Рішення № 85920177, 25.11.2019, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

копія

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 листопада 2019 року Справа № 160/8182/19 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіЗлатіна Станіслава Вікторовича за участі секретаря судового засіданняПіскун Я.В. за участі: представника позивача представника відповідача Тубольцева О.В. Потапов О.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпро адміністративну справу за адміністративним позовом Приватного підприємства "Транс Логістик" до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом, у якому просить суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення – рішення:

№ 0002034617 від 28.03.2019 року в частині донарахування грошового зобов`язання в сумі 801 241,25 грн.;

№ 0002164617 від 28.03.2019 року в частині донарахування грошового зобов`язання в сумі 865 340,88 грн.;

№ 0002054617 від 28.03.2019 року на суму штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 4080 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Головне управління ДФС у Дніпропетровській області безпідставно дійшло висновку про не спрямованість правочину, укладеного позивачем з ТОВ «Міратранс», на настання реальних правових наслідків. Позивач зазначає, що факт реальності господарських операцій з ТОВ «Міратранс» підтверджується договором, податковими накладними, актами виконаних робіт, товарно-транспортними накладними, документами на підтвердження розрахунків. Факт порушення податкової дисципліни ТОВ «Міратранс» не може бути підставою для висновків про порушення позивачем порядку формування витрат та податкового кредиту. Також позивач зазначає, що відповідач протиправно нарахував штрафну санкцію за неподання звіту по пільгам. Оскільки звіт про суми податкових пільг не був податковою декларацією у 2016 році, то штраф, передбачений п.120.1 ст. 120 ПК України не може бути застосований. Відповідальність за неподання або несвоєчасне подання звіту про суми податкових пільг введена лише з 01.01.2017 року.

Ухвалою суду від 23.08.2019 року відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

Відповідач через відділ діловодства суду надав відзив на позовну заяву, у якому просить суд відмовити у задоволенні позову з наступних підстав. Чисельність працюючих на ТОВ «Міратранс» складає лише 2 особи. Декларована діяльність ТОВ «Міратранс» - інша допоміжна діяльність у сфері транспорту передбачає значно більшого обсягу трудовитрат. Відповідачем отримано податкову інформацію, згідно якої не підтверджено реальність здійснення господарської діяльності ТОВ «Міратранс». Контрагенти ТОВ «Міратранс» фігурують у кримінальних провадженнях. Також позивачем порушено вимоги п.п.16.1.6, 30.6, 46.1, 49 ПК України, оскільки не подано звіт про суми податкових пільг за період: 1 квартал 2015 року, 1 півріччя 2015 року, три квартали 2015 року, 2015 рік, 1 квартал 2016 року, 1 півріччя 2016 року, три квартали 2016 року та 2016 рік.

Ухвалою суду від 25.11.2019 року закрито підтовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Позивач у судовому засіданні підтримав заявлені позовні вимоги.

Відповідач у судовому засіданні заперечував проти задоволення позову вказуючи на те, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийнято ним на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України,.

Дослідивши письмові докази наявні у матеріалах справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.

З 29.10.2019 року по 13.02.2019 року відповідачем проведено планову документальну виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2015 по 30.06.2018 роки.

За наслідками вищевказаної перевірки складно Акт № 31/28-10-46-17/34307753 від 20.02.2019 року.

На підставі вищевказаного акту перевірки відповідачем прийнято та направлено позивачу податкові повідомлення – рішення:

№ 0002034617 від 28.03.2019 року в частині донарахування грошового зобов`язання в сумі 801 241,25 грн.

№ 0002164617 від 28.03.2019 року в частині донарахування грошового зобов`язання в сумі 865 340,88 грн.;

№ 0002054617 від 28.03.2019 року на суму штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 4080 грн.

