацездатності (АДЛ №652622 від 02.05.2018; АДЛ №652736 від 17.05.2018; АДЛ №603110 від 03.07.2018; АДЛ №524163 від 10.12.2018; АДЛ №603639 від 07.11.2018; АДЛ №524747 від 24.01.2019; АДЛ №592915 від 04.02.2019; АДЛ №450529 від 07.03.2019; АДЛ №450770 від 29.03.2019; АДЛ №525611 від 01.04.2019) начальник відділу документального забезпечення-канцелярія ОСОБА_1 була відсутня на службі 152 календарних днів протягом року внаслідок тимчасової непрацездатності.

Наказом Івано-Франківського окружного адміністративного суду №81-ОС від 17.05.2019 р ОСОБА_1 звільнено з посади начальника відділу документального забезпечення-канцелярія.

Підставою для прийняття зазначеного наказу стала службова записка в.о. начальника служби управління персоналом та інформаційного забезпечення Кухній Н.П. від 16.05.2019, погодження в установленому порядку.

Пунктом 1 спірного наказу, звільнено ОСОБА_1 з посади начальника відділу документального забезпечення-канцелярія Івано-Франківського окружного адміністративного суду з 21 травня 2019 року на підставі частини другої статті 87 Закону України «Про державну службу» у зв`язку з припиненням державної служби через нез`явлення на службу більш як 150 календарних днів протягом року внаслідок тимчасової непрацездатності.

Позивач не погоджуючись із вказаним наказом, вважаючи його протиправним та таким, що підлягає скасуванню, для відновлення порушених прав, з метою поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, звернулася із цим позовом до суду.

Вирішуючи справу суд керується таким.

Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України).

Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те що, не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадови особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Приписами статті 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях визначаються Законом України «Про державну службу» № 889-VIII від 10.12.2015 (у редакції, чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до частини 2 статті 1 Закону України «Про державну службу» державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов`язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.

Згідно з пунктом 7 частини 1 статті 2 Закону України «Про державну службу» суб`єкт призначення - державний орган або посадова особа, яким відповідно до законодавства надано повноваження від імені держави призначати на відповідну посаду державної служби в державному органі та звільняти з такої посади.

Згідно з частиною 2 статті 5 Закону України «Про державну службу», відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.

Пунктом 4 частини 1 статті 83 Закону України «Про державну службу» визначено, що державна служба припиняється за ініціативою суб`єкта призначення (стаття 87 цього Закону).

Згідно із частини 2 статті 87 Закону України «Про державну службу», підставою для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення може бути нез`явлення державного службовця на службу протягом більш як 120 календарних днів підряд або більш як 150 календарних днів протягом року внаслідок тимчасової непрацездатності (без урахування часу відпустки у зв`язку з вагітністю та пологами), якщо законом не встановлено більш тривалий строк збереження місця роботи (посади) у разі певного захворювання.

За державним службовцем, який втратив працездатність під час виконання посадових обов`язків, посада зберігається до відновлення працездатності або встановлення інвалідності.

Доказів втрати позивачем працездатності саме при виконанні обов`язків за посадою матеріали справи не містять, а відтак, приписи абз. 2 наведеної норми права не поширюються на спірні правовідносини.

Частиною 2 статті 87 Закону України «Про державну службу» передбачено дві підстави для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення, а саме: перша - нез`явлення державного службовця на службу протягом більш як 120 календарних днів підряд внаслідок тимчасової непрацездатності; друга - нез`явлення державного службовця на службу більш як 150 календарних днів протягом року внаслідок тимчасової непрацездатності.

Наявність таких підстав припинення державної служби обумовлена тим, що тривала відсутність державного службовця у випадку тимчасової непрацездатності може негативно впливати на функціонування державного органу, де особа проходить державну службу.

З наведених приписів законодавства слідує, що до періоду тимчасової непрацездатності зараховуються всі календарні дні звільнення від роботи за листком непрацездатності, у тому числі святкові, неробочі і вихідні дні, які припадають на такий період.

Отже, при визначені наявності підстав для припинення державної служби у зв`язку з нез`явленням державного службовця на службу протягом більш як 120 календарних днів підряд внаслідок тимчасової непрацездатності облік часу нез`явлення на службі здійснюється безперервно, починаючи з першого дня нез`явлення на службу через тимчасову непрацездатність. У такому разі, вихід державного службовця на службу до закінчення зазначеного періоду (120 календарних днів) - перериває такий строк та, у наступному, цей період тимчасової непрацездатності не враховується при визначенні наявності підстав припинення державної служби у зв`язку з нез`явленням державного службовця на службу протягом більш як 120 календарних днів підряд внаслідок тимчасової непрацездатності.

