Рішення № 85921028, 18.11.2019, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

18 листопада 2019 року м. Ужгород№ 260/1020/19 Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:

головуючої судді - Калинич Я.М.,

при секретарі судового засідання - Попович М.М.,

позивач - ОСОБА_1 ,

представник відповідача - Секерня О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про скасування наказів, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (далі - відповідач, ГУ ПФУ в Закарпатській області), в якому просить суд: 1) Визнати протиправним та скасувати наказ Міжгірського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Закарпатської області; 2) Поновити ОСОБА_1 на займаній на час звільнення посаді - завідувача юридичного сектору Міжгірського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Закарпатської області або на рівнозначній посаді з 19.06.2019 року; 3) Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду у Закарпатській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 18.06.2019 року позивач звільнений з займаної посади завідувача юридичного сектору Міжгірського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Закарпатської області на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України та пп.1 п. 1 ст.87 Закону України «Про державну службу», про що прийнято наказ від 18.06.2019 року № 67-ОС. Позивач Переконаний, що під час звільнення його з займаної посади Міжгірське об`єднане управління Пенсійного фонду України Закарпатської області (на момент подання позову правонаступник якого є Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області) допустило ряд грубих помилок, які порушують конституційне право позивача на працю.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 22 липня 2019 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами загального позовного провадження.

12 серпня 2019 року до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву. У відзиві відповідач зазначає, що не погоджується з позовними вимогами позивача, оскільки головне управління вважає, що вжило всіх необхідних заходів, щодо подальшого працевлаштування особи, проте без особистого волевиявлення особи, не мало можливості самостійно перевести на рівнозначну посаду. Просить відмовити у задоволенні позову.

В підготовчому засіданні 20 серпня 2019 року позивачем було подано відповідь на відзив. Зі змісту такої вбачається, що 18 червня 2019 року позивача, як заступника голови профкому, звільнено без згоди вищестоящого виборного органу профспілки. На день звільнення ні позивач, ні члени профкому, протокол засідання вищестоящої профспілкової організації не отримували.

03 вересня 2019 року позивачем до суду було надіслано заяву про зміну (збільшення) розміру позовних вимог, однак в підготовчому засіданні така не прийнята судом та повернута позивачу на підставі ч.7 ст.47 Кодексу адміністративного судочинства України, у зв`язку з відсутністю доказів про направлення копії такої з додатками відповідачу.

Ухвалою суду від 23 жовтня 2019 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав з підстав, наведених у позовній заяві. Просив суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечувала проти задоволення позову з мотивів, викладених у відзиві на позов. Просила відмовити у задоволенні позову повністю.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали справи, заслухавши пояснення позивача та представника відповідача, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що позивач, наказом Міжгірського районного управління Пенсійного фонду України від 19.11.2001 року №81-О, був призначений на посаду головного спеціаліста-юриста. 20.11.2001 року прийняв присягу державного службовця (а.с.14).

Відповідно до наказу від 01.04.2016 року №12-ОС позивача було призначено на посаду завідувача юридичного сектору Міжгірського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Закарпатської області по переводу з управління Пенсійного фонду України в Міжгірському районі (а.с.15, на звороті).

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 22.08.2018 року №628 «Деякі питання функціонування органів Пенсійного фонду України» було проведено реорганізацію деяких територіальних органів Пенсійного фонду України шляхом приєднання до окремих органів Пенсійного фонду України, зокрема, Міжгірське об`єднане управління Пенсійного фонду України Закарпатської області шляхом приєднання до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області.

Повідомленням від 07.09.2018 року за №2472/10 було повідомлено позивача про припинення діяльності Міжгірського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Закарпатської області, з 06.11.2018 року та про скорочення посади, яку обіймав позивач (а.с.22).

01.04.2019 року листом №4397/357/07 за підписом начальника ГУ ПФУ в Закарпатській області було запропоновано позивачу посади начальників та заступників начальників відділів, головних спеціалістів, провідних спеціалістів, спеціалістів та посади недержавної служби відповідно до штатного розпису головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області. Також таким листом, повідомили позивача, що призначення здійснюється за умови проходження конкурсного відбору на будь-яку посаду державної служби.

