Рішення № 85899533, 18.11.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

18 листопада 2019 року № 640/5753/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді Смолія І.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ); ( АДРЕСА_2 ) до Київської міської митниці ДФС (03124, м. Київ, бульвар Вацлава Гавеле, 8-А) про визнання протиправним та скасування рішення про коригування митної вартості,

О Б С Т А В И Н И С П Р А В И:

ОСОБА_1 (надалі також - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва із позовною заявою до Київської митниці ДФС (надалі також - відповідач) про визнання протиправним та скасування Рішення про коригування митної вартості товарів № UA 100110/2019/000009/2 від 22.01.2019р., прийняте Київською міською митницею ДФС України; визнання протиправним та скасувати повністю Картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA100110/2019/00074, прийняте Київською міською митницею ДФС України; стягнути з Київської міської митниці ДФС України на користь на користь ОСОБА_1 19000,00 грн. (дев`ятнадцять тисяч гривень нуль копійок) судових витрат пов`язаних із правничою допомогою.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.04.2019 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Позовні вимоги вмотивовано тим, що спірні рішення є протиправними та такими, що підлягають скасуванню, оскільки митний орган, приймаючі їх, не довів наявність у нього обґрунтованих сумнівів відносно недостовірності визначеної позивачем митної вартості товару. Також, позивач посилається на те, що відповідач необґрунтовано застосував другорядний метод визначення митної вартості товару у той час, коли декларант надав всі необхідні документи для її визначення за основним методом - за ціною, вказаною у рахунку - фактурі (інвойсі).

Відповідач проти позовних вимог заперечив, надав письмовий відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити у задоволенні позову у повному обсязі, з підстав того, що під час здійснення контролю митної вартості товарів позивача та прийняття спірного рішення про коригування митної вартості Київська міська митниця ДФС діяла у відповідності до вимог законів та інших нормативно-правових актів України, не порушувала права та законні інтереси позивача, а відтак підстави для задоволення позовних вимог відсутні.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, встановив.

З матеріалів справи вбачається, що в порядку електронного декларування15.01.2019 року подано до Київської міської митниці ДФС митну декларацію типу №UA100110/2019/158999 (надалі - МД) з метою митного оформлення автомобіля марки ВМW, модель 320d, кузов N НОМЕР_1 , 2015 року випуску, об`єм двигуна 1995 см3 (140 kW), тип двигуна - дизельний, тип кузова седан, у графі 42 якої митну вартість імпортованого товару було визначено на рівні 11932,77 Євро.

У відповідності до графи 43 МД, митну вартість товару позивачем було визначено за основним методом.

На підтвердження зазначеної у МД митної вартості товару, позивач надав митному органу наступні документи: рахунок-фактуру (інвойс) №DERE-0036-7294 від 25.10.2018 року; акт проведення огляду (переогляду) товарів, транспортних засобів, ручної поклажі та багажу N UA305060/2019/000074 від 07.01.2019 року; свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу № НОМЕР_2 від 12.08.2015 року; свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу № НОМЕР_3 від 03.01.2019 року; касовий ордер, що підтверджує сплату митних та інших платежів №б/н від 04.01.2019 року; копію митної декларації країни відправлення MRN №19DE955297974337E8 від 04.01.2019 року; паспортний документ фізичної особи, що дає право на перетин державного кордону України НОМЕР_5 від 27.10.2017 р.; паспортний документ фізичної особи, що містить інформацію про місце постійного або тимчасового проживання на території України № НОМЕР_4 від 30.04.1998 року; договір про надання послуг митного брокера №б/н від 28.12.2018 року.

Митним органом прийнято рішення про коригування митної вартості товарів №UA100110/2019/000009/2, яким митну вартість імпортованого транспортного засобу марки ВМW, модель 320d, 2015 року випуску визначено на рівні 19052,00 Євро.

