Ухвала суду № 85960996, 27.11.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 У Х В А Л А

про закриття провадження у справі

27 листопада 2019 року м. Київ№ 826/12119/16Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Кармазіна О.А., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомПублічного акціонерного товариства «Діамантбанк»до Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Давиденко Юлії Анатоліївни,треті особи:ОСОБА_1 (третя особа 1), ОСОБА_2 (третя особа 2), Міністерство юстиції України (третя особа 3),про визнання протиправними дій, рішення та запису про право власності, скасувати рішення про реєстрацію права власності та запис про право власності, зобов`язання вчинити певні дії,-В С Т А Н О В И В:

Публічне акціонерне товариство «Діамантбанк» (04070, м. Київ, Контрактова площа, 10-а) (далі - позивач, ПАТ «Діамантбанк») звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Давиденко Юлії Анатоліївни (01033, м. Київ, вул. Володимирська, 67, оф. 12-а) (далі - відповідач, приватний нотаріус), в якому просить суд:

1) визнати протиправними дії приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Давиденко Юлії Анатоліївни щодо прийнятій рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 26.04.2016 № 29416414 про реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 );

2) визнати протиправними дії приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Давиденко Юлії Анатоліївни щодо внесення запису № 14321238 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 );

3) визнати протиправним рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Давиденко Юлії Анатоліївни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 26.04.2016 № 29416414 про реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 );

4) визнати протиправним запис про право власності № 14321238, зроблений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Давиденко Юлією Миколаївною у Державному реєстрі речових право на нерухоме майно про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 26.04.2016 № 29416414 про реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 );

5) скасувати рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Давиденко Юлії Миколаївни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 26.04.2016 № 29416414 про реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 );

6) скасувати запис про право власності № 14321238, зроблений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Давиденко Юлією Миколаївною у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 );

7) зобов`язати приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Давиденко Юлію Миколаївну вчинити дії щодо скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме рішення від 26.04.2016 № 29416414 про реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 );

8) зобов`язати приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Давиденко Юлію Миколаївну вчинити дії щодо скасування в Державному реєстрі речових прав па нерухоме майно запису про право власності № 14321238 про реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ).

Позиція позивача.

В обґрунтування позовних вимог представник ПАТ «Діамантбанк» зазначив, що у лютому 2015 року ПАТ «Діамантбанк» до Голосіївського районного суду м. Києва було подано позовну заяву до ОСОБА_1 (далі - третя особа 1, ОСОБА_1 ) про застосування наслідків недійсності правочину та стягнення 12 000 000,00 грн. Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 27.04.2015, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 17.06.2015 у справі № 752/2533/15-ц, позовну заяву ПАТ «Діамантбанк» до ОСОБА_1 про застосування наслідків недійсності правочину та стягнення 12 000 000,00 грн. - задоволено та стягнуто з ОСОБА_1 , на користь ПАТ «Діамантбанк» 12 000 000,00 грн.

Пояснює, що у зв`язку з набранням вказаного рішення Голосіївського районного суду м. Києва законної сили, позивачем було отримано виконавчий лист про стягнення з ОСОБА_1 12 000 000,00 грн., який пред`явлено до примусового виконання до ВПВР Департаменту ДВС МЮУ та на підставі якого відкрито ВП № 48557195.

Додає, що постановою державного виконавця від 25.08.2015, в межах ВП № 48557195, накладено арешт на все майно, що належить третій особі 1 - ОСОБА_1 , у тому числі на квартиру АДРЕСА_1 .

Крім того, позивач зазначає, що банком було отримано виконавчий лист Голосіївського районного суду м. Києва про стягнення з ОСОБА_1 судового збору, який також було пред`явлено до виконання та на підставі якого постановою державного виконавця від 22.07.2015 відкрито виконавче провадження № 48205390 про стягнення з ОСОБА_1 3 654,00 грн. Звертає увагу суду, що в межах ВП № 48205390 державним виконавцем також було накладено арешт на все майно боржника - ОСОБА_1 , у тому числі і на квартиру АДРЕСА_1 .

Надалі позивач пояснює, що ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18.11.2015 по справі № 6-19708св15 касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 17.06.2015 у справі № 752/2533/15-ц скасовано, а справу передано на новий апеляційний розгляд.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 04.02.2016 по справі № 752/2533/15 відхилено апеляційну скаргу ОСОБА_1 , а рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 27.04.2015 залишено без змін.