Позивача було ознайомлено з таким 08.04.2019 року, що підтверджується його особистим підписом на даному листі (а.с.31).

Протоколом №2 засідання профспілкового комітету Первинної профспілкової організації Міжгірського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Закарпатської області від 18.06.2019 року було вирішено, зокрема: надати згоду на звільнення відповідно до п.1 ст.40 КЗпП працівника Міжгірського об`єднаного управління ПФУ Ленчура Ю.Ю. (а.с.56-57).

Так, 20.06.2019 року листом №1672/11 первинна профспілкова організація Міжгірського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Закарпатської області на повідомила начальника Міжгірського об`єднаного управління ПФУ Закарпатської області п. ОСОБА_2 щодо згоди на звільнення працівників, та погодження характеристик (а.с.55). Такий лист надійшов до Міжгірського об`єднаного управління ПФУ Закарпатської області 20.06.2019 року, про що свідчить відбиток штампу вхідної кореспонденції.

Відповідно до наказу Міжгірського об`єднаного управління ПФУ Закарпатської області №67-ОС від 18.06.2019 року «Про звільнення ОСОБА_1 » позивача з посади завідувача юридичного сектору Міжгірського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Закарпатської області у зв`язку з скороченням чисельності та штатних посад, згідно п.1 ст.40 КЗпП України (а.с.61).

Вважаючи своє звільнення незаконним, проведеним без попередньої згоди виборного профспілкового органу, що є порушенням вимог КЗпП та Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» та вважаючи наказ про звільнення протиправним, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом за захистом своїх порушених прав та інтересів.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що предметом цього спору є питання законності звільнення особи з займаної посади, а отже, з`ясування цих обставин та правомірності дій відповідачів і має бути перевірене в судовому засіданні в порядку, визначеному ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАСУ), з метою прийняття законного і обґрунтованого судового рішення.

Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною шостою статті 43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Згідно з частиною другою статті 36 КЗпП України зміна підпорядкованості підприємства, установи, організації не припиняє дії трудового договору. Частиною третьою цієї ж статті передбачено, що у разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників.

Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях визначаються Законом України «Про державну службу».

Відповідно до ст. 83 ч .1 п. 4 Закону України «Про державну службу» державна служба припиняється за ініціативою суб`єкта призначення (стаття 87 цього Закону).

Відповідно до п.1 ч.1 ст.87 цього Закону підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі.

Згідно з ч.3 ст.87 Закону України «Про державну службу» процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю.

Звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті допускається лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення.

Зокрема, пунктом 1 частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) передбачено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Відповідно до ч.2 ст.40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Порядок вивільнення працівників врегульовано ст. 49-1 КЗпП України, відповідно до вимог якої про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації.

Однак, суд констатує, що відповідачем порушено процедуру попередження позивача про можливе майбутнє вивільнення, а саме порушено ст.49-2 КЗпП України, яка передбачає, що одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. Відповідачем, в порушення вищевказаних норм, не було запропоновану ОСОБА_1 інші роботу 07 вересня 2018 року.

Листом від 07.09.2018 року №2572/10 головою ліквідаційної комісії Ф.М. Рошковичем було попереджено позивача, що діяльність Міжгірського об`єднаного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області припиняється, а посада яку обіймав позивач скорочується, в даному листі відсутні будь-які пропозиції вакантних посад. 07 вересня 2018 року ОСОБА_1 ознайомивсяз вищевказаною пропозицією про що свідчить підпис позивача під листом.

В подальшому судом встановлено та підтверджується документами поданими відповідачем, що 20.02.2019 року Міністерством соціальної політики України було погоджено структуру головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області та затверджено 22.02.2019 року Пенсійним фондом України штатний розпис головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області в кількості 560 осіб.

Наказом головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області №200 від 25.03.2019 року введено в дію затверджений штатний розпис головного ПФУ в Закарпатській області.

З наведених норм вбачається, що звільнення державного службовця у зв`язку зі змінами в організації роботи, скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація чи реорганізації державного органу можливе лише у випадку неможливості працевлаштування на рівнозначній посаді, а у разі відсутності такої - на іншу посаду державної служби, або у випадку відмови державного службовця від переведення.

