Вирок № 85923549, 27.11.2019, Дніпровський районний суд міста Києва

Справа № 755/17674/19

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"27" листопада 2019 р. Дніпровський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді Галиги І.О.,

при секретарі Ляшинській А.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві кримінальне провадження внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 12 жовтня 2019 року за № 12019100040008547 відносно

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Бровари, Київської обл., українця, громадянина України, офіційно не працюючого, з середньо-спеціальною освітою, неодруженого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України,

за участю учасників кримінального провадження

прокурора Андрєєва Я.А.,

обвинуваченого ОСОБА_1 ,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 з 24 вересня 2018 року перебував на посаді майстра з ремонту транспорту в ТОВ «Завод Трансмаш-К» код ЄДРПОУ 33296369, юридична адреса якого: м. Київ, вул. Харківське Шосе, 58, кв. 76, та фактична адреса здійснення підприємницької діяльності СТО «Дарниця-1», яке знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Павла Усенка, 7Б/9.

Так, 01 жовтня 2019 року приблизно о 15 год. 30 хв. знаходячись на своєму робочому місці в СТО «Дарниця-1» за вищезазначеною адресою, у останнього раптово виник умисел з продуманою злочинною схемою, направленою на заволодіння чужим майном, шляхом зловживання довірою.

Реалізуючи свій злочинний умисел і доводячи його до кінця, ОСОБА_1 написав на аркуші паперу назву деталі «нанос гідроусилителя руля», його вартість - 6200 грн. та номер банківського рахунку НОМЕР_1 , достовірно знаючи, що вказаний банківський рахунок належить, ОСОБА_2 , при цьому не повідомивши останнього про свій злочинний намір.

Після чого, ОСОБА_1 передав вказану записку бухгалтеру ТОВ «Трансмаш-К» ОСОБА_3 та повідомив, що необхідно перерахувати грошові кошти у сумі 6200 гривень на зазначений рахунок, як оплата за насос гідпропідсилювача керма, однак ніякої оплати не потрібно було робити, оскільки ОСОБА_1 сам вигадав та самостійно написав на аркуші паперу цю інформацію, на що остання в свою чергу, будучи впевненою в добросовісності ОСОБА_1 , довіряючи йому, добровільно перерахувала грошові кошти з власного банківського рахунку на зазначений ним рахунок.

Після чого, ОСОБА_1 , діючи умисно, з корисливих мотивів та особистої зацікавленості, з метою власного збагачення, шляхом зловживання довірою, заволодів чужим майном, що належить ОСОБА_3 а саме грошовими коштами у сумі 6200 гривень, які 01 жовтня 2019 року о 17 год. 11 хв. були перераховані з банківського рахунку ОСОБА_2 на банківський рахунок, який належить ОСОБА_1 , після чого останній розпорядився грошовими коштами на свій власний розсуд, спричинивши при цьому ОСОБА_3 , матеріальної шкоди на суму 6200 гривні.

Будучи допитаним в судовому засіданні ОСОБА_1 свою вину у вчиненні кримінального правопорушення (злочину) визнав повністю, дав покази, підтвердив вищевикладені обставини його скоєння, зокрема в частині часу, місця та способу вчинення, щиро розкаявся у вчиненому.

Вказав, що дійсно, будучи майстром з ремонту транспорту в ТОВ «Завод Трансмаш-К», працюючи на території СТО, яке знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Павла Усенка, 7Б/9, 01 жовтня 2019 року приблизно о 15 год. 30 хв. вирішив заволодіти грошовими коштами потерпілої, шляхом зловживання довірою. З цією метою, він на аркуші паперу написав назву деталі, її вартість та номер банківського рахунку свого знайомого ОСОБА_2 , після чого передав його бухгалтеру вказаного підприємства ОСОБА_3 , повідомивши при цьому, що необхідно перерахувати грошові кошти у сумі 6200 гривень на зазначений рахунок, як оплату за вигадану ним запчастину. Остання, в свою чергу перерахувала грошові кошти з власного банківського рахунку на зазначений ним рахунок, після чого він перерахував вказані грошові кошти на свій рахунок та розпорядився ними на власний розсуд.