Висновок відповідача у акті перевірки № 31/28-10-46-17/34307753 від 20.02.2019 року стосовно ТОВ «Міратранс» обґрунтований тим, що правочин укладений позивачем з контрагентом ТОВ «Міратранс» є таким, що не спрямований на настання реальних правових наслідків, оскільки чисельність працюючих на ТОВ «Міратранс» складає лише 2 особи. Декларована діяльність ТОВ «Міратранс» - інша допоміжна діяльність у сфері транспорту передбачає значно більшого обсягу трудовитрат. Отримано податкову інформацію, згідно якої не підтверджено реальність здійснення господарської діяльності ТОВ «Міратранс». Контрагенти ТОВ «Міратранс» фігурують у кримінальних провадженнях.

Також позивачем порушено вимоги п.п.16.1.6, 30.6, 46.1, 49 ПК України, оскільки не подано звіт про суми податкових пільг за період: 1 квартал 2015 року, 1 півріччя 2015 року, три квартали 2015 року, 2015 рік, 1 квартал 2016 року, 1 півріччя 2016 року, три квартали 2016 року та 2016 рік.

Суд не погоджується з висновком відповідача зробленим у Акті № 31/28-10-46-17/34307753 від 20.02.2019 щодо не спрямованості правочину, який укладено позивачем з ТОВ «Міратранс», на настання реальних наслідків, з наступних причин.

Процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість та формування витрат повинна включати такі етапи:

1. встановлення факту здійснення господарської операції. При цьому дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції – договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо. Необхідно перевірити фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як-от: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення, приміщень для зберігання товарів тощо; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

2. встановлення правосуб`єктності учасників господарської операції.

3. встановлення зв`язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку.

4. встановлення дотримання платником податку вимог щодо документального підтвердження понесених витрат.

5. встановлення факту понесення позивачем вказаних витрат.

Суд зазначає, оцінуватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Суд зазначає, що не є обов`язковою передумовою для визначення контролюючим органом грошових зобов`язань визнання недійсними (у тому числі і нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому взаємовідносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Оцінуватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Таким чином, судом відхиляються доводи відповідача про те, що правочин укладений позивачем з ТОВ «Міратранс» не спрямований на реальне настання правових наслідків через те, що за ланцюгом між попередніми контрагентами ТОВ «Міратранс» правочини визнані податковим органом нереальними, оскільки відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Крім того, відповідач не надав суду беззаперечних та неспростовних доказів того, що не виконання контрагентами ТОВ «Міратранс» своїх договірних зобов`язань, мало наслідком неможливість надання послуг для позивача ТОВ «Міратранс».

Суд також зазначає, що не є підставою для відмови у праві на податковий кредит порушення податкової дисципліни, вчинені ТОВ «Міратранс» (аналогічну позицію займає Верховний Суд України у постанові від 13.01.2009 року, номер судового рішення в ЄДРСР – 3060678).

Отже, судом підлягає дослідженню факт реальності господарської операції між позивачем та ТОВ «Міратранс».

Судом встановлено, що між позивачем та ТОВ «Міратранс» укладено договір № 0410-13 про надання послуг з транспортного обслуговування від 04.10.2013 року.

Факт надання транспортних послуг ТОВ «Міратранс» позивачу підтверджується копіями актів приймання – передачі робіт (надання послуг), товарно-транспортними накладними, які містяться у матеріалах справи.

Судом під час розгляду справи встановлено, що вказані документи відповідають вимогам частини 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

ТОВ «Міратранс» видало позивачу податкові накладні, які зареєстровано у ЄРПН.

Судом на підставі інформації з ЄДРПОУ встановлено, що ТОВ «Міратранс» є зареєстрованою юридичною особою.

З сайту Державної фіскальної служби судом встановлено, що ТОВ «Міратранс» станом на день здійснення господарських операцій з позивачем було платником ПДВ та вправі було видавати податкові накладні.

Судом також встановлено транспортні засоби, зазначені у товарно-транспортних накладних здійснювали перевезення вантажу, що підтверджується інформацією ТОВ “Логістік Юніон», яке здійснювало навантаження, яка міститься у матеріалах справи.

