Рішення № 85965814, 01.07.2019, Солом'янський районний суд міста Києва

Провадження №2/760/959/19

Справа №760/32109/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 липня 2019 року Солом`янський районний суд міста Києва

у складі головуючого судді Усатової І.А,

при секретарі Мелешко О.С.,

за участю:

представника позивача - Титаренка О.Є.,

відповідача - ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Управлінська компанія «Житло-сервіс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг з урахування індексу інфляції та 3 відсотків річних, суд -

В С Т А Н О В И В:

07.09.2018 позивач звернувся до суду з позовом та просив стягнути з відповідача заборгованість за комунальні послуги у розмірі 18 425,96 грн. за період з 09.12.2016 по 30.09.2018 по договорах «Про надання послуг з утримання будинку, споруд та прибудинкової території» від 08.09.2016 у розмірі 7 121,87 грн., 9,73 грн. - частки відповідача за чотири місяці дворового освітлення, та «Про надання послуг з централізованого опалення, постачання гарячої води і водовідведення» від 09.12.2017 в розмірі 11 294,36 грн., 3% річних у розмірі 1058,61 грн., інфляційну складову у розмірі 1792,14 грн., а також судовий збір у розмірі 1762,00 грн.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що ТОВ «Управлінська компанія «Житло - сервіс» здійснює з 09.12.2016 обслуговування та експлуатацію збудованого із залученням коштів фізичних та юридичних осіб житлового будинку з об`єктами соціально - культурного призначення по АДРЕСА_1 .

Зазначено, що відповідачу ОСОБА_1 на праві приватної власності належить квартира АДРЕСА_2 .

Вказує, що між ТОВ «Управлінська компанія «Житло - сервіс» та ОСОБА_1 було укладено договір «Про надання послуг з утримання будинку, споруд та прибудинкової території» від 08.09.2016 та договір «Про надання послуг з централізованого опалення, постачання гарячої води і водовідведення» від 09.12.2017.

Зазначає, що всупереч умовам вказаних договорів та нормам законодавства, у зв`язку з неповною та несвоєчасною оплатою спожитих послуг опалення у відповідача виникла заборгованість з оплати за житлово-комунальні послуги у вигляді утримання будинку, споруд та прибудинкової території по зазначених договорах.

Пояснено також, що відповідач, уклав договір утримання, а отримавши для підписання договір опалення схитрив, повернувши позивачу підписаний договір опалення з датою 09.12.2017, тобто, не врахувавши надання позивачем послуг опалення до зазначеної в повернутому договорі опалення дати, при цьому, відповідачем на умовах п. 9 та п. 11 договору опалення у грудні 2016 року було здійснено авансовий платіж на суму 967,50 грн.

Вказує на те, що станом на дату звернення до суду з даним позовом, відповідач не виконав зазначений обов`язок та не розрахувався в повному обсязі за період з 09.12.2016 по 30.09.2018 на загальну суму 18 425,96 грн., з яких: заборгованість за утримання будинку - 7121,87 грн., та 9,73 грн. - частка відповідача за чотири місяці дворового освітлення, за опалення - 11 294,36 грн.

У зв`язку з наведеним, з посиланням на те, що в добровільному порядку сума заборгованості відповідачем не сплачена, позивач просить стягнути з відповідача на свою користь зазначену суму заборгованості, а також 3% річних у розмірі 1058,61 грн., інфляційну складову у розмірі 1792,14 грн.

Ухвалою судді від 12.02.2019 у справі відкрито спрощене позовне провадження з викликом сторін.

19.04.2019 на адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній просив позов задовольнити частково, з урахуванням розміру заборгованості за фактично надані житлово-комунальні послуги, оскільки не визнає позов в частині розміру заборгованості по оплаті житлово-комунальних послуг з урахуванням індексу інфляції та трьох процентів річних.

Відзив обґрунтований тим, що право власності на квартиру було зареєстровано 21.01.2017, а відтак, голос відповідача не мав би бути врахований під час обрання управителя будинку на Загальних зборах співвласників від 15.11.2016. При цьому, укладений між сторонами договір «Про надання послуг з утримання будинку, споруд та прибудинкової території» датований 08.09.2016, а позивача було обрано управителем та затверджено типовий договір пізніше - 15.11.2016.

Також відповідач вважає, що позов підлягає залишенню без розгляду, оскільки останній підписано особою, право якої на вчинення таких дій не підтверджено у встановленому законом порядку.

Посилається також на те, що відповідачем послуги надавались не в повному обсязі та неналежної якості. Так, позивачем порушено умови договору утримання в частині неналежного надання послуг з вивезення та прибирання снігу, вивезення твердих побутових відходів, поливання двору, клумб, а також більшу частину часу відсутнє освітлення прибудинкової території. Споживачами будинку АДРЕСА_1 було складено Акт-претензію про порушення умов договору у вигляді ненадання послуг з опалення місць загального користування від 17.03.2018, в якому вказано на відсутність опалення МЗК протягом грудня 2016 року - січня 2018 року, всупереч ненадання даної послуги, позивачем щомісячно надсилались рахунки за дане опалення. Зазначено, що борг за утримання будинку та прибудинкової території у сумі 7121,87 грн. виник внаслідок ненадання послуг, обумовлених Договором «Про надання послуг з утримання будинку, споруд та прибудинкової території» від 08.09.2016.

Відповідач вказав, що ним 23.11.2018 подавались вимоги №№40,41 до відповідача з приводу перерахування заборгованості та отримання рахунків за надані послуги, які проігноровані позивачем.

Крім того, посилався на хибність розрахунків позивача, вказуючи, що його фактична заборгованість, згідно показників лічильника, перед позивачем становить 13 119,34 грн., при цьому, згідно його розрахунків, заборгованість за послуги централізованого опалення становить 6896,79 грн., а за надання послуг з утримання будинку, споруд та прибудинкової території - 6222,55 грн.

