Рішення № 85891071, 18.11.2019, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №1.380.2019.002314

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 листопада 2019 року зал судових засідань №11

Львівський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Гулика А.Г.,

за участю:

секретаря судового засідання Тронки О.В.,

представника позивача Буляндри Х.В.,

представника відповідача Гордюка Є.К.-О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові в порядку загального позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області, Головного управління Національної поліції у Львівській області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії, -

в с т а н о в и в:

10.05.2019 до Львівського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 (далі – позивач) до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області код ЄДРПОУ 08592247, місцезнаходження: 79007, м. Львів, пл. Генерала Григоренка, 3 (далі – відповідач 1; ГУ МВС України у Львівській області), Головного управління Національної поліції у Львівській області код ЄДРПОУ 40108833, місцезнаходження: 79007, м. Львів, пл.Генерала Григоренка, 3 (далі – відповідач 2; ГУНП у Львівській області), в якому позивач просить суд:

- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області від 25.03.2019 №1214 о/с про звільнення старшого лейтенанта міліції ОСОБА_1 , інспектора відділу державної автомобільної інспекції з обслуговування міста Львів ГУМВС України у Львівській області з органів внутрішніх справ у запас збройних сил за п. 64 “г” /через скорочення штатів/ з 07.11.2015;

- зобов`язати Головне управління Міністерства внутрішніх справ у Львівській області поновити старшого лейтенанта міліції ОСОБА_1 на посаді інспектора відділу державної автомобільної інспекції з обслуговування міста Львів ГУМВС України в Львівській області або на іншій рівнозначній посаді в органах внутрішніх справ та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу;

- зобов`язати Головне управління Міністерства внутрішніх справ у Львівській області зарахувати період з 07.11.2015 по дату видачі наказу про поновлення на посаді до вислуги років та до трудового стажу на посаді, про що зробити відповідні записи в трудовій книжці ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Головне управління Національної поліції у Львівській області у відповідності до п. 9 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону України “Про Національну поліцію” прийняти ОСОБА_1 на службу до органів поліції на рівнозначну посаду, яку вона обіймала в Головному управлінні Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області станом на 06.11.2015.

Ухвалою від 15.05.2019 суд прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі.

Ухвалою від 17.07.2019 без видалення до нарадчої кімнати суд прийняв до провадження заяву позивача про уточнення позовних вимог від 11.07.2019, в якій просить суд:

- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області від 25.03.2019 №1214 о/с про звільнення старшого лейтенанта міліції ОСОБА_1 , інспектора відділу державної автомобільної інспекції з обслуговування міста Львів ГУМВС України у Львівській області з органів внутрішніх справ у запас Збройних сил за п. 64 “г” /через скорочення штатів/ з 07.11.2015;

- зобов`язати Головне управління Міністерства внутрішніх справ у Львівській області поновити старшого лейтенанта міліції ОСОБА_1 на посаді інспектора відділу державної автомобільної інспекції з обслуговування міста Львів ГУМВС України в Львівській області з 26.03.2019 та стягнути середній заробіток (грошове забезпечення) за час вимушеного прогулу, починаючи з 21.02.2019 по дату ухвалення судового рішення;

- зобов`язати Головне управління Національної поліції у Львівській області розглянути питання щодо прийняття ОСОБА_1 на службу до Національної поліції відповідно до п.9 Прикінцевих та перехідних положень Закону України “Про Національну поліцію”.

Ухвалою від 29.07.2019 суд витребував докази.

