Ухвала суду № 85881407, 26.11.2019, Дзержинський районний суд м. Кривого Рогу

ДЗЕРЖИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КРИВОГО РОГУ

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

іменем України

Справа № 210/595/19

Провадження № 1-кп/210/410/19

"26" листопада 2019 р. м. Кривий Ріг

Дзержинський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі:

Головуючого - судді Ступак С.В.,

за участю:

секретаря судового засідання Драгунової Я.М.,

прокурора Козюк Л.В.,

обвинуваченого ОСОБА_1 ,

захисника-адвоката Орлова В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали обвинувального акту у кримінальному провадженні №12018040710001450 від 06.10.2018 щодо ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.186 КК України, -

ВСТАНОВИВ:

У провадженні судді Дзержинського районному суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області перебуває кримінальне провадження за обвинувальним актом щодо ОСОБА_1 .

Враховуючи те, що 28.11.2019 року закінчується строк тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_1 , судом перед учасниками постановлено питання щодо доцільності тримання останнього під вартою.

Прокурор у судовому звернулась до суду з клопотанням щодо продовження ОСОБА_1 раніше обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки ризики, які враховувались під час обрання даного запобіжного заходу та його продовження відносно обвинуваченого не змінились. Прокурор посилалась на те, що ОСОБА_1 вчинив даний злочин під час іспитового строку за попереднім вироком, не має постійного місця проживання та може переховуватись від суду, а також може вчинити інше кримінальне правопорушення.

Обвинувачений ОСОБА_1 заперечував щодо задоволення клопотання прокурора про продовження дії запобіжного заходу у вигляді тримання пі вартою.

Захисник обвинуваченого - адвокат Орлов В.І. також заперечував щодо задоволення клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою та просив суд змінити запобіжний захід і застосувати до обвинуваченого ОСОБА_1 домашній арешт.

Суд, вислухавши доводи сторін, дослідивши обвинувальний акт, приходить до наступного висновку.

Вимогами п.2 ч.3 ст.331 КПК України передбачено, що до спливу продовженого строку суд зобов`язаний повторно розглянути питання доцільності тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.

Частиною 2 статті 29 Конституції України передбачено, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та порядку, встановлених законом.

Так, відповідно до вимог п.п. 3, 4 ст.5 Конвенції про захист прав людини та практику Європейського суду з прав людини, обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.

Відповідно до ч.1 ст.183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК України.

Згідно із п.4 ч.2 ст.183 КПК України запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п`ять років.

Під час вирішення питання про продовження обвинуваченому строку дії міри запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд враховує вимоги ст.29 Конституції України, ст.9 Загальної Декларації прав людини, ст.5 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і ст.12 КПК України, за змістом яких обмеження права особи на свободу й особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках, за встановленою процедурою, а також той факт, що взяття під варту є найбільш суворим запобіжним заходом. При цьому, ризик переховування обвинуваченого від правосуддя не може оцінюватися виключно на підставі суворості можливого судового рішення, а це слід робити з урахуванням низки відповідних фактів, які можуть підтверджувати існування такого ризику, або свідчити про такий його незначний ступінь, який не може служити підставою для запобіжного ув`язнення. У цьому контексті має враховуватися, зокрема, особистість обвинуваченого , його моральні переконання, майновий стан і зв`язки з державою , в якій він зазнає судового переслідування (рішення ЄСПЛ «Смірнови проти Росії»(п. 60).

Європейський суд з прав людини у справі «Сергій Волосюк проти України» зазначив, що зі спливом певного часу тяжкість злочину, в якому особа підозрюється чи обвинувачується, як єдина підстава тримання під вартою або продовження строку тримання під вартою не може бути достатньою.

Відповідно до ст.17 ЗУ "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 р. суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Так, у рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 р. Європейський суд з прав людини вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства.

Продовження тримання під вартою може бути виправданим тільки за наявності певного суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, переважує принцип поваги до особистої недоторканності (рішення ЄСПЛ «Харченко проти України», «Лабіта проти Італії»).

Суд погоджується з доводами прокурора щодо наявності ризиків, передбачених ст.177 КПК України, а саме те, що обвинувачений може переховуватись від суду та може вчинити інше кримінальне правопорушення, що дає достатні підстави суду для продовження строку тримання під вартою.

Згідно рішення Європейського суду з прав людини «Тейс проти Румунії» автоматичне продовження строків тримання під вартою суперечить Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Тому, при вирішення питання щодо продовження строку тримання під вартою відносно обвинуваченого, суд виходить не з принципу автоматичного продовження строку тримання під вартою, а враховує те, що ОСОБА_1 обвинувачується у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.186 КК України, за яким законом України про кримінальну відповідальність передбачене покарання у виді позбавленням волі на строк до 6 років, а також неодноразово судимий зокрема в останній раз 31.10.2017 Центрально-Міським районним судом м. Кривого Рогу за ч.2 ст.186 КК України до покарання у вигляді 4 років 6 місяців позбавлення волі, маючи не погашену та не зняту у встановленому законом порядку судимість, у відношенні якого застосовано умовно-дострокове звільнення від відбування покарання, на шлях виправлення не став, діючи повторно вчинив новий умисний корисливий злочин, тим самим вказуючи на ознаку, що ОСОБА_1 схильний до вчинення нових злочинів та в необхідності ізоляції від суспільства. Окрім того, обвинувачений не має стійких соціальних зв`язків, оскільки є не одруженим, офіційно не працевлаштований, за зареєстрованою адресою обвинувачений не мешкав.

Враховуючи викладене, застосування до обвинуваченого ОСОБА_1 більш м`якого запобіжного заходу неможливе, оскільки прокурором доведено наявність ризиків передбачених ст.177 КПК України, а саме те, що останній перебуваючи на свободі може переховуватися від суду, може вчинити інше кримінальне правопорушення.

Враховуючи наведене, суд вважає необґрунтованими, а тому і не підлягаючими задоволенню доводи захисника у клопотанні про необхідність зміни запобіжного заходу на домашній арешт.

Інші, менш суворі запобіжні заходи, не забезпечать належної процесуальної поведінки обвинуваченого і продовження раніше обраного щодо нього запобіжного заходу у виді тримання під вартою є необхідним, а тому клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою є обґрунтованим та таким що підлягає задоволенню.

При цьому доводи сторони захисту щодо можливості застосування до обвинуваченого іншого запобіжного заходу, не пов`язаного з триманням під вартою не спростовують вищенаведених висновків суду, тому в задоволенні клопотання захисника слід відмовити.

З урахуванням встановлених обставин суд вважає, що запобігти встановленим ризикам можливо лише шляхом продовження застосування обвинуваченому запобіжного заходу у виді тримання під вартою, але на строк, що не перевищує двох місяців, тобто до 24 січня 2020 року.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 177, 178, 183, 197, 314, 315, 316, 331, 370, 372 КПК України , суд -

УХВАЛИВ :

Продовжити обвинуваченому ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , раніше обраний запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на два місці, тобто до 24 січня 2020 року включно.

Копію ухвали направити до ДПтСУ Криворізька установа виконання покарань УДПтСУ у Дніпропетровській області № 3, для виконання.

Рішенням Конституційного Суду України від 13 червня 2019 року визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення частини 2 статті 392 КПК України щодо унеможливлення окремого апеляційного оскарження ухвали суду про продовження строку тримання під вартою, постановленої під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по справі.

Суддя: С. В. Ступак