Рішення № 85914249, 05.11.2019, Айдарський районний суд Луганської області (до 25.04.2025 - Новопсковський районний суд Луганської області)

Дата документу 05.11.2019

ЄУ № 420/646/19

Провадження №2-о/420/171/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 листопада 2019 року Новопсковський районний суд Луганської області у складі:

головуючого судді Чалого А.В.,

за участю секретаря судового засідання Войтенко О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду смт. Новопсков в порядку окремого провадження цивільну справу за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту постійного проживання особи із спадкодавцем на час відкриття спадщини, заінтересована особа - приватний нотаріус Сєвєродонецького міського нотаріального округу Луганської області Малахов Сергій Олексійович,

ВСТАНОВИВ:

В квітні 2019 року заявник звернулася до суду з заявою про встановлення факту постійного проживання особи із спадкодавцем на час відкриття спадщини.

В обґрунтування заяви зазначила, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її чоловік ОСОБА_2 , який на день смерті був зареєстрований з заявником ОСОБА_1 за однією адресою: АДРЕСА_1 .

Заявник посилається на те, що на час відкриття спадщини вони разом з померлим чоловіком проживали постійно однією сім`єю за вказаною вище адресою, вели спільне господарство та побут. Заявник здійснювала за чоловіком необхідний догляд, оскільки він хворів, потребував ліків, у зв`язку зі своїм похилим віком та незадовільненим станом здоров`я самостійно не мав можливості обслуговувати себе як людина. Заявник як дружина виконувала свій обов`язок по відношенню до свого чоловіка, після його смерті здійснила поховання за власні кошти.

Після смерті ОСОБА_2 відкрилася спадщина у вигляді грошових коштів.

Оскільки чоловік ОСОБА_1 помер на окупованій території України, заявнику був потрібен додатковий час для встановлення факту смерті у судовому порядку згідно чинного законодавства України, а тому свідоцтво про смерть державного зразка було отримано поза межами шестимісячного строку, встановленого для прийняття спадщини. Крім того, виїзд на територію України, де органи державної влади здійснюють свої повноваження потребує значних часових та фінансових затрат, а також тягне за собою ризик для життя та здоров`я, що є небезпечним взагалі для життєдіяльності заявника. ОСОБА_1 не мала можливості звернутися до нотаріальних органів за місцем відкриття спадщини, оскільки смт Запоріжжя міста Хрустальний (Красний Луч) є окупованою територією України, на якій не діють державні органи і закони України, а тому це також явилось перешкодою для звернення до нотаріуса у шестимісячний строк.

06.12.2018 року заявник ОСОБА_1 звернулася до приватного нотаріуса Сєвєродонецького нотаріального округу Малахова С.О. з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом, як спадкоємець першої черги після смерті чоловіка, проте у вчинені нотаріальної дії було відмовлено відповідною постановою, та рекомендовано звернутись до суду для встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем.

Встановлення вказаного факту необхідно заявнику для реалізації права на спадщину.

Посилаючись на вказані обставини, заявник просила суд встановити факт постійного проживання ОСОБА_1 разом зі спадкодавцем ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на час відкриття спадщини за адресою: АДРЕСА_1 .

Ухвалою Новопсковського районного суду Луганської області від 26.04.2019 року відкрито провадження у справі та призначено справу до судового розгляду в порядку окремого провадження на 24.05.2019 року.

У зв`язку з перебуванням головуючого по справі у відрядженні, судовий розгляд перенесений на 24.06.2019 року.

24.06.2019 року постановлено ухвалу суду про виклик свідків. Розгляд справи відкладений до 24.07.2019 року.

Ухвалою суду від 24.07.2019 року явку заявника ОСОБА_1 в судове засідання визнано обов`язковою та повторно викликано свідків, у зв`язку з чим розгляд справи відкладений до 30.09.2019 року.

30.09.2019 року задоволено клопотання представника заявника про відкладення розгляду справи на іншу дату, у зв`язку з робочим навантаженням. Розгляд справи відкладений до 05.11.2019 року.

Заявник та її представник в судове засідання не з`явилисьпро дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, причини неявки суду не повідомили.