Ухвалою від 04.09.2019 суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач вже звільнена з органів внутрішніх справ України в запас Збройних сил за п. 64 «г» /через скорочення штатів/ з 06.11.2015 наказом відповідача 1 від 06.11.2015, а тому оскаржений наказ є фактично дублюванням наказу від 06.11.2015, який, в свою чергу, визнаний протиправним та скасований рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 20.02.2019 у справі №813/2581/18. Відповідач 1 прийняв оскаржений наказ, яким звільнив позивача за п. 64 «г» / через скорочення штатів/ з 07.11.2015, не запропонувавши посади в органах поліції та не з`ясувавши можливості подальшого використання позивача на службі. Також відповідач 1 не зарахував до вислуги років та до трудового стажу позивача період незаконного звільнення з органів внутрішніх справ. Оскаржений наказ по суті є проявом зворотної дії в часі, оскільки прийнятий 25.03.2019, проте стосується звільнення позивача з 07.11.2015, що, на думку позивача, є неприпустимим. Також позивач зазначила, що відповідач зобов`язаний вживати заходів щодо працевлаштування позивача та запропонувати їй посади в органах поліції, зокрема в ГУНП у Львівській області. До того ж, оскарження наказів відповідача 1 від 06.11.2015 № 826 о/с та від 25.03.2019 № 1214 о/с свідчить про бажання позивача продовжувати службу в органах внутрішніх справ та в подальшому в органах поліції. Крім цього, позивач вважає, що їй повинні виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу. Оскільки їй не запропоновано жодної посади в органах поліції, то відповідачами не виконано обов`язків, передбачених Законом України «Про Національну поліцію», а тому необхідно зобов`язати відповідача 2 розглянути питання щодо прийняття позивача на службу до Національної поліції України відповідно до п. 9 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію».

17.07.2019 представник відповідача 1 подав відзив на позовну заяву, в якому проти задоволення позову заперечив, просив суд в задоволенні позову відмовити повністю. Відзив обґрунтований тим, що у ГУ МВС у Львівській області відсутні будь-які штатні посади, а відтак і реальна можливість проходження служби позивачем. Твердження позивача щодо наявності бажання проходити службу в поліції, яке полягає в оскарженні наказів ГУ МВС у Львівській області не заслуговує на увагу, оскільки волевиявлення працівників органів внутрішніх справ виражалося у вигляді подання рапорту щодо прийняття на службу до поліції до 06.11.2015, тобто у строк, чітко визначений законодавцем. Зважаючи на ліквідацію територіальних органів МВС України, скорочено усі штатні посади ГУ МВС, що є підтвердженням відсутності можливості подальшого проходження служби в міліції, тому відповідач 1 міг лише звільнити позивача через скорочення штатів.

17.07.2019 представник відповідача 2 подав відзив на позовну заяву, в якому проти задоволення позову заперечив, просив суд відмовити в задоволенні позову повністю. Відзив обґрунтований тим, що позивач не подала рапорту щодо прийняття на службу до поліції у визначений законодавцем строк, а саме до 06.11.2015, а тому ГУНП у Львівській області не мало правових підстав для прийняття на службу позивача. В чинному законодавстві України, яке визначає засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України відсутня норма, яка б зобов`язувала органи поліції безальтернативно приймати на службу усіх громадян України лише за бажанням останніх.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримала. Просила суд позов задовольнити повністю.

Відповідач 1 явку представника в судове засідання не забезпечив, належним чином повідомлений про час, дату і місце розгляду справи, заяв про розгляд справи без участі представника не надходило.

Представник відповідача 2 в судовому засіданні проти задоволення позову заперечив. Просив суд відмовити у задоволенні позову повністю.

Заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 проходила службу в органах внутрішніх справ з квітня 2009 року.

Наказом ГУ МВС України у Львівській області від 06.11.2015 № 826 о/с, старшого лейтенанта міліції ОСОБА_1 , інспектора відділу державної автомобільної інспекції з обслуговування міста Львів ГУ МВС звільнено з органів внутрішніх справ України в запас Збройних сил за п. 64 «г»/через скорочення штатів/ з 06.11.2015.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 20.02.2019 у справі №813/2581/18 визнано протиправним та скасовано наказ ГУ МВС України у Львівській області від 06.11.2015 №826 о/с про звільнення старшого лейтенанта міліції ОСОБА_1 , інспектора відділу державної автомобільної інспекції з обслуговування міста Львів ГУ МВС з органів внутрішніх справ України в запас Збройних сил за п. 64 «г»/через скорочення штатів/. Поновлено позивача на посаді інспектора відділу державної автомобільної інспекції з обслуговування міста Львів ГУМВС України в Львівській області з 07.11.2015.

25.03.2019 ГУ МВС України у Львівській області видало наказ № 1213 о/с, яким позивача поновлено на посаді інспектора відділу державної автомобільної інспекції з обслуговування міста Львів ГУ МВС у Львівській області з 07.11.2015.

25.03.2019 наказом ГУ МВС України у Львівській області № 1214 о/с позивача звільнено з органів внутрішніх справ у запас Збройних сил за п. 64 «г»/через скорочення штатів/ з 07.11.2015 (далі – оскаржений наказ).