Останній виразив готовність понести покарання за вчинене у межах своєї вини.

Крім повного визнання своєї вини у вчиненні кримінального правопорушення просив суд визнати недоцільним дослідження доказів в частині обставин вчинення даного злочину, так як повністю погоджується з встановленими обставинами.

Покази обвинуваченого в судовому засіданні послідовні і логічні, а тому не викликають сумнівів суду у правильності розуміння ним змісту обставин, добровільності та істинності його позиції.

За згодою учасників судового провадження, які не оспорюють фактичні обставини справи, кваліфікацію кримінального правопорушення, судом встановлено, що вони вірно розуміють зміст обставин справи, відсутні сумніви в добровільності їх позиції, суд, у порядку ч. 3 ст. 349 КПК України, визнав недоцільним дослідження доказів щодо обставин, які ніким не оспорюються, обмежившись допитом обвинуваченого, дослідженням, зібраних досудовим слідством матеріалів, що характеризують його особу, тих, що стосуються вирішення питання про долю речових доказів, а також інших доказів, в яких викладені та посвідчені відомості, що мають значення для встановлення фактів і обставин даного кримінального провадження та інших з метою правильної кваліфікації дій обвинуваченого. Суд, у відповідності до положень Кримінального Кодексу України, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, у межах ч. 3 ст. 349 КПК України, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ, що наявний у провадженні, з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку, приходить до висновку про повну доведеність вини обвинуваченого ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 1 ст.190 КК України, а саме - у заволодінні чужим майном шляхом зловживання довірою (шахрайство), за вище встановлених обставин.

При цьому, з урахуванням, висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах відображеного у постанові Верховного Суду колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду від 22 березня 2018 року у справі № 521/11693/16-к, судом установлено, що обставини визнані судом у вироку як доведені, з числа регламентованих ст. 91 КПК України, у своїй сукупності підтверджуються процесуальними джерелами доказів, які передбачені ст. 84 того ж Кодексу, та містяться у матеріалах цього провадження, як наслідок, суд вважає, встановленими всі обставини, що мають значення для кримінального провадження шляхом обсягу та порядку дослідження доказів на їх підтвердження, у порядку ст. 349 КПК України.

При ухваленні вироку відносно обвинуваченого ОСОБА_1 суд вважає за необхідне відповідно до положень ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосувати як джерело права Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини.

Так, у рішеннях «Коробов проти України» від 21 жовтня 2011 року, «Ірландія проти Сполученого Королівства» від 18 січня 1978 року Європейський суд з прав людини зазначає, що при оцінці доказів Суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом». Проте така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростованих презумпцій факту.

Вирішуючи питання про обрання міри покарання обвинуваченому ОСОБА_1 суд, відповідно до ст. 65 КК України, враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення (злочину), особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують його покарання.

Згідно ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Обставиною, що пом`якшує покарання ОСОБА_1 суд визнає щире каяття у вчиненні злочину.

Обставин, що обтяжують покарання ОСОБА_1 , відповідно до ст. 67 КК України, судом не встановлено.

Також, суд враховує, що обвинувачений ОСОБА_1 на обліку у лікаря нарколога та лікаря-психіатра не перебуває; має постійне місце проживання, за останнім місцем роботи характеризується негативно, невстановленість судом наявності зв`язків з антигромадськими елементами, спосіб життя (раніше не судимий, працює не офіційно на СТО, неодружений, має задовільний стан здоров`я), що свідчить про те, що оточуюча його обстановка у сім`ї та побуті, виражає допустимі соціальні зв`язки; позицію сторони обвинувачення щодо необхідної міри покарання; відношення обвинуваченого до вчиненого; ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення (злочину), а саме: його класифікацію за ст. 12 КК України, особливості й обставини вчинення: форму вини, мотив і мету, спосіб, стадію вчинення, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали; поведінку під час та після вчинення злочинних дій та вважає за необхідне призначити покарання у межах частини першої санкції статті 190 КК України у виді обмеження волі зі звільненням від відбування покарання з випробуванням, у відповідності до вимог ст. 75 того ж Кодексу та покладенням обов`язків з числа визначених ст. 76 КК України, оскільки суд переконаний, що відповідно до вимог ч. 2 ст. 65 КК України, дана міра покарання є достатньою для виправлення обвинуваченого та попередження нових злочинів (кримінальних правопорушень).