Заінтересована особа - приватний нотаріус Сєвєродонецького міського нотаріального округу Луганської області Малахов С.О. в судове засідання не з`явився, надав заяву, в якій просив розглянути справу без його участі, підтримує заявлені вимоги.

За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності учасників справи на підставі наявних у справі доказів та без фіксування судового засідання технічними засобами, що відповідає положенням ч. 2 ст. 247 ЦПК України.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає заяву такою, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , виданого 24.10.2018 року Новопсковським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Луганській області.

Згідно свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_2 , виданого 25.11.1978 року відділом ЗАГСа м. Красний Луч Ворошиловградської області - заявник ОСОБА_1 є дружиною померлого ОСОБА_2

З паспорту серії НОМЕР_3 , виданого 08.12.2005 року Краснолуцьким МВ УМВС України в Луганській області вбачається, що заявник ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

Спадкодавець ОСОБА_2 був зареєстрований за тією ж адресою, що підтверджується копією паспорту серії НОМЕР_6, виданого 05.12.2000 року Краснолуцьким МВ УМВС України в Луганській області.

Заявник, як спадкоємець першої черги за законом звернувся до органів нотаріату з метою оформлення своїх спадкових прав, проте, постановою приватного нотаріуса Сєвєродонецького міського нотаріального округу Луганської області Малахова С.О. від 06.12.2018 року ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, оскільки спадкоємцем пропущений строк для прийняття спадщини та відсутні докази факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Відповідно до ст. 1216 Цивільного кодексу України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно зі ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно ст. 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

За змістом норм ст.ст. 1268-1269 ЦК України порядок прийняття спадщини встановлюється залежно від того чи проживав постійно спадкоємець разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини та від особливостей правового статусу спадкоємця як малолітньої, неповнолітньої, недієздатної особи або ж особи, цивільна дієздатність якої обмежена.

Відповідно до частин третьої, п`ятої ст. 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст. 1270 ЦК України, він не заявив про відмову від неї. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Якщо постійне проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, у зв`язку із чим нотаріус відмовив особі в оформленні спадщини, спадкоємець має право звернутися до суду за захистом своїх прав.

Частиною першою статті 1221 ЦК України передбачено, що місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.

У пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30 травня 2008 року № 7 зазначено, що місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця, яке визначається за правилами статті 29, частини другої статті 1221 ЦК України.

Місцем проживання фізичної особи згідно з частиною першою статті 29 ЦК України є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.

Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої, шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести допустимими та належними доказами ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За змістом ст.ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

В обґрунтування своїх вимог заявником надана довідка №75 від 30.11.2018 року, в якій зазначено, що ОСОБА_1 проживала разом з померлим ОСОБА_2 по день його смерті - ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою: смт Запоріжжя, м. Красний Луч , а також акт про фактичне проживання з померлою особою №24 від 04.12.2018 року, з якого вбачається, що з померлим ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 на день його смерті за адресою: АДРЕСА_1 фактично проживала ОСОБА_1 . Вказані документи видані на тимчасово окупованій території України.

Оцінюючи надані докази, суд виходить з наступного.

Постановою ВРУ «Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями» визнано тимчасово окупованими територіями окремі райони, міста, селища і села Донецької та Луганської областей, в яких відповідно до Закону України «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей» запроваджується особливий порядок місцевого самоврядування, до моменту виведення усіх незаконних збройних формувань, російських окупаційних військ, їх військової техніки, а також бойовиків та найманців з території України та відновлення повного контролю України за державним кордоном України.

Стосовно окупованих територій у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані так звані «намібійські винятки»: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян. Так, у Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21 червня 1971 року «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначено, що держави - члени ООН зобов`язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».

Європейський суд з прав людини послідовно розвиває цей принцип у своїй практиці. Так, якщо у справі «Лоізіду проти Туреччини» (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45) ЄСПЛ обмежився коротким посиланням на відповідний пункт названого висновку Міжнародного суду, то у справах «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. theRepublicofMoldovaandRussia, 23.02.2016) він приділив значну увагу аналізу цього висновку та подальшої міжнародної практики. При цьому ЄСПЛ констатував, що «Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов`язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих defacto органів та інститутів (окупаційної влади) далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим (ЄСПЛ). Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §96). Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» наголосив, що «першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони (тобто є окупованою)» (Mozer v. theRepublicofMoldovaandRussia, 23.02.2016, §142). При цьому, за логікою Міжнародного суду ООН і ЄСПЛ, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу.