Вважаючи звільнення протиправним, позивач звернулася з відповідним позовом до суду.

При вирішенні спору по суті суд виходив з такого.

Щодо позовної вимоги про визнання протиправним та скасування наказу ГУМВС України у Львівській області від 25.03.2019 №1214 о/с про звільнення позивача, суд зазначає наступне.

Стаття 43 Конституції України передбачає, що громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, їх права і обов`язки регламентувалися Законом України «Про міліцію», чинним до 07.11.2015 та на час виникнення спірних відносин, а також Положенням.

Так, відповідно до ст. 18 Закону України «Про міліцію» порядок та умови проходження служби в міліції регламентується Положенням, згідно з пунктом 8 якого дострокове звільнення зі служби осіб середнього, старшого і вищого начальницького складу, які не досягли граничного віку перебування на службі в органах внутрішніх справ, провадиться, зокрема у зв`язку зі скороченням штатів - у разі відсутності можливості використання на службі.

Згідно пунктом 64 «г» Положення (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі.

02.07.2015 прийнято Закон України «Про Національну поліцію», який опубліковано в газеті «Голос України» від 06.08.2015 №141-142.

Пунктами 8-11 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Національну поліцію» передбачено, з дня опублікування вказаного Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.

Працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним вказаним Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування вказаного Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції.

Посади, що пропонуються особам, зазначеним у вказаному пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції.

Працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів.

Указані в зазначеному пункті особи можуть бути звільнені зі служби в органах внутрішніх справ до настання зазначеного у зазначеному пункті терміну на підставах, визначених Положенням.

Перебування працівників міліції на лікарняному чи у відпустці не є перешкодою для їх звільнення зі служби в органах внутрішніх справ відповідно до «Прикінцевих та перехідних положень» вказаного Закону.

Таким чином, враховуючи зазначені норми «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України «Про Національну поліцію» та Положення працівник міліції міг бути звільнений зі служби в органах внутрішніх справи через скорочення штатів виключно у разі відмови від проходження служби в поліції та/або неприйняття на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, за умови відсутності можливості подальшого використання на службі.

Також, відповідно до наведених норм Закону України «Про Національну поліцію», працівник міліції міг бути прийнятий на службу до поліції, за умови його відповідності вимогам до поліцейських, або шляхом видання наказу про призначення за його згодою, або за результатами проходження конкурсу.

В першому випадку формою волевиявлення особи слугувало надання згоди на призначення на посаду. При цьому, наданню згоди повинна була передувати пропозиція щодо призначення на відповідну посаду, тобто ініціатива керівництва, оскільки згода особи, по своїй суті, є відповіддю на цю ініціативу, а наслідком такої згоди є призначення особи на посаду у відповідності до узгодженої пропозиції. Отже, особа, попереджена про звільнення внаслідок скорочення штатів, у цьому випадку не має можливості виявити ініціативу і своє волевиявлення здійснює шляхом згоди на ініціативу керівництва.

Така ініціатива є обов`язковою, оскільки без неї не може бути встановлено наявність чи відсутність можливості подальшого використання особи на службі відповідно до підпункту "г" пункту 64 Положення.

Стосовно другого з наведених вище випадків, то необхідна ініціатива особи щодо участі в конкурсі. Спосіб виявлення такої ініціативи визначається порядком проведення конкурсу та може мати форму письмової заяви (рапорту).

Таким чином, лише в разі, якщо особа відмовилася від усіх пропозицій щодо зайняття посад і не подала заяви (рапорту) про участь в конкурсі на зайняття посад, виникають підстави для застосування пункту 10 розділу XI Закону України «Про Національну поліцію» і звільнення особи за скороченням штатів.

Сам факт відсутності заяви про намір продовжувати службу в органах поліції, якщо не було дотримано процедури звільнення, не може бути достатнім підтвердженням того, що звільнення у зв`язку зі скороченням штатів відбулось правомірно.

Суд при розгляді справи враховує правові висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 17.04.2019 у справі №808/9137/15.

Суд звертає увагу на те, що відповідач 1 не довів, що звертався до позивача з пропозиціями щодо зайняття посад протягом встановленого законодавством строку, а у матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б свідчили про відмову позивача від проходження служби.