Між тим, як зазначено у позовній заяві, рішенням Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13.07.2016 задоволено касаційну скаргу ОСОБА_1 , скасовано судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та відмовлено в задоволенні позову.

Позивач зазначає, що оскільки обраний ПАТ «Діамантбанк» спосіб захисту своїх прав шляхом подання позову про застосування наслідків недійсності правочину не призвів до такого захисту (у зв`язку з неправильним формулюванням предмету та підстав позову), в липні 2016 року ПАТ «Діамантбанк» звернулося до Голосіївського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно отриманих грошових коштів в сумі 12 003 654,00 грн.

Додає, що одночасно з позовом подано заяву про вжиття заходів забезпечення позову шляхом арешту належного відповідачу на праві власності майна - квартири АДРЕСА_1 . Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 21.07.2016 у справі № 752/11164/16-ц задоволено заяву ПАТ «Діамантбанк» про забезпечення позову та накладено арешт на належну ОСОБА_1 на праві власності квартиру АДРЕСА_1 .

Постановою державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції у м. Києві від 29.07.2016 на виконання вимог ухвали Голосіївського районного суду м. Києва накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1 та оголошено заборону на її відчуження.

Між тим, як зазначає позивач, в результаті аналізу Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкту нерухомого майна від 29.07.2016 № 64660084, банком встановлено, що 19.04.2016 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Давиденко Юлією Анатоліївною грубо порушено вимоги закону та перереєстровано квартиру на ОСОБА_2 , всупереч накладеного на квартиру арешту.

Пояснює, що оскільки такі дії, рішення та запис приватного нотаріуса прямо суперечать імперативним вимогам закону та спрямовані на протиправне відчуження арештованого майна, ПАТ «Діамантбанк» звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з даним адміністративним позовом для захисту своїх прав і законних інтересів.

Отже, на думку позивача, оскільки реєстраційна дія приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Давиденко Юлією Анатоліївною вчинена всупереч накладеному на квартиру арешту, рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Давиденко Юлії Анатоліївни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 26.04.2016 № 29416414 про реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 та запис про право власності № 14321238, зроблений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Давиденко Юлією Миколаївною у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 , є протиправними та такими, що підлягають скасуванню.

Відтак позивач просить суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Позиція відповідача.

Відповідач надіслала до суду заперечення, в яких наголосила на безпідставності та необґрунтованості позовних вимог та просила відмовити у їх задоволенні, посилаючись на те, що у приватного нотаріуса не було жодних підстав для відмови у державній реєстрації речових прав на нерухоме майно, зокрема, на квартиру АДРЕСА_1 , оскільки реєстрація права власності на вказану квартиру за ОСОБА_2 проведена з дотриманням вимог чинного законодавства України, а відтак підстав для скасування рішення від 26.04.2016 № 29416414 та запису про право власності № 14321238, не має.

Позиція третьої особи 1 - ОСОБА_1 .

ОСОБА_1 надіслав до суду заперечення проти позову, в яких наголосив на необґрунтованості позовних вимог, з огляду на те, що враховуючи принцип незворотності дії закону в часі до подій, що вчинені в період з 19.04.2016 по 26.04.2016 необхідно застосовувати норми Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», які мали місце на момент вчинення відповідачем оспорюваних дій.

Разом з тим, як стверджує третя особа 1, норми матеріального права, які на думку позивача порушені відповідачем, втратили чинність у зв`язку з викладенням Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у новій редакції, яка набула чинності з 01.01.2016.

Додає, що положення Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2013 № 868 також не можуть бути застосовані судом, оскільки втратили чинність 25.12.2015 на підставі постанови Кабінету Міністрів України № 1127.

Відтак, на думку третьої особи 1, твердження позивача щодо порушення відповідачем норм ч. 1 ст. 2, ч. 5 ст. 3, ч. 1 ст. 9, ч.ч. 1, 4 та 9 ст. 15, п. 5 ч. 1 ст. 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та пунктів 8, 13 та 15 Порядку є помилковими та безпідставними, оскільки суперечать приписам ч. 1 ст. 58 Конституції України, у зв`язку з чим не може бути законною підставою для задоволення позовних вимог.