З вказаного рішення вбачається, що під час здійснення митного контролю за правильністю визначення митної вартості товару, заявленого до митного оформлення за МД №UA100110/2019/158999 від 15.01.2019 року, митним органом встановлено, що документи, подані позивачем для підтвердження заявленої вартості транспортного засобу, містять розбіжності та недоліки, зокрема, подані до митного оформлення документи не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів та відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті.

У зв`язку із зазначеним, у відповідності до положень частини 3 статті 53 Митного кодексу України, декларанту запропоновано протягом 10 календарних днів надати (за наявності) до органів доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість та усувають виявлені недоліки та розбіжності, а саме: 1) банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 2) якщо здійснювалося страхування - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування; 3) транспортні (перевізні) документи, а також документи, що містять відомості про вартість оцінюваних товарів; 4) висновки про якість та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини; 5) копія митної декларації країни відправлення; 6)за бажанням надати додаткові наявні документи для підтвердження заявленої митної вартості товару.

Вказана письмова вимога про надання додаткових документів була направлена декларанту.

Декларантом 22.01.2019 року наданий лист про неможливість надання додаткових документів у зв`язку з їх відсутністю.

Також, Київською міською митницею ДФС сформовано картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA 100110/2019/00074.

Не погоджуючись із вищевказаними рішеннями відповідача про коригування митної вартості товарів та картками відмови в прийнятті митних декларацій, митному оформленні чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення, позивач звернувся до суду з вищевказаним адміністративним позовом.

Досліджуючи наявні у матеріалах справи докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх у сукупності, суд бере до уваги наступне.

Приписами ч. 2 ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спірні правовідносини, які виникли з приводу визначення митної вартості товарів регулюються Митним Кодексом України (надалі - МК України).

Положеннями п. 23, п. 24 ст. 4 МК України визначено, що митне оформлення це виконання митних формальностей, необхідних для випуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення; митний контроль - сукупність заходів, що здійснюються з метою забезпечення додержання норм цього Кодексу, законів та інших нормативно-правових актів з питань державної митної справи, міжнародних договорів України, укладених у встановленому законом порядку.

За правилами Митного кодексу України, орган доходів і зборів здійснює контроль правильності визначення митної вартості товарів, якою, відповідно до ст. 49 МК України, є їх вартість, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

У відповідності до ст. 50 МК України відомості про митну вартість товарів використовуються для нарахування митних платежів; застосування інших заходів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності України; ведення митної статистики; розрахунку податкового зобов`язання, визначеного за результатами документальної перевірки.

За змістом ч. 1 ст. 51 МК України митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу.

Положеннями ч. 1, ч. 2 ст. 52 МК України передбачено, що заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою. Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов`язані: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом; 2) подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; 3) нести всі додаткові витрати, пов`язані з коригуванням митної вартості або наданням органу доходів і зборів додаткової інформації.

Згідно ч. 1 ст. 53 МК України у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.

Відповідно до ст. 57 МК України, визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.

Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції). Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу. Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між органом доходів і зборів та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями ст. ст. 59 і 60 цього Кодексу. При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу. Методи на основі віднімання та додавання вартості (обчислена вартість) можуть застосовуватися у будь-якій послідовності на прохання декларанта або уповноваженої ним особи. У разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених ст. 64 цього Кодексу.

Отже, митні органи мають виключну компетенцію в питаннях перевірки та контролю правильності обчислення декларантом митної вартості. Однак, дискреційні повноваження митних органів мають законодавчі обмеження у випадках незгоди із задекларованою митною вартістю. До таких, зокрема, належать процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості та обов`язок послідовного вибору методів (від першого до шостого) визначення митної вартості товарів.

Водночас, відповідно до ч. 3 ст. 53 МК України, у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) додаткові документи, перелік яких визначено вказаною нормою.

Відповідно до ч. 5, ч. 6 ст. 53 МК України забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті. Декларант або уповноважена ним особа за власним бажанням може подати додаткові наявні у них документи для підтвердження заявленої ними митної вартості товару.

Як визначено в ст. 54 МК України контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.

Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється митним органом шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у ч. 1 ст. 58 цього Кодексу.

За наслідками здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів митний орган визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень ст. 55 цього Кодексу.

Отже, у разі наявності розбіжностей у поданих декларантом до митного оформлення документах для підтвердження заявленої митної вартості товару, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов`язані надати додатковий перелік документів. При цьому, витребування митним органом таких документів може мати місце у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей.

Відповідач зазначає, що позивачем не підтверджено вартість придбаного легкового автомобіля, який бувший у використані за ціною заявленою в ВМД.

Позивач зазначає, що вартість автомобіля є 11932,77 евро без ПДВ та 14200 евро з ПДВ, виходячи із наступного із: Confirmation DESPR-0036-5852 (Підтвердження ціни, тобто фактична підстава для здійснення оплати авто) зазначена первісна вартість 14290 Євро з ПДВ, а от Покупцю додатково треба, ще оплатити: документальне оформлення 25 євро; автомобільну стоянку 59,00 євро; аукціонний збір в розмірі 410,00 євро; надання позивачу знижку, т.з. ваучер (Vaucher), в розмірі 500 євро, що призвело до формування кінцевого рахунку і розмірі 14284,00 євро.

Крім того, вартість авто зазначена в розмірі 12008,40 євро, при цьому покупець використав додатково додаткову знижу (Voucher Code) V-Y62253F в розмірі 75,63 євро, а тому кінцева вартість авто склала 11932,77 євро без ПДВ.

Як вбачається із матеріалів справи, що підставою для прийняття митним органом рішення про коригування митної вартості товарів за спірним ВМД стала відсутність документів, що підтверджують вартість страхування товару.

Отже, така обставина обумовлювала необхідність упевнитися в достовірності заявленої митної вартості, визначеної декларантом, а тому, вимога Волинської митниці ДФС щодо надання документально підтверджених транспортних (перевізних) документів, що містять відомості про вартість перевезення є обґрунтованою.

Суд звертає увагу, що в матеріалах справи міститься Висновок експертного дослідження за результатами проведення автотоварнознавчого дослідження №2893/19-54 від 04.02.2019 року, яким підтверджено вартість автомобіля заявленого позивачем під час розмитнення транспортного засобу.

Поряд з цим, дії відповідача відносно витребування інших перелічених у електронному повідомленні документів є протиправними, оскільки відповідач у даному повідомленні зазначив про необхідність подання банківських платіжних документів. Необхідно зазначити, що умови оплати безпосередньо ціни товару не стосуються та не можуть у зв`язку із цим бути підставою для відмови у визнанні митної вартості.

Згідно з п. 2 ч. 6 статті 54 МК України, орган доходів і зборів може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: 2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Так, у рішенні про коригування митної вартості товарів відповідачем вказано, що митна вартість товарів не може бути визнана у зв`язку з тим, що документи, які подані для підтвердження митної вартості не містять усіх даних, необхідних для визначення митної вартості за методом обраним декларантом. Тобто, відповідач при прийнятті рішення застосував пункт 2 частини шостої статті 54 МК України. При цьому митну вартість він визначив за другорядним методом - резервним. Його застосування передбачене статтею 64 МК України, згідно з якою у разі якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 58-63 цього Кодексу, митна вартість оцінюваних товарів визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (GAТТ). Митна вартість, визначена згідно з положеннями цієї статті, повинна ґрунтуватися на раніше визнаних (визначених) органами доходів і зборів митних вартостях.

Відповідно до пунктів 2, 4 частини другої статті 55 МК України прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити: наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування.

Відповідно до пункту 2.1 Правил заповнення рішення про коригування митної вартості товарів, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 24.05.2012 року N 598, у рішенні про коригування орган доходів і зборів поряд з обов`язковим зазначенням номера та дати митної декларації, яка була взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, повинен навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяг партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо; також у разі визначення митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу зазначаються докладна інформація та джерела, які використовувалися митним органом при її визначенні. Зазначається послідовність застосування методів визначення митної вартості та причин, через які не був застосований кожний з методів, що передує методу, обраному митним органом.

