Рішення № 85891559, 26.11.2019, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/6252/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 листопада 2019 року м. Одеса

Суддя Одеського окружного адміністративного суду Токмілова Л.М. розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (65107, м. Одеса, вул. Канатна, 83, код ЄДРПОУ 20987385) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області в якому просить:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо відмови у проведенні перерахунку та виплати пенсії з 01.01.2018 року у розмірі 80% грошового забезпечення;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області перерахувати відповідно до Постанови кабінету Міністрів України № 103 від 21.08.2018 року «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб», розмір пенсії виходячи з розрахунку 80% відповідних сум грошового забезпечення з 01.01.2018 року та здійснити виплату пенсії в цьому розмірі з 01.01.2018 року із врахуванням раніше виплачених сум;

- встановити судовий контроль за виконанням рішення суду шляхом зобов`язання Головного управління ПФУ в Одеській області подати в установлений судом термін, з моменту набрання рішенням законної сили , звіт про виконання рішення суду;

- стягнути з відповідача відшкодування моральної шкоди у розмірі 50 000 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що являється пенсіонером Міністерства оборони України, ветераном військової служби, у 2008 році звільнений зі Збройних Сил України. У лютому 2019 року на виконання Постанови КМУ № 45 від 13.02.2008 року, він звернувся із заявою про перерахунок пенсії у розмірі 80% грошового забезпечення до відповідача відповідно до вимог статті 13 ЗУ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», що діяла на момент призначення пенсії.

Позивач зазначає, що відповідач, нарахування та перерахунок пенсії, відповідно до його заяви, не зробив, чим порушив його право та відмовив з посиланням на відсутність підстав щодо здійснення перерахунку пенсії.

Ухвалою судді від 24 жовтня 2019 року відкрито провадження по справі та призначено справу до розгляду у відповідності до положень ч. 1 ст. 263 Кодексу адміністративного судочинства України за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

11.11.2019 року (вх. № 42138/19) від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого, представник відповідача просить суд відмовити в задоволенні позову, зазначивши, що після введення в дію постанови КМУ № 103 від 21.02.2018 року “Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб” головним управлінням проведено перерахунок пенсії позивачу з урахуванням основного розміру пенсії вже в розмірі 70 процентів відповідних сум грошового забезпечення, що передбачено ст. 13 Закону № 2262 в редакції на момент здійснення перерахунку. До 01.01.2018 року позивач отримував пенсію виходячи з розміру грошового забезпечення, яке він отримував особисто на момент звільнення з військової служби, проте у 2018 році позивачу проведено перерахунок пенсії уже на підставі видів грошового забезпечення діючих військовослужбовців, тому і застосуванню підлягає законодавство, що діє на момент виникнення права на такий перерахунок станом на 01.01.2018 року. В даному випадку, зменшенням максимального розміру пенсії до 70% грошового забезпечення право позивача на пенсію не скасоване, тоді як обмеження максимального розміру пенсії було закладено у ст. 13 Закону і в первісній редакції. Вказаними змінами не відбулося звуження обсягу існуючого права позивача на призначення пенсії. Так само і не було факту скасування чи звуження обсягу досягнутих прав.

22.11.2019 року (вх. № 43887/19) на адресу суду від позивача надійшла відповідь на відзив, згідно якої, позивач з наведеними у відзиві доводами відповідача не погоджується, вказує на надання недостовірної інформації щодо його вислуги років та розміру призначеної пенсії у відсотках грошового забезпечення, надає пояснення щодо позовних вимог про стягнення з відповідача на його користь моральної шкоди.

Дослідивши матеріали адміністративної справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується адміністративний позов, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 , відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» призначено пенсію за вислугу років з основним розміром 80% грошового забезпечення, що підтверджується витягом з матеріалів пенсійної справи.

На виконання постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 року № 103 “Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб” Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області проведено перерахунок пенсії позивачу з 01.01.2018 року відповідно до вимог ст. 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”, якою передбачено, що максимальний розмір пенсії не повинен перевищувати 70 % відповідних сум грошового забезпечення.

Згідно з перерахунком пенсії за вислугу років по пенсійній справі ОСОБА_1 від 02.04.2018 року станом на 01.05.2019 року основний розмір пенсії позивача складає 70 % грошового забезпечення (вислуга років 30).

Статтею 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Положеннями ст. 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Спеціальним законом, який регулює правовідносини у сфері пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, є Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 року №2262-XII (далі Закон №2262-ХII).