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі «Стівен Вілкокс та Скотт Херфорд проти Сполученого Королівства, заяви № № 43759/10 та 43771/12», зазначає, що хоча, в принципі, питання належної практики з призначення покарань в значній мірі виходить за рамки Конвенції, Суд допускає, що грубо непропорційний вирок (діяння та покарання) може кваліфікуватися як жорстоке поводження, що суперечить статті 3 Конвенції, в момент його винесення.

Дане ж покарання на переконання суду, відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності через призму того, що втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи) (справи «Бакланов проти Росії» від 09 червня 2005 року; «Фрізен проти Росії» від 24 березня 2005 року; «Ісмайлова проти Росії» від 29 листопада 2007 року).

Тобто, як наслідок, формальні моменти не можуть бути вирішальними, головною є можливість у кожній конкретній справі оцінити основному мету застосування певного заходу та характер впливу на особу, які можуть істотно відрізнятися, навіть, за зовнішньої подібності відповідних примусових заходів, бо суд стоїть на тій позиції, що незалежно від того, що вчинили злочинці, визнання їх людської гідності передбачає надання їм можливості ресоціалізувати себе за час відбування покарання з перспективою колись стати відповідальним членом вільного суспільства, що, у цій ситуації, при застосуванні саме такого покарання, є можливим.

Таке покарання перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного, адже справедливість розглядається як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню, так як Конституційний Суд України у рішенні від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004 зазначив, що: «Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину».

Справедливе застосування норм права означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.

Вимога додержуватися справедливості при застосуванні кримінального покарання закріплена в міжнародних документах з прав людини, зокрема у статті 10 Загальної декларації прав людини 1948 року, статті 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року, статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року.

У той час, як призначення будь-якого іншого виду покарання без звільнення від його відбування, суд сприймає, як діяння, яке б указувало на те, що саме у цій ситуації, та обставинах при яких було вчинено злочин, воно сприймалося б, як грубо непропорційне (діяння та покарання), як наслідок, у світлі практики, ЄСПЛ, сприймалося б як жорстоке поводження, тобто суперечило статті 3 Конвенції, в момент його винесення.

Враховуючи викладене суд вважає призначене покарання обвинуваченому ОСОБА_1 у виді обмеження волі зі звільненням його від відбування покарання з випробуванням пропорційним вчиненому злочину та таким, що перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.

Запобіжний захід, як захід забезпечення кримінального провадження, у кримінальному провадженні не обирався та підстави для його визначення, на даному етапі, відсутні.

Цивільний позов у кримінальному проваджені не заявлявся.

Процесуальні витрати у кримінальному проваджені, вирішено відповідно до ч. 2 ст. 124 КПК України.

Питання речових доказів у кримінальному проваджені вирішено, згідно положень ст. 100 КПК України.

Керуючись ч. 3 ст. 349, ст. ст. 368-371, 373-374, 376 КПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

ОСОБА_1 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 1 ст.190 КК України та призначити йому покарання у виді обмеження волі строком на 1 (один) рік.

На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_1 від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком на 1 (один) рік.

Згідно ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_1 обов`язки: не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації; періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.

Запобіжний захід не обирався.

Цивільний позов у кримінальному проваджені не заявлявся.

Речовий доказ у кримінальному провадженні -мобільний телефон «ONE+» - залишити у володінні ОСОБА_1 .

Речовий доказ у кримінальному проваджені - записку - зберігати в матеріалах кримінального провадження.

Вирок може бути оскаржено до Київського апеляційного суду через Дніпровський районний суд м. Києва протягом 30 (тридцяти) днів з дня його проголошення.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.

Копія судового рішення не пізніше наступного дня після ухвалення надсилається учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні.

Обвинуваченому роз`яснюється право подати клопотання про помилування, а також роз`яснюється учасникам кримінального провадження право ознайомитись із журналом судового засідання.

Суддя