03.05.2019 на адресу суду від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій зазначено, що всі доводи позовної заяви підтверджено доказами, є обґрунтованими, а відповідачем у відзиві не спростовано доводів позивача.

Зазначено, що позовний період, за який позивач просить стягнути заборгованість закінчується 30.09.2018, а з 01.10.2018 позивач у зв`язку з переходом функцій управління до створеного на будинку ОСББ «Гарматна-Західна» та не передачею повноважень на управління від ОСББ позивачу, останній припинив надання послуг по будинку.

Посилався на те, що позивачу не надходило претензій від відповідача з приводу надання послуг неналежної якості, при цьому, не підключення радіаторного опалення сходових клітин будинку, відсутність якого не заперечується позивачем, не є порушенням умов договору опалення та НПА. Неопалювані радіаторним опаленням площі сходових клітин, які є частиною МЗК, згідно Правил не увійшли в опалювану площу будинку, нікому за неіснуюче опалення нарахувань не проводилось, а розподіл використаної будинком і кожною квартирою теплової було здійснено у відповідності та на підставі Договору опалення та нормативно-правових актів.

Зазначено, що в п. 2 розрахунків кількості теплової енергії спожитої на опалення квартири АДРЕСА_3 будинку зазначено кількість теплової енергії в розрахунковому періоді, на яку зменшено нарахування, оскільки, відповідно до Міжгалузевих нормам витрат палива для опалювальних котлів, які експлуатуються в Україні, затверджених наказом Державного комітету України з енергозбереження від 7 травня 2001 року № 46, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10 серпня 2001 року за №688/5879 вона є втратами тепла з відхідними газами, втратами тепла з хімічною неповнотою згоряння, втратами тепла від зовнішнього охолодження, що є складовими ККД котла, а ці втрати входить у розраховану виробничу собівартість вироблення 1 Гкал теплової енергії даховою котельнею, про що зазначено в п.5 Договору опалення та додатковій оплаті не підлягає.

Крім того, зазначено, що окремо надання послуги опалення МЗК договором не передбачена, оскільки всі приміщення, в т.ч. відповідача обладнані квартирними лічильниками, а будинок має комерційний облік спожитої на його опалення теплової енергії, а відповідно до п.1.4. Методики розрахунку МЗК, кількість теплової енергії визначається окремо.

Вказав, що квартирні теплові лічильники, якими оснащені квартири будинку, в т.ч. квартира відповідача, розміщені на внутрішньо-квартирній системі опалення, є власністю власника квартири, їх кожний власник разом з квартирою приймав від будівельників, та перед початком опалювального сезону та запуску дахової котельні позивачем не встановлювались та від забудовника не приймались. Тому, позивач не відповідає за утримання внутрішньо-квартирної мережі, яка є власністю відповідача та його відповідальністю, а також не приймалась позивачем від забудовника.

Пояснено, що під час запуску тепла від дахової котельні у внутрішньобудинкову систему теплопостачання для квартир та зняття у грудні 2016 року показників квартирних лічильників теплової енергії, зняття яких проводилось самостійно позивачем у відповідності до абзацу 6 пункту 11 Договору опалення, було виявлено, що встановлені підрядником забудовника квартирні лічильники теплової енергії, в т.ч. квартирний лічильник теплової енергії відповідача, не фіксують кількість теплоносія, що через них проходить, що дало підставу вважати лічильники не справними. Підпунктом 6 пункту 18 Договору опалення визначено, що у разі виникнення сумнівів щодо правильності показань квартирних засобів обліку теплової енергії позивач має право звернутися до акредитованої лабораторії для проведення експертизи їх технічного стану та метрологічної повірки. Оскільки, квартирні лічильники встановлювались підрядником забудовника та на них розповсюджувалась гарантія, позивач звернувся у грудні 2016 року до забудовника провести перевірку лічильників тепла та в разі необхідності, провести їх заміну. Актом на лічильники тепла від 11.01.2017 № 01/11/01/17 постачальник лічильників встановив, що лічильники постачались згідно вимог монтажної організації та знаходяться в робочому стані, але, монтаж лічильника не відповідає технічним вимогам технічного виконання лічильника, тому реєстрація накопичення теплової енергії не можлива. На підставі зазначеного акта забудовник організував власним коштом переустановленнялічильників. Одночасно, актом встановлено, що без переустановлення лічильників використовувати їх за призначенням для вимірювання кількості теплоносія є неможливим. Датою припинення нарахування відповідачу опалення за квадратними метрами та застосування показників квартирного лічильника тепла є 02.02.2017, про яку повідомлено позивача монтажною організацією, що здійснювала їх переустановлення.

В лютому 2017 року, коли здійснювалось нарахування за квадратними метрами, зважаючи на те, що не всі квартири будинку були приєднані до внутрішньобудинкової системи опалення в поповерховій шафі, в т.ч. не продані забудовником, але їх опалювані площі також увійшли в опалювану площу будинку та до них надходив теплоносій, для виставлення рахунків таким квартирам для оплати частки опалення лише МЗК за Методикою позивачем складався баланс споживання теплової енергії з розбивкою теплової енергії на МЗК, з урахуванням не приєднаних, в т.ч. не реалізованих забудовником квартир та на опалення квартир приєднаних, але в яких лічильники були не справні.

Протокольною ухвалою суду від 01.07.2019 відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА_2 про вступ її у справу в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача.

У судовому засіданні представник позивача позов підтримав та просив його задовольнити, а також надав письмові пояснення по суті позову

У судовому засіданні відповідач підтримав позицію, викладену ним у відзиві на позов.

Суд, заслухавши учасників справи, дослідивши матеріали справи, дійшов наступного висновку.