До того ж, суд звертає увагу на те, що відповідач 1 на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 20.02.2019 у справі № 813/2581/18, яким визнано протиправним та скасовано наказ ГУ МВС у Львівській області від 06.11.2015 № 826 о/с про звільнення позивача, 25.03.2019 поновив останню на посаді з 07.11.2015, однак цього ж дня прийняв наказ про звільнення позивача з аналогічних підстав з 07.11.2015, чим порушив права позивача. Тобто позивач поновлена та звільнена однією датою 07.11.2015.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що відповідач 1 протиправно звільнив позивача з органів внутрішніх справ у запас Збройних сил за п. 64 “г” /через скорочення штатів/ з 07.11.2015, а тому наказ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області від 25.03.2019 № 1214 о/с є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача 1 поновити позивача на посаді, суд зазначає таке.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 235 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП України) у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Виходячи з того, що позивача звільнено протиправно, то існують достатні підстави для її поновлення на посаді інспектора відділу державної автомобільної інспекції з обслуговування міста Львів ГУМВС України у Львівській області з 26.03.2019.

Щодо виплати на користь позивача середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Відповідно до ч. 1 ст. 27 Закону України "Про оплату праці" порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Таким нормативно-правовим актом є постанова Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 "Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати". Відповідно до п. 2 зазначеної постанови середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи.

Відповідно до п. 8 розділу 4 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Згідно з ч. 2 п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати і середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Для обчислення суми заробітку, що підлягає виплаті працівникові за час вимушеного прогулу, за основу беруться робочі дні.

Суд в цьому контексті при розгляді справи враховує правові висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 31.10.18 у справі № 569/10189/16-ц.

Суд встановив, що рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 20.02.2019 у справі № 813/2581/18 з відповідача 1 стягнуто на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 06.05.2017 по 20.02.2019.

З огляду на це, період з 21.02.2019 по дату ухвалення рішення суду (18.11.2019) є періодом вимушеного прогулу, за який відповідач 1 повинен виплатити середній заробіток позивачу, що становить 184 робочих дні.

Згідно з довідкою про доходи від 14.11.2019 № 1038/2019, середньомісячна заробітна плата (за травень 2014 року - 2772,9 грн та за червень 2014 року - 3447,9грн) становить 6220,8грн. без врахування податків і зборів, відповідно середньоденний заробіток (6220,8грн. / 38 робочих днів) становить 163,71 грн.

З огляду на вказане, середня заробітна плата позивача за час вимушеного прогулу, яка підлягає стягненню, становить 30122,64 грн. (163,71 грн. х 184 робочих дні) без врахування податків і зборів.

Суд зазначає, що рішення в частині поновлення на посаді та виплати середнього заробітку у межах суми стягнення за один місяць слід допустити до негайного виконання, у відповідності до п. п. 2, 3 ч. 1 ст. 371 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України).

З огляду на вказане, рішення суду в частині поновлення позивача на посаді та стягнення на його користь середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу в межах стягнення за один місяць в розмірі 3110,40 грн. (2772,9грн + 3447,9грн/2) без урахування обов`язкових платежів та податків необхідно допустити до негайного виконання.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача 2 розглянути питання щодо прийняття позивача на службу до Національної поліції відповідно до п. 9 Прикінцевих та перехідних положень Закону України “Про Національну поліцію”, суд зазначає таке.

Згідно з ч. 1 ст. 48 Закону України “Про Національну поліцію” призначення та звільнення з посад поліцейських здійснюється наказами посадових осіб, зазначених у статті 47 вказаного Закону.

Статею 47 Закону України “Про Національну поліцію” встановлено, що призначення на посади поліцейських здійснюють посадові особи органів (закладів, установ) поліції відповідно до номенклатури посад, яку затверджує Міністерство внутрішніх справ України. У разі проведення конкурсу для визначення кандидата для призначення на відповідну посаду призначення на посади поліцейських здійснюють посадові особи органів (закладів, установ) поліції згідно з номенклатурою посад, яку затверджує Міністерство внутрішніх справ України, та відповідно до результатів конкурсу.

Пунктом 9 Розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України “Про Національну поліцію” передбачено, що працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним вказаним Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування вказаного Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції.

Посади, що пропонуються особам, зазначеним у вказаному пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції.