Таким чином, суд вважає за можливе застосувати названі загальні принципи («Намібійські винятки»), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, в контексті оцінки доказів, виданих закладами, що знаходяться на окупованій території, як джерела інформації, та приймає до уваги обставини, викладені в довідці та акті, виданих на тимчасово окупованій Україні території.

Разом з тим, в обґрунтування своїх вимог заявник надає письмові пояснення свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

За змістом ст. 76 ЦПК України показання свідків є одним із засобів встановлення даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Згідно зі ст. 90 ЦПК України показання свідка - це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини. Якщо показання свідка ґрунтуються на повідомленнях інших осіб, то ці особи повинні бути також допитані. За відсутності можливості допитати особу, яка надала первинне повідомлення, показання з чужих слів не може бути допустимим доказом факту чи обставин, на доведення яких вони надані, якщо показання не підтверджується іншими доказами, визнаними допустимими згідно з правилами цього Кодексу.

Порядок допиту свідків встановлений ст. 230 ЦПК України, відповідно до якої вбачається, що свідок надає показання безпосередньо суду під час судового засідання.

Таким чином, письмові показання свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , суд не може визнати допустимими доказами, оскільки вони надані з порушенням принципу безпосередності та вимог ст. ст. 90, 91, 230 ЦПК України, без допиту вказаних осіб в судовому засіданні, без попередження судом про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве показання та за відмову від давання показань та без приведення до присяги останніх, без надання можливості ставити свідкам питання по суті вимог.

Крім того, ухвалами суду від 24.06.2019 року та від 24.07.2019 року заявлені свідки викликались у судове засідання, явка заявника була визнана судом обов`язковою.

Проте, заявник вимоги ухвали суду не виконала, в судове засідання не з`явились ані свідки, ані заявник.

Відповідно до ч. 1,2 ст. 95 ЦПК України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.

Згідно з ч. 1,2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Надані заявником копії 1,2,3,4,5,6,7,10,11 сторінок паспорту померлого ОСОБА_2 суд не може визнати належними доказами, оскільки вони не містять повну інформацію про обставини, що мають значення для справи.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Виходячи із висновків Європейського Суду з прав людини, викладених у рішенні у справі «Бочаров проти України» від 17.03.2011 року (п.45), «Суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом» (див. рішення від 18.01.1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства»). Проте таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів (див. рішення у справі «Салман проти Туреччини»)».

Досліджені в судовому засіданні матеріали справи в достатній мірі не підтверджують факт постійного проживання заявника ОСОБА_1 разом зі спадкодавцем ОСОБА_2 на час відкриття спадщини, а тому суд дійшов висновків про відсутність підстав для задоволення заяви.

Відповідно до ч. 7 ст. 294 ЦПК України при ухваленні судом рішення понесені заявником витрати не відшкодовуються.

Керуючись ст.ст. 258, 263-265, 268, 293-294, 315-319 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення факту постійного проживання особи із спадкодавцем на час відкриття спадщини відмовити.

Заявник: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , паспорт громадянина України серії НОМЕР_3 , виданий 08.12.2005 року Краснолуцьким МВ УМВС України в Луганській, РНОКПП НОМЕР_5 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

Представник заявника: адвокат Шпиляк Олена Володимирівна, діє на підставі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ДН № 4456 від 15.08.2012 року адреса: АДРЕСА_3 .

Заінтересована особа:приватний нотаріус Сєвєродонецького міського нотаріального округу Луганської області Малахов Сергій Олексійович, адреса: пр-т Центральний, 51/1, м. Сєвєродонецьк, Луганська область.

Апеляційну скаргу на рішення може бути подано до Луганського апеляційного суду через Новопсковський районний суд Луганської області протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Новопсковського районного суду

Луганської області А.В. Чалий