Частиною 1 ст.49-2 КЗпП України встановлено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Звільнення може відбуватися не раніше закінчення двомісячного строку з моменту попередження.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. Водночас власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про наступне вивільнення працівника із зазначенням його професії, спеціальності, кваліфікації та розміру оплати праці (ч.3 ст.49-2 КЗпП України).

Отже, розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за пунктом статті 40 КЗпП України, суд зобов`язаний з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, висловленої в постанові від 1 липня 2015 року у справі №6-491цс15, власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Вирішуючи питання щодо правомірності винесення спірного наказу про звільнення позивача із займаної посади, суд вважає необхідним відмітити наступне.

На виконання постанови Кабінету Міністрів України від 22.08.2018 № 628 «Деякі питання функціонування органів Пенсійного фонду України» у зв`язку з реорганізацією Пенсійним фондом України 20 лютого 2019 року була затверджена нова структура.

В матеріалах справи містяться копії штатних розписів головного управління до та після проведення реорганізації. Зокрема, штатний розпис головного управління на 2019 рік, затверджений Головою правління Пенсійного фонду України 22.02.2019р., передбачав 560 штатних посад (а.с.42-54).

Постановою Кабінету Міністрів України від 22 серпня 2018 р. N 628 передбачено проведення реорганізації деяких територіальних органів Пенсійного фонду України шляхом приєднання до окремих органів Пенсійного фонду України. Зокрема, об`єднаних управлінь Пенсійного фонду України, у тому числі і Міжгірське об`єднане управління Пенсійного фонду України Закарпатської області, до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області.

Враховуючи зміни, що відбулися, посада завідувача юридичного сектору у новому штатному розписі передбачена не була.

Отже, в даному випадку дійсно мала місце реорганізація відповідача та скорочення посади, яку позивач займав до її проведення, тобто відбулися зміни в організації праці, однак відповідачем було не належним чином запропоновано працівнику наявні вакантні посади, що відповідали його освіті, кваліфікації, досвіду тощо.

Зокрема, з матеріалів справи вбачається, що 07.09.2018 року ОСОБА_1 отримав повідомлення про те, що з 06.11.2018 року діяльність Міжгірського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Закарпатської області припиняється, а посада, яку він обіймав - скорочується (а.с.22).

01.04.2019 року ОСОБА_1 , листом ГУ ПФУ в Закарпатській області №4397/357/07 «Пропозиція щодо посади», повідомили, що йому переведення державного службовця на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу, здійснюється без обов`язкового проведення конкурсу (а.с.21). Пропонують посади начальників та заступників начальників відділів, головних спеціалістів, провідних спеціалістів, спеціалістів та посади недержавної служби за умови проходження конкурсного відбору на будь-яку посаду державної служби, із додаванням штатного розпису головного управління (а.с.42-54), в якому вказані всі посади, які передбачалися новим штатним розписом.

Натомість, з копії витягу штатного розпису на 2019 рік, доданого до пропозиції, вбачається, що ОСОБА_1 пропонувалися не тільки посади, пов`язані з його освітою та кваліфікацією та досвідом роботи, а посади, які взагалі не відповідають його професії та спеціальності - в управлінні інформаційних систем та електронних реєстрів, відділі господарського обслуговування та матеріально-технічного забезпечення, в якому, серед іншого, значилися посади водіїв автотранспортних засобів, тощо.

Верховний Суд України в постанові від 01.04.2015 р. у справі № 6-40цс15 висловив правову позицію, згідно з якою власник є таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо. При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Частиною 1 ст.51 Закону України «Про державну службу» визначено, що посади державної служби з метою встановлення розмірів посадових окладів поділяються на такі групи оплати праці: до групи 1 належать посади керівників державних органів і прирівняні до них посади; до групи 2 належать посади перших заступників керівників державних органів і прирівняні до них посади; до групи 3 належать посади заступників керівників державних органів і прирівняні до них посади; до групи 4 належать посади керівників самостійних структурних підрозділів державних органів і прирівняні до них посади; до групи 5 належать посади заступників керівників самостійних структурних підрозділів державних органів і прирівняні до них посади; до групи 6 належать посади керівників підрозділів у складі самостійних структурних підрозділів державних органів, їх заступників і прирівняні до них посади; до групи 7 належать посади головних спеціалістів державних органів і прирівняні до них посади; до групи 8 належать посади провідних спеціалістів державних органів і прирівняні до них посади; до групи 9 належать посади спеціалістів державних органів і прирівняні до них посади.