Згідно з пунктом 10 Розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України “Про Національну поліцію” працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів.

Таким чином, працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою або шляхом проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції.

Із змісту оскарженого наказу випливає, що відповідач при звільненні позивача керувався підпунктом «г» пункту 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.07.1991 року № 114, з наступними змінами та доповненнями.

У відповідності до наведеного підпункту особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі.

Відтак, звільнення зі служби допускається за умови відсутності можливості подальшого використання на службі позивача, шляхом пропозиції посад або проходження конкурсу.

Суд зазначає, що Верховний Суд України в постановах від 04.03.2014 (справа №21-8а14), від 27.05.2014 (справа № 21-108а14), від 28.10.2014 (справа №21-484а14) сформував правову позицію, згідно з якою ліквідація юридичної особи публічного права має місце у випадку, якщо в розпорядчому акті органу державної влади або органу місцевого самоврядування наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої відмови. У разі ж покладення виконання завдань і функцій ліквідованого органу на інший орган, мова йде фактично про реорганізацію. Таким чином, встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов`язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.

Таким чином, суд вважає, що відповідач 2 не дотримався вказаних вимог закону при прийнятті оскарженого наказу.

Також Європейський суд у справі Yvonne van Duyn v. Home Office (Case 41/74 van Duyn v. Home Office) зазначив щодо принципу юридичної визначеності, який означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов`язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов`язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов`язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов`язань для запобігання відповідальності. При цьому, якщо держава чи будь-який її орган схвалили певну концепцію, така держава чи орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у осіб (юридичних чи фізичних) стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.

Отже, якщо держава задекларувала певні правила поведінки при звільненні працівників поліції (зокрема, встановлення вичерпного переліку підстав у зв`язку з якими забороняється звільнення працівника), то вона зобов`язана вжити всіх заходів для забезпечення реалізації цих правил.

Крім цього, як вже встановив суд, позивач звільнений та поновлений на посаді в один і той самий день. Після поновлення позивача на посаді, відповідачами повторно порушено його права з тих самих підстав.

Відповідно до ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані у зазначеній Конвенції, порушені, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Суд вважає, що зобов`язання відповідача 2 розглянути питання щодо прийняття позивача на службу до Національної поліції України не поновлює порушених прав позивача, а відповідно є неефективним способом захисту. Тому, керуючись ст. 9 КАС України, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог з метою ефективного захисту прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку суб`єктів владних повноважень та зобов`язати відповідача 2 працевлаштувати позивача у відповідності до п.9 Розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію» шляхом призначення на рівнозначну посаду.

Виходячи з наведеного, суд дійшов висновку, що в задоволенні позовної вимоги про зобов`язання відповідача 2 розглянути питання щодо прийняття позивача на службу до Національної поліції України відповідно до п. 9 Розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію» необхідно відмовити.

Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Суд вказує на те, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Суд встановив, що 12.04.2019 між адвокатським об`єднанням «Гранд Груп Партнерс» (далі – АО) в особі керуючого партнера, ОСОБА_2 , з однієї сторони та ОСОБА_1 (клієнт), з іншої сторони укладено договір про надання професійної правничої (правової) допомоги № 0084-а (далі – договір про надання правової допомоги), згідно з умовами якого, клієнт доручає, а АО приймає на себе зобов`язання надавати клієнту професійну правничу допомогу (правову) допомогу в справі про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення від 25.03.2019 №1214 о/с, зобов`язання вчинити дії, в обсязі та на умовах визначених вказаним договором.

Відповідно до п. 3.1 договору про надання правової допомоги вартість послуг АО за вказаним договором становить 1000,00 грн. за одну годину надання професійної правничої (правової) допомоги. Кількість годин та вид наданої професійної правничої (правової) допомоги фіксується в розрахунку розміру правничої (правової) допомоги та акті наданих послуг (п. 3.2 договору про надання правової допомоги).

Згідно з розрахунком розміру наданої професійної правничої (правової) допомоги у справі № 1.380.2019.002314 та акту наданих послуг від 11.07.2019 АО надало клієнту наступні послуги:

- юридична консультація 12.04.2019 – 1 год.;

- підготовка до написання позовної заяви (аналіз законодавства і судової практики) – 4 год.;

- складання та написання позовної заяви від 26.04.2019 – 5 год.;

- складання та написання уточнень позовних вимог та процесуальних питань від 11.07.2019 – 4 год.;

- участь в судових засіданнях 29.05.2019, 03.07.2019 – 1 год.