Відповідно до цього Закону, держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у зв`язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист.

Згідно з ч. 1 ст. 63 Закону № 2262-ХІІ перерахунок раніше призначених пенсій військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом та членам їх сімей у зв`язку із введенням в дію цього Закону проводиться за документами, що є у пенсійній справі, а також додатковими документами, поданими пенсіонерами на час перерахунку.

Відповідно до ч. 3 ст. 63 Закону № 2262-ХІІ усі призначені за цим Законом пенсії підлягають перерахунку у зв`язку зі зміною розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, або у зв`язку із введенням для зазначених категорій осіб нових щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премій у розмірах, встановлених законодавством. Перерахунок пенсій здійснюється на момент виникнення права на перерахунок пенсій і проводиться у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, у строки, передбачені ч. 2 ст. 51 цього Закону. У разі якщо внаслідок перерахунку пенсій, передбаченого цією частиною, розміри пенсій звільненим зі служби військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, є нижчими, зберігаються розміри раніше призначених пенсій.

Згідно з ч. 4 ст. 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), усі призначені за цим Законом пенсії підлягають перерахунку у зв`язку зі зміною розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, або у зв`язку із введенням для зазначених категорій осіб нових щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премій у розмірах, встановлених законодавством.

Відповідно до п. 1 постанови КМУ від 21.02.2018 р. №103 «Про перерахунок пенсій особам», які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» Кабінет Міністрів України постановив: перерахувати пенсії, призначені згідно з Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» до 1 березня 2018 р. (крім пенсій призначених згідно з Законом особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ (міліції) та поліцейським), з урахуванням розміру окладу за посадою, військовим (спеціальним) званням , відсоткової надбавки за вислугу років за відповідною або аналогічною посадою, яку особа займала на дату звільнення зі служби (на дату відрядження для роботи до органів державної влади, органів місцевого самоврядування або до сформованих ними органів на підприємства, в установи організації, вищі навчальні заклади), що визначені станом на 1 березня 2018 р. відповідно до постанови КМУ України від 30.08.2017 р. №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».

Відповідно до ч. 2 ст. 13 Закону України № 2262-ХІІ в редакції, що діяла на час призначення пенсії позивачу, максимальний розмір пенсії, обчислений відповідно до цієї статті, не повинен перевищувати 80% відповідних сум грошового забезпечення.

Згідно з ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (в редакції зі змінами згідно з Законом України «Про запобігання фінансової катастрофи в Україні» від 27.03.14 №1166-VІІ) максимальний розмір пенсії, обчислений відповідно до цієї статті не повинен перевищувати 70 % відповідних сум грошового забезпечення.

Таким чином, з 01.05.2014 р. положення ч. 2 ст. 13 Закону України № 2262-ХІІ щодо визначення граничного розміру пенсії за вислугу років 80% відповідних сум грошового забезпечення втратили чинність у зв`язку з внесенням змін до цієї редакції.

З огляду на матеріали справи, суд зазначає, що позивачу при призначенні пенсії було встановлено основний розмір пенсії - 80% грошового забезпечення на підставі ч. 1 ст. 13 Закону України від 09.04.1992 № 2262-ХІІ (у редакції, чинній на момент призначення пенсії).

Водночас, відповідач перерахував пенсію позивачу з 01 січня 2018 року, однак, основний розмір перерахованої пенсії визначив з 70% грошового забезпечення.

Суд критично ставиться до доводів відповідача щодо здійснення відповідного перерахунку виключно на виконання норм чинного законодавства та наголошує, що внесені Законом України «Про запобігання фінансової катастрофи в Україні» зміни до частини другої статті 13 Закону №2262-ХІІ щодо встановлення граничного розміру пенсії за вислугу років у розмірі 70% грошового забезпечення не стосуються перерахунку вже призначеної пенсії, а мають застосовуватися лише виключно при призначенні нових пенсій. Тому, при перерахунку пенсії позивачу має застосовуватись норма, що визначає розмір грошового забезпечення у відсотках, яка діяла на момент призначення пенсії.

Суд встановив, що пенсія призначена позивачу із 80% грошового забезпечення.

Крім цього, слід зазначити, що згідно з ст. 22 Конституції України закріплені нею права і свободи не є вичерпними, гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законодавчих актів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 № 8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20.03.2002 № 5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).

Необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей (Рішення № 5-рп/2002).

Порядок проходження служби у Збройних Силах України та інших військових формуваннях врегульовано спеціальними нормативно-правовими актами, які покладають на громадян, які перебувають на такій службі, додаткові обов`язки і відповідальність.