Відповідно до наказу ПАТ «Холдингова компанія Київміськбуд» про передачу на обслуговування і експлуатацію житлових будинків №00031/8-16 від 19.05.2016, ТОВ «Управлінська компанія «Житло - сервіс» здійснювала з 09.12.2016 обслуговування та експлуатацію збудованого із залученням коштів фізичних та юридичних осіб житлового будинку з об`єктами соціально - культурного призначення по АДРЕСА_1 .

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач є власником квартири АДРЕСА_2 , що підтверджується договором купівлі-продажу майнових прав №4796/1Н-к від 11.02.2014, інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна та не заперечувалося сторонами у судовому засіданні.

Положеннями ст.ст. 151, 162 ЖК УРСР встановлено, що громадяни, які мають у приватній власності жилий будинок (квартиру), зобов`язані забезпечувати його схоронність, провадити за свій рахунок поточний і капітальний ремонт, утримувати в порядку придомову територію. Оплата за користування жилим приміщенням в будинку (квартирі), що належить громадянинові на праві приватної власності, встановлюється угодою сторін. Плата за комунальні послуги береться крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами. Строки внесення квартирної плати і плати за комунальні послуги визначаються угодою сторін. Наймач зобов`язаний своєчасно вносити квартирну плату і плату за комунальні послуги.

Згідно зі ст. 179 ЖК УРСР, користування будинками (квартирами) державного і громадського житлового фонду, фонду житлово-будівельних кооперативів, а також приватизованого житлового фонду та їх утримання здійснюється з обов`язковим додержанням вимог Правил користування приміщеннями житлових будинків і прибудинковими територіями, які затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п.7 Правил користування приміщеннями житлових будинків і гуртожитків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.1992 року № 572, з наступними змінами, власник та наймач (орендар) квартири, житлового приміщення у гуртожитку зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Крім того, згідно зі ст. 322 ЦК України власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Разом з тим, згідно ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Також, у відповідності до положень п. 5 ч. 3 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов`язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Судом встановлено, що 08.09.2016 між сторонами було укладено договір «Про надання послуг з утримання будинку, споруд та прибудинкової території» та 09.12.2017 між ними було укладено договір «Про надання послуг з централізованого опалення, постачання гарячої води і водовідведення».

Згідно частин 2 та 6 статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник, а особливим учасником відносин у сфері житлово-комунальних послуг є балансоутримувач та управитель, які залежно від цивільно-правових угод можуть бути споживачем, виконавцем або виробником.

Відповідно до ч. 1 статті 25 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що управитель має право укладати договори з виробниками, виконавцями, споживачами в порядку, встановленому законом та контролювати виконання умов договорів на надання житлово-комунальних послуг, а пунктами 1 та 5 частини 3 статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» та пунктом 7 «Правил користування приміщеннями жилих будинків і прибудинковими територіями», які затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.1992 № 572, із внесеними змінами та доповненнями, відповідно до яких назву правил змінено на «Правила користування житловими приміщеннями і гуртожитками», споживач (власник приміщення) зобов`язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору та сплачувати надані житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Підпунктом 1 пункту 12 Договору «Про надання послуг з утримання будинку, споруд та прибудинкової території» встановлено, що відповідач зобов`язаний оплачувати послуги в установлений цим договором утримання строк, який визначений пунктом 6 договору утримання та містить умову, що розрахунковим періодом є календарний місяць, а платежі за цим договором вносяться відповідачем на поточний рахунок позивача не пізніше 15 числа місяця, що настає за розрахунковим.

Підпунктом 1 пункту 17 Договору «Про надання послуг з централізованого опалення, постачання гарячої води і водовідведення» встановлено, що відповідач зобов`язаний сплачувати послуги в установлений цим договором строк, який визначений умовами пунктів 9 та 11 Договору опалення, відповідно до яких розрахунковим періодом є календарний місяць, а кінцева оплата відповідачем за опалення проводиться до 20 числа місяця, наступного за місяцем, в якому спожиті послуги в опалювальний період за квитанцією, що включає вартість:

центрального опалення - згідно фактичних показників індивідуального лічильника;

частки споживача за опалення місць загального користування - згідно окремого лічильника теплової енергії для опалення місць загального користування або за його відсутності, згідно розрахунку за Методикою із застосуванням формул, передбачених в додатку № 1 до цього договору;

та розмір здійсненого в попередньому місяці авансового платежу та розмір авансового платежу на наступний місяць.

Пунктом 13 Договору опалення встановлено, що платежі за цим Договором вносяться відповідачем на поточний рахунок позивача.

Згідно частини 1 статті 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог-відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 509 ЦК України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст.ст. 610-612 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов`язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Позивач, звертаючись до суду із вказаним позовом, посилається на те, що відповідач не виконав зазначений обов`язок та не розрахувався в повному обсязі за фактично надані послуги.

З наданого позивачем розрахунку заборгованості, вбачається, що заборгованість відповідача перед позивачем за період часу з 09.12.2016 по 30.09.2018 по договору «Про надання послуг з централізованого опалення, постачання гарячої води і водовідведення» від 09.12.2017 становить 11 294,36 грн., по договору «Про надання послуг з утримання будинку, споруд та прибудинкової території» від 08.09.2016 становить 7121,87 грн., а також частка відповідача за чотири місяці дворового освітлення становить 9,73 грн.

Суд вважає, що вищезазначена сума підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Що стосується заперечень відповідача з приводу невірного розрахунку позивача нарахувань з централізованого опалення, слід зазначити наступне.

З матеріалів справи вбачається, що нарахування оплати за спожите опалення здійснювалось за двома складовими по договору опалення.

