Рішення № 85928004, 19.11.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

19 листопада 2019 року 12:05 № 640/18318/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Кузьменко А.І., при секретарі судових засідань Прокопенко О.В., розглянувши у відкритому содовому засіданні адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києвіпро визнання протиправними дій та скасування податкового повідомлення-рішенняза участі представників сторін:

від позивача - Овдієнко В.Ю.

від відповідача - Пущук М.В.

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (далі - відповідач), в якому просить суд: визнати незаконними дії Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві стосовно обліку в інтегрованій картці платника податків по податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатом річного декларування (код платежу 11010500) суми заборгованості в розмірі 3 176 196,93 грн; скасувати податкове повідомлення-рішення №0054811306 від 22 грудня 2016 року; судові витрати покласти на відповідача.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що визначальною ознакою доходу платника податку, як об`єкта та бази оподаткування податком з доходу фізичних осіб, в тому числі у вигляді додаткового блага, є фактичне отримання такого доходу платником податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формі.

Додатково представник позивача повідомив, що згідно з пунктом 8 підрозділу 1 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України не вважається додатковим благом платника податку та не включається до розрахунку загального місячного (річного) оподатковуваного доходу сума, прощена (анульована) кредитором у розмірі різниці між основною сумою боргу за фінансовим кредитом в іноземній валюті, визначена за офіційним курсом Національного банку України на дату зміни валюти зобов`язання за таким кредитом з іноземної валюти у гривню, та сумою такого боргу, визначеною за офіційним курсом Національного банку України станом на 01 січня 2014 року.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 жовтня 2019 року відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києві від 22 жовтня 2019 року закрито підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду по суті.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог у відзиві на позов представник відповідача вказує, що платник податків, який отримав додаткове благо у вигляді прощення (анулювання) суми боргу за кредитом та який був повідомлений про прощення (анулювання) суми боргу, зобов`язаний відобразити анульовану суму боргу у складі оподаткованого доходу з обчисленням та перерахування до бюджету відповідних суми податків. Додатково представник відповідача вказує, що норми пункту 8 розділу ХХ Податкового кодексу України застосовуються кредитором виключно у разі проведення зміни валюти зобов`язання з іноземної валюти у гривню за фінансовим кредитом в іноземній валюті. Проте, у спірних правовідносинах не мало місце зміна валюти за фінансовим кредитом з іноземної валюти у гривню, отже пункт 8 розділу ХХ Податкового кодексу України у спірних правовідносинах не застосовується.

У відповіді на відзив позивач вказує, що відповідачем не надано доказів обґрунтованості та правомірності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення №0054811306 від 22 грудня 2016 року.

В судовому засіданні 19 листопада 2019 року представник позивача наполягав на задоволені позову, представник відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

Державною податковою інспекцією у Дарницькому районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві на підставі пункту 75.1 статті 75, підпункту 78.1.4 пункту 78.1 статті 78, статті79 Податкового кодексу України та відповідно до наказу від 25 жовтня 2016 року №522-П проведено документальну позапланову невиїзну перевірку своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб та військового збору за період з 01 січня 2013 року по 31 грудня 2015 року фізичної особи ОСОБА_1 , за результатами проведення якої складено акт перевірки від 08 листопада 2016 року №984726-51-13-06/ НОМЕР_1 (далі - акт перевірки).

З акту перевірки вбачається, що перевіркою встановлено порушення позивачем:

- підпункту 49.18.5 пункту 49.18 статті 49 Податкового кодексу України - не подано податкові декларації про майновий стан та доходи за 2013-2014 роки;

- пункту 176.1 статті 176, підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164, статті 36 Податкового кодексу України - не задекларовано дохід, отриманий платником податків як додаткове благо від Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" в сумі 6241,17 грн. у ІІІ квартал 2014 року, не сплачено до бюджету ПДФО у сумі 936,18 грн. та у сумі 11616116,10 грн. у ІV кварталі 2015 року, не сплачено до бюджету ПДФО у сумі 2322614,22 грн.;

- підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 Податкового кодексу України - не нараховано, не утримано та не перераховано військовий збір за 2015 рік у розмірі 174241,75 грн.

На підставі акту перевірки відповідачем прийнято, зокрема, податкове повідомлення-рішення №0054811306 від 22 грудня 2016 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на доходи фізичних осіб на загальну суму 2 904 608,00 грн (за основним платежем 2 323 550,4 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями 581 057,6 грн).