Суд звертає увагу на те, що документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються тощо.

При цьому сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції.

Універсальний принцип розгляду податкових спорів полягає у наступному: перевага надається змісту документа порівняно з його зовнішньою формою.

За вказаних обставин судом встановлено рух активів від ТОВ «Міратранс» до позивача у перевірений відповідачем період.

Отже, податкові повідомлення – рішення № 0002034617 від 28.03.2019 року в частині донарахування грошового зобов`язання в сумі 801 241,25 грн. та № 0002164617 від 28.03.2019 року в частині донарахування грошового зобов`язання в сумі 865 340,88 грн. є протиправними та таким, що підлягають скасуванню.

Стосовно відповідальності за неподання позивачем до відповідача звітів про суми податкових пільг, то суд зазначає наступне.

Згідно п.49.1ст. 49 ПК України податкова декларація подається за звітний період в установлені цим Кодексом строки контролюючому органу, в якому перебуває на обліку платник податків.

Суми податку та збору, не сплачені суб`єктом господарювання до бюджету у зв`язку з отриманням податкових пільг, обліковуються таким суб`єктом - платником податків. Облік зазначених коштів ведеться в порядку , визначеному Кабінетом Міністрів України (п.30.6 ст. 30 ПК України).

Порядок обліку сум податків та зборів, не сплачених суб`єктом господарювання до бюджету у зв`язку з отриманням податкових пільг встановлений постановою Кабінету Міністрів України 27.12.2010 року № 1233 (далі Порядок).

У пунктах 2 та 3 Порядку вказано, що суб`єкт господарювання, що не сплачує податки та збори у зв`язку з отриманням податкових пільг, веде облік сум таких пільг та складає звіт про суми податкових пільг (далі - звіт) за формою згідно з додатком.

Звіт подається суб`єктом господарювання за три, шість, дев`ять і дванадцять календарних місяців за місцем його реєстрації протягом 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового періоду. У разі коли суб`єкт господарювання пільгами не користується, звіт не подається.

Судом під час розгляду справи встановлено, що позивач у періодах: 1 квартал 2015 року, 1 півріччя 2015 року, три квартали 2015 року, 2015 рік, 1 квартал 2016 року, 1 півріччя 2016 року, три квартали 2016 року та 2016 рік, у податкових деклараціях з ПДВ декларував інші операції, що оподатковуються за нульовою ставкою, що не заперечується сторонами.

Судом під час розгляду справи встановлено, що позивач не подав до відповідача звіти про суми податкових пільг за періоди 1 квартал 2015 року (граничний термін подання до 12.05.2015 року), 1 півріччя 2015 року (граничний термін подання до 10.08.2015 року), три квартали 2015 року (граничний термін подання до 09.11.2015 року), 2015 рік (граничний термін подання до 09.02.2016 року), 1 квартал 2016 року (граничний термін подання до 10.05.2016 року), 1 півріччя 2016 року (граничний термін подання до 09.08.2016 року), три квартали 2016 року (граничний термін подання до 09.11.2016 року) та 2016 рік (граничний термін подання до 09.02.2017 року), що не заперечується сторонами.

Судом на підставі розрахунку штрафних санкцій за не подання звітів про суми податкових пільг, який є додатком до податкового повідомлення – рішення від 28.03.2019 року № 0002054617, встановлено що відповідачем застосовано штраф у розмірі 1020 грн. за кожен із періодів: 1 квартал 2016 року, 1 півріччя 2016 року, три квартали 2016 року та 2016 рік, загалом 4080 грн.

Також судом встановлено, що за аналогічне порушення винесено відповідачем податкове повідомлення – рішення від 01.11.2018 року № 0008204613, яке міститься у матеріалах справи та не оскаржувалось позивачем.