Тертя особа 1 звертає увагу суду, що твердження позивача відносно того, що відповідачем при прийнятті спірного рішення та запису грубо порушено вимоги закону є хибними та такими, що не гуртуються на нормах діючого законодавства України, оскільки ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 23.03.2012 у справі № 2-1950/12, яка набрала законної сили 29.03.2012, ОСОБА_2 визнано такою, що одноособово володіє на праві власності квартирою АДРЕСА_1 , з огляду на що, дії приватного нотаріуса (відповідача) щодо реєстрації за третьою особою 2 права власності на вказану квартиру, є правомірними та такими, що були вчинені з чітким дотриманням вимог Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Третя особа 1 також наголошує, що звертаючись до суду ПАТ «Діамантбанк» стверджує, що наслідком протиправних дій відповідача стало порушення прав позивача, натомість ОСОБА_1 , додає, що позивач не зміг зазначити, які саме його права порушені відповідачем.

Третя особа звертає увагу суду, що жодних дій, які б стосувались майна позивача, права власності на яке виникло на підставі ухвали Голосіївського районного сулу м. Києва від 23.03.2012 № 2-1950/12 відповідач не здійснив, а відтак діями відповідача не порушуються законні права та інтереси ПАТ «Діамантбанк», що унеможливлює задоволення позову.

На думку ОСОБА_1 , доводи позивача відносно того, що перереєстрація спірної квартири відбулась з метою ухилення ОСОБА_1 від відповідальності перед ПАТ «Діамантбанк» є необґрунтованими, оскільки рішенням Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справи від 13.07.2016 у справі № 752/2533/15 скасовано всі попередні рішення судів та відмовлено ПАТ «Діамантбанк» у задоволенні позову про стягнення з ОСОБА_1 коштів у розмірі 12 000 000,00 грн., що на думку третьої особи, є беззаперечним доказом відсутності відповідальності ОСОБА_1 перед ПАТ «Діамантбанк».

Підсумовуючи викладене у сукупності, третя особа - ОСОБА_1 просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Позиція третьої особи 2 - ОСОБА_2 .

Третя особа - ОСОБА_2 надіслала до суду заперечення, в яких просила відмовити у задоволенні позовних вимог, з огляду на наступне.

Так, вказана третя особа зазначає, що право власності на квартиру АДРЕСА_1 у неї виникло на підставі ухвали Голосіївського районного суду м. Києва від 23.03.2012 № 2-1950/120 про затвердження мирової угоди, якою вирішено питання про поділ майна, що було об`єктом спільної сумісної власності, та вирішено, що квартира АДРЕСА_1 втрачає статус спільної сумісної власності та подружжя та за ОСОБА_2 визнається одноособове право власності на дану квартиру. Додає, що ухвала Голосіївського районного суду м. Києва від 23.03.2012 у справі № 2-1950/12 набрала законної сили 29.03.2012, з огляду на що, саме з ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 є одноособовим власником спірної квартири, натомість наголошує, що з 29.03.2012 ОСОБА_1 , згідно ч.ч. 3, 4 ст. 372 Цивільного кодексу України втратив права спільної сумісної власності на квартиру з 29.03.2012.

Пояснює, що з 29.03.2012 ОСОБА_2 з 29.03.2012 є єдиним власником вказаного нерухомого майна, а відтак, на думку третьої особи - ОСОБА_2 , позиція позивача відносно того, що квартира була перереєстрована з метою ухилення ОСОБА_1 від відповідальності перед банком є хибною.

Додає, що керуючись змістом ухвали Голосіївського районного суду м. Києва від 23.03.2012 у справі № 2-1950/12, нормами ст. 18 ч. 4 ст. 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та пунктами 8, 9 та 17 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1127 ОСОБА_2 звернулася до приватного нотаріуса для реєстрації речового права на квартиру.

Більш того, третя особа - ОСОБА_2 звертає увагу суду на те, що обтяження № 13948535 від 30.03.2016 здійснено на підставі заяви держаного виконавця з порушенням вимог закону, оскільки останнім, після того, як він отримав від ОСОБА_2 інформацію про те, що квартира не належить ОСОБА_1 , в порушення норм п. 2 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державним виконавцем прийнято постанову про накладення арешту на квартиру.