Встановлено, що для забезпечення котельні паливом позивач уклав, передбачені нормативно-правовими актами стосовно газопостачання договори: «Постачання природного газу» від 28.12.2016 №1914/1617-ТЕ-41; «Постачання природного газу» від 20.09.2017 №2159/1718-ТЕ-41; публічний договір «Про розподіл природного газу» №262215; «На транспортування природного газу магістральними трубопроводами» від 20.01.2017 № 1701000778; «На технічне обслуговування об`єктів газопостачання» від 06.10.2016 № Т-1387/09-08, від 30.12.2016 №Т-1387/12-08 та від 02.01.18 № Т-1387/12-08; «На технічне обслуговування» від 01.09.2016 №2699-ТО; «На технічне обслуговування» від 04.01.2018 № 3191-ТО.

Також, за укладеними позивачем договорами з ПАТ «Київенерго та ПАТ «АК Київводоканал» котельня забезпечувалась електроенергію та питною водою.

Так, за цими договорами позивач є колективним споживачем в інтересах співвласників будинку, в тому числі відповідача, та розраховується за цими договорами, а відповідач, як і інші співвласники мають встановлений законодавством обов`язок розраховуватись за спожиті послуги з колективним споживачем у відповідності з умовами укладених індивідуальних договорів на надання житлово-комунальних послуг.

Зокрема, пунктом 3.4. договору «Постачання природного газу» від 28.12.2016 №1914/1617- ТЕ-41 та пунктом 3.7. договору «Постачання природного газу» від 20.09.2017 №2159/1718-ТЕ-41 визначено, що приймання передача природного газу, переданого постачальником споживачеві (позивачу) у відповідному місяці постачання, оформляється актом приймання-передачі. Обсяг використання природного газу споживачем встановлюється на підставі показників комерційного вузла обліку.

Пунктом 4 статті 1 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» встановлено, що вузол обліку, який забезпечує загальний облік споживання відповідної комунальної послуги в будівлі, її частині (під`їзді), обладнаній окремим інженерним вводом є вузлом комерційного обліку, що становить комплекс пристроїв (у тому числі засобів вимірювальної техніки, що відповідають вимогам технічних регламентів), допоміжного обладнання та матеріалів до них, призначений для вимірювання спожитої теплової енергії.

Пунктом 9 ст.1 Закону встановлено, що комерційний облік комунальних послуг є визначення за допомогою вузла комерційного обліку або за встановленими правилами у передбачених цим Законом випадках кількісних та якісних показників комунальної послуги, вимірювання яких забезпечується вузлом обліку, на підставі яких проводяться розрахунки за спожиті комунальні послуги.

Комерційний вузол обліку будинку, який обладнаний інженерним вводом для газової дахової котельні та забезпечує єдиний облік виробленої теплової енергії обладнаний лічильником газу, за показниками якого здійснюються щомісячні розрахунки виробленої даховою котельнею теплової енергії, здаються звіти у визначені державою інстанції, проводяться розрахунки за газ та планується споживання газу.

Таким чином, кількість виробленої теплової енергії на опалення будинку визначається за комерційним вузлом обліку з газовим лічильником, а обсяг спожитих ресурсів та кількість виробленої теплової енергії на будинок, що розподілена між всіма споживачами, в т.ч. зазначена в розрахунку кількості теплової енергії спожитої на опалення квартири відповідача, підтверджені ПАТ «Київгаз» в актах до договорів «Постачання природного газу» від 28.12.2016 №1914/1617-ТЕ-41, «Постачання природного газу» від 20.09.2017 №2159/1718-ТЕ-41 та публічного договору «Про розподіл природного газу» №262215. При цьому, документи по загальному споживанню тепла на будинок в Гкал надається кожного місяця на сайті товариства - http:www.ukjs.com.ua.

Пунктами 2, 6 частини 2 статті 10 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» встановлено, що обсяг теплової енергії, витраченої на опалення місць загального користування та допоміжних приміщень будівлі, так само, обсяг теплової енергії, витраченої на забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення визначається та розподіляється між споживачами пропорційно до площі (об`єму) квартири (іншого приміщення) за методикою розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства, або за рішенням співвласників будівлі - за іншим принципом, визначеним цією методикою.

Пунктом 28 «Правил надання послуг централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення» затверджених постановою КМУ від 21.07.2005 № 630 встановлено, що споживачі, які встановили у квартирі багатоквартирного будинку індивідуальні (автономні) системи опалення, квартирні засоби обліку теплової енергії, оплачують послуги з централізованого опалення місць загального користування будинку відповідно до методики, що затверджується центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства.

«Методика розрахунку кількості теплоти, спожитої на опалення місць загального користування багатоквартирних будинків, та визначення плати за їх опалення», затверджена наказом Мінбуду від 31.10.2006 № 359 та зареєстрована в Мін`юсті України 27.11.2006 за №1237/13111, яка застосовується з розробленими Мінжитлокомунгоспом спільно з Проблемним інститутом нетрадиційних енерготехнологій та інжинірингу, Інститутом соціально-економічних стратегій з метою роз`яснення та доповнення викладених розрахунків кількості теплової енергії, спожитої на опалення місць загального користування (МЗК) багатоквартирних будинків, при різних варіантах технічних рішень системи обліку тепло споживання рекомендаціями.

Вбачається, що посилання на Методику наведено в пунктах 7 та 11, а також в додатку №1 договору опалення.

Законом, Правилами № 630 з урахуванням відсильної норми на Методику та Рекомендації, нарахування вартості послуг з опалення здійснюється у наступному порядку: у разі встановлення квартирних засобів обліку теплової енергії споживач оплачує послуги згідно з показаннями та з урахуванням витрат теплової енергії на опалення місць загального користування у багатоквартирних житлових будинках.