Пунктом 120.1 ст. 120 ПК України до 01.01.2017 року визначено, що за неподання або несвоєчасне подання платником податків або іншими особами, зобов`язаними нараховувати та сплачувати податки, збори податкових декларацій (розрахунків), -

тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 170 гривень, за кожне таке неподання або несвоєчасне подання.

Ті самі дії, вчинені платником податків, до якого протягом року було застосовано штраф за таке порушення, -

тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 1020 гривень за кожне таке неподання або несвоєчасне подання.

Однак Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо покращення інвестиційного клімату в Україні» від 21.12.2016 року № 1797-VIII, який набрав чинності 01.01.2017 року, диспозицію пункту 120.1 ст. 120 ПК України викладено у новій редакції: неподання (крім випадків, якщо податкова декларація не подається відповідно до пункту 49.2 статті 49 цього Кодексу) або несвоєчасне подання платником податків або іншими особами, зобов`язаними нараховувати і сплачувати податки та збори, податкових декларацій (розрахунків), а також іншої звітності, обов`язок подання якої до контролюючих органів передбачено цим Кодексом».

Також Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо покращення інвестиційного клімату в Україні» від 21.12.2016 року № 1797-VIII, який набрав чинності 01.01.2017 року, диспозицію пункту 46.1 ПК України викладено у наступній редакції: податкова декларація, розрахунок, звіт (далі - податкова декларація) - документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов`язання або відображаються обсяги операції (операцій), доходів (прибутків), щодо яких податковим та митним законодавством передбачено звільнення платника податку від обов`язку нарахування і сплати податку і збору, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку.

У відповідності до частини 2 статті 58 Конституції України ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.

У рішенні Конституційного Суду України від 09.02.1999 року по справі № 1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) вказано, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Отже, до 01.01.2017 року платник податків зобов`язаний був подавати до контролюючого органу звіти про суми податкових пільг згідно постанови Кабінету Міністрів України 27.12.2010 року № 1233, однак ПК України не містив норми про відповідальність такого платника податків за не вчинення зазначених дій.

Однак, з 01.01.2017 року платники податків почали нести відповідальність у вигляді штрафу за не подання до контролюючого органу звітів про суми податкових пільг; вказані звіти згідно п.46.1 ПК України почали вважатися «податковою декларацією».

Таким чином, позивач не може нести відповідальність за не подання звітів про суми податкових пільг, які сформовано за періоди до 01.01.2017 року.

Отже, застосування відповідачем до позивача штрафів у розмірі 4080 грн. згідно податкового повідомлення – рішення № 0002054617 від 28.03.2019 року за не подання звітів про суми податкових пільг є протиправним.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати у розмірі 19210 грн.

Керуючись ст. 139, 241, 243, 244, 245, 246, 250 , Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов Приватного підприємства «Транс Логістік» (код ЄДРПОУ 34307753, 52005, Дніпропетровська область, Дніпровський район, с.м.т. Слобожанське, вул. Теплична, 27-с) до Офісу великих платників податків ДФС (код ЄДРПОУ 39440996, 04119, м. Київ, вул. Дегтярівська, 11г) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень – рішень – задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення – рішення № 0002034617 від 28.03.2019 року в частині донарахування грошового зобов`язання в сумі 801 241,25 грн.; № 0002164617 від 28.03.2019 року в частині донарахування грошового зобов`язання в сумі 865 340,88 грн., податкове повідомлення – рішення № 0002054617 від 28.03.2019 року на суму штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 4080 грн.

Стягнути з Офісу великих платників податків ДФС за рахунок його бюджетних асигнувань на користь Приватного підприємства «Транс Логістік» сплачену суму судового збору у розмірі 19 210 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення суду складений 25 листопада 2019 року.

Суддя (підпис) Рішення не набрало законної сили станом на 25.11.2019 року Помічник судді Згідно з оригіналом Помічник судді С.В. Златін Лісна А.М. Лісна А.М.