Таким чином, суд вважає, що відповідач формально віднісся до свого обов`язку при наданні пропозиції працівнику вакантних посад, оскільки посада начальника управління чи начальника відділу не є рівноцінною посадою в порівнянні з посадами головних спеціалістів та спеціалістів відділу, тому відповідачем протиправно не запропоновано позивачу у першу чергу рівноцінні посади згідно з вимогами п.1 ч.1 ст.87 Закону України «Про державну службу», де вказано на необхідність пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі. Доказів неможливості надання ОСОБА_1 переліку рівноцінних вакантних посад відповідно до його кваліфікації до суду не подано, як і не надано належних доказів відмови працівника продовжувати трудові відносини.

З приводу посилань позивача на те, що відповідно до ч.1 ст.43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, крім випадків, коли розірвання трудового договору із зазначених підстав здійснюється з прокурором, поліцейським і працівником Національної поліції, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань України, Національного антикорупційного бюро України чи органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства.

Оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 Кодексу законів про працю України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення. Проте, відповідачем не надано жодного доказу того, що на момент звільнення 18 червня 2019 року ним було запропоновано позивачу наявні посади,які виникли станом на момент вивільнення.

За таких обставин, суд вважає, що відповідач не виконав покладеного законом обов`язку з вжиття вичерпних заходів щодо можливого працевлаштування працівника, посада якого підлягала скороченню.

У пункті 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» роз`яснено, що розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу допускається лише за попередньою згодою профспілкового органу, крім випадків, передбачених статтями 43 і 43(1) Кодексу законів про працю України. Разом з тим, згода профспілкового органу на звільнення не може бути визнана такою, що має юридичне значення, якщо не додержані вимоги про участь у засіданні цього органу більше половини його членів, або згода давалась на прохання службової особи, що не наділена правом прийняття і звільнення і не мала відповідного доручення правомочної особи, чи з ініціативи самого профспілкового органу або з інших підстав, ніж зазначалось у поданні власника чи уповноваженого ним органу, а потім і в наказі про звільнення.

Згідно з ч.2 ст.43 КЗпП України у випадках, передбачених законодавством про працю, виборний орган первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, розглядає у п`ятнадцятиденний строк обґрунтоване письмове подання власника або уповноваженого ним органу про розірвання трудового договору з працівником.

Подання власника або уповноваженого ним органу має розглядатися у присутності працівника, на якого воно внесено. Розгляд подання у разі відсутності працівника допускається лише за його письмовою заявою. За бажанням працівника від його імені може виступати інша особа, у тому числі адвокат. Якщо працівник або його представник не з`явився на засідання, розгляд заяви відкладається до наступного засідання у межах строку, визначеного частиною другою цієї статті. У разі повторної неявки працівника (його представника) без поважних причин подання може розглядатися за його відсутності (ч.3 ст.43 КЗпП України).

Судом встановлено, що позивач з 04.08.2016 року обіймав посаду заступника голови профкому (а.с.20).

Відповідно до ч. 2 ст. 41 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» звільнення членів виборного профспілкового органу підприємства, установи, організації (у тому числі структурних підрозділів), його керівників, профспілкового представника (там, де не обирається виборний орган профспілки), крім додержання загального порядку, допускається за наявності попередньої згоди виборного органу, членами якого вони є, а також вищестоящого виборного органу цієї профспілки (об`єднання профспілок).