Незгода позивача із вказаним податковим повідомленням-рішенням зумовила його звернення до суду з даним позовом.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, з метою перевірки інформації про списання безнадійного боргу Державною податковою інспекцією у Дарницькому районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві направлено лист від 20 травня 2016 року №4898/10/26-51-13-04-17 Публічному акціонерному товариству "Укрсоцбанк" про підтвердження даних.

Листом від 23 червня 2016 року №11.1-186/79-782 Публічним акціонерним товариством "Укрсоцбанк" підтверджено інформацію про суму нарахованого та виплаченого доходу з ознакою доходу " 126" у вигляді анулювання кредитної заборгованості позивачу та надано копії підтверджуючих документів щодо анулювання такої заборгованості. У відомостях ДРФО Державної фіскальної служби України про суми виплачених доходів та утриманих з них податків (ф. 1-ДФ) за 2014-2015 роки у позивача зазначено, що у ІІІ кварталі 2014 6241,17 грн. та в ІV кварталі 2015 11616116,10 грн. нарахованого та виплаченого доходу за ознакою " 126" - додаткове благо без визначення суми сплаченого податку. Позивач декларацію про майновий стан і доходи за 2013, 2014 роки не подавав.

Станом на 08 листопада 2016 року позивач декларацію про майновий стан і доходи за 2015 рік подав без врахування доходу, отриманого у вигляді анулювання кредиторської заборгованості.

Відповідно до підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються: дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених статтею 165 цього Кодексу) у вигляді: основної суми боргу (кредиту) платника податку, прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням, не пов`язаним з процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності, у разі якщо його сума перевищує 50 відсотків однієї мінімальної заробітної плати (у розрахунку на рік), встановленої на 1 січня звітного податкового року. Кредитор зобов`язаний повідомити платника податку - боржника шляхом направлення рекомендованого листа з повідомленням про вручення або шляхом укладення відповідного договору, або надання повідомлення боржнику під підпис особисто про прощення (анулювання) боргу та включити суму прощеного (анульованого) боргу до податкового розрахунку суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, за підсумками звітного періоду, у якому такий борг було прощено. Боржник самостійно сплачує податок з таких доходів та відображає їх у річній податковій декларації. У разі неповідомлення кредитором боржника про прощення (анулювання) боргу у порядку, визначеному цим підпунктом, такий кредитор зобов`язаний виконати всі обов`язки податкового агента щодо доходів, визначених цим підпунктом.

Згідно з пунктом 167.1 статті 167 Податкового кодексу України ставка податку становить 15 відсотків бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) (крім випадків, визначених у пунктах 167.2-167.6 цієї статті) у тому числі, але не виключно у формі заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв`язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами, якщо база оподаткування для місячного оподатковуваного доходу не перевищує десятикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного податкового року (далі у цьому пункті - мінімальна заробітна плата).

Якщо база оподаткування, яка визначена з урахуванням норм пункту 164.6 статті 164 цього розділу щодо доходів, зазначених в абзаці першому цього пункту, в календарному місяці перевищує десятикратний розмір мінімальної заробітної плати, до суми такого перевищення застосовується ставка 20 відсотків.

Отже, основна сума боргу (кредиту) платника податку, прощена (анульована) кредитором за його самостійним рішенням, є доходом такого платника.

Визначальною ознакою доходу платника податку, як об`єкта та бази оподаткування податком з доходу фізичних осіб, в тому числі у вигляді додаткового блага, є приріст показників фінансового та/або майнового стану платника податку.

При прощенні (анулюванні) заборгованості особа одержує економічну вигоду у вигляді збереження активів у силу припинення належного кредитору права вимоги та кореспондуючого цій вимозі обов`язку боржника витрачати кошти на погашення заборгованості за кредитом.

Кредитор має належним чином повідомити платника податку - боржника про анулювання (прощеного) боргу (рекомендованим листом з повідомленням про вручення, шляхом укладення відповідного договору, шляхом надання повідомлення боржнику під підпис особисто) та включити суму анульованого (прощеного) боргу до податкового розрахунку суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку.