Окрім того, у Рішенні від 11.10.2005 № 8-рп/2005 Конституційний Суд зазначив, що утвердження та дотримання закріплених у нормативно-правових актах соціальних стандартів є конституційним обов`язком держави. Діяльність її правотворчих і правозастосовчих органів має здійснюватися за принципами справедливості, гуманізму, верховенства і прямої дії норм Конституції України а повноваження - у встановлених Основним Законом України межах і відповідно до законів.

Отже, виходячи із висловленого у рішеннях Конституційного Суду України розуміння сутності соціальних гарантій військовослужбовців та прирівняних до них осіб, зміст та обсяг досягнутих ними соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства.

Суд зазначає, що застосувавши відсоток - 70 при визначенні розміру пенсії після проведення перерахунку, відповідач порушив право позивача, оскільки при призначенні пенсії первісно встановлено для її обрахунку розмір 80 % від розміру грошового забезпечення.

При перерахунку пенсії позивачу розрахунок розміру підвищення до пенсії на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб" повинен здійснюватися виходячи із первісно встановленого розміру у 80% грошового забезпечення, право на які останній набув на момент виходу на пенсію і розмір яких не може бути зменшено наступними змінами в законодавстві.

Враховуючи вищевикладене, суд робить висновок, що при перерахунку раніше призначених пенсій військовослужбовцям повинні застосовуватися саме норми, що визначають розмір пенсії у відсотках, які діяли на момент призначення пенсії, а внесені зміни Законом України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" щодо розміру пенсії у відсотках стосуються порядку призначення пенсії у разі реалізації такого права на пенсійне забезпечення, а не перерахунку вже призначеної пенсії.

Отже, при перерахунку пенсії відсотковий розмір грошового забезпечення, з якої призначається пенсія, визначається з урахуванням вислуги років. При цьому, застосуванню належить норма закону у редакції, яка була чинною на час призначення пенсії позивачу.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 27 лютого 2018 року у справі №642/3284/17 (номер в ЄДРСР 72505932), в постанові від 19.06.2018 у справі 583/2264/17 (номер в ЄДРСР 74784827).

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до ч. 3 ст. 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

У рішенні Верховного Суду від 04.02.2019 року по справі №240/5401/18 (зразкова справа) зазначено, що ознаками типової справи є: позивачами у них є особи, яким призначено пенсію за вислугу років, відповідно до Закону України № 2262-ХІІ; відповідачем у них є один і той самий суб`єкт владних повноважень (територіальний орган ПФУ), на пенсійному обліку якого перебувають позивачі; спір виник з аналогічних підстав у відносинах, що регулюються одними нормами права (у зв`язку зі зменшенням територіальним органом ПФУ основного розміру пенсії до 70 відсотків відповідно до частини другої ст. 13 Закону України № 2262-ХІІ в редакції чинній на момент здійснення перерахунку); позивачі заявили аналогічні позовні вимоги (по-різному висловлені, але одинакові по суті: визнати протиправними дії та зобов`язати відповідача провести перерахунок та виплату пенсії, виходячи з розміру грошового забезпечення у відсотках, які були визначені на момент призначення пенсії).

Висновки Верховного Суду у цій зразковій справі належать застосуванню в адміністративних справах щодо звернення до суду осіб, щодо зменшення основного розміру призначеної пенсії з відповідних відсотків, сум грошового забезпечення починаючи з 01.01.2018 р. відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб».

Верховний Суд у рішенні від 04.02.2019 року по справі №240/5401/18 зазначив, що при перерахунку пенсії позивача з 01.01.2018 р. відповідно до ст. 63 Закону № 2262-ХІІ на підставі Постанови КМУ № 103 відсутні підстави для застосування механізму нового обчислення пенсії із застосуванням норм ч. 2 ст. 13 Закону № 2262-ХІІ, яка застосовується саме при призначенні пенсії. Тому при перерахунку пенсії змінною величиною є лише розмір грошового забезпечення, натомість відсоткове значення розміру основної пенсії, яке обчислювалося при її призначенні відповідно до наявної у позивача вислуги років ,є незмінним. За таких обставин у відповідача були відсутні підстави для зменшення відсоткового значення розміру основної пенсії при здійсненні її перерахунку, а тому позовні вимоги належать до задоволення.

Велика Палата Верховного Суду постановою від 16.10.2019 року залишила без змін рішення Верховного Суду від 04.02.2019 року по зразковій справі № 240/5401/18.

