Рішення № 85991678, 21.11.2019, Салтівський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Московський районний суд м. Харкова)

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 643/17306/19

Провадження № 2/643/5262/19

21.11.2019 року м. Харків

Московський районний суд м. Харкова у складі: головуючого судді Горбунової Я.М., розглянувши в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Харківській області, третя особа: Департамент реєстрації та цифрового розвитку Харківської міської ради про звільнення майна з-під арешту,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить скасувати арешт накладений на квартиру АДРЕСА_1 , накладений у 2012 році постановою ст. слідчого СВ Московського РВ ХМУ ГУМВС України в Харківській області Савкіна О.С. по кримінальній справі № 67081119, який зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень у Департаменті реєстрації та цифрового розвитку Харківської міської ради та виключити з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень у Департаменті реєстрації та цифрового розвитку Харківської міської ради запис про арешт квартири АДРЕСА_1 , накладений у 2012 році постановою ст. слідчого СВ Московського РВ ХМУ ГУМВС України в Харківській області Савкіна О.С. по кримінальній справі № 67081119.

В обґрунтування позову, позивач зазначив, що в Московському райвідділі міліції м. Харкова у 2008 році за заявою ОСОБА_2 була відкрита кримінальна справа № 67081119 про підроблення документу - договору дарування квартири АДРЕСА_1 . В процесі досудового розслідування у якості забезпечувального заходу був накладений арешт на спірну квартиру.

Постановою ст. слідчого СВ Московського РВ ХМУ ГУМВС України в Харківській області Савкіна О.С. від 15.11.2012 р. зазначена кримінальна справа закрита за ст. 6 п. 2 КПК України у зв`язку із відсутністю складу злочину на підставі отриманої фотокопії судово-почеркознавчої експертизи ХНДІСЕ ім. Бокаріуса № 706 від 18.12.2009 р., матеріалів кримінальної справи № 67081119, у тому числі пояснень державного нотаріуса 11 державної нотаріальної контори Ярмак О.О., яка оформлювала вказаний правочин та підтвердила справжність документу і добровільність дарувальника ОСОБА_2 при його укладенні. Накладений на майно арешт мав бути скасований органом досудового слідства, коли в застосуванні цього заходу відпаде потреба. У разі закриття кримінальної справи постановою слідчого арешт майна згідно з ч. 1 ст.214 КПК 1960 року підлягав скасуванню на підставі цього ж процесуального рішення. Разом з тим, арешт майна не скасований до тепер.

Відповідач надав відзив на позов, в якому зазначив, що провадження у вказаній справі має бути закрите з наступних підстав.

Так, постановою старшого слідчого слідчого відділу Московського РВ ГУМВСУ у Харківській області від 15.11.2012 р. припинена кримінальна справа №67081119 від 03.10.2008 р. на підставі пункту другого статті 6 КПК України (в редакції 1960 року), у зв`язку із відсутністю складу злочину.

Відповідно до пункту 9 розділу XI «Перехідні Положення» КПК України, який набрав чинності з 20 листопада 2012 року, запобіжні заходи, арешт майна, відсторонення від посади, застосовані під час дізнання та досудового слідства до дня набрання чинності цим Кодексом, продовжують свою дію до моменту їх зміни, скасування чи припинення у порядку, що діяв до набрання чинності цим Кодексом, а тому заява про скасування арешту з її майна підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності цим КПК, тобто в порядку КПК України (1960 року).

З матеріалів справи вбачається, що досудове розслідування у рамках кримінального провадження № 67081119 від 03.10.2008 р. за фактом дій передбачених частиною другою статті 358 КК України, здійснювалось старшим слідчим слідчого відділу Московського районного відділу Харківського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області Савкіним О.С.

Отже ніяких дій в рамках зазначеного кримінального провадження працівниками слідчих підрозділів Головного управління Національної поліції в Харківській області не здійснювалось.

Таким чином, позивачем невірно визначений відповідач у справі, оскільки Головне управління Національної поліції в Харківській області було утворене Постановою Кабінету Міністрів України від 16.09.2015 р. № 730 «Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ», тобто після подій, на які вказує позивач у своєму позові.