Аналізуючи зазначене суд звертає увагу, що у рішенні про коригування заявленої митної вартості, крім посилання на довідника Європи католог, які були взяті за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, орган доходів і зборів повинен також навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо та зазначити докладну інформацію і джерела, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд в постанові від 08.02.2019 року в справі №825/648/17 (адміністративне провадження №К/9901/16592/18).

Однак, в оскаржуваному рішенні взагалі відсутні дані, зокрема номер та дата митних декларацій, на підставі яких здійснено коригування митної вартості товару, що не дає підстав вважати вказане рішення обґрунтованим та мотивованим.

Крім цього, приймаючи оскаржуване рішення митним органом використано виключно інформацію, надану у зв`язку зі спрацюванням ризиків АСАУР "Вартість транспортного засобу нижча наявної цінової інформації, отриманої у тому числі із зовнішніх джерел. Обов`язкове залучення відповідного спеціалізованого підрозділу для визначення митної вартості за VIN - кодами: НОМЕР_1 , валюта - EUR, вартість - 19050,00 євро". Однак, документів, які б підтверджували цю вартість, у матеріалах справи відсутні.

Слід зазначити, що спрацювання системи управління ризиками є лише рекомендацією посадовій особі митного органу більш детально проаналізувати умови зовнішньоекономічної операції, та не може бути безумовною підставою для відмови в оформленні товару за самостійно заявленою декларантом митною вартістю товарів. Різниця між вартістю товару, задекларованого особою та вартістю схожих товарів, що розмитнювались цією особою чи іншими особами у попередніх періодах також не свідчить про наявність порушень з боку декларанта і не є підставою для автоматичного збільшення митної вартості товарів до показників автоматизованої системи аналізу та управління ризиками.

В оскаржуваному рішенні про коригування митної вартості товарів контролюючий орган не навів характеристик оцінюваного товару та характеристик товару, ціна якого взята за основу для коригування митної вартості за резервним методом та достатніх підстав правомірності проведеного відповідачем розрахунку митної вартості без врахування технічного стану транспортного засобу внаслідок пошкоджень автомобіля, що безумовно впливає на митну вартість вказаного товару.

Частиною четвертою статті 57 МК України передбачено, що застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між органом доходів і зборів та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій орган доходів і зборів та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.

Однак, слід вказати, що в матеріалах справи відсутні докази проведення контролюючим органом необхідної консультації у належний спосіб, матеріали справи не містять, а саме лише посилання на проведення консультації не можна вважати таким, що відповідає нормам закону.

Враховуючи встановленні обставини справи та норми чинного законодавства доходить до висновку, що використані декларантом відомості підтверджені документально та визначені кількісно; їх достовірність не спростована відомостями від компетентних органів інших країн щодо не підтвердження обставин відчуження позивачу продавцем товару, або що видані позивачу документи є фіктивними, недійсними, відтак прийняте митним органом спірного рішення про коригування митної вартості товарів є необґрунтованим та безпідставним, не ґрунтується на достовірних, вичерпних доказах і нормах чинного законодавства, тому його слід визнати протиправним та скасувати, а позов задовольнити в даній частині.

В частині щодо стягнення з Київської міської митниці ДФС України на користь на користь ОСОБА_1 19000,00 грн. (дев`ятнадцять тисяч гривень нуль копійок) судових витрат пов`язаних із правничою допомогою, суд зазначає наступне.

Відповідно до частин першої та третьої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частини другої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

За змістом частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до частини четвертої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Частиною п`ятою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини сьомої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Аналіз наведених положень процесуального законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Так, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України», від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України», від 30.03.2004 у справі «Меріт проти України» заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Тобто, суд під час вирішення питання щодо розподілу судових витрат зобов`язаний оцінити рівень витрат на правничу допомогу обґрунтовано у кожному конкретному випадку за критеріями дійсності та співмірності необхідних і достатніх витрат, а також розумності їх розміру.