Пунктом 1.4. Методики встановлено, що кількість теплової енергії на опадения МЗК окремо не визначається, а входить до загальної кількості теплової енергії, виставленої до плати за опалення у таких випадках: якщо в багатоквартирному будинку незалежно від наявності або відсутності загальнобудинкового обліку теплової енергії відсутні суб`єкти господарювання, помешкання з індивідуальним опаленням; усі житлові квартири не обладнані приладами обліку витрат теплової енергії на опалення.

Таким чином, якщо всі квартири будинку обладнані квартирними засобами обліку теплової енергії не застосовувати Методику немає правових підстав.

Договором опалення не передбачено надання окремої послуги опалення місць МЗК.

Згідно п. 2.1.3. Методики та п. 2.3. Рекомендацій, якщо системою будинкового комерційного обліку теплової енергії не передбачено окремого обліку теплової енергії, спожитої на опалення МЗК, але передбачено теплолічильники в кожного споживача та загальнобудинковий комерційний облік теплової енергії, кількість теплової енергії на опалення всіх МЗК з урахуванням утрат розподільчими внутрішньобудинковими трубопроводами опалення визначається як різниця між кількістю теплової енергії на опалення будинку та загальною кількістю теплової енергії на опалення всіх інших приміщень.

Тобто, теплоносій від котельні до теплової шафи з квартирним тепловим лічильником відповідача проходить шлях мережами внутрішньобудинкової системи опалення та забезпечує опаленням не тільки квартиру, а також, місця загального користування (МЗК) будинку, опалення яких здійснюється проходженням теплоносія лежаками, стояками довжиною більше 10 тис.м/п та радіаторним опаленням сходових клітин.

При цьому, пунктом 5.1.1. Правил № 76 встановлено, що система центрального опалення жилого будинку в опалювальний сезон повинна працювати безперебійно і забезпечувати нормативну температуру повітря у всіх приміщеннях при мінімальній витраті палива.

Згідно пояснень позивача, для економії витрат газу на опалення будинку газовою котельнею радіаторне опалення сходових клітин не підключалось, в опалювальний сезон позивачем було забезпечено нормативну температуру повітря у всіх приміщеннях будинку, а у відповідача були відсутні претензії щодо не забезпечення нормативної температури повітря у приміщеннях квартири відповідача, наявність відхилення від яких була б підставою для проведення перерахунку за невідповідність кількісних та якісних показників послуг опалення, відповідно до постанови KM України № 151 від 17.02.2010 та Правил № 630.

Таким чином, послуги позивачем надані в повному обсязі, а нарахована відповідачу відповідно до договору опалення та нормативно-правових актів розподілена частка загального виробленої теплової енергії на будинок підлягає сплаті відповідачем.

Пунктами 1 та 10 частини 1 статті 7 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» встановлено, що власник зобов`язаний утримувати майно та своєчасно сплачувати спожиті житлово-комунальні послуги.

Встановлено, що будинок, у якому знаходиться квартира відповідача, є новобудовою, тому законодавством на час укладання та виконання договору опалення, будинок не мав власного тарифу на ці послуги.

Пунктом 1 статі 31 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» встановлено, що порядок формування тарифів на кожний вид житлово-комунальних послуг другої групи (пункт 2 частини першої статті 14 цього Закону) визначає Кабінет Міністрів України.

Пунктом 10 статті 31 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» встановлено, що порядок відшкодування втрат підприємств, що виникають протягом періоду розгляду розрахунків тарифів, встановлення та їх оприлюднення органом, уповноваженим встановлювати тарифи, визначається порядком формування тарифів.

Пунктами 17-21 «Порядку формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води», затвердженого постановою KM України від 1 червня 2011 року № 869 «Про забезпечення єдиного підходу до формування тарифів на житлово-комунальні послуги» планування витрат, що включаються до повної собівартості теплової енергії, її виробництва, трапспортування та постачання, здійснюється з урахуванням витрат операційної діяльності та фінансових витрат, пов`язаних з основною діяльністю. Плановані витрати групуються відповідно до стандартів бухгалтерського обліку, затверджених Мінфіном та включаються до складу планової виробничої собівартості.

Обсяг витрат, що включаються до виробничої собівартості, визначається із застосуванням нормативного методу та підстав результатів аналізу витрат за попередні роки з урахуванням змін, які передбачаються у плановому періоді, та цін (тарифів) у такому періоді.

Порядком встановлено, що формування тарифів на виробництво, постачання теплової енергії здійснюється відповідно до річних планів її виробництва, постачання відповідно до економічно обґрунтованих планових витрат, визначених на підставі державних та галузевих нормативів витрат ресурсів, техніко-економічних розрахунків, кошторисів, з урахуванням ставок податків і зборів, цін на матеріальні ресурси та послуги у планованому періоді, а річні плани для формування цих тарифів складаються на підставі фактичних за останні п`ять років та прогнозованих обсягів виробництва і споживання теплової енергії з урахуванням складених із споживачами договорів та інших техніко-економічних факторів.

Порядок 2 не містив механізму відшкодування втрат на час розгляду, погодження та оприлюднення тарифів уповноваженим органом. Тому, розрахована відповідно до порядку-2 планова виробнича собівартість вироблення 1 Гкал теплової енергії даховою котельнею послуги опалення в розмірі 1340,25 грн. / 1 Гкал була доведена до мешканців будинку та внесена до договору опалення.

Позивач, звертаючись до суду з даним позовом, вказав, що кількість спожитої енергії на опалення квартири відповідача, що підлягає оплаті нею за розрахунковий період за методикою із застосуванням показників квартирного лічильника теплової енергії, даних комерційного обліку спожитої в розрахунковому періоді теплової енергії, що підтверджена ПАТ «Київгаз» в розрахунковий період, підтверджуються наданим позивачем розрахунком. В п. 2 розрахунку зазначено кількість теплової енергії в розрахунковому періоді, на яку зменшено нарахування, оскільки, відповідно до Міжгалузевих норм витрат палива для опалювальних котлів, які експлуатуються в Україні, затверджених наказом Державного комітету України з енергозбереження від 07.05.2001 №46, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10.08.2001 за №688/5879 вона втратами тепла від зовнішнього охолодження, що є складовими ККД котла, а ці втрати входять у розраховану виробничу собівартість вироблення 1 Гкал теплової енергії даховою котельнею, про що зазначено в п. 5 договору опалення та додатковій оплаті не підлягає.