Головне управління Національної поліції в Харківській області є самостійною юридичною особою та не є правонаступником органів внутрішніх справ України (міліції), оскільки Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області з 07.11.2015 р. перебуває у стані припинення.

Представник третьої особи надав письмові пояснення, та просив прийняти рішення у відповідності до вимог чинного законодавства України.

Заяви, клопотання, інші процесуальні дії у справі (забезпечення доказів, вжиття заходів забезпечення позову, зупинення і поновлення провадження, тощо) не застосовувалися.

Суд, вивчивши матеріали справи та дослідивши надані докази, встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.

03.10.2008 р. СВ Московського РВ ХМУ ГУМВС України в Харківській обрості було порушено кримінальну справу №67081119 за ч. 2 ст. 358 КК України за фактом підроблення договору дарування квартири АДРЕСА_1 .

Постановою СВ Московського РВ ХМУ ГУМВС України в Харківській області від 12.11.2012 р. по кримінальній справі №67081119 на спірну квартиру накладений арешт.

Постановою ст. слідчого СВ Московського РВ ХМУ ГУМВС України в Харківській області Савкіна О.С. від 15.11.2012 р. кримінальна справа №67081119 закрита за ст. 6 п. 2 КПК України у зв`язку із відсутністю складу злочину на підставі отриманої фотокопії судово-почеркознавчої експертизи ХНДІСЕ ім. Бокаріуса № 706 від 18.12.2009 р., матеріалів кримінальної справи № 67081119, у тому числі пояснень державного нотаріуса 11 державної нотаріальної контори Ярмак О.О., яка оформлювала вказаний правочин та підтвердила справжність документу і добровільність дарувальника ОСОБА_2 при його укладенні.

07.12.2017 р. рішенням Московського районного суду м. Харкова по цивільній справі № 643/9748/14-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 ,. треті особи ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Департамент реєстрації Харківської міської ради, Харківське міське управління юстиції про витребування майна з чужого незаконного володіння витребувано від ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 нерухоме майно, а саме квартира АДРЕСА_1 , а право власності ОСОБА_3 на вказану квартиру припинено.

Постановою апеляційного суду Харківської області від 22.05.2018 р. по цивільній справі № 643/9748/14-ц рішення Московського районного суду м. Харкова від 07.12.2017 р. залишено без змін.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду по цивільній справі №643/9748/14-ц від 06.03.2019 р. рішення Московського районного суду м. Харкова від 07 грудня 2017 року та постанову Апеляційного суду Харківської області від 22 травня 2018 року залишено без змін. Поновлено виконання рішення Московського районного суду м. Харкова від 07 грудня 2017 року та постанови Апеляційного суду Харківської області від 22 травня 2018 року.

22.07.2019 р. у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстроване право власності ОСОБА_1 на об`єкт нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_2 , на підставі договору дарування квартири від 01.07.2005 р. і наведених вище судових рішень про витребування майна з чужого незаконного володіння, а право власності ОСОБА_3 на вказану квартиру припинено.

26.07.2019 р. на підставі заяви ОСОБА_1 знята з реєстрації у спірній квартирі ОСОБА_3 у відповідності до абзацу 3 частини 1 статті 7 ЗУ «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» та абзацу 3 пункту 26 Правил реєстрації місця проживання, затверджених постановою КМУ від 02.03.2016 р. № 207.

З правової позиції Великої Палати Верховного суду, а саме постанови від 15.05.2019 р. по справі №372/2904/17-ц вбачається, що право власності належить до основоположних прав людини, втілення яких у життя становить підвалини справедливості суспільного ладу. Захист зазначеного права гарантовано статтею першою Першого протоколу до Конвенції. Як передбачено цією міжнародно-правовою нормою, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, і ніхто не може бути позбавлений власного майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Відповідно до практики ЄСПЛ втручання в це право повинно мати законні підстави й мету, а також бути пропорційним публічному інтересу.