При визначені наявності підстав для припинення державної служби у зв`язку з нез`явленням державного службовця на службу більш як 150 календарних днів протягом року внаслідок тимчасової непрацездатності облік часу нез`явлення на службі здійснюється не підряд, а сумарно протягом року, починаючи з першого дня нез`явлення на службу через тимчасову непрацездатність. Також у цьому разі, вихід державного службовця на службу не є тією обставиною, яка перешкоджає суб`єкту призначення реалізувати його право на припинення державної служби за його ініціативою.

При цьому, наведені законодавчі приписи обумовлюють здійснення розрахунку саме зважаючи на кількість календарних днів тимчасової непрацездатності у період перебування у трудових відносинах (проходження служби), а не кількість календарних днів тимчасової непрацездатності, які припадають на робочі дні.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 06.03.2019 у справі № 815/3259/17.

Відповідно до ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду.

Судом не встановлено підстав для відступу від правових висновків, викладених у вказаній вище постанові Верховного Суду від 06.03.2019 у справі № 815/3259/17.

З матеріалів справи вбачається, що у 2018 позивач була відсутня на роботі (службі) у зв`язку із тимчасовою непрацездатністю у період часу з 02.05.2018 по 15.05.2018; з 17.05.2018 по 21.05.2018; з 03.07.2018 по 13.07.2018; 07.11.2018 по 23.11.2018; з 10.12.2018 по 24.12.2018 - 61 календарний день, у 2019 році позивач була відсутня на роботі у період часу з 24.01.2019 по 01.02.2019; з 04.02.2019 по 15.02.2019; 18.02.2019 по 07.03.2019; 11.03.2019 по 01.04.2019; з 02.04.2019 по 02.05.2019 - 91 календарний день, що складає протягом року, починаючи з 02.05.2018 - 152 календарні дні.

Судом не приймаються до уваги твердження позивача про те, що до врахування днів тимчасової непрацездатності для звільнення за частиною 2 статті 87 закону України «Про державну службу» підлягають лише дні в межах відповідного календарного року, тобто строк відсутності на роботі через тимчасову непрацездатність у 2018 році не може продовжуватись у 2019 році, оскільки це новий календарний рік, тому такий строк переривається.

Суд зауважує, що у даному випадку поняття календарного року як такого, до працівників, зокрема і до осіб, які перебувають на державній службі, не може застосовуватися.

Це обумовлене тим, що у кожного працівника, є свій робочий рік, який розраховується із дати вступу на службу і до дня, що передує даті вступу на службу через рік - для обчислення відповідного стажу, права на відпустку, права на матеріальне забезпечення, присвоєння відповідних рангів, крім того, період протягом 12 місяців з будь-якої календарної дати - для обчислення терміну дії акта індивідуальної дії (наказу притягнення до дисциплінарної відповідальності, тощо).

Таким чином, відсутність на роботі протягом року внаслідок тимчасової непрацездатності, розраховується від моменту коли така відсутність мала місце вперше і закінчується через 12 місяців після настання такої події.

Поза як відповідачем обчислювався початок події з 02.05.2018 року, то відповідний рік для розрахунку такої відсутності закінчується 02.05.2019.

Окрім того, частиною 2 статті 87 Закону України «Про державну службу» законодавець не визначає, що відсутність на роботі розраховується відповідно до календарного року чи одного року, а саме протягом року, що також підтверджує, що цей рік починається з настанням відповідної події і триває 12 місяців. Такою подією є початок перебування на лікарняному, у даному випадку - 02.05.2018 року.

Як встановлено судом, загальний час тимчасової непрацездатності ОСОБА_1 , становить 152 календарні дні, отже у відповідача була правова підстава для прийняття рішення (наказу) про припинення державної служби позивача.

Твердження позивача про те, що відповідач не вправі був приймати рішення про звільнення внаслідок тимчасової непрацездатності, оскільки позивач отримав ІІІ групу інвалідності з посиланням на абзац 2 частини 2 статті 87 Закону України «Про державну службу», є помилковим.

Матеріалами справи підтверджується, що 15.05.2019 ОСОБА_1 було встановлено ІІІ групу інвалідності, що підтверджується довідкою МСЕК серії 12 ААБ №166912.

Тобто, відповідачу 17.05.2019 стало відомо про наявність у позивача ІІІ групи інвалідності, що не заперечується останнім.