Крім того, встановлено, що квартирні теплові лічильники, якими оснащені квартири будинку, в т.ч. квартира відповідача, розміщені на внутрішньо-квартирній системі опалення, є власністю власника квартири, їх кожний власник разом з квартирою приймав від будівельників, та перед початком опалювального сезону та запуску дахової котельні позивачем не встановлювались та від забудовника не приймались.

Абзацами 1 та 2 розділу Договору опалення «Відповідальність сторін» та абзацу 2 підпункту 1 пункту 22 Договору опалення сторонами визначено, що межа відповідальності між позивачем та відповідачем за утримання внутрішньобудинкових мереж та внутрішньо-квартирних мереж центрального опалення та точка розподілу, в якій здійснюється передача послуги централізованого опалення відповідачу знаходиться на відгалужені від трійника (врізки) внутрішньобудинкової системи опалення, які за проектом на будинок знаходиться в коридорі, а не в квартирі відповідача. Квартирний лічильник теплової енергії знаходиться після відгалуження стояка в коридорі та після встановленої, після відгалуження запірної арматури, яка разом з квартирним лічильником тепла відносяться до внутрішньо-квартирної мережі.

Крім умов договору опалення, аналогічне визначення межі відповідальності між сторонами встановлено в п.13 «Порядку формування тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій», затвердженого постановою КМ України від 1 червня 2011 року №869 «Про забезпечення єдиного підходу до формування тарифів на житлово-комунальні послуги».

Таким чином, позивач не відповідає за утримання внутрішньо-квартирної мережі, яка є власністю відповідача та його відповідальністю, а також не приймалась позивачем від забудовника.

Під час запуску тепла від дахової котельні у внутрішньобудинкову систему теплопостачання для квартир та зняття у грудні 2016 року показників квартирних лічильників теплової енергії, зняття яких проводилось самостійно позивачем у відповідності до абзацу 6 пункту 11 договору опалення, було виявлено, що встановлені підрядником забудовника квартирні лічильники теплової енергії, в т.ч. квартирний лічильник теплової енергії відповідача, не фіксують кількість теплоносія, що через них проходить, що дало підставу вважати лічильники не справними.

Підпунктом 6 пункту 18 договору опалення визначено, що у разі виникнення сумнівів щодо правильності показань квартирних засобів обліку теплової енергії позивач має право звернутися до акредитованої лабораторії для проведення експертизи їх технічного стану та метрологічної повірки.

Оскільки, квартирні лічильники встановлювались підрядником забудовника та на них розповсюджувалась гарантія, позивач звернувся у грудні 2016 року до забудовника провести перевірку лічильників тепла та в разі необхідності, провести їх заміну.

Актом на лічильники тепла від 11.01.2017 № 01/11/01/17 постачальник лічильників встановив, що лічильники постачались згідно вимог монтажної організації та знаходяться в робочому стані, але, монтаж лічильника не відповідає технічним вимогам технічного виконання лічильника, тому реєстрація накопичення теплової енергії не можлива.

Пунктом 9 Правил № 630 встановлено, що квартирі роботи з установлення засобів обліку води і теплової енергії (квартирні засоби обліку) проводяться спеціалізованою організацією, виконавцем, виробником чи постачальником за рахунок коштів споживача.

Тобто, в даному випадку це була спеціалізована монтажна організація, а не позивач.

На підставі зазначеного акта забудовник організував власним коштом переустановлений лічильників.

Одночасно, актом встановлено, що без переустановлення лічильників використовувати їх за призначенням для вимірювання кількості теплоносія є неможливим.

На підставі абзацу 2 пункту 12 договору опалення та керуючись пунктами 12 та 21 Правил № 630, з моменту виявлення поломки лічильника позивач проводив нарахування та розподіл теплової енергії за фактичним споживанням теплової енергії за показаннями загально будинкового комерційного обліку за даний період, виходячи з розрахунку на 1 кв. м. загальної опалювальної площі квартири.

Дата припинення нарахування відповідачу опалення за квадратними метрами та застосування показників квартирного лічильника тепла є 07.02.2017, про яку позивача повідомила монтажна організація, що здійснювала їх переустановлення. Дата зазначена в пунктах 4 та 5 розрахунку кількості теплової енергії спожитої на опалення квартири відповідача за лютий 2017 року, на підставі наданої монтажною організацією забудовника даних про дату переустановлення квартирного лічильника відповідача.

У зв`язку з тим, що за висновками в Акті на лічильники тепла від 11.01.2017 № 01/11/01/17 лічильники не могли правильно відображати накопичення теплової енергії, що пройшли через квартирний лічильник тепла, будь-які значення на лічильнику на цю дату позивачем приймались, як нульові, і ці значення для нарахувань за попередній період на приймались, що підтверджено в пунктах 4 та 5 помісячних розрахунків теплової енергії спожитої на опалення квартири відповідача за грудень 2106 року, січень-березень 2017 року.

У лютому 2017 року, коли здійснювалось нарахування за квадратними метрами, зважаючи на те, що не всі квартири будинку були приєднані до внутрішньобудинкової системи опалення в поповерховій шафі, в т.ч. не продані забудовником, але їх опалювані площі також увійшли в опалювану площу будинку та до них надходив теплоносій, для виставлення рахунків таким квартирам для оплати частки опалення лише МЗК за Методикою позивачем складався баланс споживання теплової енергії з розбивкою теплової енергії на МЗК, з урахуванням не приєднаних, в т.ч. не реалізованих забудовником квартир та на опалення квартир приєднаних але в яких лічильники були не справні.