Щодо нібито порушених прав ПАТ «Діамантбанк», то третя особа - ОСОБА_2 додала, що підставою для державної реєстрації речового права на квартиру було судове рішення, згідно якого, під час вирішення питання щодо спільного сумісної власності ОСОБА_2 набула одноособове право на квартиру.

Пояснює, що позивач ніколи не мав та не має ніякого відношення до вирішення питання колишньої спільної сумісної власності, так само, як і до одноособового з 2012 року права власності ОСОБА_2 на квартиру.

Разом з тим, остання зазначає, що враховуючи те, що позивачем не надано жодних доказів, що позивач мав або має право власності на квартиру та доказів того, яке саме порушено його право внаслідок нібито протиправних дій відповідача, що безумовно свідчить про відсутність порушення прав ПАТ «Діамантбанк» та у зв`язку з чим виключає законні підстави для задоволення позову.

Відтак, третя особа - ОСОБА_2 наголосила на безпідставності позовних вимог.

Позиція третьої особи 3 - Міністерства юстиції України.

Міністерство юстиції України надіслало до суду пояснення з приводу заявлених позовних вимог, в якому зазначило, що державний реєстратор самостійно приймає рішення про державну реєстрацію прав та обтяжень або відмову в такій реєстрації та додає, що МЮУ не приймалося жодних оскаржуваних рішень чи будь-яких інших рішень стосовно прав та інтересів позивача.

Процесуальні дії, вчинені у справі.

Ухвалами судді Окружного адміністративного суду м. Києва Літвіновою А.В. від 08.08.2016 відкрито провадження в адміністративній справі, закінчено підготовче провадження та призначено судовий розгляд.

Ухвалою суду Окружного адміністративного суду м. Києва від 03.10.2016 у задоволенні заяви ПАТ «Діамантбанк» про забезпечення позову відмовлено.

На підставі розпорядження про повторний автоматичний розподіл судових справ від 10.10.2017 № 6688 та відповідно до пункту 2.3.49 Положення про автоматизовану систему документообігу суду справу повторно автоматично розподілено на суддю Окружного адміністративного суду м. Києва Кармазіна О.А.

Ухвалою судді Окружного адміністративного суду м. Києва Кармазіна О.А. від 26.10.2017 вказану справу прийнято до провадження та призначення до судового розгляду.

Враховуючи те, що 15.12.2017 набрала чинності нова редакція КАС України, слід зазначити, що відповідно до ч. 3 ст. 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

У судовому засіданні 22.03.2018, на підставі ч. 9 ст. 205 КАС України. ухвалено про продовження розгляду справи в порядку письмового провадження.

Таким чином, справа розглядається з урахуванням положень п. 10 ч. 1 ст. 4, ч. 5 ст. 250 КАС України.

Встановлені судом обставини.

Розглянувши наявні в матеріалах справи документи, враховуючи пояснення представників сторін, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, дослідивши та оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

26.04.2016 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Давиденко Юлією Анатоліївною прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 29416414, яким за ОСОБА_2 зареєстроване право власності на квартиру АДРЕСА_1 .

На підставі вказаного рішення, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Давиденко Юлією Миколаївною у Державному реєстрі речових право на нерухоме майно про державну реєстрацію прав та їх обтяжень запис про право власності № 14321238 за ОСОБА_2 квартири АДРЕСА_1 .

Позивач, вважаючи дії відповідача протиправними, а рішення та запис такими, що порушують права банку, звернувся до суду з даним позовом.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків, що для цілей розгляду даної справи адміністративний суд не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Так, відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (заяви № 29458/04 та № 29465/04) зазначено, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «судом, встановленим законом» у п. 1 ст. 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з <…> питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів <…>». Суд дійшов висновку, що національний суд не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом, і, таким чином, не міг вважатися судом, «встановленим законом».

Отже, поняття «суду, встановленого законом» зводиться не лише до правової основи самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Згідно з п. 7 ч. 1 ст. 3 КАС України суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

Частиною 2 ст. 4 КАС України встановлено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 17 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 КАС України, якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

За правилами пункту 1 частини першої статті 15 Цивільного процесуального Кодексу України (далі - ЦПК України, у редакції, чинній на час прийняття оскаржених рішень та вчинення дій), суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених неправомірними, на думку особи, рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.