Відповідно до квитанцій № ПН235 від 12.07.2019 та № ПН1441 від 11.07.2019 позивачем перераховано АО кошти в загальній сумі 15000,00 грн.

Аналізуючи вказаний розрахунок та акт, суд зауважує, що обсяг наданих адвокатом послуг є неспівмірним до часу, витраченого адвокатом на виконання відповідних робіт, що не відповідає вимогам ч. 5 ст. 134 КАС України, оскільки:

- по-перше, підготовка до написання позовної заяви та її написання є неподільною послугою;

- по-друге, позовна заява у справі підготовлена з використанням того ж законодавства і судової практики, що й позовна заява у справі № 813/2581/18 про визнання протиправним та скасування наказу ГУ МВС у Львівській області від 06.11.2015 № 826 о/с про звільнення позивача;

- по-третє, складання та написання уточнень позовних вимог та процесуальних питань від 11.07.2019 здійснено з врахуванням роз`яснень суду;

- по-четверта складання та написання уточнень позовних вимог та процесуальних питань від 11.07.2019 є непропорційними за обсягом до затраченого часу (4 год).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейського суду з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі “Двойних проти України” (п. 80), від 10.12.2009 у справі “Гімайдуліна і інших проти України” (п.п. 34- 36), від 23.01.2014 у справі “East/West Alliance Limited” проти України”, від 26.02.2015 у справі “Баришевський проти України” (п. 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі виграти були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 28.11.2002 у справі “Лавентс проти Латвії” зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

З огляду на викладене, таким, що відповідає часу, який витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягу наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, складності справи, ціні позову, а також відповідає критеріям розумності є гонорар в розмірі 3000,00 грн. Вказані витрати необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача 1 в розмірі 2000 грн та відповідача 2 – 1000грн.

Стаття 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України та ч. 2 ст. 2 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Таким чином, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити частково.

Щодо стягнення судового збору, суд зазначає, що позивач звільнений від його сплати, а тому відповідно до ст. 139 КАС України такий стягненню з відповідачів не підлягає.

Керуючись ст.ст. 6, 9, 73-76, 242, 244, 245 КАС України, суд, -

в и р і ш и в:

позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області від 25.03.2019 № 1214 о/с.

Поновити старшого лейтенанта міліції ОСОБА_1 на посаді інспектора відділу державної автомобільної інспекції з обслуговування міста Львів ГУМВС України в Львівській області з 26.03.2019. Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді допустити до негайного виконання.

Стягнути з Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області код ЄДРПОУ 08592247, місцезнаходження: 79007, м. Львів, пл.Генерала Григоренка, 3 на користь ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 середній заробіток (грошове забезпечення) за час вимушеного прогулу з 21.02.2019 по 18.11.2019 в розмірі 30122,64 (тридцять тисяч сто двадцять дві)грн. 64коп. з проведенням необхідних відрахувань відповідно до вимог чинного законодавства. Рішення суду в частині стягнення середнього заробітку за один місяць в розмірі 3110 (три тисячі сто десять)грн. 40 коп. допустити до негайного виконання.

Зобов`язати Головне управління Національної поліції у Львівській області працевлаштувати ОСОБА_1 у відповідності до п. 9 Розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію» шляхом призначення на рівнозначну посаду.

В задоволенні позовної вимоги про зобов`язання Головного управління Національної поліції у Львівській області розглянути питання щодо прийняття ОСОБА_1 на службу до Національної поліції України відповідно до п. 9 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію» відмовити повністю.

Стягнути на користь ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 витрати на професійну правничу допомогу з Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області код ЄДРПОУ 08592247, місцезнаходження: 79007, м. Львів, пл. Генерала Григоренка, 3, в розмірі 2000 (дві тисячі)грн. 00коп. та з Головного управління Національної поліції у Львівській області код ЄДРПОУ 40108833, місцезнаходження: 79007, м. Львів, пл. Генерала Григоренка, 3 в розмірі 1000 (одна тисяча)грн. 00 коп.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.

Повне рішення суду складене і підписане 26.11.2019.

Суддя А. Г. Гулик