У будинку послуги опалення надавались для опалення квартир з загальною опалюваною площею 9536,6 кв.м.

Площі сходових клітин не увійшли в опалювальну площу, оскільки радіаторне опалення сходових клітин не підключалось, про що зазначено в позовній заяві.

Нежитлові приміщення будинку знаходяться в цокольній частині та паркінгу будинку, а тому мають від котельні окремий, не пов`язаний з житловою частиною будинку контур системи опалення для паркінгу та нежитлових приміщень, що становлять іншу групу приміщень у разі опалення яких, вони входять в опалювальну площу будинку. Цей контур не запускався і по цій причині для паркінгу та нежитлових приміщень не вироблялась теплова енергія, тому ні паркінг, ні житлові приміщення не увійшли в опалювальну площу будинку.

Для опалення приміщень з ліфтовим обладнанням передбачене опалення електричними калориферами.

З огляду на зазначене вище, загальна опалювальна площа будинку складалась із загальної опалювальної площі квартир будинку із загальною опалюваною площею 9536,6 кв.м. Іншими словами, вся спожита на опалення квартир будинку теплова енергія підлягає розподілу та оплаті своєї частки власниками квартир.

Частиною 1 статті 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

В пункті 5 Договору опалення ведеться мова про передбачені Міжгалузевими нормами витрат палива для опалювальних котлів, які експлуатуються в Україні, затверджених наказом Державного комітету України з енергозбереження від 7 травня 2001 року № 46, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10 серпня 2001 року за № 688/5879 втрати теплової енергії, які входять у розраховану собівартість виробництва 1 Гкал теплової енергії даховою котельнею на потреби будинку та будинку АДРЕСА_4 , та включають втрати тепла з відхідними газами, втрати тепла з хімічною неповнотою згоряння, втрати тепла від зовнішнього охолодження, що є складовими ККД котла і ніякого відношення не мають до Методики розрахунку опалення МЗК.

Наявність втрат теплової енергії, що увійшли у виробничу собівартість виробництва 1 Гкал теплової енергії даховою котельнею та є складовими ККД котла та відповідно до п.5 Договору опалення втратами, підтверджуються результатами проведеного 29.11.2016 повіреним газовим аналізатором газового аналізу проточних теплогенераторів при оптимальних надлишках повітря, які увійшли до звітної технічної документації результатів проведення пуско-налагоджувальних робіт теплогенераторів типу «Діскус-100В» №№1-24, встановлених на даховій котельні по АДРЕСА_5 .

За затвердженими в проектній технічній документації, що зазначені в таблиці 7.1. техніко-економічними показниками роботи котельні, річний відпуск виробленого котельнею тепла споживачам становить 98%, що відповідає проектному КПД котлів, 2 % втрати тепла. Оскільки, включення зазначених втрат для розрахунку виробничої собівартості передбачено п. 17-21 «Порядку формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води», затвердженого постановою КМ України від 1 червня 2011 року № 869 «Про забезпечення єдиного підходу до формування тарифів на житлово-комунальні послуги», про який зазначено в позовній заяві, позивачем було включено в п.5 Договору опалення цю обов`язкову норму.

На виконання п.5 Договору опалення, що підтверджено в пункті 2 розрахунків кількості теплової енергії спожитої на опалення квартири № АДРЕСА_3 будинку, які містяться в матеріалах справи, зазначено кількість теплової енергії в розрахунковому періоді від загальної кількості виробленої котельнею теплової енергії, на яку зменшено нарахування, оскільки відповідно до Міжгалузевих норм вона є втратами тепла з відхідними газами, втратами тепла з хімічною неповнотою згоряння, втратами тепла від зовнішнього охолодження, що є складовими ККД котла, а ці втрати входить у розраховану виробничу собівартість вироблення 1 Гкал теплової енергії даховою котельнею.

У перший опалювальний сезон втрати рахувались за проектом 2%, а в другому опалюваному сезоні, на початок якого завершилась робота котельні в режимі наладки, відсоток становив 7,3 в жовтні, листопаді 2017 року, а з грудня 2017 року до квітня 2018 року 10%.

Тобто, кожного місяця зазначені втрати віднімаються від загального обсягу виробленої теплової енергії та не входять в загальний розрахунок оплати за показниками квартирного лічильника тепла в розподільному вузлі обліку та частки витрат відповідача на опалення загального майна (МЗК).

Частиною 1 статті 12 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» встановлено, що витрати на управління багатоквартирним будинком включають, крім інших, витрати на оплату комунальних послуг стосовно спільного майна багатоквартирного будинку (вироблена даховою котельнею теплова енергія), а частиною 2 ст.12 Закону встановлено, що витрати на управління багатоквартирним будинком розподіляються між співвласниками пропорційно до їхніх часток співвласника, якщо рішенням зборів співвласників або законодавством не передбачено іншого порядку розподілу витрат.

Тобто, обов`язок відповідача щодо оплати послуг опалення в повному обсязі в межах своєї частки виник не тільки з Договору опалення, але й нормативно-правових актів (стаття 11 ЦК України).

Оскільки судом було встановлено, що позивач є балансоутримувачем, управителем та виконавцем житлово-комунальних послуг в будинку будинку № АДРЕСА_1 , які були надані відповідачу, який є власником квартири АДРЕСА_6 у вказаному будинку, при цьому, останній зобов`язання щодо сплати житлово-комунальних послуг у встановлені строки не виконував, а тому утворилася заборгованість, будь-яких доказів на спростування вказаних обставин суду надано не було, суд приходить до висновку, що позов в частині позовних вимог про стягнення суми заборгованості за житлово-комунальні послуги підлягає задоволенню, а тому з відповідача підлягає стягненню на користь ТОВ «Житло-Сервіс» заборгованість за період з 09.12.2016 по 30.09.2018 по договорах «Про надання послуг з утримання будинку, споруд та прибудинкової території» від 08.09.2016 у розмірі 7 121,87 грн. та «Про надання послуг з централізованого опалення, постачання гарячої води і водовідведення» від 09.12.2017 в розмірі 11 294,36 грн.