Особи, котрі зазнають порушення права мирного володіння майном, як і інших визначених Конвенцією прав, відповідно до статті 13 цього міжнародно-правового акта повинні бути забезпечені можливістю ефективного засобу юридичного захисту в національному органі.

На рівні національного законодавства гарантії захисту права власності закріплені у статті 41 Конституції України, за змістом якої кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю за винятком обмежень, установлених законом.

Зазначений принцип відображено й конкретизовано в частині першій статті 321 Цивільного кодексу України, згідно з якою право власності є непорушним, і ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Одним із способів захисту права власності є гарантована статтею 391 цього Кодексу можливість власника вимагати усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном.

Спеціальні підстави законного обмеження особи у реалізації права власності передбачені, зокрема, нормами кримінального процесуального закону для виконання завдань кримінального провадження як легітимної мети відповідного втручання у право мирного володіння майном.

Зокрема, відповідно до статті 126 КПК України 1960 року, чинного на час накладення слідчим арешту на майно позивача, зазначений захід міг тимчасово застосовуватися слідчим або судом на період досудового слідства та/або судового розгляду для забезпечення цивільного позову і можливої конфіскації майна. Як було визначено в цій же статті, накладений на майно арешт мав бути скасований органом досудового слідства, коли в застосуванні цього заходу відпаде потреба. У разі закриття кримінальної справи постановою слідчого арешт майна згідно з частиною першою статті 214 КПК України 1960 року підлягав скасуванню на підставі цього ж процесуального рішення.

Правова природа арешту майна не змінилася і з прийняттям нині чинного КПК України, норми якого більш докладно регламентують мету, підстави й порядок застосування та скасування цього заходу забезпечення кримінального провадження.

Зокрема, згідно зі статтею 170 КПК України завданнями арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження з метою забезпечення: збереження речових доказів; спеціальної конфіскації; конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Арешт майна має тимчасовий характер, і його максимально можлива тривалість обмежена часовими рамками досудового розслідування та/або судового розгляду до прийняття процесуального рішення, яким закінчується кримінальне провадження. Зі змісту частини третьої статті 174 КПК України у разі закриття кримінального провадження на стадії досудового розслідування одночасно з винесенням відповідної постанови прокурор зобов`язаний скасувати арешт майна, якщо воно не підлягає спеціальній конфіскації. Зазначена норма процесуального права є аналогічною наведеній у частині першій статті 214 КПК України 1960 року.

Із закриттям кримінального провадження (кримінальної справи) втрачається легітимна мета арешту майна як втручання у конвенційне право особи на мирне володіння ним - збереження речей і матеріальних цінностей для забезпечення можливості виконання завдань кримінального провадження.

Після припинення кримінальної процедури відповідне втручання фактично набуває свавільного характеру, й заінтересована особа правомірно розраховує на його припинення. Адже утвердження й забезпечення прав і свобод та надання людині ефективного засобу юридичного захисту від їх порушень з огляду на положення статті 3 Конституції України, статті 13 Конвенції є головним обов`язком держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність.

Водночас способів захисту права власника або іншого володільця, порушеного внаслідок неприйняття під час закриття кримінальної справи обов`язкового процесуального рішення про скасування арешту майна, в означеній ситуації кримінальний процесуальний закон не передбачає.

Під час розгляду справи суд керується тим, що арешт на майно позивача було накладено під час дії КПК України 1960 року за процедурою, встановленою цим нормативно-правовим актом.

Відповідно до пункту дев`ятого розділу XI "Перехідні положення" КПК України 2012 року арешт майна, застосований до дня набрання чинності цим Кодексом, продовжує свою дію до його зміни, скасування чи припинення у порядку, що діяв до набрання чинності цим Кодексом. Дана норма узгоджується з вимогами частини першої статті 5 КПК України, за якою процесуальна дія проводиться, а процесуальне рішення приймається згідно з положеннями цього Кодексу, чинними на момент початку виконання такої дії або прийняття такого рішення.