Суд також зазначає, що на підтвердження витрат на правову допомогу повинні бути надані: договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження тощо).

У свою чергу, розрахунок платної правової допомоги повинен відображати вартість години за певний вид послуги та час витрачений на: участь у судових засіданнях; вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням; ознайомлення з матеріалами справи в суді тощо.

Аналогічної правової позиції дотримується і Верховий Суд, про що останнім вказується, зокрема, у постанові від 01.10.2018 року у справі № 569/17904/17.

Аналіз доданих до заяви документів свідчить, що представником позивача з метою підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку з підготовкою позовної зави, надано такі документи: Договір №114-01/19 про надання правової допомоги від 29.01.2019 року; Додаткова угода №1 до Договору №114-01/19 про надання правової допомоги від 29.01.2019 року; платіжне доручення №10107504 від 19.03.2019 р. на загальну суму 19000,00 грн.

В Додатку №1 до Договору №114-01/19 про надання правової допомоги від 29.01.2019 року зазначено, що на підготовку позовної заяви та правовий супровід справи у Оружному адміністративному суді м. Києва адвокатом витрачено 38 годин, вартість 1 години складає 500,00 грн, кінцевий термін виконання 31.12.2019 року.

Відповідач звертає увагу суду, що в платіжному доручення не зазначено призначення платежу за Договором №114-01/19 про надання правової допомоги від 29.01.2019 року, а зазначено: «адвокатські послуги».

Суд звертає увагу, що Договором №114-01/19 про надання правової допомоги від 29.01.2019 року зазначено представлення інтересів позивача крім в судах, ще в державних та в інших не державних установах, правоохоронних органах та інших організаціях до 31.12.2019 року, а в платіжному доручені зазначено про надання адвокатських послуг, без визначення конкретно виконаних робіт.

Крім того, Суд звертає увагу, що в додатку зазначено загальна інформація про підготовлення позовної заяви та супровід інтересів позивача в суді протягом 38 годин, доказів, які б підтверджували, що адвокатом в майбутньому буде витрачено дану кількість годин суду не надано.

Вказаний розмір витрат на правову допомогу є на переконання суду не співмірним із наданими послугами адвокатського об`єднання позивачу під час підготовлення позовної заяви, в розмірі 19000,00 грн.

Відповідно до ч. 6,7 ст. 139 КАС України у разі недотримання вимог частини 5 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

З аналізу матеріалів справи, суд вважає, що в даному випадку підлягають задоволенню позивні вимоги позивача про стягнення з відповідача судові витрати на правову допомогу в розмірі 4000,00 грн (500 грн. * 8 год.).

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

З урахуванням викладеного, Суд приходить до висновків про задоволення позовних вимог частково.

Керуючись положеннями статей 2, 7, 9, 11, 44, 72-78, 79, 139, 194, 241-246, 250, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ); ( АДРЕСА_2 ) - задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасування Рішення про коригування митної вартості товарів № UA 100110/2019/000009/2 від 22.01.2019р., прийняте Київською міською митницею ДФС України

3. Визнати протиправним та скасувати повністю Картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA100110/2019/00074, прийняте Київською міською митницею ДФС України

4. Стягнути з Київської митниці ДФС (03124, м. Київ, вул. Вацлава Гавела, 8-А; ЄДРПОУ 39422888) за рахунок державних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ); ( АДРЕСА_2 ) витрати на правову допомогу у розмірі 4000,00 грн (чотири тисячі гривень 00 копійок).

5. Стягнути з Київської міської митниці ДФС (03124, м. Київ, вул. Вацлава Гавела, 8-А; ЄДРПОУ 39422888) за рахунок державних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ); ( АДРЕСА_2 ) судові витрати у розмірі 1536,80 грн (одну тисяч п`ятсот тридцять шість гривень 80 копійок).

Рішення суду, відповідно до частини 1 статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя І.В. Смолій