Боржник (платник податків), який отримав додаткове благо у вигляді прощення (анулювання) суми основного боргу за кредитом та який був належним чином повідомлений про прощення (анулювання) такого боргу, зобов`язаний відобразити анульовану суму боргу у складі оподатковуваного доходу з обчисленням та перерахуванням до бюджету відповідних сум податку, в тому числі і військового збору.

Відповідно до пункту 8 підрозділу 1 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України не вважається додатковим благом платника податку та не включається до розрахунку загального місячного (річного) оподатковуваного доходу сума, прощена (анульована) кредитором у розмірі різниці між основною сумою боргу за фінансовим кредитом в іноземній валюті, визначена за офіційним курсом Національного банку України на дату зміни валюти зобов`язання за таким кредитом з іноземної валюти у гривню, та сумою такого боргу, визначеною за офіційним курсом Національного банку України станом на 1 січня 2014 року, а також сума процентів, комісії та/або штрафних санкцій (пені) за такими кредитами, прощених (анульованих) кредитором за його самостійним рішенням, не пов`язаним із процедурою його банкрутства, до закінчення строку позовної давності. Норми цього пункту застосовуються до фінансових кредитів в іноземній валюті, не погашених до 1 січня 2014 року.

Дія абзацу першого цього пункту поширюється на операції з прощення (анулювання) кредитором боржникові заборгованості за фінансовим кредитом в іноземній валюті, що здійснювалися починаючи з 1 січня 2015 року.

Отже, з метою оподаткування доходи, отримані платником податку у вигляді основної суми боргу (кредиту), прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням, не пов`язаним із процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності, та суми прощеної (анульованої) кредитором у розмірі різниці, розрахованої відповідно до пункту 8 підрозділу 1 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу, слід розглядати окремо.

Враховуючи викладене, у разі якщо кредитором (банком) здійснено анулювання (прощення) основної суми боргу (кредиту), а не суми у розмірі різниці, розрахованої кредитором відповідно до пункту 8 підрозділу 1 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу, то з метою оподаткування сума такого анульованого боргу вважається додатковим благом і включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу з урахуванням норм підпункту «д» пункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України та оподатковується податком на доходи фізичних осіб.

Посилання позивача на пункт 8 підрозділ 1 розділу XX Податкового кодексу України є хибним, оскільки зазначена норма стосується регулювання правовідносин, які складаються щодо прощення (анулювання) кредитором суми боргу за фінансовим кредитом в іноземній валюті, відносно якого відбулась зміна валюти зобов`язання з іноземної у гривню. Проте, судом не встановлено, а матеріали справи не містять будь - яких доказів зміни умов договору про надання кредиту щодо валюти зобов`язання, а відтак пункт 8 підрозділ 1 розділу XX Податкового кодексу України не може бути застосовано до спірних правовідносин.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 07 червня 2018 року №К/9901/49585/18 та постанові Верховного Суду від 23 серпня 2019 року по справі №825/599/17.

Суд зауважує, що лист Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" від 23 червня 2016 року №11.1-186/79-782 та відомості ДРФО Державної фіскальної служби України про суми виплачених доходів та утриманих з них податків (ф. 1-ДФ) за 2014-2015 роки, де зазначено що у позивача у ІІІ кварталі 2014 року 6241,17 грн. та в ІV кварталі 2015 року 11616116,10 грн. нарахованого та виплаченого доходу за ознакою " 126" - додаткове благо, є достатніми доказами, що сума 2322614,22 грн є сумою основного боргу позивача прощеного (анульованого) названим банком.

Зважаючи, що кредитором (банком) здійснено анулювання (прощення) основної суми боргу (кредиту), в даному випадку не мала місце зміна валюти зобов`язання за кредитом з іноземної валюти у гривню, отже при прийнятті податкового повідомлення-рішення від №0054811306 від 22 грудня 2016 року, податковий орган діяв відповідно до згадуваних норм Податкового кодексу України.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Вимогами статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин (частина 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України).

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідач, як суб`єкт владних повноважень, покладений на нього обов`язок доказування правомірності прийняття оскаржуваного рішення з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, виконав, а тому, беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Зважаючи, що у задоволенні позову сторони відмовлено, а іншими учасниками справи судові витрати не понесені, - судові витрати не підлягають розподілу відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 139, 143, 241-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення", Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя А.І. Кузьменко

Повний текст рішення виготовлено 25 листопада 2019 року