З огляду на зазначене, на правовідносини, пов`язані з розв`язанням питання про припинення арешту майна позивача, поширюються норми КПК України 1960 року.

Проте положеннями цього Кодексу передбачалося прийняття рішення про зняття арешту з майна на стадії досудового слідства лише в межах провадження у кримінальній справі - або одночасно з винесенням постанови про її закриття (частина перша статті 214), або раніше, якщо в застосуванні відповідного заходу відпаде потреба (частина шоста статті 126).

Способів виправлення помилки, допущеної слідчим або прокурором у зв`язку з неприйняттям під час закриття кримінальної справи рішення про скасування арешту майна, після закінчення досудового слідства КПК України 1960 року не встановлював.

Крім цього, у межах кримінальної справи, що розслідуваласяпозивач не набувала процесуального становища підозрюваної, обвинуваченої, та не була наділена процесуальним правом ініціювати питання про звільнення його з-під арешту.

Із урахуванням викладеного, а також втрати чинності КПК України 1960 року, тривалого часу, що минув після закриття справи, істотних організаційних і кадрових змін, що в подальшому відбулися у правоохоронних органах, вирішення питання про припинення втручання у право власності позивача шляхом звернення до слідчого або прокурора на підставі КПК України 1960 року очевидно не буде ефективним способом захисту порушеного права.

Інституту судового контролю за дотриманням прав і свобод людини під час досудового розслідування КПК України 1960 року не містив. Прийняття судом рішення щодо арешту майна як засобу забезпечення цивільного позову та/або можливої конфіскації, з огляду на зміст пункту сьомого частини першої статті 253, пункту восьмого частини першої статті 324, частини тринадцятої статті 335 цього Кодексу передбачалося лише після прийняття рішення про призначення до судового розгляду та під час постановлення за результатами такого розгляду вироку у кримінальній справі, направленій до суду з обвинувальним висновком.

Проте кримінальну справу, в межах якої на майно позивача накладено арешт, закрито на стадії досудового слідства, і до суду для розгляду по суті цю справу скеровано не було.

Згідно зі статтею 174 нині чинного КПК України як підозрюваний, обвинувачений, їх захисник або законний представник, так і інший власник або володілець майна вправі звернутися до слідчого судді з клопотанням про скасування арешту майна, в тому числі на тій підставі, що в подальшому застосуванні відповідного заходу відпала потреба.

Проте слідчий суддя, як і прокурор, наділений повноваженнями приймати рішення про припинення цього заходу виключно під час досудового розслідування, розпочатого шляхом внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань у порядку, встановленому чинним КПК України. Процедури вирішення означених питань за межами кримінального провадження, в тому числі у кримінальній справі, закритій органом досудового слідства до набрання чинності цим Кодексом, КПК України не передбачає.

Водночас прокурор, слідчий суддя, суд, як і інші органи державної влади та їх посадові особи відповідно до частини другої статті 19 Конституції України зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Однією з загальних засад кримінального провадження згідно з пунктом другим частини першої статті 7, частиною першою статті 9 КПК України є законність, що передбачає обов`язок, суду, слідчого судді, прокурора, керівника органу досудового розслідування, слідчого, інших службових осіб органів державної влади неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства.

КПК України 1960 року, так само як і чинний КПК України, не передбачає застосування слідчим, слідчим суддею процесуальних норм у припиненій кримінальній справі. Таким чином, вирішення порушеного позивачем питання в порядку кримінального судочинства потребувало б відновлення кримінального провадження (кримінальної справи), яке закрито постановою органу досудового слідства у зв`язку з відсутністю складу злочину, тобто з реабілітуючої підстави.

Однак нормативна неврегульованість порядку захисту права людини, яке очевидно безпідставно обмежується, не може виправдовувати відмову в його захисті. Перекладення тягаря такого недоліку законодавства на особу, котра потерпає від свавільного втручання у право власності, гарантоване Конвенцією і Конституцією України, є неприпустимим. Зволікання з наданням ефективного засобу юридичного захисту тягне погіршення правового становища людини, котра зазнає негативних наслідків не лише від помилки представника влади, а й від перешкод у отриманні реальної можливості її виправлення, і перебуває у стані невизначеності непередбачувано тривалий час.