Зважаючи на наявність порушеного права позивача та необхідність його відновлення, суд вважає за необхідне зобов`язати відповідача перерахувати відповідно до Постанови кабінету Міністрів України № 103 від 21.08.2018 року «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб», розмір пенсії виходячи з розрахунку 80% відповідних сум грошового забезпечення з 01.01.2018 року та здійснити виплату пенсії в цьому розмірі з 01.01.2018 року із врахуванням раніше виплачених сум.

В частині позову щодо стягнення моральної шкоди в сумі 50 000,00 грн., суд вважає за необхідне відмовити, з огляду на наступне.

Стаття 56 Конституції України передбачає, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно ч. 1 та ч. 2 ст. 23 Цивільного кодексу України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також, ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Цивільного кодексу України, моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також, з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Стаття 1167 Цивільного кодексу України зазначає, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Пунктом 3 Постанови Пленум Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31.03.1995 р. № 4 (далі - Постанова) встановлено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Пунктами 4,5 Постанови визначено, що у позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, яким неправомірними діями чи бездіяльністю заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами підтверджується. Обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суди, зокрема, повинні з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Згідно з пунктом 9 Постанови розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Виходячи з вищезазначеного, суд вважає, що позивачем не обґрунтовано наявності причинного зв`язку між шкодою та протиправними діями відповідача, відповідно до яких заподіяно шкоду. Тобто, позивач повинен довести факт завдання йому моральної шкоди, надати належні докази того, що саме дії відповідача призвела до матеріальних втрат і душевних страждань, що вимагає від позивача додаткових зусиль для організації його життя.

В обґрунтування наявності підстав для стягнення моральної шкоди позивач зазначає лише, що протиправними діями відповідача як суб`єкта владних повноважень порушено його права, оскільки такі дії завдали йому моральних страждань.

Разом з тим, суд зазначає, що позивачем не надано достатніх доказів заподіяння йому або членам його сім`ї душевних страждань протиправними діями відповідача по справі, зокрема, доказів погіршення здоров`я або настання інших втрат немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, що настали внаслідок незаконних дій відповідача.

Крім того, позивач жодним чином не обґрунтовує розмір моральної шкоди в сумі 50 000,00 грн.

Позивачем має бути доведено, а судом оцінено наявність та розмір такої шкоди в кожному окремому випадку.

Враховуючи те, що позивачем належним чином не доведені факт заподіяння відповідачем моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, наявності причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні, а також не зазначено, з чого позивач виходив при оцінюванні заподіяної йому шкоди, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення з ГУ ПФУ в Одеській області моральної шкоди в розмірі 50 000,00 грн. є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Щодо вимоги позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду шляхом зобов`язання відповідача подати в установлений судом термін звіт про виконання судового рішення.

Частиною 1 ст. 382 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд, який ухвалив рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Тобто положеннями вказаної норм закріплено право саме суду встановлювати контроль за виконанням судового рішення і вирішувати у яких випадках належить подавати відповідний звіт. Більше того, такі вимоги не є способом захисту порушеного права та не належать до позовних вимог, які може містити позовна заява у силу ч. 1 ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України.

Проаналізувавши обставини справи, суд не вбачає достатніх підстав для встановлення судового контролю за виконанням судового рішення у вказаній адміністративній справі.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

З огляду на вищевикладене, суд робить висновок, що адміністративний позов належить до часткового задоволення.

У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

Згідно ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем виступала його посадова чи службова особа.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 139, 255, 293, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо відмови ОСОБА_1 у проведенні перерахунку та виплаті пенсії з 01.01.2018 року у розмірі 80% грошового забезпечення;

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області перерахувати ОСОБА_1 відповідно до Постанови кабінету Міністрів України № 103 від 21.08.2018 року «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб», розмір пенсії виходячи з розрахунку 80% відповідних сум грошового забезпечення з 01.01.2018 року та здійснити виплату пенсії в цьому розмірі з 01.01.2018 року із врахуванням раніше виплачених сум.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Відповідно до статті 255 КАС України рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно з частиною першою статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на постанову суду подається протягом тридцяти днів. Якщо справу розглянуто у порядку письмового провадження зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту рішення.

Апеляційна скарга подається учасниками справи відповідно до п. 15.5 ч. 1 розділу VІІ «Перехідні положення» КАС України через Одеський окружний адміністративний суд до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

Суддя Л.М. Токмілова

.