Суд зазначає, що в основі даних спірних правовідносин наявні правовідносини між ПАТ «Діамантбанк» та ОСОБА_1 щодо застосування наслідків недійсності правочину (договору про виплату винагороди) та, як наслідок, стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Діамантбанк» виплаченої за вказаним нікчемним договором винагороди у розмірі 12 000 000,00 грн., в забезпечення стягнення якої було накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1 .

В той же час, згідно ухвали Голосіївського районного суду м. Києва від 23.03.2012 у справі № 2-1950/12, право власності на квартиру АДРЕСА_1 визнано за ОСОБА_2 , як така, що одноособово володіє вказаним майном.

Тобто, права відносно квартири АДРЕСА_1 , що зареєстровані за ОСОБА_2 , на думку позивача впливають на його майнові права, оскільки, на думку ПАТ «Діамантбанк», така квартира є забезпеченням зобов`язань, стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Діамантбанк» виплаченої за нікчемним правочином винагороди у розмірі 12 000 000,00 грн.

При цьому, вимоги про скасування рішення про реєстрацію права власності на нерухоме майно за ОСОБА_2 та запису про право власності № 14321238, зроблений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Давиденко Юлією Миколаївною у Державному реєстрі речових право на нерухоме майно про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 26.04.2016 № 29416414 про реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 , фактично покликані на відновлення, як вважає позивач, його порушених прав, що супроводжується обставинами володіння ОСОБА_2 вказаним нерухомим майном унаслідок реєстрації за нею права власності, а відтак, дії позивача спрямовані на відновлення його порушеного права, що на думку позивача має місце, шляхом повернення такої квартири у власність третьої особи 1 - ОСОБА_1 , задля гарантування вказаним майном стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Діамантбанк» виплаченої за нікчемним правочином винагороди у розмірі 12 000 000,00 грн.

Отже, метою позову по суті є захист права позивача на поновлення у державному реєстрі відомостей відносно третьої особи 1 - ОСОБА_1 . Здійснення такого захисту судом напряму залежить від вирішення питання правомірності дії та угод у сфері цивільно-правових відносин щодо вищезгаданого нерухомого майна.

Між тим, вирішення питання набуття третьою особою - ОСОБА_2 права власності на вказане нерухоме майно, а також оцінка набуття, переходу прав на цей об`єкт, виходить за межі компетенції суду адміністративної юрисдикції.

За таких підстав предметом судового розгляду в цій справі є не стільки дії та рішення приватного нотаріуса, як суб`єкта, наділеного владно-управлінськими функціями, скільки поновлення порушених, на думку позивача, прав позивача на забезпечення стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Діамантбанк» виплаченої за нікчемним правочином винагороди у розмірі 12 000 000,00 грн. гарантуванням стягнення якої була квартира АДРЕСА_1 .

Слід відмітити, що адміністративний суд позбавлений правових (законодавчих) можливостей установлювати (визнавати) належність права власності на об`єкт нерухомого майна - квартиру АДРЕСА_1 .

Отже, спір у цій справі, з урахуванням суб`єктного складу учасників справи та обставин, що викладені учасниками справи, підстав позову та взаємовідносин сторін, не є публічно-правовим і не підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства, а має вирішуватись за правилами за правилами цивільного судочинства.

При цьому, визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі й обов`язок суб`єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій, бездіяльності чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін.

Суд, який розглянув справу не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні ч. 1 ст. 6 Конвенції.

Слід додати, що відповідно до ч. 3 ст. 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. Таким чином, враховуючи вищенаведені висновки суду, провадження у справі підлягає закриттю, оскільки справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства та підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Керуючись статтями 238, 241, 243, 248, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

У Х В А Л И В:

Закрити провадження у справі.

Копію ухвали про закриття провадження у справі надіслати учасникам справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 256 КАС України ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Відповідно до ч. 2 ст. 238 КАС України ухвала суду про закриття провадження у справі може бути оскаржена в порядку, встановленому ст.ст. 295-297 КАС України з урахуванням п/п. 15.5 п. 15 Розділу VII «Перехідні положення» КАС України в редакції Закону № 2147-VIII.

Суддя О.А. Кармазін