Разом із тим, кримінальні процесуальні правовідносини виникають, змінюються та припиняються на підставі норм кримінального процесуального права. Закриття кримінального провадження є юридичним фактом, який припиняє кримінальні процесуальні відносини. Зокрема, після прийняття означеного процесуального рішення арешт майна, застосований у кримінальному провадженні (кримінальній справі) як засіб його забезпечення, втрачає відповідну концептуальну властивість.

Із припиненням кримінальної справи арешт майна стає публічним обтяженням права власності, підстави для подальшого існування якого відпали. Причому втрачається можливість застосування специфічного порядку скасування такого обтяження, зумовленого кримінальними процесуальними відносинами.

Із огляду на зазначене, будь-які публічно-правові процедури, які з тих чи інших причин не завершені до закриття кримінального провадження (кримінальної справи), з моменту такого закриття втрачають кримінальний процесуальний характер. Арешт майна у такому разі з заходу забезпечення кримінального провадження перетворюється на неправомірне обмеження права особи користуватися належним їй майном.

Водночас вимоги про звільнення майна з-під арешту, що ґрунтуються на праві власності на нього, виступають способом захисту зазначеного права (різновидом негаторного позову) і виникають з цивільних правовідносин, відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України можуть бути вирішені судом цивільної юрисдикції. З урахуванням наведеного вище, вирішення цих вимог за правилами кримінального судочинства законом не передбачено.

Відповідну правову позицію сформульовано Верховним Судом України у постанові від 15 травня 2013 року N 6-26цс13.

У наведеній постанові закріплено правовий орієнтир, відповідно до якого в порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законодавством, коли арешт на майно накладено при провадженні в кримінальній справі, розглядаються заяви на правильність арешту майна. До цього ж зводяться і роз`яснення, надані Верховним Судом України у пункті четвертому постанови Пленуму від 27 серпня 1976 року "Про судову практику в справах про виключення майна з опису".

Таким чином, судом кримінальної юрисдикції повинні розглядатися скарги на законність і обґрунтованість арешту майна, розв`язання яких потребує перевірки наявності підстав і дотримання процедури, встановлених кримінальним процесуальним законом, тобто вирішення по суті питань, які безпосередньо стосуються порядку здійснення кримінального провадження.

Разом із тим, скасування арешту майна, накладеного слідчим у кримінальній справі, після закриття справи не пов`язане з оцінкою правомірності застосування органом досудового слідства такого заходу, а необхідність прийняття відповідного рішення є безспірною й безальтернативною з огляду на припинення кримінальних процесуальних правовідносин.

На підставі викладеного, суд вважає за необхідне позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 4, 5, 13, 76-81, 89, 141, 264-265 ЦПК України, суд,-

в и р і ш и в :

Позов задовольнити.

Скасувати арешт накладений на квартиру АДРЕСА_1 , накладений у 2012 році постановою ст. слідчого СВ Московського РВ ХМУ ГУМВС України в Харківській області Савкіна О.С. по кримінальній справі № 67081119, який зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень у Департаменті реєстрації та цифрового розвитку Харківської міської ради.

Виключити з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень у

Департаменті реєстрації та цифрового розвитку Харківської міської ради запис про арешт

квартири АДРЕСА_1 , накладений у 2012 році постановою ст. слідчого СВ Московського РВ ХМУ ГУМВС України в Харківській області Савкіна О.С. по кримінальній справі № 67081119.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНН НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_3 .

Відповідач: Головне управління Національної поліції в Харківській області, код ЄДРПОУ 40108599, адреса: 61002, м. Харків, вул. Жон Мироносиць, 5.

Третя особа: Департамент реєстрації та цифрового розвитку Харківської міської ради, код ЄДРПОУ 40214227, адреса: 61002, м. Харків, м-н Конституції, 7.

Суддя: Я.М. Горбунова