Частиною 4 ст. 41 цього ж закону передбачено, що звільнення з ініціативи роботодавця працівників, які обиралися до складу профспілкових органів підприємства, установи, організації, не допускається протягом року після закінчення терміну, на який він обирався, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок стану здоров`я, який перешкоджає продовженню даної роботи, або вчинення працівником дій, за які законодавством передбачена можливість звільнення з роботи чи зі служби. Така гарантія не надається працівникам у разі дострокового припинення повноважень у цих органах у зв`язку з неналежним виконанням своїх обов`язків або за власним бажанням, за винятком випадків, коли це обумовлено станом здоров`я.

Протоколом №2 засідання профспілкового комітету Первинної профспілкової організації Міжгірського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Закарпатської області від 18.06.2019 року було вирішено, зокрема: надати згоду на звільнення відповідно до п.1 ст.40 КЗпП працівника Міжгірського об`єднаного управління ПФУ Ленчура Ю.Ю. (а.с.56-57).

Так, 20.06.2019 року листом №1672/11 первинна профспілкова організація Міжгірського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Закарпатської області на повідомила начальника Міжгірського об`єднаного управління ПФУ Закарпатської області п. ОСОБА_2 щодо згоди на звільнення працівників, та погодження характеристик (а.с.55). Такий лист надійшов до Міжгірського об`єднаного управління ПФУ Закарпатської області 20.06.2019 року, про що свідчить відбиток штампу вхідної кореспонденції.

Суд доходить висновку, що таке погодження не має юридичного значення, оскільки відповідно до вимог Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» для звільнення позивача, як заступника голови первинної профспілкової організації Міжгірського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Закарпатської області, необхідне було погодження вищестоящого виборного органу цієї профспілки.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що при звільненні позивача відповідачем допущено ряд грубих порушень, та не дотримання відповідачем, вимог законодавства України при звільненні позивача призвело до порушення його трудових прав.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно ч. 1 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, відповідач як суб`єкт владних повноважень не надав суду достатніх та беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності прийняття ним наказу від 18.06.2019 року №67-ОС «Про звільнення ОСОБА_1 ».

Статтею 235 КЗпП України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Згідно п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24.12.1999, задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів.

Період, за який обчислюється середня заробітна плата визначено розділом ІІ Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок №100).

Так відповідно до п. 3 ч. 2 Порядку № 100, у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Частиною 5 Порядку №100 передбачено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Згідно з п. 8 Порядку №100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Представником відповідача було надано до суду Довідку від 02.09.2019 року №22714/05.04, згідно якої зазначено, що середньомісячна заробітна плата позивача, яка обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці, що передують місяцю звільнення з роботи, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року за № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати», складає 11789,19 грн. (а.с.106).

Отже, сума заробітної плати, яка підлягає відшкодуванню позивачеві за час вимушеного прогулу становить 62875,68 грн. (561,39 грн. (середньоденна заробітна плата) * 112 днів вимушеного прогулу, відповідно до листів Міністерства соціальної політики України).

При цьому, відповідно до п. 2, п. 3 ч. 1 ст. 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць та поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Отже, рішення суду в частині поновлення позивача на займаній на час звільнення посаді завідувача юридичного сектору Міжгірського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Закарпатської області та середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць в сумі 11789,19 грн. підлягає негайному виконанню.

На підставі вище вказаного суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню, позовні вимоги підтверджено належними та допустимими доказами.

Керуючись ст. 241, ч. 3 ст. 243, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про скасування наказів, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати наказ Міжгірського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Закарпатської області №67-ОС від 18.06.2019 року.

3. Поновити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) на посаді завідувача юридичного сектору Міжгірського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Закарпатської області з 19.06.2019 року.

4. Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (Закарпатська область, м. Ужгород, пл. Народна, 4, код ЄДРПОУ 20453063) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 62875,68 грн. (шістдесят дві тисячі вісімсот сімдесят п`ять гривень шістдесят вісім копійок) грн.

5. Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді завідувача юридичного сектору Міжгірського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Закарпатської області з 19.06.2019 року та стягнення на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць в сумі 11789,19 (одинадцять тисяч сімсот вісімдесят дев`ять гривень дев`ятнадцять копійок) грн. підлягає до негайного виконання.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Закарпатський окружний адміністративний суд.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 27 листопада 2019 року.

СуддяЯ. М. Калинич