З приводу заявленої вимоги про стягнення 9,73 грн. - частки відповідача за чотири місяці дворового освітлення, суд зазначає наступне.

Підпунктом 6.1.1. пункту 6.1. «Правил благоустрою м. Києва», затверджених рішенням Київської міської ради від 25.12.2008 №1051/1051 встановлено, що утримання засобів та обладнання зовнішнього вуличного освітлення балансоутримувачами реалізується відповідно до Державних будівельних норм України (ДБН В.2.5-28-2006) «Природне і штучне освітлення», галузевих комунальних норм України «Виробничі показники часу з поточного ремонту та обслуговування об`єктів зовнішнього освітлення» (ГКН 02.08-008-2002)».

Відповідно до підпункту 6.2.2. пункту 6.2. «Правил благоустрою м. Києва» утримання та обслуговування мереж освітлення прибудинкових територій здійснюється їх балансоутримувачем (КП «Київміськсвітло»).

Частиною 2 та додатком до «Порядку формування трифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій», затверджених постановою КМ України від 01.06.2011 №869 «Про забезпечення єдиного підходу до формування тарифів на житлово-комунальні послуги» в тариф на послуги з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій утримання освітлення прибудинкової території будинків не включається.

Встановлено, що зазначена послуга є додатковою, на сплату її вартості 9,73 грн., як частки співвласника в управлінні будинком АДРЕСА_1 договір не укладався. Згідно ч. 1 ст. 12 ЗУ «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» додаткова послуга є витратами на управління багатоквартирним будинком щодо оплати комунальних послуг стосовно спільного майна багатоквартирного будинку.

Таким чином, суд вважає обґрунтованою вимогу позивача про стягнення з відповідача на свою користь частки за чотири місяці дворового освітлення у розмірі 9,73 грн.

Що стосується заявлених позивачем вимог про стягнення з відповідача на його користь 3% річних у розмірі 1058,61 грн. та інфляційної складової у розмірі 1792,14 грн., суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Крім того, відповідно до правової позиції, викладеною у постанові Верховного Суду України від 20.06.2012 року в справі 6-68цс12, правовідносини, які склалися між сторонами на підставі договору про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, є грошовим зобов`язанням, у якому, серед інших прав і обов`язків сторін на боржника покладено виключно певний цивільно-правовий обов`язок по оплаті отриманих житлово-комунальних послуг, якому кореспондує право вимоги кредитора (ч.1 ст. 509 ЦК України) - вимагати сплату грошей за надані послуги.

Таким чином, виходячи з юридичної природи правовідносин сторін як грошових зобов`язань, на них поширюється дія ч. 2 ст. 625 ЦК України, як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов`язання.

Закріплена в п. 10 ч. 3 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» правова норма щодо відповідальності боржника за несвоєчасне здійснення оплати за житлово-комунальні послуги у вигляді пені не виключає застосування правових норм, встановлених у ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Судом встановлено, що відповідно до наданого стороною позивача розрахунку: 3% річних та інфляційних втрат за прострочення відповідачем виконання грошового зобов`язання складає 1058,61 грн. та 1792,14 грн. відповідно.

Також суд вважає обґрунтованими вимоги позивача щодо стягнення з відповідача у відповідності до ч. 2 ст. 625 ЦК України 3 % річних та інфляційних втрат у сумі 1058,61 грн. та 1792,14 грн. грн. відповідно, оскільки правовідношення, в якому замовник зобов`язаний оплатити надану послугу в грошах, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору, є грошовим зобов`язанням.

Згідно вимог ст. ст. 76, 77, 79, 80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Доказів неотримання чи несвоєчасного (або не в повному обсязі) отримання відповідачем житлово-комунальних послуг в спірний період, порядку нарахування вказаної вище заборгованості, суду надано не було. Що стосується посилань відповідача на неналежне надання комунальних послуг, неправомірність розрахунку позивача, та на те, що позивач не є управителем будинку, суд, проаналізувавши доводи відповідачки та подані нею докази на обгрунтування своєї позиції, вважає дані доводи необгрунтованими, та такими, що спростовуються матеріалами справи та поясненнями сторони позивача, а надані неї докази в обгрунтування заперечень неналежними.

З огляду на викладене, позов підлягає задоволенню.

Згідно ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача.

Таким чином, з відповідача підлягає стягненню на користь позивача сума судового збору в розмірі 1762,00 грн.

На підставі вищевикладеного та керуючись Керуючись ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», ст.ст. 151, 162, 179 ЖКУ, ст.ст. 322, 526, 610-612, 625 ЦК України, ст.ст. 12, 81, 141, 258, 263-265, 274-279, 354, 355 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_7 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Управлінська компанія «Житло-сервіс» (код ЄДРПОУ: 40091896, місцезнаходження: 08298, Київська обл., м. Ірпінь, смт. Коцюбинське, вул. Доківська, 10, корп. 4, прим. 175 ) заборгованість за комунальні послуги в розмірі 18 425,96 грн., за період з 09.12.2016 по 30.09.2018 за договорами «Про надання послуг з утримання будинку ,споруд та прибудинкової території» від 08.09.2016 та «Про надання послуг з централізованого опалення, постачання гарячої води і водовідведення» від 09.12.2017, 3% річних у розмірі 1058,61 грн., інфляційну складову у розмірі 1792,14 грн., а також судовий збір у розмірі 1762,00 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду через суд першої інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: