Рішення № 85960789, 25.11.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Київ

25 листопада 2019 року №640/14488/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Літвінової А.В., при секретарі судового засідання Огнивому Д.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 до про Головного управління Державної податкової служби у Київській області визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

за участі:

представників позивача - Лукашенка Є.О.

представника відповідача - Загороднього С.С.

На підставі частини третьої статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 25.11.2019 проголошено скорочену (вступну та резолютивну) частини рішення. Виготовлення рішення у повному обсязі відкладено, про що повідомлено осіб, які брали участь у розгляді справи, з урахуванням вимог частини шостої статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Окружного адміністративного суду місті Києва звернулась ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області, в якому (із урахуванням заяви про уточнення позову від 26.09.2019) просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення про застосування штрафних санкцій (недоїмки) від 05.07.2019 №0008321303, яким позивачу виставлено вимогу про сплату штрафних санкцій за неподання, несвоєчасне подання, звітності передбаченої Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне страхування» у сумі 680 грн. 00 коп.;

- визнати протиправним та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 05.07.2019 №Ф-0008301303 зі сплати єдиного внеску в сумі 690 966 грн. 82 коп.;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 05.07.2019 №0008341303, яким позивачу встановлено вимогу про сплату штрафних санкцій у сумі 1190 грн. 00 коп. за платежем «Податок на доходи фізичних осіб, щодо сплати фізичними особами за результатами річного декларування»;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 05.07.2019 №0008351303, яким позивачу встановлено вимогу про сплату штрафних санкцій у сумі 510 грн. 00 коп. за платежем «Податок на доходи фізичних осіб, щодо сплати фізичними особами за результатами річного декларування»;

- визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення від 05.07.2019 №0008361303, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання зі сплати військового збору на 219 037 грн. 50 коп. у тому числі за основним зобов`язанням на 175 230,00 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями на 43 087, 50 грн;

- визнати протиправним та скасувати рішення від 05.07.2019 №0008311303, яким позивачу встановлено вимогу про сплату 225 605 грн. 87 коп. штрафних санкцій за своєчасне ненарахування єдиного внеску»;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 05.07.2019 №0008331303, яким позивачу встановлено вимогу про сплату штрафних санкцій у сумі 1 грн. 00 коп. за платежем «Штрафні санкції за порушення законодавства про патентування норм регулювання норм обігу готівки та застосування реєстраторів»;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 05.07.2019 №0008291303, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання зі сплати податку на доходи фізичних осіб на суму 6 710 638 грн. 50 коп. у тому числі за основним зобов`язанням на 5 368 510 грн 80 коп. та за штрафними (фінансовими) санкціями на суму 1 342 127 грн 70 коп.;

- визнати протиправним та скасувати наказ від 16.05.2019 №1033 «Про проведення документальної позапланової перевірки фізичної особи платника податків ОСОБА_1 ».

Позовні вимоги обгрунтовано протиправністю рішень контролюючого органу, безпідставністю перевірки фізичної особи. Так, спірні податкові повідомлення-рішення прийняті за відсутності підстав, передбачених Податковим кодексом України, та за наслідками перевірки, що проведена з порушенням чинного законодавства, оскільки контролюючий орган приступив до її проведення без належного повідомлення про початок перевірки, чим позбавив позивача права бути присутнім, надавати документи і пояснення, що стосуються предмету перевірки. Крім того, з продажу нерухомого майна позивачем як фізичною особою сплачено відповідні податки, а тому визначення позивачеві податкової бази як суб`єкту підприємницької діяльності є безпідставним, оскільки підприємницьку діяльність припинено позивачем у встановленому законом порядку ще в 2014 році.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 06.08.2019 відкрито загальне позовне провадження у справі та призначено підготовче судове засідання.

Відповідачем було подано відзив на адміністративний позов, в якому Головне управління Державної фіскальної служби у Київській області заперечило проти задоволення позовних вимог з огляду на обґрунтованість висновків акту перевірки від 07.06.2019 № 452/10-36-13-03/ НОМЕР_1 . Також відповідач наголосив на наявності правових підстав для призначення позапланової перевірки позивача.

В підготовчому засіданні 26.09.2019 судом вирішено питання правонаступництва відповідача, а саме з Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області (03151, місто Київ, вул. Народного Ополчення, 5-А, код ЄДРПОУ 39393260) на його правонаступника - Головне управління Державної податкової служби у Київській області (03151, місто Київ, вул. Народного Ополчення, 5-А, код ЄДРПОУ 43141377).

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.10.2019 закрито підготовче провадження у справі №640/14488/19, справу призначено до судового розгляду, сторонам встановлено строк для подання додаткових доказів по справі.

Так, 25.10.2019 через канцелярію суду позивачем подано клопотання про долучення до матеріалів справи Висновку експерта №38/19 за результатами проведення судово-економічної експертизи від 17.10.2019.

Відповідачем, в судовому засіданні 25.11.2019 надані додаткові пояснення по суті спірних правовідносин, в яких підтримано позицію щодо необрунтованості позовних вимог.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд,

ВСТАНОВИВ:

Головним управлінням Державної фіскальної служби у Київській області на підставі наказу від 16.05.2019 №1033, здійснено документальну позапланову перевірку фізичної особи - платника податків ОСОБА_1 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2012 по 31.12.2018.

Перевіркою встановлено порушення ОСОБА_1 :

- підпункту 49.18.5. пункту 49.18. статті 49, пункту177.5 статті 177 Податкового кодексу України в частині несвоєчасного подання декларацій про майновий стан і доходи за 2013 та за 2018 роки.

- підпункту 49.18.5. пункту 49.18. статті 49, пункту177.5 статті 177 Податкового кодексу України в частині неподання декларацій про майновий стан і доходи за 2012, 2014, 2015, 2016 та 2017 роки.

- пункту 44.1 статті 44, пункту 177.10 статті 177 Податкового кодексу України в частині ненадання до перевірки первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

- пункту 177.1, пункту177.2 статті 177 Податкового кодексу України в частині заниження податку на доходи фізичних осіб за 2012- 2018 роки, що підлягає сплаті до бюджету всього у сумі 5 368 510,80 грн., у тому числі за 2012р. - 1 929 644,80 грн., за 2013р. - 204 007,20 грн., за 2014р. - 676 396,80 грн., за 2015р. - 1 168 892,00 грн., за 2016р. - 424190,00 грн., за 2017р. - 569 660,00 грн. та за 2018р.- 395 720,00 грн.

- пункту 2, пункту 9, пункту 11 розділу III Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 14.04.2015 №435, в частині нарахованого єдиного внеску за 2012-2018 роки.

- абзацу 1 пункту 2 частини першої статті 7, пункту 11 статті 8, частини другої статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», в частині ненарахування, необчислення та несплати єдиного внеску всього на загальну суму 690966,82 грн., у тому числі за 2012 - 77733,15 грн., за 2013 - 81612,63 грн., за 2014 - 89529,12 грн., за 2015 - 89995,12 грн., за 2016 - 94941,00 грн., за 2017 - 109725,00 грн. та за 2018 - 147430,80 грн.

- пункту 161 підрозділу 10 розділу XX Перехідних положень Кодексу в частині заниження фізичною особою - платником податків військового збору від здійснення підприємницької діяльності за період з 01.01.2015 по 31.12.2018 у сумі 175 230,00 грн., в т.ч. за 2015 рік - 88 215,00 грн., за 2016 рік - 43 545,00 грн., за 2017 рік - 24 405,00 грн. та за 2018 рік - 19 065,00 грн.

- статті 58, частини шостої статті 128 Господарського кодексу України, в частині здійснення господарської діяльності без державної реєстрації фізичної особи - підприємця та не забезпечення ведення обліку результатів своєї підприємницької діяльності відповідно до вимог законодавства.

- статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» в частині неподання державному реєстратору документів для державної реєстрації фізичної особи - підприємця.

- пункту 1 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (із змінами та доповненнями) в частині здійснення розрахункових операцій в готівковій формі без застосування реєстратора розрахункових операцій.

За наслідками перевірки Головним управлінням Державної фіскальної служби у Київській області складено акт перевірки від 07.06.2019 №452/10-36-13-03/ НОМЕР_1 та 05.07.2019 прийнято наступні рішення контролюючого органу:

- рішення про застосування штрафних санкцій (недоїмки) №0008321303, яким позивачу виставлено вимогу про сплату штрафних санкцій за не подання, не своєчасне подання, звітності передбаченої Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне страхування» у сумі 680 грн. 00 коп.;

- вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-0008301303 зі сплати Єдиного внеску в сумі 690 966 грн. 82 коп.;

- податкове повідомлення-рішення №0008341303 яким позивачу встановлено вимогу про сплату штрафних санкцій у сумі 1190 грн. 00 коп. за платежем «Податок на доходи фізичних осіб, щодо сплати фізичними особами за результатами річного декларування»;

- податкове повідомлення-рішення №0008351303 яким позивачу встановлено вимогу про сплату штрафних санкцій у сумі 510 грн. 00 коп. за платежем «Податок на доходи фізичних осіб, щодо сплати фізичними особами за результатами річного декларування»;

- повідомлення-рішення №0008361303, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання зі сплати військового збору на 219 037 грн. 50 коп. у тому числі за основним зобов`язанням на 175 230,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями на 43 087, 50 грн;

- рішення № 0008311303, яким позивачу встановлено вимогу про сплату 225 605 грн. 87 коп. штрафних санкцій за своєчасне не нарахування єдиного внеску»;

- податкове повідомлення-рішення №0008331303 яким позивачу встановлено вимогу про сплату штрафних санкцій у сумі 1 грн. 00 коп. за платежем «Штрафні санкції за порушення законодавства про патентування норм регулювання норм обігу готівки та застосування реєстраторів»;

- податкове повідомлення-рішення №0008291303, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання зі сплати податку на доходи фізичних осіб на суму 6 710 638 грн. 50 коп. у тому числі за основним зобов`язанням на 5 368 510 грн. 80 коп. та за штрафними (фінансовими) санкціями на суму 1 342 127 грн. 70 коп.

Позивач не погоджуючись з рішеннями контролюючого органу, звернувся до суду з даним позовом.

Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.

Згідно із приписами пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Як вбачається із матеріалів справи підставою для проведення позапланової перевірки позивача стали приписи пункту 78.1.1 статті 78 Податкового кодексу України, відповідно до яких документальна позапланова перевірка здійснюється, якщо отримано податкову інформацію, що свідчить про порушення платником податків валютного, податкового та іншого не врегульованого цим Кодексом законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов`язковий письмовий запит контролюючого органу, в якому зазначаються порушення цим платником податків відповідно валютного, податкового та іншого не врегульованого цим Кодексом законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом 15 робочих днів з дня, наступного за днем отримання запиту.

З оскаржуваного наказу вбачається, що перевірку проведено за період діяльності ОСОБА_1 з 01.01.2012 по 31.12.2018. Грошові зобов`язання за наслідками такої перевірки також визначено позивачеві за період 2012-2018 роки, про що свідчить розрахунок грошових зобов`язань та штрафних санкцій, що міститься в матеріалах справи. Під час судового розгляду справи відповідачем не заперечувався цей факт.

При цьому, відповідно до пункту 102.1 статті 102 Податкового кодексу України контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов`язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня у разі проведення перевірки контрольованої операції відповідно до статті 39 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов`язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов`язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов`язання (в тому числі від нарахованої пені), а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

У разі подання платником податку уточнюючого розрахунку до податкової декларації контролюючий орган має право визначити суму податкових зобов`язань за такою податковою декларацією протягом 1095 днів з дня подання уточнюючого розрахунку.

Пунктом 102.2 статті 102 Податкового кодексу України передбачено, що грошове зобов`язання може бути нараховане або провадження у справі про стягнення такого податку може бути розпочате без дотримання строку давності, визначеного в абзаці першому пункту 102.1 цієї статті, якщо, зокрема, податкову декларацію за період, протягом якого виникло податкове зобов`язання, не було подано.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 припинила свою підприємницьку діяльність як фізична особа-підприємець 21.07.2014, що підтверджується Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 24.07.2019 та не заперечується відповідачем.

При цьому, згідно даних акту перевірки від 07.06.2019 №452/10-36-13-03/ НОМЕР_1 (сторінка 13 акту перевірки), ОСОБА_1 31.12.2014 подано уточнюючу декларацію за 2013 рік.

Отже, в силу приписів пункту 102.1 статті 102 Податкового кодексу України, контролюючий орган пропустив строк, протягом якого можна було провести відповідну перевірку та визначити платнику податків відповідне грошове зобов`язання.

В силу названих приписів Кодексу, враховуючи, що протягом зазначеного строку (1095 днів) контролюючий орган не визначив суму грошових зобов`язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов`язання (в тому числі від нарахованої пені), а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

Отже, відповідачем протиправно призначено наказом від 16.05.2019 №1033 документальну позапланову перевірку ОСОБА_1 за період діяльності з 01.01.2012 по 31.12.2018.

Суд наголошує на тому, що акт перевірки, отриманий в результаті документальної виїзної перевірки, виходячи із положень щодо допустимості доказів, закріплених частиною другою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України, не може визнаватися допустимим доказом у справі, якщо він одержаний з порушенням порядку, встановленого законом. Податкове повідомлення-рішення, прийняте за наслідками незаконної перевірки на підставі акту перевірки, який є недопустимим доказом, не може вважатись правомірним та підлягає скасуванню.

Документальна перевірка вимагає дослідження первинних документів. Порушення способу перевірки доводить неналежне виконання контрольної функції податковим органом та унеможливлює прийняття будь-яких рішень за наслідками не проведення перевірки. Податкове повідомлення-рішення, прийняте на підставі незаконної перевірки не може вважатись правомірним та підлягає скасуванню.

Перевірка є способом реалізації владних управлінських функцій податковим органом як суб`єктом владних повноважень, який зобов`язаний діяти тільки на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією України та законами України. Лише дотримання умов та порядку прийняття контролюючими органами рішень про проведення перевірок, в тому числі, документальних позапланових виїзних, є належною для прийняття наказу про проведення перевірки.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 20.03.2018 №810/1438/17 (адміністративне провадження №К/9901/4570/17).

Відповідачем за результатами протиправно проведеної перевірки було встановлено отримання фізичною особою - платником податків ОСОБА_1 доходу від реалізації об`єктів нерухомого майна всього у сумі 35 320 000, 00 грн. у тому числі за 2012 рік - 11 366 000,00 грн., за 2013 рік - 1 723 000,00 грн., за 2014 рік - 5 661 000,00 грн., за 2015 рік - 5 881 000,00 грн., за 2016 рік - 3 263 000,00 грн., за 2017 рік - 4 382 000,00 грн. та 2018 рік - 3 044 000,00 грн. (сторінки 14-16 акту перевірки).

При проведені перевірки та складанні акту перевірки від 07.06.2019 №452/10-36-13-03/НОМЕР_1 відповідач посилається на наступні джерела отримання інформації: відомості, які містяться в центральній базі даних державного реєстру фізичних осіб ДФС України; відомості, які містяться в інтегрованих картках ІС «Податковий блок»; та інформація, яка зазначена в поданих ОСОБА_1 в Деклараціях про майновий стан та доходи.

При цьому, як вбачається із самих відомостей, які містяться в центральній базі даних державного реєстру фізичних осіб Державної фіскальної служби України, ОСОБА_1 сплачувались податки із отриманих сум доходу за продаж нерухомого майна, що не заперечувалось відповідачем.

В той же час, розмір доходів, зазначений відповідачем в акті перевірки за період 2012-2018 роки суттєво відрізняється та є значно вищим за розміри доходів, зазначених в цих відомостях.

На підставі чого відповідач дійшов висновків щодо саме таких доходів позивача у період 2012-2018 роки (зазначених в акті), Головним управлінням Державної фіскальної служби у Київській області доказів не наведено. Відсутні в акті перевірки від 07.06.2019 №452/10-36-13-03/НОМЕР_1 посилання на будь які первинні або інші документи, які підтверджують здійснення операцій між позивачем та підрядними організаціями з виконання робіт по будівництву, відсутні посилання на договори купівлі-продажу об`єктів нерухомості та інші документи на підставі яких контролюючим органом зроблено висновок про отримання ОСОБА_1 доходу від відчуження об`єктів нерухомості з наступним донарахуванням відповідних податків та зборів.

На підтвердження безпідставності висновків акту перевірки від 07.06.2019 №452/10-36-13-03/ НОМЕР_1 представником позивача надано суду висновок експерта за результатами проведеної судово-економічної експертизи від 17.10.2019 №38/19 судового експерта Наберухіна В.А .

Так, судовим експертом також зроблено висновок про непідтвердженість доводів Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області в акті перевірці від 07.06.2019 №452/10-36-13-03/ НОМЕР_1 про заниження ОСОБА_1 податку на доходи фізичних осіб, єдиного внеску на загальнообов`язкове пенсійне страхування у період 2012-2018 роки та військового збору у період 2015-2018 роки.

Щодо доводів відповідача, що ОСОБА_1 мала сплачувати всі податки як суб`єкт підприємницької діяльності, суд наголошує на наступному.

Згідно підпункту 162.1 статті 162 Податкового кодексу України, платником податку є фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела походження в Україні, так і іноземні доходи.

Відповідно до пункту 163.1 статті 163 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування резидента є: загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання); іноземні доходи - доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України.

Згідно пункту 164.1 статті 164 Податкового кодексу України, базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом. Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 172.1 статті 172 Податкового кодексу України, дохід, отриманий платником податку від продажу (обміну) не частіше одного разу протягом звітного податкового року житлового будинку, квартири або їх частини, кімнати, садового (дачного) будинку (включаючи земельну ділянку, на якій розташовані такі об`єкти, а також господарсько-побутові споруди та будівлі, розташовані на такій земельній ділянці), а також земельної ділянки, що не перевищує норми безоплатної передачі, визначеної статтею 121 Земельного кодексу України залежно від її призначення, та за умови перебування такого майна платника податку понад три роки, не оподатковується.

Приписами пункту 172.2 статті 172 Податкового кодексу України дохід, отриманий платником податку від продажу протягом звітного податкового року більш як одного з об`єктів нерухомості, зазначених у пункті 172.1 цієї статті, або від продажу об`єкта нерухомості, не зазначеного в пункті 172.1 цієї статті, підлягає оподаткуванню за ставкою, визначеною пунктом 167.2 статті 167 цього Кодексу.

За таких обставин, враховуючи приписи пункту 167.2 статті 167 Податкового кодексу України, сума податку з доходів фізичних осіб з операцій з продажу фізичною особою ОСОБА_1 об`єктів нерухомості становить 5 відсотків бази оподаткування.

Стосовно того, що діяльність позивача є підприємницькою, у зв`язку з чим доходи від такої діяльності повинні оподатковуватись за правилами, встановленими для фізичних осіб-підприємців, а не для фізичних осіб, які реалізують власну нерухомість суд зазначає наступне:

Відповідно до приписів статті 42 Конституції України, кожний громадянин має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. Це право закріплено також у статті 50 Цивільного кодексу України. При цьому, визначено, що фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації у порядку, встановлену законом.

Юридичний статус «фізична особа-підприємець» сам по собі ніяким чином не обмежує будь-яких прав фізичної особи, які випливають з її цивільної право - та дієздатності.

Тобто, фізична особа перебуваючи у статусі суб`єкта підприємницької діяльності може здійснювати договірні відносини від свого імені, як фізична особа, разом з тим, слід враховувати наступне.

Цивільний кодекс України (стаття 50) передбачає право фізичної особи на здійснення нею підприємницької діяльності, не забороненої законом. Фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом. Інформація про державну реєстрацію фізичних осіб-підприємців є відкритою.

Стаття 51 Цивільного кодексу України передбачає, що до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.

Отже, при здійсненні фізичною особою підприємницької діяльності необхідно чітко розмежувати, в яких відносинах фізична особа виступає як підприємець, а в яких - як фізична особа.

Відповідно до підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно з частиною другою статті 3 Господарського кодексу України господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями.

За своєю правовою природою підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку (стаття 42 Господарського кодексу України).

Відтак, підприємницькою діяльністю можна вважати сукупність постійно або систематично здійснюваних дій щодо виробництва матеріальних і нематеріальних благ, реалізації товарів, виконання робіт або надання послуг з метою отримання прибутку.

Аналізуючи ознаки притаманні підприємницькій діяльності, можна зробити висновок про те, що остання передбачає систематичне прийняття особою самостійних рішень щодо здійснення операцій, спрямованих на отримання прибутку, що супроводжується прийняттям взятих на себе ризиків, що пов`язані з такою діяльністю.

Водночас, як вбачається з наявних матеріалів справи та підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а також і доводами відповідача в цій частині на момент проведення операцій з продажу об`єктів нерухомого майна ОСОБА_1 не була зареєстрована як фізична особа-підприємець та не здійснювала підприємницьку діяльність.

Суд зазначає, що громадянин, який бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, є таким після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур.

Згідно з частиною першою статті 128 Господарського кодексу України громадянин визнається суб`єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої та другої статті 55 Господарського кодексу України, громадяни України визнаються учасниками господарських відносин (тобто є суб`єктами господарювання) за умови їх державної реєстрації як підприємців.

При цьому, суд зазначає, що така реєстрація має відбуватися в добровільному, а не примусовому порядку.

Відповідно до частини першої статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» державна реєстрація проводиться за заявницьким принципом.

Тобто, реєстрація фізичної особи підприємцем проводиться лише за наявності відповідного наміру (волевиявлення), який реалізується шляхом подання відповідної заяви.

За результатами розгляду даної адміністративної справи, судом встановлено, що відповідачем не доведена, а позивачем спростована, правомірність та обґрунтованість висновків за результатами перевірки, які слугували підставою для прийняття оскаржуваних рішень контролюючого органу.

Отже, контролюючий орган діяв в порушення чинного податкового законодавства. Відповідно його вищезазначені рішення, що були складені внаслідок помилкових висновків, є незаконними. Суд вважає, що поведінка державного органу була необ`єктивною, а висновки за результатами перевірки не ґрунтувалися на всебічному з`ясуванні обставин, наслідком чого всупереч принципові верховенства права було покладення на платника податків надмірного податкового навантаження без належних для цього підстав.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Згідно із частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Враховуючи викладене, системно проаналізувавши правові норми законодавства, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов висновку, що адміністративний позов позивача підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 241 - 246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати протиправними та скасувати рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області від 05.07.2019 №0008321303, №0008311303.

3. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області від 05.07.2019 №0008341303, №0008351303, №0008361303, №0008331303, №0008291303.

4. Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про сплату боргу (недоїмки) від 05.07.2019 №Ф-0008301303.

5. Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області від 16.05.2019 № 1033.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статями 292-297 Кодексу адміністративного судочинства України, із урахуванням положень пункту 15.5 Перехідних положень (Розділу VII) Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Літвінова А.В.

Повний текст рішення виготовлено 28.11.2019.