Суд нагадує, що згідно із ч. 2 ст. 87 Закону України «Про державну службу», підставою для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення може бути нез`явлення державного службовця на службу протягом більш як 120 календарних днів підряд або більш як 150 календарних днів протягом року внаслідок тимчасової непрацездатності (без урахування часу відпустки у зв`язку з вагітністю та пологами), якщо законом не встановлено більш тривалий строк збереження місця роботи (посади) у разі певного захворювання.

За державним службовцем, який втратив працездатність під час виконання посадових обов`язків, посада зберігається до відновлення працездатності або встановлення інвалідності.

Конструкція вказаної норми побудована таким чином, що державна служба може бути припинена одразу, після настання визначених у ній підстав. Однак, якщо державний службовець втратив працездатність під час виконання посадових обов`язків, посада зберігається до відновлення працездатності або встановлення інвалідності. Водночас, втрата працездатності чи встановлення інвалідності має бути обов`язково пов`язана саме із виконанням державним службовцем своїх посадових обов`язків, тобто бути у причинно-наслідковому зв`язку із виконанням таких посадових обов`язків.

Прикладом втрати працездатності під час виконання посадових обов`язків може бути нещасний випадок на виробництві або професійне захворювання.

Та навіть у даному випадку, державна служба за змістом абзацу 2 частини 2 ст. 87 Закону України «Про державну службу», також може бути припинена, але після відновлення працездатності працівника або ж після встановлення йому інвалідності.

Як зазначено вище по тексту, інвалідність позивачу встановлена 15.05.2019, а наказ про припинення державної служби прийнятий відповідачем 17.05.2019, тобто після встановлення інвалідності.

В той же час, суд звертає увагу на те, що згідно довідки МСЕК серії 12 ААБ №166912 про встановлення III групи інвалідності ОСОБА_1 , така інвалідність зумовлена загальним захворюванням, тобто останнє не пов`язане із виконанням посадових обов`язків позивача.

Доказів причинного-наслідкового зв`язку встановленої інвалідності із виконанням посадових обов`язків, позивачем не надано і судом не встановлено. Разом з тим, суд повторює, що навіть у разі наявності такого зв`язку, статті 87 Закону України «Про державну службу» надає право суб`єкту призначення припиняти державну службу.

Вказане обумовлене тим, що тривала відсутність державного службовця, у випадку тимчасової непрацездатності, може негативно впливати на функціонування державного органу, де особа проходить державну службу.

Водночас, суд звертає увагу на те, що у довідці МСЕК серії 12 ААБ №166912 зазначено, що для позивача протипоказана тяжка фізична праця, психологічно - емоційне навантаження. Натомість, позивач обіймав керівну посаду, а для керівника неможливо встановити зменшений обсяг роботи, оскільки в обов`язки керівника перед усім входить забезпечення постійного та належного контролю, що унеможливлює роботу у неповному обсязі.

Посилання позивача на упереджене ставлення з боку керівництва Івано-Франківського окружного адміністративного суду та відмови у наданні відпустки, суд до уваги не приймає, оскільки такі посилання не відносяться до предмету розгляду даної справи.

Оскільки судом не встановлено підстав для визнання оскаржуваного у цій справі наказу протиправним, а у наслідку, правових підстав для поновлення позивача на роботі на посаді начальника відділу документального забезпечення-канцелярія Івано-Франківського окружного адміністративного суду, похідна від поновлення на роботі позовна вимога про стягнення на користь позивача середнього заробітку задоволенню не підлягає.

Відповідно до положень ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною першою ст. 72 КАС України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ч.ч. 1, 2 КАС України).

Відповідно до ст.і 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Докази суду надають учасники справи. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати докази з власної ініціативи, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Суд не може витребувати докази у позивача в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, окрім доказів на підтвердження обставин, за яких, на думку позивача, відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Оцінюючи відповідність оскаржуваного у цій справі наказу вказаним критеріям, матеріалами справи підтверджується, що відповідачем такі дотримано у повному обсязі.

Таким чином, позивачем не підтверджено долученими до матеріалів справи письмовими доказами обставин, викладених нею у позовній заяві, відповіді на відзив, а відповідачем спростовано такі у повному обсязі.

Беручи до уваги вищевикладене, виходячи з предмету адміністративного позову та встановлених обставин під час розгляду справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до ст. 139 КАС України підстави для відшкодування судових витрат у справі відсутні.

Керуючись ст.ст. 19, 22, 25,72-77, 90, 139, 241-246, 250, пп. пп. 15.5 п. 15 розділу VІІ "Перехідні положення" КАС України, суд -

Вирішив:

В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено 29 листопада 2019 року.

Суддя Гулкевич І.З.